Історичний розвиток поняття "віктимологія"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Історичний розвиток поняття «віктимологія»

Лех Роман Вікторович

Lekh Roman Viktorovych. HISTORICAL DEVELOPMENT OF THE CONCEPT «VICTIMOLOGY»

Abstract. Crime, as a manifestation of illegal encroachments, is one of the urgent problems of our state, and counteracting it is an important area of activity of the state in general, and law enforcement agencies in particular. At all times, mercenary-violent crime was perceived as a serious threat to the highest social values, which led to public demand for effective forms of counteraction and protection of the interests of people, society and the state from mercenary violent encroachments, reducing the risk of falling victim to these crimes.

The need to study the victim of the crime was fully realized by scientists only after World War II. In different countries in the postwar period, the relevance of the behavior of victims of crime led to the emergence of a scientific field victimology. Considerable attention is paid to victimological problems by Italian scientists, first of all, to the problems of helping victims of kidnapping, sex crimes, crimes committed against the elderly.

This article provides a historical digression into the development and emergence of such a concept as «victimology».

Key words. Victimology, victim of crime, victimhood, historical development.

Необхідність вивчення жертви злочину була повною мірою усвідомлена вченими тільки після Другої світової війни. У різних країнах у післявоєнний період актуальність поведінки жертв злочинів зумовила виникнення наукового напряму віктимології. Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італійські вчені, передусім, проблемам надання допомоги жертвам викрадення, статевих злочинів, злочинів, учинених проти осіб похилого віку.

В даній статті проводиться історичний екскурс розвитку та виникнення такого поняття як «віктимологія».

Ключові слова. Віктимологія, жертва злочину, віктимність, історичний розвиток.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на дефіцит статистичної інформації, віктимологічна проблематика загалом, у тому числі проблема захисту жертв злочинів, завжди викликала інтерес і при вертала увагу вчених у галузі кримінального права, кримінології та кримінального процесу. Під цим кутом зору розглядалися різні прикладні аспекти проблематики жертв, будувалася віктимологічна доктрина профілактики злочинів, поступово формувалися підходи до вирішення питань, так чи інакше пов'язаних із проблематикою потерпілих (латентна злочинність, проблема вини, профілактика злочинів, види покарання, відшкодування збитку тощо). Щодо цього неможливо переоцінити значний внесок у розробку названих проблем наукових досліджень і публікацій С.Б. Алімова, О.Д. Бойкова, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, А.І. Долгової, В.Є. Квашиса, В.П. Коновалова, Н.Ф. Кузнецової, В.С. Мінської, О.Є. Михайлова, Є.М. Моісеєва, В.І. Полубинського, Д.В. Рівмана, В.Я. Рибальської, В.О. Тулякова, В.С. Устинова, Г.Й. Шнайдера, С.П. Щерби та, передусім, Л.В. Франка засновника віктимології. Однак комплексне вивчення проблеми кримінологічної віктимології до цього часу не проводилося.

Світова стратегія боротьби зі злочинністю в нашій країні переходить до системного впливу на неї. Тобто втілюються в життя комплексні програми загально-соціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчизняні кримінологи зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Але поки що їх зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж злочину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу нема повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх соціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, психічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної поведінки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа потерпілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і злочинця та як сторона кримінального процесу. Разом з тим, у зарубіжних країнах із кінця 40-х років ХХ століття послідовно втілюється ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Бенджаміном Мендельсоном, Гансом фон Хентігом, Генрі Елленбергером у той час були започатковані дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів [8;10;12;9].

У попередні часи наукова думка ігнорувала названу проблематику. Ще у XVIII столітті розробка таких найважливіших проблем кримінального права та кримінології, як проблема відповідальності, вини, причини злочинності, особи злочинця тощо, була спрямована на пріоритетне вирішення завдань із забезпечення безпеки суспільства від злочинців. З цією метою один з найбільш видатних представників класичної школи кримінального права Єремія Бентам (сучасник і прихильник концепції видатного вченого Чезаре Беккаріа) ще 200 років тому пропонував запровадити для жертв злочинів компенсацію збитків, щоб ще більше залякати і покарати злочинця.

Пізніше цю ідею підтримав видатний представник позитивіської школи Рафаель Гарофало, розглядаючи компенсацію потерпілим як засіб посилення соціального захисту населення і водночас як засіб ресоціалізації правопорушників. Тим часом представники обох шкіл кримінального права -- незалежно від їхніх розбіжностей щодо причин злочинності та природи злочинної поведінки розглядали такі категорії «злочинець» та «жертва» як статичні, а самі ці поняття для них перетворилися на стереотипи; причому такі погляди зберігалися ще дуже довго [4].

Протягом століть суспільство практично не помічало людей, яким злочинці завдавали душевної або матеріальної шкоди, а їх насущні потреби в практиці, що встановилися, ігнорувалися правовою системою. Проте в останні десятиліття поліція, прокуратура, судді, законодавці, політичні діячі, журналісти, письменники, працівники сфери виробництва товарів та послуг, а також соціологи, які вивчають проблеми злочинності, стали нарешті виявляти інтерес до жертв злочинів [5].

Здавна і досить чітко було сформульовано визначення злочинного діяння та дано його класифікацію за складами злочину. Фахівці не оминули своєю увагою і його «головний елемент» правопорушника. Проте жертва протиправного діяння значний час наукового інтересу не викликала. Тільки в 30-ті роки двадцятого століття вчені починають звертати все більшу увагу на особистість і поведінку потерпілого від злочину, на його роль у зародженні та розвитку злочинної поведінки. Висловлюються міркування у тому, що є особи, схильні у певних життєвих ситуаціях частіше за інших ставати жертвами злочинної агресії.

У 1941 р. німецький кримінолог Герберт фон Гентіг, який ховався від фашистів США, опублікував цікаву статтю «Зауваження щодо інтеракції між злочинцем і жертвою».

Основною для віктимології стала робота «Злочинець та його жертва», видана в 1948 році. Тут Гентіг наводить цікавий матеріал, що характеризує різні ситуації, пов'язані з особистістю та поведінкою потерпілого, дає типологію жертв, розробляє питання про відносини, зв'язки між жертвою та злочинцем, виявляє їхнє значення в ґенезі скоєння злочину.

Віктимологічним проблемам у його книзі була присвячена лише остання частина, яка називалася «Жертва» (у першій частині досліджувалися проблеми будови тіла як фактора злочинності, у другій розглядалися соціобіологічні елементи злочину, у третій проблеми географії злочинності).

У 1947 р. у місті Бухаресті на конференції психіатрів Б. Мендельсоном було прочитано доповідь про нову галузь біопсихосоціологічних наук віктимології. У 1949 р. американський психіатр Ф. Вертхам опублікував книгу The Show of violence (Картина насильства), в якій він, обґрунтовуючи необхідність віктимології, писав: «Жертва вбивства-забута людина. За сенсаційним обговоренням анормальної психології вбивці ми забуваємо наголосити на відсутності захисту з боку жертви. Не можна зрозуміти психологію жертви, не розуміючи соціології жертви. Нам потрібна наука віктимологія» [9].

Основні ідеї віктимологів зводилися до наступного. Поведінка жертви істотно впливає на мотивацію злочинної поведінки. Воно може полегшувати та навіть провокувати його. Навпаки, оптимальна поведінка може унеможливити злочинне посягання (або звести його ймовірність до мінімуму, або принаймні дозволить уникнути серйозних негативних наслідків криміналу).

У нашій країні поглиблена розробка проблем віктимології розпочалася після шістдесятих років. Інтерес до цієї проблеми був метою всебічного пізнання віктимних ситуацій, що відповідає внутрішній логіці кримінологічної науки та вимозі комплексності заходів боротьби зі злочинністю.

Починаючи з 1960-х років багато громадських рухів стали привертати увагу до становища потерпілих. Жіночий рух, що виник у той час, кинув виклик традиційній байдужості, що виявлялася по відношенню до жінок жертв насильства з боку чоловіків. За його ініціативою було розпочато такі проекти самодопомоги, як створення кризових центрів для жінок, які постраждали від зґвалтування, та притулків для жінок, що зазнають побоїв. Рухи за громадянські права та свободи вимагали рівного захисту всім людей, які перебувають під захистом закону. Вони виступали як проти жорстокого поводження поліції з особами, що належать до різних меншин, так і проти-насильства (судів Лінча, вибухів бомб, вбивств з політичних мотивів), розв'язаного расистськими групами [5]. Рух за підтримання закону та порядку критично сприйняв рішення Верховного суду, яке, як тоді здавалося, змінило судову систему на користь злочинців (включаючи підозрюваних, обвинувачених та ув'язнених) та завдавало шкоди невинним особам, які постраждали від них.

Віктимологія набула великого поширення за кордоном. З 1973 року проводяться міжнародні симпозіуми з віктимології. Перший відбувся в Єрусалимі (Ізраїль), потім у 1976 році у Бостоні (США), у 1979 році у Мюнстері (ФРН), у 1982 році у Токіо/Кіото (Японія), у 1985 році у Загребі (Югославія), у 1988 році знову в Єрусалимі, у 1991 у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) та у 1994 році в Аделаїді (Австралія). У роботі останнього 9-го Міжнародного конгресу віктимологів, що відбувся 24-29 серпня 1997 року в Амстердамі (Нідерланди), взяли участь понад 700 представників із 56 країн усіх континентів [6].

Крім того, питання віктимології обговорювалися на міжнародних з'їздах та нарадах. На міжнародному конгресі з кримінології, що проходив у 1970 році в Мадриді, угорські вчені виступили з доповіддю про розвиток віктимології у соціалістичних країнах. Питання віктимології були предметом обговорення на 11 міжнародному конгресі кримінального права, що відбувся 1974 року в Будапешті. У 1974 році у Варшаві працював міжнародний симпозіум з кримінального права, де серед інших розглядалися питання правового становища потерпілого від злочину [7].

У багатьох країнах сформувалися віктимологічні суспільства, а 1979 року на міжнародному конгресі було засновано Всесвітнє товариство віктимологів. Завданням цього товариства стала координація діяльності вчених різних країн щодо розробки заходів віктимологічної профілактики злочинності [3].

На початку 1980-х років рух за захист прав потерпілих об'єднали свої зусилля у прагненні підтримати тих, хто намагався вплинути на офіційний розгляд злочинів, скоєних проти них.

Західні кримінологи висунули на перший план біологічні причини взаємовідносин злочинця і потерпілого, особливу генетичну схильність жертви.

У статтях польських авторів А. Бахраха “Кримінологічні і віктимологічні аспекти автодорожніх пригод” (1956 рік), Б. Холиста “Роль потерпілого в генезисі вбивства” (1956 рік), А. Фріделя “Розбій у світлі криміналістики і кримінології” (1974 рік), X. Канигонського і К. Степовика “Кишеньковий злодій і його жертва” (1991 рік), “Крадіжки автомобілів” (1993 рік), С. Пікульського “Вбивство з ревнощів” (1990 рік) розглядаються особливості специфіки досліджуваних злочинів, “винні” і “невинні” віктимогенні схильності жертви. У 1990 році вийшла у світ фундаментальна робота Б. Холиста з віктимології, у якій шляхом використання значних соціологічних і психологічних даних здійснюється аналіз поведінки жертви злочину та її ролі у конкретній кримінальній ситуації.

У 1994 році, вчені кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України підготували та опублікували навчальний посібник “Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти)” [8]. У посібнику на основі аналізу літератури, зарубіжних та вітчизняних досліджень дається характеристика виникнення і становлення віктимології в державі та за її межами. На прикладах з практичної діяльності правоохоронних органів визначається роль жертви в механізмі вчинення злочину, розглядається структура особи потерпілого, розкриваються загальні та індивідуально-профілактичні заходи, спрямовані на усунення чинників, які сприяють віктимній поведінці. Автори вносять низку пропозицій щодо удосконалення нормативних актів, ролі й поведінки потерпілого в генезисі злочину. У 1998 році фахівцями цієї ж кафедри було опубліковано монографію “Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти)” [1], у якій досліджено кримінологічні, психологічні та пенітенціарні аспекти кримінальної віктимології, зокрема її виникнення та становлення, структуру особи потерпілого та профілактику її віктимної поведінки, можливості використання результатів дослідження зазначених проблем у діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами та пенітенціарній практиці. У подальшому розвитку віктимологічних досліджень і його понятійного апарату важливу роль відіграли праці В.О. Тулякова і, передусім, його монографія “Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми)”, видана у 2000 році. В монографії розглянуто теоретичні основи проблем сучасної віктимології як перспективного напряму соціально-правових досліджень, які забезпечують підвищення ефективності протидії злочинності. Узагальнивши і проаналізувавши думки сучасних вітчизняних і зарубіжних учених з різних аспектів проблеми, автор сформулював низку нових положень загальної теорії віктимології і теорії поводження з жертвами злочинів.

Отже, виникнення кримінологічної віктимології пов'язано з достатньо відомим явищем в історії формування багатьох наук, коли в результаті проведених досліджень у межах окремих галузей знань накопичується такий матеріал, який під впливом суспільних потреб притягує увагу фахівців у сфері спеціальних пізнань. Саме в процесі взаємного впливу нового дослідницького матеріалу та суспільних потреб проходить диференціація галузей науки або з окремих галузей знань виділяються нові за своїм змістом. Такий історичний процес відбувався в період становлення та розвитку кримінологічної віктимології як окремого напряму знань про жертву злочинного посягання.

Література

віктимний протиправний ресоціалізація

1. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти): Монографія. К.: НВТ “Правник”. Нац. акад. внутр. справ України, 1998. 84 с.

2. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навч. посіб. К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. 51 с.

3. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. М., 1997. 374 с.

4. Квашис В.Е. Основы виктимологии. М., 1999. 280 с.

5. Криминология. Под ред. Джозефа Ф. Шели. 3-е междунар. изд. СПб.: Питер. 2003. 860 с.

6. Маркелов А.В Возможна ли виктимология как отрасль науки. Известия АН КазССР. №6. 1985. С. 12.

7. Мухамедьянов Н. Международный форум виктимологов. Государство и право. 1997. №12. С. 114-115.

8. Ellenberger H. Psychological relationships bet ween the criminal and his victim. Revue internationale de Criminologie et de police technique. 1954.

9. Hentig H. The criminal and his Victim. New Haven, Yale Univ. Press 1948.

10. Mendelsohn B. Rape in criminology. Justicia penale. 1940.

11. Mendelsohn B. The victimology. Etudes internationals de Psych Sociologie criminalle. 1956.