Процесуальні особливості розгляду справ про захист права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра публічного та приватного права

Національного університету «Чернігівська політехніка»

Процесуальні особливості розгляду справ про захист права інтелектуальної власності

Апанасенко К.І.

д.ю.н., доцент

В українських судах цивільної та господарської юрисдикції розглядається достатньо широке коло справ щодо захисту майнових і немайнових прав інтелектуальної власності. У більшості вони стосуються неправомірного використання знаків для товарів і послуг, у тому числі в рекламі, а також неправомірної реєстрації права інтелектуальної власності на промислові зразки та знаки для товарів і послуг. Також питання про правомірність використання майнових прав інтелектуальної власності досліджується господарськими судами у справах про оскарження рішень Антимонопольного комітету України щодо притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію. У зв'язку з реформуванням процесуального законодавства в останні роки актуальним видається дослідити специфіку процесуальних аспектів розгляду даної категорії спорів.

Так, на увагу заслуговує особливий характер доказової бази цих справ. Достатньо часто важливий або й визначальний вплив на результати розгляду справи мають висновки експертів за результатами експертизи у сфері інтелектуальної власності (зокрема, справи № 910/11309/18, 760/19169/15, 922/1966/18). До прикладу, відсутність такого висновку як доказу у спорі щодо недійсності свідоцтва про право інтелектуальної власності у справі №760/19169/15 обумовила відмову у задоволенні позову Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Табак», Державної служби інтелектуальної власності про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів та послуг. Позов був мотивований тим, що відповідачі зареєстрували знак для товарів та послуг, який містить у своєму складі герб Волинської області, дозвіл на використання якого не був отриманий у позивача. На думку позивача, використання у складі знака герба Волинської області у сукупності зі словесним елементом при маркуванні алкогольної продукції може призводити до введення в оману споживачів щодо територіальної приналежності виробника та схвалення такої продукції органом місцевого самоврядування.

Верховний Суд у своїй постанові від 16 грудня 2020 р. по цій справі вказав, що Законом України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» встановлена процедура здійснення реєстрації прав на знак для товарів і послуг, яка передбачає проведення експертизи заявки. Відповідно до п. 1 ст. 10 цього Закону експертиза заявки складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті); під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом. Як установили суди, за результатами проведеної експертизи заявки заявлений зразок відповідає умовам надання правової охорони. Матеріали справи не містять доказів на спростування цього висновку експертизи. Тому твердження позивача про можливість введення в оману споживачів не підтверджені належними і допустимими доказами.

Як підкреслив ВС, оманливі позначення - це позначення або його елементи, які містять відомості, що однозначно сприймаються споживачем як неправдиві, неправильні або як такі, що не відповідають реальним фактам щодо властивостей або інших якісних характеристик товарів або характеру послуг, походження товарів або послуг, а також відомості, що спотворюють істину або свідомо видаються як істинні. Оманливість позначення є об'єктивною характеристикою, установлення обставин її наявності чи відсутності потребує здійснення цілого ряду досліджень як у сфері інтелектуальної власності, так і у сфері економіки. Також потребують спеціальних знань питання схожості елементів оспорюваного знаку для товарів і послуг із затвердженим гербом Волинської області. Схожість не є такою, що має очевидний характер, а суду не притаманні функції експерта.

Наводимо позицію Верховного Суду максимально повно, оскільки вона доволі репрезантативно роз'яснює важливість проведення експертиз у спорах щодо захисту права інтелектуальної власності, зокрема, і спорах про неправомірне використання позначень іншого виробника (у тому числі в рекламі), копіювання зовнішнього вигляду товару.

Відомо, що практика визнання судами електронних доказів як допустимих є достатньо неоднозначною [1; 2; 3, с. 148-185]. Дослідження судових рішень щодо захисту права інтелектуальної власності останніх двох років свідчить про використання в якості доказів судами, наприклад, прінт-скрінів Інтернет-сторінок, але за наявності відповідного експертного висновку.

Зокрема, у спорі щодо неправомірного використання знаків для товарів і послуг у рекламі музичних концертів у мережі Інтернет (справа №755/16186/16-ц, постанова ВС від 13 липня 2020 р.) в якості доказів указаних обставин було визнано копії прінт-скріну Інтернет-сторінки музичного гурту у соціальних мережах «Вконтакте», «Facebook», засвідчені експертним висновком; копії прінт-скріну головної сторінки каналу на сайті «Youtube», засвідчені експертним висновком.

Все більше поширення як доказ наявності певної інформації в мережі Інтернет отримують довідки Консорціуму “Український центр підтримки номерів і адрес” та його Дочірнього підприємства “Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет”. Останній надає послуги з видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок для встановлення власників веб-сайтів/ реєстрантів доменних імен з використанням онлайн-сервісу “WEB-FIX” [4]. Наприклад, для доведення того, що на веб-сторінках Інтернет-магазину (відповідача у судовій справі №925/329/19) розміщено графічне позначення "HOLY LAND" та "Holy Land" щодо переліку товарів, які пропонуються до продажу, в якості доказу порушення своїх прав позивач надав складений Консорціумом "Український центр підтримки номерів і адрес" експертний висновок від 14.02.2019 №35/2019-ЕВ-ЦК за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок відповідача у мережі Інтернет. У своїй постанові від 17 вересня 2020 р. у цій справі Верховний Суд не визнав застосування вказаних доказів порушенням процесуального права.

Зважаючи на видові особливості правовідносин щодо охорони прав інтелектуальної власності, застосовувані судами заходи до забезпечення позову мають свою специфіку. Щодо правильності вибору таких заходів у відповідних категоріях спорів Верховний Суд напрацював таку правову позицію:

«У справах, пов'язаних з визнанням охоронних документів недійсними, є можливим застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об'єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта інтелектуальної власності, а також заборони Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/ свідоцтв України стосовно об'єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до зазначеного Реєстру та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність». У разі оспорювання міжнародної реєстрації торговельної марки суд з урахуванням конкретних обставин справи може заборонити власникові торговельної марки здійснювати будь-які дії з передачі відповідних прав іншим особам до розгляду справи по суті» (постанова Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №910/7716/20) [5].

Доцільно також звернутися до питання про юрисдикцію аналізованої категорії спорів. З огляду на те, що вони стосуються захисту приватного права особи, адміністративна юрисдикція для цієї групи спорів фактично виключається. Наприклад, у постанові ВС від 27.06.2018 у справі № 804/629/16 за позовом Дочірнього підприємства «Вітамін-Фарм» до Державної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсними свідоцтв та патентів Велика палата Верховного Суду зазначила наступне: цей спір «...стосується захисту права власності на товарні знаки й промислові зразки та пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тобто цивільного права. Він стосується приватних інтересів фізичних осіб...., які є власниками спірних свідоцтв про право інтелектуальної власності на знаки для товарів та послуг і патенти на промислові зразки, а тому судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено, що його вирішення віднесено до юрисдикції цивільного суду».

При розмежуванні юрисдикції господарських і загальних судів з розгляду досліджуваної категорії спорів вирішальне значення відіграє суб'єктний критерій. Якщо судовий спір виникає між юридичними особами про захист права інтелектуальної власності, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (правова позиція Великої Палати ВС, викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц). Водночас спір за позовом фізичної особи-власника промислового зразка та знаку для товарів і послуг до юридичної особи щодо захисту права інтелектуальної власності та відшкодування моральної шкоди, завданої використанням промислового зразка без його дозволу, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (правова позиція Великої Палати ВС згідно постанови від 05.12.2018 у справі №522/561/17).

Отже, процесуальний аспект вирішення правових конфліктів між учасниками правовідносин щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, володіння ними, їхньої правової охорони має низку особливостей. Як правило, це стосується доказової бази і заходів забезпечення позову. Питання практики визначення юрисдикції відповідних спорів у недалекому майбутньому можуть втратити свою актуальність з огляду на планований початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який вирішуватиме спори в порядку господарського судочинства.

процесуальний захист інтелектуальна власність

Список використаних джерел

1. Штефан А. Веб-сайт і веб-сторінка як докази у цивільному судочинстві. Судова апеляція. 2017. № 4.

2. Дрогозюк К. Процесуально-правові особливості використання електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, у цивільному процесі. Право України. 2020. № 1. С. 214 - 229.

3. Павлова Ю.С. Електронний документ як джерело доказів у цивільному процесі: дис. канд. юрид. наук (12.00.03); Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2019. 257 с.

4. URL: https://web-

fix.org/%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1 %82%D0%B8/ (дата звернення - 28.10.2021).

5. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92618539 (дата звернення - 29.10.2021).

Размещено на Allbest.ru