Якісні і кількісні методи визначення порушень академічної доброчесності в цивільному праві: джерела проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якісні і кількісні методи визначення порушень академічної доброчесності в цивільному праві: джерела проблеми

Кохановська О.В.

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка м. Київ, Україна

Коли йдеться про виявлення випадків акдемічної недоброчесності, найбільш небезпечним є наявність плагіату в науковій роботі. Втім, щодо сфери права і цивільного права зокрема, слід враховувати необхідність цитування авторами точного формулювання норм законів і підзаконних актів, практично дослівне викладення матеріалів судових справ, які наводяться в статті чи іншому науковому доробку та ін., тому виявлення плагіату в подібних наукових творах складає певну специфіку.

Найбільш витребуваними у використанні виявилися на сьогодні кількісні методи порушень академічної доброчесності, які розроблені представниками технічних галузей, але проблема полягає не тільки і не стільки в тому, щоб щось порахувати, хоча і це інколи дає вражаючий результат, а в тому, щоб за допомогою інтелекту проаналізувати той чи інший текст.

У зв'язку з цим звертають на себе увагу публікації видатного цивіліста В.І. Жукова, який у ряді своїх статей досліджував непрості питання, які можуть допомогти розгледіти справжні проблеми пошуку академічної недоброчесності у працях в галузі права.

Першим поштовхом для нас може стати питання, яким задався Віктор Іванович, який мав, окрім юридичної, ще й технічну освіту, щодо самої сутності права: «...право - це предмет науки чи мистецтва? Якщо знання про право - результат науки, то де «наші» юридичні «теореми Піфагора»? Де юридичні аксіоми (постулати) і т.п. атрибути, модуси, без яких наука як така, немислима» [1, с. 67].

Далі у своїй статті автор звертає увагу на те, що на пострадянському просторі, зокрема і в Україні, «знання у сфері права офіційно розглядають як науку. Формальним підтвердженням цього положення є наукові ступені, які присуджуються - кандидат юридичних наук, доктор юридичних наук. Тому можна стверджувати, що як у часи СРСР... знання у сфері права прирівнюються до знань у сфері точних наук - математики, фізики, хімії» [1, с. 67].

Це не пусте запитання, а концептуально важливе для того, щоб зрозуміти - нскільки наукова робота у сфері права загалом, і такого широкого за охопленням різних сфер життя цивільного права зокрема, має бути результатом творчості, тобто твором авторського права з усіма його ознаками - оригінальним, творчим, а наскільки інформацією - достовірною, повною тощо, яку частину її повинні складати математично змодельовані висновки, подібні точним наукам.

Перша думка, яка спадає, коли замислюєшся над цим - що це має бути якесь вдале і наперед обумовлене певними правилами поєднання усіх компонентів, яке також має містити результати виконання формальних вимог, які ззвичай розробляє спеціальний орган країни, який опікується стандартизацією процесу і змісту написання, подання, оцінки і захисту, затвердження результату проведених досліджень. Мають бути обговорені і прийняті «правила гри», якщо наукова робота у сфері права - не абсолютно вільний вияв творчості.

Для початку зазначимо, що дисертація повинна грунтуватися на достовірних, із вказнням безпосереднього джерела, даних - тобто на інформацію, яку віднайшов, проналізував і долучив сам автор. Найкраще, якщо ця інформація буде носити характер першоджерела або чітко вказувати на джерело, з якого взято цитату чи опис з іншого твору. В цих питннях уже може з'явитися ціла низка порушень, оскільки часто, не бажаючи докопуватися до першоджерел, дослідник задовольняється вільним переказом інформації, яку почерпнув із других, якщо не десятих уст. Більше того, посилання на першоджерело 64 теж не перевіряється - і так формується ланцюжок, який є результтом переказу від одного джерела до наступних, в яких може з'явится помилка або і декілька помилок.

Особливо це стало поширеним явищем після того, як звичка ходити до бібліотеки і перевіряти правильність першоджерела, змінилася на користувння інформаційними мережами, де, як відомо, далеко не вся інформація достовірна. Більше того, Інтернет на сьогодні буває одним із джерел викривлення інформації, або і надання недостовірної інформації, помилок і свідомої дезінформації. Поки уся література, або принаймні більша її частина, не оцифрована бібліотеками, які б відповідали за достовірність джерел, які у них зберігаються, ця проблема буде лише ускладнювати роботу з першоджерелами. Більш того, якщо говорити про твори як об'єкт авторського права, то повного і вичерпного «оцифрування» усіх книжок, впевненості, що нічого не втрачено, не знищено, не уникло уваги, немає і бути не може. Саме тому, окрім інших причин, авторське право охороняє форму твору, а не його зміст.

Між тим, у науковому творі у першу чергу хотілося б бачити передусім оригінальну ідею, положення новизни, які б також відрізнялися оригінальністю і неповторністю не лише за формою, але і за змістом, принаймні ті з них, які формулюються як рівень новизни «вперше». Але авторське право не охороняє ідеї, тільки їх опис, форму подання. Оскільки це дійсно складно. Для цього експерти, які оцінюють рівень новизни, мають бути надзвичайно обізнаними у тих ідеях, які роками, а інколи і тисячоліттями, висловлювалися у безлічі джерел. Можливо, це і буде одним із завдань штучного інтелекту - визначити, в яких роботах із наявних для аналізу джерел дійсно вперше була висловдена, описна ідея, і в яких вона повторилася за змістом чи за формою, відповісти - чи було удосконлення творчим, чи це лише компіляція тощо.

В умовах нинішнього потоку дисертацій з цивільного права ця робота вже явно не під силу ані людині, ані найдосвідченішій групі людей - експертів. Додамо до цього ще проблему перекладів і зрубіжних джерел, яких безліч і які так само не всі оцифровані, жодний експертний орган так само не має можливості порівняти усі джерела.

Таку роботу, в принципі, можна було б вести за прикладом міжнародного патентного пошуку, із використнням автономних роботів, а в подальшому і штучного інтелекту. Цікавим було б ознайомлення з кінцевими результатами такого пошуку, оскільки можна було б оцінити - скільки реально оригінальних ідей висунуло людство, а особливо - за часи свого існування. Наприклад, у праві, у цивільному праві зокрема - від часів перших писаних законів і трактатів до сьогодняшніх часів електронних баз даних.

А поки що повернемося до вищезгаданої статті В.І. Жукова [1] і тезисно висвітлимо коло питань, які вважав важливим він для вирішення проблеми, що його цікавила і одночасно наштовхнула нас на ряд думок щодо теми, яка винесена у заголовок цих тез: «філософія права» чи «теорія права» (адже знання в сфері права не прирівнюються до знань у сфері науки ані в Європі, ані у США, і не лише до числа «точних», але і до «описових»); знання у сфері права, згідно доктрини зазначених країн, «ближче до мистецтва, тобто до частини філософії («філософії права»), ніж до науки, тобто до «теорії права»; спеціаліст вищої кваліфікації у сфері права на Заході отримує відповідно титул доктора права, а не доктора юридичних наук; в радянські часи це пояснювалося тим, що марксистсько - ленінське вчення відкрило об'єктивні закони історичного розвитку суспільства, на відміну від буржуазного, звідси право, яке регулює суспільні відносини, - це наука, а не мистецтво; якщо це вірно і сьогодні - то яка ця наука - «точна» чи «описова»? [1, с. 67 - 68].

Вчений задає ще одне, серед низки інших, питання: «Може правом легше оволодіти на основі використання лише деяких, отриманих від «точних» і «описових» наук даних, покладаючись на методи, які ближче до мистецтва, етики, моралі?» [1, с. 68]. Незвичний ракурс, чи не так?

Усе вищезазначене має безпосередній зв'язок із проблемою, що цікавить - чим є академічна доброчесність для права загалом і для цивільного права зокрема, тому нам слідом за В.І. Жуковим важливо заглибитись у питання ознак «точних» наук і ознак «описових» наук, «зв'язків» і «співвідношень, які підлягають дослідженню в праві, методів дослідження, технологію отримання знань, «задач» і «проблем» у праві і її опис, наукової новизни і пріоритету, а також співвідношення цих понять, можливості і доцільності переходу від описової науки до точної; теоретичної цивілістики і прикладної цивілістики.

Отже, з урахуванням визначеного обсягу тез, зазначимо, що на нинішньому етапі для того, щоб розуміння академічної доброчесності набуло надійне підґрунтя, доречно визначитися попередньо у питанні чим є право сьогодні - наукою, мистецтвом, чи чимсь третім - наприклад, упорядкованим згідно з формальними вимогами комплексом різного роду інформації, в тому числі - і творчої. Останній варіант, на нашу думку, має перспективи в сучасному інформаційному суспільстві.

Література

плагіат академічна недоброчесність право

1. Жуков В.И. Количественные и качественные методы в методологии гражданского права./ в кн. Очерки права интеллектуальной собственносты: сб. ст. / [И.В. Спасибо-Фатеева, С.А. Глотов и др.; отв. ред.. И.В. Спасибо-Фатеева]. - Харьков: Право, 2018. - 488 с.

Размещено на Allbest.ru