Організаційно-правові аспекти позиціонування Національної гвардії України в системі сектору безпеки і оборони та її взаємодії з іншими суб’єктами забезпечення національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-правові аспекти позиціонування Національної гвардії України в системі сектору безпеки і оборони та її взаємодії з іншими суб'єктами забезпечення національної безпеки

Михайло Федорчук

курсант 4 курсу Київського факультету Національної академії

Національної гвардії України

Останні кризові події у світі спричинили виникнення надзвичайних ситуацій соціального характеру, які, нажаль, як засвідчила практика, не обминули й Україну. Складна суспільна й геополітична обстановка, що склалася на південному сході нашої держави, зумовила проведення в цьому регіоні країни антитерористичної операції (операції Об'єднаних сил). За таких умов, питання вдосконалення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку набувають особливої актуальності.

Як стверджує Д. О. Савочкіна, подальша розбудова правової демократичної держави неможлива без утворення ефективної системи забезпечення національної безпеки, центральним елементом якої виступає внутрішня безпека. Саме вона створює умови сталого розвитку суспільства, сприяючи консолідації нації для ефективного подолання кризових явищ політичного, економічного і соціального характеру. Відповідно, військові формування, правоохоронні та інші державні органи повинні постійно здійснювати заходи щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави шляхом запобігання, виявлення та припинення різного роду негативних явищ певної генези [1, 2].

Загальновідомо, що існуюча система військових формувань і правоохоронних органів не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, а отже, не забезпечує належного стану боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, громадської безпеки. Відтак, наявні загрози національній безпеці обумовлюють необхідність реформування системи сил охорони правопорядку в напрямі посилення захисту прав і свобод громадян відповідно до вимог міжнародних правових актів та зобов'язань України перед європейським і світовим співтовариством.

Відповідно, сьогодні перед вищим командуванням Національної гвардії України постало чимало проблем, що пов'язано зі слабкою взаємодією з іншими силами охорони правопорядку, відсутністю комплексного, узгодженого й системного нормативного забезпечення цієї діяльності, неврегульованістю багатьох організаційних і тактичних питань і т. д. Значною мірою це обумовлено відсутністю науково обґрунтованих рекомендацій і пропозицій з удосконалення діяльності сектору безпеки й оборони України взагалі та недостатньою теоретичною розробкою проблем службово-бойової діяльності Національної гвардії України зокрема [3; 4; 5, с. 219].

Згідно з Законом України «Про Національну гвардію України», НГУ є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також, у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій [6].

Як свідчить практика, у діяльності утвореної у 2014 році Національної гвардії України, вже накопичилося чимало проблем, що пов'язано зі слабкою взаємодією з правоохоронними органами та іншими військовими формуваннями, відсутністю комплексного й системного адміністративно-правового забезпечення цієї діяльності, неврегульованістю багатьох організаційних і тактичних питань тощо.

У Стратегії національної безпеки України наголошено на зв'язку вказаних проблем із загальною проблемою неефективності системи забезпечення національної безпеки і оборони України, яка, у свою чергу, є наслідком несформованості сектора безпеки і оборони України як цілісного функціонального об'єднання, керованого з єдиного центру, інституційної слабкості, непрофесійності, структурної незбалансова- ності органів сектора безпеки і оборони тощо. Вбачається, що реалізація Стратегії та виконання запланованих заходів дозволить розвиток НГУ як військового формування з правоохоронними функціями, збільшить її спроможність щодо забезпечення громадської безпеки, фізичного захисту об'єктів критичної інфраструктури, участь в охороні і обороні державного кордону України, а також забезпечить підтримку НГУ операцій Збройних Сил України у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці, та в особливий період [7].

Як стверджує Корнієнко Д. М., феномен службово-бойової діяльності НГУ як дієвого засобу вирішення кризових ситуацій, потребує його комплексного вивчення, а також напрацювання засобів взаємодії з представниками різних центральних органів виконавчої влади, державних структур та недержавних організацій у забезпеченні безпеки громадян, захисту конституційного устрою, суверенітету та територіальної цілісності держави службово-бойовими засобами [8].

Концепція розвитку сектора безпеки і оборони України визначає, що «...основні зусилля з розвитку сектора безпеки і оборони зосереджуватимуться на поетапному та узгодженому нарощуванні оперативних спроможностей сил безпеки і оборони та рівня їх готовності до невідкладного реагування на виклики й загрози національній безпеці України» [9].

Враховуючи викладену узагальнену проблематику, доцільно у якості прикладу розглянути організаційно-правові питання взаємодії НГУ зі Службою безпеки України.

Як окремий структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія України, відповідно до ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили та засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій [10].

Крім того, відповідно до чинного законодавства [6], підрозділи НГУ мають право оперативно реагувати на дії незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій, припиняти терористичну діяльність, що пов'язані з підвищеним ризиком для життя та здоров'я військовослужбовців та вимагають від особового складу високого рівня професійної підготовки, а також можуть забезпечувати державну безпеку і захист державного кордону, припинення терористичної діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій (але виключно у взаємодії з правоохоронними органами). Таким чином, підрозділи НГУ виступають важливою складовою реагування на надзвичайні ситуації соціального характеру.

Основою взаємодії підрозділів СБУ та НГУ є правова, організаційна та тактична складові. Звідси основні заходи з удосконалення правового регулювання взаємодії СБУ та НГУ в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру можливо поділити на такі групи:

• розроблення правових засад взаємодії СБУ та НГУ під час реагування на надзвичайні ситуації соціального характеру;

• розвиток організаційних засад взаємодії частин та підрозділів СБУ та НГУ під час реагування на надзвичайні ситуації соціального характеру;

• удосконалення тактичних засад взаємодії підрозділів СБУ та НГУ під час реагування на надзвичайні ситуації соціального характеру [4].

Отже, для діяльності НГУ пріоритетними напрямами реформування повинні бути такі напрямки, як: соціалізація діяльності НГУ; оптимізація структури НГУ і реформування її системи управління; імплементація загальноєвропейських стандартів підготовки особового складу й запровадження позитивного зарубіжного досвіду; створення ефективної системи логістики; вдосконалення на усіх рівнях взаємодії НГУ з іншими органами, що виконують завдання у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України; забезпечення відкритості діяльності НГУ для демократичного цивільного контролю тощо.

Таким чином, можемо зробити висновок, що подальша розбудова громадянського суспільства в Україні та проголошена інтеграція до європейського співтовариства обумовлюють необхідність переорієнтації підходу правоохоронних органів і військових формувань на питання забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, передусім під час ускладнення оперативної обстановки; виникнення надзвичайних ситуацій певної генези, зокрема, зміщення акценту в діяльності вказаних сил охорони правопорядку на захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів суспільства й держави; поновлення порушених прав, свобод та інтересів; усунення причин та умов, які сприяють вчиненню таких правопорушень; ліквідацію (мінімізацію) наслідків від протиправних діянь.

Для опрацювання тематики дослідження, окрім текстуально зазначених, додатково використовувались джерела, зазначені у бібліографічному описі за №№ 11-14.

Список використаної літератури

національна гвардія охорона правопорядку

1. Савочкіна Д. О. Адміністративно-правове забезпечення діяльності Національної гвардії України / Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. - 2019. - № 38. - URL: http://www.vestmk- pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc9/28.pdf. .

2. Савочкіна Д. О. Адміністративно-правове забезпечення діяльності національної гвардії України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07; Львів. ун-т бізнесу та права. - Львів, 2015. - 20 с.

3. Саунін Р. Адміністративно-правовий статус військових частин Національної гвардії України / Підприємництво, господарство і право / Адміністративне право та процес. - 2016. - № 12. URL: http://AppData/Local/Temp/Pgip_2016_12_29-1.pdf.

4. Мацюк В. В. Удосконалення правового регулювання взаємодії Служби безпеки України та Національної гвардії України в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру / Теорія і практика правознавства. - Вип. 1 (7) / 2015. URL: http://AppData/Local/Temp/63465-130643-1-SM.pdf.

5. Мацюк В. В. Правове регулювання службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру / Проблеми законності: зб. наук. пр.-Х.: Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, 2015. - Вип. 128. - С. 217-224.

6. Про Національну гвардію України: Закон України від 13 березня 2014 року № 876^П (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 17, ст.594).

7. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 14 вересня 2020 № 392/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037.

8. Корнієнко Д. М. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2017. - № 2 (89). - 408 с.

9. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України»: Указ Президента України від 14 березня 2016 № 92/2016. URL https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 92/2016#Тєхі

10. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20.03.2003 р. № 638-^ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 25, ст.180).

11. Куліш А. М. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України : монографія: в 2-х ч. - Суми: Вид. Сум. держ. ун-ту, 2007. - Ч. 1. - 220 с.

12. Ринажевський Б. М. Компетенція та повноваження військової служби правопорядку (служби правопорядку) у Збройних Силах України / Право і Безпека. - 2010. - № 1. - С. 15-21.

13. Музичук О. М. Уточнення сутності категорії «правовий статус суб'єкта адміністративно-правових відносин» та його елементного складу / Форум права. - 2008. - № 1. - С. 316-321.

14. Глущенко С. В. К вопросу о конституционно-правовом статусе государственного органа / Адвокат. - 2012. - № 12(135). - С. 28-33.

Размещено на Allbest.ru