Окремі питання забезпечення захисту в системі безоплатної вторинної правової допомоги

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Запорізька політехніка»

Назаренко П.Г. кандидат юридичних наук,

м. Запоріжжя, Україна

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлюється, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно [1]. Саме для реалізації гарантованого права та виконання взятих Україною міжнародних зобов'язань, передбачених Резолюціями № 1466 (2005) та № 1755 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною», у 2011 році було ініційовано впровадження інституту безоплатної правової допомоги шляхом прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI. Вказаний Закон забезпечив реалізацію права на захист та покращив доступ до правосуддя, визначивши право на безоплатну правову допомогу та передбачивши процедуру її отримання.

Стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI (далі по тексту - Закон) надає наступне визначення: «безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел» [2]. Закон виділяє два види такої допомоги: первинну та вторинну.

Первинна правова допомога передбачає надання консультацій та складення для особи заяв та скарг, крім процесуальних (тих, які адресовані суду) (стаття 7). Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: процесуальний безоплатний правовий захист

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру (стаття 13).

На думку Червякової О.Б., виходячи із існуючих в теорії правозастосування дефініцій «правова допомога», можливо виокремити основні ознаки правової допомоги:

1) мета - надання послуги;

2) послуга має правовий характер;

3) надається на підставах, що передбачені законодавством;

4) суб'єкти надання встановлюються виключним переліком [3].

Відповідно до ст. 15 Закону суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - БВПД) в Україні є:

1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Вторинна правова допомога - це вид державної гарантії, яка забезпечує рівну можливість доступу до правосуддя для кожної особи шляхом представництва в судах та інших органах державної влади, захист та складення процесуальних документів.

Протягом 2020 року регіональними центрами видано 87 276 доручень адвокатам для надання БВПД, з яких 19 199 - для здійснення захисту затриманих осіб в кримінальному процесуальному порядку, 45 731 - для здійснення захисту за призначенням, 4 851 - для здійснення захисту осіб, затриманих в адміністративному порядку, 9 187 - для участі у проведенні окремої процесуальної дії.

Крім того, видано 3 862 - доручення для захисту при застосуванні примусових заходів медичного характеру, 3 064 - для надання БВПД при вирішенні судом питань під час виконання вироків, а також 1 217 - для надання БВПД засудженим до позбавлення волі особам, 165 - надання БВПД під час екстрадиції осіб [4, С. 6].

Вказана статистика підтверджує ефективну діяльність системи вторинної правової допомоги та довіру населення до цього інституту. Європейський суд з прав людини у справі Croissant v. Germany постановив, що, незважаючи на важливість довірливих відносин між адвокатом і клієнтом, право на вибір адвоката не можна вважати абсолютним. Право на правову допомогу обов'язково стає предметом обмежень тоді, коли йдеться про надання такої допомоги на безоплатній основі. У призначенні державою адвоката повинні враховувати побажання обвинуваченого, однак суди можуть не брати їх до уваги, коли є достатні підстави вважати, що це необхідно в інтересах правосуддя [5]. Іншою є позиція Національної асоціації адвокатів України, яка стверджує, що положення Закону України № 3460-VI створюють умови для дискримінації за майновою ознакою, що є порушенням принципу рівності та недискримінації. Адже виникає ситуація, коли особа, яка має фінансові ресурси, володіє правом вибору захисника, тоді той, у кого необхідні ресурси відсутні, такої можливості не має, і вибір захисника покладається на місцеві або регіональні центри [6].

З аналізу ч. 1 п. 5, 6, 7 ст. 14 Закону, яка визначає коло суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, БВПД у кримінальному провадженні визначено для наступних категорій осіб:

1) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону (захист та складання документів процесуального характеру);

2) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону (захист та складання документів процесуального характеру);

3) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону. Обов'язкова участь захисника у кримінальному судочинстві передбачено ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до положень цієї статті, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів з моменту набуття особою статусу підозрюваного (ч. 1 ст. 52 КПК України).

Частина 2 ст. 52 КПК України передбачає обов'язкову участь захисника, яка забезпечується у кримінальному провадженні слідчим, прокурором чи судом, а також час (момент) реалізації вказаного права на захист:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи;

8) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального рішення;

9) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди [7].

Таким чином, основні стратегічні завдання системи БВПД, включають в себе забезпечення доступу населення до безоплатної вторинної правової допомоги, моніторинг якості надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги, розвиток системи надання безоплатної правової допомоги для забезпечення та реалізації прав громадян на правову допомогу.

Список використаних джерел

1. Конституція України: станом на 1 жовтня 2017 р. /Верховна Рада України. Київ : Право, 2017. 93 с.

2. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.07.2011 р. № 3460-VI. Дата оновлення: 01.07.2021. URL: http:// https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3460-17#Text (дата звернення: 02.12.2021).

3. Червякова О.Б., Заїка А.В. Деякі проблеми реалізації права на безоплатну правову допомогу в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 8. С. 272. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2020-8/67.

4. Безоплатна правова допомога 2020. URL: https://www.legalaid.gov.ua/publichna-informatsiya/bezoplatna-pravova-dopomoga- 2020/ (дата звернення 02.12.2021).

5. Козьяков І. Актуальні питання реалізації принципів безоплатної правової допомоги. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2018. № 1. С. 107-116. URL: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/ua/pdf/1- 2018/koziakov_govoruha.pdf (дата звернення: 02.12.2021).

6. Личко В.С. Поняття та види правової допомоги. Актуальні проблеми держави і права. 2009. № 50. С. 419-425. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2009_50_66 (дата звернення: 02.12.2021).

7. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651- 17(дата звернення: 02.12.2021).

Размещено на Allbest.ru