Контекстуальні системні проблеми нормативного забезпечення генетичної ідентифікації військовослужбовців та атестованих працівників правоохороних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контекстуальні системні проблеми нормативного забезпечення генетичної ідентифікації військовослужбовців та атестованих працівників правоохороних органів

Віталій Підгірний, курсант 2 курсу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України

Здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти України породило нагальну потребу в своєчасному і точному ототожненні великої кількості жертв протистояння, зокрема й військовослужбовців Національної гвардії України. Ефективне вирішення цієї проблеми лежить у площині теорії криміналістичної ідентифікації. Реалії часу зумовили гостру необхідність у використанні для вирішення проблеми найпрогресивніших технологій, до яких варто віднести одне з найважливіших наукових досягнень у галузі криміналістичної ідентифікації останніх трьох десятиліть, що полягає в розробленні та впровадженні з середини 80-х років XX століття в практику розкриття й розслідування злочинів методів дослідження ДНК.

Всесвітнім визнанням загальнонаукового значення відкриття властивостей дезоксирибонуклеїнової кислоти свідчить присудження Нобелівської премії з хімії науковцям із Великої Британії й США за дослідження ДНК. Однак в Україні проблеми генетичної ідентифікації особи в умовах збройного конфлікту, попри традиційну активізацію в такі часи науково-практичної діяльності криміналістів, залишаються малодослідженими.

Такий стан справ варто визнати неприпустимим, насамперед через те, що тільки за даними Організації Об'єднаних Націй від початку збройного конфлікту на Сході України і у відносно незначний термінологічний проміжок (з квітня 2014 р. по грудень 2015 р.) у зоні проведення операції Об'єднаних сил загинуло щонайменше 9 098 осіб та було поранено 20 732 особи. Ця цифра включає в себе військовослужбовців, учасників збройних формувань і мирне населення, зокрема: 2 673 військовослужбовці Збройних Сил України, 174 військовослужбовці Національної гвардії України, 11 співробітників Служби безпеки України.

Далі вибірково приведемо хронологічно цю сумну статистику.

Помічник генерального секретаря ООН із прав людини наголосив, що й без того «попереду для України - найстрашніша спадщина конфлікту: пошук зниклих безвісти та загиблих». При цьому він нагадав, що за інформацією Міністерства внутрішніх справ України станом на 18 вересня 2015 року, зниклими безвісти вважаються більше 3 тис. осіб.

27 жовтня 2017 року головний військовий прокурор України Анатолій Матіос в ефірі телеканалу ZIK повідомив, що за час конфлікту небойові втрати Збройних Сил та усіх інших силових структур склали 10 103 людини, з них 2150 - безповоротні. У зоні АТО небойові втрати склали 3699 осіб, з яких 935 - безповоротні.

14 травня 2019 року, начальник управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України полковник Олексій Ноздрачов у ході брифінгу повідомив, що в рамках гуманітарного проєкту «Евакуація-200» з району бойових дій було вивезено 1736 тіл захисників України, 71 військовослужбовець вважається зниклим безвісти. «З 2014 року в рамках реалізації гуманітарного проєкту «Евакуація 200», пошуковими групами вивезено з району бойових дій 1736 тіл, 865 транспортовано до місць остаточного поховання та передано родичам загиблих», - повідомив він [1].

Відповідно, проблеми пошуку загиблих і зниклих безвісти є одними з найбільших проблем, пов'язаних із збройними конфліктами.

Якщо звернутись до досвіду ЗСУ у сфері нормативно-правового регулювання цього аспекту, то, у контексті порушеного питання, важливою є директива Генерального штабу Збройних Сил України від 22 лютого 2016 року № Д-8, якою відповідним керівникам органів військового управління доручено організувати: взаємодію з Експертною службою Міністерства внутрішніх справ України та слідчими органами Національної поліції України щодо ідентифікації тіл та організації їх передачі родичам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України; пошук та ексгумацію тіл загиблих військовослужбовців; відібрання біологічних зразків у родичів військовослужбовців, які зникли, та ідентифікації трупів [2; 3; 4].

Застосування країною-агресором заборонених методів і засобів ведення цієї неоголошеної війни часто унеможливлює ідентифікацію загиблих традиційним шляхом. Наприклад, лише до Дніпропетровського бюро судмедекспертизи від початку АТО (ООС) надійшло 1 056 загиблих у Донецькій та Луганській областях, і лише 647 (61 %) з них вдалось ототожнити візуальним шляхом. 254 воїнів (24 %), майже кожен четвертий, були ідентифіковані лише завдяки ДНК-аналізу, решта (155, а саме - 15 %) залишаються невпізнаними, а тому їх ховають як «тимчасово невстановлених Захисників України». У цілому, в країні станом на 28 вересня 2015 року в результаті проведення молекулярно-генетичної експертизи вже ототожнено 426 загиблих. Проте, у створеній електронній базі даних залишалося ДНК-профілі ще 762 не ідентифікованих бійців, які загинули в зоні ООС.

Однією з основних засад застосування науково-технічних засобів у криміналістиці слугує принцип законності. Однак, попри високу ефективність використання потенціалу ДНК-ідентифікації, доведену багаторічним позитивним вітчизняним і міжнародним досвідом, в Україні дотепер не приділено належної уваги її законодавчому забезпеченню. Не адекватна ж об'єктивній реальності законодавча база перешкоджає превентивному створенню повноцінного банку даних генетичних ознак людини й оперативному вирішенню суспільно важливих завдань сучасними засобами криміналістики [2].

Тому, варто визнати актуальною законодавчу ініціативу у вигляді прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо генетичної ідентифікації військовослужбовців)» [5]. Автори цього законопроекту, орієнтованого на задоволення практичних потреб військовозобов'язаних і членів їх сімей, правоохоронних органів і закладів охорони здоров'я, спираються на прогресивний досвід іншої зарубіжної держави, стратегічного союзника України - США. Йдеться про створення в Збройних Силах США Сховища зразків біологічного матеріалу для ідентифікації останків, де зберігаються зразки ДНК усіх, хто: а) вступає на військову службу; б) призивався в минулому; в) служить за контрактом; г) перебуває в резерві; а також функціонування Лабораторії з ідентифікації ДНК, завдання якої полягає у встановленні відповідності зразків ДНК військовослужбовця, який загинув (помер), з тими зразками, що містяться в Сховищі зразків біологічного матеріалу для ідентифікації останків на основі унікальності послідовності чергування нуклеотидів у ланцюг у ДНК кожної особи, своєрідного «генетичного відбитку», що залишається індивідуальним і незмінним протягом усього життя людини.

Таким чином, актуальність законодавчих новацій такого спрямування є безсумнівною, адже нині чинне законодавство в даній сфері не передбачає створення бази генетичних даних осіб, які призиваються на військову службу. При цьому вважаємо, що вирішення проблеми ідентифікації військовослужбовців у сучасних умовах ведення неоголошеної війни повинно здійснюватися комплексно, шляхом прийняття Закону України «Про державну геномну (генетичну) реєстрацію в Україні», який би визначав цілі, принципи і види такої реєстрації, встановлював основні вимоги до її проведення, зберігання і використання генетичних даних осіб, а військовослужбовців відносив би до категорії осіб, які підлягають обов'язковій ДНК-реєстрації [6; 7; 8].

ідентифікація військовослужбовець генетичний конфлікт

Список використаної літератури

1. Пошукові групи «Евакуація-200» вивезли з Донбасу 1736 тіл загиблих військових / УКРІНФОРМ. Мультимедійна платформа іномовлення України.

2. Котляренко Л.Т. Новели законодавчого забезпечення генетичної (геномної) ідентифікації.

3. Інструкція з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС України: наказ МВС України від 10.09.2009 р. № 390.

4. Інструкція про порядок формування та використання автоматизованого обліку генетичних ознак людини: наказ ДНДЕКЦ МВС України від 19.09.2013р. № 19/50-227н.

5. Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо генетичної ідентифікації військовослужбовців: Постанова Верховної ради України від 12 липня 2016 року № 1453-VIII. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 33, ст.576

6. Про державну реєстрацію геномної інформації людини: проект Закону України від 26.10.2020 № 4265.

7. Що не так з обробкою геномної інформації в законопроекті № 4265? / Digital Security Lab від 22 грудня 2020.

8. Висновок антикорупційної експертизи проекту Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» / Національне агенство з питань запобігання корупції. Дата публікації: 10 грудня 2020 року.

9. Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус: Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-VI. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 51, ст.716.

Размещено на Allbest.ru