Окремі аспекти правового середовища реалізації відповідальності в системі господарсько-торговельної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Окремі аспекти правового середовища реалізації відповідальності в системі господарсько-торговельної діяльності

О.В. Онишко

О.В. Онишко, к.ю.н., доцент, Університет ДФС України

Ключові слова: правопорядок, відповідальність, господарсько-правова відповідальність, підстави відповідальності, засоби відповідальності, сфера діяльності, господарсько-торговельна діяльність.

О.В. Онышко. Некоторые аспекты правовой среды реализации ответственности в системе хозяйственно-торговой деятельности

Ключевые слова: правопорядок, ответственность, хозяйственно-правовая ответственность, основания ответственности, средства ответственности, сфера деятельности, хозяйственно-торговая деятельность.

Правове регулювання, за висловом відомого теоретика права С. Алексєєва, є «...результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього впорядкування, охорони, розвитку відповідно до вимог певного соціального ладу, який здійснюється за допомогою правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів тощо)» [1, с. 289], а притаманний правовому регулюванню механізм результативного юридичного впливу «.є важливим засобом юридичного стимулювання поведінки учасників суспільних відносин» [2, с. 364].

Разом з тим динамізм суспільних відносин, накладений на багатоманітність таких відносин, вимагає безперервної оцінки результативності юридичного впливу на ці відносини, що обумовлює потребу вдосконалення системи правового регулювання. При цьому йдеться про вдосконалення цієї системи у кількісному та якісному вимірах, а саме і про її доповнення новітніми досконалими правовими засобами, і про перегляд діючих правових засобів з метою зняття суперечностей, внесених новою реальністю.

Категорію відповідальності цілком обґрунтовано вважають індикатором дієвості норм права [3, с. 301]. Тому в системі правових засобів, що регулюють суспільні відносини, особливе місце належить правовому інституту відповідальності. Без включення до механізму правового регулювання всебічно розвиненого інституту юридичної відповідальності неможливо забезпечити результативність заходів впливу на правопорушника. Однак під дією реальності зазначений інститут також зазнає значних еволюційних змін. Зокрема, вважається, що виокремлення «.господарсько-правової відповідальності як самостійного виду відповідальності було продиктоване насамперед практичною необхідністю», а також те, що ця відповідальність поєднує приватноправові та публічно правові заходи впливу на правопорушника [3, с. 302]. У світлі цієї об'єднуючої характеристики відповідальності, особливо важливим постає врахування особливостей, що виникають у ході регулювання відносин в окремих сферах діяльності суб'єкта господарювання. Це пов'язане зі здатністю таких особливостей суттєво впливати на кваліфікацію діяння та, відповідно, модифікувати засоби відповідальності й порядок їх реалізації, реалізуючи таким чином загальну спрямованість правового регулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Зазначеним пояснюється велика увага науковців і практиків з різних галузей права до проблем правового регулювання. Серед них: В. Авер'янов, С. Алєксєєв, В. Добровольська, Д. Зятіна, Г. Журавльова, М. Картузов, Л. Касьяненко, А. Малько, В. Мамутов, Т. Мацелик, В. Мілаш, Н. Никитченко, О. Подцерковний, О. Скакун, З. Татькова, В. Щербина та багато інших.

Господарсько-торговельна діяльність, згідно зі ст. 263 Господарського кодексу (далі - ГК) України, це діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їхню реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Уже з наведеного визначення проглядає багатооб'єктність і багатосуб'єктність зазначеної діяльності, що ускладнює надання чіткого переліку видів відповідальності щодо здійснення господарсько-торговельної діяльності. До цього варто додати й те, що в Україні постійно ухвалюються десятки нормативно-правових актів, які регулюють окремі сторони господарської діяльності, чим об'єктивно формуються умови для свідомих і несвідомих правопорушень у підприємницькому середовищі, що актуалізує проблему правильної правової кваліфікації та оцінки заходів відповідальності.

Зважаючи на вказівку на суб'єкта господарювання у наведеному вище визначенні господарсько-торговельної діяльності, в контексті інституту відповідальності, очевидно, варто свідчити насамперед про господарсько-правову відповідальність. Важливо зазначити, що на сьогодні у чинному законодавстві України чітке визначення господарсько-правової відповідальності відсутнє. Одне з її наукових визначень це «...несення суб'єктами господарювання несприятливих економічних і/або правових наслідків у результаті застосування до них передбачених законодавством санкцій за господарські правопорушення» [3, с. 301]. При цьому, згідно із ст. 216 ГК України, таку відповідальність учасники господарських відносин несуть шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Серед таких договорів (відповідно до ст. 263 п. 4 ГК) є договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші.

Однак, визначаючи принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, ст. 216 п. 3 ГК України наголошує на праві потерпілої сторони на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Така можливість розповсюджується також щодо недоброякісності продукції. Тобто не усувається можливість виникнення відповідальності і поза межами договорів, якими опосередковується господарсько-торговельна діяльність. Наприклад, у випадку правового регулювання поставки продукції постачальник (виробник) несе відповідальність лише під час дотримання споживачем правил експлуатації і зберігання товару. Проте ст. 264 ГК України наголошує, що матеріально-технічне постачання і збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання здійснюється суб'єктами господарювання на основі договорів поставки, а також договорів купівлі-продажу.

Відтак у контексті особливостей відповідальності в системі правового регулювання господарсько-торговельної діяльності до них варто віднести переважання договірного регулювання, в межах якого реалізуються юридичні підстави відповідальності. Проте тут важливо враховувати, що, крім перелічених ст. 263 п. 4 ГК України договорів, може мати місце укладання й інших договорів, що розширює межі діяльності та розбудови інституту відповідальності, а застосування відповідальності може виходити за межі договорів, що здатне характеризувати фактичні підстави господарсько-правової відповідальності і вони розрізняються за суб'єктом і об'єктом. Наприклад, для застосування оперативно-господарських санкцій підставою може бути (згідно зі ст. 237 ГК України) не провина правопорушника, а лише факт господарського правопорушення.

Принциповим є те, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації (ст. 2 ГК України) свідчить, що господарсько-торговельна діяльність, крім приватно-торговельних відносин, опосередковується також і публічно-торговельними відносинами.

У переліку останніх називають особливі вимоги до касових операцій, торговельних місць, регулювання правил торгівлі на ринках продовольчими і непродовольчими й іншими видами товарів та деякі інші [3, с. 345]. Звідси інша особливість правового середовища реалізації відповідальності в системі господарсько-торговельної діяльності полягає у площині утворення двох рівнів застосування правових норм, а саме до: приватно-торговельних і публічно-торговельних відносин.

Така можливість застосування правових норм не лише сприяє розвитку суб'єктів господарювання, але досить важлива для гармонізації приватних і публічних інтересів і знаменує реальні кроки до досягнення суспільного правопорядку. На особливу увагу заслуговує те, що за таких умов інститут відповідальності в системі правового регулювання господарсько-торговельної діяльності сприятиме соціальній спрямованості суспільного виробництва відповідно до вимог Конституції України та реалізовуватиме зобов'язальний принцип (ч. 2 ст. 19 Конституції України) як один із принципів, на якому будується метод господарського права.

Разом з тим, на нашу думку, існує ряд аспектів, що знижують значимість інституту відповідальності у сфері господарювання й таким чином гальмують втілення положень щодо соціальної спрямованості суспільного виробництва. Тут насамперед варто зазначити таке. Незважаючи на широкий перелік учасників відносин у сфері господарювання, наданий ст. 2 ГК України, у Загальних положеннях глави 1 ст. 5, яка визначає конституційні основи правового господарського порядку в Україні, відсутня вказівка на відповідальність зазначених учасників, що є важливим засобом забезпечення правопорядку у сфері господарювання. Можна заперечити, що ГК України містить спеціальний розділ V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» та окремі статті в інших главах ГК щодо відповідальності суб'єктів господарювання за порушення законодавства. Однак відсутність у розділі 1 «Основні засади господарської діяльності» вказівки на необхідність належного виконання зобов'язань учасниками відносин у сфері господарювання, забезпечення ними і загальногосподарських, і загальнодержавних інтересів не можна визнати обґрунтованим з огляду на таке.

По-перше, зважаючи на ідентифікацію категорії відповідальності як загального індикатора дієвості норм права, на що вже вказувалося вище. По-друге, відповідальність важливо розглядати як один з різновидів прав суб'єкта відносин, а саме правообов'язок нести відповідальність. Зосередження уваги саме на такій інтерпретації прав, на поєднанні прав і відповідальності, незважаючи на їх автономність, формують ті основи, з врахуванням яких можна очікувати ефект системності для їхнього успішного застосування. На ігнорування такої єдності може вказувати вже відсутність вказівки на відповідальність у Загальних положеннях глави 1 ст. 5, яка визначає конституційні основи правового господарського порядку в Україні. По-третє, поняття «відповідальність» не обмежується лише правопорушеннями, що знайшло відображення у розділі V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» ГК України, та господарсько-правовою відповідальністю, одним із принципів якої є неприпустимість застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ст. 216 ч. 3 ГК України). Як нами зазначалося раніше, поняття відповідальність має значно ширший зміст. Дійсно, юридична відповідальність «.. .найбільш рельєфно проявляється у правопорушенні, але вона реально існує і за умови здійснення дозволених, а тим більше прямовитікаючих із чинного законодавства діянь» [4, с. 69].

Відтак реалізація цивілізованих форм організації та ведення бізнесу невіддільна від збалансування прав та відповідальності підприємців у розумінні останньої не лише в контексті правопорушень, але і як обов'язку відповідати за певну ділянку роботи, справу, за чиїсь дії, вчинки, слова [5, с. 317].

На опосередковане підтвердження такого розуміння можна навести можливість використання під час визначення умов договорів поставки міжнародних звичаїв, рекомендацій, правил міжнародних органів та організацій (ч. 4 ст. 265 ГК України). Це і правило ГК України (ст. 267), згідно з яким строк договору поставки не є його істотною умовою, а закінчення терміну дії договору не відміняє обов'язку (тобто відповідальності) виконати передбачені договором зобов'язання. Це і кодекси усталеної практики, що застосовуються на добровільній основі, добровільний характер стандартів і технічних умов, прийнятих підприємствами, установами й організаціями згідно із Законом України «Про стандартизацію». Це і право (згідно із ст. 28 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності») відмовитися від приймання товару і його оплати під час поставки товару нижчої якості незалежно від того, чи отримало це правило закріплення у договорі.

Окремий пласт відображення відповідальності містять договори міни (бартеру), які передбачаються поряд із ГК України також Цивільним кодексом (далі - ЦК) України та рядом інших законів. Це також відповідальність під час здійснення господарських операцій, що забезпечують зберігання, перевезення вантажів, комерційну концесію, фінансовий лізинг, оренду складських приміщень тощо. Наведений перелік можна продовжити, однак навіть у нашому випадку він не обмежується ілюстрацією лише різновидів договорів, а відображає й інші аспекти діяльності, які вимагають взаємної відповідальності її учасників. Може йтися про відповідальність у забезпеченні прозорості бізнес-діяльності, аудиторських звітів, соціальну відповідальність, етичність поведінки тощо. Тобто тут відповідальність виходить за межі правопорушень, а містить її загальні прояви та виміри, у тому числі пов'язані зі стереотипами поведінки, притаманної суспільству або мають історичне коріння. Природно існують й відповідні механізми її реалізації.

Так, у процесі діяльності у взаєминах між їх учасниками нерідко виникають розбіжності з мотивів пропуску позовної давності. Дослідники зазначають, що внаслідок певних «кульбітів» в існуючій практиці правозастосування вони «.. .у більшості учасників процесу відбивають бажання подальших суперечок з кредитором у судовій площині, переводячи розмову в площину «за поняттями» [6, с. 88]. Це означає, що відповідальність продовжує мати місце, але її реалізація відбувається вже в інших формах.

У контексті перебігу позовної давності існують проблеми з можливістю звернення до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права. Для їх розв'язання зроблено висновок, «.щоб врахувати волевиявлення сторони - відповідача під час застосування позовної давності, радше варто змінити законодавство, надавши йому можливість у судовому засіданні відмовитися від застосування давності» [6, с. 90]. Це окреслює й іншу проблему - більшої узгодженості відповідальності та прав.

У вимірі забезпечення господарського правопорядку відповідальність підприємця варто розглядати як органічне поєднання з правами підприємця. Однак в існуючих визначеннях відображення правового господарського порядку як єдності прав і відповідальності не спостерігається. Досить поширеним є трактування господарсько-правової відповідальності як потерпання [7], перетерплювання учасниками господарських відносин несприятливих економічних та/або правових наслідків у результаті застосування до них господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством та господарським договором [8, с. 377].

З визначення господарського правопорядку як «... стан упорядкованості відносин у сфері господарювання, заснований на сукупності закріплених у законодавстві правових і економічних засобів, при якому забезпечується зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва та добросовісна конкуренція, задоволення та захист прав і інтересів суб'єктів господарювання і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальна спрямованість відповідно до вимог Конституції України» [9, с. 84] проглядає вагомість соціального виміру відповідальності. Принцип соціальної відповідальності має носити всеохоплюючий характер, консолідуючи усіх учасників господарських і загалом суспільних відносин у напрямі стратегічних завдань розвитку на противагу вирішенню ситуативних процесів і потреб. Однак на сьогодні у господарському праві суспільна небезпека діяння лише теоретично визнається критерієм відповідальності та, уже зазначалося, вина практично не враховується під час застосування заходів відповідальності й застосовується принцип презумпції вини правопорушника.

Такий стан речей, на думку науковців, пояснює «.складність і багатоаспектність господарської діяльності, набуття прав і обов'язків суб'єктами господарювання переважно опосередковано через свої органи, відсутність почати реальної можливості встановити наслідки правопорушення і вину правопорушника роблять не виправданим застосування повного складу господарського правопорушення до всіх протиправних дій» [3, с. 310].

Проте, на нашу думку, значимість врівноваженої взаємодії прав і відповідальності потребує більш ретельної правової регламентації. Так, ст. 20 ГК України виділяє основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, серед яких виділяється такий спосіб, як визнання недійсними господарських правочинів (угод) з підстав, передбачених законом. Водночас ЦК України (ст. ст. 219, 220, 221, 226) містить такий спосіб захисту, як визнання правочину дійсним. Важливо, що суб'єкти господарювання можуть одночасно використовувати декілька способів захисту своїх прав, проте не менш важливо, щоб певні зміни у розширенні чи, навпаки, в обмеженні прав учасника певних відносин супроводжувалися адекватними змінами і у його відповідальності в процесі реалізації таких прав та не лише в контексті правопорушень, але і як обов'язку відповідати за певну ділянку роботи, справу, дії, вчинки, що реалізовуватиме загальну спрямованість правового регулювання.

За належного відображення такого підходу у правовому полі та механізмах правового регулювання зазначені відносини набуватимуть цивілізованих форм, мінімізуючи їх негативні прояви, зокрема корупційні та тіньові. Засоби відповідальності мають не просто карати, а, що особливо важливо, попереджувати (шляхом виправлення потенційного правопорушника) здійснення правопорушень. «Юридична відповідальність, - як зазначає Г. Журавльова, - це складне соціально-правове явище, яке слід розглядати як у негативному (як засіб боротьби з правопорушеннями, засіб забезпечення правомірної поведінки учасників правовідносин під час і в процесі виконання своїх обов'язків), так і в позитивному (як засіб заохочення, стимулювання учасників правовідносин до правомірної поведінки) аспектах, які є діалектично взаємопов'язаними» [4, с. 69]. Цілком обґрунтовано наголошуючи на правовому та особистісному аспектах сутності відповідальності, більшого акцентування потребує і її соціальний аспект, зокрема через його виокремлення в самостійний, незважаючи на загальну взаємопов'язаність усіх аспектів відповідальності. Особливу актуальність такий підхід має стосовно господарсько-торговельної діяльності, зважаючи на опосередкування нею різних за природою відносин: приватно-торговельних і публічно-торговельних. Втілений таким чином комплексний підхід до реалізації інституту відповідальності продукуватиме більш ефективні її засоби, здатні відобразити особливості окремих сфер діяльності та взаємин між її учасниками прав, і стане невід'ємною складовою концепції ефективності загальної спрямованості правового регулювання, в основі якої досягнення балансу прав і відповідальності для утвердження суспільного правопорядку і задоволення суспільних інтересів.

Література

1. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2-х т. М.: Юрид. лит., 1982. 361 с.

2. Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права. М.: Юрид. лит., 1987. 440 с.

3. Господарське право: підручник / за ред. О. П. Подцерковного. 3-е вид., доп. і перероб. Одеса: Фенікс, 2018. 616 с.

4. Журавльова Г. С. Юридична відповідальність за порушення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні. Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави: тези доп. Міжнар.наук.-практ. конф. (м. Харків, 22 листопада 2013 р.); МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. Х., 2013. С. 68-70.

5. Новий тлумачний словник української мови. У 3-х томах. Т. 1. Київ: Видавництво «АКОНІТ», 2008. 926 с.

6. Гуйван П. Д. Окремі аспекти практичного застосування позовної давності. Тридцяті економіко-правові дискусії: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет- конференції. Львів, 2018. 114 с.

7. Татькова З. Ф. Підстави, види та форми господарсько-правової відповідальності: дис. ... канд. юрид. наук. Донецьк, 2010. 208 с.

8. Мілаш В. С. Господарське право: курс лекцій: у 2-х ч. Ч. 2. Х.: Право, 2008. 496 с.

9. Господарське право: практикум / за заг. ред. А. Г. Бобкової. Харків: Право, 2018. 592 с.

References

1. Alekseev S. S. Obshchaya teoriya prava: V 2-Kh. m.: Yurid. lit., 1982. 361 P.

4. Zhuravleva G. S. legal liability for violation of the principle of equality of human and civil rights and freedoms in Ukraine. Modern problems of legal, economic and social development of the state: theses of the add. Mezhnar. Nauk. - prakt. conf. (Kharkiv, November 22, 2013); Ministry of internal affairs of Ukraine, Kharkiv. Nats. University of internal affairs. KH., 2013, PP. 68-70.

5. new Explanatory Dictionary of the Ukrainian language. In 3 volumes. Vol. 1. Kiev: Monkshood Publishing House, 2008. 926 P.

6. Guiwan P. D. Some aspects of practical application of the statute of limitations. Thirtieth economic and legal discussions: Proceedings of the International Scientific and practical Internet Conference. Lviv, 2018. 114 p. (in Russian)

7. Tatkova Z. F. fundamentals, types and forms of economic and legal liability: dis.... Kand. yurid. Nauk. Donetsk, 2010. 208 P.

8. Milash V. S. Economic Law: a course of lectures: in 2 parts. Part 2. Kh.: pravo, 2008. 496 P.

9. Economic Law: praktikum / za zag. edited by A. G. Bobkova. Kharkiv: pravo publ., 2018. 592 P.

Размещено на Allbest.ru