Проєкція правомірної поведінки засуджених крізь призму заходів дисциплінарного впливу

The projection of lawful behavior of convictedthrough the prism of measures of disciplinary influence

Kubrak R.M. Candidate of Law, First Depchief is a Chief of Educational Department Dnipro Centre of In-Plant Training of Personnel of the Government Criminally-Executive Service of Ukraine Dnipropetrovsk region, Ukraine

The article analyzes the content and characteristics of disciplinary measures of encouragement and punishment provided for in Articles 130 and 132 of the Criminal Executive Code of Ukraine. Which can be applied to convicted persons to imprisonment for a certain period during the serving of the sentence established by the court. The issues of their legal regulation are illuminated. The author classifies them and divides them into certain groups. The Disciplinary measures - are dividedionto three main groups: 1. Preventive;

2. Restricting material and household needs and benefits of convicts

3. Isolation and safety. There are such incentive measares: 1. Approving and stimulating; 2. Materially stimulating; 3. Aimed at reducing insulation conditions; 4. Restorative and stimulating.

The article also identifies the factors of effectiveness and efficiency of incentives and penalties, which include: 1) the inevitability and binding nature of the application, both in violation and the occurrence of grounds for disciplinary action, and as incentives to encourage consolidation positive behavior of convicts, constant motives and beliefs in the need to comply the established norms of behavior; 2) compliance of objectivity, impartiality and fairness for their application; 3) timeliness, which consists in the implementation of incentives or penalties in the shortest possible time after the onset of the grounds for application; 4) compliance of positive changes in the behavior of the convicted person, the degree of correction or the nature of the disciplinary offense; 5) the application of the type of measure and its intensity (time interval, quantitative characteristics) should take place depending on the identity of the offender, his psychological attitudes, social neglect, the degree of correction.

Based on statistical data, attention is focused on the public danger of violations of the established order of serving sentences and crimes committed by convicts while serving sentences in penitentiary institutions. The most common measures of disciplinary influence applied by the administration to convicts are determined.

The signs of legal relations during the disciplinary influence on convicts while serving their sentences are installed.

The expediency of using quantitative and qualitative indicators of application of incentives and penalties to an individual convicted person to determine the degree of his correction or registration with the aim of carrying out preventive measures of individual direction is substantiated.

As a result, it is proved established that disciplinary influence on convicts is the effective tool of correcting their behavior and one of the key elements of their resocialization.

Key words: penitentiary institution, convicted person, imprisonment for a definite term, measures of encouragement and punishment, social and educational work, resocialization, penitentiary system, crime.

Постановка проблеми. В установах виконання покарань (далі - УВП) України в середньому щорічно вчиняється близько п'ятисот злочинів.

Зокрема, у 2007 р. на території УВП засудженими вчинено 493 злочини, у 2008 р. - 546 [1], у 2010 р. - 420, у 2011 р. - 465, у 2014 р. - 377, 2013 р. - 515,2015 р. - 458, 2016 р. - 298 [2], 2019 р. - 651, за 9 міс 2020 р. - 505 [3]. Загальна кількість порушень засудженими вимог установленого порядку відбування покарання становить у 2017 р. 70 178, 2018 р. - 70 299, 2019 р. - 62 631 [4]. Виходячи з наведених даних, можна констатувати, що динаміка вчинення засудженими злочинів і порушень вимог режиму відбування покарання є сталою з незначними коливаннями й вирізняється високими кількісними показниками на тлі щорічного зменшення кількості засуджених у виправних колоніях, станом на 01 жовтня 2020 р. - 29 728 [3] засуджених. Отже, криміногенна обстановка в УВП залишається складною. Оскільки основним напрямом діяльності установ є виправлення та ресоціалізація засуджених, недопущення вчинення ними нових злочинів, постає потреба в раціональному застосуванні їх персоналом усіх інструментів впливу для досягнення мети покарання. Невипадково проблемні питання нормативної регламентації заходів заохочення та стягнення розглядається в роботах багатьох науковців і практичних працівників органів та УВП.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питання застосування заходів дисциплінарного впливу прямо чи опосередковано розглядали у своїх наукових працях В.В. Карелін, І.С. Яковець, К.А. Автухов [5], Р.М. Кубрак, В.В. Лень [6], О.Г. Колб, О.М. Литвинов [7], М.С. Пузирьов [8; 9], А.Х. Степанюк,

A. В. Байлов, О.В. Лисодєд [10], І.С. Михалко [10],

B. В. Шаблистий, Л.Г. Якименко [11], І.С. Яковець [12], А.В. Ткаченко [14], Г.Й. Шнайдер [15] та інші. Але, незважаючи на існування наукових праць із тематики, вочевидь, питання, порушені в публікації, мають актуальне теоретико-при- кладне значення та потребують дослідження на науковому рівні.

Метою статті є проведення аналізу змісту, структури заходів стягнення та заохочення, що застосовуються до засуджених, як важливого складового елементу виправного впливу на них, формування сталої правомірної поведінки, підтримання правового порядку в УВП.

Виклад основного матеріалу. Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК), ст. 5 взаємна відповідальність держави й засудженого, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом визначені як основні принципи виконання та відбування покарання [16]. Також ст. 50 Кримінального кодексу України встановлено мету покарання, що полягає у виправленні засуджених, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами [17]. Отже, виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства, персонал УВП від імені держави зобов'язаний застосовувати заходи контролю та корегування поведінки засуджених під час відбування покарання, а засуджена особа своєю чергою повинен неухильно дотримуватися встановлених законодавством правил поведінки.

Одним із ключових інструментів впливу на засуджених є заходи заохочення (стимулювання правомірної поведінки) й заходи дисциплінарних стягнень (передбачають певні обмеження за порушення встановленого порядку відбування покарання, вираженого у вимогах режиму). Норми КВК, які визначають дисциплінарні заходи впливу на засуджених до позбавлення волі осіб, за своєю суттю є імперативними й передбачають виключний їх перелік, з регламентованим порядком їх застосування. Водночас у кримінально-виконавчому законодавстві відсутній виключний перелік протиправних дій, за вчинення яких засуджені можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності, як і чіткі критерії для їх заохочення. Але чинним законодавством і підзаконними нормативно-правовими актами визначено перелік обов'язків і правил поведінки засуджених осіб, за порушення та невиконання яких особа може притягуватися до дисциплінарної відповідальності, або за постійне дотримання встановлених правил - заохочена.

Чинний КВК містить досить широкий арсенал заходів впливу на поведінку засуджених. У порівнянні з Виправно-трудовим кодексом України від 23 грудня 1970 р. у чинному КВК України значно розширено перелік заходів заохочення, що можуть застосовуватися до засуджених, зокрема доповнено: присвоєння почесного звання «кращий за поведінкою», «активний учасник самодіяльності» тощо; переведення на поліпшені умови тримання; нагородження подарунком; надання дозволу для виїзду за межі колонії з метою відвідування рідних до семи діб засудженим, які тримаються в дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки. Водночас змінено й види дисциплінарних стягнень. Вони доповнились такими як сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати. Також було виключено із цього переліку частину морально застарілих дисциплінарних стягнень.

Правовідносини, що виникають із приводу дисциплінарного впливу на засуджених осіб, мають особливу юридичну природу. А саме: вони регулюються нормами кримінально-виконавчого законодавства; виникають та існують тільки під час відбування - виконання покарання; виникають на території державної інституції - установи виконання покарань; учасниками їх є три сторони: засуджені, їх представники, адвокати; адміністрація установи; наглядові й погоджувальні органи; адміністрація УВП як одна зі сторін наділена владними вповноваженнями; процедура застосування заходів дисциплінарного впливу (заохочень / стягнень) суворо регламентована правовими нормами; перелік передбачених законодавством заходів є виключним; врешті-решт щодо засуджених настають наслідки: позитивні - в разі заохочення, або негативні, обмежувальні - в разі накладення стягнення.

Дисциплінарні заходи впливу є важливим інструментом корегування поведінки засуджених і ключовим структурним компонентом виховного процесу. Їх застосування надає можливість моделювати за допомогою методу заохочення-по- карання у свідомості засудженої особи необхідність дотримання загальнообов'язкових правил. Головними факторами ефективності й дієвості заходів заохочення та стягнення, які застосовуються до засуджених, є їх відповідність таким критеріям: 1) невідворотність і зобов'язувальний характер застосування як у разі вчинення порушення та настання підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності, так і як заохочувальних заходів, що стимулюють закріплення позитивної поведінки засуджених, сталих мотивів і переконань у необхідності дотримання встановлених норм поведінки; 2) дотримання об'єктивності, неупередженості й справедливості під час їх застосуванні; 3) своєчасність, що полягає в реалізації заохочення або покарання в найкоротший проміжок часу після настання підстав застосування; 4) відповідність позитивним змінам у поведінці засудженої особи, ступеню виправлення або характеру дисциплінарного проступку; 5) застосування виду заходу та його інтенсивність (часовий проміжок, кількісні характеристики) повинно відбуватися залежно від особи злочинця, його психологічних установок, соціальної занедбаності, ступеню виправлення. Значно підвищить дієвість дисциплінарних заходів впливу вдале поєднання діяльності суб'єктів їх застосування та усвідомлення засудженим їх справедливості. За результатами окремих досліджень [5, с. 66], 86% опитаних засуджених зазначили, що стягнення та заохочення застосовуються не завжди справедливо, оскільки залежать не від реальної поведінки особи, а від її вміння налагодити стосунки з представниками адміністрації. Безсумнівно, що вид заохочення та стягнення обирається уповноваженою на це особою персоналу УВП, виходячи зі свого життєвого й професійного досвіду, з обставин, що є підставами до його застосування, в тому числі й психологічних, особистісних характеристик засуджених. Застосування вказаних заходів впливу повинна ґрунтуватися насамперед на глибокому вивченні психологічних якостей засудженої особи, мотивів поведінки, обставин вчинення проступку, на що справедливо звертають увагу у своїх працях М.С. Пузирьов [8, с. 160], Г.О. Фір- сов [18, с. 67].

На нашу думку, є досить дискусійною позиція науковців [5, с. 67], які вважають, що для дотримання принципу справедливості в разі накладення на засуджених стягнень і застосування заохочень потрібно передбачити в законодавстві можливість засудженого висловлювати думку стосовно доцільності обрання відповідного виду заохочення та стягнення. Позаяк засуджені не позбавлені права висловлювати свою думку під час засідань дисциплінарної комісії установи за фактом розгляду справи й застосування до них заходу дисциплінарного впливу. Водночас може виявитися проблематичним застосування до порушників як крайнього заходу реагування в разі використання всіх заходів виховного впливу дисциплінарних стягнень, пов'язаних із тимчасовою їх ізоляцією, як то поміщення до карцеру, дисциплінарного ізолятора (далі - ДІЗО), приміщення камерного типу (далі - ПКТ), одиничної камери. Виходячи з практики, застосування таких видів дисциплінарних стягнень є досить частим; так, у 2016 р. до засуджених стягнення у виді поміщення в ДІЗО застосовано у 18 034 випадках, ПКТ- у 3 863 випадках, у 2017 р.: ДІЗО - 13 293, ПКТ - 901, що становило 37% від загальної кількості порушень; у 2018 р.: ДІЗО - 13 629, ПКТ - 599, що становило 20% від загальної кількості порушень; у 2019 р.: ДІЗО - 12 341, ПКТ - 604, що становило 20% від загальної кількості порушень [4]. Як бачимо, до кожного п'ятого порушника встановленого порядку виконання покарань застосовується виключний захід дисциплінарного реагування. А застосування таких видів дисциплінарних стягнень є вкрай необхідним у випадках ізоляції негативно настроєних засуджених, лідерів «злочинного світу», злісних порушників режиму відбування покарання, які не реагують на застосовані до них інших заходи дисциплінарного впливу, продовжують протиправну діяльність і негативно впливають на інших засуджених, підбурюючи їх до протидії адміністрації УВП, порушень встановленого порядку відбування покарань, схиляють інших осіб до вчинення злочинів. Тому вказані пропозиції, на наш погляд, є передчасними, дискусійними й потребують детального вивчення та обговорення в наукових колах і серед практичних працівників УВП, що підтверджується результатами опитування осіб персоналу установ, з яких лише 35% підтримують таку ідею, та зрозумілою позицією засуджених, 64% яких схиляються до такої позиції.

Кількісно-видові показники застосування до засуджених заходів дисциплінарного впливу є індикатором тих змін психологічних установок, які відбуваються в особистості засуджених, як позитивних, так і негативних. Наявність значної кількості стягнень у засудженої особи за вчинення порушень режиму відбування покарання є підставою взяття її на профілактичний облік (у 2020 р. на профобліках в УВП перебувало 4 156 осіб, із них 2 278 злісних порушників режиму, 226 організаторів азартних ігор, 1 140 схильних до вживання та розповсюдження наркотичних речовин, 75 - до виготовлення зброї, вибухових речовин, 1 591 - до самогубств, 520 - до злісної непокори, 244 - до нападу й захоплення заручників, 358 - до втечі) [3] й проведення з такими категоріями осіб превентивних заходів вузького цільового спрямування. Не зважаючи на це, щорічно засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, під час відбування покарання вчиняється понад сто злочинів. Своєчасне застосування заходів дисциплінарного реагування є запобіжником вчинення засудженими особами інших правопорушень, у тому числі й злочинів. Особливої актуальності це набуває під час роботи з ще повністю несформованими особами, неповнолітніми засудженими, 42 особи з яких станом на 28 січня 2020 р. відбувають покарання у виді позбавлення волі у виховних колоніях [19].

Заходи дисциплінарних стягнень, встановлених КВК України, по суті передбачених обмежень можна поділити на три основні групи:

1. Профілактично-запобіжні (попередження, догана, сувора догана).

2. Обмежувальні матеріально-побутові потреби й блага засуджених (дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати, скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. ст. 138-140 і 143 КВК).

3. Ізоляційно-запобіжні (поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправній колонії (далі - ВК), у ДІЗО з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до 15 діб, а засуджених жінок - до 10 діб; поміщення засуджених, які тримаються у ВК максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до 15 діб; переведення засуджених, які тримаються у ВК, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиничної камери) на строк до трьох місяців).

Своєю чергою заходи заохочення ми вважаємо за доцільне класифікувати таким чином:

1. Схвально-стимулювальні (подяка, нагородження похвальною грамотою).

2. Матеріально-стимулювальні (грошова премія, нагородження подарунком, дозвіл витрачати гроші для придбання харчових продуктів і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати).

3. Спрямовані на зменшення умов ізоляції (надання додаткового короткострокового чи тривалого побачення, збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в ДПК колоній і ПКТ ВК максимального рівня безпеки до двох годин).

4. Відновлювально-стимулювальні (дострокове зняття раніше накладеного стягнення) [6, с. 275].

За результатами проведеного нами дослідження більшість респондентів - засуджених не заохочувалися взагалі (45,2%) або заохочувалися правами начальника колонії (31,7%), до 71,6% із них застосовано заохочення у виді оголошення подяки. Також нами встановлено, що до засуджених здебільшого застосовувалися стягнення правами начальника установи, з яких: 30,2% оголошено попередження, 14,2% оголошено догану, 6,0% поміщено в ДІЗО. На думку 48,9% опитаних, найчастіше засуджені допускають порушення, що виражаються у виді недотримання вимог розпорядку дня, та 18,3% вважають, що до них належать і невиконання законних вимог адміністрації установи. Вищевказані дані дають нам можливість зробити проміжні висновки: найчастіше до засуджених застосовувалися профілактично-запобіжні заходи стягнення та схвально-стимулю- вальні заходи заохочення.

Безсумнівно, об'єкти посягання дисциплінарних проступків і злочинів за значущістю є різними, а тому й засоби реагування на них та їх запобігання повинні відрізнятися за своєю суттю, формою та змістом. Водночас вони різняться і за кількістю їх вчинення протягом року засудженими під час відбування покарання. Починаючи з 2002 р., в УВП засудженими вчинено 3 305 злочинів, передбачених ст. 391 КК України «Злісна непокора вимогам адміністрації УВП», 53 злочини, передбачені ст. 392 КК України «Дії, що дезорганізують роботу УВП», 967 злочинів, передбачених ст. 393 КК України «Втеча з місць позбавлення волі або з-під варти» [19]. Вчинення значної кількості злочинів в УВП зумовлена різними факторами, зокрема й такими як криміногенний склад засуджених, наявність у середовищі установ негативно спрямованих осіб, які є носіями «злодійських традицій», пропагують кримінальну субкультуру, асоціюють себе з «професійною злочинністю», неналежний нагляд за ними та, як наслідок, наявність у них заборонених предметів, як-от наркотичні речовини, алкогольні напої, колючо-ріжучі предмети, виникнення конфліктів між засудженими й інше.

Негативний вплив кримінальної субкультури на процес виконання, відбування покарання відзначається групою дослідників [7, с. 61], які водночас визнавали, що цей процес є закономірним, оскільки всі явища в УВП є причинно зумовленими. Блокування та нейтралізації детермінант вчинення злочинів засудженими, «передвісниками» яких є їх дисциплінарні проступки, є вкрай дієвим запобіжником злочинній діяльності.

У результаті застосування дисциплінарних стягнень засуджена особа має негативні наслідки морально-виховного характеру, осуду (попередження, догану, сувору догану), матеріального характеру (грошовий штраф у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати), процедурного (скасування поліпшених умов тримання), ізолювального характеру як крайні заходи реагування в разі безуспішного застосування інших заходів впливу (поміщення засуджених до ДІЗО, карцеру, переведення до ПКТ, одиничної камери). Це, безсумнівно, залишає психологічний відбиток в її свідомості, що виражається в образі, озлобленості, психічній пригніченості тощо. Тому, на наше переконання, першочерговим має бути дотримання поступовості й ієрархічності застосування дисциплінарних засобів впливу, на верхньому щаблі яких мають стояти профілактичні заходи у формі бесід, зауважень.