Необхідність конкретизації змістовного навантаження як системна проблематика розвитку галузевого законодавства у сфері національної безпеки і оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра з забезпечення державної безпеки Київського факультету

Національної академії Національної гвардії України

Необхідність конкретизації змістовного навантаження як системна проблематика розвитку галузевого законодавства у сфері національної безпеки і оборони

Андрій Бейкун

кандидат юридичних наук, доцент

Закони у сфері національної безпеки і оборони за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її. Цим законам відводиться надзвичайно важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі захисту національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Такі закони входять безпосередньо в систему конституційного законодавства України. їх політико-правовий зміст визначений, насамперед, найважливішим політико-правовим документом України - Конституцією України. Саме Конституцією визначається, який закон слід ухвалити у сфері національної безпеки і оборони, відповідно з яким має бути розвинута та чи інша її стаття. Проте, слід зазначити, що конституційні закони, на відміну від Основного Закону, своїм регламентуючим впливом охоплюють не всю конституційну матерію, а лише окремі, до того ж, найважливіші її сфери, де їх важливість, зокрема, суспільні відносини, що складаються у сфері національної безпеки і оборони, необхідність їх юридичної фіксації саме у формі конституційних законів прямо визначається Конституцією України [1].

Природно, що логічно-послідовний набір «безпекових» актів законодавства, об'єднаних певним змістом, є важливою складовою системи національної безпеки, яка являє собою «... реальне існуюче матеріальне утворення, що складається із окремих відносно самостійних і певним чином взаємопов'язаних між собою підсистем. Слід також зазначити, що такими підсистемами можуть бути лише такі реальності, які, маючи певну самостійність, беруть участь у взаємодії, утворюють ту чи іншу цілісну систему і виконують у ній чітко визначені функції....

Система національної безпеки Української держави є доволі складною, цілісною, багаторівневою, соціальною відкритою системою, яка формується та функціонує під впливом багатьох чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Система національної безпеки України діалектично поєднує певну кількість підсистем та елементів, що зумовлена об'єктивними законами розвитку людини, суспільства та держави і розглядається як відкрита динамічна система у сукупності її найважливіших внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків» [2, с. 107-108].

Як зазначає А. В. Янчук, цілями формування сучасних основ нормативно-правового забезпечення національної безпеки мають бути:

* юридичне визначення та закріплення наявних у галузі національної безпеки відносин;

* визначення основ правового регулювання цих відносин;

* формування нових відносин, які не врегульовані чинним законодавством, але є украй потрібними в умовах сьогодення;

* ліквідацію відносин та ситуацій, віджилих, що гальмують розвиток системи національної безпеки [1].

Характеризуючи найбільш вагомі риси юридичної природи законів у сфері національної безпеки і оборони як джерел конституційного права, слід зазначити таке:

* ці закони, з огляду на їх соціально-політичну значущість, після Конституції посідають особливе місце й утворюють відносно самостійний нормативно-правовий масив взаємопов'язаних актів, якими регулюються суспільні відносини у сфері національної безпеки і оборони;

* закони у сфері національної безпеки і оборони мають пріоритет перед звичайними законами;

* закони у сфері національної безпеки і оборони мають чітко окреслену сферу регулювання;

* за своїм змістом і функціональним призначенням закони у галузі національної безпеки і оборони мають комплексний характер з доволі широкою сферою застосування;

* для них характерна підвищена стабільність і відповідні строки дії;

* їм притаманна конкретно регулятивна дія, тобто реалізація норм у правовідносинах у сфері національної безпеки і оборони [3, с. 72-73].

Доречно зазначити, що задеклароване у Конституції України положення, згідно з яким вона є правовою, соціальною та демократичною державою, засвідчує необхідність розбудови та подальшого вдосконалення законодавства у галузі національної безпеки. У зв'язку з цим, безумовною аксіомою вбачається ствердження Рубана А. В. відносно того, що необхідність нормативно-правового регулювання захисту національних інтересів значною мірою залежатиме від вибору інструментарію розуміння самих національних інтересів та механізму їх втілення [4, с. 16-17].

Здійснюючи аналіз законодавчого забезпечення системи національної безпеки, необхідно зазначити про відсутність у більшості цих законів механізму їх реалізації та контролю за їх виконанням, а також і передбаченої законодавством відповідальності за порушення вимог чинного законодавства щодо забезпечення національної безпеки. Зазначене дає підстави виокремити основні прогалини законотворчої діяльності у сфері забезпечення національної безпеки, до яких слід віднести такі:

* певний абстракціонізм змістового навантаження «безпекових» нормативно-правових актів, насамперед, актів законодавства, які, як правило є суто декларативними та такими, у яких певна теоретико-системна побудова хоча і є логічно обгрунтованою, проте відірваною від практичних реалій суспільно-політичного життя, і, навіть, державного будівництва;

* при розробленні, прийнятті, внесенні змін у чинні «безпекові» закони, як правило, не враховується динаміка суспільних відносин; означені акти, що об'єднані змістовими та родовими ознаками часто закріплюють певний статус де-факто, і, відповідно, не є такими, що регулюють відповідні відносини у зв'язку з чітко визначеними стратегічними пріоритетами та орієнтирами розбудови держави;

* швидкоплинні зміни політичної кон'юктури фактично не залишають місця для можливості спрогнозованого розвитку законодавства з питань національної безпеки та оборони у напрямку реалізації найважливіших пріоритетів державного будівництва, розвитку та реформування сектору безпеки і оборони, спрямування зусиль у зовнішній політиці, економіки, екологічної, інформаційної безпеки тощо;

* численні стратегії, концепції, програми розвитку галузей та сфер сектору безпеки і оборони є суто декларативними, не прив'язаними змістовно до чинного галузевого законодавства (хоча останнім, як правило, і передбачені), констатують загальновідомі факти без пропозицій алгоритмів нейтралізації кризових явищ, загроз, небезпек або навпаки, - покрокових заходів щодо розвитку певних забезпечуючих механізмів чи організаційних структур;

* відсутність чітких нормативно-визначених алгоритмів взаємодії вищих владних структур з «силовим сегментом» сектору безпеки і оборони при виникненні та розвиткові тих чи інших кризових явищ, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру;

* відсутність професійно-виваженого підходу при створенні робочих груп по розробці проектів нормативно-правових актів «безпекової» сфери та відсутність інформативного забезпечення законотворців.

Разом з тим, ще аналітичною доповіддю Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки» у 2014 р. були передбачені дієві кроки як по реформуванню законодавства у сфері сектору безпеки і оборони, так і реформування системи національної безпеки держави взагалі [5]. Зокрема, передбачалось нормативно-правове забезпечення наступних кроків:

* розбудова оновлених органів сектору безпеки і оборони відповідно до загальноєвропейських норм, із запровадженням принципів державності, патріотизму, компетентності, демілітаризації, координування, ефективної взаємодії, чіткого розподілу завдань і усунення дублювання функцій;

* індивідуальний підхід до кадрів та збереження високопрофесій- ного потенціалу, без втрати боєздатності правоохоронних, розвідувальних, судових органів, спецслужб;

* запровадження нових цивільно-військових відносин;

* врахування соціальних змін, особливо динамічних і таких, що «бурхливо» розвиваються при оновленні «національнобезпеко- вого» законодавства;

* уточнення компетенції, правових, організаційних та інших засад функціонування державних і недержавних суб'єктів сектору безпеки, способів удосконалення кадрового забезпечення;

* дієвий соціальний і правовий захист особового складу силових структур сектору безпеки і оборони;

* виважена бюджетна політика у сфері національної безпеки;

* відповідність процесу інтеграції держави в європейський та євроатлантичний політичний, економічний і безпековий простори, врахування досвіду провідних країн;

* більш широке залучення інститутів громадянського суспільства до розгляду проблем національної безпеки і оборони України;

* надійна система протидії корупції у секторі безпеки і оборони.

Зважаючи на викладене, і враховуючи існуючі теоретичні надбання у цій сфері, доцільно констатувати, що «...проблема належного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки взагалі і сектору безпеки і оборони зокрема, постає як надзвичайно актуальне, першочергове завдання, що потребує її суспільного і державного вирішення» [6]. Це зумовлює: «... нагальну потребу напрацювання єдиної системи знань про національну безпеку на основі наукової методологічної бази, в тому числі, визначення ефективних правових засобів забезпечення національної безпеки» [7, с. 214].

Таким чином, насамперед, це стосується «прив'язки» конституційно-правових засад національної безпеки України до всієї системи галузевого «безпекового» законодавства. У сучасній конституційній теорії і практиці, попри певні напрацювання з даної проблематики, бракує фундаментальних монографічних досліджень, а методологічні питання конституційно-правових засад національної безпеки ще не є предметом спеціального фундаментального дослідження.

законодавчий національна безпека оборона

Список використаної літератури

1. Янчук А. В., Пригунов П. Я., Колесник В. Т. Формування основ нормативно-правового забезпечення національної безпеки України / Інвестиції: практика та досвід. - № 20/2016.URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/20_2016/20.pdf.

2. Антонов В. О. Конституційно-правові засади забезпечення національної безпеки України: монографія / наук. ред. Ю. С. Шемшученко. Київ: ТАЛКОМ, 2017. - 576 с..

3. Антонов В. О. Проблема формування ново нормативно-правової бази національної безпеки України на тлі нових викликів і загроз // Часопис Київського університету права. - 2015. - № 3. - С. 71-77.

4. Рубан А. В. Державне управління у сфері національної безпеки України: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління; 25.00.05 - державне управління у сфері державної безпеки та охорони громадського порядку. - Харків - 2019. - 23 с.

5. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». - К.: НІСД, 2014. - 148 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2015-12/Dopovid_ Prezudentps-0ab72.pdf.

6. Глобальна та національна безпека: підручник / авт. кол.: В. І. Абрамов, Г П. Ситник, В. Ф. Смолянюк та ін. / за заг. ред. Г. П. Ситника. - Київ: НАДУ- 2016. - 784 с.

7. Горбулін В. П. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки: монографія. - К.: НІСД, 2011. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru