Штучний інтелект як об’єкт цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Штучний інтелект як об'єкт цивільного права

Мічурін Є.О.,

доктор юридичних наук, професор кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Харків

Останнім часом IT технології, й відповідні суспільні та регулюючи їх правові відносини швидко розвиваються. Визначення проблемних аспектів правовідносин у IT сфері взагалі та щодо штучного інтелекту зокрема має як теоретичне, так і практичне значення. Існує практична затребуваність в унормуванні окремих правових аспектів діяльності, пов'язаної із штучним інтелектом. Зокрема, набуває актуальності проблематика щодо виявлення правової природи діяльності, пов'язаної із штучним інтелектом та відповідальності за шкоду, спричинену через його використання. Адже деякі технології та вироби, які оснащені штучним інтелектом у випадку збоїв програми чи недосконалої їх розробки здатні нанести шкоду. Це породжує проблему суб'єкта її відшкодування та деякі інші.

Дискусії щодо правового регламентування штучного інтелекту, що розпочалися останнім часом є багатоаспектними як в Україні, так і в інших державах. Зокрема, у США приділяється увага проблемам Ciberlaw у межах якого розглядаються права, що випливають з інформаційних технологій та Інтернет [1]. Утім ще не можна стверджувати про усталені наукові підходи до правовідносин у IT сфері, зокрема - щодо штучного інтелекту через об'єктивну невизначеність багатьох аспектів IT права. Наразі навіть структура IT права є доволі невизначено та неусталеною. Зокрема, є підстави вважати, що делікти, які випливають з впровадження ІТ технологій (зокрема, пов'язані із використанням штучного інтелекту) з часом будуть посідати своє місце у ІТ праві. Адже виникає багато проблем у зв'язку з потенційними загрозами шкідливих наслідків, що несуть ІТ технології [2, с. 114].

Однією з актуальних проблем правової регламентації штучного інтелекту є визначення правової природи цього явища у аспекті теорії цивільного права. Як визначається у літературі, морально-етичні проблеми породжують юридичні питання, які стосуються належного правового регулювання використання систем із штучним інтелектом у різних галузях [3, с. 19].

Наріжною проблемою, з якої точиться активна дискусія є те, яка теорія: об'єкта чи суб'єкта має застосовуватися до категорії «штучний інтелект». Є твердження щодо застосування до штучного інтелекту теорії суб'єкта. Так, зазначається, що з точки зору «чистої юридичної науки» актуальною є проблема можливої (може бути, обмеженою або спеціальної) правосуб'єктності роботів [4]. Визначаючи дискусійність підходу щодо застосування теорії суб'єкту до штучного інтелекту на сучасному етапі слід констатувати актуальність наукового пошуку у напрямку щодо визначення правової природи штучного інтелекту.

Пристрій з «штучним інтелектом» традиційно називають роботом. Утім, штучний інтелект може бути вмонтованим не лише у робота, але й мати вигляд комп'ютерної програми (зокрема, у комп'ютерній штучній нейромережі). Прикладом комп'ютерної штучної нейромережі є програма розпізнавання обличь, яка «впізнає» правопорушників через розміщені у окремих містах відеокамери.

Аргументи прибічників розповсюдження теорії суб'єкта щодо штучного інтелекту полягають у наступному. Раби свого часу не були суб'єктами права та вважалися об'єктами права. Згодом ситуація змінилася [5, с. 94]. Утім, варто відзначити, що це було штучне та неприродне обмеження, яке диктувалося на той час рабовласницьким укладом суспільства.

Також як аргумент на користь визнання штучного інтелекту суб'єктом права наводиться таке: юридичні особи теж створені людиною і вже давно визнані повноцінними суб'єктами цивільних відносин [6]. Насправді юридична особа - це є колектив людей (теорія колективу А.В. Венедиктова), організація людей (теорія організації О.А. Пушкіна), директор (людина), що виступає від імені юридичної особи (теорія директора Ю.К. Толстого), тобто в будь-якому разі - колективне людське утворення. Відтак, у юридичній особі є керівник, що виступає від її імені, цілей її діяльності досягає людській колектив, що організований у цю особу, від чого важливість людського, але особливого - колективного «субстрату» у такому суб'єкті як юридична особа існує. Таким чином, юридична особа не відокремлена від людини чи колективу, тому й є таким колективним суб'єктом, що висловлює волевиявлення цього колективу, який об'єднується разом у нього для досягнення певної мети. До штучного інтелекту як начебто «суб'єкту» таку аналогію природньо застосувати неможна.

Доречною є аналогія штучного інтелекту із твариною. Остання теж здатна діяти без безпосереднього вольового впливу людини, утім свійська тварина може враховувати волевиявлення людини через дресирування (аналогія - налаштування штучного інтелекту). Утім тварина є об'єктом права, хоч і наділена природою своєрідним інтелектом, здатна до мислення, навчання, спілкування. Отже, більш коректним є умовне порівняння (аналогія) штучного інтелекту із твариною, ніж із людиною. Це є важливим для визначення, що штучний інтелект є об'єктом права. Відтак, застосування до нього теорії суб'єкта права (навіть квазісуб'єкта) є ані доречним, ані обґрунтованим.

На користь аналогії штучного інтелекту із твариною, що має підстави застосовуватися у цивільному праві вказує також історичний досвід розвитку людства. Приручення свого часу тварин із стану природньої волі й перетворення їх на свійських тварин було продиктовано бажанням людини розвантажити робітників на важких, небезпечних чи рутинних роботах. Тому з'явився такий об'єкт права як тварина. Схожі намагання людства: ще більш розвантажити людину на важких, небезпечних чи рутинних роботах на сучасному етапі розвитку технологій призвели до створення роботів та відповідних комп'ютерних програм. Відтак, на додаток до об'єкту права з так би мовити «природним інтелектом» - тварини наразі, але вже не природою, утім самою людиною створено інший об'єкт права - штучний інтелект. Підкреслюю - об'єкт права. Отже, є підстави для застосування до штучного інтелекту саме теорії об'єкта цивільного права й, відповідно, відсутні підстави для застосування до штучного інтелекту теорії суб'єкта цивільного права. Спроби застосувати останню теорію до штучного інтелекту, що були запроваджені в окремих джерелах, частина з яких вказана вище є дуже дискусійними.

Після визначення штучного інтелекту як об'єкту права необхідно з'ясувати особливості його правового регулювання та ті аспекти, в яких воно має відбуватися.

Чи у змозі робот чи штучний інтелект взагалі мати права? Для відповіді на це запитання слід відповісти на ще одне: «Чи є штучний інтелект живою істотою?». Очевидно, що ні. Отже штучний інтелект є звичайною річчю, яку власник вправі продати, обміняти, подарувати тощо, як і будь-яке інше майно.

Власник штучного інтелекту має відповідати як за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки у разі, якщо його дії порушать рекомендації (інструкцію з використання), розроблені виробником штучного інтелекту. Утім, якщо до спричинення шкоди призвів дефект (налаштування) штучного інтелекту з вини виробника, або він не попередив у інструкції з використання штучного інтелекту про потенційні шкоданесучі властивості виробу (що призвело до спричинення шкоди), відповідати має виробник за нормами про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту товару (дефекту у продукції). Слід брати до уваги й інші особливості відповідальності за шкоду, спричинену через використання штучного інтелекту.

Звичайно, підняті проблеми вимагають подальшого спеціального дослідження. Залишається ще багато невирішених правових аспектів унормування діяльності, пов'язаної із штучним інтелектом. Очевидно, у праві вони будуть поставати ще не один раз. Адже активно тестуються автотранспортні засоби, що здатні переміщувати людину без участі водія, прогресує розробка й удосконалення інших систем та виробів із штучним інтелектом, що породжує окремі правові аспекти їхнього використання.

Література

право цивільний штучний інтелект

1. Ryan, C. Robotics and the Lessons of Cyberlaw. Calif. L. Rev. 2015. https://digitalcommons.law.uw.edu/faculty-articles.

2. Є.О.Мічурін. Структура ІТ-права. Розвиток наукової думки постіндустріального суспільства: сучасний дискурс: матеріали міжнародної наукової конференції (Т.2), 13 листопада, 2020 рік. Миколаїв, Україна: МЦНД. С. 114-115.

3. Сидорчук Ю.М. Філософсько-правові проблеми використання штучного інтелекту. Право і суспільство. 2017. №3. Частина друга. С. 16-19

4. Кулинич В. Цифрова особистість: чи можуть роботи бути наділені правами? Юридична газета online. 2017. №49 (599). https://yur - gazeta.com/dumka-eksperta/cifrova-osobistist-chi-mozhut-roboti-buti - nadileni-pravami.html.

5. Карчевський М.В. Основні проблеми правового регулювання соціалізації штучного інтелекту. ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку в Україні: збірник матеріалів ІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 17 листопада 2017 р.). Львів: НУ «Львівська політехніка. 2017. С. 93-99

6. Архипов В. Несколько слов о роботах с юридической точки зрения: правосубъектность. Адвокатская газета. 24 января. 2017. https://www.advgazeta.ru/mneniya/yuridicheskie-aspekty-robototekhniki fbclid=IwAR22d2fynGnHYgZLmqGJXVw1KjLq3kB8AYcdMomcUA KaAM6PvE65faKjHp0.

Размещено на Allbest.ru