Концепція верховенства права як координованого контролю над владою у правовому соціумі
Характеристика особливостей розуміння концепції верховенства права як координованого контролю над владою в межах розвитку правого соціуму. Характеристика основних принципів та засад, на яких здійснюється встановлення і розвиток верховенства права.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.04.2021 |
| Размер файла | 40,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
КОНЦЕПЦІЯ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ЯК КООРДИНОВАНОГО КОНТРОЛЮ НАД ВЛАДОЮ У ПРАВОВОМУ СОЦІУМІ
THE CONCEPT OF THE RULE OF LAW AS A COORDINATED CONTROL OVER POWER IN LEGAL SOCIETY
Івануса З.З.,
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу організації наукової роботи Львівського державного університету внутрішніх справ
У статті подано розуміння концепції верховенства права як координованого контролю над владою в межах розвитку правого соціуму. Розглянуто також, на яких принципах та засадах здійснюється встановлення і розвиток верховенства права, який є принципом, головним чином, природного права, а також чинником для формування умов і способів життєдіяльності, які об'єктивно необхідні для нормального існування людини, функціонування соціуму і держави. Досліджено той факт, що верховенство права має значення лише тоді, якщо воно розуміється як соціальний феномен, який має начало в культурних та духовних традиціях народу та його ментальності.
Представлена наукова розвідка містить аналіз морально-ціннісних якісних систем, де визнається верховенство права, яке має певне відношення до технології права як такого. Основна функція та призначення права давати владні веління, і ці веління мають бути принаймні епістемологічно доступними для тих, хто буде їх виконувати, а також забезпечуватися можливістю примусу, щоб гарантувати виконання.
У статті здійснено аналіз верховенства права як безумовного прояву загальнолюдських цінностей та розвитку культури соціуму. Наголошено, що верховенство права є головним змістом та метою суспільного розвитку, свого роду певною демонстрацією етапів формування та еволюції правової системи. Виокремлено верховенство права як спосіб забезпечення виконання владних принципів та приписів посадовими особами держави.
Обґрунтовано, що не варто забувати той аспект, що правова норма зобов'язана бути хоча б мінімально відомою, а посадові особи мають хоча б мінімально бути обмежені у своїй владі. Соціум, який приймає принципи обмеження державної влади правом і необхідністю для права відповідати вимогам формальної законності, також обов'язково, у контекстах застосування закону, приймає й ідею верховенства права, а не особи.
Ключові слова: право, соціум, громадянин, суб'єкт права, державна влада, принципи верховенства права, правова норма, справедливість.
The article gives an understanding of the concept of the rule of law as a coordinated control over the power within the development of the right society. It also examines the principles and principles for the establishment and development of the rule of law, which is the principle of natural law, as well as a factor for the formation of conditions and ways of life that are objectively necessary for the normal existence of man, the functioning of society and the state. The fact that the rule of law matters only if it is understood as a social phenomenon that originates in the cultural and spiritual traditions of the people and their mentality, is investigated.
Scientific intelligence is presented, contains an analysis of morally valuable qualitative systems, which recognizes the rule of law, which has some relation to the technology of law as such. The primary function and purpose of the right is to give authority orders, and these orders must be at least epistemologically accessible to those who will perform them, and must be coercive to guarantee enforcement.
The article analyzes the rule of law as an absolute manifestation of universal values and the development of a culture of society. It is emphasized that the rule of law is the main content and purpose of social development, a kind of demonstration of the stages of the formation and evolution of the legal system. The rule of law as a way of ensuring that officials of the state fulfill the power principles and regulations.
It is justified that one should not forget the fact that the rule of law is obliged to be at least minimally known, and officials should be at least minimally restricted in their power. A society which accepts the principles of restriction of state power by the right and necessity for the right to conform to the requirements of formal lawfulness also necessarily accepts the idea of the rule of law, not of persons, in the context of the application of the law.
Key words: law, society, citizen, subject, state power, principles of the rule of law, legal norm, justice.
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
У сучасних умовах правового соціуму всіх громадян хвилює верховенство права. Дуже часто найбагатші та найвпливовіші держави світу засуджують інші країни через відсутність у них цього фундаментального правового принципу. Бідніші та слабші країни наполягають, що мають його, а тому вони можуть розраховувати на повагу і комерційні можливості, що їх пропонує розвинений світ. Організація об'єднаних сил, Світовий Банк і безліч неурядових організацій намагаються просувати та розвивати цю правову доктрину.
Варто відзначити, що переважна більшість свідомих громадян знають про верховенство права досить мало, це переважно сучасні гасла, про «правління законів, а не людей» або «ніхто не вищий за закон». Кожен із нас може з певністю назвати держави, де існує верховенство права, і навести приклади країн, де, на жаль, його не має або й ніколи не було. Маємо дуже яскраві приклади з історії, які можна згадати: тиранії на зразок Радянського Союзу, а також сучасні країни Кубу, Венесуелу чи Нікарагуа.
Відсутність верховенства права у цих країнах проявляється через демонстрацію показових судів, порушення громадянських прав і свобод, підозрілі зникнення активістів-опозиціонерів, недотримання принципів демократії та плюралізму влади, суцільну корупцію у всіх сферах державної влади, а також хабарництво та безкарність силових структур, які виконують злочинні вказівки влади. Разом із тим їм протистоять країни, які дотримуються принципів законності, юридичної визначеності, заборони свавілля, доступу до правосуддя в незалежних судах, поваги до людських прав, недопустимості дискримінації та рівності перед законом, тобто основних принципів верховенства права. Саме до таких принципів потрібно прагнути кожній країні. Науковці-дослідники з різноманітних галузей знань впевненні, що саме таким шляхом потрібно розвиватись у подальшому.
Аналіз публікацій. Правознавці, державознавці, суспільствознавці та філософи права дуже вдало наслідують основоположні дослідження Л. Фуллера і Ф. Хайєка, які були генераторами низки ідей щодо верховенства права. Дослідники наголошують на тому, що закони, які приймаються в тій чи іншій державі, повинні бути передбачуваними, сталими, доступними, зрозумілими та загальновідомими, а також не треба забувати, що вони були покликані регулювати умови життя громадян у соціумі. Однак до кінця не зрозуміло, що собою представляє поняття «відповідати усім перерахованим ідеалам». Разом із тим деякі науковці визначають, що верховенство права висуває значно більші вимоги до політичних спільнот і, можливо, є складовою частиною цілої теорії справедливості.
Філософи та юристи також не можуть дійти згоди щодо важливості верховенства права для загальної теорії права, філософії права та політики. Так, дуже часто наукові погляди розходяться в питаннях: чи повинна держава мати верховенство права для того, щоб мати щось, що може описати «право» як таке; чи вимагає верховенство права чогось від пересічних громадян, а не лише від державних посадовців; чи становить верховенство права складову частину теорії демократії або ж існує окремо від неї, при цьому слід відзначити, чи справді верховенство права взагалі непоєднуване з демократією?
Теоретичне обґрунтування даного дослідження базується на результатах науково-теоретичних праць таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як: С. Алексєєв, О. Бандурка, С. Бобровник, А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, І. Кресіна, Л. Мамут, П. Недбайло, В. Нерсесянц, Н. Оніщенко, О. Петришин, П. Рабінович, П. Ситник, О. Скрипнюк, О. Скакун, С. Тимченко, М. Цвік, Ю. Шемшученко.
Мета статті з'ясувати, що собою являє поняття «верховенство права», і як його принципи впливають на формування координованого контролю над владою в межах правового соціуму.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ
Верховенство права проявляється через демонстрацію загальнолюдських цінностей, правової культури соціуму, певним чином демонструє ті етапи формування еволюції, які пройшла правова система. Цілком зрозуміло, що принципи природного права, які є сукупністю ідеальних, духовних, моральних та справедливих уявлень про право, є принципами верховенства права. У понятті та розумінні його тісно пов'язані наукова істина й такі цінності, як: добро, справедливість, правові ідеї та почуття, а також ідеал права і практичний юридичний досвід.
Прикметним є те, що верховенство права досліджується зазвичай у парі з правовою державою. І це не випадково, адже такою державою сьогодні вважається лише та, в якій панує, «верховенствує» право, причому як явище позадержавне (не державно-вольове), так би мовити, загальносоціальне, соціально-природне [1, с. 21].
Досить багато авторів досліджень верховенства права вбачають його корені у Давній Греції, наводячи доробки Платона та Аристотеля. Хоча це не зовсім правильно, і слід мати на увазі одне важливе застереження. Протягом близько п'ятисот років епохи так званих «Темних віків» цих грецьких джерел на Заході майже не знали, поки їх не відкрили наново вчені-богослови Високого Середньовіччя. Верховенство права як послідовна інтелектуальна традиція починається майже через тисячу років після доби розквіту Афін. Тому ідеї греків у царині верховенства права найкраще розглядати як певні моделі, зразки, авторитет для пізніших епох. Багато проблем, що їх намагалися вирішити греки, особливо Платон і Аристотель це проблеми, що постають перед людьми в усі часи, звідси походять і їхня значущість та велика увага до них у всі епохи [2, с. 14]. Верховенство права найважливіший політичний ідеал сьогодення, однак існує чимало хибних уявлень про його сутність і механізм реалізації.
Цілком зрозуміло, що кожна людина, яка проживає в певному соціумі, повинна пройти нелегкий шлях окультурення, духовного та морального збагачення і тільки тоді вона може претендувати на те, щоб стати спільним творцем норм права, які будуть втілювати всі основні принципи верховенства права: свободу, справедливість, добро, загальне благо, гуманізм, чесність, демократизм, порядність тощо. Наша сучасна цивілізація пройшла дуже багато етапів культурного та духовного розвитку, щоб розвинути на окремих просторах і територіях можливості побудови правової держави на принципах верховенства права в дії.
Не можна залишати поза увагою принципи та концепції верховенства права. Так, загальність як принцип верховенства права є такою вимогою, що подібні справи мають сприйматися подібно, однак визначення правила, які ж саме справи є подібними, становить значну складність за такого формулювання загальності.
Британський філософ і правник Р. Гарт у своїх дослідженнях принцип загальності права описував як «стався до подібного подібно», проте доповнював, що «критеріями подібності справ усе ще будуть лише загальні елементи, визначені в правилах», все те, що означає простий процес від загальності до урегульованості [3]. Дану думку можна розширяти та представляти в різноманітних абстрактних формах. Розуміння принципу загальності у верховенстві права може сприйматися і формально, і змістовно.
Формальна концепція загальності це та, згідно з якою спостерігач може визначити, чи дотримані в даній правовій нормі принцип загальності, проаналізувавши не лише її властивості, а й текст написання, процес її написання та прийняття, при цьому не виключаючи також дію та мотивацію, якими керувався законотворець.
Цілком зрозуміло, що змістовна концепція передбачає, що спостерігач буде ґрунтовно досліджувати позаправові соціальні факти, а також звернення до основних нормативних цінностей (свобода, рівність, чесність), щоб з'ясувати, чи дотримана правова норма принципу загальності.
Обґрунтованою є думка про те, що закон повинен бути дотриманий на підставі змістовної концепції загальності, оскільки формальна концепція загальності є недосконалою і, як наслідок, непослідовною. Хотілося б зазначити, що виокремлюють три різноманітні підтипи формальних концепцій [4, с. 97].
Відповідно до мінімальної концепції загальності, закон не може вирізняти деяких конкретних індивідів. Дана концепція передбачає заборону на позбавлення громадянських прав та прийняття будь-яких правових норм, в яких передбачені власні імена, також дана концепція повинна заборонити прийняття будь-яких нормативно-правових актів, які включають інші безпосередні вказівники, що стосуються людей. Наприклад, така концепція заборонила б королю вказати на когось і сказати: «Відтепер ти поза законом» [5, с. 65].
Нарешті, концепція подібності передбачає, що закон має формулюватися в загальних (чи абстрактних) термінах, а також ставитися до всіх громадян нарівні. Дана концепція передбачає контроль міри, враховуючи яку, закони поділяють громадян на різні групи; потрібно, щоб ці закони «ставилися до подібних справ, а також громадян подібно».
Доведено: розуміння загальності є незмінним, субстантивним і нормативним. Розглядаючи будь-який нормативно-правовий акт, ми завжди вважаємо його загальним для всіх громадян, не вирізняючи ніякі класи свого застосування у спосіб, який шкодить цінності, що лежить в основі висунення вимоги загальності як такої. Визначено, що ця цінність це «критерій суттєвості», який дає нам можливість ставитися до подібних справ подібно за рахунок визначення тих властивостей справ і нашого до них ставлення, які є суттєвими для аргументування їхньої подібності [6, с. 314].
Зрозуміло, що всі сучасні науковці у сфері правознавства, демократи та ліберали є прихильниками концепції подібності. Дана концепція має форму вимоги, в якій вказується, що закони мають «ставитися до подібного подібно». Проблемним питанням концепції подібності є те, що згідно з нею законодавчі акти є формально не загальними з точки зору деяких концепцій того, що розуміється під «подібним», адже всі закони включають умови свого застосування, які будуть стосуватися лише певних людей і класів [7].
Не варто забувати про такий аспект, що всі нормативноправові акти (винятком є лише ті, що містять жорсткі чинники), які приймаються законодавцями, є одночасно формально загальними з точки зору інших концепцій «подібності», адже вони визначають критерії свого застосування в абстрактних термінах (або таких, які можуть досягнути певного рівня абстрактності). Однак зрозуміло, що всі люди та справи є схожими в одному розумінні, проте можуть бути зовсім різними в іншому.
Як уже було доведено, верховенство права передусім урегульовує державу, а не громадян, які в ній проживають. Не варто забувати, що не окрема посадова особа повинна відповідати верховенству права, а весь соціум загалом. Проте, щоб побачити, чи відповідає той чи інший соціум верховенству права, ми повинні обґрунтовано зрозуміти, яким чином посадовці використовують заходи примусової влади.
У такому не проривному та суцільному явищі, як верховенство права, є своя розумна межа, яка включає природне право та моральні цінності. Згода щодо цих речей між тими, хто схильний приєднувати верховенство права до ідеї права, і тими, хто цього не робить, є достатньою для аргументації даної теми.
Слід визнати, що морально-цінні якості систем, де визнається верховенство права, мають певне відношення до технології права як такого.
Право наділене основною функцією, яка полягає в тому, щоб давати владні повноваження, проте ці повноваження повинні бути щонайменше логічно доступними для тих, хто буде їх виконувати, а також забезпечуватися можливістю примусу, щоб гарантувати їх виконання.
При цьому слід відзначити, що, як правило, всі ми вважаємо, що принцип загальності поглинає ідею рівності всіх громадян перед законом, і оскільки верховенство права загалом є егалітарною ідеєю, критерій суттєвості, що дозволить нам застосовувати вимогу загальності, має включати ідею, що до суб'єктів права ми повинні ставитись, як до рівних.
Коли кожен із суб'єктів права розуміє, що їх розрізнення є обґрунтованим публічними підставами, то вони, опиняючись в не дуже хорошому становищі за певних розрізнень, хоча б не відчуватимуть себе ображеними, що їх ігнорують чи вважають другорядними, недостойними, оскільки для таких суб'єктів розрадою буде наявність певних зрозумілих причин для такого ставлення до них, які розуміються як підстави для всіх.
Отже, ця реінтерпретація ідеї загального закону як закону, що підлягає обґрунтуванню через публічні підстави, дає нам можливість зрозуміти дивовижну подібність цих двох ідей. Доведено, що публічні підстави є тими причинами, які можна адресувати всім громадянам. Про загальність закону можна говорити лише тоді, коли він адресований усім без винятку громадянам. Зробивши це, ми демонструємо, що залучаємо громадян до політичної та правової спільноти на рівних правах.
Принцип загальності буде передбачений нормативноправовим актом лише за умови, коли публічні підстави можуть бути включені для всіх трьох точок зору. Усі вони є надзвичайно необхідні, оскільки кожен із громадян, що проживають у даному суспільстві, має обов'язок виконувати цей закон.
Кожна нормативно-правова норма, яка не дотримується принципу рівності всіх членів соціуму, в цілому виражає принцип нерівності. Зрозуміло, що принцип загальності забороняє дотримання таких ідей. Будь-яка абсолютизація значення чи принципу верховенства права або принципу верховенства закону призводить до неефективності у процесі законотворення і законозастосування [8, с. 21].
Відомий правник П. Рабінович розглядає принцип верховенства права як панування права в суспільстві, його визначальну роль у відносинах між учасниками суспільного життя, в діяльності державних та недержавних організацій, соціальних спільнот, об'єднань. Принцип верховенства права має самостійний характер лише у випадку, коли право інтерпретується як явище, що виникає та існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих чи інших органів [9, с. 30].
Занепад у соціумі правових принципів урегульованості та гласності призводить до дисбалансу влади та громадян, які проживають у ньому. Не варто забувати, що держави, в яких не розвиваються принципи урегульованості та гласності, приречені на те, що посадові особи будуть постійно зверхньо ставитись до інших людей, вважаючи себе вищим класом в ієрархії статусів, а також посадовці будуть застосовувати засоби терористичного характеру щодо звичайних громадян, тобто перші змушують других боятися їхньої влади і вважати за раціональне поводитися покірливо.
Для досягнення урегульованості й гласності влади необхідно заборонити зарозумілість, гіпертрофоване самолюбство і терор. Проте не все так просто, на кожну ситуацію можна поглянути з іншої сторони. Так, правове суспільство може дотримуватися вимог урегульованості й гласності щодо одних суб'єктів права, проте при цьому застосовувати самолюбство і терор по відношенню до інших.
Доведено: щоб у суспільстві не зустрічалися такі негативні явища, як гібрис і терор, нормативно-правові акти, які в ньому приймаються, повинні бути досить загальними, так, щоб застосування офіційного примусу щодо всіх суб'єктів задовольняло вимоги урегульованості й гласності.
Проте зрозуміло, що навіть коли суспільство досягло вершини гласності й урегульованості щодо всіх суб'єктів права, які в ньому проживають, це ще не дає підстави робити висновок, що правова система, яка в ньому існує, може все ж таки ставитися до громадян не як до рівних, якщо законодавцями приймаються певні нормативно-правові акти для одних суб'єктів (наприклад, для еліти), а також інші для всіх суб'єктів, що залишились.
Хотілося б наголосити, що сучасному правовому соціуму потрібна нормативна потужність. Дуже важливим є закріплення філософських і юридичних концепцій верховенства права, які сумісні з історичною і соціальною науками та беруть до уваги реальні мотивації тих, хто живе в умовах верховенства права.
Не можна залишати поза увагою той факт, що верховенство права це не категорія з подвійними стандартами, а скоріше безперервна та суцільна категорія. Певне суспільство, його розвиток та стан речей може відповідати в більшій чи меншій мірі вимогам верховенства права. І це безперервне і суцільне явище може існувати у трьох вимірах.
Першим виміром може бути те, коли держава і норми права, які були прийняті в ній, можуть відповідати лише деяким принципам верховенства права, а іншим не відповідають.
Інший випадок, коли держава може відповідати певному принципові верховенства права лише якоюсь мірою.
Насамкінець, держава може відповідати принципам верховенства права у відношенні щодо певної групи громадян, а до інших громадян не відповідати. Щодо цього можна навести приклад, коли держава всіма можливими способами дотримується таких принципів, як урегульованість, гласність, загальність, і все це по відношенню до елітних представників громадськості, але має зовсім інше ставлення до звичайних пересічних громадян. Разом із тим не хотілося б наголошувати на тому, що верховенство права потрібне, лише щоб мати право як таке.
ВИСНОВКИ
Сьогоднішні розчарування з приводу браку помітного поступу в розбудові верховенства права протягом кількох остатніх десятиліть, таким чином, надто передчасні. Розбудова традиції верховенства права триває століття. Протягом усієї історії життєво важливою складовою частиною цього процесу було те, що державні посадовці й соціум в цілому приймали і вважали самоочевидними цінність і необхідність верховенства права. Сьогодні ми бачимо ознаки цього по всьому світу в багатьох суспільствах, яким досі бракувало традиції верховенства права, і це вселяє надію.
Доречно буде підсумувати, що концепція верховенства права як координованого контролю над владою у правовому соціумі має надзвичайно велике значення, оскільки право в ідеалі повинно розумітися як соціальний феномен, який у своїй основі має культуру, духовні традиції та ментальність певного народу. Цілком зрозуміло, що саме правова культура є беззаперечною та невід'ємною основою формування правової держави та громадянського суспільства. Завдяки їй відбувається суспільно-правова реформа та в майбутньому утверджується верховенство права, яке проникає у всі сфери соціального буття, різноманітні способи і форми реалізації правового статусу осіб у соціумі.
Необхідно також доповнити, що поняття розуміння змісту верховенства права необхідно обумовлювати надзвичайно суттєвим значенням розуміння права як соціально-культурного явища. Воно наділене суттєвим соціально-регулятивним потенціалом завдяки юридичним характеристикам. Право у своїй юридичній формі має надзвичайно великий вплив на впорядкування вчинків та поведінки кожного індивіда, який проживає в певному соціумі та наділений певною владою.
право верховенство концепція соціум
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Рабінович П.М. Верховенство права як соціально-природний феномен (контури ідеалу). Право України. 2010. № 3. С. 19-23.
2. Таманга Браян. Верховенство права: історія, політика, теорія ; перекл. з англ. А. Іщенка. Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. 208 с.
3. Richard H. Fallon Jr. «The Rule of Law» as a Concept in Constitutional Discourse. 1997.
4. Головатий С.П. Верховенство закону verus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм? Вісник Академії правових наук України. 2003. № 2. С. 96-113.
5. Головатий С.П. Верховенство права, або ж Правовладдя: вкотре про доктринальні манівці вітчизняної науки. Право України. 2010. № 4. С. 64-76.
6. Гуренко М. М. Конституційна держава як умова забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Актуальні проблеми держави та права. 2001. Вип. 2. С. 314-315.
7. Грушевський М. Історія України-Русі. Том III. Розділ III. URL: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur703.htm
8. Селіванов В. Співвідношення права та закону. Вісник Академії правових наук України. 2004. № 3 (38) С. 21-20.
9. Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування). Українське право. 1996. № 3 С. 30-32.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Встановлення і розвиток принципу верховенства права. Верховенство права: поняття, основні ознаки. Правопорядок як результат втілення в життя верховенства права. Утвердження та реалізація принципу верховенства права на Україні на сучасному етапі.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 22.05.2012Природне та позитивне право. Теорія правової законності. Загальна характеристика принципу верховенства закону. Закріплення в Конституції України принципу верховенства права. Дослідження вимог законності у сфері правотворчості і реалізації права.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.08.2014Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.05.2012Предмет и метод правового регулирования. Система права и система законодательства. Становление и развитие российской системы права. Особенности советской правовой системы. Принципы верховенства закона, верховенства прав и свобод человека и гражданина.
курсовая работа [43,2 K], добавлен 09.03.2016Підходи до розуміння поняття "верховенство права". Інтерпретація поняття Конституційним Судом України. Застосування принципу верховенства права в національному адміністративному судочинстві. Проблеми реалізації принципу у сфері діяльності судової влади.
дипломная работа [109,9 K], добавлен 08.02.2012Законодавча база та значення основних принципів адміністративного судочинства: верховенства права, законності, змагальності, диспозитивності та офіційності. Взаємозв'язок принципів судочинства між собою та їх використання в адміністративних справах.
реферат [25,5 K], добавлен 20.06.2009Поняття конституційного права України як галузі права. Роль конституційного права України в системі права України. Ідея народного суверенітету як джерела Конституції. Принцип народного представництва і верховенства парламенту. Рівність усіх перед законом.
реферат [25,0 K], добавлен 24.02.2011Характеристика правової культури суспільства. Правова культура особи як особливий різновид культури, її види і функції. Роль правового виховання в формуванні правової культури. Впровадження в практику суспільного життя принципів верховенства права.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 03.11.2011Сущность и понятие коллизионного права в Российской Федерации. Соотношения законного интереса и субъективного права. Понятие гражданско-правовых отношений в современной российской правовой доктрине. Принцип обеспечения верховенства конституции и закона.
реферат [30,0 K], добавлен 07.01.2016Государственное управление как объект административного права. Три вида управленческой деятельности. Принципы государственного управления: ответственности, законности, гласности, верховенства права, участия граждан и их объединений в управлении.
презентация [3,5 M], добавлен 06.05.2016
