Проблеми реалізації права на сурогатне материнство у національному контексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО У НАЦІОНАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Тарасевич Т.Ю., кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічно-правових дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського м. Вінниця, Україна

Актуальність дослідження теми обумовлена відсутністю належного правового регулювання у цій сфері, що, у свою чергу, зумовлює появу низки юридичних питань, які потребують відповіді. Нові розробки у галузі репродуктивної медицини привертають увагу до правових аспектів застосування програм допоміжних репродуктивних технологій, які використовуються при лікуванні безпліддя. З огляду на актуальність цієї проблеми, необхідно зазначити, що ДРТ на сьогодні є мало вивченим у юриспруденції.

Згідно з медичною статистикою, за допомогою методів допоміжних репродуктивних технологій народилося вже понад 4 млн дітей у всьому світі. За даними міжнародної неурядової організації International Social Service (ISS), щороку за допомогою сурогатного материнства народжується щонайменше 20 тис. дітей, і ця цифра тільки зростає. У багатьох державах сурогатне материнство заборонено як таке або ж із комерційною метою [1]. У різних країнах світу ставлення до застосування методики сурогатного материнства та, відповідно, законодавче регулювання правовідносин у цій сфері не є однаковими. Більшість держав забороняє використання ДРТ у вигляді сурогатного материнства. Так, в Іспанії, Італії, Франції і в багатьох інших європейських державах сурогатне материнство заборонене повністю, у Нідерландах, Португалії, Греції, Канаді, Австралії дозволене тільки некомерційне («альтруїстичне») сурогатне материнство. Відносно недавно (кілька останніх років) заборонили комерційне сурогатне материнство Таїланд та Індія, які раніше пропонували послуги сурогатного материнства [2].

Безпліддя у шлюбі стало великою медико-соціальною проблемою сучасності. Водночас саме проблема безпліддя найбільшою мірою піддається корекції завдяки успіхам репродуктивної медицини та розвитку допоміжних репродуктивних технологій, безпосередньо пов'язаних з науково-технічним прогресом. Це пояснюється широким спектром знань, необхідних для отримання кінцевого результату - народження здорової дитини. Метод ЕКО перебуває на стику таких наук, як ендокринологія, гінекологія, ембріологія, хірургія, генетика, імунологія, ультразвукова діагностика. Утім для проведення подібних маніпуляцій потрібна досконала технічна та лабораторна база. Окрім того, має бути розв'язана проблема правового регулювання сурогатного материнства задля створення сприятливих умов розвитку інституту сім'ї та сімейного устрою [3, с. 91].

Україна належить до числа держав, у яких допоміжні репродуктивні технології дозволені на законодавчому рівні. Положенням ч. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено право на проведення ДРТ, де зазначено: «Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством». Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» від 09.09.2013 № 787 містить таке визначення допоміжних репродуктивних технологій: «Допоміжні репродуктивні технології - методики лікування безпліддя, при яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення та розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах in vitro» [4]. На сьогоднішній день у світі існує велика кількість видів ДРТ, що застосовуються при лікуванні безпліддя. Аналізуючи зміст Наказу МОЗ № 787 можна зробити висновок, що в Україні застосовуються наступні різновиди допоміжних репродуктивних технологій:

- запліднення in vitro - спосіб лікування безпліддя, при якому запліднення яйцеклітини здійснюється поза організмом жінки. Також має назву екстракорпоральне запліднення, або штучне запліднення;

- внутрішньоматкова інсемінація - одна з форм лікування безпліддя і може бути проведена шляхом введення підготовлених сперміїв у порожнину матки;

- донація гамет або ембріонів - процедура, за якою донори за письмово оформленою, добровільною згодою надають свої статеві клітини - гамети (сперму, ооцити) або ембріони для використання в інших осіб у лікуванні безпліддя;

- сурогатне материнство - один із видів лікування безпліддя. Однак нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями;

- метод ІКСІ (від міжнародної назви методу ICSI - Intacytoplasmic Sperm Injection);

- методика ІМСІ (від міжнародної назви IMSI - IntracytoplasmicMagnificantSpermInjection);

- метод МЕЗА (від міжнародної назви MESA - MicrosurgicalepididymalSpermAspiration);

- метод ПЕЗА

Percutaneus Sperm Aspiration).

від міжнародної назви

PESA

З набуттям чинності Сімейним кодексом України (у ст. 123 якого закріплено, що у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатої подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя) [5] почалася ера сурогатного материнства в Україні.

Крім того, правову основу застосування методики сурогатного материнства в Україні становлять:

- Цивільний кодекс України від 16.01.2003 (зокрема, ч. 7 ст. 281) [6];

- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XI (зокрема, ст. 48) [7];

- Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні» від 18.10.2000 № 52/5 [8].

Існують різні визначення поняття «сурогатне материнство» і з медичної, і з правової точки зору. Так, у медицині сурогатне материнство позначає метод, при якому ембріон, отриманий після запліднення in vitro («у пробірці») за участю статевих клітин подружжя - біологічних батьків майбутньої дитини, імплантується іншій жінці (сурогатній матері) для виношування плода та народження дитини [9, с. 58]. З юридичного погляду сурогатне материнство визначають дещо схоже - як метод лікування безпліддя, при якому ембріон, отриманий від генетичних батьків, переноситься в порожнину матки іншої жінки [10, с. 257]. Водночас найбільш точним вважаємо формулювання, прийняте Всесвітньою організацією охорони здоров'я у 2001 році, яка оперує не терміном «сурогатна матір», а терміном «гестаційний кур'єр», розуміючи під ним «жінку, у якої вагітність настала в результаті запліднення ооцитів, що належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує вагітність з тією умовою або договором, що батьками народженої дитини будуть одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення. За визначенням Європейського товариства репродукції людини (ESHE), сурогатне материнство - це комплекс методів, а сурогатна матір - це жінка, яка погоджується виносити і народити дитину для певної пари. Отже, з медичної точки зору, сурогатне материнство - це запліднення яйцеклітини штучним методом з наступним поміщенням ембріона, отриманого від генетичних батьків, у порожнину матки іншої жінки - сурогатної матері [1].

Наведемо позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) щодо розглядуваної проблеми. Так, в рішенні, скажімо, у справі Mennesson v. France (№ 65192/11) [11] через відсутність у двох дітей, народжених у Каліфорнії, відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, і їхніх передбачуваних батьків можливості отримати у Франції визнання відносин батьки-дитина, законно встановлених між ними в США, ЄСПЛ виявив порушення прав дітей на повагу до особистого життя (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). У цій справі ЄСПЛ наголосив, що повага до приватного життя вимагає, щоб кожен мав можливість встановити складові своєї людської особистості, включно зі спорідненістю, яка є важливим складником ідентичності особи, до складу якої входять законні відносини батьки-дитина. Європейський суд вважає, що загальна й абсолютна відсутність можливості отримати визнання стосунків між дитиною, народженою відповідно до домовленостей про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваною матір'ю є несумісною з найкращими інтересами дитини, які вимагають принаймні того, щоб кожна ситуація розглядалася з урахуванням особливих обставин справи [11]. медицина сурогатний правовий материнство

Сучасне сурогатне материнство є методом, який повинен виконуватися тільки за медичних показників і в жодному разі не може застосовуватися через «соціальну безплідність», тобто небажання здорової жінки виношувати дитину [1, с. 60].

Список використаних джерел

1. Сурогатне материнство: нормативна «Ахіллесова п'ята». Національна Асоціація Адвокатів України: вебсайт. 2020. 30 тав. (дата звернення: 15.11.2021).

2. Кравцова Т., Корнієнко М. Сурогатне материнство: проблеми правового регулювання та судової практики. Юридична газета. 2020. 8 лип. № 13 (719). (дата звернення: 15.11.2021).

3. Грищенко В. І., Грищенко Н. Г. Історія створення та розвитку допоміжних репродуктивних технологій в Україні. Медичні аспекти здоров'я жінки. 2008. № 4. С. 91-94.

4. Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні: Наказ МОЗ України від 09.09.2013 № 787. База даних «Законодавство України» /ВР України. (дата звернення: 15.11.2021).

5. Сімейний кодекс України: Закон від 10.01.2002 № 2947-III. База даних «Законодавство України» /ВР України. (дата звернення: 15.11.2021).

6. Цивільний кодекс України: Закон від 16.01.2003 № 435-IV. База даних «Законодавство України» /ВР України. (дата звернення: 15.11.2021).

7. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон від 19.11.1992 № 2801-XI. База даних «Законодавство України» /ВР України. (дата звернення: 15.11.2021).

8. Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ МОЗ України від 18.10.2000 № 52/5. База даних «Законодавство України» / ВР України. (дата звернення: 15.11.2021).

9. Цанько І., Копков В., Євдокимов С. Технології сурогатного материнства в Україні та за кордоном і участь закладів охорони здоров'я у їх застосуванні. Управління закладом охорони здоров'я. 2013. № 1. С. 58-65.

10. Герц А. А. Договірні зобов'язання у сфері надання медичних послуг: дис. ... д-ра юрид. наук. Львів, 2016. 421 с.

11. Рішення ЄСПЛ у справі Mennesson v. France (№ 65192/11) від 26.06.2014. Сайт ЄСПЛ.

Размещено на Allbest.ru