Віктимологічна характеристика корисливих злочинів проти власності у великому місті Причорноморського регіону: урбаністичний і регіональний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віктимологічна характеристика корисливих злочинів проти власності у великому місті Причорноморського регіону: урбаністичний і регіональний вимір

Остроглядов О.І., майор поліції, начальник

Приморського районного відділу поліції у м. Одеса

У статті представлено результати віктимологічної характеристики корисливих злочинів проти власності у великому місті Причорноморського регіону України. Констатовано, що пізнання феномена віктимізації населення є одним із найважливіших шляхів інформування населення з метою його захисту від корисливих злочинів проти власності.

Сформульовано узагальнений портрет жертви корисливих злочинів проти власності у великому місті Причорномор'я України. Установлено, що щорічно в нашій країні реєструється близько 350 тис. осіб, які потерпають від злочинів. Кожна сьома особа (50270, або 14,6%), що реєструється як потерпілий у нашій країні, стає жертвою в Одеській (23 159, або 6,8%), Миколаївській (13 631, або 3,95) чи Херсонській (13 480, або 3,9%) областях. Більшість віктимізованих осіб в Україні й регіонах фіксується в містах і селищах міського типу - 268 928 (78%). При цьому Причорноморський регіон характеризується нерівномірністю розподілу та підвищеним рівнем віктимізації населення саме на території обласних центрів.

Ключові слова: корислива злочинність проти власності, регіон, велике місто, Причорноморський регіон, жертва злочину, віктимна поведінка, запобігання злочинності.

В статье представлены результаты виктимологиче- ской характеристики корыстных преступлений против собственности в большом городе Причерноморского региона Украины. Констатировано, что изучение виктимизации населения является одним из важных путей информирования населения с целью его защиты от корыстных преступлений против собственности.

Представлен обобщенный портрет жертвы корыстных преступлений против собственности в большом городе Причерноморья Украины. Выявлено, что ежегодно в нашей стране регистрируется около 350 тыс. лиц, которые признаются потерпевшими от преступлений. Каждый седьмой потерпевший (50270, или 14,6%) становится жертвой в Одесской (23159, или 6,8%), Николаевской (13631, или 3,95%) либо Херсонской области (13480, или 3,9%). Большая часть виктимизированных лиц в Украине фиксируется в больших городах и городах сельского типа - 268928 (78%). При этом Причерноморский регион характеризуется неравномерным распределением и повышенным уровнем виктимизации населения именно на территории областных центров.

Ключевые слова: корыстная преступность против собственности, регион, большой город, Причерноморский регион, жертва преступления, виктимное поведение, предупреждение преступности.

The article presents the results of the victimological characteristics of selfish crimes against property in the big city of the Black Sea region of Ukraine. It is stated that knowledge of the phenomenon of victimization of the population is one of the most important ways of informing the population in order to protect it from self-serving crimes against property.

A generalized portrait of a victim of self-serving crimes against property in the big city of the Black Sea coast of Ukraine is formulated. It is established that annually in our country there are about 350 thousand people who are victims of crimes. One in seven people (50.270, or 14.6%) registered as a victim in our coun- trybecomes a victim in Odessa (23159, or 6.8%), Mykolaiv (13 631, or 3.95), or in Kherson Oblast (13 480, or 3.9%). The overwhelming majority of victimized persons in Ukraine and in the regions are recorded in cities and towns - 268 928 (78%). At the same time, the Black Sea region is characterized by uneven distribution and an increased level of victimization of the population on the territory of regional centers. Thus, if 3909 (29%) of the registered victims in the region are annually victims in Kherson, then similar parameters in Mykolayiv make 5317 (39%), and in Odesa - 11347 (49%) victims of crime. The vast majority of people who are victims of property crime are victims of theft: Odessa - 80%, Mykolaiv - 80%, Kherson - 88%; victims of fraud were the second most prevalent: Odessa - 8.5%, Mykolaiv - 14.5%, Kherson - 7.5%; the risk of becoming victims of robberies and robberies in the city was also high: Odessa - 9.4% and 1.8%; Mykolaiv - 4.7% and 0.75%; Kherson - 3.6% and 1% respectively.

The distribution of victims of self-serving crimes in the big city by age group is as follows: 7% of victims were under the age of 18; 14% - from 19 to 25 years; 25% - from 26 to 35 years; 30% - from 36 to 45 years; 23% are older than 45 years.

Robberies and robberies in public are mostly committed in the evening and at night, and with the penetration of apartments (including theft) in most cases in the morning and day. Most apartment thefts in the big city commit in the morning (between 9am and 1pm - about 70% of actions). It is at this time that many citizens are at work, in schools, and housewives are shopping. The rest of the thefts are committed in the evening, preferably from 10pm to 8pm. The most criminogenic season for robberies in dormitories is winter and autumn (54%), and for the central areas of the resort city - on the contrary, in the summer day and night (62%). Victims of larceny, robbery, robbery and extortion committed in large cities are generally unfamiliar with the perpetrators and are not clearly victimized.

Key words: self-serving crime against property, region, big city, Black Sea region, victim of crime, victim behavior, crime prevention.

Вступ

Постановка проблеми та її актуальність. Сучасна криміногенна ситуація у великих містах України у сфері корисливих посягань на власність довгі роки характеризується як складна з негативними тенденціями, спрямованими на зростання. Для більшості корисливих злочинів проти власності, учинених у великих містах, саме віктимність особи часто водночас є і зворотною стороною злочинності, і детермінуючим фактором, й обов'язковим елементом для поновлення порушених прав, й об'єктом захисту від протиправних дій. Отже, узагальнена інформація про віктимізацію часто є важливим елементом для отримання правоохоронними органами комплексної картини не лише про закономірності місця, часу, способів і знарядь учинення злочину, а й про потенційних жертв, які стають об'єктами злочинних посягань. У сукупності це є підґрунтям для налагодження ефективної профілактики, спрямованої на недопущення вчинення злочинів.

Наведене зумовлює необхідність актуалізації наукових досліджень, присвячених вивченню жертви корисливих злочинів проти власності у великих містах України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам вивчення злочинності й жертви злочину у великих містах, у тому числі й у сфері охорони власності, у різні роки приділяли увагу як зарубіжні, так і вітчизняні вчені. Одним із фундаторів вітчизняної науки у сфері пізнання жертви злочину стали роботи B. О. Тулякова [23]. О.М. Джужа, В.В. Василевич і Є.М. Моісеєв вивчали віктимологічну характеристику й розробляли заходи запобігання загальнокримінальній корисливій злочинності [17, с. 124-144]. В.С. Батирга- реєва досліджувала вказаний феномен у ході вивчення соціально-правових і кримінологічних проблем розбоїв, а пізніше рецидивної злочинності [10; 11]. О.Г. Кулик, І.В. Наумова, А.А. Бова вивчали соціально-демографічні та кримінологічні ознаки осіб, які потерпіли від корисливих злочинів проти власності [18, с. 282-290].

C.В. Албул розробив кримінологічну характеристика корисливо-насильницьких злочинів стосовно іноземних громадян і запропонував шляхи зниження рівня віктимності вказаної категорії громадян [2]. Є.Ф. Азаров працював над цією темою в межах запобігання корисливим злочинам на залізничному транспорті [1]; С.М. Алфьо- ров вивчав корисливу злочинність у розрізі аналізу та запобігання злочинності в курортному регіоні [4]. А.М. Бабенко приділяв увагу вивченню регіональних особливостей жертв корисливої злочинності проти власності [5; 6; 7; 8]. Із цього чітко простежується, що проблема вивчення жертви корисливої злочинності проти власності у великих містах Причорноморського регіону не була предметом самостійного аналізу.

Мета статті полягає в розробленні віктимологічної характеристики корисливої злочинності проти власності у великому місті Причорноморського регіону України.

віктимологічний корисливий злочин власність

Виклад основного матеріалу

Розкриваючи тему корисливої злочинності проти власності у великому місті, зазначимо, що крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої й вимагання вже з давніх часів зараховують до примітивних форм вилучення чужого майна [20, с. 245]. С.В. Албул правильно наголошує, що основні способи їх здійснення не зазнали значних змін від самого моменту зародження людського суспільства. Уже в Законникові Хамурапі, що правив Вавилоном у XVIII ст. до н. е., містяться згадки про означені види посягань, які каралися стратою [2, с. 57; 23, с. 14]. Угорський історик Д. Варга вказує, що крадіжки, грабежі й розбої відмічалися вже в ранніх шумерійців [12, с. 29]. Поширеність корисливих злочинів проти власності в київській Русі деякі автори порівнюють із формуванням національної кримінальної традиції та професіоналізуванням злочинності загалом [2, с. 57]. Якщо сам феномен учинення корисливого злочину проти власності неодноразово вивчався у вітчизняній і зарубіжній літературі, то такий обов'язковий елемент учинення корисливих злочинів проти власності, як особа, що стає жертвою такої події, до сьогодні залишається недостатньо вивченим. Особливо це стосується осіб, які стають жертвами злочину в умовах великого міста. Разом із цим жертва злочину (потерпілий) є важливим елементом у процесі вчинення злочину [17, с. 36]. За даними дослідження, у корисливих злочинах проти власності, учинених у південному мегаполісі, завжди є жертва, яка потерпіла від злочину. За фактами вчинення корисливих злочинів проти власності у великому місті Причорномор'я України в слідчо-судовій практиці, як правило, виноситься постанова про визнання особи потерпілою [10, с. 146]. Відповідно до ст. 55 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, потерпілою у кримінальному провадженні визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди [16]. Разом із зазначеним наголосимо, що в нашій країні, як і в усьому світі, дуже гостро стоїть питання відшкодування жертвам злочину завданої шкоди. Із цього приводу у 2005 році в Україні запроваджено Європейську конвенцію про відшкодування шкоди потерпілим від насильницьких злочинів, яку укладено 24 листопада 1983 року, уведено в дію 1 лютого 1988 року [21]. Виходячи зі змісту ст. 127 КПК України, відшкодування шкоди, завданої внаслідок учинення кримінального правопорушення, може здійснюватися в трьох випадках: з боку підозрюваного, обвинуваченого, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною або юридичною особою на будь-якій стадії кримінального провадження; за результатами розгляду цивільного позову в межах кримінального провадження на підставі відповідного судового рішення; коштами з Державного бюджету у випадках, визначених законом.

Натепер, відповідно до чинної системи роботи правоохоронних органів в Україні, у випадках, коли злочинець у скоєнні злочину не встановлений, питання відшкодування завданої шкоди органами влади навіть не розглядається, це при тому що рівень розкриття цих злочинів становить від 30 до 45% (таблиця 1), тобто більше ніж половина жертв корисливих злочинів проти власності не отримує жодної компенсації. Водночас більше ніж половина злочинців уникають відповідальності, що у свідомості населення створює ілюзію безкарності й вигідності ведення злочинного способу життя (таблиця 2).

Але навіть у більшості розкритих корисливих злочинах найчастіше самі злочинці не компенсують завданої шкоди, оскільки більшість із них або не мають роботи, або в них відсутні інші джерела постійного прибутку.

В Україні ще у 2006 році розроблено Законопроект «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину». У 2012 році депутати зареєстрували Проект Закону України «Про компенсацію шкоди жертвам насильницьких злочинів» [21]. Сьогодні жодного з тих Проектів так і не ухвалено й більшість жертв злочинів не отримує будь- якої компенсації за потерпання від правопорушень. Уся відповідальність за наслідки злочину фактично покладається на саму жертву. У цьому сенсі пізнання феномена віктимізації населення розглядається одним із найважливіших шляхів інформування населення з метою недопущення його віктимізації від досліджуваної категорії злочинів.

Вивчаючи феномен віктимності, В.О. Туляков із цього приводу зазначає: під час правопорушення зловмисник посягає не на конкретну особу, а на знеособлену жертву; у свідомості злочинця жертва не має особистісних якостей; вона, як правило, одна з тих, «хто знаходиться на іншому боці» [22, с. 358]. Однак для групи корисливих злочинів проти власності жертва нерідко, крім абстрактного носія права власності, сприймається злочинцем як реальний носій особистих характеристик, урахування яких злочинцем є необхідною умовою для обрання оптимальних і дійових заходів учинення злочину [2, с. 61]. Пізніше в процесі запобігання злочинності узагальнена інформація про жертв корисливих злочинів проти власності закладається в основу віктимологічної профілактики, зумовлює обрання тих або інших наборів заходів реагування за злочини.

У рамках дослідження варто погодитися із сучасними кримінологами, які звертають увагу на «кримінологічну однорідність феномена крадіжок, грабежів, розбоїв і вимагань», з огляду на спільність причинної детермінації. У цьому сенсі варто вести мову не лише про єдність детермінації вчинення злочинів у великому місті, а й про спільність детермінації віктимної поведінки [3, c. 141]. При цьому в контексті віктимної поведінки в мегаполісі варто розрізняти крадіжки, грабежі, розбої та вимагання, які вчиняються у приміщеннях, від аналогічних злочинів, що вчиняються в громадських містах. Основні відмінності полягають не лише в місці вчинення злочину, а й у характері вчинених злочинів. Жертви крадіжок, грабежів, розбоїв і вимагань, які вчиняються в громадських місцях, як правило, не знайомі зі злочинцями й не характеризуються яскраво вираженою віктимною поведінкою [14, с. 41], тоді як корисливі злочини, що вчиняються з проникненням у житло, часто характеризуються випадками прямого або опосередкованого знайомства жертви з одним із членів злочинного угрупування (посібник, організатор, підбурювач і т.д.). У реальному житті майбутні жертви нерідко допускають витоки інформації про способи свого життя, рід занять, матеріальне становище родини, планування майбутніх витрат, придбання кошторисів тощо.

Спільні риси між злочинами, що вчиняються в приміщеннях, і злочинами, що вчиняються в громадських місцях великих міст, спостерігаються лише серед корисливо-насильницьких кримінальних правопорушень (грабежі, розбої, вимагання) проти власності. Жертви таких злочинів найчастіше дезорієнтовані та налякані швидкістю й інтенсивністю нападу, нахабністю й агресивністю дій зловмисника. Вони не в змозі вжити адекватні нападу заходи протидії. Як правило, жертви через фізичну та психологічну перевагу злочинця демонструють пасивну поведінку, а відсутність опору додає злочинцям упевненості в можливості безкарного вчинення злочину [14, с. 41].

Таблиця 1