Правові проблеми вибору оптимальної моделі фінансування закладів вищої освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові проблеми вибору оптимальної моделі фінансування закладів вищої освіти в Україні

Тимошенко Максим Олександрович,

кандидат юридичних наук, доцент, проректор із юридичних питань та міжнародних зв'язків (Європейський університет, м. Київ, Україна)

Статтю присвячено розкриттю специфіки господарсько-правового регулювання фінансового забезпечення закладів вищої освіти (далі - ЗВО) в Україні з урахуванням актуального стану законодавства. Під фінансуванням ЗВО у статті розуміється категорія, що відображає економічні відносини в процесі утворення, обігу, розподілу та перерозподілу грошових коштів, сформованих за рахунок різних фондів і резервів, для забезпечення діяльності ЗВО. Таке фінансування має цільовий характер, здійснюється під контролем, має забезпечувальний характер, цільове призначення і підлягає контрольованості.

До структури фінансового забезпечення автор зараховує бюджетне фінансування, джерела фінансування установ, а також самофінансування, акціонерний капітал, кредитування, безповоротну фінансову допомогу.

Автор доводить, що урізноманітнення джерел фінансування ЗВО має вагоме господарське значення, має перейти з режиму «виживання» в режим «розвиток», від бюджетного утримання - до режиму інвестування в освітню галузь, що не є можливим поза диверсифікацією джерел фінансування ЗВО.

У статті обгрунтовується, що важливим предметом правового регулювання вважається фінансова діяльність ЗВО, яка охоплює такі групи юридичних прав і обов'язків цих освітніх закладів: щодо планування фінансових ресурсів; щодо розподілу та використання фінансових ресурсів на розвиток, на поточне утримання, матеріальне заохочення професорсько-викладацького складу; щодо виконання фінансових зобов'язань перед державою у сфері сплати податків та інших платежів до бюджету та позабюджетних фондів, а також щодо виконання зобов'язань перед банками, іншими суб'єктами господарювання; щодо здійснення фінансового контролю в ЗВО.

Проаналізовано бюджетні та позабюджетні джерела фінансування ЗВО. Досліджено роль освітнього ендавменту у фінансуванні ЗВО.

Зроблено висновок, що законодавство про вищу освіту має бути скероване на збалансоване врегулювання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування ЗВО з метою забезпечення виконання покладених на них функцій і завдань. освітній ендавмент бюджетне фінансування

Характеризуючи три провідні моделі фінансування освітньої діяльності (модель неоліберальної політики фінансування вищої освіти (М. Фрідман, Ф.А. фон Гайєк); модель фінансування вищої освіти, що орієнтується на суспільний ринок з активною участю держави (Д. Шумпетер, М. Кондратьєв); модель соціального фінансування вищої освіти), автор відкидає можливість упровадження в Україні третьої моделі, віддаючи формуванню національної моделі вибору в межах першої та другої моделей.

Ключові слова: заклади вищої освіти, освітній ендавмент, джерела фінансування, бюджетне фінансування, позабюджетне фінансування, моделі фінансування закладів вищої освіти.

LEGAL PROBLEMS OF CHOICE OF HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

FUNDING MODEL IN UKRAINE

TymoshenkoMaksymOleksandrovych,

CandidateofJuridicalSciences,

AssociateProfessor,

Vice-Rector forLegalAffairsandInternationalRelations (EuropeanUniversity, Kyiv, Ukraine)

Thearticleisdevotedtothedisclosureofthespecificsofeconomicandlegalregulationoffinancialsupportofhighereducationinstitutions (HEI) inUkraine, takingintoaccountthecurrentstateoflegislation. Underthefinancingoffreeeconomiczonesinthearticleis a categorythatreflectstheeconomicrelationsintheprocessofformation, circulation, distributionandredistributionoffundsgeneratedfromvariousfundsandreservestoensuretheactivitiesoffreeeconomiczones; suchfinancinghas a targetednatureandiscarriedoutundercontrol, has a securitycharacter, purposeandissubjecttocontrol.

Theauthorincludesbudgetfinancing, sourcesoffinancingofinstitutions, aswellas self-financing, sharecapital, crediting, non-repayablefinancialassistancetothestructureoffinancialsupport.

Theauthorarguesthatthediversificationofsourcesoffreeeconomicfinancingisimportanteconomically, shouldmovefromthemodeof "survival" tothemodeof "development", frombudgetmaintenance - totheregimeofinvestingineducation, whichisimpossiblewithoutdiversificationoffreeeconomicresources.

Thearticlesubstantiatesthatweconsideranimportantsubjectoflegalregulationtobetheactualfinancialactivityofthe HEI, whichcoversthefollowinggroupsoflegalrightsandresponsibilitiesoftheseeducationalinstitutions: financialresourcesplanning; onthedistributionanduseoffinancialresourcesforthedevelopment, currentmaintenance, materialincentivesofteachingstaff; onfulfillmentoffinancialobligationstothestateinthefieldoftaxesandotherpaymentstothebudgetand extra-budgetaryfunds, aswellasonfulfillmentofobligationstobanksandothereconomicentities; ontheimplementationoffinancialcontrolintheFreeEconomicZone.

Budgetand extra-budgetarysourcesoffundingforuniversitiesareanalyzed. Theroleoftheeducationalendowmentinthefinancingofhighereducationinstitutionshasbeenstudied.

Itisconcludedthatthelegislationonhighereducationshouldbeaimedat a balancedregulationofbudgetaryand extra-budgetarysourcesoffundingforuniversitiesinordertoensuretheimplementationoftheirfunctionsandtasks.

Characterizingthethreeleadingmodelsoffinancingeducationalactivities (modelofneoliberalpolicyoffinancinghighereducation, (M. Friedman, FA vonHayek); modeloffinancinghighereducation, focusingonthesocialmarketwiththeactiveparticipationofthestate (D. Schumpeter, M. Kondratiev) andthemodelofsocialfinancingofhighereducation, theauthorrejectsthepossibilityofintroducing a thirdmodelinUkraine, givingtheformationof a nationalmodelofchoicewithinthefirstandsecondmodels.

Thearticleisdevotedopeningofspecificofthe economic-legal regulationofthefinancialprovidingthe HEI inUkrainetakingintoaccounttheactualstateoflegislation. Budgetaryand off-budgetsourcings HEI areanalysed. Investigationalroleofeducationalendavmentinfinancingof HEI. A conclusionisdone, that a legislationabouthighereducationmustbedirectedonthebalancedsettlementofbudgetaryand off-budgetsourcings HEI withthepurposeofprovidingofimplementationofthefunctionslaidonthemandtasks

Keywords: highereducationinstitutions, educationalendavment, sourcings, budgetaryfinancing, off-budgetfinancingsourcesoffinancing, modelsoffinancingofhighereducationinstitutions.

Постановка проблеми

Належне фінансування закладів вищої освіти (далі - ЗВО) є не просто одним із ключових елементів механізму забезпечення діяльності вищої школи, а умовою реалізації важливої соціальної функції держави, пов'язаної з рівними можливостями громадян України в доступі до отримання вищої освіти та задоволення потреб суспільства і держави у відповідних кваліфікованих фахівцях, воно дозволяє ЗВО (поряд зі статутними) виконати такі соціально важливі завдання, як: 1) збереження духовної культури й інтелектуального потенціалу суспільства; 2) підтримка на належному рівні навчальної діяльності, якості підготовки фахівців і проведення відповідних наукових досліджень; 3) підтримка стабільності кадрів професорсько-викладацького складу в системі вищої освіти; 4) соціальний захист професорсько-викладацького складу та інших працівників ЗВО і студентства; 5) розвиток матеріально-технічної бази й соціальної інфраструктури ЗВО [11, с. 222]. Тому правове регулювання цих суспільних відносин посідає вагоме місце в механізмі правового регулювання діяльності системи ЗВО різних форм власності саме в контексті належного фінансування

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Як відомо, впродовж тривалого часу діяльність ЗВО в Україні забезпечувалася повним державним фінансуванням, тому загальноприйнятим уважалося теоретичне положення про пріоритетну роль держави в забезпеченні розвитку освіти, а державне регулювання, що характеризувалось плануванням діяльності закладів освіти на рівні відповідних владних структур, строгим директивним централізованим державним управлінням на основі нормативних документів, безпосереднім підпорядкуванням і контролем держави у фінансово-господарській діяльності освітніх закладів, унеможливлювало самостійне ухвалення рішень ЗВО [15, с. 6].

Питання правового регулювання фінансування ЗВО були предметом досліджень багатьох науковців, зокрема Б. Деревянка, І. Литвина, А. Монаєнка, Т. Рижої, І. Сав-ченка, Н. Фукса, Л. Шевченка, Р. Якубовського та інших. Реформаційні процеси в системі вищої освіти в Україні зумовлюють потребу в нових дослідженнях проблем правового регулювання фінансування ЗВО.

Метою статті є дослідження проблем фінансуванні вищої освіти, а також пошук ефективних форм регулювання фінансового забезпечення механізму надання освітніх послуг задля оптимізації різних джерел фінансування.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на значну роль держави у фінансуванні вищої освіти [5, с. 89; 7, с. 11], умови ринкової економіки та комерціалізації вищої освіти в Україні закономірно зумовлюють різновекторність та різноджерельність фінансування ЗВО, пошук ними оптимальних шляхів забезпечення свого функціонування і виконання ними своєї функціональної ролі в суспільстві. Економічна криза об'єктивно скорочує надходження до державного бюджету, що додатково обмежує фінансову спроможність держави у сфері забезпечення ЗВО, зокрема державних та комунальних. Тому з урахуванням сучасних тенденцій розвитку економіки держави, які виключають суттєве збільшення видатків на освіту з державного бюджету в найближчі роки, необхідним є пошук інших шляхів, насамперед використання альтернативних джерел фінансування, залучення зарубіжних партнерів для інвестицій, участь у міжнародних програмах (наприклад програма ЄС «Горизонт-2020»), впровадження результатів наукових досліджень і розробок відповідно до потреб реального сектора економіки та суспільства держави [5, с. 109-110].

У наукових джерелах під фінансуванням ЗВО розуміється категорія, що відображає економічні відносини в процесі утворення, обігу, розподілу та перерозподілу грошових коштів, сформованих за рахунок різних фондів і резервів, для забезпечення діяльності ЗВО. Таке фінансування має цільовий характер та здійснюється під контролем [7, с. 17]. Слушним у такому визначенні є акцент, з одного боку, на забезпечувальному характері фінансування ЗВО, а з іншого - на його цільовому характері і контрольова-ності такого забезпечення.

До фінансових ресурсів ЗВО деякі вчені зараховують усі грошові активи у фондовій та нефондовій формах, що створюються за рахунок бюджетних коштів та коштів, отриманих як плату за освітні та інші послуги, які надаються для задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави, перебувають у їх розпорядженні на правах оперативного управління та використовуються для фінансування підготовки кадрів відповідно до державних стандартів освіти, зміцнення та розширення матеріально-технічної бази [3, с. 18]. Проте з таким визначенням погодитися не можна через такі причини: по-перше, в цьому визначенні не враховано законодавчих змін, за якими майно (і, відповідно, кошти) надаються ЗВО на праві власності або на праві господарського відання, а не оперативного управління; по-друге, напрями використання коштів ЗВО, вочевидь, не вичерпуються цілями підготовки кадрів відповідно до державних стандартів освіти, а також зміцненням та розширенням матеріально-технічної бази, а мають ширше цільове призначення, що зумовлюється як законодавством, так і статутом ЗВО.

При цьому до структури фінансового забезпечення треба зараховувати бюджетне фінансування, джерела фінансування установ, а також самофінансування, акціонерний капітал, кредитування, безповоротну фінансову допомогу [1]. Адже система фінансування ЗВО визначається формою власності, типом ЗВО та освітньою політикою держави [16, с. 4]. Зважаючи на це, ст. 71 Закону України «Про вишу освіту» диференційовано порядок фінансування ЗВО залежно від форми власності: 1) фінансування державних ЗВО здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг із підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості в ухваленні рішень; 2) місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування можуть здійснювати фінансування державних ЗВО у встановленому законодавством порядку; 3) розміри бюджетних призначень на підготовкуфахівців із вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів установлюються в Державному бюджеті України на відповідний рік. При цьому, згідно з частиною восьмою ст. 72 Закону, фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців із вищою освітою за спеціальностями відповідних ступенів вищої освіти встановлюється в обсязі, необхідному для забезпечення на кожні 10 тисяч населення навчання не менше ніж 180 студентів [14].

Зважаючи на це, «головна роль державного бюджету виявляється (і досвід країн із розвиненою ринковою економікою це підтверджує), по-перше, в тому, що його питома вага в сумарних обсягах фінансування вищого навчального закладу перевершує всі інші джерела фінансування; по-друге, у тому, що державний бюджет є засобом регулювання з боку держави фондоутворювальних і розподільних відносин у цілому [11, с. 223].

Натомість фінансування комунальних ЗВО здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування ж приватних ЗВО здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством (частини четверта - п'ята ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» [14]). Підхід щодо максимально широкої системи джерел фінансування комунальних та приватних ЗВО відповідає загально- дозвільному типу правового регулювання і покликаний максимально сприяти фінансовому забезпеченню діяльності відповідних закладів [3, с. 18-19; 2, с. 18-19; 15, с. 7].

Урізноманітнення джерел фінансування ЗВО має вагоме господарське значення для системи ЗВО, адже фінансове забезпечення української системи вищої освіти має перейти з режиму «виживання» в режим «розвиток», від бюджетного утримання - до режиму інвестування в освітню галузь [12, с. 68], що не є можливим поза диверсифікацією джерел фінансування ЗВО.

Зважаючи на аналіз законодавства та статути ЗВО, до джерел фінансування державних і комунальних ЗВО зараховуємо такі: 1) кошти відповідно до державного та комунального бюджетів; 2) кошти, одержані від надання платних послуг; 3) кошти, одержані від інших видів господарської діяльності, безпосередньо не пов'язаних з освітньою (надходження від надання в користування або оренду приміщень, споруд, обладнання тощо; надходження від реалізації майна; надходження, отримані від розміщення коштів на депозитних рахунках); 4) добровільні внески, пожертвування, гранти, дарунки.

Маємо зазначити, що важливим предметом правового регулювання ми вважаємо власне фінансову діяльність ЗВО, що охоплює такі групи юридичних прав і обов'язків цих освітніх закладів: щодо планування своїх фінансових ресурсів (бюджетних надходжень і широкого кола позабюджетних джерел); щодо розподілу та використання фінансових ресурсів на розвиток, на поточне утримання, матеріальне заохочення професорсько-викладацького складу; щодо виконання фінансових зобов'язань перед державою у сфері сплати податків та інших платежів до бюджету та позабюджетних фондів, а також із виконання зобов'язань перед банками, іншими суб'єктами господарювання; щодо здійснення фінансового контролю у ЗВО [11, с. 224]. Проте нині ці питання, окрім регламентації фінансових зобов'язань перед державою, перебувають поза межами законодавчого врегулювання.

Водночас законодавством України встановлені й деякі обов'язкові обмеження щодо використання коштів, спрямованих на фінансування ЗВО. До таких обмежень слід зарахувати: 1) обов'язкове спрямовування залучених коштів на провадження статутної діяльності ЗВО в порядку і на умовах, визначених законодавством та статутом закладу вищої освіти; 2) обов'язкове включення до фінансового плану (кошторису) ЗВО витрат, пов'язаних із розвитком матеріально-технічної і лабораторної бази, із забезпеченням ліцензованими програмними продуктами для провадження освітньої і наукової діяльності, а також із проходженням виробничих і переддипломних практик здобувачами вищої освіти; 3) заборону вилучення в дохід державного або місцевих бюджетів коштів, отриманих ЗВО як плату за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання освітніх послуг (частини п'ята - сьома ст. 71 Закону України «Про вищу освіту» [14; 6, с. 113].

У пошуку нових форм фінансування вищої освіти український законодавець у 2014 році запровадив правовий інститут освітнього ендавменту (дещо раніше інститут ендавменту був юридично закріплений у Податковому кодексі України та в Законі України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»). У науковій літературі ендавменти у сфері вищої освіти (їх іще називають освітніми ендавментами) здебільшого розглядаються як інструменти благодійної діяльності на користь ЗВО [9] або як складники фінансово-кредитного механізму діяльності ЗВО [4; 10].

Як відомо, ендавмент (англ. endowment), що має значне поширення у зарубіжних країнах, зазвичай: 1) це цільовий фонд, метою створення якого є некомерційна діяльність, як правило, для фінансування установ сфери освіти, медицини, культури і який поповнюється за рахунок благодійних пожертвувань; 2) може інвестувати свої кошти з метою отримання прибутку, але зобов'язаний спрямовувати весь отриманий прибуток на користь тих організацій, для підтримки яких він був створений;

3) має перевагою прозорість його діяльності, оскільки кошти цього фонду можуть бути спрямовані лише в ту організацію, для підтримки якої він створений, і цей фонд не може бути використаний для мінімізації оподаткування [8, с. 22-23].

Така концепція ендавменту втілена і в освітньому законодавстві України. Згідно із Законом України «Про вишу освіту», ЗВО (відповідно до статуту) має право засновувати сталий фонд (ендавмент) ЗВО та розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні цінності, зокрема будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, від державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, зокрема як благодійну допомогу. Відповідно до п. 22 ч. І ст. 1 цього Закону, сталий фонд (ендавмент) ЗВО - це сума коштів або вартість іншого майна, призначена для інвестування або капіталізації на строк не менше ніж 36 місяців, пасивні доходи від якої використовуються ЗВО з метою здійснення його статутної діяльності в порядку, визначеному благодійником або вповноваженою ним особою [14]. Тим самим закон не обмежує склад ендавменту лише готівковими коштами, уможливлюючи належність до нього й іншого майна, шо має вартість. Однак сьогодні законодавство не містить вимог шодо структури ендавменту, залишаючи вирішення цього питання на розсуд благодійників, які самі формують ендавмент та передають його на договірних засад ЗВО як набувачеві благодійної допомоги [19, с. 100-101].

Використання ендавменту ЗВО регулюється його статутом, затвердженим відповідно до закону, в якому, зокрема, встановлюються: юридичний статус та структура фонду; цілі, порядок формування, напрями і порядок використання цільового капіталу та доходу від нього; структура і порядок формування органів фонду; засади інформаційної політики фонду; обмеження щодо здійснення операцій із майном, що складає цільовий капітал; загальні засади правочину довірчого управління майном, що складає цільовий капітал тощо [8, с. 23-24].

Благодійна правова природа освітнього ендавменту підкреслена в положеннях Податкового кодексу України. Так, відповідно до п. 170.7.5 Податкового кодексу України, набувач цільової благодійної допомоги у вигляді коштів має право на її використання протягом строку, встановленого умовами такої допомоги, але не більше 12 календарних місяців, наступних за місяцем отримання такої допомоги, крім допомоги, наданої на лікування, право на використання якої становить не більше 24 календарних місяців, наступних за місяцем отримання такої допомоги, за винятком отримання благодійної допомоги у вигляді ендавменту. Якщо цільова благодійна допомога у вигляді коштів не використовується її набувачем протягом такого строку та не повертається благодійнику до його закінчення, то такий набувач зобов'язаний включити невикористану суму такої допомоги до складу загального річного оподатковуваного доходу та сплатити відповідний податок. При цьому термін «ендавмент» означає суму коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником у банк або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. При цьому такий набувач не має права витрачати або відчужувати основну суму такого ендавменту без згоди благодійника.

Маємо погодитися з думкою вчених про те, що для «бізнесу вищий навчальний заклад є цікавим як з огляду на створення власного позитивного іміджу серед цільової аудиторії студентів та випускників для їх подальшого залучення до виробничої сфери, так і з позицій потреб проведення наукових (прикладних та фундаментальних) досліджень для власного розвитку. Насамкінець зауважимо, що зацікавленість бізнесових структур (як фізичних, так і юридичних осіб) в ендавменті означає практичне втілення державно-приватного партнерства, що засвідчує міру соціальної відповідальності бізнесу» [8, 25].

На заваді створенню освітніх ендавментів в Україні стає нерозвиненість практики благодійництва та брак фахівців, які б уміли працювати з коштами таких фондів [18; 16]. Очевидно також, що з метою стимулювання фізичних та юридичних осіб до сприяння в утворенні ендавментів варто було б передбачити для них певні податкові пільги, чого дотепер у законодавстві України не зроблено.

Однак у науковій літературі було диференційовано три провідних моделі фінансування освітньої діяльності за такими видами: 1) модель фінансування вищої освіти, що орієнтується на вільний ринок і передбачає децентралізоване управління ЗВО в частині як наукової та освітньої діяльності, так і залучення фінансових ресурсів і визначення пропорцій та напрямів розподілу з максимально можливим скороченням державних видатків на здійснення освітньої діяльності (неоліберальна політика фінансування (М. Фрідман, Ф.А. фон Гайєк)); 2) модель фінансування вищої освіти, що орієнтується на суспільний ринок з активною участю держави в розвитку національної освітньої системи, зокрема її фінансуванням (Д. Шумпетер, М. Кондратьєв);

3) модель соціального фінансування вищої освіти, що орієнтована на альтернативне інтегроване суспільство, за якою держава має брати на себе всю відповідальність за розвиток системи освіти, фінансування [17, с. 79]. Зрозуміло, що зважаючи на українські умови, третю модель рекомендувати для впровадження в Україні не будемо [6, с. 98].

Тим часом реальний вибір моделі фінансування ЗВО, вочевидь, відбувається в межах першої і другої моделей. Зауважимо, що кожна з них в українських умовах має свої обмеження, якщо враховувати поточне соціально-економічне становище держави. Так, перша (неоліберальна) модель фінансування ЗВО не може бути повністю реалізована через наявність переважної державної підсистеми в системі ЗВО, її тотальне запровадження може викликати фінансовий колапс згаданих закладів державної форми власності та мати довгострокові негативні результати для всієї системи вищої освіти. Водночас друга (соціальна) модель має суттєві обмеження у зв'язку із реальним падінням фінансової спроможності держави брати участь у фінансуванні системи вищої освіти.

Так, можна констатувати, що в умовах сучасної України реалізуються елементи першої й другої моделей із перевагою другої (соціальної) та з перспективою поступового зміцнення елементів першої (неоліберальної). Щоправда тут слід зробити певні застереження: державі необхідно постійно намагатися повністю виконувати свою соціальну функцію у сфері вищої освіти (здобувачі освіти - тимчасово переміщені особи, пільгові громадяни, регіональний критерій тощо); за умов державного фінансування вищої освіти необхідно враховувати підтримку розвитку перспективних галузей економіки, стимулювання університетів до конкуренції, планування майбутньої діяльності ЗВО [16, с. 6]. Зважаючи на це застереження, законодавство про вишу освіту має бути скероване на збалансоване врегулювання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування ЗВО з метою забезпечення виконання покладених на них функцій і завдань.

Список використаних джерел:

1. Боголіб Т.М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в Україні : автореф. дис. ... докт. економ. Наук : 08.04.01; НДФТпри Міністерстві фінансів України. Київ, 2006. 30 с.

2. Боголіб Т.М. Фінансування розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період : монографія. Київ : Міленіум, 2006. 506 с.

3. Дмитришин М.В. Формування та ефективність фінансового механізму вищих навчальних закладів : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.08; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Львівська державна фінансова академія. Львів, 2013. 293 с.

4. Эндаумент-фонды (фондыцелевогокапитала) государственных и муниципальныхобразовательныхучреждений: организациядеятельности, состояние и перспективыразвития : практическоеруководство / Я.М. Миркин (руководительпроекта), К.Б. Бахтараева, А.В. Левченко, М.М. Кудинова (при участии Т.В. Жуковой). Москва : Финансовыйуниверситет, 2010. 144 с.

5. КарзунІ.Г. Організаційно-економічні засади інноваційного розвитку системи закладів вищої освіти в Україні : дис. ... канд. екон наук : 08.00.; Міністерство освіти і науки України. Кіровоградський національний технічний університет. Кропив-ницький, 2016. 270 с.

6. Карпеко Н.М. Організаційно-економічний механізм державного регулювання розвитку загальної середньої освіти в Україні : дис. ... канд. наук з держ. управ. : 25.00.02; Національний університет цивільного захисту України. Харків, 2017. 216 с.

7. Красільник О.В. Модернізація фінансування державних вищих навчальних закладів України : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.08; Міністерство освіти і науки України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2016. 195 с.

8. Кушнір М. Ендавмент як правове увиразнення спроможностей державного управління: зарубіжний досвід та національна перспектива. Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. 2012. Вип. 30. С. 22-28.

9. Литвин І. Ендавмент як інструмент благодійної діяльності: практика правового регулювання у Сполучених Штатах Америки та Російській Федерації. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 3. С. 58-64.

10. Мартякова Е.В., Мартякова Е.Ю. Эндаументкакдополнительныйисточникфинансированияобразовательныхорганизаций. иКЬ: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvs/2012_2/223.pdf.

11. МонаєнкоА.О. Особливості фінансової діяльності вищих навчальних закладів як правозастосовної діяльності. Сучасна університетська правова освіта і наука:матер. VIII Міжн. наук.-практ. конф. (м. Київ, НАУ, 23 лютого 2018 р.). Том 1. Тернопіль : Вектор, 2018. С. 221-223.

12. Огаренко Є.А. Удосконалення нормативно-правової бази регулювання сфери вищої освіти в Україні. Наше право. 2009. № 3. С. 49-55.

13. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон України від 05.07.2012 року. Відомості Верховної Ради, 2013, № 25, ст. 252.

14. Про вищу освіту : Закон України від 01.07.2014 року. Відомості Верховної Ради, 2014, № 37-38, ст. 2004.

15. Рижа Т.В. Механізм управління фінансово-господарською діяльністю вищого

навчального закладу у забезпеченні економічного розвитку : автореф. дисканд.

екон.: 08.00.04; Хмельницький національний університет. Хмельницький, 2014. 21 с.

16. Савченко І.Г., Чумак О.В. Модернізація державного механізму фінансування вищої освіти в умовах її реформування. Теорія та практика державного управління. 2017. № 3 (58). С. 1-6.

17. Теоретико-методологічне обгрунтування ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої школи : монографія / за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра екон. наук, проф. І.М. Грищенка. Київ : Ін-т вищ. освіти, 2015. 236 с.

18. Шевченко Л. Ендавмент-фонди в інвестиційній стратегії зарубіжних університетів. Україна: аспекти праці. 2015. №1. С. 8-16.

19. Шпуганич І.І. Правове регулювання благодійних ендавментів в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного ун-ту. Серія : Право. 2017. №. 28. С. 100-103.

Размещено на Allbest.ru