Конституційно-правове регулювання прав людини крізь призму еволюції пoлітичниx систем: рoзвитoк і прoблемні aспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Конституційно-правове регулювання прав людини крізь призму еволюції пoлітичниx систем: рoзвитoк і прoблемні aспекти

Дaхoвa І.І.,

к.ю.н., доцент кафедри кoнституційнoгo права України

Шaнтaлій К.С.,

студентка V курсу фaкультету aдвoкaтури

Анотація

У статті досліджується еволюція конституційно-правового регулювання прав людини в Україні в контексті розвитку політичних систем - від марксистсько-ленінського типу до вільного європейського. Зазначається, що попри позитивістську позицію тлумачення прав особи ідеологи сучасної держави розглядають її та право, як і інші суспільні явища, крізь призму нових ідеалістичних концепцій. На їхню думку, у правовому акті синтезується державна воля, яка відображена у правовій нормі й є обов'язковою для компетентного органу, що застосовує дану норму.

Зауважено, що Конституція України проголошує найвищими соціальними цінностями людину, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпеку, тому встановлення та захист прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Сїтже, згідно з конституційними нормами, держава є не пасивним спостерігачем реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником їх захисту.

Досліджено існування державного контролю над дотриманням та захистом індивідуальних прав і свобод (діяльність державного апарату у сфері захисту прав) та громадського (контроль над перерозподілом соціального простору між державою та громадянським суспільством, контроль над відповідальністю конституційної держави перед громадянським суспільством). Акцент робиться на єдності державного та громадського контролю над виконанням соціальних завдань, ефективністю соціальної політики і, отже, ефективним захистом прав, свобод та законних інтересів особи. Практичний зріз усіх видів контролю в демократичних правових системах охоплює функціональну здатність забезпечення прав, свобод і законних інтересів особистості, а отже, легітимність влади, що дієво захищає честь, гідність і права людини.

У статті вагому роль відіграє такий документ, як Декларація про державний суверенітет України. Вона стала першим і визначальним чинником фактичного та правового становлення суверенної та незалежної України. Розглянуто проблемні питання, пов'язані з дотриманням прав людини крізь призму збройної агресії Росії проти України.

Ключові слова: права та свободи людини, держава, правовий захист, державний та громадський контроль, політична система, правоохоронні органи.

Abstract

право свобода декларація громадський

Constitutional and lеgal rеgulatюn of human rіghts through тне prim of тне еvolutюn of political systеms: dеvеlopmеnt and problеm aspеcts

It to еmphasіzеd that №іе Constіtutіon of икгаіпе dеdarеs №іе hіghеst socіal valuе of а регооп for hіs lіfе and hеalth, honor and dіgnіty, тіоіаЬіійу and sеcurіty. Thеrеforе, thе еstablіshmеnt and protеctіon of human rights and frееdoms іs thе таіп duty of thе statе. Thus, ассо^іпд to thе constіtutіonal погт», thе statе іs not а passіvе obsеrvеr of th» rеalіzatіon of thе rіghts and frееdoms of cіtіzеns, but ап ас №е partіcіpant іп thеіr prote^torn

Thе еxіstеncе of statе согїгоі ovеr thе obsеrvancе and protеctіon of іndіvіdual rіghts and frееdoms (actіvіtіеs of thе statе apparatus іп thе fіеld of protеctіon of rіghts) and publіc (согїгоі ovеr thе rеdіstrіbutіon of socіal spacе bеtwееn thе statе and cіvіl socіеty, covеragе of probtoms bеtwееn thе statе and cіtіzеns). Еmphasіs іs placеd оп th» unіty bеtwееn statе and pubNc control ovеr thе іmplеmеntatіon of socіal tasks, thе еffеctіvеnеss of socіal роіісу and, consеquеntly, th» еffеctіvе protеctіon of thе rights, frееdoms and lеgіtіmatе іntеrеsts of thе іndіvіdual. Thе practіcal s^ of аіі typеs of согїгоі іп dеmocratіc lеgal systеms covеrs thе functіonal abіlіty to еnsurе thе rіghts, frееdoms and lеgіtіmatе іntеrеsts of thе іndіvіdual, and hеncе: thе lеgіtіmacy of powеr, whіch еffеctіvеly protеcts thе їюпог, dіgnіty and human rіghts.

Such а documеnt as thе Dеclaratіon of Statе Sovеrеіgnty of икгаіпе ptoys ап іmportant гоіе іп th» агіісіе. It Ьесате th» fіrst and dеtеrmіnіng factor іп Ше factual and lеgal еstablіshmеnt of а sovеrеіgn and іndеpеndеnt икгаіпе.

Thе scіеntіfіc work also dеals wіth problеmatіc іssuеs rеlatеd to thе obsеrvancе of їштап rіghts through thе prіsm of Russіa's armеd aggrеssіon agaіnst икгаіпе.

Key words: їштап rіghts and frееdoms, statе, lеgal protеctіon, statе and publіc control, polіtіcal systеm, law еnforcеmеnt

Основна частина

Пoстaнoвкa проблеми. Комплексний аналіз суспільних відносин у розрізі їх історичного розвитку дає змогу встaнoвити об'єктивно існуючий причинно - наслідковий зв'язок між прaвaми людини тa держaви. Держaвa як прaвoвa категорія може бути інтерпретoвaнa з наукового погляду лише в тому разі, якщо воші рoзглядaється у поєднанні зі структурою суспільства, яка, своєю чергою, визначається рівнем розвитку, характером продуктивних сил і режимом виробництва. Загальним завданням сучасного вітчизняного конституціоналізму в Україні є розкриття сутності прав особистості й заміна деяких із цих прав класового типу правами нового формату з природним гуманістичним характером унаслідок становлення громадянського суспільства.

Aнaліз останніх досліджень і публікацій. Під час написання цієї статті автор використав наукові розробки таких авторів, як: С. Бобровник, В. Гошовська, A. Заєць, Н. Онищенко, Н. Пархоменко, O. Скрипнюк, С. Чорна, С. Шевчук, Ю. Шемшученко тощо.

Мета статті - дослідити розвиток конституційно - правового регулювання прав людини в Україні крізь призму еволюції політичних систем - від марксистсько - ленінського типу до вільноєвропейського.

Виклад основного матеріалу. Успадкована нами з радянських часів наукова теорія розглядає правову природу основних прав людини виключно з погляду позитивізму. Як відомо, позитивістська теорія у правовій науці, основоположниками якої прийнято вважати англійських учених Дж. Остіна та Дж. Бентама, базується на трьох основних постулатах:

1. Відокремлення права від моралі. На думку представників цієї теорії, юриспруденція не може займатися етичним аналізом позитивного права, оскільки природне право не відповідає чітким критеріям і застосовується під впливом особистих моральних переконань судді, тобто є заміною моральним судженням закону.

2. Закон завжди є вираженням або втіленням людської волі - наказу суверена, який одна людина передає іншій. Суверен у цьому разі означає особу або державний орган, який має найвищу політичну владу в суспільстві (король або народ, представлений парламентом). І цей порядок може мати не лише імперативний, а й описовий та загальний (тобто стосуватися всіх) характер. Цікаво, що із цього приводу відомий нацистський теоретик права К. Шмітт неодноразово заявляв, що рішення у спорах щодо компетенції державних органів має приймати суверен (єдиний лідер нації - президент), оскільки у цьому разі немає підстав для судового розгляду.

3. Кожна чинна правова норма повинна бути оприлюднена «сувереном правової системи», її авторитетність повинна випливати з повноважень носія верховної влади.

Правове розуміння більшості сучасних українських юристів ґрунтується саме на цих юридичних твердженнях.

За словами українського вченого A. Зайця, до думки якого приєднується не менш відомий конституціоналіст С. Шевчук, «вузьконормативний підхід до визначення права, заснований на уявленні, що право - це норми поведінки, викладені в законах та інших нормативних актах, установлені й забезпечувані примусовою силою державної влади, ще й досі знаходить своїх прихильників» [1, с. 135].

Звісно, ідеологи сучасної держави розглядають закон та право як суспільні явища крізь призму нових ідеалістичних концепцій. Таким чином, в акті правозастосування синтезується державна воля, яка відображена у правовій нормі, і державна воля компетентного органу, що застосовує цю норму. Джерелом змісту акта правозастосування є воля, яка закріплена в застосованій юридичній нормі, і воля, що здійснена компетентним державним органом або посадовою особою реалізації права [2, с. 41]. Натомість будь-яке суб'єктивне право являє собою множину варіантів допустимої з погляду права поведінки управненого суб'єкта [3, с. 32]. Іншими словами, це міра поведінки, яка належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і передбачена відповідними юридичними зобов'язаннями інших (зобов'язаних) осіб [4].

В Основному Законі України визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Із зазначених положень випливає, що держава не є пасивним спостерігачем за реалізацією прав і свобод громадян, а, навпаки, є активним учасником забезпечення їх реалізації [5, с. 151].

Наприклад, С. Алексєєв розглядав поняття «захист» як примусову діяльність держави, спрямовану на виконання «відновлювальних» завдань, а саме відновлення порушеного права, що забезпечує виконання юридичних зобов'язань [6, с. 202].

Поряд із державним контролем над дотриманням та захистом прав і свобод особистості існує також громадський контроль. Передусім це контроль над перерозподілом соціального простору між державою та громадянським суспільством, висвітлення проблем, що виникають між державою та громадянами, і найголовніше - контроль над звітністю держави перед громадянським суспільством. Отже, певною мірою це «контроль над контролерами», однак наявність такого «додаткового контролю» є індикатором панування міцного громадянського суспільства в державі. Таким чином, ми можемо простежити тісний взаємозв'язок між державним та громадським контролем над виконанням соціальних завдань, ефективністю запровадженої соціальної політики, а отже, ефективним захистом прав, свобод та законних інтересів громадян.

Слід зазначити, що контроль у широкому сенсі є інститутом демократичним, оскільки демократія в широкому значенні - це контроль над реалізацією публічної влади в суспільстві. Практичний зріз усіх видів контролю в демократичних правових системах охоплює функціональну здатність забезпечення прав, свобод і законних інтересів особистості, а отже, легітимність влади, що дієво захищає честь, гідність і права людини. Належний захист прав і свобод означає ефективність управління, оскільки влада в демократичному суспільстві зацікавлена в дієвому контролі з огляду на те, що це й є її легітимація [7, с. 25].

У сучасній українській історії вагомим кроком на шляху до зміни доктринального розуміння у забезпеченні державою конституційно-правового статусу особистості стала Декларація про державний суверенітет України (далі - Декларація). Вона стала політичним документом, який за силою свого впливу на суспільні перетворення мав значення конституційного акту. За своєю природою це був революційний документ. Він декларував радикальну зміну світоглядних і ціннісних орієнтацій нашого суспільства та визначав шляхи його розвитку [8, с. 10].

На нашу думку, цей основоположний акт визначив новий курс для України: проголосив її державний суверенітет, який виражається в територіальному верховенстві, незалежності, повноті та неподільністі влади під час здійснення нею владних функцій на території, що підпадає під її юрисдикцію, незалежність та рівність у зовнішніх зносинах. Без Декларації, яка започаткувала завершальний етап державотворчого процесу, подальші кроки на шляху зміни підходу до розуміння конституційно-правової регламентації статусу особи в Україні були б неможливі. Документ став першим і визначальним чинником фактичного та правового становлення суверенної та незалежної України, виникнення якого стало природним результатом попереднього розвитку Українського народу. На історичній відстані, через третину століття, його епохальна роль у сучасному державотворчому процесі стає дедалі більш очевидною та значною.

Принципи та положення Декларації, які згодом знайшли своє відображення в Конституції України, такі як самовизначення Українського народу, утвердження народного суверенітету, розвиток демократичного суспільства, усебічне забезпечення прав і свобод людини, досягнення економічного та соціального добробуту суспільства, його культурного та духовного відродження на засадах рівності та багатоманітності, утвердження суверенітету державної влади в зовнішніх та внутрішніх зносинах, розбудова соціальної держави тощо, мали величезний вплив на трансформаційні процеси переходу від радянського устрою до демократичного, з яким зіштовхнулося українське суспільство.

Аналіз практики державного будівництва першого десятиліття незалежності України демонструє, що під впливом соціальних та економічних чинників, зумовлених переходом від одного соціально - економічного устрою до іншого, зміст забезпечення прав та свобод людини носив здебільшого декларативний характер. Це пов'язано з тим, що не існувало єдиного перевіреного часом підходу до здійснення заходів із забезпечення прав людини. Нова держава на політичній карті світу намагалася систематизувати теоретичне розроблення конституційного регулювання прав і свобод особистості, усебічно розглянути мехaнізм їх взaємoдії, сфoрмувaти влaсний погляд на реaльність учaсті грoмaдян у політичному житті. Тогочасний історичний розвиток досягнення суверенної України включав у себе спробу зрозуміти специфіку методів конституційного регулювання, методів та прийомів конституційного впливу на розвиток політичних відносин. Положення про те, що принцип прямої дії Основного Закону має не лише юридичне, а й особливе політичне значення, правильно скеровувало парламент та інші органи державної влади на створення нових можливостей для діалогу між державою та суспільством.

10 грудня - День прав людини. Цього дня 1948 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила Декларацію прав людини. Після Другої світової війни людство дозріло до необхідності юридично закріпити розуміння того, що життя, рівність і свобода людей є найбільшими цінностями. Після ухвалення низки міжнародних угод положення Декларації прав людини набули статусу міжнародного права й лягли в основу національних законодавств [9].

В Україні, як і в інших радянських республіках, існували значні проблеми з дотриманням усіх видів прав людини. Однак політичні права були найбільш офіційними. Насправді, на них найбільше вплинули державна ідеологія та логічно побудована система законодавства, що їх регулювала.

Недоліки правового регулювання прав та свобод людини на зорі незалежності значною мірою зумовлені новизною та складністю предмету обговорення.

Сьогодні, незважаючи на відносно досконалі конституційні та правові норми, багато прав і свобод не мають реального захисту. Таким чином, збройний конфлікт Росії приніс особливу необхідність захисту права на життя, свободу та особисту безпеку, свободу від катувань та свободу пересування. У результаті збройної агресії Росії проти України загинули близько 9 940 осіб, близько 23 455 було поранено, за даними Організації Об'єднаних Націй (ООН). Ці показники, зокрема, включають 298 пасажирів рейсу MH17, у тому числі 80 дітей, які стали жертвами терористичного акту 17 липня 2014 р., коли літак Малайзійських авіаліній був збитий російськими військовими із ЗРК «Бук», що був доправлений на окуповану територію Донбасу з території Росйської Федерації (далі - РФ).

Близько 1 млн 584 тис мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.

Сьогодні окупованими залишаються: Автономна Республіка Крим (26 081 км²), м. Севастополь (864 км²), частина Донецької та Луганської областей (16 799 км²) - усього 43 744 км², що становить 7,2% території України.

Економіка Донбасу повністю зруйнована. Устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію РФ. Ситуація із затопленими гірничовидобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення [10]. Ця ситуація негативно впливає на економічні права, оскільки Донбас має велике значення для промислового виробництва України. До революції 2014 р. на цей регіон припадало близько чверті експорту країни та понад 15% капітальних інвестицій (Державна служба статистики України, 2014 р.). Донбас був постачальником такої сировини, як вугілля, сталь та інших промислових товарів, для виробництва за кордоном. Станом на серпень 2014 р. промислове виробництво в Донецькому економічному регіоні (Донецька та Луганська області) зменшилося відповідно на 60% та 85% через відключення електроенергії та руйнування транспортної інфраструктури.

Якщо ми підрахуємо наслідки конфлікту, обчисливши річну різницю у ВВП на душу населення між Україною та її синтетичним аналогом після виникнення війни, то результати вказують, що ВВП на душу населення, упущений унаслідок війни на Донбасі, у середньому за 2013-2017 рр. (зараз цифри значно вищі) становив 15,1%: відповідно 5,23% (460,26 дол. США), 9,18% (832,96 дол. США), 19,63% (1 823,78 дол. США), 19,80% (1 893,38 дол. США), 21,67% (2 184,13 дол. США) у 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 рр.

Результати регіонального аналізу підтверджують руйнівний вплив війни на Донбас. Зокрема, за оцінками експертів, донецький валовий регіональний продукт (ВРП) через війну впав у середньому на 42% (4 294 дол. США). Для Луганська падіння ще більше - тут середнє зниження ВРП на душу населення становить 52% (3 355 дол. США) [11].

Водночас існують актуальні проблеми із захистом прав людини, за вирішення яких відповідає лише українська влада. Особливої уваги заслуговує право на справедливий судовий розгляд, де очікуваних суспільством результатів усе ще бракує, а зміни в судовій системі тільки розпочалися. Нині ключовою проблемою є відсутність справедливого правосуддя, а отже, незахищеність усіх інших прав людини на національному рівні. Питання про те, як забезпечити доброчесність суддів шляхом численних реформ судової влади, залишається відкритим.

Права дітей потребують захисту ще більше, ніж права дорослих. Держава має робити все необхідне, щоб родини мали належні економічні умови для виховання дітей. Окрім того, діти не повинні жити в інтернатах, вони повинні виховуватися і рости у сім'ях. Хоча є й інша проблема: часто дітей повертають у неблагополучні сім'ї, де вони не мають належних умов для росту та розвитку, як фізичного, так і духовного [9].

Щорічні звіти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про дотримання та захист прав і свобод людини та громадянина України [12] свідчать про недоліки в захисті всіх категорій прав та свобод людини. Безперечно, важливим чинником ефективного функціонування будь - якої держави є наповнення державно-владних відносин реальними механізмами, у тому числі правовими. Загалом реформа державного устрою, яка розпочалася у 1990-х роках, є далекою від завершення. За статистичними даними за останні 10-12 років, прямі й непрямі суспільні втрати, зумовлені передусім неефективністю системи управління в Україні, становлять близько 400 млрд дол. США. Ще одним свідченням необхідності модернізації держави можуть слугувати красномовні статистичні дані щодо місця України у світових рейтингах: 143-є місце - за індикаторами управління Світового Банку серед 212 країн; 82-е місце - за індексом глобальної конкурентоспроможності; 120-е місце - за показником якості державних інституцій серед 133 країн світу; 146-е місце - за індексом сприйняття корупції Тгапзрагепсу Іпіегпаііопаї серед 180 країн; 62-е місце - за рівнем опііпе-послуг (рейтинг країн - членів ООН) зі 190 країн [13, с. 29-30; 14, с. 14].

Важко уявити, що з такими статистичними показниками Україна зможе обійтися, не покращивши не лише практику правоохоронних органів, а й нормативно - правову базу.

Висновки. Український народ будує нове суспільство, яке прагне бути демократичним та законним. На основі науково-технічного прогресу очікується ефективність суспільного виробництва, зміцнення та вдосконалення його технологій і, відповідно, зростання матеріального, культурного та духовного рівня життя.

За роки незалежності був досягнутий значний прогрес у регулюванні правового статусу осіб, але нині все ще існують значні прогалини в економічному та культурному будівництві. Очевидно, що лише завдяки наполегливій праці людей, їхнім ініціативі, таланту та розуму публічної влади. Кількість реформ слід поєднувати з їх неможливо компенсувати втрачені фінaнсoві, матеріальні якісним змістом. Тільки за таких умoв мoжнa збільшити та людські ресурси. Справжні досягнення можливі, якщо переваги нашого суспільства та реальний захист прав до вдосконалення конституційного ладу залучені всі гілки особистості.

Література

1. Заєць A. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. Київ: Парламентське видавництво, 1999. 248 с.

2. Бобровнік С.В. Правозастосовні акти: природа, сутність та місце в системі законодавства. Правова держава. 2019. Вип. 30. С. 35-43.

3. Карнаух Б. Зловживання правом та його правові наслідки. Підприємництво, господарство і право. 2020. №9. С. 31-36.

4. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: навчальний посібник. Київ: Знання, 2008. 333 с.

5. Чорна С. Сутність права громадян на соціальний захист. Підприємництво, господарство і право. 2019. №4. С. 151-156.

6. Алексеев С.С. Общая теория права: учебник. Москва: Проспект, 2008. 412 с.

7. Онищенко Н.М. Контроль за забезпеченням прав людини: дихотомія впливу. Правова держава. 2020. Вип. 31. С. 24-28.

8. Шемшученко Ю.С., Скрипнюк О.В. Декларація про державний суверенітет України: історичне значення і завдання для сучасності (до 30-річчя прийняття Декларації). Правова держава. 2020. Вип. 31. С. 3-14.

9. Штогрін І. Які права людини в Україні найбільше потребують захисту? Радіо Свобода. 10.12.2016. URL: Ьйр8:/Лммл/.гасііо8УоЬосІа.огд/ (дата звернення: 15.09.2021).

10. 10 фактів про збройну агресію Росії проти України. Міністерство закордонних справ. 09.12.2019. URL:

Ьйр8:// т1а.доу. иа/10-1акііу-рго-гЬгоіпи-адге8іуи-го8іуі-ргоіі-икгауіпі (дата звернення: 16.09.2021).

11. Блущ Ю., Валенте М. У що обходяться гібридні війни: приклад України. Геополітика. 30.07.2020. URL:

Ьіір8:// уохикгаіпе.огд/ик/и-8ЬЬо-оЬЬоСуаі8уа-діЬгіСпі-уі] пі-ргікіаС-икгауіпі/ (дата звернення: 18.09.2021).

12. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні за 2020 рік. URL: Ьйр8:// отЬисІ8тап.доу. иа/иа/раде/8есгеіагіаі/сІос8/рге8епіаііоп8/ (дата звернення: 20.09.2021).

13. Гошовська В., Пашко Л. Реформування Української держави як виклик сьогодення. Вісник Національної академії державного управління. 2011. Вип. 1. С. 14-22. URL: http://www.ігbІ8-пbuу.goу.ua/cgі-bіп/ігbІ8_пbuу/cgіігbІ8_64.еxе? Z21ІD=&І21DBN=UJRN&P21DBN=U JRN&S21STN=1&S21RЕF=10&S21FMT=fuііwеbг&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTЕRMS=1&S 21STR=%D0% 93% D0% BE % D1% 88% D0% BE % D0% B2% D1% 81% D1% 8C % D0% BA % D0% B0% 20% D0% 92 $ (дата звернення: 23.09.2021).

14. Пархоменко Н.М. Теоретичні та практичні аспекти правового регулювання в сучасній Україні. Правова держава. 2019. Вип. 30. С. 29-35.

Размещено на Allbest.ru