Загрози безпеці та права людини в Інтернеті: пошук балансу

Размещено на http://allbest.ru

ДНУ «Інститут інформації, безпеки і права НАПрН України»

Загрози безпеці та права людини в інтернеті: пошук балансу

Доронін І. М. доктор юридичних наук, доцент,

завідувач наукової лабораторії права

національної та міжнародної безпеки

Сучасні дослідники у сфері інформаційного права приділяють суттєву увагу проблематиці інформаційної безпеки та пов'язаним із нею безпековим явищам. До числа зазначених явищ можливо віднести кібербезпеку, військову безпеку і кіберпросторі, «цифрову безпеку» та аналогічні за змістом поняття, з'ясування сутності яких є предметом наукових дискусій. Предметні напрями наукових досліджень у межах спеціальності «Право», визначені як рекомендаційні наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.2018 № 1477, визначають серед них правові основи інформаційної безпеки, організації та діяльності суб'єктів її забезпечення.

Більшість із сучасних дослідників зосередили свою увагу на проблематиці правової регламентації системи державного управління та відповідних державних органів у сфері інформаційної безпеки. Зазначене, зазвичай стосується і контексту забезпечення прав людини. Тобто мова йде про забезпечення або захист прав, що неодмінно досліджується в контексті з'ясування суті відносин «людина-держава». Слід додати, що розуміння прав людини, пов'язаних з інформаційною сферою (прав інформаційного суспільства, прав у мережі, «цифрових прав» тощо), обов'язково включає до себе доволі широке коло прав, частина з яких поступово легітимізується на рівні міжнародно-правових документів.

Не вдаючись до надмірної деталізації системи прав, можливо зосередитись на доктринальній суті прав людини у сучасному світі. Варто погодитись із розумінням прав людини як доволі складного феномену, що не залишається власне юридичним концептом і потребує трактування як феномену між мораллю та правом [1, с. 59-60]. Водночас, варто визнати, що розуміння суті прав людини можливо тільки в юридичному контексті, в іншому є випадку можливо вести мову лише про передумови цих прав або про суспільну свідомість, яка генерує мораль і виробляє певні підходи до втілення таких проявів. В усякому разі без визнання на рівні права концепт «прав людини» може сприйматись лише як моральний орієнтир, релігійна догма або настанова.

У питанні визначенні цифрових прав можливо спостерігати аналогічний розвиток подій. Певний концепт «свободи» або «права», висловлений у суспільстві та у подальшому - у суспільній свідомості поступово легітимізується у міжнародно-правових документах. Цей процес не є достатньо впорядкованим або ж систематизованим. Мова йде про певні ідеї та погляди, що набувають виду правових приписів, трансформуючись у деяких випадках.

Наприклад, утопічні декларації свободи інтернету та іншої мережевої свободи у кінці 1990 - початку 2000 років були враховані на так званому «романтичному етапі» розвитку міжнародно-правового регулювання інформаційної сфери. Зокрема, Декларація про свободу спілкування в Інтернеті, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи на засіданні 28 травня 2003 року, багато в чому за змістом повторює маніфести анархістів Інтернету (на кшталт «Декларації незалежності кіберпростору» Дж.П. Барлоу 1996 року) [2. 3]. Хоча б тому, що перша і друга статті Декларації визначають, що «країни члени не будуть застосовувати до змісту (контенту) в Інтернет обмеження, що перевищуватимуть аналогічні обмеження по відношенню до інших засобів постачання змісту (контенту)», «країни члени повинні заохочувати саморегуляцію або спільну регуляцію стосовно змісту (контенту) поширюваного в Інтернет». Також згадується, що «державні органи не повинні застосовувати загальне блокування чи засоби фільтрації для відмови у доступі громадськості до інформації та комунікацій в Інтернет, незважаючи на кордони». Теж саме по суті, але в гіперболізованому вигляді стверджував Дж.П. Барлоу.

Але останнім часом зазначені приписи поступово забуваються і країни, що брали участь в ухваленні зазначеної Декларації, змагаються у розробці тих чи інших механізмів обмежень в інтересах боротьби з дезінформацією або «мізінформацією» (неологізм, що означає надання інформації, яка не є неправдивою, але застосовується для «маніпулювання» суспільною свідомістю). Зараз важко чітко визначити хронологічні рамки для зміни підходів, оскільки до російської «гібридної війни» різноманітні обмеження вводились для протидії розповсюдженню ідеології тероризму, пропаганди, злочинів проти неповнолітніх, порнографії і т. ін.

На нашу думку зараз особливої ваги набувають питання пошуку балансу. А саме балансу між правами людини та інтересами, що зумовлюють встановлення певних обмежень. В широкому сенсі мова йде про розуміння «справедливого балансу» між правом та обставинами, що зумовлюють його обмеження (наприклад, інтереси) в термінології рішень Європейського суду з прав людини [4]. Варто зазначити, що в будь-якому разі такий баланс буде сприйматись аксіологічно. На цьому шляху досить важливим є дослідження суті та переліку суб'єктів, що створюють або можуть створювати загрози безпеці. цифровий право тероризм інформація інтернет

Так, для прикладу технічне та юридичне розуміння «великих даних» дозволяє зробити висновок про те, що значну їх частину складають «персональні дані» хоча і за умови існування механізмів технічної деперсоналізації при обробці інформації. Враховуючи зазначене, належне дотримання прав людини, у тому числі і захист персональних даних при роботі з «великими даними слід розуміти як сучасний виклик насамперед у сфері захисту персональних даних. Що стосується суб'єктного складу, тобто кола суб'єктів можливого порушення прав, то оскільки технологічно зазначену інформацію збирають та зберігають в основному недержавні суб'єкти - спеціалізовані компанії в сфері високих технологій, неможливо стверджувати про традиційне сприйняття джерела загроз з боку іноземної держави (групи держав). У сучасному західному науковому дискурсі жваво обговорюються проблеми надмірного зростання приватних компаній у сфері високих технологій, що може створювати загрози соціуму у широкому розумінні. Основні висловлені з цього приводу точки зору стосується випадків пошуку «загрози Китаю», яке зазвичай сприймається як надмірне розповсюдження могутності інформаційно-комунікаційних компаній КНР шляхом захоплення ринку персональних мобільних пристроїв, що створює передумови для їх використання в інтересах певної держави. На сьогодні фахівці не дійшли однозначного висновку про централізовані дії компаній або уряду КНР щодо несанкціонованого збирання інформації про користувачів мобільних засобів зв'язку та її можливого використання на шкоду іншим державам, але таке сприйняття є усталеним трендом у сучасній політиці [5, 6].

Іншим джерелом загрози є небезпека, яка виходить від новітніх світових економічних гігантів у сфері інформаційних технологій, що є власниками операційних систем, іншого програмного забезпечення, закладів електронної торгівлі, соціальних мереж, тощо[7, 8].

Зазначені джерела перебувають під певним (але обмеженим) впливом держав, водночас дискусії навколо їхньої ролі в обмеженні прав людини є доволі жвавими.

За таких умов потребує певного переосмислення та зміни і підхід до прав людини, оскільки в даному випадку обмежувачем для права буде не суспільний інтерес, виконання державних функцій або загальне явище на кшталт «національної безпеки», а право таких гігантів на вільне підприємництво, оскільки вони не є власне монополістами у розумінні сучасного конкурентного законодавства. Тому зміна підходу до розуміння джерела загроз вбачається як така, що настане неодмінно і спонукатиме до подальших правових наукових досліджень

Список використаних джерел

1. Ломанн Г Права людини між мораллю і правом// Філософія прав людини. За ред. Ш. Госепата та Г Ломанна. Київ: Вид-во «Ніка-Центр», 2016. С. 59-86.

2. Барлоу Дж. П. Декларация независимости киберпространства // Криптоанархия. Екатеринбург, УльтраКультура, 2005. С. 61-65.

3. Декларація про свободу комунікацій в Інтернет. Затверджена Комітетом міністрів на 804 засіданні. Страсбург, 23.05.2003. URL: https:// cedem.org.ua/library/deklaratsiya-pro-svobodu-komunikatsij-v-intemet/

4. Блажівська Н. Поняття «справедливий баланс» у практиці Європейського суду з прав людини// Актуальні проблеми правознавства. 2018. Вип. 1 (13). С. 55-62.

5. Tang M. Huawei Versus the United States? The Geopolitics of Exterritorial Internet Infrastructure// International Journal of Communication. 2020. 14. P 4556-4577

6. Lee J. The Connection of Everything: China and the Internet of Things// MERICS. June, 24. 2021. URL: https://merics.org/en/report/connection- everything-china-and-internet-things

7. Zuboff S. Big Other: Surveillance Capitalism and the Prospects of an Information Civilization. Journal of Information Technology. 2015. Vol. 30. P. 75-89.

8. Degrippo S. Understanding the information TikTok gathers and stores// Proofpoint. 2020. Jan. 8. URL: https://www.proofpoint.com/us/blog/threat- protection/understanding-information-tiktok-gathers-and-stores

Размещено на Allbest.ru