Юридична відповідальність держави перед громадянським суспільством - вимога дня

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридична відповідальність держави

перед громадянським суспільством - вимога дня

Богініч О.Л.

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник, в.о. провідного наукового співробітника відділу дослідження проблем взаємодії держави та громадського суспільства Київського регіонального центру НАПрН України м. Київ, Україна

Демократія, як відомо, є найбільш поширеною у світі формою організації державної влади. На жаль, останнім часом з боку громадянських суспільств виникли суттєві претензії до цієї форми влади. Недоліки функціонування демократії відомі не тільки громадянам України, але й сучасним західним державам (наприклад, рух «жовтих жилетів» у Франції). Однією з причин такої ситуації виступає відсутність відповідальності держави перед громадянським суспільством. Це серйозна теоретична та практична проблема, яку сьогодні без допомоги юридичної науки вирішити проблематично. А розв'язати цю проблему, з точки зору автора, можливо лише встановивши дійсний характер взаємовідносин між державою та громадянським суспільством.

На наш погляд, характер взаємовідносин між громадянським суспільством і державою визначається генетичними та функціональними зв'язками. Громадянське суспільство - це первинне утворення, яке шляхом об'єднання своїх членів у політичний союз створює державу. Таким чином, держава є вторинним утворенням, яке покликане надавати першому певні послуги, за що отримує від нього платню у вигляді податків. Такими послугами, зокрема виступають законодавча та виконавча діяльність, правоохоронна, захист від зовнішнього ворога тощо. Таким чином, перед нами класичні зобов'язальні правовідносини, де кредитор - громадянське суспільство має право вимагати від боржника - держави виконання своїх обов'язків: вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от виконати роботу. Договірні зобов'язання між цими сторонами зазнають своєї фіксації у Конституції держави як основного закону (суспільного договору) між державою та громадянським суспільством, де чітко зафіксований пріоритет суспільних інтересів над державними. Більш того, зокрема в українській Конституції недвозначно стверджується, що метою діяльності держави є благо суспільства, його громадян.

Тому ми не можемо погодитись з існуючими в літературі думками, що держава - то рівноцінний з суспільством суб'єкт, рівноправний партнер [1, с. 8; 2, с. 55]. Вони рівноправні суто в юридичному сенсі як сторони будь-якого цивільно-правового договору, але не можна забувати генетичного та функціонального зв'язку, які існують між цими феноменами. Хто для кого існує, хто кого найняв? юридична відповідальність держава суспільство

Якщо відповісти на ці запитання, то можна побачити, що замовником на надання послуг з боку держави виступає суспільство і в цьому сенсі вони ніколи не будуть рівноцінними. Замовник і виконавець пов'язані відносинами, в яких пріоритетними завжди виступають інтереси замовника, задоволення яких є метою існування виконавця (зокрема держави).

Але сьогодні не тільки для юристів, але й для широкого загалу є очевидним, що сьогодні держава неналежним чином виконує свої обов'язки, які покладені на неї згідно існуючого між державою та громадянським суспільством договору - Конституції держави.

Відповідно до теорії юридичної відповідальності, порушення однієї із сторін договору свого зобов'язання призводить до покладання на винну сторону відповідальності, яка за своєю сутністю є юридичною. На жаль, з реалізацією цього постулату справи йдуть незадовільно. Навіть не дивлячись на імперативну норму Конституції України, яка передбачає відповідальність держави перед її громадянами та право останніх позиватися до держави за відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди за незаконні дії з її боку, правозастосування з цих питань є досить неефективним.

Якщо знову звернутись у якості прикладу до зобов'язальних правовідносин, то відповідно до норм цивільного законодавства винна сторона у випадку неналежного виконання своїх забов'язань або заподіянні шкоди має відповідати як у договірному, так і позадоговірному порядку. Що стосується останнього, то мова йде про відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок недоліку, зокрема, наданої послуги (ст.1209 ЦК України).

Візьмемо, наприклад, правоохоронну функцію держави, яка взяла на себе зобов'язання надати послугу з охорони прав та інтересів громадян від злочинних посягань. При цьому вона заборонила громадянам використовувати всі можливі варіанти свого захисту (йдеться, зокрема, про право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю). Але у випадку скоєння проти громадян правопорушення (злочину), держава пропонує відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду, по-перше, лише у випадку отримання останнім каліцтва, іншим ушкодження здоров'я, а по-друге, лише у випадку, якщо невстановлена особа, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст.1207 ЦК). Очевидно, що тим самим вона звузила обсяг своєї відповідальності, що є порушенням принципу рівності сторін. Що стосується шкоди майну особи, яка постраждала від злочину, то ці питання пропонуються врегулювати у спеціальному законі, але, до цього часу, наскільки відомо автору, цей закон неприйнятий.

Отже очевидним є факт неналежного виконання державою своїх обов'язків, а відповідальність останньої за такі недоліки у своїй роботі відсутня. Мається на увазі відповідальність посадових та службових осіб, які у своїй діяльності персоніфікують органи держави. Відповідальність держави перед суспільством має носити юридичний характер, з встановленням санкцій за порушення своїх зобов'язань. Зрозуміло, що об'єктом відповідальності має виступати діяльність певних органів держави, а суб'єктом - одноособові або колективні органи.

Розглянемо випадки юридичної відповідальності окремих одноособових або колективних державних органів, зокрема тих, які очолюють особи, посади, яких мають виборний характер. Такими, згідно Конституції України, наприклад, виступають посади Президента України, депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих рад.

Як відомо, єдиним джерелом влади в Україні визнається народ, який прямо чи опосередковано здійснює свою владу через референдуми або шляхом делегування своїх повноважень органам держави або органам місцевого самоврядування. Зрозуміло, що ці повноваження реалізують не самі органи, а народні обранці, яким громадяни довіряють здійснення владних повноважень. Підставою обрання на певні посади цих претендентів є їх виборчі програми. Але вони не є просто обіцянками, а з точки зору зобов'язального права ці обіцянки мають характер юридичних зобов'язань, які беруть на себе зазначені особи виконувати при умові їх обрання. І наслідком їх порушення має наступати юридична відповідальність, в тому числі у певних випадках - кримінальна.

Йдеться, зокрема, про випадки, коли особа, обрана на певну посаду на засадах виконання своєї передвиборчої програми, корінним чином міняє напрямки своєї діяльності. В таких діях вбачаються ознаки такого кримінального злочину як шахрайство, за яке вона повинна нести кримінальну відповідальність. Зрозуміло при цьому враховуються випадки, коли невиконання передвиборчих обіцянок пов'язується з настанням випадків, які можна ідентифікувати як форсмажорні, інших причин, які унеможливлюють їх реалізацію.

Зазначені положення необхідно поширити на сферу суспільних відносин, які регулюють правосуб'єктність всіх осіб, які обіймають виборні посади, особливо тих, які є вищими посадовими особами - Президент, депутати Верховної Ради.

Отже, для юридичної науки актуальними виступають завдання розроблення теорії юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та впровадження цих напрацювань у практику діяльності державних органів, оскільки без встановлення юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством остання за влучним висловом англійського професора Джона Кіна перетвориться на лисицю, яку впустили у курятник [3, с. 321].

Література

1. Див. Кресіна І.О. Особливості становлення громадянського суспільства в Україні. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії. -Київ, 2004 р. - 78 с.

2. Див. Скрипнюк О.В. Виступ на методологічному семінарі. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії. - Київ,2004 р. - 78 с.

3. Джон Кин. Демократия и гражданское общество. -Москва, Прогрес-традиция,2001 г. - 397 с.

Размещено на Allbest.ru