Антропологічна проблематика в сучасному філософсько-правовому дискурсі
Дослідження, а також оцінка взаємозв’язку демократичних правових інститутів з правами особи та участю громадян у правотворенні. Аналіз філософсько-правової рефлексії щодо місця та ролі антропологічного принципу у сучасному вітчизняному правознавстві.
Рубрика | Государство и право |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 01.11.2021 |
Размер файла | 16,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Полтавський інститут економіки і права ВНЗВМУРЛ «Україна»
Антропологічна проблематика в сучасному філософсько-правовому дискурсі
Кравченко Алла Петрівна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства
Представники сучасних вітчизняних філософсько-правових шкіл і окремі дослідники, що працюють в галузі правознавства, спираються на антропологічний принцип права, використовуючи його в своїх дослідженнях на рівні з іншими методологічними принципами як наявний, не розкриваючи його суті. Так, О.Ф. Скакун окремий розділ своєї монографії «Теорія держави і права» присвячує взаємозв'язку демократичних правових інститутів з правами особи та участю громадян у правотворенні (Скакун, 2006. 469 с.). Одним із провідних принципів цього розділу, як і роботи в цілому, є антропологічний принцип згідно з яким людина є мірою усіх правотворчих процесів. У сутності права і в площині його існування лежать свобода, правоздатність і правосуб'єктність перш за все індивідів, фізичних осіб, а не надіндивідуальних об'єднань, інститутів, формувань. Водночас, на думку цієї дослідниці, не слід змішувати вихідний характер суб'єкта права з його позаправовою данністю. Навпаки, особистість, суб'єкт права у абстрактній формі персоніфікує буття (сутність) права у сфері його існування. Суб'єкт (особистість, особа) тільки тому і є правовим суб'єктом (правовою особистістю), що уособлює правове буття, принцип права і є його активним носієм і реалізатором. З цього приводу В.С. Нерсесянц слушно зауважує: «Фігура суб'єкта права передбачає наявність права, дійсність буття права і реальну можливість його здійснення. У той же час поза відповідної правової ситуації немає сенсу і в самому суб'єкті права» (Нерсесянц, 1999, с. 44).
Аналіз філософсько-правової рефлексії щодо місця та ролі антропологічного принципу у сучасному вітчизняному правознавстві дозволяє констатувати плюралізм підходів до розкриття його сутності та тлумачення. Зокрема певна увага зосереджується на філософсько - антропологічних передумовах інтерпретації права. Досліджуючи сутність природного права, буття права, онтологічний характер права, сучасні правознавці констатують, що на сьогоднішній день визначився провідний напрямок розвитку філософії права та її пріоритетне завдання - розробка онтологічного обгрунтування права на основі антропологічного принципу.
У центрі сучасних уявлень про природу людини є ідея людини як незавершеної, а отже, відкритої світу істоти, що підноситься над існуючими обставинами. Вираженням такої відкритості є свобода як стан безперервного витвору людиною самої себе і відповідний образ права як безперервного становлення на основі людського зусилля. Природа людини - не абсолютна, а культурна константа, її розуміння залежить від ціннісних переваг, як це має місце в сучасних уявленнях про права людини, що засновуються на терпимості до виявів людської своєрідності. Людина як істота вільна співвідносить свої дії з ідеальними зразками, прагнучи їх здійснити в процесі своєї діяльності.
Правова антропологія повинна орієнтуватися на мінімально - необхідні людині умови і включати ціннісну позицію - зауважує Д.А. Гудима (Гудима 2006, с. 17). Вираженням цих вимог є екзистенційний мотив збереження своєї ідентичності при антропологічному обґрунтуванні прав людини. З позиції антропологічного принципу право є можливим завдяки здатності людини бути автономним суб'єктом, який визнає таким самим суб'єктом будь-яку іншу людину, тому правова людина як суб'єкт права - це особистість. Саме тому, обгрунтування права як особливого нормативного прядку, виходячи з уявлень про природу людини, полягає у вияві того, завдяки чому співіснування людей потребує права. Таке обґрунтування спирається на принцип інтерсуб'єктивності і поєднує в собі антропологічні і етичні моменти, що дозволяє позбутися як надмірної описовості, так і чистої належності. Свобода як універсальна здатність людини і пов'язана з нею здатність до рефлексії робить право і можливим, і дійсним. Подвійність людини, справедливо зауважує С.І. Максимов, її прагнення до досконалості і реальна недосконалість є основою такої можливості і дійсності, бо «…коли б людина була б істотою виключно духовною, то право їй було б не потрібним, а коли б істотою виключно матеральною-то воно стало б неможливим, оскільки для речі, яка повністю підкоряється законам причинності, право як система правил неможливе» (Максимов, 2002, с. 211).
Основний принцип обґрунтування прав людини полягає в тому, зауважує С.І. Максимов, що людина, щоб залишитися людиною, повинна мати право на збереження самої себе, власної екзистенції. Початковим антропологічним фактом такого обґрунтування є подвійність людини відносно інших людей: як соціально-позитивна істота вона живе «для інших», тобто виявляє свою кооперативну природу, як соціально - негативна істота, вона живе «для себе» і протистоїть іншим, тобто виявляє свою конфліктну природу, несе загрозу для інших. Внаслідок обопільності відносин це обертається для людини перспективою бути як потенційним злочинцем, так і потенційною жертвою. Етичний аспект антропологічного обґрунтування прав людини пов'язаний з визначенням критерію вибору перспективи, яким є фундаментальний інтерес людини в збереженні свого Я, що виражається у відмові від насильства. Відмова від насильства відносно іншого означає визнання за ним права на універсальні умови людського існування, передусім, на життя, власність і свободу.
Обґрунтування права у межах сучасної правової антропології здійснюється шляхом апеляції до справедливості як форми людського співіснування, критерій якої вбачається у екзистенції як вільній самореалізації людини, що вимагає справжнього права. Нормативна сила права визнається такою мірою, якою в ньому втілена справедливість, що виражає мінімальні вимоги любові людини до іншої людини як визнання її прав. Тенденція подальшої гуманізації та персоналізації права знаходить вираження в інтерсуб'єктивності як принципі обґрунтування права. Пошуки його граничних основ відбуваються в реальності взаємодії суб'єктів як основ антропологічних і комунікативних. Інтерсуб'єктивність має пріоритетність перед іншими методологічними підходами до аналізу права в межах правової антропології.
Отже, С.І. Максимовим всебічно розкрито положення про правову людину як суб'єкта права, що є носієм здатності визнання, виходячи з якої запропоновано філософсько-антропологічне розуміння права як способу людської взаємодії (співіснування), можливого завдяки здатності людини бути автономним суб'єктом, який визнає таким самим суб'єктом будь-яку іншу людину. Крім того, С.І. Максимов здійснив нову інтерпретацію онтологічної природи права як особливої реальності міжсуб'єктних взаємодій та світу належності і обґрунтував концепцію правового суспільства в єдності інституціональних і не інституціональних аспектів як ідеалу в умовах посттоталітарних трансформацій. Таким чином, ми переконливо можемо констатувати, що у чітко вибудованій, аргументованій концепції С.І. Максимова наскрізно діє антропологічний принцип права. Саме право має безпосередню гуманістичну спрямованість, а правова реальність є виявом одного із аспектів людського буття.
Здійснений нами аналіз досліджень антропологічної проблематики у сучасному вітчизняному правознавстві та філософії права дозволяє зробити закономірний висновок, що антропологічний принцип виконує інтегративну функцію в системі базових світоглядних основ української філософії права, об'єднує їх людським началом, обумовлює межі гуманістичних параметрів функціонування права, практичну його реалізацію і сприяє гуманізації діючого правопорядку.
Список використаних джерел
право громадянин філософський антропологічний
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків: Консум, 2006. 469 с.
2. Нерсесянц В.С. Философия права. М.: Издательская группа ИНФРА; НОРМА, 1999. 652 с.
3. Гудима Д. До питання про поняття та структуру вітчизняної антропології права: (Ст. II) // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. Львів, 2006. Вип. 43. С. 16-28.
4. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. Харьков: Право, 2002. 328 с.
References
1. Skakun O.F. Teoriya derzhavy' i prava. Xarkiv: Konsum, 2006. 469 s.
2. Nersesyancz VS. Fy'losofy'ya prava. M.: Y'zdatel'skaya gruppa Y'NFRA; NORMA, 1999. 652 s.
3. Gudy'ma D. Do py'tannya pro ponyattya ta strukturu vitchy'znyanoyi antropologiyi prava: (St. II) // Visn. L'viv. un-tu. Ser. yury'd. L'viv, 2006. Vy'p. 43. S. 16-28
4. Maksy'mov S. Y'. Pravovaya real'nost': opbit fy'losofskogo osmbisleny'ya. Xar'kov: Pravo, 2002. 328 s.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Філософсько-правове дослідження феномену юридичної допомоги як результату правової соціалізації людини. Розуміння способів безпосередньої реалізації норм у юридичній практиці. Усвідомлення і формування власного ставлення до правових інститутів та установ.
статья [23,7 K], добавлен 31.08.2017Філософсько-правовий аспект інтелектуальної власності в сучасному світі. Дослідження особливостей розвитку феномену постмодерну. Обґрунтування нових напрямів інтелектуальної власності. Сучасний етап розвитку інноваційних відносин в українській державі.
статья [31,6 K], добавлен 11.09.2017Аналіз нормативно-правової регламентації громадського контролю в Україні. Види інститутів громадянського суспільства як основа демократичних перетворень. Форми участі громадськості в державному управлінні: громадські слухання, обговорення, експертиза.
статья [27,0 K], добавлен 06.09.2017Сутність ідеї розподілу влад як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства. Історія виникнення цієї ідеї в філософсько-правовому розумінні. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 22.02.2011Аналіз принципу невисилки як сутнісного елементу права особи на притулок. Стан нормативно-правового закріплення принципу невисилки на національному і на міжнародному рівні. Практика Європейського суду з прав люди щодо застосування принципу невисилки.
статья [28,2 K], добавлен 31.08.2017Теоретичні підходи до розуміння, ознаки та склад правопорушень в сучасному правознавстві. Соціальна природа, суб'єктивні причини правопорушень, деформації в правосвідомості, мотивах, рівні моральної і правової культури. Правова культура та виховання.
курсовая работа [69,9 K], добавлен 03.05.2019Сутність свободи як філософсько-правової категорії. Загальні засади відповідальності, її основні види. Поняття соціальної відповідальності в юридичній літературі. Співвідношення свободи і відповідальності, їх взаємозв'язок як проблема філософії права.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2015Основні системоутворюючі елементи юридичної науки. Методи і прийоми формування правових понять і категорій. Наукові правові абстракції як результат пізнавальної діяльності. Роль та важливе методологічне значення абстракцій у сучасному правознавстві.
реферат [28,6 K], добавлен 03.12.2014Особливість ролі принципу законності у системі нормативно закріплених у Кримінальному процесуальному кодексі України засад злочинного провадження. Характеристика взаємозв’язку державного керівництва з іншими кримінально-процесуальними принципами.
статья [23,2 K], добавлен 19.09.2017Правогенез як соціально обумовлений правовий феномен, його взаємозв’язок з об'єктивними явищами. Аналіз поглядів щодо виникнення та становлення права як виду соціальних норм, наслідки їх впливу на функціонування й ефективність правових інститутів.
статья [27,3 K], добавлен 17.08.2017