Окремі аспекти становлення міжнародної співпраці у запобіганні злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти становлення міжнародної співпраці у запобіганні злочинності

Г.В. Дідківська,

к.ю.н., доцент, Університет ДФС України

У цій статті аналізується становлення кримінального законодавства та його уніфікація, яка відбувалася невеликими темпами, що стосувалося надзвичайної особливості питань суверенітету кожної окремої держави та їх кримінально-правових політичних питань. Зазначається, що загальною ознакою таких домовленостей про однорідне кримінальне законодавство та узгодженість діяльності є міждержавні договори, які передбачають призначення покарання та кваліфікації діянь як протиправних міжнародними чи національними правоохоронними органами. Їх основним завданням є сприяння забезпеченню однаковості кримінального законодавства держав у спосіб конструювання змістовних особливостей кримінального правопорушення.

Ключові слова: злочин, злочинність, запобігання, міжнародна система, кримінальне законодавство.

Г.В. Дидковская. Отдельные аспекты становления международного сотрудничества по предупреждению преступности

В данной статье анализируется становление уголовного законодательства и его унификация, которая проходила небольшими темпами, что касалось чрезвычайной особенности вопросов суверенитета каждого отдельного государства и их уголовноправовых политических вопросов. Отмечается, что общим признаком таких договоренностей про однородное уголовное законодательство и согласованность деятельности есть межгосударственные договоры, которые предусматривают назначение наказания и квалификации деяний как противоправных международными или национальными правоохранительными органами. Их главной задачей является содействие обеспечению единообразия уголовного законодательства государств способом конструирования содержательных особенностей уголовного преступления.

Ключевые слова: преступление, преступность, предупреждение, международная система, уголовное законодательство.

H. Didkivska. Certain aspects of establishment of international cooperation in crime prevention

This article analyzes the formation of criminal law and its unification, which took place at a slow pace, concerning the extreme nature of the sovereignty of each state and their criminal law policy issues. It is noted that a common feature of such agreements on homogeneous criminal law and consistency of activities are interstate agreements that provide for the imposition of penalties and the qualification of acts as illegal by international or national law enforcement agencies. The main task of which is to promote the homogeneity of the criminal legislation of the states in the way of constructing the substantive features of the criminal offense and its composition.

Examining the development of international cooperation of Ukraine 's participation in the international crime prevention system, it should be noted that the formation of this institution was significantly influenced by the principle of non-extradition of its subjects (citizens), which in turn influenced the already mentioned practice of concluding agreements on unification of criminal law. The effect of this principle should create significant obstacles to the prevention of the most dangerous crimes: states could not extradite their subject (citizen) who committed a crime in another state, but also not to prosecute him, not considering the crime committed.

The establishment of the Security Council in 1993 and 1994 by the International Criminal Tribunals for the former Yugoslavia and Rwanda and the adoption on 17 July 1998 under the auspices of the United Nations of the Criminal Code of the United Nations under the auspices of the United Nations under the auspices of the United Nations are important for international cooperation in crime prevention. international cooperation of states in crime prevention.

Key words: crime, criminality, prevention, international system, criminal legislation.

Мета дослідження

Відмітити, що міжнародна співпраця у запобіганні злочинності в його сучасному розумінні, періодизація пізнього середньовіччя і початком нового часу у Європі відзначаються починаннями формування найважливіших передумов. З того часу разом зі становленням державного суверенітету почали виникати і його найважливіші складові основного напряму міжнародної правової співпраці щодо запобігання злочинності - уніфікації кримінального законодавства держав і правової допомоги у кримінальних провадженнях.

Постановка проблеми

Історично окреслені ідеї територіального верховенства поклали початок становленню ряду фундаментальних основ кримінальної юстиції. Варто зазначити, що існують такі покарання злочинця та потреба у напрацюванні правової процедури, використання яких дозволило б забезпечити просторову дію кримінальних законів. У цей період активно укладаються закони про екстрадицію [1], при цьому деякі науковці зауважують, що вони в майбутньому можуть послугувати підґрунтям для угоди про правову допомогу.

Варто відмітити, що необхідно також звернутися до рабовласницького і феодального періодів, коли міжнародна співпраця не стосувалася питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками. Такі проблемні питання міждержавної співпраці розв'язувалися значно пізніше.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналізуючи результати наукових досліджень, важливим періодом становлення співпраці держав у запобіганні злочинності можна вважати етап буржуазної революції. Це є початок формування національного кримінального законодавства. У державах Європи та Північній Америці положення загальних частин кримінального права та види злочинів майже не відрізнялися. Це сприяло державам легко домовлятися щодо правової допомоги за кримінальними справами, і, як наслідок, формувалося нове направлення міжнародної правничої співпраці із запобігання злочинності та підписання міжнародних угод про єдність кримінального законодавства. Першою серед таких угод була Конвенція про філоксеру, Паризький договір щодо охорони підводних телеграфних кабелів від 1884 року [2].

міжнародна співпраця запобігання злочинність

Виклад основного матеріалу

У зв'язку з ускладненнями суспільних відносин з розвитком економічних в подальшому міжнародні розвиваються більш інтенсивно, що в суттєво відобразилося на зростанні кількості злочинних проявів іноземними громадянами. На межі XVTII-XIX століть у відносинах міжнародної співпраці участі України в міжнародній системі запобігання злочинності продовжують використовуватися вже існуючі міжнародні домовленості (щодо видачі злочинців, боротьби з піратством, надання притулку тощо), використовуючи двосторонні договірні механізми. Також варто зазначити, що першими кроками з координації діяльності держав із запобігання конкретним видам злочинних діянь проявилися 1815 року. Перше - це стосувалося такого негативного явища, як рабство і работоргівля. На Віденському конгресі 1815 року було прийнято декларацію з приводу вищезазначених питань. У подальшому на Аахенському конгресі 1818 року було засуджено торгівлю неграми і визнано це злочином. У Лондонському договорі, укладеному 1841 року англійцями, французами, росіянами, австрійцями та прусами, работоргівля прирівнювалась до піратства і надавалася військовим кораблям цих країн правова можливість зупиняти проводити обшуки підозрюваних у работоргівлі кораблі, звільняти невільних, а винних передавати в руки правосуддя. У подальшому у зазначену угоду було внесено доповнення документами, які були прийняті на Берлінській конференції, - про річку Конго 1885 року і на Брюссельській конференції, - про боротьбу з работоргівлею 1890 року. Безпосередньо цими документами работоргівля розглядалася як злочин. При цьому саме рабство було визнане протиправним лише на основі Конвенції про рабство 1926 року та Протоколу до неї від 1953 року [2].

Під час дослідження наукових джерел варто зазначити монографічне дослідження Є. В. Зозулі про міжнародну співпрацю правоохоронних органів України, в якому зазначається активне розширення й поглиблення міжнародної співпраці у сфері участі України в міжнародній системі запобігання злочинності. Автор пояснює це тим, що у світі відбувається швидкий розвиток інтеграційних процесів, спрощується порядок переїздів з однієї країни в іншу, така глобалізація набуває все більших обертів.

Водночас, на думку вченого Є. В. Зозулі, попередньо набутий досвід міжнародної співпраці у запобіганні злочинності, що накопичувався упродовж новітнього періоду української державності, передбачає науково узагальнити та систематизувати для подальшого ефективного запобігання різним проявам злочинних діянь.

Як свідчать історичні факти співпраці держав, розвивається у цій царині тривалий період. На перших етапах були використані досить прості елементи, прикладом може бути домовленість про видачу певної особи, яка здійснила порушення закону, чи інші діяння, визнані окремим злочином. З часом почала виникати необхідність обмінюватися інформацією, причому обмін інформацією постійно розширювався. Доцільно зауважити, що повідомлення, які стосувалися окремих злочинців та злочинних діянь, послідовно отримали наповнення, більш ширший зміст, обіймаючи майже всі механізми запобігання злочинності, долучаючи статистичні дані, результати наукових досліджень причин, тенденцій щодо стану злочинності та інше. Отже, як бачимо, в певний період виникло питання необхідності здійснювати обмін знаннями між державними органами окремої країни у запобіганні злочинності.

Свідчення аналізу історико-наукотворчих досліджень про те, що участь України в міжнародній системі запобігання злочинності та співпраця держав у цій царині розвивається та має три рівні. На першому місці це - співпраця у двосторонніх відносинах, які починають свій розвиток із стародавніх часів. На сьогодні ці відносини не тільки не втратили свого значення, навпаки, набули ще більшого значення. Договори двох сторін дають можливість більше враховувати характер відносини двох держав, їх особливі інтереси з кожним окремим питанням. Найбільш ширшого застосування отримали у двосторонніх договорах питання щодо надання правової допомоги за кримінальними провадженнями, видачі злочинців, передання засуджених осіб для відбування покарання в країні, громадянами якої вони є.

Неодноразові дослідження, що проводили окремі науковці, національного та зарубіжного законодавства з міжнародної співпраці у запобіганні злочинності свідчать, що в останній час вагоме місце у міждержавних правовідносинах займають питання про отримання професіональної сучасної технологічної підтримки. Потребують також сучасного оснащення правоохоронні органи, необхідного для запобігання злочинності. Для прикладу, на потреби виявлення вибухових речовин під час будь-якого транспортного перевезення. Для цього потрібне досить високотехнологічне та дороге обладнання, придбати яке можуть дозволити не всі країни. Велике значення має спільна координація дій, без якої правоохоронні органи окремих країн не зможуть якісно запобігти окремим видам злочинів, особливо організованій злочинності. Особливе значення почали приділяти правилам поводження з ув'язненими, діяльності пенітенціарної системи та багатьом іншим питанням.

Згідно з даними, оприлюдненими органами МВС та МЗС у діяльності України достатня кількість двосторонніх договорів. Найбільша частка з них - про правову допомогу з цивільних справ і справ кримінально правового характеру. Щодо сфери покарання, то у таких угодах міститься домовленість про взаємодію судово-слідчих органів двох країн під час здійснення переслідування осіб щодо покарання, які перебувають за межами держав, де вони вчинили протиправне діяння. Міждержавно-правові договори, як правило, мають супроводжуватися договорами між окремими відомствами, якими здійснюється конкретизація співпраці (МВС, СБУ, ДПС України), щодо завдань, порядку вирішення завдань, що належать до їх компетенцій.

Поряд із двосторонньою співпрацею держави здійснюють таку діяльність на регіональних рівнях, що пояснити можна спільністю інтересів і характерними відносинами країн окремого регіону, наприклад між західними областями України й Угорщини.

Співпраця та практика у міжнародному просторі правоохоронних структур свідчить про те, що суттєва діяльність щодо цього проводиться Радою Європи. Співпраця відбувається на високому рівні в європейському регіоні, про що свідчать окремі конвенції: про видачу злочинців; про правову допомогу за кримінальними справами; про визнання вироків за кримінальними справами; про передачу судочинства за кримінальними справами; про правопорушення щодо культурних цінностей; про «відмивання», виявлення, вилучення й конфіскацію доходів від злочинної діяльності. На думку окремих науковців та практиків, особливу зацікавленість має підписана 1983 року державами-членами Ради Європи Конвенція про передачу засуджених осіб. Україна 1995 року також приєдналася до цієї Конвенції [3].

Після отримання незалежності Україною доволі швидко розвивалася співпраця між країнами СНД. У серпні 1992 року всі держави - члени СНД, а також Грузія підписали Угоду про взаємовідносини міністерств внутрішніх справ у сфері обміну інформацією. У січні 1993 року в Мінську держави цього об'єднання (крім Азербайджану) підписали Конвенцію про правову допомогу й правові відносини за цивільними, сімейними і кримінальними справами. Багато статей цієї Конвенції присвячені з надання правової допомоги з кримінальних справ. Ними регламентована співпраця з таких питань, як видача злочинців, здійснення карного переслідування, розгляд справ, підсудних судам двох або декількох держав, передача предметів, використаних під час вчинення злочинів, обміну інформації щодо обвинувальних вироків та засудження.

За таким стрімким розвитком співпраці держав з'ясувалося, що є нелогічним обмеження двосторонніми й регіональними договорами. Вбачалося, що окремі злочинні діяння порушують інтерес усієї світової спільноти, створивши цим самим необхідність співпраці держав на універсальному рівні у сфері правосуддя. Це призвело до процесу багатосторонньої співпраці, і якщо в часи Ліги Націй у них брали участь десятки держав, то на сьогодні у діяльності ООН кількість учасників становить більше ста країн. У цій площині особливого значення набуває участь України в міжнародній системі запобігання злочинності на основі багатосторонніх угод [4].

Свідчення історичного процесу та розвитку торгівлі, мореплавання, зв'язків між державами розширюється й сфера співпраці запобігання конкретним видам злочинів, що зачіпають спільні інтереси. Наприклад, є запобігання морському піратству, яке було визнане державами міжнародним злочином, а піратів проголошено ворогами всесвітньої спільноти. Враховуючи, що піратство, за старими стереотипами з часів феодалізму, залишається і на сьогодні актуальним. Тому у Конвенціях ООН з морського права 1982 року, а також у ряді інших багатосторонніх договорів містяться положення про запобігання піратству. Прикладом актуальності цього міжнародного злочину слугує захоплення 25 вересня 2008 року судна «Фаїна», у складі екіпажу якого було 17 громадян України [4].

На Віденському конгресі 1815 року, а 1841 року п'ятьма державами було підписано договір, яким заборонялося перевозити в Америку негрів-рабів, про це вже згадувалося вище. Це ще один міжнародний злочин, який становить велику суспільну небезпеку - работоргівлю. Цей договір було доповнено документами, прийнятими на Берлінській конференції 1885 року (про ріку Конго) й Брюссельській конференції 1890 року, про боротьбу з работоргівлею. У них работоргівлю вже розглядали як злочинне небезпечне діяння. Це питання залишається актуальним і нині стало предметом розгляду в Спеціальному комітеті з питань рабства, створеному Економічною і Соціальною Радою ООН (ЕКОСОР). Комітетом визнається, що рабство на сьогодні існує у прихованому або завуальованому вигляді. З огляду на це 1956 року було проведено Женевську конференцію з питань боротьби з рабством, де було прийнято Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі, інститутів і звичаїв, подібних до рабства. Відповідно до конвенції держави взяли на себе зобов'язання притягувати до відповідальності осіб, винних у перевезенні рабів, втягнення будь-кого в рабство або створення підневільного стану шляхом таврувань чи в інший спосіб [5].

Визначаючи той факт, що суспільство формує моральні цінності та правову свідомість, визначимо наступний напрям співпраці держав із запобіганням розповсюдження порнографічної продукції. Викликає зацікавленість Паризька конвенція про боротьбу з поширенням порнографічних видань 1910 року й Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними 1923 року. Відповідно до цих конвенцій державами взято на себе зобов'язання забезпечувати покарання осіб, винних у збуті, виготовленні, зберіганні, увезенні й вивезенні порнографічної продукції [6].

Наступним кроком у рамках Ліги Націй державами розпочато запобігання торгівлі жінками й дітьми. Важливе значення набула конвенція 1949 року як документ із запобігання торгівлі людьми й експлуатації проституток особами посередниками. Відповідно до цієї конвенції державами взято на себе зобов'язання кваліфікувати як злочин звідництво, спонукання або розбещення з метою проституції, експлуатацію проституції, утримування будинків розпусти, здавання або зняття в оренду приміщень з цією метою, інші дії розпутного характеру [8]. Викликає також зацікавленість Міжнародна конвенція запобігання підробці грошових знаків 1929 року. Її укладання стало результатом зростання небезпеки для держав у зв'язку з розповсюдженням цього суспільно небезпечного діяння. Згідно з конвенцією держави взяли на себе зобов'язання кримінального переслідування тих, хто здійснює підробку або фальсифікацію грошових знаків, поширює підроблені знаки, бере участь у виготовленні приладів або інших предметів, призначених для підробки або фальсифікацій. Відповідно до конвенції учасники зобов'язуються притягати до кримінальної відповідальності осіб, що здійснюють фальшування грошових знаків будь-якої країни, які вони виготовляють або підробляють [7].

Найбільш вагомим у контексті досліджуваного питання, змістовним і послідовним є співпраця держав у запобіганні злочинності в рамках ООН. Статутом ООН створено принципово нові правові підвалини для міжнародної співпраці з визначених питань, проголошено прагнення народів Об'єднаних Націй знову затвердити віру в основні права людини, гідність та цінність людської особистості. Показовою щодо цього є Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду й покарання за нього від 1948 року. Імпульс для розроблення цієї Конвенції був даний Генеральною Асамблеєю ООН, яка ще 1946 року у своїй резолюції 96 (I) оголосила, що геноцид є злочином, який порушує норми міжнародного права й суперечить духу і цілям ООН [9].

Досліджуючи питання розвитку міжнародної співпраці участі України в міжнародній системі запобігання злочинності, необхідно зазначити, що суттєвого впливу на формування цієї інституції мало формування принципу невидачі своїх підданих (громадян), який, у свою чергу, вплинув на вже згадану практику укладення договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Вплив цього принципу мав би створювати суттєві перепони у запобіганні найнебезпечнішим злочинам: держави могли б не видавати свого підданого (громадянина), який вчинив злочинне діяння в іншій державі, але і не притягати його до кримінальної відповідальності, не вважаючи злочином вчинене діяння [10].

Поряд з цим проводиться створення різноманітних організацій, завданням яких є забезпечити ефективну співпрацю держав запобігання злочинності (Комісія щодо попередження злочинності і кримінального правосуддя в рамках ЕКО - СОР, відділ щодо попередження злочинності при Секретаріаті ООН, ІНТЕРПОЛ тощо). Спеціалізовані установи ООН також беруть участь у запобіганні злочинності у рамках своїх статутних завдань (наприклад, МОП у конвенціях, які приймаються та рекомендуються профспілкам держав запобігати примусовій праці та іншими видами злочинів проти трудових прав людини; ЮНЕСКО здійснює організацію співпраці держав із захисту від викрадень та знищення культурних цінностей тощо) [11].

Висновки

Отже, варто зазначити, що важливим значенням для становлення міжнародної співпраці у запобіганні злочинності є створення Ради Безпеки 1993 та 1994 рр., міжнародні кримінальні трибунали для колишньої Югославії та Руанди і прийняття 17 липня 1998 року під патронатом ООН Статуту Кримінального Суду, чим було покладено початок нового етапу з розвитку міжнародної співпраці держав у запобіганні злочинності.

Список використаних джерел

1. Міжнародне право: навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського. К.: Юрінком Інтер, 2006. 336 с.

2. Нуруллаєв І. С. Деякі питання зародження і становлення міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Юрист України. 2012. № 4. С. 69-76. URL: http://www.pravnuk.infb/2013-12-27-12-38-39/105-deyaki-pitannya-zarodzhennya-i- stanovlennya-mizhnarodno-pravovogo-spivrobitnictva-u-borotbi-zi-zlochinnistyu.html

3. Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб: Закон України від 22 вересня 1995 р. № 337/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 31. Ст. 248.

4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1986. № 17. Ст. 343.

5. Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво від 4 груд. 2009 р. URL: http://www.portal.rada.gov.ua

6. Международная конвенция о пресечении обращения порнографических изданий и торговли ими, Женева, 12 сентября 1923 года. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Москва, 1938. Вып. IX.

7. Международная конвенция по борьбе с подделкой денежных знаков: сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Москва, 1933. Вып. VII

8. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Українська РСР у міжнародних відносинах. Київ: Видавництво АНУ, 1959.

9. Didkivska G. V. Role of Law in the socialization of personality. Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. 2014. № 1(1). С. 233-238.

10. Гилинский Я. И. Криминология: курс лекций. СПб.: Питер, 2002. 384 с.

11. Дідківська Г. В. Злочинність в районі антитерористичної операції: поняття та сутність. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції: збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції м. Дніпро, 21-22 квітня 2017 р. Ч. 1 / ДНУ імені Олеся Гончара. Дніпро: Дніпровський національний університет ім. О. Гончара, 2017. С. 181-184.

References

1. Mizhnarodne pravo: navch. posibnyk / za red. M. V Buromenskoho. K.: Yurinkom Inter, 2006. 336 s.

2. Nurullaiev I. S. Deiaki pytannia zarodzhennia i stanovlennia mizhnarodno-pravovoho spivrobitnytstva u borotbi zi zlochynnistiu. Yuryst Ukrainy. 2012. № 4. S. 69-76. URL: http:// www.pravnuk.info/2013-12-27-12-38-39/105-deyaki-pitannya-zarodzhennya-i-stanovlennya- mizhnarodno-pravovogo-spivrobitnictva-u-borotbi-zi-zlochinnistyu.html

3. Pro pryiednannia Ukrainy do Yevropeiskoi konventsii pro peredachu zasudzhenykh osib: Zakon Ukrainy vid 22 veresnia 1995 r. № 337/95-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1995. № 31. St. 248.

4. Videnska konventsiia pro pravo mizhnarodnykh dohovoriv. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainskoi RSR.1986. № 17. St. 343.

5. Uhoda mizh Ukrainoiu ta Yevropeiskym politseiskym ofisom pro stratehichne spivrobitnytstvo vid 4 hrud. 2009 r. URL: http://www.portal.rada.gov.ua

6. Mezhdunarodnaia konventsyia o presechenyy obrashchenyia pornohrafycheskykh yzdanyi y torhovly ymy, Zheneva, 12 sentiabria 1923 hoda. Sbornyk deistvuiushchykh dohovorov, sohlashenyi y konventsyi, zakliuchennbikh SSSR s ynostrannbimy hosudarstvamy. Moskva, 1938. Vyp. IX.

7. Mezhdunarodnaia konventsyia po borbe s poddelkoi denezhrnikh znakov: sbornyk deistvuiushchykh dohovorov, sohlashenyi y konventsyi, zakliuchennbikh SSSR s ynostrannbimy hosudarstvamy. Moskva, 1933. Vyp. VII.

8. Konventsiia pro borotbu z torhivleiu liudmy i z ekspluatatsiieiu prostytutsii tretimy osobamy. Ukrainska RSR u mizhnarodnykh vidnosynakh. Kyiv: Vydavnytstvo ANU, 1959.

9. Didkivska G. V. Role of Law in the socialization of personality. Mizhnarodnyi yurydychnyi visnyk: zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoho universytetu derzhavnoi podatkovoi sluzhby Ukrainy. 2014. № 1(1). S. 233-238.

10. Hylynskyi Ya. Y Krymynolohyia: kurs lektsyi. SPb.: Pyter, 2002. 384 s.

11. Didkivska H. V. Zlochynnist v raioni antyterorystychnoi operatsii: poniattia ta sutnist. Aktualniproblemy vitchyznianoiyurysprudentsii: zbirnyk tez dopovidei mizhnarodnoi naukovo- praktychnoi konferentsii, m. Dnipro, 21-22 kvitnia 2017 r. Ch. 1 / DNU imeni Olesia Honchara. Dnipro: Dniprovskyi natsionalnyi universytet im. O. Honchara, 2017. S. 181-184.

Размещено на Allbest.ru