Синхронізація міжнародної юрисдикції та застосовуваного права у міжнародному спадковому праві ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИНХРОНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ТА ЗАСТОСОВУВАНОГО ПРАВА У МІЖНАРОДНОМУ СПАДКОВОМУ ПРАВІ ЄС

Діковська І.А.

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка м. Київ, Україна

Норми, які визначають право, що застосовується до спадкових відносин, визначають міжнародну юрисдикцію у спадкових справах, регулюють визнання і виконання іноземних рішень у таких справах, існували у національному праві кожної з країн ЄС не одне десятиліття. У деяких країнах вони містилися (окремі з них і досі містяться) у відповідних частинах цивільних, цивільних процесуальних кодексів, у інших - у законах про міжнародне приватне право, інших спеціальних законах. Кожна із країн ЄС брала (і бере) участь у міжнародних договорах, які також регулюють ці питання. При цьому норми міжнародного приватного права, які застосовувалися до міжнародного спадкування у різних країнах ЄС, значно відрізнялися між собою, у зв'язку із чим нерідкими були ситуації невизнання судових рішень у спадкових справах, спадкових сертифікатів винесених (випущених) у одній Державі-Члені, на території іншої Держави-Члена [1, с.101]. У зв'язку із цим було прийнято рішення гармонізувати міжнародне приватне право ЄС у сфері спадкування[1, с. 101].

Це призвело до того, що починаючи від 17 серпня 2015 року у більшості країн ЄС, визначення права, що застосовується до спадкових відносин з іноземним елементом, міжнародної юрисдикції у спадкових справах, визнання і виконання іноземних рішень у таких справах регулюються Регламентом (ЄС) № 650/2012 Європейського парламенту та Ради від 4 липня 2012 року щодо юрисдикції, застосовуваного права, визнання та виконання рішень та прийняття і виконання аутентичних інструментів у спадкових справах та про створення Європейського спадкового сертифікату (надалі - Спадковий регламент) [2], який називають одним із найбільш важливих результатів, досягнутих у сфері кодифікації міжнародного приватного права [3, с. 1]. Відповідно до 144 ст. 83 Спадкового регламенту він застосовується до спадкування осіб, які померли 17 серпня 2015 року або після цієї дати.

Спадковий регламент іменується «найбільш амбітним та всеосяжним проектом щодо заходів, спрямованих на забезпечення синхронності норм, що застосовуються у Державах-Членах для визначення застосовуваного права та юрисдикції» [4, с. 133]. Ця синхронність досягається через низку механізмів, які спрямовані на те, щоб суд застосовував своє власне право, розглядаючи спадкову справу з іноземним елементом, що має на меті полегшення спадкового процесу для зацікавлених сторін та суду.

По-перше, ст. 4 Спадкового регламенту, яка має назву «Загальна юрисдикція» встановлює наступне правило: «Суди Держави-Члена, у якій спадкодавець мав звичайне місце проживання у момент смерті, мають юрисдикцію виносити рішення щодо спадкування в цілому». В свою чергу відповідно до ст. 21 (1) Спадкового регламенту 1.

«Якщо інше не передбачено цим Регламентом, право застосовуване до спадкування в цілому є правом держави, у якій спадкодавець мав своє звичайне місце проживання у момент смерті». Тобто, критерій «звичайного місця проживання спадкодавця у момент смерті» виконує подвійну функцію: використовується і для визначення юрисдикції (ст. 4) і для визначення застосовуваного до спадкування права (ст. 21), які в обох статтях повинні тлумачитися однаково для забезпечення синхронізації між форумом і правом [5, с. 65].

Хоча потрібно відмітити, що в окремих випадках Спадковий регламент, як виключення, допускає застосування до спадкування не права держави звичайного місця проживання спадкодавця у момент смерті, а права держави, з якою спадкодавець був більш тісно пов'язаний. Зокрема, відповідно до ст. 21 (2) Спадкового регламенту «якщо, як виняток, з усіх обставин справи зрозуміло, що на момент смерті спадкодавець явно був більш тісно пов'язаний з Державою іншою, ніж Держава, чиє право застосовувалося б відповідно до параграфу 1, правом, застосовуваним до спадкування буде право цієї держави». Проте, коментатори іменують цю норму «дивною» [6, с. 317] і зазначають, що навряд чи вона буде застосовуватися. Справа в тім, що держава, з якою спадкодавець мав найбільш тісний зв'язок, є, по-суті, державою зосередження його життєво важливих інтересів. Проте, у розумінні Спадкового регламенту, місце життєво важливих інтересів є місцем звичайного проживання спадкодавця [6, с. 317]. А в силу ст. 21 (2) Спадкового регламенту право держави, з якою спадкодавець найбільш тісно пов'язаний, застосовується в результаті відмови від застосування колізійної прив'язки «звичайне місце проживання спадкодавця у момент смерті».

По-друге, відповідно до ст. 5 (1) Спадкового регламенту «У випадках, якщо право, обране спадкодавцем для регулювання спадкування відповідно до ст. 22 є правом Держави-Члена, зацікавлені сторони можуть домовитися, що суд чи суди цієї Держави-Члена мають виключну юрисдикцію винести рішення стосовно будь-якого питання щодо спадкування». Відповідно до ст. 22 (1) Спадкового регламенту особа може обрати право держави, громадянство якої вона має на момент вибору чи на момент смерті, для регулювання спадкування в цілому. Якщо особа має декілька громадянств, вона може обрати право будь-якої із держав, чиїм громадянством вона володіє на момент вибору або на момент смерті. Пункт 38 Спадкового регламенту пояснює обмеження можливості вибору права лише правом держави громадянства спадкодавця необхідністю забезпечення зв'язку між спадкодавцем та застосовуваним правом, а також потребою уникнення ситуацій, коли право обирається з метою обману законних очікувань осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Необхідність включення норми, яка дозволяє вибір права, застосовуваного до спадкування в цілому, пояснюється тим, що спадкодавець на момент планування своєї спадщини може мати сумніви щодо свого останнього місця проживання перед смертю, а, відтак, і права, що буде застосовуватися до спадкування або має бажання уникнути складнощів, пов'язаних із визначенням останнього місця проживання з урахуванням усіх обставин конкретної справи [7, с. 126].

Тобто, норми ст.ст. 5 (1) та 22 (1) Спадкового регламенту дозволяють зацікавленим сторонам у випадку, якщо спадкодавець обрав застосовуване до спадкування право однієї з Держав-Членів ЄС, укласти угоду про вибір суду на користь судів чи суду Держави-Члена, громадянства спадкодавця, і таким чином синхронізувати юрисдикцію та застосовуване право.

Відтак, норми, що визначають юрисдикцію у Спадковому регламенті, зсинхронізовані з нормами, які визначають застосовуване право. В результаті, у більшості випадків суд, що розглядає спадкову справу, застсовує своє власне право, що, звичайно, зменшує ймовірність неправильного застосування ним норм матеріального права. Наш погляд, підхід Спадкового регламенту, який, по-перше, комплексно регулює питання визначення міжнародної юрисдикції та застосовуваного права; а по-друге, створює механізми, які призводять до того, що суд у більшості випадків застосовуватиме своє власне право, заслуговує на те, щоб бути дослідженим в Україні, і, можливо, імплементованим.

спадковий регламент міжнародний норма синхронність

Література:

1. Frimston, R., The European Union Succession Regulation No 650/2012, Estates, Trusts and Pensions Journal, 2013. Vol. 33. Pp. 100-121.

2. Regulation (EU) No 650/2012 of the European Parliament and of the Council of 4 July 2012 on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and acceptance and enforcement of authentic instruments in matters of succession and on the creation of a European Certificate of Succession. URL: https://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/ LexUriServ.do?uri=OJ:L:2012:201:0107:0134:EN:PDF (дата звернення: 10.12.2020).

3. Davi, A.L., Introduction in Calvo Caravaca, A.L., Davi, A., Mansel, H.P. (eds.), The EU Succession Regulation Commentary, Cambrige University Press, Cambridge, 2016, Pp. 1-69.

4. Paulus, D., Succession and Company Law in Bariatti, S., Viarengo, I., Villata, F.C. (coordinators), Towards the Entry into Force of the Succession Regulation: Building Future Uniformity upon Past Divergencies, Universita degli Studi di Milano, 2016, Pp. 126-151.

5. Odersky F., Article 4: Jurisdiction in Bergquist U.; Damascelli D.; Frimston R.; Lagarde P.; Odersky F.; Reinhartz B. EU Regulation on Succession and Wills Commentary, Verlag Dr. Otto Schmidt KG, Koln, 2015, Pp. 64-70.

6. Calvo Caravaca, A.L., Article 21, General Rule in Calvo Caravaca, A.L., Davi, A., Mansel, H.P. (eds.), The EU Succession Regulation Commentary, Cambrige University Press, Cambridge, 2016, Pp. 298-322.

7. Lagarde, P., Article 22: Choice of Law in Bergquist, U.; Damascelli, D.; Frimston, R.; Lagarde, P.; Odersky, F.; Reinhartz, B. EURegulation on Succession and Wills Commentary, Verlag Dr. Otto Schmidt KG, Koln, 2015, Pp. 125-130.

Размещено на Allbest.ru