Проблемні питання розвитку організаційно-правового механізму забезпечення парламентського контролю в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні питання розвитку організаційно-правового механізму забезпечення парламентського контролю в Україні

Нижник А.І. Перший заступник Керівника Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України

Трансформаційні процеси, які відбуваються в українському суспільстві на фоні глобальної цифровізації, не оминули процес посилення інституційної спроможності Верховної Ради України за рахунок прискорення темпів впровадження електронного парламенту, що мав би суттєво посилити ефективність парламентського контролю. Ця теза випливає з пункту 23 Рекомендацій Місії Європейського Парламенту як основи для внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України [1].

Проте у пункті 44 цих Рекомендацій йдеться також про необхідність законодавчого забезпечення гарантій і прав парламентської опозиції.

Натомість, попри недоліки конституйованої у 2004 році та існуючої нині в Україні парламентсько-урядової коаліційної моделі організації влади, від усунення яких залежить подальший демократичний розвиток суспільства і його євроатлантична інтеграція, вітчизняний політикум пропонує обмежитися проведенням парламентської реформи (за відсутності відповідної науково-обґрунтованої концепції). Зроблені станом на 1 березня 2021 року законодавчі кроки у контексті парламентської реформи демонструють надання переваги впровадженню сучасних ІКТ (спроба «стрибкоподібного» впровадження електронного парламенту), а не імплементації у парламентське буття керівних принципів демократичних парламентів [2]. Однак ці принципи мають базисний характер для розвитку традиційної парламентської демократії. Вони з наукової точки зору опосередковано окреслюють інституційно-функціональні критерії для моделювання сучасного організаційно-правового механізму управління парламентською установою в цілому та здійснення як внутрішнього, так і зовнішнього парламентського контролю. Електронний же парламент відрізняється від традиційної форми представницької демократії (дискусія безпосередньо у сесійному залі) якісно новою формою, що технічно уможливлює широку дистанційну дискусію з використанням засобів ІКТ. Ця нова форма дистанційної комунікації має сприяти стимулюванню участі громадськості як у процесі прийняття парламентом рішень, так і здійснення парламентського контролю на основі оперативного потоку інформації. Визначені наразі Конституцією України та Регламентом Верховної Ради засадничі елементи організації роботи парламенту ґрунтуються на принципах традиційної форми представницької демократії. Це саме стосується і організації роботи місцевих рад. Тож декларування носіями влади намірів щодо пришвидшення розвитку електронної демократії в Україні та переходу до нової якості публічного управління не враховує фактору еволюційного розвитку демократії.

Як слушно зазначено Н. В. Грицяком: «Неважко помітити, що е-демократія є наслідком розвитку власне демократії як інституту народовладдя. Інакше кажучи, базисом для е-демократії у будь-якому разі мусить бути демократичний устрій суспільства» [3]. Отже, еволюційний розвиток електронної демократії в Україні можливий за умови усвідомлення насамперед суб'єктами формування державної політики сутнісних характеристик базисного та технічного компонентів цього нового соціального явища.

Зважаючи на місце та роль спікера в організаційно-правовому механізмі внутрішнього та зовнішнього парламентського контролю, одним з недоліків конституційної реформи 2004 року автор вбачає у надмірній централізації адміністративних повноважень Голови Верховної Ради України, що концентровано закріплені статтею 88 Конституції України (спікер зобов'язаний одночасно організовувати роботу Верховної Ради України та парламентського апарату) [4]. Така конституційна практика розбудови моноцентричної моделі управління парламентською установою зумовлює впровадження одноосібних форм і методів з організації спікером внутрішнього управління та внутрішнього парламентського контролю, що викликає дискурс з огляду на існуючі практики колегіальних форм організації спікером внутрішнього управління у європейських парламентах, для яких конструктивна парламентська опозиція є традиційним явищем у сенсі реалізації керівних принципів щодо прав та обов'язків опозиції в демократичному парламенті [5]. спікер правовий парламентський

На відміну від сталих демократій, у яких в межах парламентсько-урядової коаліційної моделі організації влади традиційно функціонують основні суб'єкти парламентського контролю - парламентська опозиція і тіньовий уряд, в українському парламенті впродовж останніх шести років такі явища відсутні де-юре. Натомість вони є обов'язковими складовими елементами організаційно-правового механізму функціонування парламентсько-урядової коаліційної моделі організації влади.

З метою створення відповідних конституційних засад, спрямованих на розвиток організаційно-правового механізму управління парламентською установою та здійснення парламентського контролю з урахуванням європейських демократичних стандартів, вбачається необхідність у теоретико-прикладному осмисленні щодо втілення моноцентричної моделі управління парламентською установою з огляду на існуючі парламентські практики держав-членів Європейського Союзу, а також прогнозування впливу такої моделі на розвиток парламентського контролю в Україні.

Висновки

1. Нестабільна конституційно-правова основа щодо заміни парних категорій «депутатська більшість» та «депутатська меншість» іншою парною категорією - «коаліція депутатських фракцій» та «парламентська опозиція», відсутність усталеної парламентської традиції та правил додержання гарантій і прав парламентської опозиції є першопричинами неможливості легітимації та функціонування парламентської опозиції, що спотворює «європейські засади» організації парламентського контролю. За такої ситуації не створюються базисні передумови для розбудови в Україні електронної демократії на основі європейських демократичних стандартів.

2. Квотний принцип розподілу керівних посад у президії Верховної Ради та парламентських комітетах випливає з керівних принципів щодо прав та обов'язків опозиції в демократичному парламенті і є основним елементом організаційно-правового механізму забезпечення реалізації гарантій та прав парламентської опозиції як основного суб'єкта парламентського контролю в умовах функціонування парламентсько-урядової коаліційної моделі організації влади. Перебування представника парламентської опозиції у складі президії Верховної Ради України є статусною організаційно-функціональною гарантією автоматичного отримання доступу до всіх адміністративно-розпорядчих актів внутрішньо-управлінського характеру, що можуть стати предметом внутрішнього парламентського контролю з боку опозиції.

3. Темпи та період трансформації традиційної форми представницької демократії в електронну демократію зумовлені не лише наявними ресурсами та станом впровадження ІКТ у публічне управління, а існуванням відповідних базисних передумов.

Список використаної літератури

1. Постанова Верховної Ради України «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України» // Відомості Верховної Ради України. - 2016. - № 14. - С. 6. - Ст. 149.

2. 2 Чабаненко О. Оцінка стану українського парламентаризму на основі керівних принципів демократичних парламентів // Часопис «ПАРЛАМЕНТ». - 2011. - № 2.

3. Електронна демократія: Навч. посіб. / Н. В. Грицяк, С. Г. Солов- йов; За заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. Н. В. Грицяк. - К.: НАДУ 2015. - С. 9.

4. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. - Режим доступу: http://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

5. Резолюція ПАРЄ «Процедурні керівні принципи щодо прав та обов'язків опозиції в демократичному парламенті» 1601 (2008) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/ docs/753_1601_Opozytsya_rezo]jutsya.htm.

Размещено на Allbest.ru