Поняття, риси, структура, види правосвідомості. Професійна правосвідомість працівників органів Національної поліції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії та історії держави і права,

конституційного та міжнародного права

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави та правана тему:

Поняття, риси, структура, види правосвідомості. Професійна правосвідомість працівників органів Національної поліції

Здобувача вищої освіти

1 курсу, 3 групи, факультету №2

Литвинчук А.Р.

м. Львів - 2020 рік

ЗМІСТ

правосвідомость працівник орган внутрішніх справ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження поняття правосвідомості

Розділ 2. Характеристика структури та видів правосвідомості

2.1 Структура правосвідомості

2.2 Види правосвідомості

2.3 Функції правосвідомості

Розділ3. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правової культури

Розділ 4. Професійна правосвідомість працівників внутрішніх справ

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми

Проблема дослідження такої правової категорії як правосвідомість є актуальним питанням сьогодення.

Це пов'язується з великими вимогами до майбутніх працівників, виховуванням їх в дусі дотримання та поваги до норм права, застосуванням усіх зусиль для того, щоб підтримувати авторитет та честь юридичної професії. Правосвідомість є довершеним інструментом (механізмом) досягнення усіх цих завдань.

Правосвідомість - центральна категорія не тільки юриспруденції, а й багатьох суміжних наук, як-то соціологія, психологія, філософія тощо. Правосвідомість в загальних рисах виховує в особі повагу до права, правових явищ.

Розвиток правосвідомості юриста пов'язується з розвитком законодавчої бази держави. Тому кожен юрист зобов'язаний не тільки слідкувати за останніми законодавчими змінами, а й за правовими явищами, що відбуваються у суспільстві. Правосвідомість юриста формує його правову культуру та правові здібності (навички).

Метою даної роботи є дослідження поняття правосвідомості та дослідження професійної правосвідомості працівників Національної поліції.

Об'єктом дослідження є система відносин, що склались у державі та суспільстві щодо формуванняправосвідомості. Предметом дослідження є безпосередньо чинники, що впливають на формуванняправосвідомості в Україні, а предметом дослідження виступають риси , поняття , функції правосвідомості.

Виходячи із актуальності данної теми та мети дослідження завданнями данної роботи є вивчення таких питань:

- характеристика та структура правосвідомості

- види правосвідомості

- функції правосвідомості

- роль правосвідомості в правовій культурі

- професійна правосвідомість працівників внутрішніх справ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ

Перед тим як почати аналіз категорії поняття «правосвідомість», потрібно розглянути загальне поняття - «свідомість». Свідомість- це сукупність певних властивостей (якостей), що виражають ставлення особи до системи певних цінностей та благ у суспільстві. Цю сукупність становить уявлення, ідеї, почуття, теорії, погляди, світогляд, життєві орієнтири тощо. Саме через свідомість можна спостерігати відношення особи до тієї чи іншої справи.

Свідомість - це фундаментальна категорія таких наук як: психологія, філософія, соціологія тощо. Свідомість людини в психології - це сформована протягом життя форма психічного відображення дійсності у вигляді суб'єктивної моделі сприйняття навколишнього світу в формі понять та образів.Свідомість з точки зору філософії - це специфічна форма уявлень щодо ідеального відображення дійсності. Це вищий вид духовної активності особистості, яка виявляється в здатності відображати реальність у формі почуттів та образів мислення. Свідомість людини у соціології - це форма вираження поглядів та уявлень особи про дійсність суспільства, про призначення та роль особи в ньому.

Правосвідомість - це усвідомлене ставлення особи до закону, правосуддя; ставлення до законодавства як до найважливішого обов'язку громадянина України. Правосвідомістьє феноменомне тільки соціально-культурного світу особистості, а й сукупністю психологічних поглядів на ідеї, що виражають ставлення до законності й правопорядку та уявлення про те, що є правомірним або неправомірним. Правосвідомість особистості є не тільки одним з елементів правової культури, а й правовою культурою суспільства в цілому. Варто зазначити, що правосвідомість об'єднує такі поняття якправо, правові відносини, правова наука, правові установки, правотворча та правозастосовча діяльність. [1, c. 15]

В науці немає єдиного розуміння поняття правосвідомості. Це пов'язується з багатоаспектністю та багатофункціональністю цього поняття. Наука знає більш ста різноманітних визначень цього поняття. Багато науковців приділяють дослідженню такої категорії як правосвідомість увагу у своїх наукових працях. Пропоную розглянути найбільш вдалі визначення, на мій погляд.

Професор Рабінович П.М. стверджує, що правосвідомість - це система понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з правом. На його думку, це свідомість осіб, які входять до складу відповідних органів держави, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми правил поведінки, встановлених державою. Продовжуючи цю тематику, науковець зазначає, що правосвідомість притаманна не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» з об'єктивним юридичним правом[14, с. 79-80]. Жидовцева О.А. стверджує, що правосвідомість можна визначити як особливу сферу свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань та оцінного ставлення до права і практики його реалізації, соціально-правових установок і ціннісних орієнтацій, що регулюють поведінку особи в юридично значущих ситуаціях [2, с.360].

Правосвідомість - це форма суспільної свідомості, що відображає ставлення соціальних суб'єктів до чинних норм права та правових явищ. Через правосвідомість відбивається не тільки стан правових відносин, а й тенденції їх змін.Фарбер І.Е. визначає правосвідомістьяк сукупність правових поглядів та почуттів, які наділені нормативним характером та включають в себе як знання правових явищ, так і оцінку з точки зору класової (або загальнонародної) справедливості, а також нові правові вимоги, які відображають економічні та політичні потреби та інтереси суспільного розвитку[20, с.204-205].

Правосвідомість можна розглядати на трьох рівнях:

1) юридичний;

2) культурний;

3) соціальний.

На юридичному рівні правосвідомість поширюється на знання у сфері права, розумінні значення своїх прав, усвідомленого розуміння виконання норм законодавства. Перший рівень становить той мінімум правосвідомості, без якого немає правового та громадянського суспільства. Культурний рівень визначає усталені погляди та уявлення особи про поведінку, етику, традиції, світогляд, віросповідання тощо. Соціальний рівень у свою чергу визначає орієнтири особи стосовно його місця та ролі у суспільстві, теорії щодо соціального походження, професії чи роду занять, уявлення про соціальність людини як істоти.

Правосвідомість - сфера свідомості пов'язана з відображенням правозначимих явищ, сукупність поглядів та ідей, що виражають відношення людей, соціальних груп до права та законності. Правосвідомість людей визначається правовими засадами суспільства, практикою застосування права, реальними умовами життєдіяльності людей, моральним досвідом та традиціями суспільства, системою розповсюджених оціночних відношень до правозначимих явищ. Найбільш стійкі нормативно-ціннісні позиції особистості утворюють сферу її правозначимих установ - викликають стереотипну готовність до певних дій в правозначимих ситуаціях.

Правосвідомість як правова категорія юриспруденції має такі ознаки:

1. Це різновид суспільної свідомості. Проте порівняно з суспільною свідомістю, де найголовнішим є погляди особи на суспільство та навколишнє середовище, то правосвідомість - це уявлення особи суто на юридичні аспекти життєдіяльності держави.

2. Це сукупність взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих:

- уявлень - це розуміння правових категорій, які грунтується на особистому досвіді особи;

- знань - навичок та досягнень особи в тій чи іншій сфері юриспруденції;

- поглядів - думка особи стосовно питання, що має суперечливість;

- ідей - форма відображення певних особливостей особи, яка спрямована на його трансформацію;

- почуттів - стан, за яким особа може відчувати різний стан емоцій;

- орієнтирів - життєвих гасел, які спрямовують особу на досягнення певних цілей;

- теорій - узагальненості знань, що мають підтвердження та аргументацію;

- виражень - особистих визначень особи.

3.Суб'єкт правосвідомості - різноманітні:

- особистість - це носій соціальних якостей і рис, певне поєднання яких і визначає її як особистість;

- громадські об'єднання. Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об'єднанняза організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка;[10, с.4-5]

- політичні партії. Відповідно до ст.2 Закону Україні «Про політичні партії», політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах; [12, с.15-16]

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи;

- окремі юристи та практики.

4. Об'єкт правосвідомості - право в усіх його аспектах:

- правові відносини;

- правова поведінка;

- правова діяльність тощо.

5. Предмет відбиття правосвідомості - правова дійсність.

Правова дійсність містить у собі:

а) право, що формується, - на стадії правотворення й правотворчість;

б) право, що сформувалося, - позитивне право (його норми, принципи, інститути, галузі);

в) право, що реалізується, - у поводженні людей, діяльності юридичних осіб, правозастосовних органів - органів внутрішніх справ, прокуратури

6. Правосвідомість - одним з найважливіших чинників розвиткуправорозуміння. Право, яке складається об'єктивно, відповідно до існуючих, іноді досить суперечливих уявлень, підходів суспільства щодо регулювання тих чи інших суспільних відносин, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні[8, с.785]

Таким чином, правосвідомість це сукупність правових уявлень, оцінок, переконань, почуттів, які виражають ставлення індивідів, соціальних груп суспільства до права , до поведінки людей у галузі правового регулювання. Вона має складну внутрішню структуру і сенсотвірний характер, тому дозволяє більш повно та об`єктивно пізнати і зрозуміти правову дійність.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ ТА ВИДІВ ПРАВОСВІДОМОСТІ

Функціонування правосвідомості забезпечує людині можливість створювати знання про зв'язки, відносини, закономірності об'єктивного світу, встановлювати цілі та розробляти плани, які представляють її діяльність, регулювати та контролювати емоційні, раціональні та предметно - практичні відносини з дійсністю, визначити ціннісні орієнтири свого буття та поліпшити умови свого існування. Ключовий пункт правосвідомості - це усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки вражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. [7, c. 65-66]

Для того, щоб охарактеризувати правосвідомість потрібно розгляну звідки ж походить її витоки. Пропоную розглянути концепцію західно-європейської правосвідомості, до якої тяжіє й українська правосвідомість. Західноєвропейська правосвідомість походить від романо-германської правової системи, де закон - головна цінність та джерело держави. Саме звідси витікає розуміння права, його категорій та елементів. Навчання праву та розуміння цінності закону пов'язане з формуванням європейських традицій, де поступове суспільне життя трансформувалось в систему християнських цінностей. У свідомості європейців їхня ідентичність, що склалася історично, ґрунтується саме на християнських цінностях. Сучасні європейські цінності - рівність, відокремлення церкви від держави, релігійна терпимість і свобода - беруть початок з християнської релігії. Правова свідомість у європейців - це знання та розуміння права, ставлення до нього, яке відображається в межах справедливості, рівні правової культури громадян, якості системи законодавства. [4, c. 10]

Отже, можна сказати що свідомість людини являє собою форму пізнання навколишнього світу, яка виявляється в різних оцінках, зауваженнях і пропозицій. Однією з найважливіших складових правосвідомості є правова свідомість людини

2.1 Структура правосвідомості

Структура правосвідомості- це розподіл правосвідомості як системи на окремі самостійно значущі елементи. В науці є усталена практика поділу правосвідомості на такі три елементи, як:

1.Правова психологія

2. Правова ідеологія

3. Правова поведінка

Правова психологія- це окремий самостійний та значущий елемент структури правосвідомості, який характеризується сукупністю почуттів, настроїв, емоційного сприйняття та вираження тощо, які виражають саме емоційну поведінку особи. Проте не потрібно плутати поняття «правова психологія» та «юридична психологія». Науковець Т. Я. Цимбал у своїй науковій роботі робить наголос на відмежуванні цих двох понять, говорячи, що предметом саме юридичної психології є вивчення закономірностей поведінки людей у системі правових відносин, а також структури та видів юридичної діяльності. Юридична психологія здійснює синтез основ психологічних знань та основ юриспруденції. Будучи соціальною істотою, людина організовує свою діяльність відповідно до певних правил-норм поведінки, обов'язкових для конкретних груп, класів або суспільства в цілому[21, с. 218].

Правова психологія є відображенням емоційного стану носія правосвідомості. Це пов'язується з внутрішніми властивостями його характеру, поведінки, вихованості та емоційними станом, сприйнятністю. З аналізу наукової літератури, праць багатьох вчених можна визначити структуру правової психології.

У структурі правової психології виділяють:

- сталі частини (настрої, почуття, переживання);

- пізнавальні частини (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);

- емоційні складові (правові емоції, почуття, настрої);

- регулятивні елементи (правові звички, традиції).

Правова ідеологія- цескладова структури правосвідомості, що регулює такі категорії як знання, погляди, уявлення, ідеї про право та правову поведінку. Правова ідеологія формується протягом всього життя особи, правового виховання та досвіду, в результаті правового навчання та практики, наукового дослідження та аналізу.

До структури правової ідеології належать:

1. Правові принципи (засади)

2. Правові теорії (концепції)

3. Правові переконання

4. Правові поняття (категорії).

5. Правова доктрина.

6. Правові моделі.

7. Правові ідеали.

8. Правові цінності тощо.

Правова ідеологія, на відмінну від правової психології, яка формується навмання (по ситуації), становить результат наукового, теоретичного навчання (дослідження, аналізу, узагальнення тощо), визначаючи закономірності та тенденції розвитку найбільш визначних структур правової ідеології.

Російська вчена-практик Циганкова Д.Ю. у своїй науковій праці «Правова ідеологія та інформаційна функція держави», визначає такі сутнісні риси правової ідеології:

1) Системність: по-перше, ідеологія сама по собі є сукупністю концептуальних ідей, що реалізуються за допомогою програми дій (у результаті ідеологічної діяльності держави); по-друге, ідеологія є вищою точкою ідеологічної системи (задає стратегічний напрям і межі дій носіїв ідеології);

2) Духовно-практична освіта. Про духовно-практичний характер ідеології свідчить: характер прояву свідомості; її місце у структурі суспільної свідомості (правова ідеологія виступає раціональним компонентом правосвідомості); її цілеспрямованість;

3) Змістовний аспект: становить сукупність уявлень, понять, суджень, складових переконання і різні теорії; зачіпає всі сторони життєдіяльності суспільства і держави, що знаходяться у сфері правового регулювання; закріплює певний гносеологічний ідеал, до якого має прагнути суспільство і держава у своєму розвитку, і тим самим, є певним організаційним, мобілізаційним та інформаційним базисом даного розвитку; незважаючи на деяку статичність нормативного закріплення, розвивається паралельно поточним суспільним реалігіям;

4) Функціональний аспект: виконує інтегруючу, пізнавальну, організуючу, виховну функцію;

5) Цільовий аспект: або санкціонує існуючі в суспільстві форми панування і влади, або обґрунтовує їх перетворення[22, с.51-52].

Правова поведінка-це сукупність внутрішніх властивостей особи, що керуються його волею та бажанням, що у результаті визначається його діями (вчинками).

Ознаки правової поведінки:

1. Це діяння, яке може виражатися у двох формах:

а) дія (активна поведінка);

б) бездіяльність (пасивна поведінка).

3. Соціально-значуще діяння. Яке може нести характер:

а) користі;

б) шкідливості.

3. Вольовий характер - поведінка керується волею особи, його психічними особливостями, здатністю контролювати свої емоції.

4. Таке діяння несе наслідки.

5. Регулюється нормами права (закону).

Структура правової поведінки:

1. Діяння (дія чи бездіяльність)

2. Мета та мотив поведінки

3. Правові установки.

Правова поведінка за своєю суттю є діянням, а отже його можна розглядати за суб'єктивними(суб'єкт та суб'єктивна сторона) та об'єктивними ознаками(об'єкт та об'єктивна сторона). Видом вираження діяння у будь-якій з їх форм є вчинок. Отже, до складу правової поведінкиналежать:

Об'єкт вчинку (правової поведінки) - це правові відносини, на які посягає свою увагу вчинок. Це можуть бути будь-які правові відносини: складання чи підписання договору, вчинення правочину, захист своїх прав у суді, складання іспиту на зайняття адвокатською діяльністю тощо. Специфіка цих відносин - різноманітна та не для перелічення.

Об'єктивна сторона вчинку (правової поведінки) - це зовнішній вияв поведінки, який характеризується діянням, наслідками як головними ознаками вчинку. До факультативних (другорядних, додаткових) ознак вчинку належать: час, місце, обстановка вчинення діяння.

Суб'єкт вчинку (правової поведінки)- носій право та дієздатності. Тобто особа, яка безпосередньо вчиняє правове діяння, для досягнення конкретного результату. Суб'єкт різноманітний: від будь-якої особи до представників юридичної професії.

Суб'єктивна сторона вчинку (правової поведінки) -це внутрішній вияв поведінки суб'єкту діяння, що керується його волею та свідомість. Особа розуміє, що вона вчиняє, та передбачає можливі наслідки такого правового вчинку. [22, с.75-78].

По перше структура правосвідомості складається з трьох елементів, як: правова психологія, ідеологія, поведінка. Наприклад правова психологія і ідеологія містять в собі інтелектуальні та емоційні елементи, а правова поведінка являє собою процес переведення правових норм у реально правову поведінку.

По друге кожний цей елемент ще поділяється на свої підрозділи, кожний з яких важливий.

2.2 Види правосвідомості

Види правосвідомості - це систематизований поділ правосвідомості на види (класи, групи, категорії) за відповідними критеріями (ознаками) схожості в середині класу, та їх відмінності від інших класів. Наука знає багато різноманітних класифікацій правосвідомості, пропоную розглянути найбільш сприйнятні:

1. За суб'єктним складом:

а) індивідуальна;

б) групова;

в) суспільна:

- регіональна;

- державна.

Індивідуальні правосвідомість - це правосвідомість кожного його конкретного суб'єкта (носія). Індивідуальна правосвідомість формується з урахуванням впливу таких обставин:рівень освіти, матеріальний стан, правовий досвід, професія та стаж роботи у галузі права тощо. Індивідуальна правосвідомість виражає ставлення особи до таких категорій як право, законність, справедливість, незалежність тощо.

Групова правосвідомість - це правосвідомість, яка виражає ставлення певної групи (формування) до права в цілому. Такою групою чи формуванням може бути громадське об'єднання, політична партія, профспілка, молодіжна організація тощо. Вони можуть формувати правові концепції та модель залежно від специфіки своєї діяльності.

Суспільна правосвідомість- це найбільш масовий вид правосвідомості, що поширюється на великі верстви населення, та показують ставлення всього суспільства до права. Такими верствами населення є народ, нація, держава. У свою чергу суспільна правосвідомість поділяється на 2 рівні: державна (правосвідомість усього населення країни) та регіональна (правосвідомість конкретного регіону, пов'язана з традицією тієї чи іншої місцевості). [16, c.77]

2. За рівнем глубини відображення:

а) побутова;

б) професійна;

в) наукова.

Побутова правосвідомість, її ще називають повсякденною - це правосвідомість, що означає сукупність тих поглядів та суджень, з якими особа стикається кожного дня. Така правосвідомість виникає з правового виховання та правових традицій особи. В основі повсякденної правосвідомості лежить правова культура, правове виховання та домінує правова психологія.

Професійна правосвідомість- цеправосвідомість, яка формується залежно від тієї чи іншої юридичної професії: суддя, слідчий, прокурор, адвокат, нотаріус тощо. Ця правосвідомість відрізняється від інших видів цього класу, тим, що містить у собі структуру спеціальних знань. Спеціальність як ознака професійної правосвідомості пов'язується з умінням застосовувати юридичні знання на практиці. Знання юристів мають високий рівень деталізації та конкретизації. Ця ознака відрізняє від інших видів правосвідомості, відсутністю у широкого кола населення точних уявлень та орієнтирів стосовно теорій права. Вона містить в собі:

- професійно-теоретичні знання;

- професійно-практичні знання.

Наукова правосвідомість - це правосвідомість, що пов'язана з дослідженням та розробкою правових концепцій, моделей, теорій тощо, де є правова ідея та шляхи досягнення її втілення. Особливими носіями наукової правосвідомості є безпосередньо науковці, викладачі юридичних навчальних закладів, студентів юридичних вищів тощо. Вона передбачає вміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі та глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. [19, c. 27]

3. Залежно від можливості застосування знань:

а) теоретична (матеріальна) правосвідомість;

б) практична (процесуальна) правосвідомість.

Теоретична правосвідомість- це сукупність теоретичних знань, поглядів, орієнтирів, ідей, концепцій, доктрин, моделей про право, що визначає матеріальні норми. Теоретична правосвідомість є підгрунтям практичної правосвідомості. Теоретична правосвідомість дозволяє зрозуміти обсяг знань та вмінь.

Практична правосвідомість - це система вже набутих навичок, вмінь, досвіду, що базується на сукупності знань. Практична правосвідомість базується на таких принципах, як: системність, компетентність, незалежність, спеціальність. Практична правосвідомість існує лише на базі теоретичною, що пов'язується їх особливим взаємозв'язком. [5, c. 164-166]

Можна сказати що види правосвідомості поділяються на два аспекти за суб`єктивним складом та за рівнем глубини відображення, а в свою чергу ці два види поділяються на не менш важливі аспекти, про них сказано вище.

2.3 Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - це основні напрямки правосвідомості, що визначають її орієнтири, які спрямовані на досягнення кінцевого результату. Функції правосвідомості виступають конкретними напрямками та шляхами виконання нею своєї соціальної ролі, а властиві їй засоби впливу на суспільні відносини завдають цілеспрямований вплив на структуру правосвідомості [3, с. 16].

Кожна функція правосвідомості - це відображення рівня якості ідейно-світоглядного впливу. Функції правосвідомості реалізовує кожен носій в той чи іншій сфері, спрямовуючи свої знання, погляди, уявлення до конкретного результату.

Виділяють такі функції правосвідомості:

1. Пізнавальна (інформаційна)

2. Регулююча

3. Цінносна

4. Оцінююча

Пізнавальна (інформаційна) функція правосвідомості - це напрямок дії правосвідомості, який відповідає за отримання знань, уявлень про право, накопичення інформації у цій сфері та знаходить свій вираз у «правовій підготовці». Саме через дослідження, аналіз та синтез правових явищ відбувається його пізнання. Пізнання є процесом (процедурою) набуття інформації про закономірності права. Пізнавальна функція реалізується через інтелектуальні здібності особи, за допомогою раціональних засобів та методів. У результаті прояву цієї функції формуються правові знання як раціональна складова змісту правосвідомості.

Пізнання може бути будь-яким:

1) чуттєве пізнання;

2) раціональне пізнання;

3) уявлення.

Пізнання є не однорідним, тому з цього приводу потрібно визначитися з чітким напрямком його застосування. Науковець Черкам М.Є. у своїй науковій праці, яка присвячена саме пізнавальній функції правосвідомості, визначає об'єкт правової пізнавальної діяльності, ним виступають:

а) право як система правил поведінки (правових норм);

б) формальні джерела права;

в) практика створення та реалізації правових норм, її суб'єкти, форми правові цінності;

г) правова свідомість та правова культура;

ґ) накопичені знання про право;

д) соціальні процеси в різних сферах життєдіяльності суспільства;

е) інші, пов'язані з правом явища[25, с.151].

Правове пізнання здійснюється суб'єктами в процесі:

а) повсякденного життєвого досвіду,

б) здійснення практичної професійної юридичної діяльності,

в) наукового осмислення правових явищ.

Регулююча функція правосвідомості- це функція, яка здійснюється за допомогою правових засобів, методів, настанов та орієнтацій, що об'єднують у собі всі джерела правового пізнання. Проць О.Є. зазначає, що регулятивна функція, яка характеризує робочу сторону правосвідомості людини, реалізується двома елементами в сукупності.Основна відмінність регулятивної функції правової свідомості від регулятивної функції права полягає, на нашу думку, в спрямованості першої на конкретного суб'єкта, а другої - на об'єктивну реальність. Якщо норма права, маючи загальнообов'язковий характер, покликана регулювати широке коло відносин за участю неперсоніфікованих осіб, то правова свідомість визначає поведінку конкретної особистості. Крім того, норма права забезпечується зовнішньою, публічною владою, а правосвідомість - внутрішніми переконаннями людини і такими морально-етичними категоріями, як совість, честь [13, с.38].

Цінносна функція правосвідомості - це функція правосвідомості, яка полягає у формуванні в свідомості людини певного правового стереотипу, варіанта поведінки і, що особливо важливо, готовності до такої поведінки, яка, хоч і не реалізується ще в конкретних діяннях, свідчить про націленість суб'єкта на переведення правових приписів у реальну площину[13, с.37].

Оцінююча функція правосвідомості- це функція правосвідомості, яка становить емоційне забарвлення особи, її емоційний стан та піднесення до різних сторін та явищ правової дійсності. Емоційне ставлення, знаходить вираз у визначенні значущості одержаних знань у конкретній ситуації чи на майбутнє з точки зору індивіда, групи, суспільства. Цінним визнається те, що виступає об'єктом бажання, метою діяльності.

Отже, правосвідомість виступає універсальним засобом контролю за поведінкою людини. Через свідомість відбувається правова орієнтація людини, яка формує характер та поведінку в суспільних відносинах. З метою підвищення правосвідомості громадян , роз`яснюється зміст правових норм та виховується повага до права і прийняття його як цінності.

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ПРАВОСВІДОМОСТІ В ПРОЦЕСІ ПРАВОТВОРЧОСТІ І ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

Правосвідомість як сукупність відображення правих явищ є необхідною і достатньою умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права. Правосвідомість виражає ставлення особи до правових явищ, її роль виражається як в процесі правотворчої, так і правової діяльності її носія.

У нормотворчості правосвідомість займає провідну роль у:

- прогнозуванні напрямів нормотворчості - у формах наукових розробок учених (статті, проекти), програмних подань державних і політичних діячів, заяв політичних партій під час виборчої кампанії та виступів їх лідерів;

- ініціації розроблення нормативно-правових актів (або їх частин чи нормативних приписів) - у формах законодавчої ініціативи (уряд, Президент, народні депутати), у пропозиціях спільної підготовки актів держави і громадських організацій (профспілок) тощо;

- плануванні нормотворчої діяльності - у формах своєчасного подання альтернативних проектів, які можуть бути розглянуті при запланованому обговоренні основного проекту, внесення пропозицій і зауважень до проектів актів, що перебувають на черзі обговорення і прийняття;

- вироблені концепції конституцій, кодексів, законів тощо - у формах моделювання структури і змісту акта відповідно до чітко сформульованої мети;

- будуванні реального нормотворчого процесу - у формах проведення необхідних процедур на окремих його стадіях;

- оцінці проектів нормативних актів - виробляє позитивні чи негативні настанови щодо його ухвалення - реалізує у формі голосування «за» чи «проти»;

- удосконалюванні чинних нормативно-правових актів - у формах розроблення актів про внесення змін і доповнень;

- систематизує нормативно-правові акти - у формах кодексів, основ законодавства, зводу законів, різноманітних інкорпорацій тощо. [15, с.108-109].

У правореалізації правова свідомість суспільства проявляється у:

- виборі доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які безпосередньо реалізуються або застосовуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

- заповнює прогалини у законодавстві шляхом застосування аналогії закону й аналогії права (стосується професійної правосвідомості юристів);

- виступає ідейно-моральним вимірником професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

- слугує способом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси України приписують суддям керуватися і нормою права, і внутрішнім переконанням) та ін.[17, с.109]

Роль правосвідомості у правотворчості виявляється, насамперед, у тому, що правотворчі рішення приймаються під безпосереднім впливом правосвідомості законодавця. Рівень його правосвідомості, а також уявлення про значущість тих або інших правових інститутів, ставлення до окремих правових явищ безпосередньо виявляються в нормах права, що створюються у процесі правотворчої діяльності. Законодавець відображає у правових нормах існуючий рівень суспільної правосвідомості. Отже, у процесі правотворчості особливу роль відіграє теоретична, наукова правосвідомість, основними завданнями якої є:

- критичне оцінювання правової реальності,

- оцінювання існуючої системи правових норм;

- виявлення недоліків правового регулювання;

- дослідження шляхів оновлення чинного законодавства;

- розробка нових правових норм.

Але роль професійної правосвідомості також є досить значною, адже юристи-практики, залучені до розробки нормативних актів, допомагають забезпечити реальне застосування права, його відповідність суспільним реаліям, зв'язок із суспільним життям та юридичною практикою. Професійна правосвідомість у процесі підготовки правотворчих рішень допомагає уникнути прогалин у праві, недооцінки процедурних і правореалізаційних моментів. Особливого значення при цьому набувають такі якості, як системне бачення права та практики його реалізації, володіння способами тлумачення норм права, професійне використання юридичної мови, юридичних понять і категорій, що забезпечують погодженість, логічність і визначеність нормативно-правового матеріалу[6, с. 16].

Таким чином, право впливає на правосвідомість тим, що є найважливішим джерелом його формування, розвитку та перетворення. Зміст, напрямок цього впливу не однозначні та залежать від якості законодавства , та від рівня роботи державного апарату.

РОЗДІЛ 4. ПРОФЕСІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Концепція професійної правосвідомості є фундаментом для визначення категорії професійної правосвідомості працівників внутрішніх справ. Правосвідомість посадових та службових осіб органів внутрішніх справ має бути взірцем дотримання норм права, його принципів та засад. Саме через дотримання керівних ідей правової дійсності досягається належних рівень правосвідомості працівників органів внутрішніх справ.

Професійна правосвідомість працівників органів внутрішніх справ пов'язана з дотриманням принципів їх діяльності. Цьому питанню присвячена глава 2 Закону України «Про національну поліцію» - принципи діяльності поліції (ст.ст.6-12). До принципів діяльності поліції належать: законність, дотримання прав і свобод людини, верховенство права, відкритість та прозорість, політична нейтральність, взаємодія з населенням на засадах партнерства, безперервність. [11, c.3]

Службова діяльність працівника органів внутрішніх справ здійснюється також на базі моральних цінностей, що формують їх правосвідомість. Отже, до таких моральних принципів діяльності відносять:

- гуманізму, який проголошує людину, її життя і здоров'я вищими цінностями, захист яких становить сенс і моральний зміст правоохоронної діяльності;

- законності, визнання працівником верховенства права, а також його обов'язкового виконання у службовій діяльності;

- об'єктивності, що виражається в неупередженості при прийнятті службових рішень;

- справедливості, що означає відповідність міри покарання характеру і тяжкості проступку чи правопорушення;

- лояльності, що передбачає вірність державі, МВС, повазі і коректному ставленні до державних та громадських інститутів, державних службовців;

- нейтральності, що означає рівне, неупереджене ставлення до всіх політичних партій і рухів, що передбачає відмову працівника від участі в їх діяльності в будь-яких формах;

- толерантності, що полягає в поважному, неконфліктному ставленні до людей з урахуванням соціально-історичних, релігійних, етнічних традицій і звичаїв.

Працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника органів внутрішніх справ. Моральні принципи служби визначають безумовні вимоги професійної та суспільної моралі до діяльності органів внутрішніх справ.

Правосвідомість працівників ОВС формується під час їх правового навчання та виховання в дусі поваги до закону як головного джерела права країни. Така професійна правосвідомість передбачає підготовку за такими напрямками:

1) загальна підготовка - це процес пізнання загальних правил (принципів) правознавства, що у подальшому формують професійні теоретичні та практичні навички майбутнього працівника. Серед загальної підготовки можна виділити такі напрямки:

- ознайомлення з нормативно-правовою базою України;

- вивчення правових теорій, концепцій та моделей;

- аналіз принципів професійної діяльності;

- оволодіння загальними засадами правової діяльності;

- дослідження діяльності правових органів, їх професійної роботи.

2) спеціальна підготовка - це процедура ознайомлення особою на основі теоретичних знань з конкретними заходами професійної діяльності. До спеціальних знать можна віднести:

- оперативно-розшукова діяльність;

- робота з процесуальними документами;

- методика проведення розслідувань;

- бойова підготовка, вчення про застосування зброї;

- спортивна (фізична) підготовка слідчих. [9, c.22-25]

Для правосвідомості працівника органів внутрішніх справ важливе значення має ставлення до злочинності і механізму боротьби з нею. Цуркан О.О. у своїй науковій роботі «Професійна правосвідомість працівників поліції як важлива складова його правової культури», визначає особливості правосвідомості в професійній сфері:

- осуд посягань на блага і цінності, які охороняються правом, та розуміння об'єктивної необхідності боротьби з ними;

- неухильне дотримання цінностей: законності, неприпустимості порушення норм і принципів права;

- більш високий рівень оцінювання права та забезпечення ним правопорядку, ніж в інших законослухняних громадян;

- негативна реакція на злочинність, упевненість у необхідності активної боротьби з нею;

- вищий рівень вимог до санкцій за правопорушення у порівнянні з іншими громадянами, орієнтація на більш жорсткі покарання;

- відповідальність оцінки зла і добра загальнодержавним цінностям

- більш висока оцінка власної діяльності;

- недооцінка процесуальних гарантій;

- наявність елементів правового нігілізму [24, с.61-62].

В науковій літературі можна знайти безліч поглядів стосовно структури професійної правосвідомості працівників внутрішніх справ. Вони є різноманітними, кожна з яких по-різному класифікую структуру. Наприклад, Смирнов Л. Наводить дає свою окрему думку стосовно цього питання. Він вважає, що до професійної структури правосвідомості працівників ОВС належить:

- професійний рівень знань;

- професійне ставлення до права;

- солідарність із правом;

- звичка дотримуватись закону;

- професійні навички та прийоми;

- вміння застосовувати технічні засоби;

- професійний етикет;

- наукова організація праці;

- сурове дотримання правових приписів [18, с.274].

Кожен працівник ОВС повинен на достатньо високому рівні володіти такими якостями як: компетентність, незалежність, відкритість, чесність, справедливість, відданість своїй справі. Кожен правник повинен володіти такими загальними рисами як:

- відповідна морально-етична поведінка;

- політична незаінтересованість;

- психологічна та психічна урівноваженість;

- готовність до виконання завдань будь-якої складності;

Отже, відповідно до цього переліку можна об'єднати риси поведінки та професійні навички працівників ОВС на такі групи якостей:

1)морально-естетична група якостей;

2) політична група якостей;

3) психологічна група якостей;

4) естетична група якостей;

5) правова професійна група якостей. [5, c. 111]

Якість та ефективність виконання працівниками правоохоронних органів своєї роботи створюють імідж галузевої підсистеми державного управління і впливають на суспільну правосвідомість та правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня професійної правосвідомості та культури цих працівників залежить правомірна поведінка населення та забезпечення особистої безпеки кожної людини. Правосвідомість правоохоронця відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій принципів і норм права, які склалися в суспільстві. Тому його правосвідомість -оцінне явище, причому оцінці підлягає не стільки саме право, скільки правові вчинки з позиції їх відповідності до законослухняності та правомірності.

Професійна правосвідомість і правова культура працівників органів внутрішніх справ повинні бути вищі за правосвідомість і правову культуру інших громадян, для того щоб населення більше довіряло їм та не вважало їх цинічними й корисливими. Маючи високий рівень правової свідомості та правової культури, працівники міліції своїм прикладом зможуть підвищити загальний рівень культури суспільства держави. Правосвідомість працівників ОМС формується і розвивається на основі суспільної свідомості та її ідей (філософських, світоглядних, політичних, моральних тощо), які стосуються явищ суспільного життя і характеру дій людей, суспільних відносин, інтересів та потреб, зумовлених економічною і політичною основою суспільства[23, с.13]

Отже, правосвідомість працівників правоохоронних органів формується у процесі юридичного навчання та становлять спеціальну та загальну правову підготовку і інші вміння та знання. Для правосвідомості правоохоронця важливе значення має ставлення до злочинності та засобів боротьби з нею.

ВИСНОВОК

Правосвідомість - це сукупність понять, поглядів, уявлень, ідей, почуттів тощо з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з правом. Правосвідомість складається з таких структурних елементів, як правова психологія, правова ідеологія та правова поведінка. Всі ці три елементи нерозривно пов'язані між собою, та взаємодоповнюють одне одного. Правосвідомість юриста формує правову культуру не тільки особи, а й правокультуру всього суспільства.

Правосвідомість поширюється на три рівні: юридичний, культурний та соціальний. Кожен з цих рівнів має свою специфіку, проте їх об'єднує сукупність бажаних поглядів юриста на майбутній розвиток права. Правосвідомість є відображенням багатофункціональної системи права, її відносин. А ми знаємо правові відносини - це вид суспільних відносин, а отже правосвідомість зачіпляє багато сфер життєдіяльності суспільства.

Правосвідомість є особливою сферою свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань, юридичного досвіду та відображає ставлення юриста до права і практики його реалізації. Правосвідомість є одним з найважливіших індикаторів належного ставлення до права, рівня дотримання правових норм .

Правосвідомість юриста формується протягом його навчання у юридичному вищі, здійснення правозастосовчої діяльності. З накопиченням цього досвіду кожен працівник ОВС також зобов'язаний удосконалювати свої знання та навички.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

правосвідомость працівник орган внутрішніх справ

1.Абрамов А.И. Функции правосознания и их роль в реализации функций права / А.И. Абрамов // Правоведение. - 2006. - № 5. - С. 23-34. - С. 24.

2. Жидовцева О.А. Структура та функції професійної правосвідомості [Електронний ресурс] / О.А. Жидовцева // Форум права. - 2012. - № 1. - С. 307-312. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2012_1_48.pdf.

3.Жидовцива О.А. Структура та функції професійної правосвідомості. Право і безпека. 2012 №3, с.16.

4. Калітинський В.М. Правова ідеологія:філософсько-правовий погляд. Філософія та психологія права. С.163-168.

5. Кобець О.В. Особливості категоріальної структури правосвідомості юриста : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук : спец. 19.00.06 - «Юридична психологія» / О.В. Кобець. - Х., 2007. - 24 с.

6. Ковальська В.В. Місце і роль професійної правосвідомості і різних видах юридичної діяльності. Серія: Право, 2013 р., № 4 (42).с.16.

7. Луцький А.І. Правова ідеологія в системі правової свідомості / А.І. Луцький // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету, Сер.: Юриспруденція. - 2014. - № 8. - С. 25-27.

8. Пінська О.С. Правова свідомість: загальна характеристика, основні риси та структура / О.С. Пінська // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 784-788

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11pocrtc.pdf.

9. Пінська О.С. Специфіка професійної правосвідомості та правової культури працівників внутрішніх справ. Вісник ХНУВС. 2010. № 4 (51). Ч. 1. с.24.

10. Про громадські об'єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/go/4572-17

11. Про Національну поліцію України: Закон України від 2 липня 2015 р. Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19

12. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://https://zakon.rada.gov.ua/go/2365-14

13.Проць О.Є. До питання про функції правосвідомості. Теорія та історія держави і права. Філософія права. 2014. с.38.

14.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. - Х.: Консул, 2005. - 8-ме вид., стереотипне. - с.79-80.

15. Сайко К.В. Роль правосвідомості у суспільному житті. 2015. с. 108-109. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/21073/1/РОЛЬ%20ПРАВОСВІДОМОСТІ%20У%20СУСПІЛЬНОМУ%20ЖИТТ.pdf

16. Ситник О.М. Правова ідеологія як складник механізму державно-правового регулювання / О.М. Ситник // Юридичні та політичні науки. - Випуск 56. - С. 9-14.

17. Скакун О.Ф. С42 Теорія права і держави: Підручник. - 2-ге видання. - К.: Алерта; ЦУЛ,. 2011.с.109.

18. Теория государства и права: конспект лекций в схемах и определениях: Книжный мир:2004. с.274.

19. Турбова Я.В. Правосознание в структуре юридической деятельности : автореф. дис.… канд. юрид. наук : 12.00.01 / Я.В. Турбова. -СПб., 2000.- с.25

20. Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания / И.Е. Фарбер. - М. : Юрид. лит., 1963. - 205 с.

21. Цимбал Т.Я. Юридична психологія: сучасний стан і перспективи розвитку. Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 4(59) 2012. с. 218.

22. Цыганкова Д.Ю. Правовая идеология и информационная функция государства: теоретико-правовой аспект: дис. ... кандидата юридических наук: 12.00.01 / Цыганкова Дарья Юрьевна; [Место защиты: Академия управления МВД России]. - Москва, 2012. - с.51-52.

23. Цуркан О.В. Правова свідомість працівників міліції:теоретико-правове дослідження.Автореферат.Львів, 2013.с.24-16.

24. Цуркан О.В. Професійна правосвідомість працівників поліції як важлива складова його правової культури. Нацыональний юридичний журнал: Теорія та практика. 2017. с.61-62.

25. Черкам М.Є. Пізнавальна функція правосвідомості на правотворчій стадії механізму правового регулювання. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2018 (№16). с.151.

Размещено на Allbest.ru