Біженці з України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Життя очима біженців: як жити далі втративши дім

1.1. Поняття та правова природа біженців

1.2. Історії біженців з Бучі під час російсько-української війни. Жанротвірні ознаки мініатюри

1.3. Життя біженців поза межами України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що сьогодні на сучасному етапі проблема біженців є однією з найбільш актуальних. До регіонів, тісно пов'язаних із міжнародною міграцією, належить Європа, передусім Європейський Союз, в якому створені привабливі умови для проживання та розвитку. У зв'язку із цим держави-члени ЄС стали місцем потужного притягнення мігрантів із усього світу.

Проблема міграції є однією з найбільш гострих для Європейського Союзу. З огляду на масштаби, динаміку та негативні наслідки таке явище отримало назву європейської міграційної кризи, що стало безпрецедентним з часів Другої світової війни та продемонструвало неготовність ЄС та держав-членів ефективно впоратися з таким викликом. Хоча упродовж останніх років, за даними Євростату, спостерігається поступове зменшення потоку осіб, що претендують на міжнародний захист, кількість заяв про надання статусу біженців все ще залишається значною, як і кількість осіб, що набули такого статусу.

Мета і завдання дослідження. Мета дипломної полягає у з'ясуванні особливостей правового регулювання статусу біженців у Європейському Союзі на основі універсальних норм міжнародного права, права ЄС та національного законодавства держав-членів, а також визначення перспектив його розвитку.

Для досягнення зазначеної мети поставлено й послідовно вирішуються такі основні завдання:

– дослідити еволюцію універсальних та регіональних стандартів визнання особи біженцем у міжнародному праві;

– на основі сучасних доктринальних підходів;

– виявити специфіку інституційних гарантій прав біженців у системі міжнародного захисту;

– встановити основні тенденції у розвитку правового регулювання статусу біженців у ЄС та здійснити його періодизацію;

– на основі аналізу проектів змін до нормативних актів ЄС Європейської Комісії виявити основні напрями реформування у сфері притулку.

– Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового регулювання статусу біженців у Європейському Союзі.

– Предметом дослідження є правове регулювання статусу біженців у Європейському Союзі на сучасному етапі та перспективи його розвитку.

Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

статус біженці європейський союз міжнародний захист

Розділ 1

Життя очима біженців: як жити далі втративши дім

1.1. Поняття та правова природа біженців

Біженець - це будь-яка особа, яка рятується втечею від різних обставин, викликаних об'єктивними і суб'єктивними факторами, що є нестерпними, і має отримати захист від причин, що викликали втечу [4, c. 15]. Відомий юрист-міжнародник звертав увагу на зовнішні міграційні процеси вимушеного характеру, зумовлені суворим кліматом, становими упередженнями, релігійною нетерпимістю, політичними переконаннями, які спонукають людину шукати більш вигідні умови на чужій території, якщо його рідна держава не може або не бажає прийти йому на допомогу [3, с. 13].

Аналіз праць зазначених та багатьох інших авторів дає підстави для кількох зауважень. По-перше, визначення категорії осіб, які підпадають під критерії надання статусу біженця, дозволяє обґрунтувати і полегшити надання допомоги та захисту. Більше того, якщо статус особи відповідає необхідним критеріям, людина може претендувати на відповідні права та привілеї [2, с. 16].

По-друге, аналіз цієї проблематики сприяє виявленню прогалин у режимі конвенційного захисту та фактичної кількості осіб, які потребують міжнародного захисту у сучасних умовах. По-третє, чітке розуміння умов прийнятності, що містяться в універсальних і регіональних угодах щодо біженців, сприяє осмисленню існуючих концепцій міжнародних відносин - лібералізму, реалізму та конструктивізму.

Якщо в умовах реалізму спостерігається обмежений підхід держав до визнання осіб біженцями, а лібералізм передбачає заперечення автономності у розширенні механізмів захисту, то конструктивні відносини, навпаки, вітають вплив міжнародних організацій на процес формування нових критеріїв прийнятності, що відповідають вимогам часу [6].

Отже, існує потреба у дослідженні поглядів на еволюцію універсальних та регіональних стандартів визнання особи біженцем у міжнародному праві, виокремлення етапів та визначення критеріїв надання статусу біженця і виявлення характерних рис кожного періоду, а також висвітлення новітніх тенденцій щодо розвитку підходів отримання людиною міжнародно-правового статусу біженця. На нашу думку, реалізація цього завдання сприятиме формуванню комплексного бачення сучасного стандарту встановлення статусу біженця як ключового механізму у міжнародній системі захисту найбільш вразливої групи осіб, вимушених залишати батьківщину.

Крім того, враховуючи побоювання країн щодо непередбачуваних наслідків масової міграції, Женевська конвенція 1951 р. ввела географічне обмеження цих подій - європейським регіоном і часове обмеження існування подій - 1 січням 1951 р., які викликали цілком обґрунтовані побоювання особи стати жертвою переслідувань.

На прикладі відмінності критеріїв, що містяться у Статуті УВКБ ООН і Женевської конвенції 1951 р., можна уявити, наскільки важливим для долі людини, що рятується від переслідування, стає формальний опис умов набуття статусу біженця. Відсутність правового взаємозв'язку і єдиного підходу до визначення умов прийнятності стало причиною існування двох категорій біженців - мандатних і конвенційних.

Згідно із критеріями, зафіксованими у Статуті УВКБ ООН, мандатний біженець - це біженець, на якого поширюється компетенція УВКБ ООН відповідно до Статуту УВКБ ООН і резолюцій Генеральної Асамблеї ООН. Згідно із критеріями, зафіксованими у Женевській конвенції 1951 р., конвенційний біженець - це біженець відповідно до Конвенції. Процедури визначення конвенційних біженців встановлює держава- учасниця Конвенції, до якої особа подала заяву про визнання її біженцем. Відповідальність за надання статусу мандатного біженця несе УВКБ ООН, що є ключовою передумовою прийняття важливих захисних рішень, включаючи переселення особи [23]. Хоча критерії визнання особи біженцем закріплені Женевською конвенцією і визнані універсальною основою права біженців.

Практика застосування положень Статуту УВКБ ООН і Женевської конвенції 1951 р. згодом на практиці продемонструвала недосконалість змісту критеріїв визнання особи і мандатним, і конвенційним біженцем. Вузьке трактування критеріїв встановлення статусу біженця може призвести до позбавлення особи життя або свободи. Приміром, угорська криза біженців 1956 р. виявила, що близько 200 000 осіб не змогли скористатися перевагами захисту біженців, гарантованого УВКБ ООН і Женевською конвенцією 1951 р. [23].

Необхідність всебічного захисту біженців спонукала міжнародне спів товариство до реалізації низки організаційно-правових заходів щодо подолання недоліків юридичних критеріїв визнання особи біженцем, аналіз яких, на нашу думку, дає підстави говорити про формування нового - п'ятого періоду у становленні універсальних і регіональних стандартів набуття статусу біженця у рамках міжнародного режиму. Цей період припадає на кінець ХХ ст., а зміни міжнародного режиму біженців у цьому часовому проміжку характеризуються розширеним підходом до тлумачення можливості людини отримати міжнародний захист [24, с. 34-36].

Протоколом (1967 р.) до Женевської конвенції 1951 р. географічний та часовий критерії були скасовані. Після приєднання до Протоколу 1967 р. держави зобов'язуються застосовувати основні положення Конвенції 1951 р., але без географічного та часового критеріїв. Протокол є незалежним інструментом, приєднання до якого не обмежує держави-учасниці Конвенції. Тому держави часто посилаються виключно на Конвенцію, виправдовуючись необхідністю поширення положень Конвенції на групи або окремих осіб, які не зовсім відповідають вимогам прийнятності [24, с. 34].

Масові потоки біженців зумовили потребу у введенні нового групового підходу визначення статусу біженця за принципом prima facie (за відсутності доказів протилежного).

Так, особи, які втекли з В'єтнаму після падіння Уряду Сайгона, отримали статус біженця за принципом prima facie до прийняття Комплексного плану дій, який вимагав індивідуального підходу до визначення особи біженцем [13].

1.2 Історії біженців з Бучі під час російсько-української війни

Моя історія: 24 лютого я та моя сім'я, оговтуючись від страшних звуків бомбардувань та прольотів винищувачів, вирішуємо в екстреному порядку виїздити з нашого містечка. З 2013 року ми проживали у місті Буча, на Київщині. На свій страх та ризик, ми рушили в бік Борисполя. Дорогою, спостерігаючи як палають будівлі та літають ворожі гвинтокрили. В той день бомбардували аеропорт Гостомель, клуби диму від якого, ми спостерігали з вікон нашої домівки. Здолавши емоційно тяжкий шлях до нового тимчасового місця проживання, ми оселилися в смт. Баришівка, Київської області.

Наступного дня в нашу рідну Бучу прийшов ворог. З того моменту, зв'язок з сусідами та друзями зник, про страшні події ми дізнавалися зі ЗМІ. Проте спокійно на новому місці нам не було. Поблизу з смт. Баришівка знаходиться село Перемога, куди ворог також дістався. Постійні сирени та звуки вибухів зробили з нас, людей - вимушених невротиків. «Наша пісня гарна й нова…», так можна було б сказати, якби не позитивний контекст вислову, в нашому ж випадку ми знову стикнулися з проблемою переїзду.

Нами володів страх та інстинкт самозбереження, яким у висновку, ми будемо дуже вдячні. Рішення, про які б у мирний час ми думали декілька днів, а то й тижнів, приймалися за хвилини. І ось знову ми збираємо речі(речами це назвати важко, скоріше те, що ми встигли похапцем схватити в нашій квартирі в Бучі) і рушаємо на захід.

Свій шлях ми поділили на дві частини: Баришівка - Сквира, Сквира -Львівська область. Нескінчені затори та блокпости ледь не завадили нам дістатися запланованої точки зупинки після комендантської години, проте ми встигли. Дорогою до Сквири, ми отримали безліч поганих новин, які нас повністю деморалізували. Першою була новина про приліт снаряду у дев'ятий поверх нашого будинку в Бучі, далі ми дізналися, що росіяни дислокувалися в дворі дому і заходять всередину.

Страх, паніка та істерія зробила нашу дорогу короткою, проте короткою лише умовно, адже вона тривала 8 годин, 6 з яких у повному «трансі» та відчаї промайнули для нас мов 1 секунда. Переночувавши у старому будиночку нашої прабабусі ми рушили далі. Знову затори, знову блокпости та нова проблема - абсолютно пусті АЗС, палива не знайти було ніде. Ми продовжили свій шлях і в цілому за 12 годин дісталися селища Стебник, Львівської області. Там нас тимчасово прихистила сім'я. Згодом ми переїхали до селища Воловець, Закарпатської області. У квартирі небайдужої та зовсім незнайомої нам жінки ми пробули весь час.

Коментар про евакуацію з Бучі, Дарія 21 рік

Я живу у Бучі. Вже з 24 лютого почула постріли, бачила російські вертольоти, що летіли до Гостомеля. У цей день я повинна була їхати на важливу зйомку. Але дізнавшись про війну, почала якнайшвидше збирати цінні речі, воду, їжу. В обід вже спустилась до підвалу багатоповерхівки та була там 2 дні та 3 ночі. Вирішили тікати. Поки стало тихо. У нас не було автівки. Просили знайомого. На страх та ризик виїздили з Бучі по Житомирській трасі. Уже були підбиті машини. Було страшно не лише за себе, а й за двох малих братів. Біля Львівського кордону стояла величезна черга.

Ми змогли доїхати до 30 км до кордону. Далі дорога була заблокована намертво. Люди стояли не один день. На щастя, волонтери розведи багаття, щоб зігрітися, та їжу. Вже вночі стало зрозуміло, треба якось їхати далі. Я, мама та два брати вийшли на дорогу де їздили евакуаційні автобуси. Прикордонники сказали, допоможуть зупинити. Однак, один автобус проїхав повз нас, другий, п`ятий. Однак одного ми вмовили. У автобусі їхати люди з Казахстану.

Дорога до кордону зайняла ще одну ніч. На ранок знову зупинились у заторі, однак вже із автобусів. До цілі залишилось ще 3 км. Вирішили йти пішки. Черга була поділена з людей з дітьми та без. Там ми простояли ще 3 години. Слава волонтерам, голодні не були, хоча й холодно. Після перетину нас зустрів далекий знайомий з Німеччини

Коментар Біженки з смт. Баришівка, Київської області, Анастасія,19 років.

З України ми виїжджали потягом ,прямий до Польщі (Хелм), нас зустріли просто чудово, нагодували, і допомогли всім чим могли, дали безкоштовні квитки на потяг і посадили до Варшави, там нас також зустріли просто прекрасно, і через те, що ми приїхали ,коли ще було не так багато людей ,нас не селили в табори для біженців, а відразу в готель, де було все що нам потрібно. В Варшаві ми були 3 тижні , потім поїхали в Німеччину , де зустріли нас жахливо, м'яко кажучи. Ми навіть відмовились від їх допомоги, самі зняли собі номер і поїхали до Франції.

Їхали так само, потягами, умови були чудові, зустріли добре. Посадили на автобуси і відвезли на тимчасову перетримку, де були всі комфортні умови , а згодом переселили нас в окремий регіон Бретань, зараз нам шукають квартиру і всім забезпечують, допомогли оформити документи і зробити виплату в розмірі 426€ і також допомагають з роботою по майбутньому місцю проживанню.

Коментар Анатолія Федорука.

У Бучі на Київщині російські окупанти вбивали місцевих жителів за складеними списками, шукаючи серед місцевих мешканців передусім активістів, учасників АТО та чиновників. Про це повідомив мер міста Анатолій Федорук у коментарі канадському телеканалу CBC, пише сайт «Обозрєватєль».

На думку мера українського міста, існує імовірність того, що список прізвищ допомагали складати місцеві колаборанти.

«У них були списки - я бачив ці списки. Не власноруч вони були написані. Хтось із місцевих надиктував. Можливо, якісь колаборації були. Тобто вони заздалегідь знали, до кого йдуть, на яку адресу, і що це за людина», - сказав він.

За словами Федорука, серед людей, які мали бути вбиті, були прізвища чиновників.

«Оскільки ми в передмісті столиці, то тут велика кількість чиновників проживала, політиків. Слава Богу вдалося, з тих можливостей, які були, виїхати з Бучі, то вони (окупанти - Ред.) задовольнялися тими, хто залишився. Здебільшого це були. активісти, особливо учасники АТО», - додав Федорук.

Зазначимо, що загалом у Київській області від рук російських нацистів загинули понад 1000 людей. Зокрема, під час окупації Бучі Київської області російські війська безжально вбивали мирних жителів, хоча Міноборони РФ постійно заявляє, що не причетне до воєнних злочинів у передмісті столиці. З моменту появи перших кадрів страшних злочинів російської армії під Києвом Москва заперечує, що це вчинили її війська.

1.3 Життя біженців поза межами України

Функції міжнародного захисту біженців і пошуку остаточного вирішення проблеми біженців Верховний комісар реалізує через повноваження, встановлені у Статуті УВКБ ООН і Конвенції про статус біженців, які умовно можна об'єднати в три групи: І. Надання гуманітарної допомоги; ІІ. Координація зусиль державних і приватних установ, спрямованих на допомогу біженцям; ІІІ. Здійснення нагляду і спостереження за застосуванням Конвенції про статус біженців.

І. Відповідно до Статуту УВКБ ООН надання УВКБ ООН гуманітарної допомоги біженцям включає: надання підтримки урядовим і приватним організаціям у зусиллях зі сприяння добровільному поверненню або асиміляції біженців у національне суспільство (п. 8 (c)); сприяння на основі спеціальних угод з урядовими організаціями здійсненню будь-яких заходів, спрямованих на поліпшення ситуації біженців (п. 8 (b)); додаткові види діяльності, у тому числі репатріація і переселення, за визначенням Генеральної Асамблеї, беручи до уваги ресурси, надані в о розпорядження УВКБ (п. 9); розпорядження будьякими засобами, громадськими або приватними, які він отримує для надання допомоги біженцям, а також розподіл їх між приватними і громадськими організаціями, які вважаються найбільш кваліфікованими для надання такої допомоги. Верховний комісар може відхиляти будь-які пропозиції, які він не вважає доречними або які не можуть бути застосовні (п. 10) [335].

Оскільки УВКБ ООН компетентне з'ясовувати, які особи або групи осіб відповідають основному мандату Управління, то визначення статусу біженця відповідно до мандату є головним його повноваженням в аспекті надання гуманітарної допомоги. Ефективність визначення статусу біженця, як процедурної гарантії прав біженців, залежить від справедливості процедур, сумлінності їх реалізації та якості рішень щодо визнання особи біженцем. Враховуючи різноманітність та складність умов, в яких УВКБ ООН визначає статус біженця, кожне Представництво УВКБ ООН зобов'язане розробляти та здійснювати процедури визначення статусу біженця, ґрунтуючись на масштабах операції гуманітарної допомоги, кадровому потенціалі свого Представництва, загальній ситуації в країні.

Процедури визначення статусу біженця в кожному Представництві УВКБ ООН мають включати спільні стандарти, які забезпечують принцип рівності кожної особи, що звертається з проханням про притулок, та однакові і справедливі підходи до визначення статусу біженця. До таких стандартів відносять: наявність необхідного доступ до співробітників УВКБ ООН і процедур визначення статусу біженця, отримання необхідної інформації та підтримку в наданні клопотань про визнання особи біженцем; здійснення процедур для виявлення особливо вразливих осіб і надання їм допомоги; максимально швидка і ефективна обробка клопотань про визначення статусу біженця без дискримінації, в рамках справедливих і прозорих процедур,; наявність необхідної кваліфікації у співробітників УВКБ ООН, які відповідають за процедури визначення статусу біженця; проведення особистої співбесіди із заявниками про надання притулку; наявність процедури оскарження відмови у наданні статусу біженця; встановлення для всіх Представництв УВКБ ООН єдиних принципів визначення статус біженця відповідно до встановленої політики УВКБ ООН щодо конфіденційності, норм ставлення до вразливих осіб, що шукають притулок, враховуючи стать і вік заявника [21].

Юрисдикція Верховного комісара щодо надання гуманітарної допомоги охоплює мандатних біженців, конвенційних біженців, колишніх біженців (репатріантів), біженців - осіб без громадянства, осіб - шукачів притулку, статус яких ще не визначений. Щодо діяльності УВКБ ООН у напрямі надання гуманітарної допомоги біженцям, які є особами без громадянства, то відповідно до п. 6 (A) (II) Статуту УВКБ ООН, ст. 1 (A) (2) Конвенції про статус біженця, ст. 11 Конвенції про 63 скорочення без громадянства, УВКБ ООН несе відповідальність за осіб без громадянства. Крім того, у Резолюції ГА ООН № 61/137 (2006 р.) [89] визначено чотири сфери, в яких УВКБ ООН компетентне діяти: визначення, запобігання і скорочення безгромадянства, а також захист осіб без громадянства.

Шукачі притулку також користуються захистом УВКБ ООН. Відповідно до Висновку Виконавчого комітету УВКБ ООН № 22 (XXXII) «Захист шукачів притулку в умовах масового напливу» (1981 р.) шукач притулку може бути як окремою особою, яка вже подала клопотання про міжнародний захист, але поки що статус біженця не отримала, так і особою, яка є частиною масового напливу біженців із визначенням їх статусу за принципом prima facie [181].

У Резолюції ГА ООН № 67/150 ( 2012 р.) «Допомога біженцям, репатріантам і переміщеним особам в Африці» [90] наголошувалось на необхідності швидкої й ефективної реєстрації як біженців, так і осіб - шукачів притулку, що залишились без будьяких документів, що підтверджують їх статус, оскільки своєчасне документування може відіграти центральну роль у посиленні захисту і надання підтримки зусиллям у пошуку довготривалих рішень2 . Серед біженців УВКБ ООН значну увагу приділяє таким особливо вразливим категоріям біженців, як: жінки, особи з обмеженими можливостями, діти, люди похилого віку, національні меншини, лесбіянки, геї, бісексуали, транссексуали, інтерсексуали і молодь. На основі виявлених проблем в захисті цих категорій біженців УВКБ ООН щорічно формулює рекомендації щодо поліпшення їх статусу .

Поряд з іншими категоріями біженців жінки потребують особливого захисту від примусового повернення до країн свого походження, в яких існує небезпека і різні форми насильства, та від необґрунтованого і надмірно тривалого затримання. Крім основних потреб, які властиві для всіх біженців, жінки та дівчата біженці мають спеціальні потреби в захисті, що зумовлені їх статтю. Йдеться про захист від експлуатації, сексуального та фізичного насильства, захист від дискримінації за ознакою статі. Як наслідок, правовий статус жінок регламентується не лише джерелами права біженців, які встановлюють їх комплементарний захист, а й додатковими міжнародними актами 1.

У багатьох висновках Виконавчого комітету УВКБ ООН наголошувалось на тому, що міжнародний захист жінок-біженців має розумітись у більш широкому сенсі, адже вимагає додаткового, доцільного і розумного планування при створенні програм та забезпечення пріоритетів, які гарантують безпеку та добробут жінок-біженців як найбільш вразливих категорій біженців [183]. Так, у висновку Виконавчого комітету УВКБ ООН № 105 (LVII) «Про ризики жінок та дівчат» (2006 р.) сформульовано низку рекомендацій щодо профілактичних стратегій, які мають бути прийняті державами, іншими відповідними установами та партнерами та мають включати ідентифікацію, оцінку та моніторинг ризиків [180].

На початку ХХІ ст. УВКБ ООН розробило критерії позитивної практики проведення цих профілактичних стратегій. До ключових критеріїв оцінювання успішності розширення можливостей жінок УВКБ ООН відносить: доступ, що передбачає доступ жінок до ресурсів та послуг, включаючи участь жінок в управлінні таборами біженців, впровадження проектів мікрокредитування, проектів у галузі охорони здоров'я, безпеки, водопостачання та санітарії; свідомість - процес усвідомлення того, що гендерні ролі та нерівні відносини не є частиною природного порядку (розширення можливостей жінок за критерієм свідомості передбачає визнання чоловіками та жінками того, що підпорядкованість жінок чоловікам нав'язується системою соціальної дискримінації, яка може бути змінена); мобілізацію - процес зібрання жінок разом для обговорення спільних проблем, що часто приводить до формування жіночих організацій, які лобіюють права жінок (через мобілізацію жінки визначають гендерну нерівність, визнають елементи дискримінації та пригнічення та розробляють колективні стратегії для вирішення цих проблем); контроль означає забезпечення балансу сил між жінками та чоловіками, тобто жінки мають однаковий з чоловіками вплив на свою долю, долю свої родини і суспільства; впровадження гендерної рівності - процес трансформації гендерних відносин, який впроваджується через різні заходи та ресурси на кожному етапі встановлення статусу біженця та супроводжується проведенням активних консультацій по всіх аспектах роботи УВКБ [180].

Щодо надання гуманітарної допомоги біженцям з особливими потребами, то відповідно до висновку УВБК ООН № 110 (LXI) «Про біженців з обмеженими можливостями та інших осіб з обмеженими можливостями, які потребують охорони та допомоги УВКБ ООН» (2010 р.) держави та УВКБ ООН у співпраці з відповідними партнерами з метою захисту від будь-якої дискримінації, гарантування стабільності становища та надання доцільної підтримки для вирішення потреб біженців обмеженими можливостями мають вживати певних рекомендованих заходів щодо біженців з обмеженими можливостями: забезпечувати швидку та систематичну ідентифікацію та реєстрацію біженців з обмеженими можливостями; включати біженців з обмеженими можливостями у відповідні сфери політики та програми щодо надання доступу до послуг; забезпечувати біженців з обмеженими можливостями рівними можливостями у пошуках довготривалих рішень їх проблем; обмінюватися інформацією щодо процедур, рішень та політики щодо біженців з обмеженими можливостями; сприяти дітям та молоді з обмеженими можливостями в отриманні доступу до відповідного захисту, допомоги і освіти; забезпечувати включення жінок і дівчат біженців з обмеженими можливостями у програми запобігання сексуальній та іншій експлуатації [179].

Сучасним напрямом здійснення УВКБ ООН гуманітарної допомоги біженцям з обмеженими можливостями є популяризація підходу, що базується на Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.). Так, УВКБ ООН вітає підхід, згідно з яким особи з обмеженими можливостями активно залучаються до роботи в офісі УВКБ ООН, інших міжнародних установах, неурядових організаціях, національних інституціях, які працюють з біженцям з обмеженими можливостями.

На сучасному етапі правова регламентація статусу біженців в ЄС є доволі складною і охоплює три рівні правового регулювання: міжнародний, рівень ЄС (наднаціональний) та рівень держав-членів (національний). Взаємозв'язок між рівнями зумовлює складність правової регламентації статусу біженців у Європейському Союзі.

Міжнародний рівень є основоположним у концепції статусу біженців у ЄС. Його юридичною основою є універсальні норми міжнародного права, що містяться у Женевській конвенції 1951 р. та Протоколі до неї. Ці документи визначили фундаментальні засади Спільної європейської системи притулку у межах правопорядку Європейського Союзу, а також стали засобом гармонізації національного права держав-членів ЄС. Хоча ЄС формально не є стороною ЖК 1951 р., а її учасницями є держави-члени, ця Конвенція, як зазначив у своєму висновку Генеральний адвокат Суду Правосуддя у справі С-638/16 Х та Х проти Бельгії від 07.02.2017 р, є «критерієм тлумачення права ЄС з питань в'їзду, перебування і надання притулку», а також «критерієм законності у діяльності держав-членів із забезпечення права на притулок».

Засадничий характер Женевської конвенції 1951 р. підкреслюється ст. 78 ДФЄС, відповідно до якої Союз розвиває спільну політику притулку, допоміжного та тимчасового захисту з метою надання належного статусу будь-якому громадянинові третьої країни, що потребує міжнародного захисту, і забезпечення дотримання принципу невидворення. Ця політика повинна відповідати Женевській конвенції 1951 р. та Протоколу до неї, а також іншим договорам у цій сфері [7].

Правовою основою наднаціонального рівня регулювання є норми ДЄС та ДФЄС (зокрема, статей 77-80) разом із доданими до них протоколами, а також Хартії 2000 р. (передусім ст. 18 «Право на притулок», ст. 19 «Захист у разі переміщення, вислання або екстрадиції»). Зазначені акти мають найвищу юридичну силу в праві ЄС, не підлягають юридичному перегляду та є критерієм чинності інших нормативних актів ЄС.

Положення установчих договорів ЄС та Хартії 2000 р. деталізуються у численних актах вторинного права ЄС, ухвалених інституціями ЄС. Відповідно до усталеного в теорії і практиці ЄС підходу, норми вторинного права ЄС, що визначають правовий статус біженців, є основою Cпільної європейської системи притулку, спрямованої на забезпечення уніфікованого визнання статусу біженців та інших осіб, які потребують захисту, між усіма державами-членами [26].

Поняття «спільна політика» сьогодні широко використовується в текстах установчих договорів ЄС (Розділ V ДЄС «Спільна зовнішня і безпекова політика»; Розділ ІІ ДФЄС «Спільна торговельна політика» та ін.). У літературі присвяченій теорії європейської інтеграції під спільною політикою розуміють «набір рішень, правил, заходів, кодексів поведінки, ухвалених спільними інституціями, що були засновані групою держав і впроваджуються спільними інституціями і державами-членами.

Матеріальне право ЄС у сфері притулку регулює відносини, пов'язані з процесом надання міжнародного захисту в державах-членах ЄС та визначенням статусу особи, що отримала міжнародний захист. Воно охоплює не лише норми матеріального права stricto sensu, але й норми процесуального права. Наявність значної кількості процесуальних норм у сфері біженців суттєво відрізняє право ЄС від загального міжнародного права, що ґрунтується на Женевській конвенції 1951 р. Основним джерелом правового регулювання матеріального права ЄС є директива - нормативний акт, що є обов'язковим у частині результату, якого необхідно досягти та який залишає національним органам вибір форм та методів досягнення цього результату (ч. 3 ст. 288 ДФЄС). Відповідно, для матеріального права ЄС у сфері притулку характерним є метод гармонізації національних правових систем.

ВИСНОВКИ

Отже, у дипломній здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання, яке полягало в з'ясуванні особливостей правового регулювання статусу біженців у Європейському Союзі на основі універсальних норм міжнародного права, права ЄС та національного законодавства держав-членів, а також визначення перспектив його розвитку під впливом європейської міграційної кризи. Основні наукові висновки дослідження є такими:

1. Більшість дослідників розглядають правовий статус біженця в аспекті системи закріплених міжнародно-правовими нормами прав і обов'язків особи. Зазначений доктринальний підхід до структури міжнародно-правового статусу біженців є дещо неповним. Як сучасні елементи міжнародно-правового статусу біженця варто розглядати принципи, права, обов'язки та гарантії.

2. Систему принципів міжнародно-правового статусу біженців можна поділити на дві групи: 1) загальні, які виходять із природно-правової концепції прав людини, мають універсальний характер та розглядаються як стандарт для країн різних регіонів світу (повага до прав людини, рівність та заборона дискримінації); 2) спеціальні, які спільно розроблені державами для захисту біженців і є основою для реалізації матеріальних і процесуальних норм права біженців (принципи не висилання, невидачі, добровільної репатріації та возз'єднання сімей біженців).

3. Сучасна концепція правового регулювання статусу біженців в ЄС має не лише безпековий, але й гуманітарний вимір; вона ґрунтується на повазі до фундаментальних цінностей Європейського Союзу, зокрема, визнанні та захисті прав осіб, що не можуть належним чином реалізувати свої права у державах походження.

4. Серед найголовніших принципів правової регламентації статусу біженців у праві ЄС - принцип рівного ставлення держав-членів до осіб, що потребують міжнародного захисту, принцип солідарності і справедливого розподілу відповідальності між державами-членами, у тому числі щодо фінансових наслідків.

5. Специфіка правового регулювання статусу біженців у ЄС зумовлена тим, що сфера притулку охоплюється спільною компетенцією Союзу і держав- членів. Норми права ЄС передбачають лише базові стандарти з питань біженства. При цьому саме на держави-члени покладається головна відповідальність у забезпеченні прав біженців. Держави-члени зберігають широкі законодавчі повноваження у сфері притулку і не готові передавати на наднаціональний рівень усі свої суверенні повноваження у сфері біженства - політично чутливій сфері, що торкається функцій та прерогатив сучасної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анакіна Т.М. Судовий прецедент у праві ЄС: дис… канд юрид. наук: 12.00.11; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2008. 231 с.

2. Анисимова Н. Н. Правовой статус беженцев: автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.10. Москва, 2002. 27 с.

3. Антонович М. Міжнародна система захисту прав людини: крізь призму України. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/2752/ Antonovych_Mizhnarodna_systema_zakhystu2.pdf?sequence=1&isAllowed=y

4. Баймуратов М. Правовий статус людини і громадянина в конституціях держав Східної Європи: порівняльно-правовий аналіз конституцій та їхнє співвідношення з міжнародними стандартами. Вісник ЦВК. 2006. № 1(3).

5. Босий В.П. Конституційно-правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. Маріуполь: Маріуп. держ. ун-т., 2015. 20 с.

6. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_118

7. Відякіна М.М. Трансформація міграційної політики країн Західної Європи в умовах розширення ЄС : автореф. дис.... канд. екон. наук: 08.00.02; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2009. 21 с.

8. Герасимчук Т. Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки та знахідки: міжвід. зб. наук. пр. 2010. Вип. 19. С. 319-332.

9. Грабар Н.М. Адміністративно-правове забезпечення статусу біженців в Україні : дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Львів, 2007. 217 с.

10. Декларація про територіальний притулок ООН від 14.12.1967 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/995_316

11. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/995_03

12. Європейська соціальна хартія (переглянута): міжнародно-правовий документ від 03.05.1996 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_062

13. Загальна декларація прав людини : міжнародно-правовий документ від 10.12.1948 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015

14. Інституційне право Європейського Союзу / В. І. Муравйов, О. М. Шпакович, О.М. Лисенко, О. В. Святун. Київ : Ін Юре, 2015. 312 с.

15. Історія європейської інтеграції від Римської імперії до Європейського Союзу : монографія / під ред. І.В. Яковюка. Київ : Ред. журн. «Право України», 2012. 208 с.

16. Італія встановила нові правила депортації та добровільної репатріації. Газета Українська. URL: http://www.gazetaukrainska.com/aktualne/aktualne/tal- iska-mm-gratc-ia/tal-ia-vstanovila-nov-pravila-deportatc-ta-dobrov-lno-repatr- atc.html

17. Київець О. Міжнародно-правовий статус трудових мігрантів. Юридичний журнал. 2004. № 4. С. 42-47.

18. Ківалов С.В., Біла-Тіунова Л.Р., Нестеренко К.О. Адміністративно- правовий статус біженців в Україні : проблеми теорії і правового регулювання: монографія. Одеса : Фенікс, 2013. 206 с.

19. Ковалишин І.Г. Правовий статус біженця в Україні : дис. канд. юрид. наук : 12.00.02. Київ, 2005. 195 с.

20. Козинець І.Г., Козинець О. Г. Права біженців в контексті прав людини в сучасному світі. Актуальні проблеми сучасної юриспруденції. 2017. № 2. Т.2. С. 21-24.

21. Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_154

22. Конвенція про скорочення безгромадянства ООН від 30.08.1961 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/995_240

23. Конвенція про статус біженців від 28.07.1951 р. / Офіційний веб- портал Верховної Ради України URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_011

24. Котляр О. І. Мінімальні гарантії як складова частина процедури надання притулку. Actual problems of international relations. 2014. Release 118 (part I). С. 100-107.

25. Макрон: Міграційна криза в ЄС переросла в політичну. URL: https://hromadske.ua/posts/makron-mihratsiina-kryza-v-yes-pererosla-v-politychnu

26. Малиновська О.А. Мігранти, міграція таУкраїнська держава : аналіз управління зовнішніми міграціями : монографія. Київ : Вид-во НАДУ, 2004.

27. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.1965 р. / Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_105

28. Міжнародна термінологія у сфері міграції: українсько-англійський тлумачний словник. Київ : Міжнародна організація з міграції, 2015. 100 с.

29. Міжнародне право : навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 336 с.

30. Міжнародний і національний захист прав людини та права біженців : навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського. Київ, 2004. 160 с.

Размещено на Allbest.ru