Доцільність запровадження спрощених процедур неплатоспроможності у законодавстві про банкрутство

С. В. Донков. Целесообразность введения упрощенной процедуры неплатежеспособности в законодательство о банкротстве

В статье рассмотрены и проанализированы понятие «упрощенная судебная процедура» и «упрощенный порядок судебного разбирательства», исследованы становления указанных правовых институтов в гражданском, хозяйственном процессуальных блоках законодательства, а также их развитие в законодательстве о несостоятельности и банкротстве. Вместе с тем предоставленные характеристики субъектов хозяйствования, относительно которых применяются указанные процедуры. Особое внимание уделено правовым механизмам реализации упрощенных процедур банкротства, указанные предохранители процессуальных злоупотреблений участниками процедур неплатежеспособности, представлены предложения по внедрению упрощенных порядков рассмотрения процедур банкротства отсутствующих должников и предприятий-должников с нулевыми активами.

Ключевые слова: упрощенная судебная процедура, упрощенный порядок, судебное разбирательство, арбитражный управляющий, предприятие с нулевыми активами.

Annotation

S. Donkov. Expenditure of introducing simplified insolvency procedures in bankruptcy law

The concepts of «simplified judicial procedure» and «simplified procedure of judicial examination» are analyzed, the formation of these legal institutions in civil, commercial procedural blocks of legislation are examined, as well as their development in the legislation on insolvency and bankruptcy. The characteristics of the entities to which these procedures apply are indicated. Particular attention is paid to the legal mechanisms for the implementation of simplified bankruptcy procedures, the safeguards of procedural abuses by participants in insolvency proceedings, the proposalsfor the introduction of simplified proceduresfor bankruptcy proceedings of missing debtors and debtor companies with zero assets.

The main role in the study is given to the need to update in the bankruptcy legislation a simplified procedure for bankruptcy proceedings of absent debtors that do not engage in business activities, do not report to the tax authorities, do not pay financial obligations. In the article the proposals for improving procedural legislation will reduce the length of bankruptcy proceedings, reduce their cost, increase the efficiency of debt collection, reduce the workload of the judicial system and, ultimately, will improve Ukraine's performance in international investment attractiveness ratings, and therefore will increase foreign investment in the economy of our country.

An important aspect of the study in the article is the role of professional arbitration managers in solving legal and economic problems associated with the lack of gain crisis, which is characteristic of the state of Ukraine's economy. The proposals mentioned in the article will allow solving the issue of employment of a number of insolvency specialists and involving them in the most socially significant areas of their public services.

Key words: simplified judicial procedure, simplified procedure of judicial examination, insolvency receiver, enterprise with zero assets.

Вступ

Мета статті. Розглянути та проаналізовати поняття «спрощена судова процедура» та «спрощений порядок судового розгляду», дослідити становлення зазначених правових інститутів у цивільному, господарському процесуальних блоках законодавства, а також їх розвиток у законодавстві про неплатоспроможність і банкрутство.

Постановка проблеми. Сфера неплатоспроможності та банкрутства є складовою частиною галузі господарського права та відіграє важливу роль у регулюванні економічно-фінансових відносин між учасниками ринку. Процедури банкрутства призначені одночасно виконувати функції примусового стягнення кредиторської заборгованості за судовими рішеннями та обирати оптимальні шляхи збереження бізнесу боржників і відновлення їх платоспроможності. Однак варто зазначити, що процедури банкрутства в Україні характеризуються великою тривалістю, високою вартістю та низькою ефективністю. Про це свідчить рейтинг Світового банку Doing Business 2020, який є орієнтиром для інвесторів усього світу щодо бізнес-привабливості економіки України. Він дозволяє оцінити законодавство, що регулює підприємницьку діяльність у 190 країнах. Станом на сьогодні Україна посідає 64 місце за легкістю ведення бізнесу, але лише 146 за показниками вирішення неплатоспроможності [1].

Процедури банкрутства, передбачені вітчизняним законодавством, занадто складні та обтяжені великою кількістю проміжних процесуальних судових рішень, а також можуть бути оскаржені у другій і третій судових інстанціях. Це спричиняє «збільшення тривалості кожної судової процедури, зменшує вірогідність та повноту розрахунків боржників з кредиторами, створює надмірну завантаженість судової системи, що є загальною проблемою для судових процесів у всіх галузях права» [2, с. 20]. «Проблема надмірного навантаження на суддів і суди сьогодні в Україні є досить гострою. Середньомісячне навантаження на суддю місцевого загального суду (відповідно до штатної чисельності суддів) становить 56,6 справ і матеріалів. Суддя пересічного районного суду розглядає сотні, іноді 800-900 цивільних справ на рік. Це досить велике навантаження. Якісно вирішувати спори з дотриманням процесуальних строків за таких умов - поза межами фізичних можливостей судді. Такий стан справ неминуче позначається на якості здійснення правосуддя, призводить до порушення строків розгляду справ, а отже, і до порушення права кожного на доступ до правосуддя, права на розгляд справи в розумний строк» [3].

Виклад основного матеріалу

Одним з ефективних процесуальних інструментів, що з'явився відразу у декількох процесуальних кодексах України під час впровадження судової реформи у 2016-2017 роках: Цивільному, Адміністративному та Господарському - є спрощені судові процедури, що призначені для скорочення часу розгляду судових справ. Спрощене позовне провадження призначається для розгляду малозначних справ, трудових спорів, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. У зазначений період у процесуальному законодавстві України були запроваджені нові правові інститути: малозначні справи, справи незначної складності.

Для розуміння сутності спрощених судових процедур у галузі неплатоспроможності цікаво прослідкувати історію їх виникнення у вітчизняному законодавстві. «Дослідження витоків та історичного розвитку є важливим та необхідним етапом на шляху всебічного розуміння сутності будь-якого правового явища» [4]. Спрощені процедури банкрутства юридичних осіб існували фактично з першої редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), що набув чинності з 2000 року, ще до виникнення поняття «спрощене провадження» у поточній редакції Господарського процесуального кодексу України. До таких процедур можна віднести, зокрема, особливі процедури банкрутства відсутнього боржника (ст. 52 Закону про банкрутство в редакції до 2011 р.) та особливі процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником (ст. 51 Закону про банкрутство до 2011 року та ст. 95 останньої редакції статті Закону про банкрутство). У редакції Закону про банкрутство 2013 року з'явилося поняття спрощеного порядку провадження у справі про банкрутство. Спрощений порядок застосовувався у разі відкриття ліквідаційної процедури без застосування процедур розпорядження майном та санації (п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство у редакції 18.01.2013).

У цьому аспекті законодавство про банкрутство на початку 2000-х років було досить прогресивне порівняно з іншими цивільними та господарськими блоками процесуального законодавства, про що свідчить наявність спрощених процедур судового розгляду за 16 років до введення аналогічних норм у ЦПК, ГПК та КАС. Проте чинний сьогодні Кодекс України з процедур банкрутства [5] (далі - КУПБ) не передбачає взагалі жодної спрощеної процедури.

Причина такого законодавчого «регресу» відома, на неї посилаються, зокрема, судді господарських судів усіх інстанцій - зловживання боржниками у застосуванні передбачених законом процесуальних механізмів та кримінальні ознаки спрощених процедур, які начебто створюють умови для ухилення боржників від виконання фінансових зобов'язань. Для європейського законодавства такі процедури не новина. Наприклад, у Франції законодавство про банкрутство вважається частиною кримінального законодавства, а не комерційного. Саме у європейському законодавстві існує поняття «підприємство з нульовими активами».

Інша причина видалення спрощених процедур банкрутства з положень законодавства про банкрутство логічна: робота арбітражного керуючого, який призначається ліквідатором навіть на підприємствах «відсутніх» або з «нульовими активами», має бути оплачена незалежно від результатів погашення кредиторської заборгованості.

Керуючись благими намірами зменшення процесуальних зловживань, автори КУПБ фактично виключили зі сфери правового регулювання тисячі підприємств, які на сьогодні просто неможливо ліквідувати. Суми зобов'язань цих кинутих власниками та законодавцями підприємств обчислюються мільярдами гривень. А це, зокрема, кредиторські зобов'язання щодо податків, соціальних відрахувань, заробітної плати, кредитні зобов'язання. Саме такі показники економічної діяльності суб'єктів господарювання впливають на рейтинги інвестиційної привабливості України. На адміністрування цих зобов'язань держава витрачає чималі кошти. Наприклад, у Німеччині вважається, що існування таких недіючих підприємств в економічному середовищі країни створює небезпеку для інших суб'єктів господарювання. Процедури банкрутства таких підприємств фінансуються державою.

Проте законотворці, які розробляли КУПБ, не передбачили негативного ефекту для економіки країни за результатами видалення спрощених процедур з положень законодавства про банкрутство. На сьогодні відповідальність за доведення до банкрутства декриміналізована, механізмів примусового стягнення на користь кредиторів за відсутності активів у боржників не передбачено. Навіщо розраховуватись за боргами, якщо можна перевести активи підприємства на іншу юридичну чи фізичну особу, а боржника «кинути на призволяще», якщо жодної відповідальності за це не передбачено? Отже, зловживань з боку недобросовісних боржників фактично стало більше, але вони стали не процесуальними зловживаннями, а матеріальними.

У справах про банкрутство відсутнього боржника господарський суд розглядав таку справу без участі банкрута. Ця справа відкривалася за наявності однієї з ознак відсутності: відсутність громадянина-підприємця або керівних органів боржника за місцезнаходженням юридичної особи, ненадання боржником упродовж року бухгалтерської та статистичної звітної документації у податкові органи, наявність інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника [6]. За наявності однієї з перелічених ознак заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника подавалась кредитором незалежно від розміру його вимог. Зазвичай ініціюючим кредитором у справі був підрозділ податкової служби, де боржник був зареєстрований як платник податків або фінансово-кредитна установа.

Тобто господарський суд за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника виносив постанову про визнання боржника банкрутом, відкривав ліквідаційну процедуру та призначав ліквідатором ініціюючого кредитора або арбітражного керуючого за рекомендацією цього кредитора, або, за відсутністю кандидатури арбітражного керуючого, працівника державного органу з питань банкрутства.

Звичайно, у разі відкриття процедур банкрутства відсутніх боржників судом передбачалися можливі зловживання з боку посадових осіб боржників, тому що сам факт відсутності керівних органів та невиконання вимог законодавства щодо подання податкової звітності є правопорушенням, а ухилення від розрахунку з кредиторами апріорі є порушенням їх матеріальних прав. Тому у процедурах банкрутства відсутніх боржників судді господарських судів, що відкривали справи про банкрутство, повідомляли про це органи прокуратури та запрошували їх до участі у зазначених справах.

Відсутній боржник - апріорі порушник за адміністративним, господарським та кримінальним законодавством. Але хто може притягнути таких порушників до відповідальності? Практика свідчить, що банки зацікавлені в ефективних процедурах банкрутства відсутніх боржників за кредитами. Адже замовляючи аналіз фінансово- господарської діяльності неплатоспроможного суб'єкта господарювання за методикою виявлення ознак доведення до банкрутства, як правило, з'ясовується, що і ознаки були в наявності, і такі боржники фактично не були відсутніми, а у відповідальних осіб виявлялися можливості розрахуватися з банками.

У процедурах так званої «самоліквідації» до господарського суду звертався, як правило, ліквідатор або голова ліквідаційної комісії, призначений органом управління власника підприємства-боржника. Таке звернення було обов'язковим, згідно зі ст. 110 ЦК України, в разі, якщо в процедурі добровільної ліквідації не можна було погасити всю кредиторську заборгованість за рахунок грошових коштів та активів боржника.

У чинному законодавстві зазначений правовий механізм просто відсутній. Якщо у боржника у загальній процедурі припинення (ліквідації) немає коштів та інших активів для оплати роботи арбітражного керуючого, він не зможе звернутися до суду із заявою про відкриття справи про банкрутство. У таких випадках підприємство з боргами практично приречене з усією кредиторською заборгованістю та без будь-яких правових наслідків.

В інших випадках створюється правова колізія, коли підприємство-боржник, відносно якого власником прийняте рішення про ліквідацію, звертається до господарського суду із заявою про відкриття справи про банкрутство, процедура відкривається введенням процедури розпорядження майном, для якої характерно здійснення боржником господарської діяльності. Для того щоб відкрити ліквідаційну процедуру, треба півроку проходити усі стадії підготовчих судових процесів, хоча ліквідаційна процедура вже відкрита власником боржника, ліквідаційною комісією вже отримані усі кредиторські вимоги та оцінені усі його активи.

Інше питання, як вирішити проблему оплати роботи арбітражних керуючих у разі відсутності грошових коштів на оплату його роботи у підприємства-боржника в стані припинення? У професійних колах обговорюється проєкт створення окремого підрозділу Міністерства юстиції України для представництва у суді за реалізації спрощеної процедури банкрутства. Але, на думку іноземних експертів, розширення функціоналу та апарату Мінюсту призведе до збільшення бюджетних витрат та адміністративного впливу на суб'єктів господарювання.

Так, під час останніх професійно-освітніх заходів у сфері неплатоспроможності жваво обговорювалася ідея надання послуг зі здійснення представництва у спрощених судових процедурах банкрутства через офіси безоплатної правової допомоги (далі - БПД). Однозначним є те, що послуги з безоплатної правової допомоги щодо супроводження ліквідації боржників з нульовими активами або відсутніх боржників мають надаватися саме арбітражними керуючими. Для цього потрібно змінити певним чином положення про БПД. Кандидатури арбітражних керуючих для здійснення БПД у галузі банкрутства можуть направлятися до Міністерства юстиції України від Національної асоціації арбітражних керуючих України (НААКУ). Відбір арбітражних керуючих для надання послуг БПД має здійснюватися на конкурсній основі.

Разом з тим спрощені процедури банкрутства не повинні бути коротким та зручним шляхом уникнення боржниками обов'язку розрахуватися з кредиторами. Для власників та менеджерів підприємств-боржників повинна бути застосована підвищена відповідальність за виведення активів підприємства-боржника або знищення його звітної документації. КУПБ передбачає солідарну відповідальність керівника боржника за порушення вимог «у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника повним обсягом перед іншими кредиторами» відповідно до п. 6 ст. 34 КУПБ. Разом з тим, згідно з п. 2 ст. 61 КУПБ, до повноважень ліквідатора у процедурах банкрутства належить «заявити вимоги до третіх осіб, які, відповідно до законодавства, несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства». Також цією статтею зазначено: «У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями».

Отже, саме арбітражні керуючі володіють навиками: 1) розшуку майна боржників (у тому числі і відсутніх); 2) оскарження неправомірних та економічно невигідних угод за участю боржників; 3) повернення незаконно відчуженого майна; 4) притягнення менеджерів і власників боржників до солідарної та субсидіарної відповідальності.

Висновки

Таким чином, застосування спрощених процедур банкрутства сприятиме підвищенню дисципліни розрахунків на ринку. Можливість застосування солідарної та субсидіарної відповідальності суттєво розширене положеннями КУПЕ та практикою Верховного Суду, стимулюватиме власників та менеджерів компаній-боржників до своєчасного погашення заборгованості. Органи ДПС, фінансові установи, інші кредитори отримають додатковий механізм ліквідації проблемних боржників та списання кредиторської заборгованості. А арбітражні керуючі отримають додаткову роботу, яка має велике значення для економіки України.

Стосовно питання повернення у законодавство про банкрутство правових положень щодо спрощених процедур залежить від правових позицій усіх учасників законотворчого процесу, судової системи та економічного запиту суспільства. У разі правильного та професійного застосування спрощених процедур банкрутства поняття «відсутній боржник» взагалі залишиться у минулому, тому що власники і менеджери бізнесу мають зрозуміти відповідальність за невиконання вимог законодавства та уникнення обов'язку з розрахунку з кредиторами.