Особливості імплементації норм міжнародного права щодо захисту прав військовополонених в кримінальне законодавство пострадянських країн

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія Служби безпеки України

Особливості імплементації норм міжнародного права щодо захисту прав військовополонених в кримінальне законодавство пострадянських країн

Щоголєв Дмитро Сергійович, аспірант

м. Київ,Україна

Анотація

Стаття присвячена особливостям імплементації норм міжнародного права в кримінальне законодавство країн пострадянського періоду з питань захисту прав військовополонених. Автором досліджено порушене питання з позиції спорідненості норм міжнародного права за структурою, інститутами, конструкцією складів злочинів, покарання, механізму імплементації в кримінальне законодавство.

Здійснено аналіз законодавства тих країн, що брали участь у збройних конфліктах. Наведено характерні риси, основні тенденції норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту прав військовополонених та визначено доцільність врахування позитивного досвіду розглянутих держав для удосконалення вітчизняного кримінального законодавства.

Ключові слова: захист прав військовополонених, кримінальне законодавство, механізм імплементації, норми міжнародного права, збройні конфлікти,

Постановка проблеми

Часи, коли кримінальне право розглядалося виключно як національне утворення, вже певним чином залишився позаду.

В сучасному світі, який характеризується неплинними процесами глобалізації, виникає наднаціональне кримінальне право та кримінально-процесуальні відносини, що поширюються, з поміж інших, і на злочини проти миру та безпеки людства.

Як стверджує В.Туляков, це вимагає застосування інших, ніж юридико-догматичний, методів кримінально-правових досліджень [1, с. 29].

Метод порівняльного правознавства стає одним із провідних й універсальних у системі методологічної бази наукових досліджень, даючи можливість адекватно зіставляти систему міжнародного кримінального права із системою національного кримінального права конкретної держави, краще виявляти соціальну та правову природу українського кримінального права, а також запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворчості для вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства [2].

Дослідження законодавства пострадянських країн цікаве з позиції їх спорідненості за структурою, інститутами, конструкцією складів злочинів, покарання, механізму імплементації норм міжнародного права в кримінальне законодавство тощо.

Адже, вони в своїй більшості є відображенням Основ кримінального законодавства СРСР.

До того ж, загальні ознаки законодавства про кримінальну відповідальність походять і від Модельного Кримінального кодексу для держав Співдружності Незалежних Держав (СНД), який був розроблений на підставі постанови Міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД від 28 жовтня 1994 «Про правове забезпечення інтеграційного розвитку (СНД)» і схвалений цієї асамблеєю 17 лютого 1996 р.

Особливий інтерес для дослідження питання імплементації норм міжнародного права щодо захисту прав військовополонених в національне законодавство іноземних держав, становить аналіз законодавства тих країн, що брали участь у збройних конфліктах.

Позитивний досвід законотворчої діяльність в цій сфері надасть можливість удосконалити і вітчизняну систему кримінально - правового забезпечення прав військовополонених

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми.

Останнім часом у вітчизняній науці спостерігається підвищення наукового інтересу щодо дослідження кримінального законодавства інших держав.

«Аксіомою можна визнати те, - зазначає Ю.В. Баулін, - що освоєння реальної дійсності неможливе без опанування минулого та іншого досвіду, а останнє - без порівнянь.

Недаремно нормативна база усіх сучасних дисертаційних досліджень з актуальних питань кримінального права, як правило, включає, крім чинного і того, що діяло раніше, вітчизняного законодавства, також положення міжнародних договорів і кримінального законодавства інших держав [3, с. 9].

Окремі дослідження кримінально-правових засобів охорони військовополонених в теорії кримінального права були відмічені в роботах В.Міронової, В.Базова, М.Грушко, О.Шамари, М.Хавронюка, О.Бантишева, С.Мохончук, А.Маєвської та ін.

Проте питання особливостей імплементації' норм міжнародного права щодо захисту прав військовополонених в кримінальне законодавство пострадянських країн залишається малодослідженим.

Що в свою чергу зумовлює його актуальність та необхідність для розуміння та підвищення ефективності вітчизняного механізму кримінально правового забезпечення прав військовополонених.

Метою цієї статті є порівняльний аналіз механізму імплементації норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту прав військовополонених в кримінальне законодавство пострадянських країн, пошук його характерних рис і основних тенденцій та визначення доцільності врахування позитивного досвіду для удосконалення вітчизняного кримінального законодавства.

Виклад основного матеріалу дослідження

Особлива частина КК Азербайджанської Республіки, затвердженого Законом від 30 грудня 1999 року, розпочинається Розділом VII «Злочини проти миру та безпеки людства» [4]. Як і для кримінального законодавства інших пострадянських країн для даної кримінально-правової системи є характерним виокремлення в межах розділу окремої категорії воєнних злочинів. Так, главою XVII «Воєнні злочини», встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 114), порушення законів та звичаїв війни (ст. 115), порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів (ст. 116), бездіяльність чи віддання злочинних наказів під час збройного конфлікту (ст. 117), воєнний грабіж (ст. 118), зловживання знаками, що знаходяться під охороною (119).

Значна частина норм КК Азербайджана спрямована на захист прав військовополонених. В межах ст. 115 «Порушення законів та звичаїв війни» передбачено наступні форми суспільно-небезпечного діяння: примушення військовополонених та інших осіб, які охороняються міжнародним гуманітарним правом служити в збройних силах держави, що взяла їх у полон (115.1), жорстоке або нелюдське поводження з військовополоненими (115.2), застосування тортур (115.2), проведення над ними медичних, біологічних та інших досліджень (115.2), вилучення органів для трансплантації (115.2), використання військовополонених в якості заслону для захисту своїх військ або об'єктів (115.2), утримання в якості заручників (115.2), пунктом 115.3. передбачено кваліфікований склад злочину за ознакою вчинення зазначених вище дій, що спричинили смерть чи спричинення інших тяжких наслідків, а п. 115.4. - вбивство військовополонених.

Звертає на себе увагу, що права військовополонених визначені в якості одного із об'єктів злочину передбаченого і ст. 116 КК Азербайджану де мова йде про порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту. Зокрема, в п. 116.0.15 встановлено відповідальність за необгрунтоване перешкоджання повернення військовополонених до своєї країни.

Окремо від воєнних злочинів права військовополонених в якості об'єкта злочину передбачені і в ст. 346 КК Азербайджана (Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні). Його особливістю є те, що на відміну від воєнних злочинів, суб'єктом даного злочину є інший військовополонений (військовослужбовець, що знаходиться в полоні), якій вчинює насильство над іншим військовополоненим чи інше жорстоке поводження (346.1) та ст. 346.2 - спричинення смерті потерпілому з необережності або інші тяжкі наслідки).

Окремо слід відзначити заходи кримінально-правового впливу щодо осіб винних у посяганні на права військовополонених. Зокрема, звертає на себе увагу значна диференціація меж кримінального покарання. Так, порушення прав військовополонених в межах суспільно небезпечних дій, передбачених ст. 115 КК Азербайджана, передбачає покарання від трьох до восьми років позбавлення волі за діяння передбачені п. 115.1; від п'яти до десяти років позбавлення волі за діяння передбачені п. 115.2; відповідно від десяти до п'ятнадцяти років за п. 115.3 та від дванадцяти до п'ятнадцяти або довічним позбавленням волі за діяння передбачені п. 115.4.

Як видно з наведених санкцій, максимальні терміни покарання пов'язуються виключно з настанням тяжких наслідків. Натомість, аналогічні порушення прав в межах ст. 116 КК Азербайджана, яке не передбачає наслідків у вигляді смерті чи інших тяжких наслідків має значно тяжче покарання - від семи до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Вочевидь це обумовлено тим, що конструкція ст. 116 КК Азербайджана побудована таким чином, що покарання передбачено не диференційовано відносно конкретних діянь, а загальне для всієї групи злочинів в межах даної статті. Зокрема, необгрунтоване перешкоджання поверненню військовополонених і цивільних осіб в свою країну, знаходяться в межах одного складу злочину поряд із застосуванням в збройних конфліктах зброї, засобів і способів ведення війни, заборонених міждержавними угодами Азербайджанської Республіки, використанням голоду серед цивільного населення, в якості способу ведення військових операцій тощо.

Республіка Вірменія. Як і у вітчизняному кримінальному законодавстві, в КК Вірменії злочини проти миру та безпеки людства передбачені в останньому розділі XII Особливої частини і не містять на відміну від законодавства інших країн окремо виділеної глави присвяченої воєнним злочинам [5].

В той же час, кримінальне законодавство Вірменії відрізняється різноманітністю форм суспільно небезпечних діянь, що посягають на права військовополонених. Так, ст. 390 «Значне порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів» передбачено захист військовополонених, а також інших осіб, які знаходяться під захистом норм міжнародного гуманітарного права (осіб, які не брали безпосередньої участі у військових діях або позбавлених засобів захисту, поранених, хворих, медичного або духовного персоналу, цивільних осіб, цивільного населення, біженців, під заступництвом або інших осіб, які користуються захистом під час військових дій).

Форми об'єктивної сторони даного злочину розташовані диференційовано в залежності від характеру суспільної небезпечності та суспільно небезпечних наслідків. Зокрема, в ч. 1 передбачено вбивство (п.1), катування та нелюдське відношення, включаючи біологічні досліди (п. 2), умисне спричинення значних страждань або вчинення інших дій, що становлять загрозу фізичному чи психічному стану особи (п. 3), що відповідно карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі; ч. 2 ст. 390 передбачено спричинення шкоди здоров'ю (п.1), змушування військовополоненого до служби у збройних силах країни - противника (п. 2), позбавлення права військовополоненого на справедливе та об'єктивне судочинство (п. 3) - карається позбавленням волі на строк від п'яти до

дванадцяти років; ч. 4 ст. 390 - невиправдане затримання репатріації військовополонених (п. 2) - карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років; ч. 5 ст. 390 - медичне втручання щодо осіб, які опинилися під час збройних конфліктів у владі противника, взятих під варту чи інших чином позбавлених свободи, визнане серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права і представляє загрозу їх здоров'ю, фізичному чи психічному стану, не викликане станом здоров'я зазначених осіб і не відповідає загальновизнаним медичним нормам, зокрема, заподіяння особам фізичного каліцтва, проведення над ними медичних експериментів або наукових дослідів, видалення частин тіла або тканин чи проведення операції по їх трансплантації, навіть за згодою зазначених осіб - карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Окремою нормою в КК Вірменії передбачено відповідальність за потурання та співучасть у злочинах проти військовополонених. Так, ч. 1 ст. 391 - «Бездіяльність або віддання злочинного наказу під час збройного конфлікту», криміналізовано неприйняття під час збройного конфлікту начальником або посадовою особою, в межах його повноважень, всіх можливих заходів до запобігання злочинів, що вчинюються підлеглими, якщо він знав чи мав в своєму розпорядженні відомості, які в даній ситуації дозволяли йому прийти до висновку, що його підлеглий робить або має намір вчинити подібне, і якщо він в межах своєї компетенції практично не вжив усіх можливих заходів щодо недопущення такого порушення або до його попередження - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі.

Частиною 3 ст. 391 встановлено кримінальну відповідальність за віддання під час збройного конфлікту начальником або посадовою особою підлеглому свідомо злочинного наказу або розпорядження, спрямованого на вчинення злочинів, в тому числі і щодо військовополонених - карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.

Доволі специфічний склад злочину в КК Вірменії розташований в Розділі XII Злочини проти порядку військової служби - ст. 382 (Злочинні дії військовослужбовця, що знаходиться в полоні). Даний склад злочину не пов'язаний з порушенням принципів міжнародного гуманітарного права, адже на відміну від воєнних злочинів, його суб'єктом є військовослужбовець, що перебуває у полоні та посягає на встановлений порядок проходження військової служби. Проте частково дана норма спрямована на захист прав інших військовополонених. Так, ч. 1 даної кримінально-правової норми передбачено злочин, якій є спорідненим із ознаками державної зради: добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, в роботах, що мають військове значення або в інших заходах, які завідомо здатні завдати шкоди Республіці Вірменія або союзним з нею державам, за відсутності ознак зради батьківщині (ч. 1).

Натомість ч. 2 та ч. 3 ст. 382 КК Вірменії спрямована вже безпосередньо на захист прав військовополонених: застосування насильства до інших військовополонених або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває в положенні старшого (ч. 2); вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих проти інших військовополонених, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення противника (ч. 3).

Грузія. Злочини проти прав військовополонених в кримінальному законодавстві Грузії розташовані в главі XLVII (Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного гуманітарного права) останнього розділу XIV (Злочини проти людства) Особливої частини [6].

До особливостей конструкції цих складів злочинів слід віднести законодавчу дефініцію, в якій визначено, що посягання на права військовополонених має місце не лише під час міжнародних, а й під час неміжнародних конфліктів. Даний законодавчий припис характерний для всіх злочинів, які пов'язані саме з порушенням норм міжнародного гуманітарного права і відсутній в конструюванні інших воєнних злочинів, таких як найманство (ст. 410 - де просто застосовується термін “збройний конфлікт” та “інші військові дії”).

Пунктом з) ч. 1 ст. 411 (Умисне порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту) передбачено відповідальність за умисне порушення норм міжнародного гуманітарного права під час міждержавного чи внутрішньодержавного збройного конфлікту, зокрема необґрунтоване перешкоджання репатріації (карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років).

Додатково в ч. 2 ст. 411 КК Грузії передбачено відповідальність за умисне вбивство військовополоненого (п. а), катування або інше негуманне поводження, включаючи медичні експерименти (п. б), умисне заподіяння тяжких страждань або серйозних травм, що створюють загрозу фізичному чи психічному стану військовополоненого (п. в);

примушення військовополонених до служби в збройних силах ворога (п. г) або, позбавлення права на неупереджений розгляд справ судом (п. д). Покарання за такі дії передбачено значно суворіше - від п'ятнадцяти до двадцяти років чи безстрокове позбавлення волі.

Стаття 412 КК Грузії (Умисне порушення норм міжнародного гуманітарного права під час міждержавного або внутрішньодержавного збройного конфлікту, поєднана зі створенням загрози здоров'ю або фізичним каліцтвом) спрямована на заборону проведення медичних процедур, яких не вимагає стан здоров'я і які не відповідають загальновизнаним медичним нормам, зокрема дії, які спричинили фізичне каліцтво (п. а), проведення медичних чи наукових експериментів (п. б), вилучення органів, частин органів або тканин для проведення операції з пересадки (п. в).

Приміткою до ст. 413 КК Грузії передбачено положення щодо відповідальності за потурання і співучасть у вчиненні злочинів проти військовополонених. Зокрема визначено, що командир або (і) інший керівник, що беруть участь у збройному конфлікті збройних сил або їх підрозділів несе відповідальність згідно з цією глави і в разі, коли вказане злочин скоєно особами, що перебувають під його командуванням і (або) контролем і було викликано бездіяльністю командира або (і) іншого відповідного керівника (дані зміни були внесені до КК Грузії 14.08.2003 Законом № 2980).

Республіка Молдова. Як і більшість інших законодавчих актів пострадянських країни КК Молдови вдається до розширеного законодавчого визначення способів посягання на права військовополонених [7]. При цьому серед воєнних злочинів, що розташовані в Главі I Особливої частини (Злочини проти миру і безпеки людства. Воєнні злочини) замість терміну «військовополонені» використовується термін «особа, що охороняється міжнародним гуманітарним правом».

КК Молдови в главі XIII (Значення деяких термінів) надає визначення поняття такої особи. Зокрема, передбачено, що особою, що охороняється міжнародним гуманітарним правом визнається в рамках міжнародного збройного конфлікту: будь-яка особа, яку охороняють Женевськими конвенціями про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом I, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 р., зокрема хворі, поранені, особи, які потерпіли корабельну аварію, військовополонені та цивільні особи (п. а ст. 127-1) та в рамках неміжнародного збройного конфлікту: будь-яка особа, яка заходяться під охороною статті 3 Женевськими конвенцій від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом II, що стосуються захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 (хворі, поранені, особи, які зазнали аварії, особи, які не беруть безпосередню участь у військових діях, які знаходяться під владою ворожої сторони) (п. b ст. 127-1).

Самі ж форми суспільно небезпечного посягання на права військовополонених диференційовано передбачені в межах ст. 137 КК Молдови, зокрема:

1) примус за допомогою застосування сили або загрози одного або декількох військовополонених, до служби в збройних силах ворожої сторони (ч. 1 п. а); незаконне позбавлення волі або необгрунтована затримка репатріації одного або декількох військовополонених (ч. 1 п. с) - карається позбавленням волі на строк від 3 до 10 років.

Слід зазначити, що дані форми суспільно небезпечних діянь відповідно до законодавчого припису КК Молдови можуть мати місце тільки під час міжнародного збройного конфлікту.

2) нараження на серйозну небезпеку для життя або здоров'я військовополоненого за допомогою експериментів будь-якого роду, які не виправдані необхідністю медичного, терапевтичного або лікарського лікування, щодо яких особа не висловила своєї добровільної, ясної та попередньої згоди і які

не здійснюються в його інтересах; вилучення тканин або органів для трансплантації, за виключенням взяття крові або шкіри для використання в терапевтичних цілях у відповідності із загальноприйнятими медичними нормами при добровільній і попередній згоді особи; застосування невизнаних з медичної точки зору методів лікування, необхідність в яких не викликана станом здоров'я військовополоненого і щодо яких особа не висловила свою добровільну, ясну і попередню згоду - карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років, з позбавленням права займатися певною діяльністю строком від трьох до п'яти років;

3) Вчинення проти одного або декількох військовополонених: умисного заподіяння тяжких фізичних або психічних страждань або тяжких тілесних ушкоджень або тяжкої шкоди здоров'ю (п. а ч. 3); застосування тортур або нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, а також заподіяння каліцтв (п. b ч. 3); позбавлення права на розгляд справи законно створеним і неупередженим судом, винесення вироку або приведення його у виконання без дотримання процедури законного і неупередженого судового розгляду, що забезпечує дотримання всіх судових гарантій, встановлених міжнародним правом (п. g 3) - карається позбавленням волі на строк від 10 до 20 років;

4) Вчинення в рамках міжнародного або не міжнародного збройного конфлікту вбивства одного або декількох осіб, що охороняються міжнародним гуманітарним правом (ч. 4) - карається позбавленням волі на строк від 15 до 20 років або довічним ув'язненням.

Передбачає КК Молдови на рівні ст. 138 і кримінальну відповідальність за потурання (нездійснення або неналежне здійснення належного контролю військовим командиром або особою, командувачем збройними силами, що призвело до вчинення злочину проти військовополоненого (ч. 3), віддання (ч. 2) та виконання явно злочинного наказу спрямованого на виконання злочинів проти військовополонених (ч. 1).

Російська Федерація. Як в плані виокремлення спеціальної категорії воєнних злочинів, в тому числі і злочинів проти міжнародного гуманітарного права, так і в частині деталізації злочинів проти прав військовополонених КК РФ є аналогічним до кримінального законодавства України. Виключно в межах ст. 365 (Застосування заборонених засобів і методів ведення війни), що розташована в Главі XXXIV (Злочини проти миру і безпеки людства) передбачена така форма суспільно небезпечного діяння, як жорстоке поводження з військовополоненими, що карається позбавленням волі на строк до двадцяти років [8].

Литовська Республіка: КК Литви (від 26 вересня 2000 року) містить доволі широкий спектр кримінально-правових засобів забезпечення прав військовополонених [9]. В Главі XV (Злочини проти людства та воєнні злочини), якою розпочинається Особлива частина кримінального законодавства, передбачена ціла низка складів злочинів, потерпілими в яких визнаються військовополонені: ст.101 - вбивство осіб, які охороняються відповідно до міжнародного права; ст. 103 - заподіяння тілесних ушкоджень, катувань та інших видів жорстокого поводження осіб, що охороняються відповідно до міжнародного гуманітарного права; ст. 105 - насильницьке використання цивільних осіб або військовополоненими в Збройних Силах ворога; ст. 107 - затримка в репатріації військовополонених.

Особливостями їх конструювання вбачається законодавче визначення часу вчинення таких злочинів. На відміну від інших країн, де захист прав військовополонених пов'язується здебільшого із збройним конфліктом, в КК Литви часом вчинення таких злочинів визначена війна, міжнародний збройний конфлікт, окупація та анексія.

До форм суспільно небезпечного діяння проти військовополоненого КК Литви відносить: вбивство чи віддання наказу про вбивство військовополоненого (ст. 101) - карається позбавленням волі від десяти до двадцяти років чи довічним позбавленням волі; нанесення тілесних ушкоджень, катування, проведення біологічного чи медичного експерименту, вилучення органу чи тканини з метою пересадки, притягнення до кримінального покарання без об'єктивного та незалежного суду і гарантій захисту (ст. 103) - карається позбавленням волі від трьох до дванадцяти років; використання військовополонених в якості живого щита у військових операціях, примушування військовополонених до служби в збройних силах (ст. 105) - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років; затримання після підписання мирної угоди чи закінчення військових дій звільнення та репатріації військовополонених (ст. 107) - карається штрафом чи позбавленням волі на строк до трьох років.

Латвійська Республіка. Особлива частина Кримінального кодексу Латвії (Kriminallikums) прийнятого 17 червня 1998 р. [10] розпочинається Главою IX - Злочини проти людства, миру, воєнні злочини, геноцид.

На відмінну від законодавства розглянутих вище країн в Латвії не передбачено деталізованого законодавчого закріплення різних форм суспільно небезпечного посягання на права військовополонених. Як і в КК України, тут міститься лише одна стаття 74 (Воєнні злочини), в якій надано визначення поняття воєнного злочину, як забороненого міжнародними договорами, обов'язковими для Латвійської Республіки, порушення правил і звичаїв ведення війни, які проявляються на окупованих територіях у вбивствах, тортурах, пограбуваннях, залученням на примусових роботах цивільного населення, заручників і військовополонених, невиправданому розоренні міст та інших об'єктів - що відповідно караються довічним ув'язненням або позбавленням волі на строк від трьох до двадцяти років.

Як видно із даного визначення, посягання на права військовополонених деталізовано лише у формі вбивства, тортур, пограбуванні та залучення до примусових робіт.

В той же час серед злочинів передбачених Главою XXV (злочинні дії на військовій службі) міститься ст. 355 (Злочинні діяння військовослужбовця, що знаходиться в полоні). Данною кримінально-правовою нормою передбачено відповідальність за насильство по відношенню до інших військовополоненим або жорстоке поводження з ними, вчинені військовополоненим, які займають становище старшого, що відповідно караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Республіка Білорусь. Особлива частина КК цієї держави містить розділ VI “Злочини проти миру, безпеки людства і військові злочини”, який складається з двох глав: глави 17 “Злочини проти миру і безпеки людства” та глави 18 “Воєнні злочини та інші порушення законів і звичаїв ведення війни” [11]. військовополонений право кримінальний український

Права військовополонених виступають об'єктом посягання суспільно небезпечних діянь передбачених в двох кримінально-парових нормах, що розташовані в главі 18 - ст. 135 (Порушення законів і звичайних війни) та ст. 136 (Злочинні порушення норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів).

Змістом ч. 1 ст. 135 передбачено примушення військового насильства до служби в армійських силах противника, або позбавлення їх права на незалежний і безсторонній суд, або обмеження прав цих осіб на захист у кримінальному судочинстві караються обмеженням свободи на строк від трьох до п'яти років або позбавленням свободи на строк від трьох до семи років.

Частиною 2 криміналізовано заподіяння тяжких тілесних ушкоджень військовополоненим, їх катування, проведення над ними, без їхньої згоди медичних, біологічних та інших експериментів, використання їх для прикриття своїх військ або об'єктів від військових дій, захоплення і утримання таких осіб в якості заручників - караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.

Відповідно в ч. 3 імплементовано положення щодо умисного вбивства військовополонених, за що передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до двадцяти п'яти років, або довічне ув'язнення, або смертна кара.

Пунктом 15 ст. 136 передбачено кримінальну відповідальність за невиправдану затримку репатріації військовополонених - карається позбавленням волі на строк від п'яти до двадцяти років.

Висновки

Аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн надав змогу виявити низку загальних характерних рис, що притаманні більшості країн і свідчать про певні тенденції в частині імплементації положень міжнародного гуманітарного права в частині захисту прав військовополонених. Зокрема, вбачається за можливе об'єднати їх в наступні категорії:

1) Значна частина країн при конструюванні злочинів проти миру та безпеки людства виокремлює за ознакою видового об'єкту в певну групу на рівні глави воєнні злочини. Це слід визнати позитивним досвідом, адже така конструкція більш точно відображує відповідність національного законодавства загальноприйнятим положенням міжнародного права;

2) Кримінальне законодавство розглянутих країн не обмежується законодавчою дефініцією “жорстоке поводження з військовополоненими”, а вдаються до розширеного визначення форм суспільно небезпечного посягання на права військовополонених, серед яких слід виокремити: невиправдане затримання репатріації військовополонених; примушування військовополонених, до служби в збройних силах ворожої сторони; проведення біологічного чи медичного експерименту, вилучення органу чи тканини з метою пересадки; використання військовополонених в якості живого щита у військових операціях; позбавлення права на розгляд справи законно створеним і неупередженим судом, винесення вироку або приведення його у виконання без дотримання процедури законного і неупередженого судового розгляду, що забезпечує дотримання всіх судових гарантій, встановлених міжнародним правом; вбивство, застосування тортур тощо.

3) Загальною тенденцією слід визнати і кри- міналізацію на рівні окремої статті потурання з боку військового керівництва вчинення злочинів проти військовополонених;

4) Загальною рисою є також захист прав військовополонених за допомогою кримінально-правових норм передбачених і в розділах (главах), що встановлюють відповідальність за порушення встановленого порядку проходження військової служби. Здебільшого тут мова йде про склади злочинів, які передбачають кримінальну відповідальність за застосування насильства до інших військовополонених або жорстоке поводження з ними з боку іншого військовослужбовця, що перебуває у полоні;

5) Позитивним слід визнати також досвід тих країн, які пов'язують кримінально-правовий захист військовополонених не лише із часом ведення міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту, а й визначають в якості ознак об'єктивної сторони окупацію та анексію. Така дефініція беззаперечно сприяє уникненню правових колізій та посилює захист прав військовополонених.

Література

1. Туляков В.О. Порівняльний метод у науці кримінального права // Вісник Асоціації кримінального права України. № 1(2). 2014. С. 29-40.

2. Савченко А. В. Поняття порівняльного кримінального права та загальна характеристика основних сучасних правових сімей: мультимедійний навч. посібник «Кримінальне право: Загальна частина» URL: http://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_krum_pravo_za g/Files/Lekc/T21/T21_P1.html. - (дата звернення 2017).

3. Баулін Ю.В. Передмова до монографії: Ха- вронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації / Ю.В. Баулін. - К.: Юрисконсульт, 2006. - С. 9-12.

4. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики. URL: http://www.taxes.gov.az/uploads/qanun/2011/mecellel er/ cinayet_mecellesi_rus.pdf (дата звернення: 15.09.2015).

5. Уголовный кодекс Республики Армения URL: http://www.parliament.am/ legislation.php?ID=1349&lang=rus&sel=show (дата звернення: 22.12.17).

6. Уголовный кодекс Грузии. URL:https ://matsne.gov.ge/ka/document/ download/16426/143/ru/pdf (дата звернення: 22.12.2017).

7. Уголовный Кодекс Республики Молдова. URL: http://lex.justice.md/ru/331268/ (дата звернення: 17.12.2017).

8. Уголовный кодекс Российской Федерации в ред. Федерального закона от № 250-ФЗ - Собрание законодательства Российской Федерации, 2017, № 31, ст. 4799 URL: http://www.pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody= &link id=1&nd=102041891 (дата звернення: 24.12.2017).

9. Republic of Lithuania law on the approval and entry into force of the criminal code: Law 26 September 2000 № VIII-1968 URL: http://www3.lrs.lt/pls/inter3/dokpaieska.showdoc_l?p _id=366707 (дата звернення: 05.12.2015).

10. Republic of Lithuania law on the approval and entry into force of the criminal code: Law 26 September 2000 № VIII-1968 URL: http://www3.lrs.lt/pls/inter3/dokpaieska.showdoc_l?p _id=366707 (дата звернення: 22.12.2017).

11. Уголовный Кодекс Республики Беларусь. URL: http://mvd.gov.by/main.aspx?guid=101163 (дата звернення: 24.12.2017).

Размещено на Allbest.ru