Соціальний конфлікт в громадянському суспільстві: особливості та шляхи подолання

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут права

Кафедра теорії та історії права та держави

Соціальний конфлікт в громадянському суспільстві: особливості та шляхи подолання

Бобровник С.В., д.ю.н., професор

Конституційно визначений шлях розвитку української державності потребує формування нового за якісною наповненістю суспільства, яке прийнято йменувати громадянським. В сучасній науці відсутнє як єдине визначення цієї категорії, визнане більшістю науковців, так і її нормативне закріплення цієї категорії. На думку Д.В. Лук'янова, громадянське суспільство є сукупністю сформованих на добровільних і самоврядних засадах громадських об'єднань, за посередництвом яких індивіди реалізують належні їм права та свободи [1, с. 74]. На державній організації громадянського суспільства наголошує Ю.С. Шемшученко, визначаючи його як суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права [2, с. 151]. З якісною характеристикою суспільства пов'язує розуміння цієї категорії Н.М. Оніщенко, визначаючи її як історичний етап у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; сферу самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин та громадські об'єднання [3, с. 110]. О.І. Чаплюк в основу розуміння громадянського суспільства покладає взаємодію суб'єктів, характеризуючи його як сукупність вільних рівноправних суб'єктів, які взаємодіють між собою з метою реалізації власних потреб та інтересів у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави [4, с. 51]. О.В. Петришин визначає громадянське суспільство як важливий етап розвитку суспільства, в якому особа визнається вищою соціальною цінністю, а права і свободи є рівними та невід'ємними з позиції пріоритету громадянського суспільства [6, с. 471].

Означені вище підходи до визначення громадянського суспільства мають важливу спільну рису, пов'язану із акцентуванням уваги на взаємодії суб'єктів, що реалізують надані права та покладені обов'язки. Процес взаємодії суб'єктів пов'язується не лише з позитивним його значенням для них та суспільства, а і породжує певні протиріччя, які за певних умов можуть перерости у конфлікти, спрямовані завдати суттєвої шкоди суспільній взаємодії та визначити її проблемні аспекти, у тому числі, за допомогою правових засобів.

Компромісність та конфліктність у поведінці суб'єктів виявляється по-різному залежно від рівня соціального інституту. У соціальних інститутах простого (міжособистісного, внутрішньогрупового) рівня конфліктність і компромісність поведінки суб'єктів залежить, зазвичай, від суб'єктивних чинників, на які здійснює вплив об'єктивна реальність шляхом функціонування у єдиному просторі інших соціальних інститутів. У свою чергу в соціальних інститутах складного (міжгрупового і державного, світової системи) рівня компромісність і конфліктність обов'язково «прив'язані» до порядку, об'єктивно встановленого у таких інститутах.

Щодо функціонування конфліктів і компромісів у межах основних соціальних інститутів, то можна зазначити наступне.

Конфлікти і компроміси на міжособистісному рівні безперервно супроводжують людину протягом усього її життя, з моменту вступу в будь-яку взаємодію з іншими суб'єктами [6, с. 43]. Найбільш яскраво конфлікт і компроміс на міжособистісному рівні виявляється у межах родинних, дружніх та інших відносин. Специфікою конфліктів і компромісів на міжособистісному рівні є наявність соціального зв'язку між двома особами, який спрямований на задоволення приватних інтересів, що не стосуються публічної сфери. Отже, конфлікти і компроміси на міжособистісному рівні мають приватний характер і не стосуються публічних інтересів.

У свою чергу, груповий рівень конфлікту і компромісу характеризується наявністю соціального зв'язку між трьома і більше особами, який має приватно-публічний характер. При цьому, груповий рівень організації суспільства не володіє суверенітетом.

За словами А.Г. Большакова, конфлікти та компроміси на груповому рівні організації суспільства можна поділити на внутрішньо-групові та міжгрупові [7, с. 18].

Враховуючи вищезазначене, внутрішньогрупові конфлікти і компроміси мають приватний характер професійної, релігійної або іншої спрямованості, наприклад, взаємовідносини начальника та підлеглого, вчителя та учня тощо. Разом із тим, внутрішньогрупові конфлікти і компроміси можуть трансформуватись у державний (загальносуспільний) рівень, якщо їх суб'єкти вступають у сферу правового упорядкування, яка забезпечена державним або суспільним впливом.

Щодо міжгрупових конфліктів і компромісів, то вони мають публічно-правовий характер і можуть трансформуватись у більш високі рівні організації суспільства. На підставі зазначеного, вважаємо, що слід з'ясувати, які ознаки відрізняють конфлікт і компроміс на груповому і державному рівнях організації життєдіяльності соціуму.

На нашу думку, до основних ознак, що відрізняють конфлікт і компроміс на державному рівні від конфлікту і компромісу на груповому рівні належать такі:

- здійснення публічної влади, яка відокремлена від суспільства, за допомогою спеціального апарату;

- виникнення конфлікту і компромісу у соціально неоднорідному середовищі;

- наявність двостороннього зв'язку між суб'єктами конфлікту і компромісу та суверенною організацією суспільства, на території якої вони функціонують, тощо.

По-перше, публічна влада існує та здійснюється у різноманітних формах організації соціуму, починаючи з первинної общини і завершуючи державою. При цьому у різних сферах буття соціуму публічна влада здійснюється по-різному.

Так, відмінність між здійсненням влади у групі чи об'єднанні груп та державі полягає у наявності спеціального апарату управління, який є легальним та легітимним. Якщо у межах об'єднання груп публічно- владна діяльність здійснюється за допомогою апарату, який має приватно-правовий характер і не характеризується легітимністю, то у сфері державних відносин названа діяльність забезпечується спеціальним апаратом управління, який має публічно-правовий характер і характеризується легітимністю.

По-друге, межі дії конфлікту і компромісу мають принципове значення для визначення їх рівня. У разі, якщо конфлікт і компроміс не виходять за межі міжгрупової діяльності та не зачіпають інтересів інших груп, класів, об'єднань або окремої особистості й держави в цілому, то вони здійснюються в однорідному соціумі та не мають публічно-владного характеру. А якщо конфлікт і компроміс зачіпають інтереси різноманітних за походженням соціальних груп, окремих індивідів та держави в цілому, то вони здійснюються у соціально неоднорідному суспільстві й мають публічно-владний характер, тобто виходять за межі публічно групової діяльності.

Нарешті, конфлікти і компроміси завжди виникають між двома суб'єктами і здійснюються у відповідній взаємодії. При цьому конфлікти і компроміси на державному рівні, окрім взаємозв'язку між його суб'єктами, обов'язково характеризуються постійним зв'язком із суспільством через функціонування правових приписів, що закріплені у відповідних джерелах права. За словами М.М. Марченка, такі джерела, як правило, визнаються, забезпечуються та гарантуються державою, навіть якщо другою стороною конфлікту або компромісу є сама держава в особі своїх органів та посадових осіб [8, с. 13-15]. компромісність конфліктність громадянський суспільство

Щодо конфліктів і компромісів на рівні світової системи, то вони є різновидом державних конфліктів і компромісів, що трансформувались на міждержавний рівень під впливом політичних, економічних, екологічних, міжнародно-правових та інших чинників.

Особливість конфліктів і компромісів на державному рівні зумовлена специфікою взаємодії суб'єктів, що функціонують на території держави. У свою чергу специфічність самої комунікації між суб'єктами на державному рівні характеризується такими чинниками.

- у державі як різновиді соціального інституту механізм регулювання суспільних відносин стає більш жорстким і має зобов'язальний характер. Отже, зобов'язальна сила встановленої у державі форми комунікації суб'єктів безпосередньо пов'язана із державним переконанням і примусом, які стимулюють бажану поведінку суб'єктів та утримують їх від небажаної;

- у державі визначено функції суб'єктів комунікації, встановлено їхні права та юридичні обов'язки. Зазначено, що всі суб'єкти, у тому числі державні органи і їх посадові особи, повинні виконувати функціональні обов'язки і реалізувати свої права. Невиконання обов'язків призводить до застосування санкцій. Як наслідок, поведінка суб'єкта у межах держави має більш передбачуваний характер, що надає можливість попереджати нові конфлікти і вирішувати вже існуючі;

- функціонування механізму держави забезпечує професіоналізацію виконання суб'єктами своїх функцій. З цією метою у державі здійснюється спеціальна підготовка кадрів для виконання ними професійних обов'язків.

Таким чином, конфлікти і компроміси на державному рівні мають такі особливості.

1. Динаміка конфлікту і компромісу здійснюється у соціально неоднорідному суспільстві.

2. Конфлікти і компроміси характеризуються двостороннім зв'язком. З одного боку, їх учасниками є відповідні суб'єкти суспільних відносин, а з іншого - держава, яка здійснює загальний контроль за комунікаціями цих суб'єктів. Така діяльність держави забезпечується спеціальним апаратом управління та примусу.

3. Конфліктні взаємовідносини суб'єктів припиняються шляхом застосування насильницького консенсусу, що характерно для недемократичних держав, або шляхом компромісів, що притаманно демократичним державам.

4. Форма та зміст конфліктів і компромісів набуває більш складного характеру, що пов'язано з функціонуванням механізму держави, який забезпечує професіоналізацію суб'єктів таких конфліктів і компромісів.

5. Конфлікти у державі здебільшого є передбачуваними. Це пов'язано із закріпленими у законодавстві моделями поведінки суб'єктів на території держави. При цьому такі моделі забезпечуються державним переконанням і примусом, а також запровадженими у суспільстві компромісними засобами.

Підсумовуючи наведене, слід наголосити на тому, що держава як соціальний інститут зазнає впливу міжособистісних, групових та структурних конфліктів. При цьому структурні конфлікти є конфліктами державного рівня, що зачіпають систему життєдіяльності соціуму відповідної держави.

Таким чином, конфлікти в межах громадянського суспільства визначають проблемні аспекти, подолання яких забезпечує більш ефективний рівень суспільної взаємодії. Особливого значення в системі засобів їх подолання належить державі як засобу забезпечення та гарантування інтересів суспільства, прав та свобод людини як вищої соціальної цінності.

Література

1. Велика юридична енциклопедія: у 20 т. Х: Право, 2016. Т. 3. Загальна теорія права. С. 74-77.

2. Великий енциклопедичний юридичний словник. К.: Вид-во «Юридична думка», 2012. С. 151.

3. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції). К.: Юрінком Інтер, 2016. 396 с.

4. Мала енциклопедія теорії держави і права. К.: Вид-во Європейського університету, 2010. 368 с.

5. Загальна теорія держави і права: підручник; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина Х.: Право, 2009 584 с.

6. Зборовский Г.Е., Орлов Г.П. Введение в социологию: учеб. пособие. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1992. 248 с.

7. Большаков А.Г. Конфликт и консенсус в социальных институтах: теоретико-методологический анализ: дис. канд. социол. наук: Казань, 1995. 242 с.

8. Марченко М.Н. Теория государства и права: учебник / 2-е изд., перераб. и доп. М.: Велби: Поспект, 2008. 648 с.

Размещено на allbest.ru