Верховенство права в постметафізичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Верховенство права в постметафізичному дискурсі

Баула Марина Валеріївна - студентка 2 курсу магістратури Навчально-наукового юридичного інституту Київського міжнародного університету

В статье исследуется вопрос о возможности конституирования постметафизического пространства, которое должно стать результатом преодоления метафизики в моменте собственного завершения. Также в рамках данного вопроса определяется необходимость переосмысления современного правового пространства с помощью конституирования постметафизического правового дискурса, не обходимого для воплощения и утверждения верховенства права. Для переосмысления со временной правовой интеллектуальности важными являются философско-методологические и научные достижения ХХ-ХХІ вв., в частности, изменения научной парадигмы исследований в области естествознания: тер модинамики, квантовой механики Н. Бора и В. Гейзенберга, теорем К. Гёделя о неполноте аксиоматической системы; а также лингви стический поворот, предпосылками которого также выступают философия языка Л. Вит генштейна и фундаментальная онтология М. Хайдеггера. Благодаря лингвистическому повороту происходит становление языка как того, что опосредует постметафизический дискурс и требование постоянного пребыва ния в нем человека, способного к правовому высказыванию, которое приводит к воплоще нию верховенства права.

Ключевые слова: верховенство права, ме тафизика, постметафизика, постметафи зический правовой дискурс, лингвистический поворот, поэтический язык, правовой язык, правовое творение, правовая истина.

АНОТАЦІЯ

У статті досліджується питання щодо можливості конституювання постметафізичного простору, який має стати резуль татом подолання метафізики у моменті власного завершення. Також у межах цього питання визначається необхідність пере осмислення сучасного правового простору за допомогою конституювання постметафізичного правового дискурсу, необхідного для втілення і утвердження верховенства пра ва. Для переосмислення сучасної правової інтелектуальності важливими є філософ сько-методологічні та наукові досягнення ХХ-ХХІ ст., зокрема, зміни наукової пара дигми досліджень у сфері природознавства: термодинаміки, квантової механіки Н. Бора і В. Гейзенберга, теорем К. Гьоделя про не повноту аксіоматичної системи; а також лінгвістичний поворот, передумовами якого також виступають філософія мови Л. Вітгенштейна та фундаментальна онтологія М. Гайдеггера. Завдяки лінгвістичному по вороту відбувається становлення мови як того, що опосередковує постметафізичний правовий дискурс та вимогу постійного пе ребування в ньому людини, здатної до того правового висловлювання, яке приводить до втілення верховенства права.

Ключові слова: верховенство права, ме тафізика, постметафізика, постметафізичний правовий дискурс, лінгвістичний по ворот, поетична мова, правова мова, право ве творення, правова істина.

SUMMARY

The article examines the question of possibility of constitution postmetaphysical field, which should be the result of overcoming metaphysics at the moment of its own completion. Also, within this question the necessity of rethinking of the modern legal field by means of the constitution of postmetaphysical legal discourse, which is necessary for realization and statement of the rule of law, is defined. Philosophical-methodological and scientific achievements of the XX-XXI centuries are important for rethinking modern legal intelligence, in particular, changes in the scientifi c paradigm of research in the field of science: thermodynamics, quantum mechanics of N. Bohr and W. Heisenberg, K. Godel's incompleteness theorems; as well as the linguistic turn, the preconditions of its which are also L. Wittgenstein's philosophy of language and M. Heidegger's fundamental ontology. Due to the linguistic turn, the language is formed as the foundation of postmetaphysical legal discourse and requirement of permanent staying in its a human, who is capable of legal utterance, which leads to the realization of the rule of law.

Key words: rule of law, metaphysics, postmetaphysics, postmetaphysical discourse of law, linguistic turn, legal language, legal creation, legal truth.

Постановка проблеми

верховенство права постметафізичний дискурс

Сучасний світ є завершенням історич ного процесу метафізики, а тому постають питання: чи відбудеться становлення постметафізики як відмінного простору від метафізики в цілому, чи вдасться зберег ти те, за допомогою чого стане можли вим конституювання постметафізичного простору й, зокрема, постметафізичного правового дискурсу, необхідного для вті лення і утвердження верховенства права. Починаючи з ХХ ст., дослідження цих пи тань є важливим і фундаментальним для становлення нової інтелектуальності світу та переосмислення сучасного правового простору, який перебуває в нігілістичному спустошенні людського існування.

Стан дослідження проблеми

Дослідженню проблематики втілення верховенство права в правовому просторі присвячені наукові роботи як вітчизня них, так і зарубіжних учених: Р. Алексі, М. Антонова, В. В. Бібіхіна, В. С. Бігуна, Ч. Варги, Н. В. Варламової, С. П. Голова того, С. Касаткіна, А. Кауфмана, Г. Кельзена, С. І. Максимова, В. С. Нерсесянца, Н. І. Сатохіної, К. І. Скловського, М. М. Та расова, О. В. Ткаченко, І. Л. Честнова та інших. Проте більшість глибинних питань цієї проблематики залишаються дискусій ними або недослідженими в цілому.

Мета дослідження

Мета цього дослідження полягає у роз критті передумов та процесу становлення філософсько-методологічних проблем вті лення та утвердження верховенства права в межах постметафізичного правового дис курсу.

Виклад основного матеріалу

Е. Юнгер стверджував, що ХХІ ст. буде належати титанам, оскільки «вони в біль шій мірі споріднені техніці, ніж мистецтву. Тому Ф. Гельдерлін радить поету заснути і шукати розради у Діоніса, поки панують «Залізні» - однак він знає, що боги повер нуться» [1, с. 12, 20]. «Титани відрізняються від богів, і ця відмінність стає очевидною в їх ставленні до людини» [2, с. 105]: «титани не мають долі в тому сенсі, в якому володіє нею людина, вони її позбавлені ... Не мають долі і боги, і саме вони не мають її там, де па нує божественна необхідність, де, в сприй нятті людини, вона сама не протиставлена їм. Людина, якій протистоять титани, при речена на загибель» [2, с. 115]. У свою чергу, як вказував Ф. Юнгер, прихід Зевса все змі нює: «Тепер людина повинна вибирати між титанами і богами, а це означає, що вона по винна очистити свою титанічну сутність до можливості перетворити її в діонійську» [2, с. 118], яка робить можливим перехід до Ло госу, філософії і екстатичної сутності люди ни; такий перехід став можливий у філосо фії досократиків. Однак, якщо людина йде від богів і вони перестають брати участь в її долі - «повертається титанічне, яке починає вимагати влади. Там, де немає богів, там є титани . Титани безсмертні, вони завжди тут і завжди прагнуть до того, щоб віднови ти своє минуле панування» [2, с. 123-124].

Титанічна сутність людини із аполлонівським розумінням Логосу, зафіксовані Платоном в математичному мисленні, є основою метафізичних установок Р. Декар та і Г. Лейбніца, які у ХХ ст. були розкри тиковані і заперечені, оскільки виявилися нездатними пояснити ті радикальні зміни, які відбувалися в інтелектуальній сфері того часу - людське мислення починає по вертатися до питання про буття сущого і питання діонійського Логосу досократиків. Осмислення світу стало неможливо почина ти з уже відомого і визначеного знання, яке побудоване на непорушній основі достовір ної істини (fundamentum absolutum inconcussum veritas). Людське мислення починає розростатися і ширяти над безоднею буття сущого як потаємною областю, де людина лише й може отримати місце для свого пе ребування, де виникає почуття невідповід ності та неадекватності метафізичних уста-новок, й відповідно, постає необхідність постметафізичного переосмислення сучасної картини наукового світу. Початком такого переосмислення умовно визначають зміни наукової парадигми досліджень у сфері при родознавства, завдяки яким буде створена нова сутність наукового мислення та нова змістовність інтелектуальності світу. Фунда ментальність останнього прослідковується в таких наукових досягненнях сучасного при родознавства, як термодинаміка, квантова механіка Н. Бора і В. Гейзенберга та теоре ми К. Гьоделя про неповноту аксіоматичної системи.

З моменту відкриття термодинаміки на прикінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. зникла основа для претензій на абсолютно досто вірне знання майбутнього, яке було досяг ненням класичної новоєвропейської науки, яка зображувала картину світу, в якій будь-яка подія однозначно визначається вихід ними умовами, в якій всюди панує «залізна необхідність» і всезагальні безспірні зако ни - при достатній повноті знання можна передбачити будь-яку подію майбутнього, тобто вичислити, передбачити розрахува ти абсолютно все. «Якщо наперед відомо все, що відбудеться, то будь-який супротив безглуздий і шкідливий, а його придушен ня - виправдано наукою». Але із початком розвитку термодинаміки з'ясувалося, що за криті системи, які мають точний сценарій їх життя і наперед передбачувані в ній події, не здатні до розвитку і змін. Тому більшість об'єктів (зокрема, й право) відноситься до відкритих систем, оскільки «будь-яка спроба зрозуміти їх у рамках механістичної моделі завідомо приречена на провал» [3, с. 25-29].

Неможливість метафізичних установок Р. Декарта і Г. Лейбніца для подальшого наукового пізнання було продемонстровано й подіями, які пов'язані з початком кванто вої революції в фізиці, коли «краса і завер шеність старої фізики здавалися зруйнова ними» [4, с. 212]. Н. Бор і В. Гейзенберг, приступивши до створення квантової ме ханіки, концептуально поривали зв'язки із положеннями математичної фізики ХУІІ ст. За словами А. В. Ахутіна, епоха створення квантової теорії характеризується надзви чайно глибоким осмисленням сутності філо софських проблем та продуктивністю філо софських дискусій [4, с. 539], які поступово починають підтверджувати недостатність єдиного можливого критерію наукової істи ни. «Проникнення фізики в світ елементар-них частинок поставило під сумнів можли вість описати будь-яке явище .. одним єди но правильним способом» [5, с. 154].

Завдяки Н. Бору та В. Гейзенбергу філо софія починає вкорінюватися в наукові до слідження природознавства та стає основою для формування В. Гейзенбергом принципу невизначеності, а Н. Бором - принципу додатковості, які стали одними із найважливі ших методологічних принципів квантової механіки і науки ХХ ст. Ці принципи запе речують «онтологічний натуралізм» та ви-ступають «епістемологічним обмеженням» у зв'язку із дослідженням фізичної реальності - досліджувана реальність створюється при вимірюванні і спостереженні, а не відкрива ється як щось вже наперед існуюче і задане. Таким чином, квантова фізика, на проти вагу метафізичним установкам Р. Декарта, концептуально інакше ставить питання про існування буття сущого.

Зміст принципу невизначеності В. Гей зенберга полягає в тому, що «будь-який опис (пояснення, інтерпретація) завжди не повний і вибірковий» [5, с. 154]: «кожний квантовий стан передбачає внутрішню не визначеність, яку неможливо подолати» [6, с. 7]. У свою чергу, Н. Бор, утверджуючи принцип додатковості в квантовій фізиці, вказував, що «ми маємо справу не з супереч ливими, а доповнюючими один одного кар тинами явищ» [6, с. 7]. Н. Бор також особли во підкреслював свободу експериментатора [6, с. 8], зокрема, відповідно, до принципу додатковості спостерігач може вільно оби рати в будь-який момент, навіть після фі зичних взаємодій, подальші класичні умови експерименту, що тим самим підкреслювало повну «залежність результату дослідження від обраних засобів і методів» [5, с. 154].

Таким чином, особливий філософсько-науковий зміст цих принципів демонструє відмову від позитивізму, метою якого є отримання об'єктивного знання. В. Гей зенберг стверджував, що в науці склалася така ситуація, яку Н. Бор описує так: «Ко жен охоче приєднується до вимог прагма тиків і позитивістів - ретельності і точності в деталях, максимальної ясності мови. Але їх заборони повинні бути порушені» [4, с. 488]. Н. Бор вважав, що «у мови є ці риси своєрідного ширяння. Ми не знаємо в точ ності, що означає слово, і смисл сказаного нами залежить від зв'язку слів у реченні, від контексту, у якому проговорюється фраза, і супутніх обставин, які повністю неможливо навіть перечислити», так «складається ситу ація в звичайній мові, тим більше - у мові поета. Й до певної міри теж відноситься до мови природознавства» [4, с. 408], а тому ме тою дослідження вже не є пізнання об'єкта як такого незалежно від експериментально поставленого питання - «у природознавстві предметом дослідження є вже не природа сама по собі, а природа, оскільки вона під лягає людському запитуванню» [4, с. 230]. На думку В. Гейзенберга, наукове пізнання втрачає форму завершених і остаточних сис тем саме в некласичній фізиці: «ми змуше ні користуватися різними способами опису, що виключають, але й також доповнюють один одного, адекватний же опис проце су досягається в кінцевому рахунку тільки грою різноманітних образів» [4, с. 158]. В. Гейзенберг також стверджував, що «щось подібне відбувається й у філософії права. Навіть якщо правова система вже існує, тим не менше, в кожній новій ситуації необхідно відшукувати нову правову норму» [4, с. 232].

Сьогодні важливим є й сам результат квантового експерименту, відповідно до якого «реальність не існує до тих пір, поки її не виміряє сторонній спостерігач» [7]. Це положення підтверджує концепт квантово го релятивізму, який «обумовлений визна нням неможливості існування єдиного спо собу опису дійсності» [5, с. 66] та конструкти вістським підходом до наукового знання. Ре лятивізм обґрунтовує безліч рівноправних і рівноцінних точок зору, поглядів, гіпотез і теорій щодо одного і того ж об'єкта. З огля ду на це, релятивізм являється констатаці єю принципового плюралізму і відмовою від метаконцепції в науці, а також неможли вості єдиної універсальної наукової мови й принципової залежності наукового знання від мислення спостерігача.

Концепт релятивізму змінює зміст пра вового пізнання як відносно онтологічного, так і епістемологічного елементу. По-перше, правова реальність не може існувати поза правом як самостійним способом мислення, правовою мовою, яка його опосередковує, по-друге, правова реальність не існує як даність із остаточними відповідями і заверше ною апріорною системою правових смислів, оскільки конституювання правового про стору завжди залежить від ефекту правового дискурсу як філософської рефлексії, тобто творення чи руйнування правових смислів та правової аргументації.

У зв'язку із концептом релятивізму важ ливе значення також мають теореми К. Гьоделя про неповноту аксіоматичної системи, які «спростовують можливість існування формалізованих несуперечливих і одночас но повних (завершених) систем». Відповід но до першої теореми К. Гьоделя: «Якщо система (множинність) несуперечлива, то вона неповна (незавершена); якщо ж вона повна (завершена), то вона суперечлива» [5, с. 69-70]. Відповідно до другої теореми К. Гьоделя: «Якщо формальна система несуперечлива, то неможливо довести її несу- перечливість засобами, формалізованими в цій системі. Усе це свідчать про те, що пра во не може бути закритою несуперечливою формальною системою» [5, с. 156-157] та в цілому стверджується «обмеженість класич ної раціональності в аспекті неможливос ті формалізувати більш або менш складні системи (множинності або системи знаків) несуперечливим способом і обґрунтувати систему її власними методами. Тим самим встановлюється неповнота і суперечливість описів, пояснень і тим більш наперед даної реальності» [5, с. 287-288]. Іншими слова ми, теореми К. Гьоделя спростували твер-дження юридичної догматики про логічно завершену, замкнуту, самодостатню систему права.

Також за допомогою теорем К. Гьоделя були розкритиковані основні методологіч ні принципи аналітичної філософії, а саме прагнення знайти єдиний метод науково го дослідження, зокрема, було обґрунтова но неможливість створення метасистеми і метамови [5, с. 157, 226], які мали б стати основою для побудови універсальної на уки. Представники логічного позитивізму як напряму аналітичної філософії, такі як- Г. Фреге, Б. Рассел та Л. Вітгенштейн були зосереджені на логічному аналізі мови, який був визначений основним методологічним завданням філософії. Філософія визначалася як аналітична діяльність розкриття логічної структури мови, яке повинно перетворити її на точний інструмент для створення всезагальної єдиної науки («філософія не наука, а діяльність») [8, с. 270].

Відповідно, таке прагнення до універ сальності було заперечено та призвело до початку лінгвістичного повороту ХХ ст., який виступає як фундаментальна подія переходу від суто наукового бачення світу до його філософського осмислення, яке по стійно витіснялося позитивізмом. Переду-мовою такого переходу виступають погля ди «пізнього періоду» Л. Вітгенштейна, у яких філософія визначається як мовна гра, яка заснована на взаємозв'язку мови, мис лення і світу. Мовна гра приводить філосо фію в плюралістичний світ значень, стаючи джерелом філософських проблем вживання мови як наслідку неможливості універсаль ного рішення і значення, оскільки мова вбу-дована в наш життєвий та практичний до свід («головне джерело нашого нерозуміння в тому, що ми не споглядаємо вживання на ших слів») [8, с. 273]. Таким чином, філосо фія мови Л. Вітгенштейна заперечувала, що значення може бути стабільною і зафіксова ною сутністю.

На думку І. Л. Честнова, лінгвістичний поворот став додатковим аргументом ви знання конструктивістської епістемології як особливої характеристики концепту реля тивізму. «Сучасна аналітична філософія не просто постулює опосередкованість наукового знання мовою, але й демонструє підпо рядкованість мовним феноменам (включаю чи не лише мову як структуру, але й її ви користання в мовленні, дискурсивній прак тиці) всього процесу наукового пізнання» [5, с. 89]. «Таким чином, конструювання і відтворення правової реальності відбуваєть ся за допомогою знакових форм, найбільш важливою із яких являється мова» [5, с. 167].

Інакше кажучи, завдяки лінгвістичному повороту відбувається становлення мови як того, що опосередковує той чи інший дис курс як незвершеної розмови та опосеред ковує вимогу постійного перебування в цій розмові людини, оскільки лише вона здатна до того мовлення, яке приводить дискурс в актуальний і продуктивний стан. Саме людина необхідна для створення просто ру, який буде протилежним науково-тех нічному простору Р. Декарта і Г. Лейбніца як основі спустошення мови, вкоріненого в руйнації сутності людини. Протилежний простір становить художній (поетичний) простір як вільний і відкритий для людини, в основі творення якого лежить художнє та поетичне слово, зокрема, поезія, яку Платон прогнав із свого вічного царства істинних ідей і благ через конфлікт із його філософі єю [9, с. 117]. Платон стверджував, що по езія ніколи не торкається істинності як ідеї, тому й заперечив авторитет поеми, оскільки та була близька софістиці через притаманну їй мінливість мови, авторитетом матеми [10, с. 15, 20].

Е. Юнгер вважав поворот філософії від наукового пізнання до мови великою по дією, важливішою за всі відкриття фізики, оскільки людина вступає в ту область, у якій, нарешті, знову стає можливим її союз з поетом [11, с. 143], який довгий час обе рігав ті фундаментальні питання, які знову мають бути поставлені. За словами Е. Юнгера, мова є частиною власності, своєрідніс тю, Вітчизною людини, мова не лише поді бна саду, вона також є однією із могутніших форм майна [11, с. 144]. «Існує два різнови ди історії, одна є історією світу речей, інша - історією світу мови; і ця друга здатна на дати не лише найвище осягнення світу, але найбільш дієву силу», оскільки мова - це найближче та найрідніше буттю - мова є Творення - і в цьому полягає її неймовірна сила. «Мова ткнеться навколо тиші подібно до того, як оазис утворюється навколо дже рела. Й існування поезії підтверджує, що вхід у позачасові сади вже вдавався. Цим живе час» [11, с. 145].

Так, В. В. Бібіхін стверджував, що лише «людина відповідає за те, щоб земля ста ла садом» [12, с. 350], тобто суть світу, яка не видима так само, як сад на порожньому пустирі, може знаходитися лише в мовному розкритті [12, с. 96]. Інакше кажучи, присут ність світу в мові вимагає людини, яка може дати слово світу - «людина здійснюється, да ючи слово світу» [12, с. 96], а тому «в невирішуваному рівнянні світу, мови і людини ми рухаємося по колу, вибратися із якого не можливо. Учасники рівняння взаємно здій снюють одне одного» [12, с. 100], заміна хоча б одного учасника рівняння призводить до знищення або радикальної зміни сутності інших учасників.

Важливо продовжувати осмислювати ви могу до людини - постійного перебування в розмові, яка висунута подією філософського повороту до мови. М. Гайдеггер вказував, що «людина повинна, перш ніж говорити, знову відкритися для вимоги буття з ризи ком того, що їй мало або зрідка вдасться го ворити у відповідь на цю вимогу. Лише так слову знову буде подаровано дорогоцінність його сутності, а людині - покров для перебу вання в істині буття» [13, с. 196]. «Метафізи ка відгороджується від тої простої й істотної обставини, що людина належить своїй сут ності лише настільки, наскільки чує вимогу Буття. Лише від цієї вимоги у неї «є», нею знайдено те, в чому перебуває її сутність. Лише завдяки цьому перебуванню у неї «є» її «мова» як покров, який оберігає властиву їй екстатичність. Стояння в просвіті буття є ек зистенцією людини» [13, с. 198]. Екстатична сутність людини полягає в «екзистенції, тоб то екстатичному виступі в істину буття» [13, с. 200]. Це стояння в істині буття є сутністю «буття-в-світі» [13, с. 213] як екстатичного відношення до світу, яке заперечує можли вість визначення буття сущого в цілому. Ця обмеженість екстатичного існування визна чається вимогою відкритості буття - просві ту буття, яке оберігається мовою людини, яка проявляє турботу, запитуючи кожного разу заново. Можливість звернення до про світу буття є подією вступу в істину буття як процедури творення.

З огляду на те, що «істина виявляється замкненою в межах мови, нічого, що пере вищувало б мовний горизонт, немає» [14, с. 70], єдиним місцем процедури творен ня може бути лише художній (поетичний) простір, який складає самостійну сутність і, як стверджує М. Гайдеггер, його місце є подібним до пустоти, яка лише повинна бути заповнена: «пустота подібна суті міс ця і тому є зовсім не відсутність, а творен ня» [13, с. 315]. Але це «місце не розташо вується в заздалегідь заданому просторі типу фізично-технічного простору» [13, с. 316]. За словами Г.-Г. Гадамера, «художнє творення відкриває, розкриває свій влас ний світ» [9, с. 109], тому творення суті іншого місця, де перебуває людське мов лення, необхідне для того, щоб будувати і творити в просвіті буття, щоб оберігати його [15, с. 148] через здійснення істини в процедурі творення як мистецтві. «Усе мистецтво, яке надає перебувати істині су щого як такій, - у своїй сутності є поезією». Якщо визнати останнє, то тоді все мисте цтво, в тому числі, й право, «потрібно зво дити до поезії, тобто до мистецтва слова». «Де мова не перебуває в бутті ... там немає і відкритості сущого, а тому немає і відкри тості не-сущого, пустоти» [16, с. 203-205], тобто лише відкритість уможливлює ста новлення художнього (поетичного) про стору як того чи іншого дискурсу.

Тому поетична мова (поема) розгляда ється як спосіб філософського мислення, який здатний відкрити множинність буття сущого. Такий спосіб поетичного мислен ня протилежний математичному мисленню (матемі) як метафізичній мові, відповідно до якого все суще завжди вже наперед встанов лене і засвідчене для повторення, можли вість вийти за його межі і помислити заново відсутня. Іншими слова, стверджується, що саме поетичне мислення, яке завжди пере буває в людському мовленні та запитуванні, є постметафізичним мислення, за допомо гою якого можна переосмислити сучасний правовий простір.

А. Бадью визначає, що умовою існування філософії є істинні процедури, «які відрізня ються від накопичення знань своїм подієвим походженням. Поки відбувається лише те, що відповідає правилам деякого поло ження речей, можливо, звичайно ж, пізнан ня, правильні висловлювання, накопичення знань; неможлива тут істина». Для здійснен ня істиннісної процедури потрібно доповне-ння ще одною ситуацією, яке вводить в гру ще одне означаюче, яким й запускає родо ву процедуру. «Якщо початкову ситуацію не доповнює якась подія, немає жодної істини. У ній є лише те, що називається правдопо дібністю». Філософія «не встановлює ніякої істини, а надає істинам місце» [10, с. 16-17].

О. В. Ткаченко вказує, що розуміння істини-аХцбєіа, яке сформульовано М. Гайдеггером, і розуміння істини А. Бадью як «підвішеного до події нескінченного тво рення, незвідного до встановлених знань» має важливе значення для осмислення істи ни в правознавстві. Так, процедура істиниа Хцбєіа як дейксис є проблемо-породжуючим образом мислення, філософським дослідженням, «що не відсилає до якогось незмінного смислу, забезпечуючи його трансляцію, а навпаки, здатне порвати зі смислом, який штучно наділяється атрибу тами позачасовості, здатне стати на одному рівні з вимогою творення нових смислів». Філософський дейксис постає усвідомлен ням того, що «в говорінні мови, яке завжди відбувається згідно з буттєвим посиланням долі, буття сущого по-різному становиться до нас, тобто по-різному до нас звертається» [14, с. 75-76]. «Буття повинно триматися невизначеним в своєму значенні, щоб прийма ти визначеність від того або іншого різнома нітного сущого» [13, с. 173].

Г. Харт, як представник аналітичної фі лософії права, перший здійснив інкорпо рацію лінгвістичного повороту до право знавства [17, с. 34]. Але Г. Кельзен першим «вибудовує свою доктрину юридичної неви значеності (у тому числі стосовно судового рішення). При цьому щодо актів створення/застосування правових норм одночасно стверджується і теза визначеності, і теза не-визначеності» [18, с. 270]. Г. Кельзен ствер джував тезу правову невизначеність через

Філософія та психологія права неможливість заздалегідь передбачити всі можливі майбутні ситуації і рішення, через відсутність у праві правильної відповіді і правильного методу її пошуку серед можли востей, закладених рамками норми, і через недостатність правового тлумачення для винесення судового рішення, яке перед бачає застосування власного розсуду [18,- с. 271-272], тобто творення права, результа том якого є індивідуальна норма як новий акт актуалізації правового дискурсу, яка не стає апріорною і незмінною, а завжди зна ходиться під ризиком заперечення шля хом нової аргументативної діяльності, від мінного розуміння права. Так, на думку- М. Антонова, саме завдяки Г. Кельзену були поставлені ключові методологічні питання, які знаменують собою своєрідний пункт не повернення юриспруденції до об'єктивності і нейтральності понять юридичної догми, а також є перспективними для обґрунтування ідеї верховенства права [19, с. 345, 352].

Висновки

Таким чином, якщо поза титанічно-тех нічним світом ХХІ ст., який вже приходить до свого логічного завершення, поза тита нічною сутністю, втіленою в математично му мисленні як метафізичному мисленні в праві, - стане можливим конституюван ня постметафізичного світу, то лише люд ське мовлення буде здатне стати основною конституантою такого світу, а панування будь-якої іншої мови, зокрема, технічно-наукової, продовжить встановлювати мета фізичну сутність світу, у якому все людське буде цілковито знищено. З огляду на це, процедура творення права (правової істи ни) у межах тези правової невизначеності як основна процедура постметафізичного правового мислення вимагає людини як ек зистенції (екстатичної сутності людини) та її мови (правового висловлювання) для вті лення верховенства права в постметафізичному дискурсі.

Література

1. Юнгер Э. Смена гештальта. Прогноз на XXI век / Пер. с нем. и послесл. А. Ми хайловского. Москва: Издание книж. магаз. «Циолковский», 2018. 80 с.

2. Юнгер Ф. Г. Греческие мифы / Пер с нем. А. П. Шурбелева. Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2006. 398 с.

3. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве. 5-е изд., перераб. Мо сква: Статут, 2010. 912 с.

4. Гейзенберг В. Избранные фило софские работы / Пер. с нем. А. В. Ахутин, В. В. Бибихин. Санкт-Петербург: Наука, 2006. 571 с.

5. Честнов И. Л. Постклассическая те ория права: монография. Санкт-Петербург: Алеф-Пресс, 2012. 650 с.

6. Ма К., Кэри Й., Цайлингер А. Мыс ленные эксперименты с отложенным выбо ром и их реализации / Пер. англ. А. В. Каси мова. 2016. 46 с.

7. Эксперимент Уилера подтвердил

принцип дополнительности для атомов. URL: https://nplus1.ru/news/2015/06/12/

atoms-backward-causation (дата звернення: 14.12.2020)

8. Хофмайстер Х. Что значит мыслить философски / Пер. с нем. Санкт-Петербург: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. 448 с.

9. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрас ного / Пер. с нем. Москва: Искусство, 1991. 367 с.

10. Бадью А. Манифест философии / Сост. и пер. с франц. В. Е. Лапицкого. Санкт-Петербургб: Machina, 2003. 184 с.

11. Юнгер Э. Уход в лес / Пер. с нем А. Климентова. 2014. 149 с.

12. Бибихин В. В. Язык философии. Москва: Языки славянской культуры, 2002. 416 с.

13. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления / пер. с нем. В. В. Бибихин. Москва: Республика, 1993. 447 с.

14. Ткаченко О. В. Істина як проблема структурування постметафізичного просто ру правознавства. Актуальні проблеми держа ви і права. 2014. Вип. 72. С. 65-79.

15. Хайдеггер М. Положение об осно вании. Статьи и фрагменты / Пер. с нем. Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. 290 с.

16. Хайдеггер М. Исток художествен ного творения / пер. с нем. А. В. Михайлов. Москва: Академический Проект, 2008. 528 с.

17. Велика українська юридична ен циклопедія: у 20 т. / Нац. акад. прав. наук

18. Касаткін С. Позитивістська доктрина правової невизначеності (на прикладі вчень Г. Кельзена та Г. Харта). Філософія права і за гальна теорія права. 2014. № 1-2. С. 268-276.

19. Антонов М. Творчий шлях та право ве вчення Ганса Кельзена. Філософія права і загальна теорія права. 2013. № 1. С. 345-353.

Размещено на Allbest.ru