Правовий інструментарій ціннісної орієнтації трудового законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет ДФС України

ПРАВОВИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЦІННІСНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

О.Є. Костюченко,

д.ю.н., доцент

Анотація

У статті обґрунтовано, що правовий інструментарій трудового права як принципи права, метод правового регулювання, норми права, законопроєкти, правосвідомість суб'єктів трудового права їхня правова культура та державна політика у сфері праці повинні виражати цінність трудового права та відповідати його соціальній природі.

Ключові слова: трудове право, принцип, метод, норма права, правова культура, правосвідомість, державна політика, трудове законодавство.

Аннотация

Костюченко Е. Е. Правовой инструментарий ценностной ориентации трудового законодательства

В статье обосновано, что правовой инструментарий трудового права как принципы права, метод правового регулирования, нормы права, законопроекты, правосознание субъектов трудового права их правовая культура и государственная политика в сфере труда должны выражать ценность трудового права и отвечать его социальной природе.

Ключевые слова: трудовое право, принцип, метод, норма права, правовая культура, правосознание, государственная политика, трудовое законодательство.

Annotation

O.Y. Kostyuchenko. Legal tools for the value orientation of labor legislation

It is substantiated in the article that legal regulation should have legal guidelines that describe the basic principles of such regulation and distinguish relations in the area of work by branches of law. Such guidelines are, first and foremost, the principles and methods of legal regulation. It is proved that the law principles with their features fully serve as legal tools, which in the interests of socio-economic development can significantly influence the legal support of the social purpose of labor legislation. It is claimed that the features of the method of labor law indicate that governmental orders issued by a public authority are obligatory for participants in the labor relations, but improving the legal status of participants in these relations and determining the additional rights and obligations in comparison with labor legislation can be set by agreement of both parties. Attention is given to the fact that the norms of law enshrined in the law are capable of providing the effective legal influence on legal relations through legal technique. However, the problem ofpresentation of normative material in the labor legislation of Ukraine, the ways and methods of its presentation, extensively, do not prove in favor of effective regulation. It is taken a stand that in the system of legal remedies for ensuring labor rights and freedoms ofparticipants in relations in the area of work, the important role play the legal consciousness, legal culture, means and techniques of legal expression of the will of legislator, linguistic and documentary expression of the content of the act and the rule of law. These means are a parameter (indicator) according to which the process of realization of the social purpose of labor law in Ukraine is managed. It is emphasized that the legal tools of labor law, such as: the principles of law, the method of legal regulation, the norms of law, drafts, the legal consciousness of the subjects of labor law, their legal culture and state policy in the area of work must express the value of labor law and be consistent with its social nature. At the same time, the orientation of the subjects of labor law to the value realization of its norms and social purpose will not only promote clear, steady observance and enforcement of laws, but will also target law-making activities of state bodies in the implementation of the Basic Law of Ukraine in the process of adoption of normative-legal acts in the area of work.

Key words: labor law, principle, method, legal norm, legal culture, justice, state policy, labor legislation.

Мета

Метою цієї статті є обґрунтування того, що правові засоби в трудовому праві повинні виражати його цінність та відповідати його соціальній природі.

Постановка проблеми

Для плідного розв'язання методологічних проблем правової науки в частині реалізації соціального призначення трудового права необхідно розглянути реалізацію трудових правовідносин у зв'язку з конкретними правовими засобами (інструментами). Правові засоби як інструменти правового впливу на волю і свідомість учасників правовідносин, на нашу думку, функціонально націлені на впорядкування фактичної поведінки людей у їхній практичній діяльності. А отже, дослідження правового інструментарію ціннісної орієнтації трудового законодавства виконує науково-практичне завдання: упорядкування комплексу засобів впливу на учасників трудових правовідносин з метою відображення у законодавстві прогресивних правових ідей у сфері праці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

трудовий право свідомість правовідносини

Проблема правових засобів у праві все частіше привертає увагу вітчизняних науковців різних галузей права, що загалом свідчить про удосконалення методологічних основ розвитку права в Україні. Свої праці проблемі правового інструментарію присвятили І. О. Дзера, С. М. Кушнір, О. Ф. Мельничук, І. О. Соколова, В. Я. Тацій, А. М. Чернобай та ін. Водночас трудоправове дослідження правового інструментарію вимагає дослідження цієї проблеми на основі наукових результатів, отриманих у галузі теорії права. І тому методологічним фундаментом цієї статті стали праці С. С. Алексєєва, Д. А. Керімова, А. М. Колодія, О. А. Менюк, Е. В. Назаренка, Н. М. Оніщенко, В. А. Сапуна, В. М. Сирих, Є. І. Фарбера, В. А. Чефранова, Ю. С. Шемшученка.

Виклад основного матеріалу

С. С. Алексєєв висловлює думку про те, що правовий вплив є ширшим поняттям, ніж правове регулювання, що характеризує право в дії, всі напрями та форми впливу права на суспільне життя, в тому числі й на функціонування права як духовного фактора [1, с. 145]. За допомогою узгодженого єдиного нормативного регулювання забезпечується спеціалізований правовий вплив [2, с 185]. Отже, правовий вплив реалізується не тільки за допомогою правового регулювання, а й у впорядкованій сукупності внутрішньо узгодженого комплексу засобів впливу на учасників суспільних відносин. Не є винятком і відносини у сфері праці. Для розкриття багатогранності правових засобів реалізації трудового права необхідно проаналізувати засоби впливу на суб'єктів, які відображають специфіку правового регулювання несамостійної праці на основі трудового договору. Тобто методологія викладу матеріалу вимагає торкнутися питання про правову основу правового інструментарію в трудовому праві, зокрема принципів, методів та норм, які реалізуються в трудових та пов'язаних з ними відносинах. Характеризуючи нормативну основу правового інструментарію, одного визнання потреби регулювання трудових правовідносин нормами трудового права недостатньо. Правове регулювання повинно мати правові орієнтири, які окреслюють першооснови такого регулювання та розмежовують відносини у сфері праці за галузями права. Такими орієнтирами, на нашу думку, є принципи та методи правового регулювання.

По-перше, принципи в праві допомагають не тільки формулювати підхід до правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин, а й визначають сутнісні характеристики норм права, що формулюються вперше. Застосування принципів сприяє вирішенню такого практичного завдання, як змістове наповнення статей нормативного акта, яким мають регулюватися трудові правовідносини в Україні. Існує думка, що «перехід» принципу в норму може здійснити суддя, який під час прийняття рішення може застосувати принцип права, переводячи його в норму, пов'язуючи сторони, на тій підставі, що відповідний принцип фактично пов'язує ці сторони в їх відносинах і обов'язках [3, с. 61]. А. М. Колодій зазначає, що, незважаючи на відмінність поглядів на проблему права, юридична наука у відповідні історичні епохи була єдиною в проголошенні певних положень та ідей як принципів права. Іншими словами, принципи права - це такі правові явища, які безпосередньо пов'язують зміст права з тими закономірностями суспільного життя, на яких ця правова система побудована і які вона закріплює. Саме ця залежність обумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи і методи реалізації права [4, с. 20-21].

Науковці аргументовано доводять, що «принципи охоплюють усю правову матерію - ідеї, норми, відносини, також надають їй логічності, послідовності, збалансованості. У принципах права синтезуються світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права. Зокрема, еволюція права проходить від ідеї до норм, потім через реалізацію норм - до суспільної практики. Саме починаючи з появи ідеї, а ідея доволі часто формується у вигляді правового принципу, принцип визначає, направляє розвиток права» [5, с. 41]. Тобто свідчити про правові засоби в праві, уникаючи принципів права, буде помилковим, бо саме принципи права націлюють правовий масив на досягнення поставлених цілей. Викладене дає підставу стверджувати, що принципи права з їхніми властивостями повною мірою виступають юридичними інструментами, які в інтересах соціально-економічного розвитку здатні суттєво вплинути на правове забезпечення реалізації соціального призначення трудового права.

По-друге, методи (метод) правового регулювання надають можливість здійснити розмежування відносин у сфері праці і відповідають на запитання щодо спеціально- юридичних галузевих засобів регулювання правовідносин. Виходячи з того, що специфікою методу трудового права є сукупність засобів та прийомів, які застосовують у практичній діяльності, можна свідчити, що метод визначально впливає на характеристику правового статусу суб'єктів трудового права та характер зв'язків між учасниками правовідносин у сфері праці, де загалом учасники цих відносин виступають як юридично рівні. Також метод правового регулювання є ключовим критерієм, що визначає характер норми, яка регулює правовідносини, наприклад імперативні та диспозитивні норми, які співіснують у трудовому праві. Метод правового регулювання дає відповідь на такі практичні запитання: як встановлюються права та обов'язки суб'єктів трудового права, чи можуть права та обов'язки встановлюватись на основі нормативної угоди, договору тощо або права та обов'язки визначаються тільки в законі чи іншому нормативно-правовому акті. Тут важливо зазначити, що властивості методу вказують на те, що владні приписи, видані державним органом, є обов'язковими для учасників відносин у сфері праці, але покращення правового становища учасників цих відносин і визначення додаткових (у позитивному значенні), порівняно із трудовим законодавством, прав та обов'язків може встановлюватися за угодою сторін.

По-третє, зазначаючи про норму права, варто чітко розмежовувати правову норму як загальнообов'язкове правило поведінки, побудоване за типовою структурою в єдності її елементів - гіпотеза, диспозиція, санкція, яку С. С. Алексєєв називає «логічною нормою» [6, с. 305], та норми, які містяться в статтях нормативних актів. У правовій науці усталеними є положення про те, що норми права мають ряд особливостей, які дозволяють використовувати їх як «регламентатора» суспільних відносин. За допомогою правових норм досягається єдність державного регулювання. Нормативно-правове регламентування суспільних відносин є визначальною ланкою в механізмі правового регулювання. Усі інші ланки (за винятком правової свідомості та правової культури) не тільки обумовлені системою юридичних норм, створюючи в сукупності право, а й, по суті, являють собою його конкретний вияв. Право є регулятором (регламентатором) суспільних відносин в єдності, в системі своїх норм [7, с. 106, 108, 110, 113, 115]. Норма права - це об'єктивно утворене всередині інституту права загальне правило поведінки, яке регулює типове суспільне відношення або одну зі сторін цього відношення і внаслідок цього набуває відносної самостійності, стійкості і автономії функціонування [8, с. 253]. Нормативні акти, які виконують «службову» роль, забезпечують вплив на суспільні відносини з метою їх направлення в бажаний (визначений законодавчо) напрям розвитку. Однак ефективність правового впливу досягається за допомогою юридичної техніки [7, с. 125]. Проблема викладу нормативного матеріалу в трудовому законодавстві України, способи та прийоми його викладу значною мірою свідчать не на користь ефективного регулювання. Проблематика ефективності правового регулювання та застосування засобів юридичної техніки перебуває за межами правового поля і починається з роботи над законопроєктами.

Усвідомлюємо той факт, що законопроєкти не є нормами права, але вважаємо необхідним зупинитися на них, бо в широкому розумінні сутності «правових засобів» законопроєкти можна віднести до правового інструментарію.

Безперечно, кількість законопроєктів перевищує кількість прийнятих законів, але саме в цих документах закріплюються перспективи виникнення чи розвитку, зміни та припинення правовідносин у сфері праці. Роль законопроєктів у визначенні напрямів правового регулювання з можливостями публічного обговорення їх змісту надає можливість зорієнтуватися не лише у питаннях, які потребують уваги науковців, а й у варіативності вирішення певних проблем у регулюванні суспільних відносин. Водночас уже на стадії реєстрації законопроєкту органи виконавчої влади розпочинають реалізовувати визначену законом компетенцію. Йдеться про повноваження Міністерства юстиції України, яке на кожен законопроєкт готує висновок щодо його відповідності чинному законодавству, наявних колізій з чинними нормативними актами, неправильних, помилкових або суперечливих тлумачень правових явищ, узгодженості статей документа тощо. Така робота Міністерства юстиції України невід'ємно пов'язана з розвитком правової науки, а отже, з позиції наукової доцільності законопроєкти визначено як правовий засіб трудового права.

На нашу думку, в систему правових засобів також необхідно включати державну політику. Ряд кризових явищ та сучасний стан соціально-економічного розвитку України переконливо доводять, що подолати глобальні проблеми та системні ризики у сфері праці за межами державної політики неможливо. Вважаємо, що саме в державній політиці об'єктивізуються ідеологія держави та цілі діяльності суспільства в цілому й окремих його членів. Щодо трудових правовідносин, то державна політика у цій сфері має відображати напрями розвитку цих відносин на засадах свободи, рівності та справедливості. Саме тому науково обґрунтовані стратегії і концепції розвитку по праву можуть бути віднесені до вихідного пункту всього розмаїття правових засобів у трудовому праві. Водночас В. М. Сирих зазначає, що вивчення права в його зв'язку з економікою і політикою дає відповіді на деякі питання правової науки, але не розкриває основних і фундаментальних закономірностей функціонування і розвитку права [9, с. 44]. Автор наголошує, що закономірності розвитку права не можна вивести ні із самих правових норм, ні з правозастосовної діяльності органів держави, бо в складній системі взаємозв'язків та взаємозалежностей ці компоненти соціальної реальності, зрештою, є похідними, залежними від матеріальних, економічних відносин [9, с. 48]. Таким чином, діяльність органів державної влади щодо регулювання відносин у сфері праці також виражається в державній політиці і є основоположним засобом формування трудового права та впливу на свідомість (волю) учасників відносин у сфері праці. Тут важливо усвідомити, що державна політика має два напрями дії: перший - вплив на процес формування норм права, які приймаються з метою регулювання існуючих правовідносин та розмежування інтересів суб'єктів права; другий - вплив існуючих правовідносин та норм на формування політики в державі.

Також у системі правових засобів забезпечення трудових прав і свобод учасників відносин у сфері праці вагоме місце посідають правосвідомість, правова культура, засоби та прийоми юридичного вираження волі законодавця, мовно-документального вираження змісту акта та норма права. Ці засоби є параметром (показником), відповідно до якого здійснюється управління процесом реалізації соціального призначення трудового права в Україні. Водночас правосвідомість і правова культура виступають важливим елементом механізму правового регулювання. С. С. Алексєєв, характеризуючи їх, писав так: «Правосвідомість, у першу чергу, має суттєве значення для самої основи правового регулювання - юридичних норм» [7, с. 174]. Правова культура, як і правосвідомість, виступає як засіб забезпечення дії права на стадії реалізації суб'єктивних прав і обов'язків [7, с. 177].

Характеризуючи правосвідомість, науковці вказують на те, що правосвідомість як правова категорія є найбільш загальним поняттям, за допомогою якого відбувається оцінка правової поведінки людей у громадському житті, а також визначається бажаний правовий порядок [10, с. 6]. У літературі також зазначається, що право як регулятор суспільних відносин діє через і за допомогою правосвідомості. Це досягається не тільки тим, що люди свідомо керуються у своїй поведінці нормами права, а й тим, що правосвідомість дає юридичні оцінки поведінки на додаток до чинних законів [11, с. 26]. Є. І. Фарбер дійшов висновку, що жодна галузь юридичної практики не обходиться без правосвідомості [12, с. 154]. В. А. Сапун доводить, що поза правосвідомістю немислимі ні створення, ні реалізація права, тому що право, правові суспільні відносини - це ідеологічні відносини, функціонування яких цілком пов'язане з волею і свідомістю людей [13, с. 36]. Отже, правосвідомість перебуває в тісному зв'язку з нормами права та забезпечує вольові дії учасників суспільних відносин щодо використання у своїй діяльності правил поведінки, встановлених державою. З позиції реалізації соціального призначення трудового права правосвідомість спонукає роботодавців та працівників до свідомого використання у своїй діяльності норм трудового права. Науковці, визначаючи правову культуру як фактор забезпечення дії права, справедливо стверджують, що питання права, його розвиток у сучасних умовах необхідно розглядати як невід'ємну складову сучасної правової культури [14, с. 305, 317]. «Правова культура - це лише позитивні соціальні цінності, у тому числі - погляди, мотиви, установки, переконання, які міститься в основі правомірної поведінки» [15, с. 5].

Зазначаючи про правову культуру та її зв'язок із правом, варто погодитися з твердженням Ю. С. Шемшученка, який наголошує, що право і культура є взаємопов'язаними, взаємодіючими категоріями. Це зумовлено тим, що право є елементом культури суспільства, його соціальною цінністю. Ці зв'язок і взаємодія простежуються за багатьма напрямами. Їхні виявлення й усвідомлення мають важливе значення для побудови правової держави. Автор наголошує, що основою єдності правової культури і правової системи є єдність правової норми і реальної поведінки людей. Саме ця єдність обумовлює досягнення соціальної ефективності права [16, с. 4-5]. Також необхідно погодитися з твердженням про те, що правова культура є невід'ємною умовою формування правової держави, її громадянського суспільства, здійснення суспільно-правової реформи, утвердження верховенства права в усіх сферах суспільного буття, свободи, різноманітних способів і форм реалізації правового статусу особи [5, с. 207].

Висновки

Наведене дає підстави стверджувати, що принципи, методи, норми трудового права, а також правова культура та правова свідомість суб'єктів трудового права, законопроєкти, державна політика у сфері праці повинні виражати цінність трудового права та відповідати його соціальній природі. Водночас орієнтація суб'єктів трудового права на ціннісну реалізацію його норм та соціального призначення сприятиме не тільки чіткому неухильному дотриманню та виконанню законів, а й буде націлювати правотворчу діяльність державних органів на виконання Основного Закону України в процесі прийняття нормативно-правових актів у сфері праці.

Список використаних джерел

1. Алексеев С. С. Теория права. М.: БЕК, 1993. 224 с.

2. Алексеев С. С. Собрание сочинений: в 10 т. [+ Справоч. том]. Т 2: Специальные вопросы правоведения. М.: Статут, 2010. 471 с.

3. Сурко Е. В. Принципы права: монография. М.: Ось-89, 2008. 192 с.

4. Колодій А. М. Принципи права України. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 208 с.

5. Принципи верховенства права: проблеми теорії та практики: монографія: у 2-х кн. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Кн. 1: Верховенство права як принцип правової системи: проблеми теорії / відп. ред. Н. М. Оніщенко. Київ: Юрид. думка, 2008. 344 с.

6. Алексеев С. С. Общая теория права: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: ТК Велби, Проспект, 2008. 576 с.

7. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. М.: Юрид. лит., 1966. 187 с.

8. Керимов Д. А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права. 4-е изд. М.: Изд-во СГУ 2008. 521 с.

9. Сырых В. М. Метод правовой науки (Основные элементы, структура). М.: Юрид. лит., 1980. 176 с.

10. Назаренко Е. В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество. Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1968. 190 с.

11. Чефранов В. А. Правовое сознание как специфическая разновидность социального отражения: Философско-методологический очерк. Киев: Вища шк., 1976. 210 с.

12. Фарбер Е. И. Правосознание как форма общественного сознания. М.: Юрид. лит., 1963. 206 с.

13. Сапун В. А. Социалистическое правосознание и реализация советского права. Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1984. 112 с.

14. Дія права: інтегральний аспект: монографія / відп. ред. Н. М. Оніщенко. Київ: Юрид. думка, 2010. 360 с.

15. Менюк О. А. Формування правової культури підприємця: теоретичні та прикладні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2003. 16 с.

16. Шемшученко Ю. Теоретичні засади взаємодії права і культури. Право та культура: теорія і практика: Міжнар. наук.-практ. конф. Київ: МП «Леся», 1997. С. 4-5.

References

1. Alekseev S. S. Teorija prava. M.: BEK, 1993. 224 s.

2. Alekseev S. S. Sobranie sochinenij: v 10 t. [+ Spravoch. tom]. T. 2: Special'nye voprosy pravovedenija. M.: Statut, 2010. 471 s.

3. Surko E. V. Principy prava: monografija. M.: Os'-89, 2008. 192 s.

4. Kolodii A. M. Pryntsypy prava Ukrainy. Kyiv: Yurinkom Inter, 1998. 208 s.

5. Pryntsypy verkhovenstva prava: problemy teorii ta praktyky: monohrafiia: u 2 kn. / za zah. red. Yu. S. Shemshuchenka; redkol.: Yu. S. Shemshuchenko (holova) ta in. Kn. 1: Verkhovenstvo prava yak pryntsyp pravovoi systemy: problemy teorii / vidp. red. N. M. Onishchenko. Kyiv: Yuryd. dumka, 2008. 344 s.

6. Alekseev S. S. Obshhaja teorija prava: uchenik. 2-e izd., pererab. i dop. M.: TK Velbi, Prospekt, 2008. 576 s.

7. Alekseev S. S. Mehanizm pravovogo regulirovanija v socialisticheskom gosudarstve. M.: Jurid. lit., 1966. 187 s.

8. Kerimov D. A. Metodologija prava: predmet, funkcii, problemy filosofii prava. 4-e izd. M.: Izd-vo SGU, 2008. 521 s.

9. Syryh V. M. Metod pravovoj nauki (Osnovnye jelementy, struktura). M.: Jurid. lit., 1980. 176 s.

10. Nazarenko E. V. Socialisticheskoe pravosoznanie i sovetskoe pravotvorchestvo. Kiev: Izd-vo Kiev. un-ta, 1968. 190 s.

11. Chefranov V. A. Pravovoe soznanie kak specificheskaja raznovidnost' social'nogo otrazhenija: Filosofsko-metodologicheskij ocherk. Kiev: Vishha shk., 1976. 210 s.

12. Farber E. I. Pravosoznanie kak forma obshhestvennogo soznanija. M.: Jurid. lit., 1963. 206 s.

13. Sapun V. A. Socialisticheskoe pravosoznanie i realizacija sovetskogo prava. Vladivostok: Izd-vo Dal'nevost. un-ta, 1984. 112 s.

14. Diia prava: intehralnyi aspekt: monohrafiia / vidp. red. N. M. Onishchenko. Kyiv: Yuryd. dumka, 2010. 360 s.

15. Meniuk O. A. Formuvannia pravovoi kultury pidpryiemtsia: teoretychni ta prykladni aspekty: avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Kyiv, 2003. 16 s.

16. Shemshuchenko Yu. Teoretychni zasady vzaiemodii prava i kultury. Pravo ta kultura: teoriia ipraktyka: Mizhnar. nauk.-prakt. konf. Kyiv: MP «Lesia», 1997. S. 4-5.

Размещено на Allbest.ru