Особисті присадибні господарства українського селянства в перші роки "відлиги" (1953-1958 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кременчуцький національного університету ім. М. Остроградського

Особисті присадибні господарства українського селянства в перші роки «відлиги» (1953-1958 роки)

Савченко Андрій - аспірант кафедри теорії, історії держави і права

Анотація

Мета дослідження - охарактеризувати процеси функціонування особистих присадибних господарств українського селянства. Методологія дослідження ґрунтується на засадах порівняльно-історичного й міждисциплінарного аналізу, соціо- культурного підходу. Наукова новизна в тому, що досліджено функціонування особистих присадибних господарств українського селянства в системі соціально-економічних відносин радянської України доби «відлиги». Висновки. В умовах боротьби за владу всередині кремлівської верхівки відбувалось послаблення адміністративного тиску на українське село. Це сприяло зростанню в селянському середовищі матеріальної зацікавленості в результатах праці, збільшенню об'ємів сільськогосподарської продукції, яка вироблялась і вирощувалась в особистих присадибних господарствах. Заходи, ініційовані партійно-радянськими інстанціями, сприяли покращенню матеріального становища селянства. Також вперше після часів колективізації селяни відчули послаблення адміністративного тиску і це, в свою чергу, сприяло покращенню ефективності їх роботи, збільшенню об'ємів сільськогосподарської продукції, яка вироблялась і вирощувалась в особистих присадибних господарствах. Відповідно, зростання матеріальної зацікавленості приносило свої дивіденди, відмічалась тенденція до покращення добробуту селян. Загалом перші постсталінські роки можна позначити такими, що сприяли підтримці особистих присадибних господарств. Однак радянсько-партійна верхівка дотримувалася ідеологічних переконань щодо тимчасовості роботи власника на землі та твердо була переконана в тому, що в майбутньому селянина потрібно «відлучати» від індивідуального господарства. Втілювалась в життя низка заходів, спрямованих на те, щоб зменшити прагнення селян до роботи в індивідуальних господарствах і більше часу і зусиль віддавати саме колективній формі господарювання.

Ключові слова: «відлига», сільськогосподарське виробництво, колгоспний двір, особисте присадибне господарство, матеріальний добробут.

Abstract

PRIVATE HOMESTEAD PROPERTY OF THE UKRAINIAN PEASANTRY IN THE FIRST YEARS OF THE “THAW" PERIOD (1953-1958)

SAVCHENKO Andrii - PhD-student of the Department Theory, History of State and Law of Kremenchuk Mykhailo Ostrohradskyi National University

The current study characterizes the processes of functioning of private homesteads of the Ukrainian peasantry. The methodological framework for the study is based on the principles of comparative-historical and interdisciplinary analysis of the socio-cultural approach. The scientific novelty involves studying the run of private homesteads of the Ukrainian peasantry in the system of socio-economic relations of Soviet Ukraine during the “Thaw” period. Conclusions. In the climate of the struggle for power inboard of Kremlin upper reaches, administrative pressure on the Ukrainian countryside was eased. It contributed to the growth of material incentives of deliverables among the peasantry, an increase in the gross capacity of agricultural production that was produced and grown in private homesteads. Measures initiated by the party-soviet authorities helped improve the financial situation of the peasantry. As well, for the first time of the collectivization, the peasants felt the easing of administrative pressure and that, in its turn, helped improve their efficiency, increase the gross capacity of agricultural production made and grown in private homesteads. Respectively, the growth of interests yielded dividends, also the tendency to improve the welfare of peasants was noticed. Generally, the first Post-Stalin year could be mentioned as those that contributed to the endorsement of private homesteads. However, the Soviet party leadership clanged to ideological beliefs about the temporariness of the owner's work on the land and was firmly convinced that in the future the peasant should be “separated” from the individual household. Numerous measures were implemented to reduce the desire of peasants to work in individual farms and to devote much more time and effort to the collective form of management.

Key words: the “Thaw” period, agricultural production, collective farm, private homestead property, material well-being.

Вступ

Постановка проблеми. Український селянин завжди не просто обробляв землю, споконвіку він прагнув господарювати на власній землі. Поняття «господар» для українського селянина означало набагато більше, ніж просто «власник». Утвердження радянської влади змінило багатовіковий селянський уклад. Насильницька колективізація брутально позбавила українського селянина омріяного статусу вільного господаря. Водночас характерною ознакою сталінської колгоспно-радгоспної моделі господарювання на селі стає поява особистих присадибних господарств, які після проголошення М. Хрущовим нового курсу аграрної політики радянської держави стають активним суб'єктом соціально-економічних відносин, що й обумовлює необхідність їх всебічного вивчення.

Аналіз джерел та останні дослідження. Науковий інтерес до розвитку особистих присадибних господарств українських колгоспників в післявоєнний час загалом і в добу «відлиги» зокрема в середовищі українських дослідників виник не так давно. В попередні роки, аналізуючи процеси в аграрній сфері, науковці більше уваги зосереджували на критиці колгоспної моделі сільськогосподарського виробництва, адміністративному тиску держави на селянство, соціально-економічному та матеріальному становищу колгоспників, проте роль особистих присадибних господарств в працях, які торкались постсталінського українського села, розглядалась лише дотично або побіжно. Сьогодні, не зважаючи на появу низки наукових розвідок, зокрема досліджень В. Марчука (Марчук, 2001; Марчук, 2002), Ю. Коробки (Коробка, 2011), І. Лубко (Лубко, 2003), В. Лисак (Лисак, 2013), І. Скворцової (Скворцова, 2016), питання піднесення і стагнації особистих присадибних господарств в українському селі доби «відлиги» залишається все ще мало дослідженим.

Мета статті: охарактеризувати процеси функціонування особистих присадибних господарств українського селянства.

Виклад основного матеріалу

Суцільна насильницька колективізація в українському селі призвела до повного усуспільнення земельних масивів, які передавалися у безстрокове користування колгоспів. Натомість із загального земельного фонду в особисте користування колгоспного двору виділялися невеличкі ділянки землі у вигляді присадибного наділу (город, сад) (Скворцова, 2016, с. 96). Маємо відзначити, що визнання права селянина на особисте господарство було певним компромісом між владою і селянами- колгоспниками. Навіть Й. Сталін змушений був визнати, що суттю такого компромісу є надання колгоспникам як реального права, так і створення певних умов для ведення присадибного господарства, яке він все ж вважав залишковою формою приватновласницького виробництва.

Партійні ідеологи постійно наголошували на тому, що особисте присадибне господарство є лише тимчасовим придатком до колективного колгоспного і підкреслювали безперспективність, неминучість швидкого відмирання цієї «неправильної» форми господарювання (Зеленин, 2003, с. 148). Відповідно, радянська модель управління сільським господарством, сформована в сталінський період, була однозначно спрямована на постійне обмеження індивідуального господарства селянина. В багатьох партійно-радянських документах особисте присадибне господарство прямо трактувалось як несо- ціалістичний сектор виробництва, прояв пережитків у психології колгоспних селян тощо (Марчук, 2002, с. 178). І це при тому, що особисте присадибне господарство залишалось у післявоєнний час для колгоспників основним джерелом виживання.

Перші позитивні кроки змін ставлення радянського керівництва до особистих присадибних господарств розпочались з прийняття Верховною Радою СРСР 8 серпня 1953 р. закону «Про сільськогосподарський податок», згідно якого розмір податку відчутно зменшувався, так як він після введення в дію зазначеного закону нараховувався не від прибутку, який приносила земельна ділянка, а залежав від її розміру. Для розуміння гостроти ситуації необхідно зазначити, що до 1953 р. держава стягувала з селянина одночасно два податки: натуральний податок (обов'язкові поставки м'яса, молока, яєць тощо) та грошовий, який селянин змушений був виплачувати за прогресивними ставками (Романюк, 2005, с. 39).

Для селян-колгоспників були встановлені дуже високі ставки подвірного сільськогосподарського податку. Більше того, починаючи з 1946 р., вони збільшувались з кожним роком. Як наслідок, досить часто колгоспники потрапляли в податкові борги. Цьому сприяли, зокрема, низькі роздрібні ціни на сільськогосподарську продукцію. Відповідно, і ціни на колгоспних ринках також були низькими, що унеможливлювало селянину отримання високих грошових надходжень від реалізованої продукції. Досить часто селянин, як зазначає у науковій розвідці «Історія українського селянства» П. Коріненко, накопивши значну заборгованість по сільськогосподарському податку, змушений був продавати власну худобу, що, в свою чергу, понижувало рівень харчового режиму селянської сім'ї (Коріненко, 2014, с. 186).

Нововведення ж сприяли полегшенню економічного становища селянства, адже попередній порядок нарахування сільськогосподарського податку передбачав, що вся сукупність виробленої у присадибному господарстві продукції розглядалась як товарна (тобто така, що приносить прибуток), а звідси і оподатковувалась. До 1953 р. при нарахуванні податків до уваги не брався той факт, що вироблена в особистому присадибному господарстві продукція у своїй більшості споживалась сім'єю (Завальнюк, 2004, с. 206). Протягом 1953-1954 рр. податковий тиск на особисті присадибні господарства було зменшено в 2,5 рази порівняно з попереднім, 1952 роком (Марчук, 2001, с. 307).

У доповіді «Про заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства СРСР» на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М. Хрущов відзначив, що порушення принципу матеріальної зацікавленості колгоспів і колгоспників стало особливо відчутним (Хрущёв, 1954, с. 9). Аналіз доповіді М. Хрущова дає підстави стверджувати, що аграрні реформи на початковому етапі їх реалізації мали певні позитивні особливості. В них робився акцент не лише на тому, що потрібно максимально ефективно розбудовувати колгоспне сільськогосподарське виробництво, а й визнавалась необхідність інтенсивного розвитку індивідуальних господарств колгоспників. Тобто, як бачимо, на державному рівні було визнано, що особисті присадибні господарства функціонували в межах норм статуту і не трактувались як загроза соціалістичному ладу. Навпаки, всіляко наголошувалось на важливості і вигідності функціонування присадибних господарств як для колгоспників, так і для держави. Продукцію, вироблену в особистому присадибному господарстві, було визнано важливим джерелом збільшення обсягу заготівель сільськогосподарської продукції в державі для вирішення продовольчої проблеми (Марчук, 2001, с. 307).

Ці кроки в сфері аграрної політики держави в науковій літературі називають своєрідною новою економічною політикою в галузі сільського господарства, яка заохочувала хоч і незначний, але приватний сектор виробництва. Держава проявила певні риси демократизації, надавши селянам ініціативу робити на власній землі те, що йому (селянину) буде приносити задоволення і прибуток. Це внесло позитивні зміни в свідомість селянства, так як знову у селян з'явились певні надії на покращення власного становища і зросло бажання працювати (Устименко, 2013, с. 630).

Було прийнято низку нормативних документів, які сприяли активізації залучення як колгоспів, так і колгоспників до продажу лишків сільськогосподарської продукції на ринках з метою поліпшення постачання міст і промислових центрів. Серед нормативних актів варто виокремити постанову Ради Міністрів УРСР від 30 жовтня 1953 р. «Про заходи по поліпшенню колгоспної торгівлі на ринках УРСР» та постанову Ради Міністрів УРСР і ЦК КПУ «Про заходи по збільшенню виробництва і заготівлі картоплі та овочів у колгоспах і радгоспах УРСР в 1953-1955 роках» від 4 листопада 1953 р.

Звичайно, були й певні обмеження. Це стосувалось того, що продавати залишки сільськогосподарської продукції колгоспи і колгоспники могли лише за умов виконання зобов'язань по здачі картоплі державі і засипки насіннєвих фондів (Україна: Хроніка ХХ ст.: Роки 1946-1960, 2005, с. 316). Але все ж це була офіційно надана державою можливість підвищити рівень матеріального становища родин колгоспників.

Перші роки впровадження аграрних реформ мали відчутний влив на позитивну динаміку функціонування особистих присадибних господарств. Протягом 1953-1954 рр. відбулися певні зрушення, в ході реалізації яких зростало економічне і матеріальне становище присадибних селянських господарств. Зокрема, майже удвічі було зменшено натуральні поставки сільськогосподарської продукції з особистих присадибних господарств селян. Було також прийнято рішення відносно того, щоб не залучати колгоспників, які не мали в особистій власності худоби, до м'ясопоставок. А також було списано заборгованість щодо минулорічних обов'язкових поставок продуктів тваринництва державі від селянських господарств (Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам, 1968, с. 60). Окрім того, починаючи з урожаю 1954 р., селяни були звільнені від обов'язкових поставок державі зерна (Кагальна, 2013, с. 72). Натуральні поставки сільськогосподарської продукції з особистих присадибних господарств селян повністю було скасовано з 1 січня 1958 року (Постанова Пленуму ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 липня 1957 року «Про скасування обов'язкових поставок сільськогосподарських продуктів державі господарствами колгоспників, робітників і службовців») (Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам, 1968, с. 349-352).

Аналіз зазначених кроків держави у напрямку лібералізації ставлення до особистих присадибних господарств сприяв поліпшенню умов функціонування останніх. Протягом лише 1953-1954 рр. різко збільшилось поголів'я худоби, що знаходилось в особистій власності селян: корів - на 7%, молодняка ВРХ - на 15%, свиней - на 26%, овець - на 35% (Лубко, 2003, с. 93). Відповідно, збільшення об'ємів реалізації власної продукції сприяло швидкому зростанню можливостей покращення матеріального становища українських селян.

У січні 1955 р. відбувся черговий пленум ЦК КПРС, на якому перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов, виступаючи на пленумі з доповіддю про заходи щодо збільшення виробництва продуктів тваринництва, наголосив на тому, що продукція громадського тваринництва має відігравати вирішальну роль у підвищенні добробуту народу. Було висловлено думку відносно того, що та частина, яка перебуває в особистій власності колгоспників, також дає відчутний результат, і тому колгоспників і надалі будуть заохочувати утримувати худобу в особистих присадибних господарствах (Хрущев, 1955, с. 439). селянський радянський партійний

Політика влади щодо особистих присадибних господарств в перші роки правління М. Хрущова була досить лояльною. На думку І. Зеленіна, М. Хрущову, всупереч його ідеологічних переконань, довелось протягом декількох років виступати з позиції активного захисника особистих присадибних господарств колгоспників, працівників радгоспів та жителів міст (Зеленин, 2003, с. 160). Однією з вагомих причин такої політики було те, що держава змушена була з метою вирішення багатьох проблем в аграрному секторі все ж визнати соціально-економічну значимість особистих присадибних господарств не лише як вагомого й дієвого чинника збільшення матеріального добробуту селянства, а й як ефективну складову вирішення продовольчої проблеми в країні. Про це свідчать наступні дані: до 1958 р. особисті присадибні господарства колгоспників забезпечували виробництво 53% м'яса, 35-38% молока, 35-38% картоплі, овочів (Русинов, 1988, с. 37).

Проте в той же час кремлівською верхівкою активно втілювалась в життя низка заходів, спрямованих на те, щоб зменшити прагнення селян до роботи в індивідуальних господарствах і більше часу та зусиль віддавати саме колективній формі господарювання. Партійно-радянське керівництво вважало, що створення міцної матеріальної основи (авансування, грошова оплата праці) найближчим часом приведе до того, що селянин сам не буде зацікавлений в утриманні особистого присадибного господарства.

Висновки

Перші кроки нової влади були для селян - власників особистих присадибних господарств, досить дієвими. Так, було зменшено розмір сільськогосподарського податку на присадибні ділянки колгоспників, було скасовано натуральні податки з різних видів сільськогосподарської продукції, повністю було ліквідовано заборгованість по сільськогосподарському податку за минулі роки. Держава почала закуповувати у селянства продукцію за більш високими цінами; з особистих присадибних господарств було зменшено норми обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції, власникам особистих присадибних господарств держава допомагала придбати худобу, сприяла полегшенню забезпечення особистої худоби колгоспників кормами, давала можливість отримувати і утримувати городи і пасовища. Маємо зазначити, що в перші постсталінські роки держава і партія підтримували в певній мірі існування особистих присадибних господарств, хоч в середовищі партійно-радянської верхівки й панували ідеологічні переконання в тому, що робота на власній землі є тимчасовим, вимушеним явищем, і що селянина потрібно поступово «відлучати» від індивідуального господарства.

Список використаних джерел і літератури

1. Завальнюк, О. М. & Рибак, І. В. (2004). Новітня аграрна історія України. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 288 с.

2. Зеленин, И. Е. (2003). И. В. Сталин и личное подсобное хозяйство крестьянина-колхозника: теория, политика, практика. Документ. Архив. История. Современность, 3. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 148-161.

3. Кагальна, М. В. (2013). Матеріальне забезпечення селянства УРСР у період хру- щовської «відлиги» крізь призму повсякдення (1953-1964 рр.). Архіви України, (2), 72.

4. Коріненко, П. С. (2014). Історія українського селянства. Тернопіль: Б.в., 296 с.

5. Коробка, Ю. В. (2011). Наукові інтерпретації обмеження присадибного господарства колгоспників у роки «відлиги». Вісник Маріупольського державного університету, (1). Серія: Історія. Політологія. Маріуполь, 61-66.

6. Лисак, В. Ф. (2013). Повсякденність українських селян в умовах радянської дійсності (1950-1960-ті рр.). Донецьк: ТОВ «Східний видавничий дім», 341 с.

7. Лубко, І. М. (2003). Роль і місце особистих присадибних господарств у контексті аграрних перетворень М.С. Хрущова (1953-1964 рр ). Український селянин, (6), 93-96.

8. Марчук, В. В. & Тимченко, С. М. (2001). До проблеми визначення етапів державної політики щодо особистих підсобних господарств сільського населення в 1955-1965 роках. Український селянин, (3), 305-310.

9. Марчук, В. В. (2002). Особисті підсобні господарства в системі соціально-економічних відносин радянської України (теоретичний аспект). Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету, (XV), 177-185.

10. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. (1968), (4), (19531961 годы). Москва: Издательство политической литературы, 783 с.

11. Романюк, І. М. (2005). Українське село у 50-ті - першій половині 60-х рр. ХХ ст. Вінниця: Книга-Вега, 256 с.

12. Русинов, И. В. (1988). Аграрная политика КПСС в 50-е - первой половине 60-х годов: опыт и уроки. Вопросы истории КПСС, 9, 37.

13. Скворцова, І. А. (2016). Сільські поселення Вінницької і Хмельницької областей на завершальному етапі радянського періоду (1961-1991 рр.): стан, проблеми та труднощі розвитку: (дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 - історія України). Кам'янець-Подільський, 264 с.

14. Україна: Хроніка ХХ ст.: Роки 1946-1960: у 2 ч. (2005). Київ: Ін-т історії України НАН України, Ч. 2: 1953-1960, 287-613.

15. Устименко, А. Н. (2013). Реформы Н. С. Хрущева в сельском хозяйстве в первые годы правления. Молодой учёный. №6 (53). С. 630.

16. Хрущёв, Н. С. (1954). О мерах дальнейшего развития сельского хозяйства СССР: Доклад на Пленуме ЦК КПСС 3 сентября 1953 г. Москва: Государственное издательство политической литературы, 85 с.

17. Хрущев, Н. С. (1955). Об увеличении производства продуктов животноводства: Доклад на пленуме ЦК КПСС 25 января 1955 года. Строительство коммунизма в СССР и развитие сельского хозяйства (в 8 т., Т. 1: Сентябрь 1953 г. - январь 1955 г.). Москва: Госполитиздат, 1962, 421-492.

References

1. Hruschyov, N. S. (1954). O merah dalneyshego razvitiya selskogo hozyaystva SSSR: Doklad na Plenume TsK KPSS 3 sentyabrya 1953 g. [On the measures for the further development of agriculture in the USSR: Report at the Plenum of the Central Committee of the CPSU on September 3, 1953]. Moskva: Gosudarstvennoe izdatelstvo politicheskoy literatu- ryi. [in Russian].

2. Kagalna, M. (2013). Materialne zabezpechennia selianstva URSR u period khrushchovs- koi «vidlyhy» kriz pryzmu povsiakdennia (1953-1964 rr.) [Financial support of the peasantry of USSR during the Khrushchev “Thaw” through the prism of reality (1953-1964)]. Arkhivy Ukrainy, 2, 70-78. [in Ukrainian].

3. Korinenko, P. S. (2014). Istoriia ukrainskoho selianstva [History of the Ukrainian peasantry]. Ternopil: B.v., 296 s. [in Ukrainian].

4. Korobka, Yu. V. (2011). Naukovi interpretatsii obmezhennia prysadybnoho hospo- darstva kolhospnykiv u roky «vidlyhy» [Scientific interpretations of the limitation of the homestead property of collective farmers in the years of “Thaw”]. Visnyk Mariupolskoho der- zhavnoho universytetu. Seriia: Istoriia. Politolohiia, 1, 61-66. [in Ukrainian].

5. Lubko, I. (2003). Rol i mistse osobystykh prysadybnykh hospodarstv u konteksti ah- rarnykh peretvoren M.S. Khrushchova (1953-1964 rr.) [The role and place of private subsidiary farming in the context of agrarian transformations of M.S. Khrushchev (1953-1964)]. Ukrainskyi selianyn, 6, 93-96. [in Ukrainian].

6. Lysak, V. (2013). Povsiakdennist ukrainskykh selian v umovakh radianskoi diisnosti (1950- 1960-ti rr.) [Everyday routine of Ukrainian peasants in the conditions of Soviet reality (19501960s)]. Donetsk: TOV «Skhidnyi vydavnychyi dim», 341. [in Ukrainian].

7. Marchuk, V. &, Timchenko, S. (2001). Do problemy vyznachennia etapiv derzhavnoi polityky shchodo osobystykh pidsobnykh hospodarstv silskoho naselennia v 1955-1965 ro- kakh [On the problem of determining the stages of state policy on private subsidiary farming of the rural population in 1955-1965]. Ukrainskyi selianyn, 3, 305-310. [in Ukrainian].

8. Marchuk, V. V. (2002). Osobysti pidsobni hospodarstva v systemi sotsialno-ekonomi- chnykh vidnosyn radianskoi Ukrainy (teoretychnyi aspekt) [Private subsidiary farming in the system of socio-economic relations of the Soviet Ukraine (theoretical aspect)]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho derzhavnoho universytetu, XV, 177-185. [in Ukrainian].

9. Resheniya partii i pravitelstva po hozyaystvennyim voprosam [Decisions of the Party and the government on economic issues]. (1968). Moskva: Izdatelstvo politicheskoy literaturyi, 4. (1953 - 1961 godyi). [in Russian].

10. Resheniya partii i pravitelstva po hozyaystvennyim voprosam [Decisions of the Party and the government on economic issues]. (1968). Moskva: Izdatelstvo politicheskoy literaturyi, 1968, 4. (1953 - 1961 godyi), 349-352. [in Russian].

11. Romaniuk, I. M. (2005). Ukrainske selo u 50-ti - pershii polovyni 60-kh rr. ХХ st. [Ukrainian village in the 50's - the early 60's of XX century.]. Vinnytsia: Knyha-Veha, 2005. 256 s. [in Ukrainian].

12. Rusinov, I. V. (1988). Agrarnaya politika KPSS v 50-e - pervoy polovine 60-h godov: opyit i uroki [The agrarian policy of the CPSU in the 50s - first half of the 60s: experience and lessons]. Voprosyi istorii KPSS, 9, 37. [in Russian].

13. Skvortsova, I. A. (2016). Silski poselennia Vinnytskoi i Khmelnytskoi oblastei na zaver- shalnomu etapi radianskoho periodu (1961-1991 rr.): stan, problemy ta trudnoshchi rozvytku [Rural settlements of Vinnytsia and Khmelnytskyi regions at the final stage of the Soviet period (1961-1991): conditions, problems and difficulties of development]. (Candidates thesis). Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian].

14. Ukraina: Khronika ХХ st.: Roky 1946-1960 [Ukraine: Chronicles of XX century: Years 1946 - 1960] (2005). (Ed.) V. A. Smolii. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2, 287-613. [in Ukrainian].

15. Ustimenko, A. N. (2013). Reformyi N. S. Hruscheva v selskom hozyaystve v pervyie godyi pravleniya [Khrushchev's reforms in agriculture in the early years of his governance]. Molodoy uchyonyiy, 6 (53), 630. [in Russian].

16. Zavalnyuk, O. & Rybak, I. (2004). Novitnia ahrarna istoriia Ukrainy [Recent agrarian history of Ukraine]. Kamianets-Podilskyi: Abetka-nova, 288. [in Ukrainian].

17. Zelenin, I. E. (2003). I. V. Stalin i lichnoe podsobnoe hozyaystvo krestyanina-kolhozni- ka: teoriya, politika, praktika [Stalin and the personal subsidiary farming of the collective farmer: theory, policy, practice]. Dokument. Arhiv. Istoriya. Sovremennost. Ekaterinburg: Izd- vo Uralskogo universiteta, 3, 148-161. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru