Проблеми розуміння реального договору в цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ РОЗУМІННЯ РЕАЛЬНОГО ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Вавженчук С.Я.

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри трудового права та права соціального забезпечення Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, України

Аналізуючи реальний договір не можна обійти увагою той факт, що ст. 640 ЦК, яка регламентує укладення реального договору, не містить вказівки на способи передачі майна. Також в ній відсутня й відсильна норма з цього приводу. Таким чином не зрозуміло чи можливо в такому разі застосувати способи набуття майна визначені в ст. 334 «Момент набуття права власності за договором» ЦК України, а якщо й так, то чи можна застосовувати їх усі. Відповідно до ст. 334 ЦК України законодавець виокремлює наступні способи передання майна: 1) вручення майна набувачеві; 2) вручення майна особі (перевізникові, організації зв'язку тощо) для відправлення або пересилання набувачеві майна відчуженого без зобов'язання доставки; 3) передання коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Останнє, з огляду на ст. 195 «групи цінних паперів» ЦК України, передбачає можливість передання майна шляхом передачі лише товаророзпорядчого цінного паперу. Інші групи цінних паперів не входять в орбіту ст. 334 ЦК України. У цьому контексті не можна не враховувати й вимоги ст. 197 ЦК України, яка визначає способи передачі прав за цінним папером та ст. 4 «Перехід права на цінні папери та прав за цінними паперами» Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Норми ст. 4 згаданого Закону визначають способи передачі цінного паперу в залежності від форми цінного паперу (документарна або бездокументарна) або його виду [1, с. 45-51].

Варто підкреслити, що на ст. ст. 334, 197 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та ст. 640 ЦК України покладені різного роду завдання. Зокрема, назва ст. 334 ЦК України та ч.1 ст. 334 ЦК вказують на те, що мета законодавця була сфокусована на визначенні моменту набуття права власності, при чому способи набуття права власності грунтуються на вже укладеному договорі, що не корелює реальному договору окресленому у ст. 640 ЦК України. Норми ст. 197 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» покликані окреслити момент та порядок переходу права на цінний папір та права з цінного паперу у їх взаємодії з огляду на різні форми, види цінного паперу, процедурні особливості [1, с. 45-51].

Не можливо не відмітити й той факт, що для укладення реального договору не обов'язково здійснити передання майна виключно у власність. Тобто, для укладення реального договору першочергове значення має передумова у вигляді дії, що направлена на передання майна. Дійсно, низка реальних договорів не направлена на передання майна у власність. Як наслідок, встановлення жорсткої кореляції норм ст. 640 ЦК України та ст. 334 ЦК України (що містить способи набуття майна у власність) є неможливим. З іншого боку низка визначених ст. 334 ЦК України способів передання майна є загально прийнятими та в певних умовах можуть застосовуватися до реальних договорів в частині, що передбачають правові наслідки передачі майна [1, с. 45-51].

Таким чином, у разі укладення реального договору, предметом якого виступають речі або цінні папери, можуть бути застосовані різні способи передання майна. Найрозповсюдженішим способом є передання майна шляхом вручення такого майна контрагенту. Відповідний спосіб передачі речі може бути застосований у разі коли предметом реального договору виступає рухома річ, готівкові гроші, документарний цінний папір [1, с. 45-51]. передання майно договір законний

Суперечки виникають із можливістю «передачі» бездокументарних цінних паперів за реальним договором. У доктрині пануючою є точка зору, за якою заперечується можливість віднесення бездокументарних цінних паперів до речей [2, с. 51-52]. Так, Є.О. Суханов вказує, що стосовно бездокументарних цінних паперів не можуть виникати речові правовідносини, а лише зобов'язальні [3, с. 14]. В.А. Бєлов також підтримує цю думку та вказує, що неможливо поширювати режим речових прав на бездокументарні цінні папери, оскільки права, складові бездокументарних цінних паперів, оборотоздатні самі собою, і становлять самостійний об'єкт цивільних прав, який неможливо вважати речами [4, с. 25-26]. К.К. Лебедєв наголошує, що бездокументарні цінні папери, не маючи матеріальної оболонки, навіть умовно не можуть розглядатися як речі, і відповідно, бути об'єктом права власності та інших речових прав [5, с. 2]. Дійсно, віднести бездокументарні цінні папери до категорії речей неможливо хоча б з огляду на те, що особа володіє не цінним папером як річчю, а, так би мовити, відповідним обліковим записом на рахунку в цінних паперах в системі депозитарного обліку цінних паперів. Через такий механізм законодавець запроваджує юридичну фікцію володіння бездокументарними цінними паперами. Вказане здійснюється для того, щоб впровадити конструкцію бездокументарного цінного паперу в цивільне право, адже останнє довгий час будувалося на документарній теорії цінного паперу [1, с. 45-51].

Таким чином, списання бездокументарного цінного паперу із рахунку та зарахування на відповідний рахунок контрагента здійснюється, у більшості випадків, через застосування спеціальних порядків (клірингу, індосаментів тощо), що залежать від типу (виду) цінного паперу, а тому не може розглядатися як традиційний спосіб передачі речі (res) шляхом вручення майна контрагенту [1, с. 45-51].

Подібна проблема при передачі за реальними договорами існує й щодо безготівкових грошових коштів. Не зупиняючись детально на вченні про гроші, що потребує окремого глибокого дослідження, обмежимося тезою проте, що безготівкові грошові кошти окреслені іншою правовою природою аніж звичайні речі та наділені різними юридичними характеристиками. Зокрема, якщо за договором позики здійснене перерахування грошових коштів на рахунок позичальника у безготівковій формі, останній не отримує право власності на грошові кошти, а наділяється правом вимоги до фінансової установи (банку) [1, с. 45-51]. За цих обставин, реальний договір, предметом якого виступають безготівкові грошові кошти, буде вважатися укладеним в момент зарахування таких грошових коштів на рахунок одержувача виходячи лише із застосування законодавцем юридичної фікції до таких договірних правовідносин [1, с. 45-51].

Як наслідок, варто зафіксувати наступне. По-перше, аналізуючи реальний договір не можна обійти увагою той факт, що ст. 640 ЦК, яка регламентує укладення реального договору, не містить вказівки на способи передачі майна. По-друге, назва ст. 334 ЦК України та ч. 1 ст. 334 ЦК вказують на те, що мета законодавця була сфокусована на визначенні моменту набуття права власності, при чому способи набуття права власності грунтуються на вже укладеному договорі, що не корелює реальному договору окресленому у ст. 640 ЦК України [1, с. 45-51].

Література

1. Вавженчук С.Я. До питання класифікації договорів на консенсуальні та реальні договори. // Проблеми законності. 2020. № 1. С. 45-51.

2. Вавженчук С.Я. Правове регулювання фондового ринку: навч. посіб. / С.Я. Вавженчук. Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект- Поліграф», 2013. 582 с.

3. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве. М. : Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1996. 448 с.

4. Белов В.А. Юридическая природа бездокументарных ценных бумаг и безналичных денежных средств // Рынок ценных бумаг. 1997. № 5. С. 25-26.

5. Лебедев К.К. Защита прав обладателей бездокументарных ценных бумаг (материально- и процессуально-правовые аспекты разрешения споров, связанных с отчуждением бездокументарных ценных бумаг). М. : Волтерс Клувер, 2007. 168 с.

Размещено на Allbest.ru