Статус руху опору відповідно до міжнародного гуманітарного права

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України»

Статус руху опору відповідно до міжнародного гуманітарного права

Т. Короткий, к.ю.н., доцент, п.н.с.

Стратегія воєнної безпеки України «Воєнна безпека всеохоплююча оборона», затверджена Указом Президента України від 25 березня 2021 року №121/2021 (далі Стратегія), містить значну кількість новітніх інструментів та механізмів забезпечення воєнної безпеки в умовах агресії РФ проти України, серед яких «рух опору». Визначення та змістовного наповнення цього компонента державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у Стратегії не надано.

Поняття «рух опору» у Стратегії здебільшого застосовується спільно з категорією «територіальна оборона», визначення якої міститься в Законі України «Про оборону України». Проте в нормативно-правових актах України змістовне наповнення категорії «рух опору» відсутнє. Важливим питанням є склад, підпорядкованість та умови діяльності руху опору. Виходячи з положень Стратегії, рух опору спільно зі Збройними Силами України (далі ЗСУ) входить до сил оборони.

Відповідно до положень Стратегії, всеохоплююча оборона України здійснюється «...на основі реалізації заходів плану оборони України... розвитку спроможностей Збройних Сил України щодо організації та керівництва територіальною обороною України, рухом опору та підготовкою населення до оборони держави». Тобто організація руху опору, його діяльність знаходиться під керівництвом командування ЗСУ Але наразі це питання прямо не вирішено у законодавстві України, а тому за відсутності більш детальної характеристики руху опору слід виходити з його самостійного статусу, інституційно відокремленого від ЗСУ.

Згідно зі Стратегією, рух опору розгортаєтеся у разі тимчасової окупації окремих територій держави, тобто діє на території, яка зайнята окупаційними силами супротивника.

1. Важливим чинником є відповідність форм і методів оборони України нормам міжнародного гуманітарного права, яке визначає легітимні в умовах міжнародного збройного конфлікту категорії осіб, що належать до комбатантів, тобто до законних учасників війни. Якщо особи не мають статусу комбатантів в умовах міжнародного збройного конфлікту, то вони належать до цивільних осіб, які можуть нести персональну відповідальність за участь у збройному конфлікту. Тобто відповідність статусу комбатантів осіб, залучених до руху опору, по-перше, легітимізує їх участь у збройному конфлікті, як і легітимізує дії держави щодо інституалізації руху опору; по-друге, відповідність статусу комбатанта учасників руху опору виключає їх персональну відповідальність у випадку потрапляння під владу супротивника та дає можливість претендувати на статус військовополоненого. Важливо, що аналіз міжнародних стандартів щодо руху опору дозволяє запровадити форми та види діяльності аналогічних інституцій, чинних в інших державах.

2. Визначення поняття «комбатант», а також інституційних форм участі комбатантів у міжнародному збройному конфлікті міститься: 1) у Конвенції про закони та звичаї суходольної війни 1899 р. та 1907 р.; 2) у Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р. (ЖК І); у Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 р. (ЖК ІІ); у Конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (ЖК ІІІ); 3) у нормах Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року (ДП І); 4) у нормах Звичаєвого міжнародного гуманітарного права.

3. Безпосередньо поняття «рух опору» міститься тільки у трьох Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (ЖК) Вони більш детально, ніж ДП І, характеризують категорії осіб, які належать до комбатантів. Але таке розширене трактування ЖК з цих питань є застарілим (пріоритет будуть мати положення ДП І для держав-учасниць) щодо визначення комбатантів як осіб, котрі входять до складу збройних сил у сенсі ст.43 ДП І: «1. Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. 2. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях».

Слід відзначити, що таке визначення є розвитком регулювання поняття та статусу комбатантів, на відміну від визначення деяких категорій комбатантів у трьох ЖК, у ДП І та звичаєвому міжнародному гуманітарному праві воно позбавлено дискримінаційних критеріїв (щодо п.2 b, d ст.13 ЖК І та ЖК ІІ, п.2 b, d ст.4 ЖК ІІІ як кваліфікуючих), що важливо як раз для кваліфікації руху опору в контексті широкого визначення збройних сил. Аналогічний підхід міститься у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві, відповідно до норм якого «Всі особи, що входять до особового складу збройних сил сторони конфлікту, є комбатантами, окрім медичного та духовного персоналу» (Норма 3), а також «Збройні сили сторони конфлікту складаються з усіх організованих збройних сил, груп та формувань, які перебувають під командуванням особи або осіб, відповідальних перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих» (Норма 4).

Та хоча визначення ДП І є більш сучасним і загальним, ЖК можуть і використовуються для деталізації категорій осіб, які належать до комбатантів (але кінцева кваліфікація статусу комбатантів потребує використання ДП І). Саме у відповідних положеннях ЖК мова йде про членів організованих рухів опору (those of organized resistance movements). Це п.2 ст.13 ЖК І, п.2 ст.13 ЖК ІІ, п.2 ст.4 А ЖК ІІІ. У випадках ЖК І та ЖК ІІ йдеться про перелік осіб, до яких застосовуються Конвенції: «Ця Конвенція застосовується до поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, що належать до таких категорій...». У випадку ЖК ІІІ йдеться про осіб, які мають право на статус військовополонених: «А. Військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій:...». Але взагалі в доктрині міжнародного гуманітарного права ці нормативні критерії використовуються для визначення осіб, які належать до комбатантів. Оскільки визначення руху опору ідентичні у названих трьох Конвенціях, ми не будемо конкретизувати відповідні статті цих Конвенцій. Наведемо спільне для трьох Конвенцій визначення категорій, які згідно з доктриною належать до комбатантів (особи, наведені у п.4 та 5 до комбатантів не належать, але вони мають право на захист відповідними конвенціями), це стосується:

«1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

2. Членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам:

a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;

b) вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;

c) вони носять зброю відкрито;

d) вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни.

3. Членів особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує.

6. Жителів неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни».

Тобто до комбатантів також члени інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема члени організованих рухів опору.

Необхідно звернути увагу на параграф 1453 Коментаря до ЖК ІІІ, де у п.2 встановлено критерії, яким повинні відповідати «інші ополчення», щоб мати статус військовополонених [1]. Визначальною є умова приналежність до сторони конфлікту, а також зазначені вище чотири умови. Ці чотири умови стосовно ополченців і добровольчих загонів, які не є частиною регулярних збройних сил, були визнані ще з 1899 р., містилися у Гаазькому положенні про закони та звичаї війни (ст.1). Новелою ЖК було поширення цих умов на організовані рухи опору, які борються проти держави-окупанта [1]. воєнний безпека оборона опір комбатант

Отже, згідно з п.2 ст.13 ЖК І, п.2 ст.13 ЖК ІІ, п.2 ст.4 А ЖК ІІІ, члени організованого руху опору при виконані зазначених чотирьох умов належать до комбатантів. Але слід мати на увазі, що важливим і визначальним критерієм є приналежність до сторони конфлікту, як це сформульовано у п.2 ст.13 ЖК І, п.2 ст.13 ЖК ІІ, п.2 ст.4 А ЖК ІІІ.

Слід мати на увазі, що перелічені у відповідних статтях ЖК загони (ополчення, добровольчі загони, рух опору тощо) не повинні входити до складу збройних сил, виходячи із п.1, 2 ст.13 ЖК І, п.1, 2 ст.13 ЖК ІІ, п.1, 2 ст.4 А ЖК ІІІ. У протилежному випадку такі загони будуть належати до складу збройних сил та кваліфікуватимуться як комбатанти відповідно до п. 1 ст.13 ЖК І, п.1 ст.13 ЖК ІІ, п.1 ст.4 А ЖК ІІІ.

Тобто, виходячи зі змісту п.2 ст.13 ЖК І, п.2 ст.13 ЖК ІІ, п.2 ст.4 А ЖК ІІІ, рух опору це різновид ополчення або до бровольчих загонів, які: 1) не входять до складу збройних сил; 2) діють на своїй території, у тому числі окупованій; 3) мають певну ступінь організації; 4) відповідають критеріям, встановленим у ЖК; 5) є комбатантами. У випадку, якщо рух опору входить до складу збройних сил держави, то він має відповідати умовам ст. 43 ДП І.

Водночас, якщо рух опору є не організованим, тобто не відповідає критеріям, встановленим п.2 ст.13 ЖК І, п.2 ст.13 ЖК ІІ, п.2 ст.4 А ЖК ІІІ, то при відповідності критеріям, наведеним у п.6 ст.13 ЖК І, п.6 ст.13 ЖК ІІ, п. 2 ст.4 А ЖК ІІІ, члени руху опору відповідно ЖК все ж можуть кваліфікуватися як комбатанти.

В іншому разі, за умови невідповідності будь-якій категорії комбатантів, перелічених у ст.13 ЖК І, ст.13 ЖК ІІ, ст.4 А ЖК ІІІ, члени руху опору не мають статусу комбатантів і можуть розглядатися як цивільне населення. У випадку безпосередньої участі у збройному конфлікті вони кваліфікуються саме як цивільне населення, яке безпосередньо бере участь у збройному конфлікті.

4. Дещо інша кваліфікація, як наведено вище, міститься у ДП І. Як вказано у параграфі 1669 Коментаря до ДП І, не скасовуючи правил Гаазького положення та ЖК, ст.43 ДП І фактично впроваджує цілком нові поняття, хоча вони були предметом обговорення на Брюссельській конференції 1874 р. [2]. У ст.43 ДП І вичерпано названі всі критерії, яким мають відповідати «збройні сили, групи і підрозділи», щоб відповідати визначенню «збройні сили» в сенсі ст.43. Але ні в ДП І, ні в Коментарі до п. 1 ст.43 ДП І не йдеться про рух опору, ополчення, добровольчі загини. Тобто при відповідності всім критеріям, зазначеним у п.1 ст.43, ці підрозділи будуть належати до збройних сил, а їхні учасники до комбатантів.

5. В умовах міжнародного збройного конфлікту, викликаного агресію РФ проти України, застосовними є положення усіх вищевказаних джерел. Але враховуючи співвідношення ЖК та ДП І, щодо визначення збройних сил, категорій, змісту та критеріїв комбатантів, слід застосовувати правила ДП І. Тобто термін «рух опору» згадується в ЖК III, а сучасні критерії щодо статусу комбатанта слід шукати в ст.43 ДП I. Отже, члени руху опору можуть вважатися комбатантами за умови відповідності руху опору критеріям, визначеним у п.1 ст.43 ДП І.

Список використаної літератури

1. Commentaries of 2016 on the Convention (I) for the Amelioration of the Condition of the Wounded and Sick in Armed Forces in the Field. Geneva, 12 August 1949.

2. Commentaries of 1987 on the Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I), 8 June 1977.

Размещено на allbest.ru