Взаємовідносини між державою та релігійними організаціями у Республіці Польща як приклад дієвого механізму адміністративно-правового регулювання релігійних відносин для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємовідносини між державою та релігійними організаціями у Республіці Польща як приклад дієвого механізму адміністративно-правового регулювання релігійних відносин для України

Червєнкова Марина Георгіївна

аспірант Юридичного інституту Національного авіаційного університету м. Київ, Україна

Анотація

Виявлення переваг і недоліків адміністративно-правового регулювання взаємовідносин держави та релігійних організацій в Республіці Польща для формування нової концепції взаємовідносин держави та релігійних організацій в Україні. Методи дослідження: порівняльний, досліджуються чинні нормативно-правові акти. Результати: проведено дослідження двосторонніх угод між державною та релігійними організаціями та правового регулювання взаємовідносин держави та релігійних організацій у Республіці Польща, досліджено інститут двосторонніх угод. Обговорення: автор пропонує розробити консолідований проект Концепції державно-релігійних відносин, яким визначити положення про запровадження двосторонніх договірних відносин між державою і релігійними організаціями з врахуванням дотримання світськості держави, недопущення втручання сторін у діяльність одна одної. релігійний адміністративний правовий

Ключові слова: відносини між державою та релігійними організаціями, адміністративно-правове регулювання, правовий статус релігійних організацій, освітня сфера, внутрішні організаційні процеси освіти, свобода совісті та релігійні організації.

THE RELATIONSHIPS BETWEEN STATE AND RELIGIOUS ORGANIZATIONS IN THE REPUBLIC OF POLAND AS AN EXISTING MECHANISM OF ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF RELIGIOUS RELATIONS FOR UKRAINE

Chervienkova Maryna,

Postgraduate student of the Law Institute, National Aviation University Kyiv, Ukraine

Annotation: revealing the advantages and disadvantages of the administrative-legal regulation of relations between the state and religious organizations in the Republic of Poland in order to form a new concept of relations between the state and religious organizations in Ukraine. Methods of research: comparative, the current normative legal acts are investigated. Results: the study of bilateral agreements between state and religious organizations and the legal regulation of relations between the state and religious organizations in the Republic of Poland, the institution of bilateral agreements was investigated. Discussion: the author proposes to develop a consolidated draft Concept of state-religious relations, which determine the provisions on the introduction of bilateral treaty relations between the state and religious organizations, taking into account the observance of secular state, preventing interference of the parties in the activities of each other.

Key words: relations between the state and religious organizations, administrative and legal regulation, legal status of religious organizations, educational sphere, internal organizational processes of education, freedom of conscience and religious organizations.

Постановка проблеми та її актуальність. Довготривалий процес розвитку релігійного життя суспільства на території України відображає його значущість в якості рушійного суспільного фактору, який має суттєвий вплив як на самобутність українського народу так і на стабільність української державності.

Вже більше двадцяти п'яти років в Україні розвиваються релігійні суспільні відносини, разом з їх розвитком набувають значимості і взаємовідносини держави з релігійними утвореннями та захист свободи совісті, адміністративно-правове регулювання яких повинно відповідати вимогам сьогодення. Державно-релігійне право як комплексний правовий інститут складається з правових норм національного та міжнародного права однією із складових частин якого є двосторонні угоди між державою та релігійними організаціями, відповідно до яких здійснюється регулювання суспільних відносин в досліджуваній сфері.

Аналіз взаємовідносин держав з релігійними організаціями дозволяє виокремити та класифікувати їх особливості, змістовність та межі, притаманні таким відносинам. У сучасній науці вивчення зарубіжного досвіду механізмів взаємодії держави та релігійних організацій та їх правове регулювання має важливе значення для розроблення нової концепції взаємовідносин держави та релігійних організацій, у даній статті ми розглянемо приклад саме Республіки Польща, враховуючи насичену подіями історію Українсько-Польських відносин, які почали свій розвиток ще з часів Київської Русі.

Аналіз досліджень і публікацій. Питанню розроблення нової концепції державно-релігійних відносин, адміністративно-правового регулювання та впровадженню двосторонніх угод в Україні, такими є, наприклад, роботи І.А. Бальжик, О.В. Буткевич, Д.О. Вовк, М.М. Городній, І.М. Компанієць, Ю.В. Кривенко, М.В. Левчук, В.М. Малишко, І.А. Мацелюх, О.П. Мельничук, І.В. Міма, П.П. Мінка, С.В. Онищук, М.В. Палій, В.М. Пастернак, В.Ф. Піддубна, І.О. Пистінський, С.П. Рабінович, А.Ю. Радченко, Г.Л. Сергієнко, В.М. Сорокун, Ю.Ю. Фисун, С.С. Шестопал, Л.В. Ярмол та інші. Широко відомими дослідження М. Палінчак [11] із конституційно-правового статусу церкви у Польщі, де акцент зроблено на релігієзнавчі питання, дослідження М. Хомич [12] та О. Кравець [13], стосуються історичного розвитку релігійних відносин у зарубіжних країнах, в тому числі у Республіці Польща, із правового статусу польської автокефальної православної церкви.

Вітчизняними вченими не проводився комплексний аналіз правового регулювання державно -релігійних відносин в Польщі. Тому метою статті є виявлення переваг і недоліків двосторонніх угод між державою та релігійними організаціями в Польщі та Україні, як дієвих правових механізмів при формування нової концепції взаємовідносин держави та релігійних організацій в Україні.

Аналіз наукової літератури, безпосередньо пов'язаної з дослідженням взаємовідносин держав з релігійними організаціями, дає можливість виокремлення та класифікації емпіричних досліджень особливостей, змістовності та меж взаємовідносин держав з релігійними організаціями у притаманні таким відносинам моделей та їх підвиди. Основною метою їх дослідження є комплексний порівняльний аналіз їх преваг та недоліків для формування оптимальної моделі взаємовідносин держави та релігійних організацій в Україні.

Метою статті виявлення переваг і недоліків адміністративно-правового регулювання взаємовідносин держави та релігійних організацій в Республіці Польща України для формування нової концепції взаємовідносин держави та релігійних організацій в Україні

Виклад основного матеріалу. Державно-релігійні відносини обумовлюються генезисом їх розвитку (історичними традиціями), міжнародними орієнтирами та політичними факторами (політичний устрій, внутрішньо - та зовнішньополітичні чинники), рівнем толерантної націленості суспільства до релігійних проблем. Договірні відносини між релігійними організаціями і державою в сучасному світі значною мірою спираються на досвід давніх та новочасних конкордатів Римо-католицької церкви з урядами різних держав [23, с. 4].

Державно-релігійні відносини обумовлюються генезисом їх розвитку (історичними традиціями), міжнародними орієнтирами та різними політичними факторами (політичний устрій, внутрішньо - та зовнішньополітичні чинники), рівнем толерантної націленості суспільства до релігійних проблем.

Поняття "модель державно-релігійних взаємовідносин" можна визначити як систему основоположних нормативно-правових, договірних або будь-яких інших положень, які формують особливості правового статусу релігійних організацій в державі, визначають межі їх взаємодії та регулюють концепцію їх взаємовідносин.

Як приклад моделі взаємодії в зарубіжних країнах, ми розглянули модель, яка діє в Польщі. Загалом, релігія займає важливе місце в суспільстві Польщі. Привілейоване становище має Католицька церква, яка має суттєвий вплив на культуру, освіту та ментальність польського народу.

Як визначає Онищук С.В., у конкордаті, як і в міжнародних трактатах, є два фундаментальних типи конкордативних умов: контрактуальні та нормативні. Контрактуальні умови створюють у сторін юридичний обов'язок дотримуватися того, що було домовлено з відповідним суб'єктивним правом вимагати виконання, а нормативними є ті умови, що стабілізують деякі об'єктивні норми права, дійсні і застосовані до юридичних установ двох сторін, які домовляються. Конкордат як міжнародний договір визначає обов'язки для двох сторін і встановлює відповідні 5 суб'єктивні права вимагати їх виконання [22, с. 4].

Утім слід погодитись з зауваженням А.Ю. Іще- нко, що для можливого упровадження договірних відносин між державою і релігійними організаціями в досвіді реальної конкордатної системи "конкордати як особливий вид угоди мають міжнарод- ноправовий характер і регулюють взаємовідносини двох рівних суб'єктів міжнародного права, слугуючи однаковою мірою для обох контрагентів джерелом як прав, так і зобов'язань...". Отже, в разі укладання угоди між Україною і релігійною організацією, що не має статусу суб'єкта міжнародного права, постануть, зокрема, питання щодо гарантування рівноправності сторін такого договору, суб'єкта, повноважного виступати [23, с. 5].

Укладення двосторонніх угод є дієвим механізмом розвитку партнерської моделі взаємовідносин держави та релігійних організацій. Загалом, поняття "модель державно-релігійних взаємовідносин" можна визначити як систему основоположних нормативно-правових, договірних або будь-яких інших положень, які формують особливості правового статусу релігійних організацій в державі, визначають межі їх взаємодії та регулюють їх взаємовідносини.

Партнерські взаємовідносини, співробітництво держави і релігійними організаціями держава, церква та суспільство розглядають як дієвий засіб подолання упередженості, проявів релігійної нето- лерантності, міжконфесійних незгод, недовіри між конфесіями, між державою і церквою, церквою і суспільством [24].

В Україні можна навести приклад співпраці релігійних організацій та держави, наприклад, відповідно до Угоди про співробітництво між Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій та Міністерством охорони здоров'я України від 16.12.2008 р. наказом Міністерства охорони здоров'я України № 358 від 22.05.2009 р. було затверджено Положення про Громадську раду при Міністерстві охорони здоров'я [25].

Віднесення релігії до соціальних державних процесів не лише національна риса, а і світова тенденція. Основоположними сферами взаємодії релігійних організацій та державних інституцій є державна релігійна політика, взаємодія при реєстрації, повноваження органів державної влади в урегулюванні релігійних відносин загалом, та діяльність спеціального органу виконавчої влади з питань релігії, зокрема, питання культового майна, трудові відносини, культурні та освітні питання, господарська діяльність, захист населення від негативного впливу деструктивних релігійних організацій, здійснення релігієзнавчої експертизи, інститут адміністративної відповідальності, забезпечення захисту конституційних прав свободи совісті та багато іншого.

Загалом, співпраця між релігійними організаціями та державними інституціями України в зазначених сферах має формуватись через правову модель кооперації або ліберально-симбіотичну модель, яка наразі знаходиться на етапі становлення та концептуального визначення принципів і методів, на яких ґрунтуватиметься спільна діяльність світських і релігійних систем.

Яскравим прикладом коопераційної або ліберально- симбіотичної моделі з діючою договірною системою (системою конкордат) є модель, яка відображає державно-релігійні відносини в Польщі, де релігія займає важливе місце в суспільстві. Привілейоване становище має Католицька церква, яка має суттєвий вплив на культуру, освіту та ментальність польського народу.

Основне правове регулювання взаємовідносин держави та релігійних організацій у Республіці Польща здійснюється Конституцією Республіки Польща, законами від 17.05.1989 року "Про ставлення держави і Римсько-католицької церкви", "Про гарантії свободи совісті та віросповідання", "Про соціальне забезпечення духовенства" та договорами з окремими релігійними організаціями (Конкордати), які відповідають міжнародним зобов'язанням країни щодо дотримання прав громадян на свободу совісті і свободу віросповідання.

На закріплення демократичних засад у Республіці Польща явно вплинуло прийняття Конституції 1997 року та установлення її парламентсько-президентською республікою. У преамбулі Конституції Польської Республіки (від 02.04.1997) розповідається про роль християнської релігії: "Народ Польщі і всі громадяни Республіки, які вірують в Бога, що є джерелом істини, справедливості, блага і краси, так і ті, які не розділяють цього вірування, а виводять ці універсальні цінності з інших джерел, дякує предкам за культуру християнської спадщини Народу" [2].

У ст. 25 Конституції державою гарантується рівноправність релігійних об'єднань, у п.2 ст.53 - принцип свободи віросповідань і передбачає релігійну свободу, тобто свободу вибору сповідувати будь-яку релігію спільно з іншими або індивідуально, а також не сповідувати ніякої релігії взагалі. Ці положення надають можливість церквам та іншим релігійним організаціям задовольнити релігійні потреби та духовний розвиток суспільства.

Конституція Республіки Польща не визначає характер свободи совісті, як вільної внутрішньої (психічна, емоційна) одиниці, а включає в себе свободу вибору людини у своїй сфері у формуванні або зміні світогляду, філософських, релігійних та моральних переконань.

Актуалізація цих прав може проявлятися як у формі дій, так і бездіяльності. Конституція не встановлює, а лише підтверджує право на свободу совісті, оскільки ця сфера залишається внутрішньою (автономною) справою громадянина, вона не підлягає державному регулюванню. Основним завданням держави в цій сфері є захист рівноправ'я всіх учасників правовідносин.

Таким чином, Конституція Польської Республіки не містить заборонених норм щодо інших релігій і релігійних меншин. Держава розвивається по шляху демократизації суспільства по світській моделі регулювання відносин держави і релігійних об'єднань. Особливість правової моделі регулювання відносин держави і релігійних об'єднань в Польщі полягає у визнанні особливої ролі римсько- католицької церкви при збереженні основного принципу свободи совісті та дотриманні рівності інших релігій.

Головним виконавчим органом по врегулюванню релігійних відносин у Польщі є Міністерство внутрішніх справ та адміністрації [1]. Міністерство внутрішніх справ діє з 1954 року, несе відповідальність за адміністративні та процедурні питання. Міністерство внутрішніх справ і адміністрації, існуюче в 1997-2011 роках відповідало за управління державними справами та релігійні конфесії, в 2005-2011 роках національних і етнічних меншин і комп'ютеризації. У 2011 році Міністерство внутрішніх справ та адміністрації зазнало подальших перетворень та змінило назву на Міністерство внутрішніх справ. Воно було відповідальним за відділ внутрішніх справ, яке охоплювало державні управління, комп'ютеризацію та релігійні конфесії, а також національні та етнічні меншини. У 2015 році уряд знову перейменував його на Міністерство внутрішніх справ та адміністрації, яке формувалось з наступних відділів: державне управління, внутрішні справи, релігійні конфесії та національні та етнічні меншини. Міністерство внутрішніх справ та адміністрації є вищим органом державної адміністрації до його складу входить Департамент релігійних конфесій та національних та етнічних меншин.

До сфери діяльності Департаменту релігійних конфесій та національних меншин, до сфери діяльності якого відносять питання:

1) у сфері відносин між державою та церквами та релігійними організаціями;

2) церковного фонду;

3) реєстрація церков та інших релігійних об'єднань;

4) національних та етнічних меншин та регіональної мови;

5) організаційно-технічне обслуговування комісії щодо повернення майна церков і конфесій, комісії Спільних Представників Уряду Республіки Польща та Єпископської Конференції, польські та спільні комісії та урядові колективи та влади інших церков та релігійних спілок.

До структури департаменту відносяться відділи: департамент правових норм; відділ реєстрації церков та інших релігійних об'єднань; департамент національних та етнічних меншин.

На території Республіки Польща існує більше 15 церков та інших релігійних об'єднань, відносини з якими регулюються окремими правовими актами та угодами. До них відносяться, наприклад:

1. Католицька Церква в Республіці Польща - Конкордат між Святим Престолом та Республікою Польща, підписаний у Варшаві 28.07.1993 р. (Журнал законів 1998 р. № 51, пункт 318), а також Закон від 17.05.1989 року "Про ставлення Держави до Католицької Церкви в Республіці Польща" (Журнал законів 2013 року, п. 1169 з поправками).

2. Польська Автокефальна Православна Церква - Закон від 04.07.1991 року "Про відносини держави та Польської Автокефальної Православної Церкви" (Журнал законів 2014 р., ст.1726).

3. Євангельсько-Аугсбургська церква в Республіці Польща - Закон від 13.05.1994 року "Про ставлення держави до Євангельсько-Аугсбурзької церкви в Республіці Польща" (Журнал законів 2015 р., позиція 43).

В Польщі, як і в Україні діє значна кількість різноманітних релігійних організацій, громад, об'єднань тощо, які можуть мати як позитивний так і деструктивний вплив на суспільство, також кожна релігійна організація є унікальною та має свою структуру та історію, тому держава намагається уніфікувати такі відносини з урахуванням особливостей з кожною з них окремо. В Україні ж навпаки, відносини з усіма релігійними організаціями будуються на однакових нормах та майже не мають своїх особливих ознак.

При дотриманні основних положень свободи совісті, двосторонні договори між окремими релігійними організаціями та державою можуть стати позитивним зрушенням до налагодження державно-релігійного діалогу. В двосторонніх договорах повинно бути чітко визначені права та обов'язки сторін, основні питання регулювання та співробітництва, майнові та податкові питання.

Наразі доцільним було б розробити консолідований проект Концепції державно-релігійних відносин, яким визначити положення про запровадження двосторонніх договірних відносин між державою і релігійними організаціями з врахуванням дотримання світськості держави, недопущення втручання сторін у діяльність одна одної.

Слід зазначити, що положення закону щодо регулювання діяльності Католицької церкви застосовуються та дійсні лише у тій сфері, яка не регламентована Конкордатом. Конкордат (від середньовічних лат. Concordatum - угода) - це договір між Папою Римським як главою католицької церкви і будь-якою державою, який регулює правове становище католицької церкви в даній державі та його відносини з папським престолом [3].

Конкордат містить преамбулу та 29 статей, закріплює рівність та незалежність Польщі та Католицької церкви. Одним із найяскравіших проявів взаємодії держави з церквою є положення Конкордату про чинність укладених у церкві шлюбів та відсутність їх обов'язкової реєстрації. Також церкви можуть здійснювати викладацьку діяльність в школах та засновувати вузи для викладання релігійних дисциплін.

Тому держава через конкордат повинна визнати та гарантувати свободу й автономію церкви в державі і виконання її власних функцій. Взагалі конкордати повинні поширювати мир між людьми, протистояти конфліктам, що можуть виникати між державою та церквою [21, с. 5].

Згідно статті 23 Конкордату від 28.07.1993 р. між Святим Престолом і Республікою Польщею, "церковні юридичні особи мають право купувати, володіти, використовувати та розпоряджатися нерухомим та рухомим майном, а також купувати і відчужувати майнові права відповідно до положень польського законодавства" [4]. Відповідно до частини 1 статті 25 Конкордату, в рамках кожної єпархії функціонує спеціальна створювана єпархіальним єпископом комісія, яка співпрацює з компетентними цивільною владою, з метою захисту культурних цінностей національного значення [5].

Законодавством Польщі, що гарантує свободу совісті та віросповідання, врегульовані такі деякі аспекти майнових відносин держави і релігійних організацій. Згідно зі статтею 17 Закону Польщі від 17.05.1989 р. (в редакції від 01.07.2011) "Про гарантії свободи совісті та віросповідання" [4], держава здійснює взаємодію з церквами та іншими релігійними організаціями в галузі захисту, збереження, спільного використання та популяризації пам'яток культури, мистецтва і релігійної літератури, які є невід'ємною частиною культурної спадщини, що є яскравим проявом коопераційної моделі державно- релігійних взаємовідносин.

Загалом у Польщі створені усі необхідні правові умови для діяльності релігійних організацій та задоволення потреб громадян у релігійній сфері, функціонування релігійних організацій, припинилися їх утиски та обмеження, триває розбудова релігійної інфраструктури, богословської освіти та ін. Визначені пріоритетні напрямки політики у сфері державно-релігійних відносин, серед яких основна: сприяння релігійним організаціям у реалізації їхніх завдань.

Звичайно існує ряд науковців, які категорично виступають проти коопераційної моделі взаємодії держави і релігійних організацій, такими є, наприклад, В.Д. Бондаренко [6, с.14], О.М. Кудояр [7], Д.О. Вовк [8], та ін., які є прихильниками сепараційної моделі взаємовідносин і обґрунтовують свою позицію необхідністю забезпечення рівноправ'я всіх релігійних організацій, невтручання державних інституцій у внутрішню діяльність релігійних організацій та захист прав громадян на свободу совісті. На нашу думку, з такою позицією частково можна погодитись.

Звичайно кожна країна має свої особливості, проте загальні засади розвитку та законодавче врегулювання державно-релігійних відносин в Польщі може бути гарним прикладом для України. Досвід співпраці, процедури підписання окремих договорів з релігійними організаціями, приведення законодавства до європейських стандартів, робить діючу симбіотично-ліберальну модель у Польщі актуальною для дослідження та аналізу.

До переваг коопераційної (ліберально-симбіотичної) моделі слід віднести наступні: законодавство держави базується на принципі свободи совісті, розвиток та захист релігійної самоідентичніс- тості суспільства, тобто держава не має права нав'язувати громадянам ту чи іншу релігію та не популяризує жодну з існуючих, встановлення правового статусу релігійних організацій з чіткими межами взаємодії державних та релігійних інституцій на основі паритетності та взаємоповаги учасників відносин (в сфері реєстрації, податків, захисту основоположних прав тощо),тощо.

Недоліками симбіотичної моделі є: якщо взаємовідносини держави з релігійними організаціями встановлюються на договірній основі або шляхом підписання конкордатів можливі маніпуляційні дії держави для досягнення потрібних їй результатів, проте якщо в державі діють міжнародні норми регулювання релігійних взаємовідносин такий вплив буде мінімальним.

Л.Д. Владиченко, О.П. Мельничук, С.А. Шаправський, С.В. Онищук, С.В. Сьомін та ряд інших науковців вважають симбіотичну (партнерську) модель відносин найбільш актуальною для України.

Так, наприклад, Л.Д. Владиченко зазначає, що така модель характеризується: наявністю паритетності, рівності та взаємоповаги суб'єктів відносин; досягненням консолідованого спільного бачення між цими суб'єктами щодо вирішення того чи іншого питання у відносинах між державою та релігійними організаціями; максимальним врахуванням, попередньо досягнутої спільної консолідованої позиції суб'єктів, при остаточному вирішенні того чи іншого питання відповідними компетентними державними органами [18].

Водночас слід погодитись з С.А. Шаправським, при партнерській моделі "необхідний системний контроль за поширенням нерелігійних та нетрадиційних віросповідань аби уникнути їх деструктивного впливу на суспільство. Варто було б також внести зміни до чинного законодавства з метою чіткого визначення понять церква, релігія, секта, конфесія та їх правового статусу, що дасть змогу уникнути багатьох непорозумінь, як між релігійними організаціями, так і у їх відносинах з державою" [19].

Суб'єктами зі сторони держави виступають державні органи, уповноважені на реалізацію державної політики, іншу сторону представляють як релігійній організації так і окремі індивіди міжрелігійні об'єднання, релігійні інтереси яких захищаються державою.

При симбіотичній моделі взаємовідносин суб'єкти діють органічно в інтересах одна одної, на засадах паритетності та у відповідності до чинного міжнародного та національного законодавства.

При прийнятті рішень як державні органи так і релігійні організації повинні приймати до уваги думку іншої сторони.

На сьогоднішній день існує наукова дискусія про доцільність даної норми в законодавстві, оскільки незважаючи на де-юре закріплену заборону, держава де-факто визнає провідну роль релігійних організацій в суспільстві. Це визнання виражається в тому, що: чинна Конституція України починається зі слів "відчуваючи відповідальність перед Богом, власною совістю..."; обраний народом Президент приймає присягу на вірність Україні на Пересопницькому Євангелії; більшість офіційних державних свят присвячені святкуванню православних свят; значна частина об'єктів, включених до Державного реєстру культурних історичних цінностей України, складають об'єкти, створені (збудовані) безпосередньо за участю церкви (наприклад, Києво-Печерська Успенська Лавра, Софія Київська, резиденція буковинських митрополитів - об'єкти, включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО); у Військових Силах України запроваджено інститут військових капеланів; в православних богослужіннях на регулярній основі беруть участь найвищі посадові особи, 1000-річчя Софійського собору та 1025-річчя Хрещення Русі відзначали на державному рівні. Отже, держава позитивно ставиться до релігійно-культурних та релігійно-соціальних проектів та наявності релігійних інститутів в державних процесах.

Отже, Україна та Польща наразі активно співпрацюють з релігійними організаціями. Разом з тим, що стосується України, слід зазначити, що інколи така співпраця оцінюється громадськістю України неоднозначно, зокрема як порушення принципу відокремлення держави і релігійних організацій, а відповідно відходу від світськості держави. Однією з передумов наведених протилежних позицій вказується недостатнє нормативне закріплення змісту, характеристик принципу відокремлення держави від церкви, в тому числі невизначеність здійснення в його межах співпраці релігійних організацій і Української держави, її допомоги таким групам. Ми вважаємо, що одним із варіантів вирішення цієї проблеми могло б бути офіційне тлумачення норми Основного Закону України про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави та прийняття нової Концепції державно-релігійних взаємовідносин.

Для вирішення питання чи є такі відносини оптимальними та чи відповідають вони міжнародним стандартам і нормам, необхідно визначити яке місце релігія займає в житті суспільства оскільки не дивлячись на різну природу держави і релігійних організацій вони разом покликані служити суспільству та задовольняти суспільні потреби.

Висновки

1. Модель державно-релігійних взаємовідносин слід визначити як систему основоположних нормативно-правових, договірних або будь-яких інших положень, які формують особливості правового статусу релігійних організацій в державі, визначають межі їх взаємодії та регулюють концепцію їх взаємовідносин.

2. Основне адміністративно-правове регулювання взаємовідносин держави та релігійних організацій у Республіці Польща складається з Конституції Республіки Польща, трьох основних законів про врегулювання свободи совісті, та договорів з окремими релігійними організаціями (Конкордати), які відповідають міжнародним зобов'язанням країни щодо дотримання прав громадян на свободу совісті і свободу віросповідання.

3. При дотриманні основних положень свободи совісті, двосторонні договори між окремими релігійними організаціями та державою можуть стати позитивним зрушенням до налагодження державно-релігійного діалогу. В двосторонніх договорах повинно бути чітко визначені права та обов'язки сторін, основні питання регулювання та співробітництва, майнові та податкові питання.

4. У Польщі наразі діє стійка модель взаємодії держави і релігійних організацій. Можна відмітити, що співпраця між релігійними організаціями та державою існує, і вона повинна поглиблюватися задля забезпечення суспільних інтересів в релігійній сфері.

5. Наразі, враховуючи сучасні тенденції та розвиток суспільних процесів можна говорити про доцільність взаємодії державних органів та релігійних організації та важливості переходу України до коопераційної моделі взаємовідносин з релігійними організаціями.

Література