Поняття та зміст суб'єктивних публічних екологічних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ПУБЛІЧНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ

Барліт Антон Юрійович,

аспірант кафедри адміністративного

та господарського права

м. Запоріжжя

Анотація

публічний право суб'єктивний екологічний

У науковій статті визначено, що в межах теорії адміністративно-правового статусу поступово формується концепція суб'єктивних публічних екологічних прав приватної особи. Метою наукової статті є визначення місця та значення суб'єктивних публічних прав особи як складника адміністративно-правового статусу приватної особи. Підкреслено, що реалізація суб'єктивного публічного права є неможливою без учинення суб'єктом владних повноважень певних дій, певного обов'язку, реалізація якого має відбуватися в межах управлінської діяльності в активній формі. До системи суб'єктивних публічних прав зараховано право особи на власні дії; право особи вимагати від суб'єкта владних повноважень учинення певних дій; право приватної особи вимагати надання публічних (у тому числі адміністративних) послуг; право на оскарження дій, бездіяльності та її результатів органів публічної адміністрації. Аргументовано, що об'єктивізація публічного екологічного інтересу пов'язується з його виникненням до моменту набуття повної правосуб'єктності учасником правовідносин та усвідомлення ним соціальної значущості ефективності його реалізації. Обґрунтовано доцільність розуміння під суб'єктивним публічним екологічним правом приватної особи визначену чинним законодавством можливість участі приватної особи в реалізації природоохоронної (екологічної) функції держави. Визначено, що змістом суб'єктивного публічного екологічного права є задоволення соціального інтересу в запобіганні виникненню надзвичайних екологічних ситуацій, забезпечення раціонального використання природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, що своїм результатом має зростання рівня якості життя та здоров'я людини. Установлено, що видами суб'єктивних публічних екологічних прав є право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, право об'єднуватися в громадські природоохоронні формування, одержання екологічної освіти тощо.

Ключові слова: громадянин, людина, механізм, обов'язки, правовий статус, суб'єктивне публічне право, суб'єктивне публічне екологічне право.

Annotation

THE CONCEPT AND CONTENT OF SUBJECTIVE PUBLIC ENVIRONMENTAL RIGHTS

Barlit Anton Yurievich, Graduate Student at the Department of Administrative and Commercial Law (Zaporizhia National University, Zaporozhye, Ukraine)

The scientific article states that within the theory of administrative and legal status, the concept of subjective public environmental rights of an individual is gradually formed. The purpose of the scientific article is to determine the place and importance of subjective public rights of a person as a component of the administrative and legal status of an individual. It is emphasized that the implementation of subjective public law is impossible without the subject of authority to perform certain actions, a certain duty, the implementation of which must take place within the management activities in an active form. The system of subjective public rights includes: the right of a person to his own actions; the right of a person to demand from the subject of power to perform certain actions; the right of an individual to demand the provision of public (including administrative) services; the right to appeal against actions, inaction and its results of public administration bodies. It is argued that the objectification of the public environmental interest is associated with its emergence until the acquisition of full legal personality by the party to the legal relationship, and his awareness of the social significance of the effectiveness of its implementation. The expediency of understanding the subjective public environmental law of an individual is substantiated. It is determined that the content of subjective public environmental law is to satisfy the social interest in preventing environmental emergencies, ensuring the rational use of natural resources of national and local importance, which results in an increase in quality of life and human health. It is established that the types of subjective public environmental rights are the right to free access to information about the state of the environment, and the right to unite in public environmental groups, and receive environmental education, and others.

Key words: citizen, person, mechanism, responsibilities, legal status, subjective public law, subjective public environmental law.

Постановка проблеми

Суб'єктивне право приватної особи посідає центральне місце в системі правового регулювання суспільних відносин. Упродовж розвитку людства не втрачає своєї актуальності дослідження проблеми забезпечення реалізації та захисту соціально-культурних, економічних, політичних, екологічних прав і свобод особи. Створення дієвих механізмів забезпечення реалізації та захисту прав і свобод особи є гарантією подолання свавілля державної влади, гарантією захисту людини в її взаємодії з державницьким апаратом і службовими особами.

Установлення сутності прав і свобод людини в механізмі держави є предметом досліджень не лише правничої науки, а й досліджень, що проводяться в межах таких галузевих наук, як філософія, етика, соціологія, політологія.

Визначення сутності суб'єктивних публічних прав є неможливим без характеристики та врахування результатів наукових розробок таких учених, як П.М. Рабінович, А.М. Колодій, О.Ф. Фрицький, В.А. Січевлюк І.О. Ієрусалімова, О.В. Петришин та інші представники науки загальної теорії держава та права, а також науки конституційного права. Окремі аспекти реалізації й захисту суб'єктивних публічних прав вирішувалися в межах галузевих досліджень, здійснених, зокрема, такими науковцями, як О.В. Негодченко, Т.О. Мацелик, В.К. Колпаков, Т.О. Коломоєць, Ю.О. Легеза, О.Ю. Синявська й ін. Однак комплексного дослідження суб'єктивних публічних екологічних прав, визначення їх місця в системі прав людини досі не здійснено.

Метою статті є визначення поняття й змісту суб'єктивних публічних екологічних прав.

Виклад основного матеріалу

Т.О. Мацелик, досліджуючи категорію суб'єктивних публічних прав, визначає доцільність установлення їх сутності не лише як права на власні дії чи права вимагати від інших учасників певних дій, а й права користуватися певними матеріальними та нематеріальними благами з метою задоволення певного публічного (соціального) інтересу чи потреби. При цьому під категорією публічного (соціального) інтересу Т.О. Мацелик розуміє забезпечення потреби в здійсненні участі в прийнятті управлінських рішень, реалізації права на участь у політичному житті країни, потреби в доступі до суспільних цінностей і благ, у тому числі до природних ресурсів і природних об'єктів загальнодержавного значення [1, с. 69-70]. Поглиблюючи авторське дослідження категорії «суб'єктивні публічні права», Т.О. Мацелик визначає, що в основу розуміння її сутності має бути покладено розуміння її як визначеної чинним законодавством України можливості приватної особи вимагати від суб'єкта владних повноважень (від органів публічної адміністрації, інших підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, які виконують публічні функції) створення умов для реалізації певної правомочності [1, с. 69-70].

До системи ознак, що характеризують суб'єктивні публічні права, В.А. Федосенко зараховує їх взаємозв'язок зі статусом особи, що характеризує її публічно-правовий статус (зокрема таким може бути статус державного службовця, судді тощо); спрямованість на задоволення публічного інтересу [2, с. 17]. Як особливу характеристику суб'єктивних публічних прав М.М. Коркунов виділяє підставу та процедуру їх набуття [3, с. 179]. Певною мірою співвідноситься такий підхід із висловленою О.Ю. Синявською концепцією розуміння суб'єктивних публічних прав, що передбачає зарахування їх до структури адміністративно-правового статусу приватної особи [4, с. 53]. М.І. Матузов, проводячи кореляційні зв'язки між суб'єктивними приватними та публічними правами, наголошує, що реалізація перших сприяє задоволенню особистого інтересу, тоді як останні сприяють задоволенню «соціоцентричного» інтересу [5, с. 92].

Отже, реалізація суб'єктивного публічного права є неможливою без учинення суб'єктом владних повноважень певних дій, певного обов'язку, реалізація якого має відбуватися в межах управлінської діяльності в активній формі.

Такий підхід до розуміння категорії «суб'єктивне публічне права» вимагає створення спеціальної системи його захисту, що, відповідно до чинного законодавства України, реалізується в межах функціонування системи адміністративних судів зокрема. Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням функціонування адміністративної юстиції має бути «справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень».

Розуміння сутності суб'єктивних публічних прав є можливим шляхом здійснення їх класифікації. За ознакою публічності О.В. Заверюха виділяє такі групи суб'єктивних публічних прав, як право особи впливати на управлінські процеси, право брати участь у державній і суспільно-політичній діяльності, право користуватися визначеними чинним законодавством правами та свободами, право оскарження управлінських дій і їх результатів, у тому числі і їх відсутність [6, с. 50]. Т.О. Мацелик суб'єктивні публічні права класифікує на право участі в організації та спрямуванні діяльності держави; право на позитивні послуги з боку держави; право на юридичний захист з боку держави в судовому порядку [1, с. 580].

З урахуванням зазначеного в межах дослідження під суб'єктивним публічним правом розуміється визначена чинним законодавством можливість приватної особи брати участь у здійсненні управлінської діяльності, спрямованої на задоволення публічного (загальносоціального) інтересу, реалізація якого пов'язується зі створенням спеціальної системи правового захисту загалом і системи судового оскарження дій, рішень і результатів діяльності суб'єктів владних повноважень зокрема.

До системи суб'єктивних публічних прав належить, по-перше, право особи на власні дії; по-друге, право особи вимагати від суб'єкта владних повноважень учинення певних дій; по-третє, право приватної особи вимагати надання публічних (у тому числі адміністративних) послуг; по-четверте, право на оскарження дій, бездіяльності та її результатів органів публічної адміністрації.

Отже, необхідно підкреслити, що формування концепції суб'єктивних публічних прав розуміється крізь призму розуміння такої категорії, як «публічний інтерес». При цьому власне активізація досліджень із нормативного закріплення категорії «публічний інтерес» визначається як складник права людини на безпечне довкілля, що вже в 60-х роках минулого століття набуло особливо вагомого значення в зарубіжних країнах. Зокрема, у Сполучених Штатах Америки нормативне розуміння поняття «публічний інтерес» пов'язано передусім із судовим захистом екологічних інтересів і цінностей [7, с. 198]. Така нормативна тенденція до закріплення публічного екологічного інтересу як складника системи прав і свобод людини та громадянина підтримана в теорії та практиці країн Європи. Зокрема, відповідно до загального адміністративного права, здійснюються спроби інституціоналізувати категорію публічного інтересу [7, с. 198]. Відповідно до постулатів загального адміністративного права Федеративної Республіки Німеччини, публічний інтерес розглядається скоріше як природний інтерес особистості, що отримав «правильне трактування» й відповідне закріплення в нормативно-правових документах [8, с. 100].

Такий підхід до розуміння теорії інтересу в загальному адміністративному праві Федеративної Республіки Німеччини тісно співвідноситься з конструкцією суб'єктивного публічного права. У межах загального адміністративного права Федеративної Республіки Німеччини суб'єктивне публічне право розуміється як створення механізму дотримання прав, свобод і законних інтересів приватних осіб, набуття ними статусу повноцінних і рівноправних учасників адміністративних правовідносин, отримуючи внаслідок цього можливість за власною ініціативою вступати у відносини з представниками публічної влади та вимагати від них відповідної поведінки [9, с. 234]. Саме реалізуючи суб'єктивне публічне право, приватні особи стають активними учасниками адміністративно-правових та адміністративно-процесуальних суспільних відносин, самостійними щодо органів публічної влади. Суб'єктивне публічне право виявляється в тому, що правова норма водночас спрямована на досягнення публічного інтересу й інтересу окремого індивіда. У результаті законодавством установлюється відповідальність адміністрації стосовно громадянина, а тому гарантується можливість захисту інтересі [8, с. 100].

Р.С. Мельник і В.М. Бевзенко, у свою чергу, аналізуючи сутність та особливості публічного й приватного інтересу, зазначають, що публічним є «інтерес, який має будь-яка особа на безумовній основі»; це своєрідна «квінтесенція інтересів членів суспільства, поєднання інтересів, важливих для кожного» [9, с. 244] (громадська й екологічна безпека, якість життя, доступність соціальних благ тощо).

Отже, суб'єктивні публічні права реалізуються в певних сферах суспільних відносин реалізації зовнішньої та внутрішньої державної політики загалом і з питань забезпечення вимог національної безпеки зокрема. Відповідно до нормативно-правових положень Закону України «Про національну безпеку України», державна політика у сферах національної безпеки й оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо, а загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки й оборони визначаються в Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки й оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України й затверджуються указами Президента України [10]. Варто відзначити підхід, обґрунтований у докторському дослідженні Л.О. Золотухіною, основою якого є розуміння сфер реалізації публічного інтересу як сфер забезпечення вимог національної безпеки. Тобто напрямами реалізації публічного інтересу у сфері національної безпеки є воєнна, зовнішньополітична, державна, економічна, інформаційна, екологічна безпеки, кібербезпека України [12, с. 148-150].

Визначення сутності екологічної безпеки як складника системи національної безпеки має певну історію становлення. Необхідно відзначити, що перші звернення до необхідності здійснення досліджень з питань визначення сутності екологічної безпеки як складника національної безпеки пов'язуються із серединою 90-х років минулого століття, коли усвідомлення незалежності держави потребувало методологічного й методичного забезпечення формування політики національної безпеки, вивчення засад національної безпеки як системного багатокомпонентного явища та однієї з фундаментальних основ державотворення [13, с. 243].

Забезпечення вимог екологічної безпеки як складника національної безпеки передусім пов'язується з ужиттям заходів із запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям, подолання проявів екологічної злочинності, запобігання іншим формам правопорушень у сфері використання природних ресурсів, що в сукупності визначають ефективність здійснення державної політики із забезпечення екологічних прав особи.

Дослідження проблем забезпечення вимог екологічної безпеки як складника національної вимог належить до міжгалузевої проблематики, що обґрунтовує доцільність виділення низки наукових розробок, здійснених у межах еколого-правової науки. Зокрема, на теренах вітчизняної юридичної науки одним із перших наукові дослідження проблематики екологічної безпеки присвячували такі вчені, як В.І. Андрейцев [13, с. 24-26; 14, с. 8-11], який в основу розуміння такої категорії покладав необхідність усунення екологічних ризиків. У дослідженні Ю.С. Шемшученка, В.Ф. Погорілка вперше приділено увагу оптимізації адміністративно-правового механізму забезпечення права людини на безпечне довкілля [15]. Зокрема, Ю.С. Шемшученко визначає, що запровадження та оптимізація адміністративно-правового механізму забезпечення вимог екологічної безпеки належить до ефективних засобів реалізації природоохоронної політики держави, забезпечення її дії [15, с. 56-60].

Однак, попри актуалізацію проблеми забезпечення вимог екологічної безпеки ще в 1970-х роках, сучасний стан охорони довкілля в Україні є доволі критичним. Знищення навколишнього природного середовища відбувається внаслідок вирубування лісів, розорювання земель із подальшою зміною їх цільового призначення, осушення або обводнення територій, що, у свою чергу, негативно відбивається на житті й здоров'ї суспільства. Збільшення антропогенного технічного навантаження негативно впливає на рівень тривалості життя людей у країні, що в декілька разів перевищує показники в інших розвинених державах світу.

Вищезазначена аргументація є основою для формування публічних екологічних інтересів, які вимагають створення дієвого адміністративно-правового механізму їх забезпечення та захисту. Реалізація публічних екологічних інтересів потребує належного здійснення державної політики з упровадження екологічної функції, що має ґрунтуватися положеннями концепції «виключного права власності Українського народу» та конституційного права людини на безпечне довкілля (ст. ст. 13, 14, 50 Конституції України) [16].

Реалізація екологічної функції держави, як зазначає Ю.О. Легеза, має спрямовуватися на розпорядження в інтересах суспільства використання природних ресурсів, на забезпечення раціонального користування ними з метою запобігання їх виснаженню й деградації якості довкілля, а також охорони екологічних прав та інтересів громадян. Вона полягає в забезпеченні збалансованого співвідношення екологічних та економічних інтересів соціуму, публічних і приватних екологічних інтересів, пов'язаних із наданням необхідних гарантій для реалізації та захисту прав людини на безпечне для життя навколишнє природне середовища [17, с. 95-101]. В.В. Петров визначає екологічні інтереси як об'єктивно існуючі потреби людини в чистому, здоровому, продуктивному навколишньому природному середовищі, що забезпечує біологічний режим життя [18, с. 557], тобто ототожнюючи екологічні потреби й екологічні інтереси.

Натомість О.С. Карпова в наукових розробках підкреслює недоцільність у проведенні еквівалентних зав'язків між екологічними потребами та екологічними інтересами, визначаючи їх як категорії, що співвідносяться як зміст і форма [19]. Варта уваги позиція В.С. Шахова, який розуміє категорію екологічного інтересу як об'єктивно зумовленого ставлення суб'єктів права до своїх екологічних потреб та умов життя, що мають забезпечувати їм належну життєдіяльність та екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі. Реалізація екологічних інтересів пов'язується не лише з реалізацією державної політики з охорони довкілля, а й забезпечення інтенсивного користування природними об'єктами для сталого економічного та соціального розвитку соціуму [20, с. 214]. Поглиблюються наявні дослідження категорії «екологічний інтерес» у дослідженнях М.І. Васильєвої, де екологічний інтерес розглядається як публічно-правовий вимір змісту суб'єктивного права громадян на безпечне довкілля, яка зазначає при цьому, що інтерес виступає виключно як публічний. У дослідженнях М.І. Васильєвої підкреслюється пріоритетність забезпечення екологічних інтересів як складника системи суб'єктивних публічних прав приватної особи, наголошується, що їх реалізація має безпосередній вплив на якість життя та здоров'я людини, її майбутніх поколінь, сприяє справедливому розподілу благ, які отримуються від використання природних ресурсів, вони становлять основу діяльності населення країни, збалансовані з потребами економічного зростання, опосередковані правом, охороняються й гарантуються державою [21, с. 15].

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено низку суб'єктивних публічних екологічних прав, до яких належить право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, право об'єднуватися в громадські природоохоронні формування, одержання екологічної освіти тощо [22].

Об'єктивізація публічного екологічного інтересу пов'язується з його виникненням до моменту набуття повної правосуб'єктності учасником правовідносин, усвідомлення ним соціальної значущості ефективності його реалізації.

Висновки

Отже, на підставі здійсненого дослідження під суб'єктивним публічним екологічним правом приватної особи необхідно розуміти визначену чинним законодавством можливість участі приватної особи в реалізації природоохоронної (екологічної) функції держави. Змістом суб'єктивного публічного екологічного права є задоволення соціального інтересу в запобіганні виникненню надзвичайних екологічних ситуацій, забезпечення раціонального використання природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, що своїм результатом має зростання рівня якості життя та здоров'я людини. Видами суб'єктивних публічних екологічних прав є право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, право об'єднуватися в громадські природоохоронні формування, одержання екологічної освіти тощо.

Список використаних джерел

1. Мацелик Т.О. Суб'єктивне публічне право як юридичний феномен. Юридичний вісник. 2011. № 3. С. 67-71.

2. Федосенко В.А. Субъективные права у публичной сфере: дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01. Москва, 2007. 28 с.

3. Коркунов Н.М. Лекции об общей теории права. Санкт-Петербург, 1909. 354 с.

4. Синявська О.Ю. Суб'єктивні публічні права приватної особи. Право і безпека. 2010. № 2. С. 52-55.

5. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: учебник. Москва: Юристъ, 2004. С. 78-79.

6. Заверуха О. Суб'єктивні публічні права як об'єкт судового захисту. Право України. 2004. № 4. С. 49-52.

7. Greve M.S. The Non-Reformation of Administrative Law: Standing to Sueand Public Interest Litigation in West German Environmental Law. Cornell International Law Journal. 1989. Vol. 22. Р. 197-244.

8. Шерстобоев О.Н. Теория интересов в административно-правовом измерении. Российский юридический журнал. 2014. № 3. С. 99-108.

9. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: навчальний посібник / за ред Р.С. Мельника. Київ: Ваіте, 2014. 376 с.

10. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 р. № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2018. № 31. Ст. 241.

11. Золотухіна Л.О. Публічний інтерес як адміністративно-правова категорія: дис.... докт. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: ЗНУ, 2019. 486 с.

12. Сабіров Р.Ф. Екологічна безпека як невід'ємна складова національної безпеки України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2010. № 1. С. 240-245.

13. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник. Київ: Знання-Прес, 2002. 332 с.

14. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення. Право України. 2001. № 4. С. 8-11.

15. Шемшученко Ю.С., Погорілко В.Ф. Адміністративно-правова охорона природи Української РСР. Київ: Наук. думка, 1973. 128 с.

16. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

17. Легеза Ю.О. Визначення змісту екологічної функції держави. Науковий вісник Дніпроп. держ. ун-ту внутр. справ. 2012. № 1. С. 95-101.

18. Петров В.В. Экологическое право России: учебник. Москва: БЕК, 1997. 557 с.

19. Карпова О.С. Юридична природа категорії «публічний екологічний інтерес». Теорія і практика правознавства. 2014. Вип. 1 (5). URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_ FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/tipp_2014_1_15.pdf.

20. Шахов В.С. Екологічні інтереси і права людини. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: короткі тези допов. та наук. повідом. Республ. наук.практ. конфер., 9-11 листоп. 1995 р. Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1995. С. 214-215.

21. Васильева М.И. Публичные экологические интересы: проблемы теории. Экологическое право. 2004. № 4. С. 12-20.

22. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. № 41. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

Размещено на Allbest.ru