Юридична відповідальність та академічна відповідальність: співвідношення понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридична відповідальність та академічна відповідальність: співвідношення понять

Давидова Н.О., доктор юридичних наук, доцент

Відповідно до загальноприйнятих правил законодавчої техніки під час підготовки нових базових нормативно-правових актів використовується спеціальна термінологія, яка застосовується у відповідній сфері. Визначення академічної доброчесності, академічного плагіату дається в декількох нормативно-правових актах, а визначення академічної відповідальності відсутнє, що викликає потребу у з'ясуванні змісту цього поняття та пошук його співвідношення з юридичною відповідальністю.

Відповідно до Листа Міністерства освіти і науки України від 23.10.2018 р. № 1/9-650 академічна відповідальність не є різновидом юридичної відповідальності і не заважає притягненню осіб чи закладів (установ) до юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної чи дисциплінарної) відповідальності у випадках, передбачених законами. Академічна відповідальність є багатозначним поняттям, зокрема видом соціальної, корпоративної, морально-етичної, юридичної відповідальності, різновид державного примусу. На думку Н.Г. Маслової, негативний аспект академічної відповідальності члена академічної спільноти включає три рівні: 1) відповідальність перед самим собою (має моральний характер); 2) відповідальність перед іншими суб'єктами академічної спільноти (може мати моральний, корпоративний або правовий характер); 3) відповідальність перед державою і суспільством (має суто правовий характер) [1, с. 76].

Лише правовий інструментарій не можна вважати дієвим у випадку боротьби з плагіатом. Більш ефективним є громадський осуд, оскільки проблема плагіату є проблемою моралі, етики та належного виховання. Значимість морально-етичних норм є похідною від самосвідомості кожної фізичної особи, її рівня загальної та правової культури. Захист від академічного плагіату наразі відбувається в трьох напрямках: нормативно-правовому (Закон України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність»); локальному (положення про академічний плагіат закладів вищої освіти, вимоги до публікації статей у наукових журналах); етичному (Етичний кодекс вченого України, Ольвійська Декларація Університетів: академічні свободи, університетська автономія, наука і освіта для сталого розвитку).

Існують численні доктринальні підходи до тлумачення поняття «юридична відповідальність» [2]. Пропонуємо взяти за відправну точку наступне визначення: юридична відповідальність - несприятливі наслідки передбачені законом, який відповідний суб'єкт права зазнає внаслідок вчинення правопорушення. Традиційно для української правової системи розрізняють види юридичної відповідальності в залежності від галузі права: конституційну, дисциплінарну, адміністративну, цивільну, кримінальну тощо. Всі наведені види відповідальності можуть мати місце за порушення академічної доброчесності. Академічний плагіат, як особливе порушення, має свої специфічні риси: по-перше, це сфера інтелектуальної, творчої діяльності, в якій він допускається, а саме наукова сфера. По-друге, категорія об'єктів, права на які порушуються. По-третє, це особи, які допускають академічний плагіат. По-четверте, способи вчинення академічного плагіату. По-п'яте, правові наслідки допущення чи виявлення академічного плагіату [3, с. 222].

П. 4 ст. 42 Закону України «Про освіту» містить вичерпний перелік порушень академічної доброчесності, до яких належить академічний плагіат; самоплагіат; фабрикація; фальсифікація; списування; обман; хабарництво; необ'єктивне оцінювання; надання здобувачам освіти під час проходження ними оцінювання результатів навчання допомоги чи створення перешкод, не передбачених умовами та/або процедурами проходження такого оцінювання; вплив у будь-якій формі (прохання, умовляння, вказівка, погроза, примушування тощо) на педагогічного (науково-педагогічного) працівника з метою здійснення ним необ'єктивного оцінювання результатів навчання. Викликає подив те, що запропонований законодавцем перелік, сформульовано у вичерпний спосіб, в той час як практиці відомі і інші форми академічної недоброчесності, наприклад, співпраця між двома і більше студентами (або між студентами та сторонніми особами) у поданні роботи як результату роботи одного студента; написання наукових робіт за замовленням тощо.

Ч. 5 та 6 ст. 42 Закону України «Про освіту» диференціює суб'єкта вчинення порушення академічної доброчесності: (1) педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти, (2) здобувачі освіти, закріплюючи список можливих санкцій. Слід назвати два недоліки юридичної техніки цієї норми. По-перше, перелік 32 видів академічної відповідальності в наведених нормах є вичерпним, що не відповідає практиці та потребам освітньої сфери. Наприклад, до неназваних видів можна віднести призначення додаткових контрольних заходів (додаткові індивідуальні завдання, додаткові контрольні роботи, тести тощо); повідомлення батькам чи іншим законним представникам; внесення до реєстру порушників академічної доброчесності з метою публічного осуду.

По-друге, є незрозумілим, за які види порушень академічної доброчесності, який саме вид стягнення можу бути застосовано до порушника. Логічним і бажаним є вказувати за який вид порушення, який вид відповідальності настає: норма права повинна бути чіткою та не підлягати подвійному тлумаченню. Слід також наголосити на неможливості на локальному рівні встановлювати юридичну відповідальність здобувачів вищої освіти, що по суті робить наведені норми мертвими. В.А. Рудик та О.А. Хименко навіть пропонують прийняття такого спеціального закону, який би розширив положення ст. 42 Закону України «Про освіту», зокрема, конкретизував підстави академічної відповідальності, межі академічної відповідальності, способи вчинення порушення, види стягнень в залежності від суб'єктів та видів порушення, інші питання з метою створення дієвого механізму забезпечення принципів академічної чесності в освітньому процесі [4, с. 12]. Відсутність чітко прописаних правил та норм призводить до неможливості застосування санкцій на практиці. В якості прикладу можна навести рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року по справі № 640/10924/20, за фабулою справи якого ОСОБА_1 звернулась з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики, де просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12 березня 2020 року за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода ОСОБА_8 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ» Київ 2009 [5].

Аргументом позивача була відсутність чітких критеріїв, якими керується Комітет з питань етики при встановленні фактів порушення академічної доброчесності. Ч. 9 ст. 19 Закону України «Про вищу освіту» наділяє Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти повноваженням розглядати питання академічного плагіату, але не містить процедури розгляду такого питання. Відсутність врегульованого процесу призводить до неможливості функціонувати Комітету з питань етики у відповідності до ст. 19 Конституції, яка дозволяє діяти органам державної влади лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні. Аналогічний предмет спору та аргументація суду були зроблені в справі № 640/11680/20 [6].

До суб'єктів академічної відповідальності слід також відносити академічні інституції (заклади освіти та інші соціальні інститути, що здійснюють освітньо-наукову діяльність). Для державних закладів освіти - це відповідальність перед Міністерством освіти і науки України, відповідальність приватних закладів - це відповідальність перед засновниками та приватними фізичними і юридичними особами, які їх фінансують та мають очікування отримати висококваліфікованих спеціалістів для подальшого працевлаштування. Серед проблемних питань академічної відповідальності закладів освіти слід назвати те, що бланкетна норма ч. 9 ст. 42 Закону України «Про освіту» (Форми та види академічної відповідальності закладів освіти визначаються спеціальними законами), нажаль, не має практичної реалізації, оскільки згаданих спеціальних законів не існує. В якості санкцій, що можуть бути застосовані до закладу освіти, слід назвати анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, позбавлення права створювати спеціалізовану вчену за відповідною науковою спеціальністю, звільнення керівника закладу тощо.

У випадку з педагогічними, науково-педагогічними та науково - педагогічними працівниками може виникати конкуренція норм освітнього та трудового законодавства: з одного боку, ці категорії суб'єктів, як наймані працівники освітніх/наукових установ, є суб'єктами трудових відносин і за порушення трудової дисципліни можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за нормами Кодексу законів України про працю. З іншого боку, ст. 42 Закону України «Про освіту» передбачає свій відмінний набір санкцій. Безпосереднім об'єктом порушення трудової дисципліни можуть бути окремі елементи посадових інструкцій, правил внутрішнього трудового розпорядку, які стосуються оформлення трудового договору, виконання трудових обов'язків, оцінки трудової діяльності, загальних правил поведінки тощо. Підставою для застосування академічної відповідальності на відміну від дисциплінарної відповідальності законодавець вважає порушення освітнього законодавства та принципів академічної доброчесності [7].

Для боротьби з проявами академічної недоброчесності, плагіату, фальсифікації наукових результатів лише дисциплінарної відповідальності виявляється недостатньо. Крім встановлення такої відповідальності плагіатора вважаємо за доцільне запровадити позадоговірну цивільно-правову відповідальність у формі повернення майна, яке зберігалося без належної правової підстави, оскільки отримання щомісячної надбавки до заробітної плати за згодом скасований науковий ступінь чи вчене звання було безпідставним. 34

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно [8, с. 418].

На підставі викладеного можна зробити висновок, що академічна відповідальність може бути юридичною (цивільною, трудовою, адміністративно, кримінальною), соціальною, морально-етичною, корпоративною відповідальністю. Академічна відповідальність має точки перетину з юридичною відповідальністю, але не співпадає з цим поняття.

академічний відповідальність доброчесність право

Література

1. Маслова Н.Г. Академічна свобода й академічна відповідальність. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2017. Вип. 43(1). С. 72-76.

2. Відповідальність у праві: філософія, історія, теорія: монографія/ за заг.ред. І. Безклубого. К.: Грамота. 2014. 448 с.

3. Ульянова Г.О. Методологічні проблеми цивільно-правового звхисту прав інтелектуальної власності від плагіату: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.03 / Галина Олексіївна Ульянова. - Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2015. 433 с.

4. Рудик В.А., Хименко О.А. До проблеми правового регулювання відповідальності за порушення академічної доброчесності. Актуальні проблеми юридичної науки та практик. № 1(3). 2017. С. 7-12.

5. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року № 640/10924/20.

6. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року № 640/11680/20

7. Остапенко Л.А., Рудик В.А. Визначення місця академічної відповідальності у загальній системі юридичної відповідальності. Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». № 4 (49). 2018. С. 203-210.

8. Давидова Н.О. Правовий статус учасників відносин у сфері освіти в США і перспективи його імплементації в освітню систему України (цивільно-правовий аспект): Монографія. Київ: Видавництво Ліра-К, 2016. 532 с.

Размещено на Allbest.ru