Проблеми виселення боржників з іпотечного житла та шляхи їх вирішення в судовому порядку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ВИСЕЛЕННЯ БОРЖНИКІВ З ІПОТЕЧНОГО ЖИТЛА ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ

Огнев'юк Т.В.

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права Університету державної фіскальної служби України, адвокат м. Київ, Україна

Європейський суд з прав людини ще в 1996 році заклав фундамент розуміння того, що житло людини за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [1] є помешканням, захищеним від нападків з боку держави чи навмисного руйнування її представниками (рішення від 16 вересня 1996 року у справі «Акдівар та інші проти Туреччини» [2]). Охорона та захист прав людини, до кола яких належить також закріплене в ст. 47 Конституції України [3] право на житло, має бути одним з пріоритетних напрямків діяльності держави. Одночасно з цим, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. На стику конфлікту реалізації цих основоположних прав: на житло та власність, і виникає проблема виселення боржників з іпотечного житла, особливої гостроти якій надає подекуди суперечлива та непослідовна судова практика вирішення цієї категорії спорів.

Проблемам правового регулювання відносин щодо жилих приміщень та окремим питанням звернення стягнення на іпотечне житло присвячена низка праць сучасних вітчизняних учених: М. К. Галянтича, О. В. Дзери, Ю. О. Заіки, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, Р. А. Майданика, Є. О. Мічуріна, С. О. Сліпченка, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, Р. Б. Шишки, Ю. О. Балюк, М. В. Бернацького, І. А. Бірюкова, М. В. Скаржинського, В. І. Крат на інших. Водночас значне коло питань правового регулювання правовідносин із іпотечним житлом належно не вирішено в нормотворчій практиці та не висвітлено в теоретичних дослідженнях.

За загальним правилом, звернення стягнення на майно іпотекодавця відбувається у випадку порушення грошового зобов'язання. Кредитор, який одночасно є іпотекодержателем, захищає свої права на власність та звертається до суду. Ринкові відносини, якими безумовно є іпотечні відносини, обумовлюють необхідність змін у регулюванні житлових відносин стосовно гарантій мешканців жилих будинків, квартир, чи інших житлових приміщень, призначених для постійного в них проживання, які належать фізичним особам на праві приватної власності, у зв'язку з зверненням стягнення на таке майно за зобов'язаннями власника [4, с. 9].

Як слушно зазначають науковці, проблеми іпотечних відносин завжди були не простими, а проблеми викликані задоволенням вимог іпотекодержателя є вдвічі складнішими [5, с. 13]. Саме тому, категорія спорів, що виникають при реалізації іпотечного майна, справедливо віднесена судами до найскладніших спорів.

За змістом ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 Житлового кодексу УРСР. Передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз судової практики Верховного Суду останніх років щодо розгляду справ про виселення боржників з іпотечного житла, дозволяє виділити наступні проблемні питання: виселення боржників з іпотечного житла, придбаного у валюті; виселення за умови, якщо іпотечного застереження щодо позасудового врегулювання спору; виселення дітей з іпотечного житла; виселення з житла, що було придбано за кредитні кошти; виселення з житла, що слугувало забезпеченням за кредитом; виселення з житла, яке було придбано частково за кредитні кошти, а частково за власні. Пропонуємо розглянути запропоновані судовою практикою шляхи вирішення деяких із означених проблемних питань.

У постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 Верховний Суд України зазначив, що введений з 07 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Варто зауважити, що закон поновив свою дію на п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23.04.2021 до 23.09.2021 та застосовується за одночасного існування трьох умов:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17980/19 Верховний Суд підтвердив, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов'язковою є сукупність зазначених вище обставин, оскільки вказаний закон не підлягає застосуванню до будь-яких правовідносин, що випливають із договору іпотеки.

У інших постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 305/388/17 та від 20 лютого 2019 року у справі № 334/7331/15 найвищим судом було резюмовано, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, з посиланням на ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу УРСР наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла [6].

З приводу дотримання процедурних питань виселення боржників з іпотечного житла, в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц найвищий суд зазначив, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою ст. 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. Якщо звернення стягнення на іпотечне майно здійснюється шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта відбувається за умови дотримання процедури, передбаченої у частині другій ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій ст. 109 ЖК УРСР, у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги [7].

Важливою з точки зору захисту права на житло є постанова Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18. У цьому судовому рішенні Верховний Суд з урахуванням норм ст. 109 ЖК УРСР та ст. 379 ЦК України, у поєднанні із главою 2б ЦК України, прийшов до висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається [8].

З наведеного можна дійти висновку, що правове становище боржників при їх виселенні з жилого будинку чи квартири, у зв'язку із зверненням на них стягнення як на іпотечне майно відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» залежить від конкретних умов кредитних договорів. Суди здебільшого вивчають такі умови та надають їм оцінку з точки зору справедливості або несправедливості, балансу забезпечення конституційних прав та свобод.

судовий іпотечний виселення боржник

Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Урядовий кур'єр. 2010. № 215.

2. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Акдівар та інші проти Туреччини» від 16 вересня 1999 року. URL: https://precedent.in.ua/2016/04/08/akdyvar-akdivar-y-drugye-protyv-turtsyy/ (дата звернення: 23.09.2021).

3. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

4. Пучковська І. Й. До питання виселення мешканців при зверненні стягнення на іпотечне майно. Теорія і практика правознавства. 2019. Вип. 2 (16). С. 1-12.

5. Спасибо-Фатєєва І. В. Відчуження предмета іпотеки при наявності прав інших осіб на нього, зокрема арешті або податковій заставі. Пріоритети, які мають місце при цьому. Мала енциклопедія нотаріуса. 2006. № 2. С. 13-18.

6. Постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 305/388/17. URL: https://zakononline.com.ua/court- decisions/show/77508813? from=305%2F388%2F17%20 (дата звернення: 23.09.2021).

7. Постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/94666321?from=754%2F14503%2F16- %D1%86%20 (дата звернення: 23.09.2021).

8. Постанова Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/96309957?from=310%2F2950%2F18 (дата звернення: 23.09.2021).

Размещено на Allbest.ru