Адміністративний суд як незалежний арбітр у сфері вирішення соціальних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративний суд як незалежний арбітр у сфері вирішення соціальних спорів

Смокович М.І., доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Судовий захист соціальних прав людини і незалежність суду є висхідними аспектами моєї доповіді. Поєднання цих двох складових не є ситуативним чи спонтанним. Це є квінтесенцією здійснення належного правосуддя. Суддя має бути незалежним при розгляді і вирішенні судової справи. Це є об'єктивною передумовою прийняття ним правосудного рішення. Практика політичного життя в Україні свідчить, що із усіх судових юрисдикцій влада найбільш прискіпливо ставиться саме до адміністративних судів. Це й не дивно. З набранням чинності КАС України 1 вересня 2005 р. публічно-правові спори, у яких хоча б одна зі сторін є суб'єкт владних повноважень, віднесено до підсудності адміністративних судів. Отже, адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності є важливим конституційно закріпленим механізмом, завдяки якому істотно посилено можливості особи щодо реалізації нею права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Зауважу, що вимога незалежності суду є загальновизнаним правовим принципом у міжнародному і національному праві. Згадаємо, хоча б, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що «кожен гарантовано має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру» [1].

У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 зафіксовано:«Незалежність судової влади, безсумнівно, є суттєвою частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це не є привілеєм для суддів, а є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя» (абзац 7 преамбули). Натомість пункт 4 цих Рекомендацій наголошує:«Незалежність судової влади... є фундаментальним складовим верховенства права»[2].

«Виконавча та законодавча влада, - за вимогою міжнародного права, - зобов'язана забезпечити незалежність суддів і не вживати заходів, які можуть загрожувати незалежності суддів та не допускати будь-яких обмежень, неналежних впливів, стимулів, тисків, загроз чи втручання, прямих чи опосередкованих, з будь-яких сторін чи з будь-якої причини».Саме такі вимоги містяться і в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року № R (94) 12.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що «питання імунітету суддів має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (Справа ЄСПЛ «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03, від 12 березня 2009 року, § 36) [3].

Отже, за міжнародним правом незалежність судової гілки влади та суддів кореспондує принципу верховенства права та забезпечується в інтересах осіб, які прагнуть та очікують неупередженого правосуддя.

Незалежність суддів є настільки фундаментальним принципом функціонування судової влади, що його універсальний зміст практично не змінюється під впливом будь-якої національної правової системи.

Зауважу, що в правовій державі влада поважає суд, і сприймає судову гілку влади як рівнозначну законодавчій і виконавчій, і в жодному разі не тисне на неї. Конституція України проголосила Україну правовою державою. Що нам каже Конституція України про правову державу? Поряд з іншим, і таке: «Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється» (стаття 126 Конституції України).Отже, незалежність суду є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.

То ж на питання: яке практичне значення незалежності судової гілки влади для кожного громадянина, людини загалом, відповідь дуже проста: конституційний принцип незалежності суддів забезпечує базову і фактично незамінну роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права особи на судовий захист відповідно до вимог статті 55 Конституції України.

Наразі зупинимося на статистиці і практиці вирішення соціальних спорів. Адміністративні суди в Україні витримують значне навантаження щодо розгляду і вирішення судових справ. Так, у 2017 році на розгляді Касаційного адміністративного суду перебувало понад 190 тис справ і матеріалів. Це колосальне навантаження на суддівський корпус. У складі Касаційного адміністративного суду утворено три палати:судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів; судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян та судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав. До прикладу, лише до крайньої судової палати в 2021 р. надійшло 5102 матеріали із соціальних питань. Це на 8 % більше, ніж у 2020 р.Про що свідчить динаміка збільшення клопотань до Верховного Суду? Лише про одне - про погіршення соціального захисту особи.

Практика Верховного Суду свідчить, що здебільшого соціальні справи стосуються різного роду соціальних виплат, їх перерахунку, донарахування та ін. Найчастіше покликаються до суду із позовом про соціальний захист пересічні громадяни. Ними є: пенсіонери;учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; військовослужбовці; особи з інвалідністю, зокрема й особи з інвалідністю внаслідок війни, та інші соціально вразливі категорії. Як приклад, вкажу, що свого часу закон про «дітей війни» зумовив з'явлення до адміністративних судів понад 4 млн 500 тис клопотань, предметом яких стали питання соціальних виплат.

Наведу окремі правові пропозиції Верховного Суду, що об'єктивовані в рішеннях у зразкових справах, де предметом клопотання є захист соціальних прав. До прикладу, одна із справ виникла у зв'язку із тим, що у свій час в Україні одночасно діяли Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII і Постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», які визначали неоднакові соціальні виплати одним і тим же категоріям осіб (закон більші виплати, постанова - менші).

Верховний Суд у рішенні від 29 вересня 2020 р. (справа № 440/2722/20) визначив правову позицію у цій справі: «Виходячи із визначених у ч. 4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 р. слід застосовувати не Постанову КМУ № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу» [4].

Інша судова справа виникла у зв'язку із тим, що в Україні жоден закон не визначав ні умов (підстав),ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру». Законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури уряду України, проте упродовж 2015-2019 років уряд не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Верховний Суд у цій справі (№ 560/2120/20)20січня 2021 р. постановив постанову, де сформулював правову позицію: «Особи, яким призначені пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», мають право на перерахунок пенсії з 20січня 2019 року - дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 7-р(ІІ)/2019» [5].Крім того, Верховний Суд у справі №360/3611/20, де предмет спору стосувався права на призначення пенсії на пільгових умовах за віком,прийняв 21 квітня 2021 року рішення на користь позивача, оскільки дійшов висновку, що окремі норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV не відповідають Конституції України, тому прямо застосував її норми, а не положення означеного закону.

Отже, наведене свідчить про наявність законодавчих колізій у правовому регулюванні соціальних виплат, а також намагання держави зменшити розміри і види соціальних виплат, що призводить до зниження рівня соціального забезпечення окремих категорій громадян. При цьому, має місце функціональне не доопрацювання уряду щодо формування механізму нарахування чи перерахунку соціальних виплат. Тому Верховний Суд обстоює правові позиції у соціальних спорах, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати не тільки «букві», а й «духу» Конституції України, інакше - немає правових підстав для їхнього практичного застосування

адміністративний судочинство влада спор

Список використаних джерел

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від4.11.1950.

2. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 р. № CM/Rec (2010) 12

3. Справа ЄСПЛ «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява №20347/03, від 12. 03. 2009 р., § 36.

4. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 р., справа № 440/2722/20.

5. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 р., справа № 360/3611/20.

Размещено на Allbest.ru