Взаємодія органів місцевого самоврядування та держави у процес реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВИ У ПРОЦЕС РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Бомчак Я.О.

Summary

Bomchak Y.O.

COOPERATION OF LOCAL SELF-GOVERNMENT BODIES AND STATE AUTHORITIES IN THE PROCESS OF IMPLEMENTATION OF STATE POLICY IN THE FIELD OF ENVIRONMENTAL PROTECTION

The article describes the state policy in the sphere of environment protection and natural resources management, with special focus on environmental policy at the local level. Highlights the role of the state in environmental protection and natural resource management. Special attention is paid to the normative-legal regulation in the sphere of environmental protection and natural resource management.

Key words: Public administration, local self-government, environmental protection, state policy, ecology.

Анотація

У статті розкривається державна політика в сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, де особлива увага приділяється екологічній політиці на місцевому рівні. Висвітлюється роль держави в охороні навколишнього середовища і природокористування. Проведено аналіз нормативно-правового регулювання у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування.

Ключовi слова: Державне управління, місцеве самоврядування, охорона навколишнього природного середовища, державна політика, екологія.

Постановка проблеми

Сьогодні в системі соціально важливих питань сучасності не- вирішним є охорона навколишнього природного середовища, яка потребує регулювання цього процесу з боку держави. Взаємовідносини органів місцевого самоврядування та держави у процесі реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища мають сприяти забезпеченню сталого розвитку країни. Це означає, що необхідно прагнути до збалансованого співвідношення соціальних, економічних та екологічних потреб, вибору оптимальних за законами функціонування природи та розвитку суспільства шляхів досягнення визначеної мети.

Аналіз публікацій

Різні аспекти проблеми державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища досліджуються багатьма вітчизняними науковцями, серед яких варто виділити Я.Адаменка, А.Андрусевича, О.Бондаря, Т.Грущкевич, С.Лінника, Н.Малиш, М.Пилипчука, К.Ситника, П.Фесянова, О. Шапталу та ін. Окремі аспекти формування структури природокористування досліджували Т.Безверхнюк, С.Дорогунцов, А.Качинський, А.Маршалл, О.Стегній, Н.Терещенко та інщі.

Окремі аспекти екологічної політики на місцевому рівні висвітлено у роботах О.Васюти, О.Веклич, Т.Галушкиної, П.Гамана, В.Глян, Б.Данилишина, Л.Загвойської, Н.Кураєвої, С.Лінника, Л.Мельника, В.Семишкур, С.Харічкова та інших.

Дослідження проблеми збереження екології є надзвичайно актуальними і серед зарубіжних науковців. Політику Європейського Союзу в галузі охорони довкілля досліджують Р.Велфорд, Х.Дейлі, Н.Мусіс, Й.Нільсен, В.Хопфенбек та інщі.

Виокремлення невирішеної частини загальної проблеми

Не дивлячись на достатньо велику кількість публікацій з даної тематики, чимало її важливих аспектів залишаються недостатньо вивченими, зокрема взаємодія органів місцевого самоврядування та держави у процесі реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Мета статті. Метою статті є дослідження взаємодії органів місцевого самоврядування та держави у процесі реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища.

правовий екологічний закон природа

Виклад основного матеріалу

В умовах становлення потужної та сталої держави зростає роль формування та реалізації політики в сфері навколишнього природного середовища, серед головних завдань якої є стабілізація і посилення екологічного стану країни шляхом реалізації державної політики за інтегрованим підходом соціально-економічного розвитку України для впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

Сутність державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища полягає у виконанні державними органами влади та органами місцевого самоврядування функцій регулювання, нагляду, прогнозування, планування, програмування, інформування, експертизи, досліджень, контролю та інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності.

Сьогодні необхідно забезпечити виконання нормативно-правових приписів, які обмежують шкідливий вплив забруднюючих речовин на навколишнє середовище, раціональне використання природних ресурсів та відновлення й відтворення [1].

Основу організації державного управління навколишнім природним середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” [9]. Відповідно до якого систему суб'єктів охорони природного середовища складають органи законодавчої влади, уповноважені органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та спеціально уповноважені (природоохоронні) структури.

Отже, державними органами управління у сфері охорони і використання природних ресурсів - є юридично відособлені державні, самоврядні та громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції у сфері забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища [10].

Державні органи влади здійснюють регулювання в межах своєї компетенції, зокрема приймають відповідні нормативно-правові акти (закони, постанови, інші правові акти), спрямовані на забезпечення екологічної безпеки. Органи місцевого самоврядування також приймають акти і контролюють виконання законодавчих актів, прийнятих вищими органами влади у цій галузі. Ось чому місцевим органам влади як управлінському механізму взаємодії суспільства, природи й держави віддається пріоритет.

Більшість проблемних питань пов'язаних з довкіллям вирішуються місцевими радами. Крім того вони більше можуть врахувати екологічні інтереси населення відповідної території. Через систему місцевих рад здійснюється політика охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, підтримки екологічного балансу.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день існує проблема суперечностей у нормативно-правових актах, що регулюють відносини інститутів державної влади між собою і суспільством взагалі у зазначеній сфері. В першу чергу, це стосується органів місцевого самоврядування, які відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року “Про місцеве самоврядування в Україні” повинні координувати діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів управління у сфері реалізації екологічної політики на території ради [8].

Екологічна ситуація в Україні, в залежності від територіальної приналежності, різниться як гостротою проблем, так і можливостями їх практичного вирішення. З огляду на це, необхідна регіональна диференціація управлінських рішень та практичних дій в рамках конкретних механізмів реалізації державної екологічної політики, функціонування яких має бути спрямовано на створення умов для гармонійного та збалансованого розвитку довкілля, стабілізацію й покращення екологічної ситуації.

Запорукою ефективного сталого розвитку регіону має стати дія механізмів державної екологічної політики на місцевому рівні. Аналіз основних показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище та витрат на природоохоронні заходи свідчить про погіршення стану довкілля як важливого середовища для існування людини та складової частини національної безпеки країни.

В Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища. У цьому законі відповідно до Конституції України визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу й відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також до компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу [8].

На вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища впливають багато суб'єктів соціальних відносин, кожен з яких діє в межах повноважень, визначених законодавством і які разом становлять систему суспільно державного регулювання охорони довкілля на місцевому рівні.

Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” [8] до екологічної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення таких питань, як:

- затвердження цільових місцевих екологічних програм;

- затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, у тому числі на природоохоронні заходи;

- встановлення місцевих податків і зборів, у тому числі екологічних, та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

- нагромадження позабюджетних цільових, у тому числі екологічних, коштів;

- затвердження положень про ці кошти;

- прийняття рішень про надання місцевих позик, у тому числі екологічних;

- прийняття рішень про надання пільг відповідно до чинного законодавства, у тому числі екологічного, щодо місцевих податків і зборів;

- затвердження відповідно до законодавства ставок земельного податку, розмірів

- плати за користування природними ресурсами, що перебувають у власності відповідних територіальних громад;

- вирішення згідно із законодавством питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування цього дозволу;

- прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, які підлягають особливій охороні;

- внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, які мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, що охороняються законом;

- надання відповідно до законодавства дозволу на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно чинними нормативами охоплює відповідну територію.

Усі ці та інші питання, пов'язані із затвердженням програм соціально-економічного розвитку територій, місцевого бюджету, утворенням позабюджетних цільових коштів, затвердженням місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів тощо, які мають враховувати й екологічні фактори, повинні вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад забезпечують також підготовку висновків щодо надання або вилучення земельних ділянок, що проводиться органами місцевого самоврядування рішень відповідних рад про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та мають повноваження щодо оперативного вирішення питань, пов'язаних із охороною навколишнього природного середовища.

До їх відання, зокрема, відносять розгляд і узгодження планів підприємств, установ, організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може мати негативні екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів. Виконавчим органам відповідних рад надані також повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, розміщених на певній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на заходи з охорони навколишнього природного середовища. На них, крім того, покладено реєстрацію об'єктів права власності на землю, реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі, організацію і ведення земельно-кадастрової документації, вирішення земельних спорів у порядку, назначеному законодавством.

Слід зазначити, що значна частина контрольної діяльності належить центральним та місцевим органам виконавчої влади, що здійснюють свою діяльність на основі диференціації, переважно за видами природних ресурсів. Загалом, структура регулювання у сфері природокористування, в Україні представлена органами державної влади всіх рівнів. Головним завданням державного регулювання є створення передумов для використання природних ресурсів у господарській діяльності із забезпеченням пріоритету права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та досягнення сталого розвитку при застосуванні технологічних і біологічних механізмів із потенційними можливостями природних ресурсів до самовідтворення [3, с. 126].

Таким чином, державна політика у сфері охорони природного середовища - це складова політики держави, що відображає сукупність її цілей і завдань у сфері екології, які формуються політичною системою держави відповідно до її соціального призначення і реалізуються нею за допомогою механізмів державного управління.

Отже, державну політику природокористування можна також визначити як діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, принципово орієнтовану на формування та розвиток екологічного виробництва/споживання та екологічної культури життєдіяльності людини. З огляду на це, екологічна політика піддається впливу таких факторів, як: темпи розвитку виробництва, економічна та соціальна стабільності, рівень екологічної культури населення, забезпечення фахівцями, масштаби природокористування.

Висновки

Таким чином, метою державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища повинно бути створення умов збалансованого, гармонійного розвитку суспільства та економіки країни в цілому. Реалізація екологічної політики здійснюється на міжнародному, державному, регіональному, місцевому рівнях. Основну роль в реалізації зазначеної політики здійснює держава, яка, однак, є не єдиним суб'єктом екологічної політики. Поряд з державою реалізацію екологічної політики забезпечують політичні партії, наукові організації, неурядові громадські організації та інші суб'єкти. Процес формування та реалізації екологічної політики відбувається за участю самих природо користувачів або суб'єктів екологічної політики. Місцеві державні адміністрації як складова системи органів виконавчої влади мають втілювати в життя політику держави в різних сферах суспільного життя, включаючи екологічну. Оскільки ця політика орієнтована на врахування територіальних особливостей охорони навколишнього природного середовища при вирішенні загальнодержавних екологічних завдань, то районні й обласні державні адміністрації, представляючи державну виконавчу владу на місцях, мають сприяти досягненню балансу в забезпеченні загальнодержавних і місцевих інтересів.

Список літератури

1. Адміністративне право. Академічний курс: підручник: у 2 т.: Т.1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). - К.: Юридична думка, 2004. - 584 с.; Адміністративне право України. Загальна частина. Академічний курс: [підруч.] / за заг. ред. академіка НАПрН України О.М. Бандурки. - Х.: Золота миля, 2011. - 584 с.

2. Гетьман А.П. Організаційно-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища / А. П. Гетьман // Проблеми законності: зб. наук. пр. - Харків, 2014. - Вип. 125. - С. 119-128.

3. Загальна теорія держави і права за Заг. ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2009. 728 с.

4. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. Ст. 141.

5. Панковец А.И. Система управления окружающей среды как одно из приоритетных направлений природоохранной деятельности / А.И. Панковец, С.В. Мировский // Безпека життєдіяльності. 2004. - №10. - С 92-94.

6. Про затвердження Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 32 // Урядовий кур'єр від 05.02.2015. - № 21.

7. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - ст.190.

8. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - ст. 170.

9. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. (із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

10. Шкарупа В. К., Коваль М. В., Савчук О. П., Самофалов Л. П., Мацелик М. О. Адміністративне право: навч. посіб. / В. К. Шкарупа, М. В. Коваль, О.П. Савчук, Л. П. Самофалов, М. О. Мацелик: Національна академія ДПС України, 2005. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru