Соціально-правова обумовленість запровадження в законодавство України інституту пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-правова обумовленість запровадження в законодавство України інституту пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

Михайло Пузирьов доктор юридичних наук

Людмила Олефір кандидат юридичних наук

Анотація

Ключові слова: умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, зарубіжний досвід, міжнародно-правове регулювання, пробаційний нагляд, органи пробації, суб'єкти пробації.

SUMMARY

Mykhaylo S. Puzyrov, Lyudmyla I. Olefir. Socio-legal conditionality for introduction of the institute of probation supervision over convicts on parole into the legislation of Ukraine. The article substantiates a socio-legal conditionality for introduction of the institute of probation supervision over convicts on parole into the legislation of Ukraine. It was found that the need to exert a certain influence (supervisory, educational, etc.) over convicts on parole is not new and is evidenced not only by foreign but also domestic history of criminal and executive law. The analysis of modern foreign approaches has shown that the procedure of parole provides for two interrelated stages: 1) release of a person from a penitentiary institution; 2) establishing supervision over him/her after release. It is noted that the assignment of the function of exercising control over convicts on parole to probation authorities will ensure the implementation of this post-penitentiary area on a professional basis. правовий пробаційний покарання

The substantiation of probation authorities as subjects of supervision over convicts on parole is based on the following provisions of international and Ukrainian legislation:

1) The Law of Ukraine "On Probation" provides for penitentiary probation, which, according to Part 1 of Article 11, means the preparation of persons serving a punishment of restraint of liberty or imprisonment for a fixed term, to release for employment and accommodation of such persons after release at their chosen place of residence. In view of this, probation authorities work with the persons in respect of whom measures for preparation for parole are carried out; and it will be logical if after the release, in order to consolidate the results of correction and re-socialization, the mentioned authorities will continue to work with the released persons;

2) Paragraph 12 of Recommendation Rec(2003)22 of the Committee of Ministers to member states on conditional release (parole) provides that the preparation for conditional release should be organized in close collaboration with all relevant personnel working in prison and those involved in postrelease supervision, and be concluded before the end of the minimum or fixed period. Thus, international legal acts adhere to the position on the unity of the subject involved in the process of preparation of parole and supervision over convicts on parole.

Keywords: parole, foreign experience, international legal regulation, probation supervision, probation authorities, probation subjects.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку вітчизняної юриспруденції актуальність проведення фундаментальних досліджень у сфері кримінально- виконавчого права обумовлена процесами реформування кримінально-виконавчої системи України (у зв'язку з ліквідацією 18 травня 2016 р. Державної пенітенціарної служби України й передачею її повноважень Міністерству юстиції України) та удосконалення кримінально-виконавчого законодавства, зокрема в частині адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів. Міністерством юстиції України на сучасному етапі вживаються заходи, пов'язані з реалізацією Національної стратегії у сфері прав людини (затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501/2015) [1], Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015) [2] та Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р) [3], положення яких орієнтовано: по-перше, на підвищення рівня формальних і практичних каналів комунікації між органами державної влади та європейськими й міжнародними партнерами; по-друге, на наближення українського законодавства до стандартів Європейського Союзу; по-третє, на подальше реформування пенітенціарної системи України шляхом впровадження в практику кримінально-виконавчих установ міжнародного досвіду пенітенціарної діяльності та вимог європейських стандартів у сфері виконання покарань і поводження із засудженими.

Серед найновіших здобутків відмічаємо підготовку проєкту Закону України "Про пенітенціарну систему" 2020 р. [4]. У разі прийняття відповідного Закону пенітенціарна система України набуде свого законодавчого визначення, що в перспективі поставить на порядок денний питання про розроблення проєкту Пенітенціарного кодексу України. Бути чи не бути Пенітенціарному кодексу України - покаже час та співпраця учених і практиків. Очевидно лише, що законодавство у сфері виконання та відбування покарань має враховувати сучасні реалії, відповідати потребам практики та за можливості орієнтуватися на міжнародні стандарти. Одним із таких стандартів, що потребує сучасного осмислення правовою системою України, є необхідність здійснення пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми. Теоретико-методологічною основою розроблюваної в статті проблематики є наукові праці таких українських і зарубіжних учених, як: К.А. Автухова, І.Г. Богатирьова, О.І. Богатирьової, О.А. Гритенко, Т.А. Денисової, О.М. Джужі, Д.В. Казначеєвої, О.Г. Колба, Н.В. Коломієць, В.Я. Конопельського, О.М. Кревсуна, В.О. Меркулової, А.А. Рибянцева, А.Х. Степанюка, М.О. Стручкова, П.В. Тепляшина, В.М. Трубникова, С.І. Халимона, Н.Б. Хуторської, В.О. Човгана, О.О. Шкути, В.П. Шупілова, Д.В. Ягунова, І.С. Яковець та ін.

Метою статті є обгрунтування соціально-правової обумовленості запровадження інституту пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, в законодавство України.

Виклад основного матеріалу. Аналіз зарубіжного досвіду в ретроспективі показав, що до кінця XIX ст. позбавлення волі стало предметом усе більшої критики і поступово втратило свою абсолютну позицію домінантного виду покарання. Замість нього багато європейських держав винайшли нові - нетюремні - покарання на зразок умовного вироку (suspended sentence) та умовно-дострокового звільнення під наглядом (supervised parole). У деяких країнах ці нові покарання без позбавлення волі становили тільки невелику зміну в карній практиці; в інших - вони істотно змінили систему тюремного ув'язнення [5, с. 178-179].

Тож потреба чинення певного впливу (наглядового, виховного тощо) на осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, не є новою і засвідчена не лише зарубіжною, а й вітчизняною історією кримінально-виконавчого законодавства.

Починаючи з 2003 р. і до 2014 р. КВК України містив низку статей, присвячених інституту громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а саме:

1. Стаття 160. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

2. Стаття 161. Порядок здійснення громадського контролю за особами, умовно- достроково звільненими від відбування покарання.

3. Стаття 162. Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Зазначені статті було виключено з КВК України на підставі Закону України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів" від 8 квітня 2014 р. № 1186-VII [6].

При цьому в пояснювальній записці до проєкту Закону України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів" не було наведено жодних аргументів щодо виключення ст. 160-162. Водночас у записці вказано, що "даний законопроект спрямований на усунення недоліків Кримінально-виконавчого кодексу України в частині дотримання конституційних вимог та європейських стандартів щодо режиму відбування покарання засудженими, забезпечення мети покарання, визначеної частиною другою статті 50 КК України" (курсив наш. - М. П., Л. О.) [7, с. 1]. Також одним з очікуваних правових та соціально-економічних наслідків прийняття проєкту Закону було визначено "наблизити кримінально-виконавче законодавство України до загальноприйнятих стандартів більшості європейських держав" (курсив наш. - М. П., Л. О.) [7, с. 2]. Навіть більше, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у висновку на проєкт Закону України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів" [8] не висловило позиції щодо виключення з КВК України ст. 160-162.

З огляду на вищезазначені формулювання особа, яка читає текст пояснювальної записки, зіставляючи його з текстом Закону України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів", розуміє таке: кримінально-виконавче законодавство європейських країн та європейські стандарти (міжнародно-правові акти) не передбачають здійснення контролю (нагляду) за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання (протягом невідбутої частини покарання).

Водночас не лише ретроспективні, а й сучасні зарубіжні підходи засвідчують необхідність здійснення постпенітенціарного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання. За результатами вконаного нами аналізу матеріалів, що містяться на офіційних сайтах пенітенціарних відомств та зарубіжних джерелах кримінально-виконавчого (пенітенціарного) права, було виявлено таке.

Зокрема, на офіційному сайті Національного інституту виправної системи Департаменту юстиції США зазначається, що процедура умовно-дострокового звільнення (parole) передбачає дві взаємопов'язані стадії: 1) звільнення особи з установи виконання покарань; 2) встановлення за нею нагляду після звільнення [9].

Щодо інших джерел пенітенціарної політики в зарубіжних країнах установлено, що, наприклад, у ФРН особі, умовно-достроково звільненій від відбування покарання, встановлюється іспитовий строк у межах невідбутої частини строку покарання. Для здійснення контролю за звільненими використовують професійну службу пробації разом із добровільними представниками громадськості, які безкоштовно здійснюють нагляд за такими особами та надають допомогу у їх ресоціалізації [10, с. 38]. Зазначимо, що наведені засади взаємодії органів і установ виконання покарань із громадськими організаціями під час проведення тих або інших заходів спостереження за засудженими або звільненими, надання їм допомоги у ФРН реалізуються вже 40 років, на що свого часу звертали увагу зарубіжні вчені М.О. Стручков та В.П. Шупілов [11, с. 55].

В іншій європейській країні - Норвегії - також передбачено відповідну вказівку на необхідність здійснення постпенітенціарного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, суб'єктом якого є органи пробації.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону Норвегії "Про виконання покарань" та ст. 3-42, 3-43 Правил "Про виконання покарань", на особу, умовно-достроково звільнену від відбування покарання, протягом іспитового строку (невідбутої частини покарання) можуть бути покладені такі обов'язки: а) виконувати рішення щодо місця проживання;

б) з'являтися у тверезому стані до державного або муніципального органу, до визначеної особи або до громадської організації за вказівкою Виправної служби (дата першої явки та періодичність явки встановлюється начальником тюрми спільно зі службою пробації);

в) виконувати рішення про проходження лікування; г) виконувати рішення щодо місця перебування, роботи або навчання; д) утримуватися від контактів із визначеними особами [12, с. 14; 13, с. 12].

Окрім того, п. 1 Рекомендації N Rec (2003) 22 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про умовно-дострокове звільнення" встановлює, що "умовно- достроковим звільненням визнається звільнення особи, яка відбуває позбавлення волі, раніше призначеного терміну з накладенням на цю особу з урахуванням особливостей її особистості обов'язків, яких вона повинна дотримуватися після звільнення". П. 3 Рекомендації також передбачено, що "умовно-дострокове звільнення має сприяти переходу ув'язненого від життя в тюрмі до законослухняного життя в суспільстві за допомогою накладання на нього обов'язків, яких він повинен дотримуватися після звільнення, і здійснення контролю за ним, що сприяло б досягненню цієї мети, захисту громадської безпеки і скороченню рівня злочинності в суспільстві" (курсив наш. -М. П., Л. О.).

Зі свого боку, п. 8 рекомендує таке: "Щоб зменшити ризик повторного вчинення злочину умовно-достроково звільненими ув'язненими, необхідно існування можливості накладення на них з урахуванням їх особистості таких обов'язків:

- виплатити компенсацію або відшкодувати шкоду потерпілому;

- пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності або іншого виліковного захворювання, явно пов'язаного з фактом вчинення злочину;

- працювати або займатися будь-якою іншою схваленою діяльністю, наприклад, навчатися або пройти професійну підготовку;

- брати участь в індивідуальних розвиваючих програмах;

- не проживати у визначених місцях, не відвідувати визначених місць".

У Рекомендації N Rec (2003) 22 також зазначається, що "як правило, умовно- дострокове звільнення має супроводжуватися наглядом, що полягає в наданні допомоги та проведенні контрольних заходів. Характер, тривалість та інтенсивність нагляду мають встановлюватися з урахуванням особливостей кожної конкретної справи. Протягом періоду умовно-дострокового звільнення має бути можливість коригувати характер, тривалість та інтенсивність нагляду" (п. 9). "Обов'язки або заходи з нагляду не повинні призначатися на період часу, що перевищує невідбуту частину покарання" (п. 10) [14].

Отже, вищезазначені приклади зарубіжного пенітенціарного досвіду, а також відповідні міжнародно-правові норми засвідчують, що виключення у 2014 р. з КВК України норм, що передбачали контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, суперечить європейським стандартам, у зв'язку з чим у цій частині назва Закону України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів" видається алогічною.

Тому пропонуємо доповнити КВК України нормами, що передбачають здійснення контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

Зазначимо, що таку пропозицію підтримало 91,1 % респондентів учених і 76,0 % практиків. При цьому, на думку 85,4 % учених і 69,1 % практиків (у межах тих, хто підтримав вказану пропозицію), функції щодо здійснення контролю за особами, умовно- достроково звільненими від покарання, необхідно покласти на уповноважені відбування органи з питань пробації; 6,1 % і 12,7 % відповідних категорій респондентів пропонують такі функції покласти на громадськість (спостережні комісії); відповідно 3,7 % і 2,1 % висловили думку, що такі функції мають здійснювати органи Національної поліції; 2,4 % і 14,1 % - уповноважені органи з питань пробації спільно з громадськістю; 0,8 % практиків висловилися за здійснення відповідних функцій уповноваженими органами з питань пробації спільно з органами Національної поліції; 2,4 % учених і 1,2 % практиків - комплексно всіма названими суб'єктами.

Зазначимо, що учасниками відповідного експертного опитування стали: 1) 90 учених із науковими ступенями кандидата і доктора наук (м. Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Чернігова), які досліджують проблеми пенітенціарної науки та пов'язаних із нею галузей; 2) 800 практиків правозастосовних і правозахисних інституцій, із них: персонал органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України (480 осіб), судді (110 осіб), прокурори (70 осіб), адвокати (140 осіб).

Ми підтримуємо позицію, за якою функції щодо здійснення контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, необхідно покласти на уповноважені органи з питань пробації, оскільки це забезпечить реалізацію цього постпенітенціарного напряму на професійній основі. Крім того, уповноважені органи з питань пробації, керуючись ст. 163-166 КВК України, здійснюють нагляд за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. З огляду на це та з метою уніфікації сформульованої нами пропозиції з положеннями Закону України "Про пробацію" правильним є використання поняття "нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання".

Обґрунтування уповноважених органів з питань пробації як суб'єктів здійснення нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, базується на таких положеннях міжнародного й українського законодавства:

1) Закон України "Про пробацію" передбачає пенітенціарну пробацію, під якою, згідно з ч. 1 ст. 11, розуміється підготовка осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою трудового і побутового влаштування таких осіб після звільнення за обраним ними місцем проживання [15]. Зважаючи на вищевикладене, з особами, щодо яких здійснюються заходи з підготовки до умовно- дострокового звільнення, працюють уповноважені органи з питань пробації; і буде логічно, якщо після звільнення, з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації, зі звільненими особами продовжать працювати названі суб'єкти;

2) п. 12 Рекомендації N Rec (2003) 22 Комітету міністрів Ради Європи державам- членам "Про умовно-дострокове звільнення" передбачає, що підготовка умовно- дострокового звільнення має бути організована за умови тісного співробітництва з тюремним персоналом та персоналом органів з нагляду за особами, звільненими умовно- достроково, і завершена до закінчення мінімального або встановленого періоду [14]. Отже, міжнародно-правові акти дотримуються позиції щодо єдності суб'єкта, залученого у процес підготовки умовно-дострокового звільнення та нагляду за особами, звільненими умовно-достроково.

На додаток до сказаного варто наголосити, що, відповідно до ст. 3-44 Правил "Про виконання покарань", у Норвегії контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, здійснює служба пробації [13, с. 13]. Такі самі функції покладено на служби пробації інших досліджених нами зарубіжних країн.

Висновки

Саме на вищенаведених судженнях ґрунтується наша пропозиція щодо покладення функцій зі здійснення нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, на уповноважені органи з питань пробації.

Організаційно-правовим чинником, що сприятиме запровадженню інституту пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, в законодавство України, є норма абз. 2 ч. 4 ст. 5 проєкту Закону України "Про пенітенціарну систему" 2020 р. [4], якою замість нині чинної чисельності персоналу уповноважених органів з питань пробації, що визначається в розмірі п'яти відсотків кількості осіб, які перебувають на обліку в цих органах (закріпленої на рівні ст. 2 Закону України "Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України" [16]), передбачено збільшене - десятивідсоткове співвідношення чисельності персоналу органів пробації від числа суб'єктів пробації. Тому за рахунок збільшеної в перспективі чисельності персоналу уповноважених органів з питань пробації можна ефективно здійснювати функцію пробаційного нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

Список використаних джерел