Чинність заповіту: проблемні питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий морський гуманітарний інститут Одеського національного морського університету

Чинність заповіту: проблемні питання

Шевчук Н.В. студентка ІІ курсу

Вступ

Актуальність теми. Цивільний кодекс України 2003 р. [14] вніс істотні зміни у правове регулювання спадкових відносин. На відміну від попереднього Цивільного кодексу УРСР 1963 р., законодавець надав пріоритет нормам про спадкування за заповітом, що позначилося і на структурному їх розташуванні - ці норми передують нормам про спадкування за законом. Спори про визнання заповітів недійсними - одна з найбільш поширених категорій справ, що виникають із спадкових правовідносин. Проблемам, що стосуються визнання недійсними заповітів, присвячували увагу багато науковців, серед яких: З.В. Ромовська, Є.О. Рябоконь, Є.І. Фурса, Л.К. Буркацький, І.В. Жилінкова, Ю.О. Заіка, В.І. Крат, О.І. Нелін, І.В. Спасибо-Фатєєва, О.П. Печений. Зокрема, дискусійним в юридичній науці та судовій практиці є питання щодо чинності заповіту, посвідченого з порушенням вимог щодо його посвідчення (перевищення повноважень суб'єктами вчинення нотаріальних дій).

Мета роботи. Дослідження проблеми чинності заповітів, посвідчених нотаріусами поза межами нотаріального округу.

Виклад основного матеріалу

Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК) [14], Сімейним кодексом України [10], Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII [7], іншим законодавством. Крім того, судами враховуються положення, що містяться в роз'яснювальних документах: у Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року [9], Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 [8].

Ст. 1233 ЦК містить наступне визначення заповіту - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті [14]. Пленум Верховного Суду України у Постанові № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. роз'яснив, що заповіт є право- чином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила [9, пп. 7 п. 16].

Враховуючи і загальні вимоги, встановлені чч.1, 3, 5 та 6 ст.203 ЦК, і спеціальні, які містяться у гл. 85 ЦК, можна визначити умови, дотримання яких є необхідним для чинності заповіту: 1) зміст заповіту не може суперечити положенням ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; 3) волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) право на заповіт здійснюється особисто; 5) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; 6) заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст. 207 ЦК: за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа; 7) заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК [14].

Згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Вимоги щодо форми та посвідчення містяться у ст.1247 ЦК, а саме: 1) заповіт складається у пись - мовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; 2) заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. Інших вимог ст. 1247 ЦК щодо форми та посвідчення не містить [14].

Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 у разі наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності заповіту підлягає розгляду судом [8].

Як свідчить судова практика, при встановленні нікчемності заповіту, суди посилаються і на порушення порядку нотаріального посвідчення заповіту. заповіт нотаріус спадковий

Прикладом є цивільна справа № 6-2цс13, у якій йдеться про встановлення нікчемності заповіту саме за наслідками порушення вимог щодо його посвідчення (перевищення повноважень суб'єктами вчинення нотаріальних дій). У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. було зроблено висновок, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом. При цьому суд послався на ст. 13-1 «Нотаріальний округ» Закону від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат», п. 2 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595) [6].

З такою позицією суду не можна погодитися. Термін «порядок» означає певну послідовність, черговість чого-небудь, спосіб виконання, метод здійснення чого-небудь [1, с.1074]. Порядок нотаріального посвідчення заповіту регламентуються Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII [7], Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595 [4], Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим Постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 419 [5], Консульським Статутом (Розділ 3, глава 11), затвердженим Указом Президента від 02.04.1994 р. № 127/94 [2], Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, який затверджений наказом Міністерства юстиції від 27.12.2004 р. № 142/5/310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 р. за № 1649/10248 [3].

Норми, які визначають порядок вчинення нотаріальних дій, є процесуальними, тобто похідними від матеріальних. Статті 1247, 1257 ЦК не містять такої підстави для визнання нікчемності заповіту, як порушення порядку вчинення нотаріальних дій.

Обнадійливою для юридичної спільноти в контексті вирішення цього питання була ухвала колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 700/135/17 від 09.09.2020, якою було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) справу про встановлення нікчемності заповіту для відступлення від правового висновку, викладеного ВСУ у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13. У ній було зазначено, що норма про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу не містить негативних наслідків порушень цього правила. Тому негативні наслідки і не можуть застосовуватися, а тим більше впливати на чинність посвідченого нотаріусом правочину. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК і не належить до норм матеріального права. А законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності правочину, якщо таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить [13].

Крім того, суд зазначив, що формальне визнання заповіту недійсним та розуміння наслідків його недійсності як порушення норми нотаріального законодавства про додержання вимог щодо діяльності нотаріусів у межах свого нотаріального округу позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то - правомірного очікування цього. Практика Європейського суду з прав людини виходить із принципу співрозмірності наслідків порушення закону. Про це, наприклад, йдеться в рішенні у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» (1989 рік), де зазначається, що «в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда» [13].

Але ВП ВС за формальними підставами повернула справу колегії суддів Другої судової палати КЦС ВС для розгляду касаційної скарги за такими підставами: у постанові ВСУ від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, від правового висновку якого просить відступити Друга судова палата КЦС ВС, йшлося про посвідчення заповіту нотаріусом, тоді як у цій справі заповіт посвідчено секретарем сільської ради. Отже, на думку ВП ВС посвідчення заповітів у цих справах відбулося різними суб'єктами юрисдикційної діяльності, і відповідно, правове регулювання таких правовідносин різне [12].

Автор підтримує позицію І.В. Спасибо-Фатєєвої та О. П. Печеного, які зазначають, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК та можуть вплинути на дійсність заповіту. Неприпустимо розширювально тлумачити підстави нікчемності заповіту, вичерпно вказані законодавцем у ч. 1 ст. 1257 ЦК [11, c. 46].

Висновок

Отже, посвідчення заповіту нотаріусом поза межами свого нотаріального округу не повинно впливати на його чинність, а інакше буде порушено один з основоположних принципів, відомих ще за часів римського права - воля заповідача священна і невідмінна. Остаточну крапку в цьому питанні має поставити все ж таки Верховний Суд.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250000 / гол. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2005. VIII, 1728 с.

2. Консульський Статут: Указ Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/127/94#Text (дата звернення: 10.12.2020).

3. Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України: Наказ Міністерства юстиції України від 27.12.2004 р. № 142/5/310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2004 р. за N 1649/10248. Офіційний вісник України.2004. № 52, Т. 2. Ст. 3492.

4. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 22.02. 2012 р. № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z0282-12#Text (дата звернення: 10.12.2020).

5. Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/419- 94-%D0%BF#Text (дата звернення: 10.12.2020).

6. Постанова Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р., судова справа № 6-2цс13. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/30112973 (дата звернення: 10.12.2020).

7. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-XII. Відомості Верховної Ради України від 28.09.1993 р. № 39. Ст. 383.

8. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 (дата звернення: 10.12.2020).

9. Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0007700-08#Text (дата звернення: 10.12.2020).

10. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-III. Голос України. № 38.

11. Спасибо-Фатєєва І.В., Печений О.П. Недійсність заповіту: пошук оптимальної моделі збереження останньої волі заповідача (щодо юридичних наслідків посвідчення заповіту за межами нотаріального округу). Вісник Верховного Суду. 2016. № 3 (187). С. 43-48.

12. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 р., судова справа № 700/135/17. URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 91998627 (дата звернення: 10.12.2020).

13. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 р., судова справа № 700/135/17. URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 91554362 (дата звернення: 10.12.2020).

14. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. 435-IV. Відомості Верховної Ради України. № 40. Ст. 356.

Размещено на Allbest.ru