Взаємодія громадянського суспільства, особи та держави у питаннях охорони комерційної таємниці у трудових відносинах в Україні як визначальний фактор спроможності дотримання копенгагенських критеріїв членства в ЄС: проблемний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія громадянського суспільства, особи та держави у питаннях охорони комерційної таємниці у трудових відносинах в Україні як визначальний фактор спроможності дотримання копенгагенських критеріїв членства в ЄС: проблемний аспект

Коваленко О.О.

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільно-правових дисциплін

і трудового права імені професора О. І. Процевського Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди

м. Харків, Україна

Проєвропейський вектор розвитку України та перспектива на її інтеграцію до Європейського Союзу зумовлюють використання європейського підходу до охорони та захисту прав і свобод у всіх сферах діяльності і зокрема у сфері економічної безпеки підприємств, де охорона комерційної таємниці є однією з ключових позиції успіху. Адже, як відомо, критерії, яким мають відповідати держави-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе: стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії); наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії). Тому, звичайно, тільки висока якість правових норм, що охороняють комерційну таємницю спроможна забезпечити ефективну роботу українських підприємств, їхню конкурентоспроможність один з одним на внутрішньому ринку та на зовнішньому - у межах ЄС.

Отже, є всі підстави стверджувати, що охорона комерційної таємниці, зокрема і в трудових відносинах, є тим маркером, що, зокрема, визначає спроможність дотримання копенгагенських критеріїв членства України в ЄС.

На цьому шляху важливу роль відіграє взаємодія громадянського суспільства, особи та держави в особі її органів, адже тільки співробітництво усіх цих суб'єктів, що зацікавлені в охороні своїх прав, розуміють свої обов'язки та поважають інтереси один одного здатне створити якісне змістовне наповнення інституту комерційної таємниці, яке спроможне встановити ефективний механізм охорони останньої.

Варто наголосити, що для нашої держави охорона комерційної таємниці є обов'язком. «Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом» [1, ст. 507].

Г.О. Андрощук зазначає, що «у правовій доктрині інститут комерційної таємниці розглядається, по-перше, як самостійний інститут цивільного та комерційного права, в якому домінуюче місце займають цивільноправові норми, що регулюють цивільний (торговий) оборот комерційної таємниці та охорону її конфіденційності, по-друге, даний інститут включає інші норми, що регулюють відносини з приводу використання та охорони конфіденційності комерційної таємниці усередині організації (корпоративне та трудове право), відносини з органами влади з приводу надання комерційної таємниці (адміністративне право) і захищають інтереси власника комерційної таємниці в судовому порядку» [2]. Таким чином, у питанні ефективного правового регулювання охорони комерційної таємниці мають бути задіяні всі зазначені галузі права.

Характеризуючи стан сучасного правового регулювання охорони комерційної таємниці в Україні, І.В. Зайцева-Калаур наголошує на його загальній недосконалості [3]. Юристи-практики відмічають, що «законодавство України містить численні прогалини та суперечності у сфері регулювання прав інтелектуальної власності роботодавця на трудову інтелектуальну власність, тобто об'єкти інтелектуальної власності, створені працівниками у зв'язку з виконанням трудового договору» [4].

Із цими твердженнями варто погодитись. Чи охороняє трудове право роботодавця від розголошення комерційної таємниці працівником? Фактично ні. Бо умову про нерозголошення комерційної таємниці працівником можна передбачити у трудовому договорі і внаслідок її недотримання притягнути працівника до дисциплінарної відповідаль - ності у вигляді догани- але це фактично і все, що може зробити роботодавець. Адже на разі інших заходів у трудовому законодавстві не визначається. Отже, принаймні чинне трудове законодавство України не бере участі у регулюванні охорони комерційної таємниці від розголошення працівником.

У випадку із охороною комерційної таємниці, а також її захистом, правового регулювання нормами трудового права дійсно бракує. Вна - слідок відсутності норм трудового права, що регулюють це питання, утворилась прогалина, що не дозволяє будувати ефективні трудові правовідносини та користуватись своїми законними правами роботодавцю. Цивільне право не в змозі задовольнити цю прогалину, бо його норми мають іншу природу, іншу специфіку і спрямовані на регулювання торгового обороту комерційної таємниці, на охорону її конфіденційності. Тому вони не можуть регулювати відносини між працівником та роботодавцем. Їм не притаманна специфіка трудових відносин, провадження трудової діяльності, в яких і виникає такий об'єкт охорони як комерційна таємниця.

Крім того, варто наголосити й на іншій проблемі, що видається, є перешкодою на шляху до входження України до ЄС. Справа в тому, що країни Європи взагалі інакше дивляться на охорону комерційної таємниці. І це, мабуть, те, з чого потрібно починати, для того, щоб українське законодавство не відставало від провідних європейських країн.

Г.О. Андрощук [1], Ю.М. Капіца [5] наголошують на тому, що у ЄС діє директива 2004/48 / ЄС Європейського парламенту та Ради від 29 квітня 2004 році «Про забезпечення прав на інтелектуальну власність» [6], однак, у національних законодавствах багатьох держав- членів ЄС закрита інформація, включаючи ноу-хау, не визнається об'єктом промислової власності, а тому зазначена Директива на ці об'єкти не розповсюджу свій вплив. Тобто комерційна таємниця не є об'єктом інтелектуальної власності. Це не означає, що вона має не охоронятись законом. Але ж підхід у визначенні режиму охорони комерційної таємниці має бути інший.

А от Цивільний кодекс України, визначаючи перелік об'єктів права інтелектуальної власності у ст.420 серед іншого вказує комерційну таємницю [1, ст. 420].

Видається, у цьому випадку говорити про гармонізацію законодавства України із законодавством ЄС, можливість зближення з країнами ЄС взагалі важко. Бо вже початково у нас різний погляд на ці питання. І наше вітчизняне законодавство допускає плутанину понять. Бо, як справедливо наголошують К.Ю. Редько, З.Е. Куніцька, «сьогодні інститут комерційної таємниці, патентне та авторське право відтворюють загальновизначені форми інтелектуальної власності. Недоліком такого формулювання є те, що інститут комерційної таємниці входить до промислової власності. Однак, з одного боку, те, що є об'єктом промислової власності не завжди є комерційною таємницею, а з іншого - предметом комерційної таємниці може бути й така інформація, яка не є об'єктом промислової власності чи інтелектуальної власності загалом» [7].

Очевидною є необхідність заповнення цієї прогалини нормами саме трудового законодавства, однак як це зробити, потрібно зважено обмірковувати, бо єдиною можливістю убезпечити роботодавця від порушення його права у цій сфері є передбачення у трудовому договорі у якості однієї умови з його змісту обов'язку працівника не розголошувати комерційну таємницю, яка не надто ефективно діє щодо досягнення поставленої мети. Але починати вирішення питання потрібно із перегляду норм цивільного законодавства щодо розуміння об'єктів інтелектуальної власності, окреслення яких в частині віднесення до них комерційної таємниці сьогодні не відповідає практиці європейських країн.

Література

охорона комерційна таємниця трудові відносини

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text.

2. Андрощук Г.О. Правова охорона комерційної таємниці в країнах

ЄвропейськогоСоюзу.URL:http://intellect21.cdu.edu.ua/wp-

content/uploads/2015/10/Androshchuk_Trade-Secrets-in-the-EU-UKR.pdf.

3. Зайцева-Калаур І.В. Охорона комерційної таємниці - ефективна складова забезпечення економічної безпеки суб'єкта господарювання. URL: http://www. lsej. org.ua/4_2016/12 .pdf.

4. Спиридонова Н. Проблемні питання прав інтелектуальної власності роботодавця на об'єкти інтелектуальної власності, створені працівниками. Юридична газета online. URL: https://yur-gazeta.com/ publications/practice/trudove-pravo/problemni-pitannya-prav-intelektual- noyi-vlasnosti-robotodavcya-na-obekti-intelektualnoyi-vlasnosti-s.html.

5. Капіца Ю.М. Гармонізація охорони комерційної таємниці в Європейському Союзі та напрями вдосконалення законодавства України. 2016. № 1 (13).С .251-256. URL: https://ndipzir.org.ua/ wp-content/uploads/2016/05/Kapitsa13.pdf.

6. Директива 2004/48/ЄЄ Європейського Парламенту та Ради від 29.04.2004 про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності (DIRECTIVE 2004/48/EC OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL OF 29 APRIL 2004 ON THE ENFORCEMENT OF INTELLECTUAL PROPERTY RIGHTS (Textwith EEA relevance)) OJ L 157, 30.4.2004, P. 45-86.

7. Редько К. Ю., Куніцька З.Е. Комерційна таємниця: особливості

та проблеми нормативно-правового забезпечення в Україні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021.№5.

Размещено на Allbest.ru