Вплив державної політики України на формування системи запобігання злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет ДФС України

Вплив державної політики України на формування системи запобігання злочинності

Г.В. Дідківська

к. ю. н., доцент

Анотація

кримінальний законодавство злочинність

У цій статті констатується, що планомірне запобігання злочинності пов'язується з кримінологічною політикою спеціально-кримінологічного характеру, а також шляхом запобігання конкретним кримінальним правопорушенням. Зазначено, що, на відміну від кримінально-правової, кримінологічна політика не передбачає прийняття і застосування норм кримінального законодавства. Вказується, що політика запобігання злочинів реалізується на основі кримінологічного прогнозування і планування з урахуванням соціальної та економічної ситуації, що постійно змінюється. Кримінологічною політикою використовується найбільш обґрунтована з соціально-політичних позицій або визначається відповідно до неї нова теорія запобігання злочинності, під впливом якої розробляються форми, завдання, зміст, принципи діяльності держави у сфері нерепресивного напряму запобігання злочинності.

Ключові слова: кримінологічна політика, кримінальні правопорушення, злочинність, злочин, система запобігання злочинності.

Г.В. Дидковская. Влияние государственной политики Украины на формирование системы предупреждения преступности

Аннотация

В этой статье констатируется, что планомерное предупреждение преступности связывается с криминологической политикой специально-криминологического характера, а также путем предотвращения конкретным уголовным правонарушением. Отмечено, что, в отличие от уголовно-правовой, криминологическая политика не предусматривает принятия и применения норм уголовного законодательства. Указывается, что политика предотвращения преступлений реализуется на основе криминологического прогнозирования и планирования с учетом социальной и экономической ситуации, которая постоянно меняется. Криминологической политикой используется наиболее обоснованная с социально-политических позиций или определяется в соответствии с ней новая теория предупреждения преступности, под влиянием которой разрабатываются формы, задачи, содержание, принципы деятельности государства в сфере нерепрессивного направления предупреждения преступности.

Ключевые слова: криминологическая политика, уголовные правонарушения, преступность, преступление, система предотвращения преступности.

G.V. Didkovskaya. The influence of state policy of Ukraine on the formation of the crime prevention system

Annotation

This article states that the systematic prevention of crime is associated with criminological policy, special criminological nature, as well as by preventing a specific criminal offense. It is noted that, unlike criminal law, criminological policy does not provide for the adoption and application of criminal law. It is indicated that the crime prevention policy is implemented on the basis of criminological forecasting and planning taking into account the constantly changing social and economic situation. Criminological policy uses the most justified from a sociopolitical standpoint or develops a new theory of crime prevention, under the influence of which, develops forms, objectives, content, principles of the state in the field of non-repressive direction of crime prevention.

The definition of the optimal solution to the problem is given on the basis of a comparative analysis of the proposed possible options. It is noted that this part of the Concept may be about improving the existing system of non-repressive crime prevention, management and coordination, or reforming them in the direction of fundamentally updating approaches to the prevention of crime. Of the existing conceptual options, preference is given to those of them, the implementation of which the state, its institutions, society is able to ensure. International instruments state that crime prevention should not be seen as an isolated problem that is solved in a simplified and inconsistent manner, but rather as a broad and complex area of activity that requires appropriate strategies and approaches that take into account, in particular: socio-economic, political and cultural the conditions of the society in which they are carried out; the degree of development of society with special emphasis on the changes that are happening now and may happen in the future; appropriate traditions and customs with the maximum and effective use of opportunities of local significance.

It is proved that the creation of specific strategies should be based on the criminological situation, the state of crime, the level of criminogenic potential of society, the development of the theory of crime prevention, the degree of resource provision.

Key words: criminological policy, criminal offenses, crime, crime, crime prevention system.

На сучасному етапі розвитку суспільства кримінологічна політика являє собою не тільки сукупність упорядкованих заходів, але є певним ідеологічним генератором, який підвищує запобіжну активність у суспільстві, формує в ньому соціальну толерантність і повагу до соціальних цінностей, сприяє накопиченню в суспільних відносинах соціального позитиву: громадський правопорядок, довіра, чесність, порядність. За словами професора М.М. Бабаєва, якщо кримінальна політика бореться зі злом, караючи за зло, то кримінологічна політика запроваджує добро, навчаючи добру. «Концепція» перекладається як система поглядів, уявлень про ті чи інші явища; засіб розгляду будь-яких явищ, розуміння чогось; керівний теоретичний принцип або нормативна формула. Концепція розглядається як власна доктрина, в якій прозоро і чітко викладена політична воля держави щодо проблеми подолання злочинності, її наміри і рішучі дії, владні погляди, організаційний, регулятивно-контролюючий початок політики. Владні повноваження, безсумнівно, являють собою засоби здійснення політики в державі та за її межами [1].

Наприклад, у Великій Британії провідну роль у формуванні кримінально-правової і кримінологічної політики відіграють основні політичні партії і Кабінет Міністрів, який ним утворюється, де ключову позицію займає Міністерство внутрішніх справ. Саме на нього покладено основний обов'язок запобігання злочинності. Ще у середині минулого століття в системі МВС країни були створені спеціальні підрозділи, які постійно займаються питаннями запобігання злочинності, зокрема Стаффордський поліцейський центр із запобігання злочинності, в якому відбуваються публічні обговорення цієї проблеми за участі журналістів та широкої громадськості. Як бачимо, забезпечення кримінологічної політики є складовою частиною організаційно-політичної і економічної доктрини управління державою, за виконання якої уряд несе політичну відповідальність [2].

Для порівняння, як зазначено в офіційних джерелах, у нашій державі за останні 20 років було прийнято 4 комплексних програми запобігання злочинності в країні за різними назвами. При цьому жодного разу ніде і ніхто не надали інформації про результати їх виконання. Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована концепція, є важливим сегментом та має бути змістовно максимально соціально правдивим у розумінні природи злочинності, соціальної деструктивності людини, наявності в державі сприяючих кримінальним проявам умов, реальності досягнення позитивних цілей, готовності суспільства протидіяти негативним явищам і платити за це певну ціну. Здійснено аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності прийняття таких концепцій для її розв'язання. Необхідно чесно перерахувати основні причини й умови певних тенденцій злочинності і тих негативних явищ, які активно сприяють проявам кримінологічного потенціалу членів суспільства [2].

При визначенні оптимального вирішення проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів концепцій може йтися про вдосконалення існуючої системи нерепресивного запобігання злочинності, управління і координації нею або про їх реформування в напрямі принципового оновлення заходів запобіжного впливу на злочинні прояви. Із існуючих концептуальних варіантів перевага надається тому з них, виконання якого держава, її інституції, члени суспільства в змозі забезпечувати. У міжнародних документах зазначається, що запобігання злочинності слід розглядати не як ізольовані проблеми, які вирішуються спрощено і непослідовними методами, а швидше як широкі і складні напрями діяльності, які потребують відповідних стратегій і підходів, що ураховують, зокрема: соціально-економічні, політичні і культурні умови суспільства, в якому вони здійснюються; ступінь розвитку суспільства з особливим акцентом на зміни, які зараз відбуваються і, можливо, відбудуться у майбутньому; відповідні традиції і звичаї при максимальному і ефективному використанні можливостей місцевого значення [3].

У кримінологічній літературі до принципів кримінологічної політики відносять такі, як планування та чітка координація боротьби зі злочинністю на різних рівнях; пріоритетне значення кримінально-запобіжної діяльності, активна участь у боротьбі зі злочинністю громадськості; поєднання заходів державного і громадського впливу; гуманізм. Серед принципів щодо організації і управління процесом запобігання злочинності, а також вимог до самих запобіжних заходів називають: демократизм, гуманізм, законність, відповідність кримінологічної політики іншим складовим політики у сфері боротьби зі злочинністю, перевага профілактичних засобів кримінальним ситуаціям, обґрунтованість, економічна доцільність, радикальність, науковість і прогресивність, комплексність і диференціація, реальність і конкретність. Вищезазначені принципи стосуються не лише кримінологічної політики. Слід зауважити, що кількість керівних ідей послабляє їх значення. При розробці будь-якої концепції необхідно виділяти такі принципи, які відображають справжню природу кримінологічної політики, її завдання та призначення та слугують орієнтирами організації, функціонування, розвитку нерепресивної системи протидії злочинності, концентрованим відбиттям її сукупності. Можна погодитись, що такими принципами можуть бути спеціалізація, тобто здійснення концептуальних засад нерепресивного запобігання злочинності потребує спеціальних знань і професійної підготовки посадових осіб, для яких ця діяльність стане основною. Реальність як принцип, який гарантує дійсність і здійсненність заходів або принцип ресурсного забезпечення - це принцип будь-якої позитивної практичної діяльності, а тим більше складної запобіжної діяльності, яку неможливо ефективно здійснити без належного фінансового, кадрового, інформаційного, наукового, матеріально-технічного та іншого інвестування і постачання [4].

Спираючись на досягнуті і публічно обговорені результати та ураховуючи динаміку кримінологічної обстановки в державі, особливості територій, розробляється і впроваджується концепція і стратегія кримінологічної політики. При впровадженні науковою базою кримінологічної політики є теорія запобігання злочинності, яка ґрунтується на розумінні і поясненні її причин та умов. При створенні конкретних стратегій вважають, що слід виходити з кримінологічної обстановки, стану злочинності, рівня криміногенного потенціалу суспільства, розробки теорії запобігання злочинності, зі ступеня ресурсного забезпечення. Стратегію розуміють як засоби досягнення цілей, мистецтво ведення боротьби зі злочинністю або її окремими проявами, вибір вирішального напряму для досягнення заздалегідь накреслених цілей. У більш розгорнутому концептуальному вигляді стратегія запобігання злочинності може бути визначена як галузь державної діяльності, в якій реалізуються концептуальні питання теорії і практики організації, перспективного програмування, планування, здійснення запобіжних заходів, дослідження закономірностей превентивної діяльності, оцінки її ефективності і наступного довгострокового кримінологічного прогнозування. Стрижнем кримінологічних досліджень є методи запобіжного впливу, під якими розуміються науково сформульовані способи руйнівного запобіжного впливу на криміногенні явища. Отже, методи стратегій є своєрідною спробою, науково обґрунтованим, реальним, законним, конкретним підходом, навіть винаходом щодо досягнення цілей стратегії. Методи за своїм походженням можуть мати соціальний, правовий, комунікативний, психогенний характер. Очікувані результати впровадження концептуальних положень і стратегій кримінологічної політики та їх оцінка. У перспективі може розглядатися декілька варіантів результатів здійснення стратегій і оцінки кримінологічної політики: концептуальні положення і стратегії залишилися взагалі не впровадженими; цілі реалізованих стратегій і положень кримінологічної політики повністю не досягнуті внаслідок об'єктивних чи суб'єктивних причин й умов, але шляхи та методи розв'язання проблем вибрані правильно; прогнозовані цілі планування досягнуті, суттєво зменшились і послабились кількісно-якісні прояви злочинності, підвищилась безпека [5].

Отже, теорія запобігання злочинності формується на уявленнях, що поступове витиснення негативних явищ, випередження появи нових, обмеження, усунення їх дій, захист матеріальних цінностей, життя та свобод громадян, подолання страху перед злочинністю і набуття почуття захисту, а також своєчасне відвернення і припинення злочинів може бути здійснене державою і суспільством на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Вихідні положення цієї теорії викладені у багатьох наукових публікаціях. Сучасна українська кримінологія виходить із того, що злочинна поведінка обумовлена врешті-решт комплексом різних за природою, силою впливу, знаходженням тощо негативних соціальних явищ, які породжують або сприяють злочинності в цілому та її проявам [6].

Теорія запобігання злочинності - як квінтесенція, продукт розвитку усієї української кримінологічної науки. Тому кримінологічна політика України повинна враховувати останні сучасні українські і зарубіжні її досягнення. У межах кримінологічної політики, залежно від кримінологічної обстановки в країні, первинне значення може надаватися тому чи іншому рівню запобігання злочинності, його окремим напрямам, сукупності заходів. Розробці теорії запобігання злочинності слугує Концепція розвитку кримінологічної науки України на початку ХХІ століття. Особливості діяльності держави, її органів, соціальних груп, посадових осіб, громадськості щодо запобігання злочинності можуть проявитися у довготривалій, складній, наполегливій, професійній протидії усіма соціальними системами держави і суспільства тим явищам, які створюють криміногенний потенціал у суспільстві, породжують злочинність та її окремі прояви. Враховуючи необхідність вироблення послідовного і виваженого підходу до вирішення кримінологічного напряму протидії злочинності, керівництву держави необхідно створити передумови для виконавчої влади з питань державної кримінологічної політики, надавши відповідні функції її формування, забезпечення реалізації, узагальнення практики застосування, координації, неухильного додержання вимог законодавства у запобіганні злочинності [7, с. 116-119].

Варто зазначити, що криміногенні детермінанти злочинності криються у самому суспільстві, в людях, тому йдеться про своєрідне самолікування, очищення. Держава, суспільство, керівники вищих органів влади, силових структур повинні це осмислити і додержуватися таких підходів до внутрішньої і зовнішньої політики, які б виключали або зменшували криміногенний потенціал у суспільстві. Покладати це завдання виключно на силові правоохоронні і правозастосовні органи не зовсім правильно. Вони є елементами державної системи. Ось чому здійснення кримінологічної політики полягає не у формальному декларуванні її загальних положень, а у жорсткому контролі вищих органів влади зверху донизу за дійсним постійним втіленням її концептуальних ідей, стратегій, принципів у практичній запобіжній діяльності з певними результатами. Особливість діяльності щодо нерепресивної протидії злочинності пов'язана з відкиданням поспішності, з перетворенням її у короткочасні кампанії, гучні обіцянки, фальсифікації статистики тощо. Зміна владних структур не повинна впливати на виконання запобіжних заходів, якщо вони відповідають принципам кримінологічної політики. Перманентність здійснення - засада кримінологічної політики. Так, наприклад, у злочинного світу діяльність щодо посилення запобігання злочинності оптимізму не викликає. На жаль, незацікавленими у здійсненні кримінологічної політики є пересічні громадяни, посадовці і службові особи, спосіб життя і дій яких далекі від законослухняності. Тому необхідний жорсткий контроль щодо виконання директивних положень кримінологічної політики. Український лібералізм, що відкидає ефективний соціально-правовий контроль через острах докору в авторитарних прагненнях, у цьому разі є безпідставним. Варто зазначити, що на сьогодні ефективність запобігання злочинності неможливо визначити, оскільки ця справа непрозора [8].

Для України, порівняно молодої держави, не існує альтернативи входження до глобальної системи світової економіки й політики. Україна не може перебувати у стані ізоляції, концентруючи увагу переважно на проблемах власної економіки та відмежовуючись від іншого світу. Такий шлях прирікає країну на довічне відставання від інших держав і матиме наслідком її занепад, а то й поставить у залежність від домінуючих у добу глобалізації сил. Ізольована від світових технологічних новацій країна самотужки неспроможна забезпечити прогрес і неодмінно програє. Процес входження України у світовий простір може спиратися на реальні ресурсні можливості її економічного, соціально-політичного і духовно-інтелектуального потенціалу. Проголошена нею мета - стати стабільною демократичною державою - не тільки не суперечить принципам побудови майбутньої Європи, але, навпаки, найліпшим чином узгоджуватиметься з європейською безпекою в цілому. Розбудова державності та її системи національної безпеки має здійснюватися таким чином, щоб виключити можливість виникнення загроз національним інтересам з боку інших країн. У цьому процесі в інтересах України - формування стабільного та безпечного міжнародного середовища. Реалізація цих прагнень стимулює інтеграцію України у світове співтовариство завдяки розширенню міжнародних контактів, сприяє зростанню її впливу у різних регіонах світу, розвитку торгово-економічних зв'язків і виробничої кооперації, пошуку перспективних ринків збуту продукції. Орієнтація національної стратегії розвитку на європейську цивілізаційну модель означає радикальну зміну усталеної політико-економічної системи та перехід до побудови нової економіки - складника глобальної економічної системи. У міжнародному просторі виникають нові механізми та режими, що поєднують у собі елементи колективної безпеки та безпеки на засадах співробітництва. Вони створюються для координації зусиль у сфері протидії новим транснаціональним загрозам. Спостерігається тенденція до взаємовпливу та взаємопроникнення вже існуючих і заново створюваних багатосторонніх механізмів безпеки. Для Української держави важливим є створення системи національної безпеки, адекватної масштабам і значенню загроз та викликів глобалізаційного типу. Без розбудови ефективної системи національної безпеки входження країни як повноправного суб'єкта у світовий політичний і економічний простір, в існуючі системи міжнародної безпеки стає проблематичним.

Реагування на сучасні виклики та загрози в умовах послідовного входження України у світову економічну й політичну систему та активних внутрішньополітичних демократичних перетворень потребує формування принципово нової системи національної безпеки. Вона має відповідати масштабам існуючих загроз, бути дієво інтегрованою у систему міжнародної та регіональної безпеки як їх невід'ємний складник.

Список використаних джерел

1. Бабаев М.М. О соотношении уголовной и криминологической политики. Проблемы социологии уголовного права: сб. науч. трудов. М., 1982. 12 с.

2. Бусол О.Ю. Протидія корупційній злочинності в Україні у сучасний період: монографія. Київ: Ін Юре, 2014. 564 с.

3. Про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, схожих з рабством: Додаткова Конвенція від 7 вересня 1956 р. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Київ: Юрінком Інтер, 1996. Кн. 1.

4. Медицький І.Б. Вплив соціальних факторів на злочинність в умовах становлення незалежної української держави: монографія. 2007. С. 109-110.

5. Бодня Т., Мельник Е.В Украине создается Национальное бюро расследований. 15-я попытка. URL: http://www.mair.in.ua/inquest/show/id/1186.

6. Действующее международное право / Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. М., 2008. Т. 2. С. 32.

7. Квашис В. Преступность в США: реальность позитивних изменений или «временное исключение». Уголовное право. 2005. № 5. С. 116-119.

8. Кочубейник О.М. Постмодерн: автентичність особистості та трансформація дискурсу соціальності. Вісн. нац. техн. ун-ту України «КПІ»: Філософія. Психологія. Педагогіка. 2010. № 1. С. 113-118.

References

1. Babaev M.M. O sootnoshenyy uholovnoi y krymynolohycheskoi polytyky. Problemu sotsyolohyy uholovnoho prava: sb. nauch. trudov. M., 1982. 12 s.

2. Busol O.Yu. Protydiia koruptsiinii zlochynnosti v Ukraini u suchasnyi period: monohrafiia. Kyiv: In Yure, 2014. 564 s.

3. Pro skasuvannia rabstva, rabotorhivli ta instytutiv i zvychaiv, skhozhykh z rabstvom: Dodatkova Konventsiia vid 7 veresnia 1956 r. Ukraina v mizhnarodno-pravovykh vidnosynakh. Borotba iz zlochynnistiu ta vzaiemnapravova dopomoha. Kyiv: Yurinkom Inter, 1996. Kn. 1.

4. Medytskyi I.B. Vplyv sotsialnykh faktoriv na zlochynnist v umovakh stanovlennia nezalezhnoi ukrainskoi derzhavy: monohrafiia. 2007. S. 109-110.

5. Bodnia T., Melnyk E. V Ukrayne sozdaetsia Natsyonalnoe biuro rassledovanyi. 15-ya popwtka. URL: http://www.mair.in.ua/inquest/show/id/1186.

6. Deistvuiushchee mezhdunarodnoe pravo. Sost. Yu.M. Kolosov y Э.S. Kryvchykova. M., 2008. T. 2. S. 32.

7. Kvashys V. Prestupnost v SShA: realnost pozytyvnykh yzmenenyi yly «vremennoe yskliuchenye». Uholovnoepravo. 2005. № 5. S. 116-119.

8. Kochubeinyk O.M. Postmodern: avtentychnist osobystosti ta transformatsiia dyskursu sotsialnosti. Visn. nats. tekhn. un-tu Ukrainy «KPI»: Filosofiia. Psykholohiia. Pedahohika. 2010. № 1. S. 113-118.

Размещено на Allbest.ru