Особливості договору довічного утримання

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Університет ДФС України

Кафедра цивільного права та процесу

Особливості договору довічного утримання

Обривкіна О.М., к.п.н., доцент

Лізніченко Є.М. здобувач

Анотація

Ключові слова: договір довічного утримання, Цивільний Кодекс України, законодавче регулювання.

Summary

Obryvkina O.M., Liznichenko E.M. Features of life-long maintanance contract

Постановка проблеми

На сьогодні, виходячи з економічного становища нашої держави, фінансові можливості більшості громадян не забезпечують задоволення їх потреб. Тому одним із способів набуття майна стало укладання договору довічного утримання, що дозволяє громадянам покращити умови для проживання. Незважаючи на стрімкий розвиток цивільно-правових відносин стосовно передачі майна за договором довічного утримання, існують розбіжності дослідників стосовно роз'яснення змісту та особливостей зобов'язань сторін зазначених у Цивільному Кодексі України. Тому питання стосовно проблематики дослідження основних категорій даного договору на даний час є досить актуальним.

Стан дослідження: Питанням роз'яснення особливостей та змісту договору довічного утримання займалися юристи - науковці та практики, серед яких: О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, Р.А. Майданик, Г.Б. Яновицька, В.О. Кучер, М.В. Лаптош, А.О. Куртакова, О.М. Великорода, М.С. Долинська.

Відповідно до ст. 744 ЦК України: «За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні ( набувачеві) у власність житловий будинок, кватиру або інше рухоме або нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача довічним утриманням та (або) доглядом довічно» [1].

На думку О.М. Великороди: «Договір довічного утримання - це правочин, за яким відчужувач передає набувачеві майно, взамін чого він забезпечує відчужувача утриманням або доглядом довічно» [2, c. 6].

М.С. Долинська визначає даний договір як: «Довготривалий правочин, у ході якого майно переходить у власність набувачеві, який у свою чергу забезпечує відчужувача довічним утриманням або доглядом. За умови, що предметом є нерухоме майно, договір затверджуватиметься нотаріальним посвідченням» [4, c. 324].

І.В. Нестерова характеризує договір довічного утримання (догляду): «Як комплексний договір, оскільки, на її думку, його юридичним наслідком, з одного боку, є перехід права власності від відчужувача до набувача, а з іншого - виникнення у набувача обов'язку утримувати та (або) доглядати відчужувала довічно» [5, с. 158].

Г.Б. Яновицька, В.О. Кучер, М В. Лаптош та інші дослідники притримуються положень ст. 744 ЦК України [3].

Однак не дивлячись на сформовані погляди дослідників, в умовах розвитку цивільно - правових відносин та поширення зобов'язань сторін договору довічного утримання, роз'яснення особливостей його укладання відповідно до законодавчого регулювання України залишається недостатньо розкритим.

Саме тому, метою статті є подальше дослідження особливостей основних категорій, на основі яких укладається домовленість сторін за довічним утриманням.

договір довічний утримання зобов'язання сторона

Виклад основного матеріалу

Метою такого договору є передання відчужувачем майна у власність набувачеві. Перехід права власності до набувача є основною метою договору довічного утримання.

Суть же договору довічного утримання полягає в забезпеченні одержувача утриманням, а також доглядом, необхідним для його існування, що зумовило соціальний статус договору утримання і підвищений ступінь охорони інтересів одержувача утримання - «слабкої сторони договору»[6, с. 13].

Цікавими є розбіжності у поглядах стосовно юридичної характеристики договору довічного утримання. До того часу, як в Україні почав діяти чинний Цивільний Кодекс, даний договір вважався виключно реальним. Проте, деякі дослідники, так, як наприклад: М.В. Скаржинський, притримуються думки, що такий договір носить консенсуальний характер. В той же час, О.М. Великорода наділяє правочин довічного утримання наступними характерними рисами: реальний, односторонній, оплатний та алеаторний. У юридичній літературі прослідковується закономірність, що при зазначенні авторами того, що договір є реальним, вони одночасно вважають його одностороннім, а прихильники його консенсуального характеру вважають його двостороннім.

Також існує думка окремих юристів, що даний договір є одночасно реальним та двостороннім. Проте на нашу думку, так як істотною умовою його існування відповідно до законодавчого регулювання є передача майна, то даний правочин є реальним та одностороннім.

Наступною не менш важливою особливістю є строк чинності, який у поєднанні з умовами правочину не може бути чітко визначений. Також відповідно до ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від\віку та стану здоров'я, а набувачем виступає як фізична (повнолітня та дієздатна) особа так і юридична особа. Наступною характерною рисою є відплатність. Набувач отримує майно вже з відомою вартістю. Проте випливаючи зі строку, вартісний вираз утримання не є чітко визначеним. Саме тому такий договір є алеаторним, тобто ризиковим.

Вирішення питання стосовно моменту виникнення права власності за договорами, які є нотаріально посвідченими або такими, що підлягають державній реєстрації науковці пов'язують з моментами публічного засвідчення своїх намірів сторонами.

Характерною ознакою сутності договору є наявність щонайменше двох сторін: відчужувача та набувача, між якими виникають відповідні права та обов'язки.

Договірні зобов'язання сторони мають виконувати належним чином відповідно до встановлених законом вимог. У разі їх порушення на винну особу можуть покладатися заходи примусового впливу. Проте відповідно до закону або за договором можуть застосовуватися і спеціальні заходи майнового впливу на несправного контрагента.

Відповідно до ст.754 ЦКУ: «Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання. Також на підставі іншого правочину він не може передавати майно у власність іншій особі. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем» [1].

Обтяження майна, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, встановлюється відповідно до вимог, встановлених законом. Укладення такого правочину призводить до застосування заборони на відчуження майна, яке передається набувачеві. Навіть якщо набувач має бажання відчужити передане йому майно іншій особі за згодою відчужувача, то останній може подати позов стосовно витребування майна, адже за цивільним законодавством України набувач не має права відчужувати або заставляти передане йому майно.

Також слід підкреслити той факт, що відповідно до правомочностей відчужувача, за ним може зберігатися право користування майном, яке передається набувачеві.

Ризик знищення та пошкодження майна лежить на набувачеві, що забезпечує його належну відповідальність перед відчужувачем. У разі розірвання договору довічного утримання, майно повертається відчужувачеві.

Отже, обтяження майна, що носить штрафний характер за відповідним договором відносять до речово - правових способів забезпечення виконання зобов'язання.

Також договір може бути розірвано за ініціативою набувача. Проте є виняток, який свідчить про те, що за рішенням суду у разі неможливості виконання відчужувачем договору, за набувачем може частково залишатися право власності.

Відповідно до цивільного законодавства України, за договором довічного утримання, у разі передання майна відчужувачем, усі наслідки разом із правом власності автоматично переходять до набувача. Проте існують деякі обмеження щодо такого майна. Як вже було вищезазначено, набувач не має права продавати, обмінювати та дарувати його до смерті відчужувача. Саме таке специфіка є гарантією довічного утримання набувачем відчужувача.

Висновки

Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання одна сторона ( відчужувач) передає другій стороні ( набувачеві) у власність житловий будинок, кватиру або інше рухоме або нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача довічним утриманням та (або) доглядом довічно.

Обов'язковою умовою даного договору є існування двох сторін: відчужувача та набувача.

Одним із основним способів забезпечення виконання зобов'язань даного правочину є обтяження майна. Саме така умова дає заборону набувачеві до смерті відчужувача розпоряджатися набутою власністю.

Договір довічного утримання є реальним, двостороннім, відплатним з невизначеним строком чинності, внаслідок чого вартісний вираз утримання не може бути чітко визначено.

Момент права власності у договорів, нотаріально посвідчених та з державною реєстрацією виникає з часу публічного засвідчення намірів сторонами зобов'язання.

Підсумовуючи вище сказане, слід підкреслити, що укладання договору довічного утримання є досить зручним у наш час. У зв'язку зі складним економічним становищем у нашій державі, велика кількість громадян не має змоги придбати житло за ринковою ціною. Саме досліджуваний нами договір стає вирішенням цієї проблеми. Завдяки укладанню такого правочину більшість людей можуть розраховувати на перебування у своїй власності житла за досить доступну ціну. Тим більше, плата за отримання у власність такого майна є значно дешевшою, ніж звичайна купівля квартири або ж будинку.

Список використаних джерел

1. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 №435-ІУ Дата звернення 25.10.2018 ПВК

2. Договір довічного утримання / О.М. Великорода / Іванофранківськ 2006 - 193 с.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. Відомості Верховної Ради України 2003. №40-44 ( зі змінами)

4. Долинська М.С. Особливості нотаріального посвідчення договору довічного утримання М. С. Долинська Актуальні проблеми держави і права. 2012 - №64. С. 318 - 324

5. Нестерова І.В. Договір довічного утримання (догляду) за цивільним законодавством України. І.В. Нестерова Держава та регіони. Серія: Право. - 2005. - №2. - С. 158-159.

6. Договір довічного утримання / Великорода Олександр Михайлович Київ - 2006/ удк 347.45/.47

Размещено на allbest.ru