Видача свідоцтва про право на спадщину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Видача свідоцтва про право на спадщину

Зміст

Вступ

1. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

2. Розгляд судових справ щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним

3. Спадкування в зарубіжних країнах: загальна характеристика, правові особливості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

спадкування майно свідоцтво

Процес спадкування передачі майна особам за власним бажанням після смерті почалася з'явився, вважається, з початку цивілізації, проте на законодавчому рівні перші згадки виникли за часів римського права. Також у класичний період розвитку римського приватного права з'явилася професія писаря, яку сьогодні можна назвати нотаріусом. Тогочасні писарі посвідчували заповіти та інші документи, які мали і мають велике значення у спадковому праві.

Однією з причин створення і розвитку спадкового права та діяльності нотаріуса є об'єктивне існування людини, життя, смерті та майна, яке залишається після неї. Тут і виникає потреба у переданні майна сім'ї або особам, визначеним самим спадкодавцем. Відповідно, порядок вчинення дій, які потрібно виконати спадкодавцеві та спадкоємцям за участі нотаріуса, щоб заповісти та отримати майно, врегульовує, досліджує і вивчає спадкове право.

Суспільство стрімко розвивається, а тому і саме спадкове право перманентно прогресує. Держави у своєму цивільному законодавстві все більше посилюють правову охорону особистих інтересів громадян, удосконалюють порядок вчинення нотаріальних дій та визначають роль нотаріуса у практиці спадкового права в нотаріальній діяльності. У зв'язку з цим створюються нові норми права як на національному, так і на міжнародному рівні.

Особливо актуальна ця тема на сучасному геополітичному етапі розвитку суспільства, що підтверджується проблемами відповідності національного законодавства міжнародному законодавству в порядку вступу України до Європейського Союзу. Так, держави-члени Європейського Союзу та інші держави беруть активну участь у створенні таких нормативно-правових актів, які врегульовують процедури спадкування та дії нотаріуса у процедурі реалізації права заповідання та права на спадкування, а також у різноманітних особливих випадках, в яких би були зазначені правила, одинакові для всіх держав, незалежно від того, хто людина за національністю.

Аналіз дослідження проблеми

Над цією темою працювали такі науковці-правники: А. Кондратова, С. Благовісний, Є. Фурси, О. Харитонов, та інші, хто досліджували римське спадкове право на тлі права сучасного, здійснення права на спадкування а також предмет регулювання спадкового права, у тому числі й у міжнародному приватному праві.

Мета полягає в тому, щоб комплексно проаналізувати наукові позиції, правове регулювання України та країн ЄС, практику реалізації спадкового права.

Предметом дослідження є порядок отримання свідоцтва про право на спадщину та реалізація такого права в зарубіжних країнах.

Об'єктом дослідження є законодавство України з питання порядку отримання свідоцтва про право на спадщину, судова практика у правах про визнання свідоцтва недійсним, наукові дослідження щодо процесу спадкування в зарубіжних країнах.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

Проаналізувати порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законодавством України

Проаналізувати порядок здійснення розгляду судових справ щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Охарактеризувати процес реалізаіїї права на спадщину у зарубіжних країнах та визначити правові особливості.

1. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Цивільним кодексом України (далі - ЦК) у ст.ст. 1216-1218 визначається, що «Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті» [1].

Отже, не можна успадкувати лише право на спадкове майно, не взявши на себе обов'язки, з ним пов'язані. Спадкоємець не може успадкувати одну частину спадку, а від іншої відмовитися. Якщо успадковане майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину є для спадкоємців основним правовстановлюючим документом.

В той же час, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК.

Глава 7 Закону України «Про нотаріат» іменується як «Видача свідоцтв про право на спадщину».

Відповідно до ст. 66 вищезазначного Закону, «на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України» [2].

Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцю, який прийняв спадщину. Загальний строк на прийняття спадщини встановлений у відповідності до вимог ст. 1270 ЦК України в 6 місяців і починається з дня відкриття спадщини. По закінченню цього строку у спадкоємця виникає право на отримання свідоцтва про право на спадщину [1].

Отже, законодавством визначено, що свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців.

Стаття 67 ЗУ «Про нотаріат» визначає процедуру видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме визначаються такі важливі етапи:

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування до видачі свідоцтва про право на спадщину [2].

Отже, однією з процесуальних передумов для видачі свідоцтва про право на спадщину є письмова заява спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Варто зазначити, що існують окремі, проте важливі життєві ситуації, які віднайшли спеціальне регулювання в ЗУ «Про нотаріат»:

По-перше, про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

По-друге, свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадян України, які самостійно переселилися з територій, що зазнали радіоактивного забруднення, і на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи засвідченого належним чином витягу з неї, за наявності в ній відповідного запису, чи рішення суду, яке набрало законної сили, про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, що розташовувалося на цій території.

По-третє, свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) чи договорів купівлі-продажу, дарування, міни, чи свідоцтва про право на спадщину, чи рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

По-четверте, свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів (правочинів щодо відчуження земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину), державного акта на право власності на землю.

По-п'яте, свідоцтво про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів.

По-шосте, cвідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво/

По-сьоме, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого немає заповідального розпорядження, після смерті вкладника може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на загальних підставах [2].

Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, проте існують випадки, передбачені частиною другою статті 1270 і статтею 1276 Цивільного кодексу України, коли свідоцтво видається у інші строки:

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців [1].

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

У випадку визнання спадщини відмерлою (коли ніхто не прийняв спадщину) відбувається перехід спадкового майна до держави. За такої ситуації свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

Існують певні відмінності у порядку видачі свідоцтва про право на спадщину для випадків спадкування за заповітом і за законом:

У випадку спадкування за законом:

Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

У випадку спадкування за заповітом:

Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині [2].

Отже, на підставі проаналізованих норм можна зробити висновок, що для отримання свідоцтва про право на спадщину, на основі ч.2 ст. 1269 ЦК України і п. 207, 208 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», спадкоємець зобов'язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, або відправити його поштою, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві в нотаріальному порядку.

Спадкоємець, який не подав у встановлений термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном на протязі 6 місяців з дня відкриття спадщини, має право на основі ч.3 ст.1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини після спливу зазначеного строку, і отримати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, зобов'язаний в межах встановленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяви про видачу йому свідоцтва про право на спадщину.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини на основі ч.5 ст. 1269 ЦК України, може відкликати її в межах строку, встановлено для прийняття спадщини.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, складених від імені спадкоємців їх представниками на основі довіреностей.

Нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину лише за місцем відкриття спадщини, на основі ст.. 66 Закону України «Про нотаріат» і у відповідності до вимог ст. 1221 ЦК України.

При оформленні права на спадщину нотаріус зобов'язаний виконати ряд процесуальних дій у відповідності до порядку, встановленого п.п. 205-238 Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України». Він зобов'язаний: встановити факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкування за законом або за заповітом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину та приналежність цього майна спадкодавцю, претензії кредиторів, заяви відказоодержувачів про відмову від заповідального відказу та здійснити декотрі інші дії з нотаріального провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи [3].

Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них окремо із визначенням імені і часток у спадщині. Таке правило діє у випадку, коли спадщину на нерухоме майно прийняло декілька спадкоємців.

Дані про видачу свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів, спадкових договорів та спадкових справ. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Тому отримання свідоцтва про право на спадщину є правом спадкоємця, яке від може використати у будь-який час. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, адже, прийнявши спадщину в порядку, передбаченому ст.ст. 1268, 1270 України, він забезпечив своє право на отримання свідоцтва в майбутньому

2. Розгляд судових справ щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину [1].

Ст. 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом [1].

Отже, зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину, оскільки дане свідоцтво може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку.

Позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням цього майна. Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини [4].

Підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування. Це такі особи:

які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (дане положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);

які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу [1].

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. Свідоцтво про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.

Верховний суд нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Верховний суд дійшов висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 414/811/17). [5]

Підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним:

оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою;

оформлення не за місцем відкриття спадщини;

недодержання встановленої законом форми свідоцтва;

видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо.

Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Така категорія справ розглядається в порядку позовного провадження, а тому спадкоємці вправі просити суд вирішити правовідносини відповідно до закону:

визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним;

визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним і врегулювати правовідносини своїм рішенням.

Рішення суду лише про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним зумовлюватиме обов'язок нотаріуса видати нове свідоцтво з врахуванням рішення суду. Суд вправі постановити рішення і врегулювати права та обов'язки спадкоємців саме ним. В останньому випадку свідоцтво буде визнаватися недійсним, але нове свідоцтво нотаріусом видаватися не повинно, оскільки рішенням суду будуть встановлені права та обов'язки всіх спадкоємців і за своїми правовими властивостями рішення суду володіє загальнообов'язковістю.

3. Спадкування в зарубіжних країнах: загальна характеристика, правові особливості

Розрізняють системи спадкового права, які діють у зарубіжних країнах континентальної Європи (до них прилягає японська система права), та системи спадкового права, які властиві країнам з англосаксонським правом, зокрема Великобританії та США.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що в континентальних європейських країнах спадщина переходить безпосередньо до спадкоємців, а у Великобританії та США вона переходить спочатку до третьої особи, а вже потім - до спадкоємців. Крім того, в континентальній Європі можна виділити країни, які загалом дотримуються французького зразка, та країни, для яких зразком є німецьке право [6, с. 115].

У рамках Європейського Союзу здійснюється робота щодо створення єдиних європейських колізійних норм у галузі спадкового права. Спадкування, як один із центральних інститутів цивільного права, одержало закріплення в законодавстві більшості держав.

Законодавство держав-членів Європейського Союзу (далі ЄС) у спадковому праві по-різному зазначає вирішення питань щодо відсутності заповіту, хто у такому разі успадковує майно і в яких частках, обмеження щодо розпорядження права на правонаступництво, як і коли можна стати спадкоємцем і який податок мають сплатити спадкоємці.

Так, наприклад, в Австрії за відсутності волі спадкодавця, тобто заповіту, за різних обставин застосовують такі принципи:

- якщо померлий не був одружений та не мав дітей, то батьки померлого успадковують однакові частки майна;

- якщо батьки вже померли, то в такому разі успадковують брати і сестри;

- якщо померлий не був одружений але мав дітей, то діти успадковують однакові частки;

- якщо померлий залишив другу половинку з подружжя: чоловік/дружина стає єдиним спадкоємцем, не маючи нащадків, батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів;

- якщо померлий залишив чоловіка/дружину та дітей: 1/3 переходить до чоловіка/дружини, решту ділиться однаково серед дітей [7].

Австрійське право не надає автоматичного права на спадщину, якщо шлюб не був зареєстрований. В такому випадку чоловік/жінка тільки мають право стати спадкоємцями у порядку внесення їх до заповіту. Обов'язкова (резервна) частина майна, яка обмежує свободу заповіту, становить половину частки законної спадщини для нащадків, за відсутності нащадків близько 1/3 частки юридичної спадщини відходить спадкоємцям. Чоловік/дружина отримує половину своєї юридичної частки. Існує можливість знизити резервну частину за відсутності сім'ї. Спадкоємці резервної частини можуть відмовитися від резерву до відкриття правонаступництва за контрактом (нотаріальний документ), укладеним між спадкодавцем і спадкоємцем або спадкоємцями [8].

У бельгійському законодавстві зазначено: якщо померлий не був одружений і не мав дітей, спадкоємцями, які першими мають право на спадкування, будуть найближчі родичі (брати і сестри). Так батько і мати отримають по чверті, а брати/сестри - решту спадку. Якщо один із батьків помер, то його частка передається братам і сестрам. Якщо немає батьків, братів і сестер, половина спадкоємності переходить до материнської лінії, а друга половина переходить до батьківської лінії (дядько, тітка, двоюрідний брат). Якщо покійний не був одружений, але мав дітей, це виключає всіх інших членів сім'ї. Вони мають повне право власності на майно порівну. Проте, якщо дитина вже померла, залишаючи нащадків, останні успадковують право представництва померлої дитини. Якщо померлий мав чоловіка/дружину та дітей, то ця особа успадковує (право власності на власність) всі активи, що включають спадщину. Діти успадковують спадщину рівними частками. Частка дитини, яка вже померла, належить до нащадків цієї дитини за принципом представлення [9]. Форма зареєстрованого партнерства визнана в Бельгії “законним співжиттям”. На правонаступництво має право кожен із партнерів, тобто користуватися нерухомістю, в якій подружжя проживало разом, а також право на майно у зазначеній власності. Але одна сторона має право позбавити іншу права на користування у випадку волі або подарунку на користь іншої особи.

Отже, на основі зазначеного варто сказати, що спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде їхнє майно після смерті. Водночас, спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи так зміцненню сім'ї. Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали спадкодавцю.

Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права. Особливості спадкування прав щодо нерухомого майна пов'язані з видом прав, що успадковуються, і в кожному окремому випадку можуть мати свої особливості щодо порядку нотаріального оформлення. Отже, завданням законодавців є створення такого правового механізму реалізації права на спадкування, який ефективно забезпечить можливість кожному спадкоємцю успадкувати будь-яке нерухоме майно із найменшими юридичними труднощами для нього, забезпечення цього реалізується діяльністю нотаріату.

Висновки

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Для отримання свідоцтва про право на спадщину, на основі ч. 2 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець зобов'язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, або відправити його поштою, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві в нотаріальному порядку.

Спадкоємець, який не подав у встановлений термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном на протязі 6 місяців з дня відкриття спадщини, має право на основі ч.3 ст.1268 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини після спливу зазначеного строку, і отримати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Така категорія справ розглядається в порядку позовного провадження, а тому спадкоємці вправі просити суд вирішити правовідносини відповідно до закону:

визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним;

визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним і врегулювати правовідносини своїм рішенням.

Рішення суду лише про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним зумовлюватиме обов'язок нотаріуса видати нове свідоцтво з врахуванням рішення суду. Суд вправі постановити рішення і врегулювати права та обов'язки спадкоємців саме ним. В останньому випадку свідоцтво буде визнаватися недійсним, але нове свідоцтво нотаріусом видаватися не повинно, оскільки рішенням суду будуть встановлені права та обов'язки всіх спадкоємців і за своїми правовими властивостями рішення суду володіє загальнообов'язковістю.

У рамках Європейського Союзу здійснюється робота щодо створення єдиних європейських колізійних норм у галузі спадкового права. Спадкування, як один із центральних інститутів цивільного права, одержало закріплення в законодавстві більшості держав.

Cпадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде їхнє майно після смерті. Водночас, спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи так зміцненню сім'ї. Спадкування становить універсальну правонаступність.

Враховуючи суспільну значущість інституту спадкування в Україні та за її межами існує необхідність у створенні єдиних колізійних норм для полегшення процедури отримання спадщини як іноземцями, так і українцями за межами батьківщини.

Також існує необхідність у введенні інституту отримання спадщини через представника в зарубіжних країнах, а також установлення режиму податкової лояльності до спадкоємців, які отримують спадок за кордоном.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Дата оновлення 01.01.2021 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.

2. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII. Дата оновлення 01.12.2020 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text.

3. Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Дата оновлення 10.02.2020 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 року № 1618-IV. Дата оновлення 13.08.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text.

5. Постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 414/811/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86309993.

6. Валах В.В. Спадкове право зарубіжних країн. Міжнародне та зарубіжне право. 2002. № 4. С. 115-122.

7. Successions in Europe ? Succession law in 27 European countries, The Council of the Notariats of the European 181 Union, accessed 20.11.2014. URL: https://eltelawjournal.hu/wp-content/uploads/2016/10/2015_2_08_Ildik%C3%B3-N%C3%A9meth.pdf.

8. Austria International Estate Planning Guide Individual Tax and Private Client Committee, accessed 20.12.2016. URL https://www.ibanet.org/internationalestateplanningguides.aspx.

9. Inheritance Law in Belgium. URL https://www.angloinfo.com/how-to/belgium/money/pensions-wills/inheritance-law.

Размещено на Allbest.ru