Права жінок у контексті прав людини: упровадження результатів фундаментальних досліджень

Ключові слова: права жінок; фемінізм; правотворення; органи держави; парламент; публічна влада.

Вступ

Правове регулювання прав жінок в Україні є відносно належним і не поступається міжнародним зразкам. Водночас стрімкий розвиток суспільного життя на сучасному етапі означений появою численних нових матеріальних і духовних благ, які пропонують жіноцтву всіх прошарків населення. Недоступність окремих з них чи недостатня міра задоволення ними час від часу набувають актуальності, причому іноді з політичним підтекстом. Так, страйки та маніфестації задля захисту прав жінок організовують нечасто. Про революційні події тут взагалі не йдеться. Жодна політична сила, спрямовуючи боротьбу за жіночі права у свідоме русло, не проводить курс на підтримання протестних настроїв і досягнення бажаного результату.

Історичний розвиток України та цивілізованого світу загалом спонукав жінок до наукових пошуків щодо проблем їхнього правового статусу.

Практичне втілення наслідків цих фундаментальних досліджень покликане прискорити науково-технічний прогрес, адже дає змогу зосередитись на захисті такого «цінного ресурсу», як жінка. Використання її праці має відбуватися на підставі впровадження досягнутих наукових результатів у нормативно-правове регулювання та правозастосування.

Мета і завдання дослідження. Фундаментальним дослідженням притаманні певні шляхи наукових пошуків, визначені логікою розвитку науки. Завдяки цьому всі її напрями спроможні швидко досягти бажаного результату, утіленого в такому ланцюжку: теоретичні дослідження - нормативно-правові напрацювання - практична реалізація. З-поміж окремих наукових напрямів у певні періоди викристалізовуються нові ідеї, з огляду на що можливість практичної реалізації є проблемною. Таким чином, прагматична оцінка наслідків наукових пошуків не завжди є виправданою, оскільки певний масив нової наукової інформації має пізнавальне значення.

Виклад основного матеріалу

Нині правовий механізм, який регулює впровадження досягнень фундаментальних досліджень, потребує деталізації та визначення низки концептуальних положень.

У наявних нормативних актах бракує тлумачення поняття «впровадження результатів фундаментальних досліджень». Імовірно, це пов'язано з тим, що процес упровадження охоплює діяльність академічних і навчальних установ, органів державної влади й місцевого самоврядування, окремих посадових осіб - усіх основних суб'єктів реалізації досягнень науки.

Наявність вказаного визначення, легалізованого в нормативних документах, дасть змогу оптимізувати організацію та планування у сфері наукових пошуків, позбавитися низки негативних факторів, які сповільнюють процес упровадження.

В умовах сьогодення навіть стосовно прикладних досліджень не розроблено загальноприйнятого тлумачення, яке дає змогу однозначно зафіксувати зміст і факт упровадження завершених досліджень. Складнішими для правознавців є спроби сформулювати визначення результатів фунда-ментальних досліджень.

На думку фахівців, встановлення факту впровадження результатів є недостатнім. Слід ураховувати те, що новий науковий результат перевірений в умовах експериментальної реалізації. Цей критерій набув поширення в межах аналізу впроваджувальної роботи окремих академічних інститутів.

Наукова діяльність у закладах вищої освіти є невід'ємною складовою освітнього процесу й має на меті інтеграцію наукової, навчальної та виробничої діяльності в системі вищої освіти. Ця інтелектуальна творча діяльність спрямована на здобуття й використання нових знань та охоплює такі етапи отримання наукової продукції:

1) постановка (виникнення) проблеми;

2) побудова нових гіпотез і застосування наявних;

3) створення та впровадження нових методів дослідження, спрямованих на доведення гіпотез;

4) узагальнення результатів наукової діяльності.

Основний продукт, який відповідає цілям і проблемам, що підлягають розв'язанню, наука здобуває лише після завершення циклу у вигляді законів і теорій. На проміжних етапах наука отримує побічний продукт, частину якого використовують у цьому самому циклі, а інша частина забезпечує поповнення знань і формування нових циклів. Існують різні види наукової діяльності: науково-дослідна, науково- організаційна, науково-педагогічна, науково- інформаційна, науково-допоміжна тощо (Konverskyi, 2010, p. 6-7).

Головними завданнями наукової діяльності в закладах вищої освіти є: органічна єдність змісту освіти й програм наукової діяльності; створення стандартів вищої освіти, підручників і навчальних посібників з урахуванням досягнень науки й техніки; упровадження результатів наукових досліджень у практику; безпосередня участь суб'єктів освітнього процесу в реалізації науково- дослідних робіт, які проводять у виші; організація наукових, науково-практичних, науково- методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників освітнього процесу.

Очевидно, що передумовою ефективності наукової діяльності є знання її методології, теорії, технології, методів та організації. Зазначені аспекти повинні опанувати студенти, аспіранти, докторанти, працівники наукових підрозділів факультетів, тобто всі учасники освітнього й наукового процесів (Konverskyi, 2010, p. 3). Попри загальні характеристики, будь-яке наукове дослідження, починаючи від його творчого задуму й постановки проблеми та закінчуючи висновками й оформленням звіту, відбувається крізь призму індивідуальних (часто неповторних) рис дослідника (Yurynets, 2011, p. 13). Тому об'єктивний результат передбачає поєднання догматичних та індивідуальних підходів під час вивчення суспільного явища.

Участь наукових і навчальних установ у впровадженні результатів завершених фундаментальних досліджень можна вважати підтвердженою, якщо ця діяльність передбачала матеріалізацію наукових знань в об'єктах практики державного будівництва, економічній, політичній, соціально-культурній реальності. Причому єдиного зразка процедури імплементації не існує. У проєктах удосконалення законодавства, чинних правових актах, звітах авторів правотворчої діяльності фігурують різні варіанти впровадження.

Значний обсяг результатів, отриманих унаслідок наукових пошуків, передають уповноваженим суб'єктам на підставі чітких регламен- тарних процедур. Водночас наявні випадки, коли інститути громадянського суспільства вносять проєкти правових актів поза постійними організаційно-правовими формами.

У науці конституційного права дискусійним є питання щодо змісту поняття законодавчого процесу (візьмемо до уваги саме цей вид формування законодавчої бази як найбільш нормативно врегульований і теоретично вивчений). Слушним є твердження про те, що початок законодавчого процесу пов'язують з внесенням законодавчої ініціативи до парламенту, тобто всю його процедуру чітко визначено в законодавстві (Slovska, 2010; Slovska, 2011; Slovska, 2011; Slovska, 2011).

Водночас на сьогодні актуальним є розроблення своєрідного регламенту процесу практичної реалізації фундаментальних наукових ідей. У ньому варто врахувати багатоманітність форм проведення таких досліджень, економічні та правові зв'язки з подальшими стадіями складного комплексу «наука - законодавство - конституційний лад», відобразити специфіку відносин, які виникають у цій сфері, визначити порядок фінансування робіт та їх матеріально-технічного забезпечення, відповідальність суб'єктів, що створюють і впроваджують принципово нове законодавство на базі досягнень фундаментальних наук. Це, на думку авторів зазначених пропозицій, дасть змогу забезпечити ефективність наукових пошуків, зорієнтувати їх на запити держави й суспільства, створити належне підґрунтя для підготовки правового акта, що визначатиме умови матеріального стимулювання суб'єктів правотворчої діяльності за впровадження власних результатів у державний і суспільний лад (Lakhtin, 1983, p. 19).

Здійснюючи аналіз змісту процесу впровадження, варто встановити цикл наукового результату. На думку деяких фахівців, початком цього циклу слід вважати стадію фундаментальних досліджень, а закінченням - передачу нового правового акта у сферу реалізації та подальше припинення його юридичної сили. За такого підходу цикл охоплює фундаментальні та прикладні дослідження.

Еволюція та межі життєвого циклу залежать від конкретного змісту кінцевого продукту. У разі, якщо дослідження спрямовані на вдосконалення чинного правового акта, то життєвий цикл починається з прикладних досліджень (вивчають, наскільки успішною є практика реалізації). У разі створення нового акта цикл починається зі стадії фундаментальних досліджень (Lakhtin, & Pavlenko, 1984, p. 25).

Розрахунки засвідчують, що з усіх результатів пошуків, які здійснювали науковці закладів вищої освіти й науково-дослідних установ, експерти юридичного та науково- експертного управлінь, відсоток поданих та ухвалених законопроєктів є значним. У цьому контексті Верховна Рада України (далі - ВРУ) дев'ятого скликання є досить «продуктивною». До 17 липня 2020 року (закінчення третьої сесії) було внесено 2105 законопроєктів, з яких 253 проголосовано. Крім того, до ВРУ надійшли 1076 постанов, з яких 509 проголосовано.

Аналізуючи результати роботи народних депутатів за фракціями та групами, слід зауважити, що найбільшу кількість законопроєктів подала найчисельніша фракція - «Слуга народу». Загалом за участю парламентаріїв з монобіль- шості було зареєстровано 1029 законодавчих ініціатив, з яких Рада ухвалила 149.

Партії «Опозиційна платформа “За життя”» (далі - ОПЗЖ) та «Батьківщина» підготували майже однакову кількість законопроєктів: перша подала 341 ініціативу, друга - 340. Причому парламентарі підтримали 28 законопроєктів від ОПЗЖ та 31 - від «Батьківщини».

Депутатська група «За майбутнє» подала 263 законопроєкти, з яких підтримали 22, «Європейська солідарність» - 233, з них проголосовано - 29. Депутатська група «Довіра» долучилася до розроблення 223 проєктів законів, з яких ВРУ підтримала 18. Найменше законо-проєктів підготувала фракція «Голос» - 215 ініціатив. При цьому Рада ухвалила 36 проектів законів, що більше, ніж в інших опозиційних фракцій.

Найбільше постанов також подали нардепи від «Слуги народу» - 776 (ухвалено 367). Партія «Європейська солідарність» подала 104 постанови, 52 з яких парламент підтримав. Схожа ситуація в ОПЗЖ - зі 102 постанов ухвалено 46. «Батьківщина» подала 94 постанови, з яких ухвалено 39. Партія «Голос» подала 73 постанови, з яких ВРУ проголосувала за 45. Депутатська група «За майбутнє» - 66 постанов, з яких 18 ухвалено, «Довіра» - 32 постанови, з яких ухвалено також 18 ("Skilky zakonoproektiv¹', 2020).

Попри те, що закон, спрямований на встановлення рівності для жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства («Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків») в Україні було прийнято ще 15 років тому ("Zakon Ukrainy", 2005), донині паритету не досягнуто: у парламенті жінок лише 20 %, серед мерів областей жодної жінки, показник гендер- ного розриву в рівні щомісячної заробітної плати становить 21 %. Крім того, за даними міжнародних організацій, кожна друга жінка зазнавала принаймні одну з форм сексуальних домагань.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» має на меті досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі й застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права.

Закон передбачає, серед іншого, такі положення: утвердження тендерної рівності;

недопущення дискримінації за ознакою статі; запобігання та протидія всім виявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримка сім'ї, формування відповідального материнства й батьківства; виховання та пропаганда серед населення України культури гендерної рівності тощо ("15 rokiv", 2020). Очевидно, що державі та суспільству слід наполегливо працювати задля втіленням цих нормативних положень у практику.

Більшість сучасників вважають, що в умовах сьогодення фемінізм є недоречним, проте таке переконання є хибним. Упродовж століть жінки вибороли, наприклад, право голосу та рівний доступ до освіти, але вони донині непропорційно зазнають усіх форм насильства й дискримінації. Фемінізм слід розглядати як рух за припинення сексизму, сексистської експлуатації та гноблення, досягнення повної гендерної рівності в законодавстві та на практиці.

Якщо раніше феміністичний рух означав масові демонстрації, видання газет, організовані дебати та створення міжнародних жіночих організацій, то в сучасних реаліях він передбачає використання засобів масової інформації та поп- культури для просування власних ідей та ведення діяльності (блоги, електронні журнали та інші способи використання мережі Інтернет, медіа-технологій призвели до появи явища кіберфемінізму - так званого мережевого фемінізму) ("Feminism and Women's").

Яскравими прикладами впливу фемінізму на ухвалення правових актів, які мають на меті захист прав жінок, є: запровадження хімічної кастрації для осіб, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті (наприклад, Польща, Пакистан) ("Pakistan anti-rape", 2020); урегулювання молитовних прав чоловіків і жінок в Ізраїлі - дозвіл молитися жінкам біля Західної стіни в Єрусалимі ("The fight for women's", 2020); право на аборти, розлучення, контрацепцію та, що особливо, долучення до становлення Тунісу після здобуття незалежності ("How women's", 2019).

В Україні також наявні суттєві проблеми у сфері захисту прав жінок. У цьому контексті правотворці мають дослухатися до численних пропозицій науковців, висловлених у науковій літературі (Zabuha, & Mykhailichenko, 2020; Vovk, & Oliyiyk, 2019; Bielkin, Yurynets, & Bielkin, 2019; Ostrovska, 2019; Petrov, 2020).

Наукова новизна. Наукова новизна зумовлена предметом дослідження та передбачає: подальший науковий розвиток доктрини прав жінок у сучасному суспільстві й державі; удосконалення теоретичного матеріалу щодо суті фундаментальних досліджень і процедури його впровадження; здійснення аналізу ефективності діяльності Верховної Ради України за останні роки її роботи (на підставі показників внесених і прийнятих законопроєктів та проєктів постанов); обґрунтування доцільності й можливості впливу на правотворчу діяльність органів публічної влади феміністичного руху.

Висновки

Багаторічна практика взаємодії академічних кадрів з органами публічної влади засвідчує, що завершальною стадією розроблення нових наукових ідей має бути внесення правових актів на розгляд органів державної влади. Безперечно, науковці мають долучатися до вдосконалення чинних актів законодавства. До впровадження робіт вони вдаються лише тоді, коли виявлено практичну значущість досліджень у певній сфері. У такому разі суттєво зменшуються строки реалізації принципово нових варіантів поведінки. Ефективною формою оптимізації процесу впровадження є створення науково-практичного комплексу за прикладом взаємодії академічно-дослідних установ, закладів вищої освіти й органів держави. Проте нині ця модель представлена лише в парламенті, структурними підрозділами якого є Інститут законодавства, науково-експертне та юридичне управління. Долучення на постійній основі вишів та іншого наукового загалу до вказаного процесу донині знаходиться на рівні теоретичного обґрунтування.

Питання прав жінок означене низкою нагальних проблеми, розв'язати які, серед іншого, здатний феміністичний рух. Його досягнення відображаються в законодавстві та подальшій практичній реалізації. Наукові ідеї й теоретичні розробки здатні узагальнити переконання й прагнення пересічних громадян та донести їх у відповідній правовій формі правотворцеві.

References

1. 15 rokiv Zakonu Ukrainy "Pro zabezpechennia rivnykh prav ta mozhlyvostei zhinok i cholovikiv" zdobutky ta vyklyky [15 years of the Law of Ukraine "On Ensuring Equal Rights and Opportunities for Women and Men" achievements and challenges]. (2020). Ukrainian women's congress. Retrieved from http://womenua.today/15rokiv-zakonu [in Ukrainian].

2. Aleksandrov, A.P. (1983). Nauka - strane. Stati i vystupleniia [Science - the country. Articles and speeches]. Moscow: Nauka [in Russian].