Об’єкт та об’єктивна сторона перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань

Є підстави стверджувати, що перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань може полягати в суспільно небезпечних діях і суспільно небезпечній бездіяльності суб'єкта складу цього злочину. Окрім того, вказаний висновок випливає також зі змісту поняття діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Діяльність - це соціально сформована й організована активність, що передбачає наявність двох обов'язкових елементів: особи, яка діє, і предмета дії, тобто суб'єкта й об'єкта. Таким чином, суб'єктом діяльності є Збройні Сили України, інші військові формування та їх посадові особи як носії (суб'єкти) державної влади. Об'єктом вказаної діяльності є функції Збройних Сил України та інших військових формувань, які виконуються ними шляхом реалізації наданих їм законами України повноважень (прав та обов'язків).

Таким чином, уч. 1 ст. 114-1 КК України встановлено відповідальність за створення перешкод суб'єктам державної діяльності: Збройним Силам України (Міністерству оборони України як центральному органу виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, Генеральному штабу Збройних Сил України як головному органу військового управління, Сухопутним військам, Повітряним Силам України, Військово-Морським Силам України, з'єднанням, військовим частинам, військовим навчальним закладам - ст. З Закону України «Про Збройні Сили України») та іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням (Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України) у виконанні покладених на них Конституцією України і законами України функцій, які реалізуються такими формуваннями шляхом здійснення ними повноважень (прав та обов'язків).

Так, відповідно до ч. 2 і ч. З ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України - на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. На підставі вказаних положень у ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» закріплено функції останніх: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності шляхом забезпечення стримування збройної агресії проти України та відсічі їй, охорони повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України у випадках, визначених законом, участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Водночас основними складовими діяльності Збройних

Сил України (ст. 12 вказаного закону) визначено підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організацію та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховну роботу, збереження життя і здоров'я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни в Збройних Силах України.

З наведеного можна зробити висновок, що підтримання на належному рівні мобілізаційної готовності перебуває в безпосередньому зв'язку з можливістю реалізації Збройними Силами України покладених на них функцій. У свою чергу перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України може полягати в суспільно небезпечній бездіяльності: а) осіб, які підлягають призову за мобілізацією; б) службових осіб військових комісаріатів шляхом невиконання ними службових обов'язків у частині проведення мобілізаційної діяльності; в) службових осіб центральних органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування шляхом невиконання ними обов'язків у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, передбачених ст. ст. 12, 13, 14, 15, 17 та 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, суспільно небезпечне діяння в складі перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період може характеризуватися суспільно небезпечною бездіяльністю суб'єкта.

З'ясування кола суспільно небезпечних дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, має свої особливості. Вагоме значення для вирішення цього питання відіграє застосування порівняльно-правового методу.

Так, аналіз Особливої частини КК України свідчить про наявність низки складів злочинів (ст. 157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача», ст. 160 «Порушення законодавства про референдум», ст. 170 «Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій», ст. 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», ст. 174 «Примушування до участі в страйку або перешкоджання участі в страйку», ст. 180 «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду», ст. 340 «Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій», ст. 382 «Невиконання судового рішення» і ст. 386 «Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку» КК України), у яких суспільно небезпечне діяння полягає в перешкоджанні відповідним суб'єктам реалізації ними законних прав та обов'язків. Водночас у диспозиціях двох із вказаних статей Особливої частини КК України розкриваються способи такого перешкоджання: насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином (ч. 1 ст. 160 КК України), шляхом насильства чи погрози застосування насильства або через інші незаконні дії (ст. 174 КК України).

На наш погляд, ознака законності має використовуватись двічі. По-перше, для позначення законності самої діяльності. Кримінально караним має бути тільки перешкоджання такому виду діяльності, що не заборонений законом. Саме не заборонений, а не регламентований, оскільки деякі види діяльності, перешкоджання яким може тягти за собою кримінальну відповідальність, не мають чіткої законодавчої регламентації. Так, чинне законодавство України не регламентує порядок проведення релігійного обряду, воно може встановлювати лише певні обмеження на право здійснювати релігійні обряди, обумовлені необхідністю забезпечення громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я та моралі, прав і свобод інших громадян. У той же час перешкоджання незаконній діяльності не становить суспільної небезпеки і не може бути кримінально караним. Так, правильно зазначає Анісімов, що не є злочином перешкоджання зловживанню журналістом свободою масової інформації. До таких зловживань відноситься використання засобів масової інформації для вчинення кримінально караних діянь, для розповсюдження відомостей, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, для розповсюдження порнографічних, таких, що пропагують культ насильства та жорстокості, матеріалів тощо [9].

По-друге, ознака незаконності має стосуватись самого перешкоджання, адже не завжди перешкоджання певній законній діяльності суперечить вимогам закону. У цьому випадку має діяти зворотній принцип - легітимне перешкоджання має бути чітко регламентоване нормами законодавства. Так, правильно зазначає Л. Костенко, що не утворюють складу перешкоджання законній професійній діяльності журналіста дії, які хоча фактично і перешкодили журналістові в його діяльності, але були вчинені на законних підставах (наприклад, припинення випуску друкованого засобу масової інформації за рішенням суду, позбавлення журналіста акредитації за перевищення ним своїх повноважень чи невиконання обов'язків) [5, с. 15]. Якщо ж законодавством певна особа не наділена повноваженнями щодо перешкоджання законній діяльності, то таке діяння утворює склад злочину. Так, відповідно до положень Закону України «Про політичні партії в Україні» в разі певних порушень вимог закону з боку політичної партії орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва [10]. Рішення про анулювання реєстраційного свідоцтва приймає тільки суд. Якщо ж орган, який здійснює реєстрацію, самостійно припинить реєстрацію політичної партії без рішення суду, то таке діяння утворює склад перешкоджання діяльності політичної партії.

У той же час врахування такої ознаки, як законність зовсім не означає, що вона має бути обов'язково вказана в тексті закону. У деяких випадках це навіть недоречно. Так, зазначаючи в статті 114-1 КК України, що перешкоджання має здійснюватися законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, законодавець ніби допускає, що такі формування можуть здійснювати і незаконну діяльність. Такий підхід по відношенню до державних органів, до яких належить і сам законодавець, виглядає дещо дивним. Як правильно зазначає В.І. Маркін, спеціальні вказівки на незаконність, неправомірність, протиправність тощо діянь допустимі лише в статтях Особливої частини КК України, пов'язаних із сферами суспільного життя, що отримали належне нормативно-правове регулювання. Йдеться про випадки, коли аналіз галузевого законодавства дозволяє сформувати чіткий перелік діянь, які вважаються законними, коли суб'єкт діє в законодавчому полі, та перелік протилежних, незаконних діянь [11, с. 586].

Аналіз положень КК України показує, що законодавець використовує термін «перешкоджання» для позначення як активної поведінки (як правило, вказуючи на певний спосіб, наприклад, у статті 340 КК України), так і пасивної (ненадання певної інформації, невиконання рішень тощо, наприклад, у статті 351 КК України), тож можна зробити висновок про те, що перешкоджання може виражатись як у формі дії, так і бездіяльності. Такої ж думки дотримується і більшість дослідників [8, с. 160; 13, с. 87; 14, с. 426; 21].

Як правильно зазначає Д.О. Олейніков, перешкоджання може здійснюватися у двох основних видах: інтелектуальному (погрози, розповсюдження певних закликів, відомостей тощо) та фізичному (вчинення певних дій) [13, с. 56].

Аналіз положень законодавства показує, що в кожному конкретному злочині залежно від виду діяльності, якій перешкоджає винний, принципово не змінюючи зміст цього поняття, законодавець може суттєво обмежувати його обсяг вказівкою на різні способи діяння. Свою специфіку має і перешкоджання конкретним видам законної діяльності.

Так, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого в статті 114-1 КК України, є час вчинення злочину - в особливий період, під яким відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оборону України» слід розуміти період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [14].

Викладене дає підстави стверджувати, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, є суспільно небезпечні дії, які, по-перше, полягають у будь-якій активній поведінці суб'єкта, що створює перепони для виконання Збройними Силами України чи іншими військовими формуваннями функцій шляхом реалізації останніми наданих їм законами України прав та обов'язків в особливий період; по-друге, у низці випадків такі дії можуть співпадати з ознаками об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених іншими статтями КК України (застосування насильства до осіб із метою неприбуття останніх до пунктів мобілізації тощо) або визнаються злочинними виключно в контексті положень ч. 1 ст. 114-1 КК України (блокування місць розташування військових підрозділів із метою недопущення їх передислокації в зону бойових дій тощо); по-третє, коло таких суспільно небезпечних дій є надзвичайно широким, а конкретні форми їх прояву залежать від конкретних функ¬цій, прав та обов'язків Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, проти реалізації яких вони спрямовані. У зв'язку із цим під час кваліфікації дій винного необхідно виходити із положень спеціального законодавства у сфері національної безпеки України, яким регулюються повноваження військових формувань в особливий період, та змісту суспільно небезпечних дій (бездіяльності) суб'єкта.

Важливим питанням, яке підлягає вирішенню в межах аналізу конкретного способу вчинення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, є питання кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами, що можуть полягати, зокрема, у пошкодженні або знищенні майна певних осіб або погрозі знищити чи пошкодити таке майно. У цьому випадку застосовується правило кваліфікації, за яким якщо спосіб вчинення злочину утворює більш тяжкий або однаковий за ступенем тяжкості злочин, то кваліфікація здійснюється за сукупністю статей Особливої частини КК України. Наприклад, з метою не допустити просування військового підрозділу до місця несення військової служби винний застосовує насильство до військовослужбовця та спричиняє йому тілесне ушкодження. Варіанти кваліфікації в такому випадку залежатимуть від ступеня тяжкості таких ушкоджень.

Дослідження об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, наведеним не вичерпується. Так, зважаючи на родовий об'єкт цього складу злочину, сфера дії зазначеної статті, з одного боку, є дещо звуженою, з іншого - аналіз спеціальних законів у сфері національної безпеки України дає підстави стверджувати, що законна діяльність Збройних Сил України не обмежується виконанням функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, у зв'язку із чим не всі дії, спрямовані на перешкоджання такій діяльності, є такими, що створюють загрозу національній безпеці України.

Щодо першого аспекту, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» [7] та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» [8], особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ та організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Наведене дає підстави стверджувати про необхідність розширення кола суб'єктів, перешкоджання діяльності яких утворює склад цього злочину шляхом передбачення в диспозиції ст. 114-1 КК України відповідальності за перешкоджання в особливий період діяльності не лише Збройних Сил України чи інших військових формувань, але й об'єктів національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил цивільного захисту, підприємств, установ й організацій, а також виконанню громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Запропонований підхід повністю узгоджується, зокрема, з положеннями ч. З ст. 17 Конституції України, відповідно до якої забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються також на правоохоронні органи держави. Значна кількість останніх (МВС України, Генеральна прокуратура України тощо) не входить до системи Збройних Сил України і не є військовими формуваннями, але разом із Збройними Силами України та військовими формуваннями беруть участь в обороні держави (ст. 12 Закону України «Про оборону України»), яка базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення (за необхідності) з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (ст. 2 Закону України «Про оборону України»),

Щодо другого аспекту, законна діяльність Збройних Сил України не обмежується виконанням функцій стосовно оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, безпосередньо закріплених у Конституції України та Законі України «Про Збройні Сили України». Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» остання полягає у веденні підсобного господарства, виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг, передачі в оренду рухомого та нерухомого військового майна [9].

Вказана обставина з урахуванням специфіки основного безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, що входить до групи суспільних відносин, поставлених під охорону Розділу І Особливої частини КК України, дає підстави стверджувати про необхідність уточнення диспозиції зазначеної статті шляхом встановлення відповідальності виключно за вчинення суспільно небезпечних діянь, які полягають у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України чи інших військових формувань, безпосередньо пов'язаної із виконанням їх основних функцій і завдань.

2. Правові підстави кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань

законний діяльність перешкоджання

Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань України може відбуватися у різний спосіб, наприклад: блокування органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, стратегічних об'єктів, окремих підрозділів, шляхів сполучення, руху військового транспорту шляхом перекриття руху, виставлення пікетів або постів, організації скупчення людей, тварин або транспорту, влаштування перепон, барикад, завалів, руйнування або пошкодження шляхів сполучення, обладнання, споруд, засобів зв'язку чи сигналізації, транспортних засобів тощо; пошкодження, знищення, захоплення або незаконне утримання військових об'єктів, споруд, будівель, техніки, транспорту та об'єктів інфраструктури; примушення шляхом шантажу, насильства або обману військовослужбовця до виконання незаконних дій або невиконання законних дій; інші дії, що спрямовані на створення перепон у діяльності або виконанні військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань України своїх службових обов'язків.

Якщо спосіб перешкоджання утворює ознаки самостійного злочину (наприклад, посягання на життя або здоров'я, викрадення людини, захоплення заручників, знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, перевищення влади або службових повноважень тощо) - вчинене, за наявності для того підстав, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Часом вчинення злочину, за ст. 114-1 КК, є особливий період. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» [4] та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» [5] особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань України утворює злочин за ст. 114-1 КК, якщо такі дії відбуваються з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

За ч. 1 ст. 114-1 КК злочин вважається закінченим з моменту перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Суб'єкт злочину загальний - фізична, осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 114-1КК) характеризується умислом або необережністю.

Кваліфікуючі ознаки злочину, за ч. 2 ст. 114-1 КК - те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків. Оскільки таке діяння спричиняє злочинну шкоду іншим безпосереднім об'єктам (життя, здоров'я, власність тощо) кримінально-правової охорони, воно повинно кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів.

Висновки