Правове регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Правове регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації

К.С. Токарева, к.ю. н.

Статтю присвячено дослідженню перспективних напрямів формування та вдосконалення правового регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації. Інститут медіації досі зустрічає чимало перешкод на шляху свого становлення в українському суспільстві. Зловживання процесуальними правами є негативним явищем, яке має місце у всіх видах судочинства.

Ключові слова: медіація, зловживання правом, правове регулювання, добросовісність, медіатор.

К.С. Токарева. Правовое регулирование злоупотреблением правами в сфере медиации

Статья посвящена исследованию перспективных направлений формирования и совершенствования правового регулирования противодействия злоупотреблению правами в сфере медиации. Институт медиации до сих пор встречает немало препятствий на пути своего становления в украинском обществе. Злоупотреблением процессуальными правами является негативным явлением, которое имеет место во всех видах судопроизводства.

Ключевые слова: медиация, злоупотребление правом, правовое регулирование, добросовестность, медиатор.

K.S. Tokarieva. Legal regulation of combating abuse of rights in the field of mediation

The article is devoted to the research of perspective directions of formation and improvement of legal regulation of counteraction to abuse of rights in the sphere of mediation. The Institute of Mediation still encounters many obstacles on the way to its formation in Ukrainian society. Abuse of procedural rights is a negative phenomenon that occurs in all types of proceedings. Given the legal nature of mediation, the risks of abuse in its implementation are quite high. The purpose of the study is a scientific analysis of the main directions offormation and improvement of legal regulation of combating abuse of rights in the field of mediation. The scientific novelty of the article is to determine the best ways to combat abuse of rights in the field of mediation in Ukraine. Scientific views on the term «abuse of rights» are analyzed. The types of abuses that occur during dispute resolution through mediation are considered. A critical analysis of the provisions of the draft law on mediation was made. The main ways to counteract the abuse of rights in the field of mediation, which require further legislative implementation, have been identified. The emergence of mediation as an effective way to resolve conflicts peacefully continues throughout the world. In accordance with the processes of adaptation of the new instrument ofprotection of the interests of the subjects to the peculiarities of a particular society and modern challenges, the legal regulation of such an instrument is formed and improved. The shortcomings of the legal definition of mediation and the low level of education regarding its purpose lead to a large number of abuses, which in turn hinder the promotion of the procedure. It is determined that the abuse of rights is a negative trend, which consists in the exercise of a person 's rights contrary to their purpose, harming the interests of third parties. The author substantiates that mediation is a flexible and informal process, which leads to a large number of types of abuse of rights. It has been established that the abuse of rights in the mediation process is non-compliance with the principle of good faith, which can be carried out by all participants in the process, so there is a needfor a legislative definition of goodfaith as one of the principles ofmediation. Manifestations of the mediator's dishonesty, including violations of the requirements of neutrality, impartiality and independence, including those related to corruption, and intentional procrastination in order to obtain remuneration, have been identified. Counteraction to abuse of rights in the field of mediation should include certain measures, including establishing guarantees for the actual implementation of the principle of self-determination by the parties to the mediation, defining the institution of responsibility of the mediator and the parties to disputed legal relations. It is concluded that the draft law «On Mediation» needs significant changes and additions in order to ensure the effectiveness of legal regulation in combating the abuse of rights in the field of mediation.

Key words: mediation, abuse of law, legal regulation, good faith, mediator.

Вступ

Метою дослідження є науковий аналіз основних напрямків формування та вдосконалення правового регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації.

Постановка проблеми. Врегулювання процедури медіації на законодавчому рівні залишається актуальним питанням для України. Визначною подією стало прийняття у першому читанні Закону України від 19 травня 2020 року № 3504 «Про медіацію» (далі - Проєкт) [1], що стало позитивним кроком у впровадженні альтернативного вирішення спорів до системи механізмів захисту прав громадян. Однак інститут медіації досі зустрічає чимало перешкод на шляху свого становлення в українському суспільстві. Зловживання процесуальними правами є негативним явищем, яке має місце у всіх видах судочинства. З огляду на правову природу медіації ризики виникнення зловживань у сфері її здійсненні є досить високими. Правове регулювання медіації повинно відповідати сучасним потребам суспільства та надавати гарантії якісного проведення процедури. Нині в умовах постійного реформування системи правосуддя представляє науковий інтерес пошук шляхів дієвого нормативно-правового забезпечення медіації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання зловживання правами було предметом праць багатьох науковців. Зокрема, О. О. Мілетич у дисертаційному дослідженні «Зловживання правом: теоретико-прикладний аспект» розглядає поняття, основні ознаки та закономірності виникнення і функціонування «зловживання правом». Особливості інституту зловживання правом також досліджували В. С. Петренко, В. В. Рєзнікова, О. С. Намсараєва та інші. Окремі аспекти феномену зловживання правами у процесі медіації розкриті у працях О. С. Корінного, Т. Кисельової, Т. С. Єлісєєвої, К. Н. Тогузаєвої, В. В. Вишкварцева тощо. Водночас нові спроби законодавчого оформлення медіації зумовлюють потребу у визначенні ефективності правового регулювання протидії зловживанню права у сфері медіації для пришвидшення її розвитку та популяризації у суспільстві.

Наукова новизна. У статті узагальнено види зловживань, які можуть виникати у процесі здійснення медіації, та визначено основні напрями формування і вдосконалення правового регулювання протидії зловживанню правами у процесі медіації.

Виклад основного матеріалу

Термін «зловживання правом» з точки зору семантики є своєрідним «правовим оксюмороном». Суперечність поняття полягає у тому, що за загальним правилом, якщо дія особи карається законом, то така дія не являє собою здійснення права. Однак цей термін став загальновживаним та поширюється на випадки неправильного використання права. Зловживання має місце тоді, коли основним мотивом здійснення права є заподіяння шкоди; у здійсненні права відсутній законний інтерес і воно шкодить третім особам; право здійснюється не з тією метою, для якої воно існує [2, с. 47]. Досліджуючи механізми запобігання та протидії зловживанню правами у цивільному процесі, В. С. Петренко [3, с. 16] наголошує, що у європейській практиці зловживання правом розуміють як «його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому позитивним регулятивним потенціалом».

Ґрунтовне дослідження поняття «зловживання правом» проведено О. О. Мілетич [4, с. 13-14], яка визначає його як спосіб здійснення права всупереч його основному змісту та призначенню, в результаті застосування якого суб'єкт права завдає чи намагається завдати шкоду іншим учасникам суспільних відносин. При цьому виникнення та існування цього негативного соціального феномену має певні закономірності. Зокрема, зловживання правом виникає одночасно з правом, функціонує виключно в межах суспільства, має здатність еволюціонувати, залежить від ментальних особливостей тощо. Зловживання правом є вольовим актом уповноваженого суб'єкта, який спрямовано на використання права всупереч його основному призначенню, та руйнівним щодо існуючого у суспільстві та державі правопорядку. Тому істотне значення має нормативна протидія зловживанню правом, оскільки правове зловживання є дестабілізуючим явищем щодо найбільш важливих суспільних відносин. Нормативно-правове регулювання протидії зловживанню правом повинне здійснюватись на основі комплексу правових норм, об'єднаних в узгоджену, скоординовану, засновану на єдиних принципах систему. Механізм протидії зловживанню правом складається із запобіжних заходів запобігання зловживанню правом на початковому етапі; протидії зловживанню правом у процесі реалізації суспільних відносин; передбачення відповідальності у кожному конкретному випадку зловживання правом.

Досить повно характеризує феномен зловживання правами В. В. Рєзнікова [5, с. 33-34], яка надає такі ознаки досліджуваного поняття: а) має місце лише у разі недобросовісної реалізації суб'єктом свого суб'єктивного права не за призначенням; б) має вольовий, усвідомлений характер; в) заподіює шкоду суспільним інтересам або особистим інтересам третіх осіб (створює реальну загрозу її заподіяння); г) є формально правомірним.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами визначено одним із основних принципів цивільного, господарського, адміністративного судочинства в Україні. Однак це явище не обмежується традиційними механізмами врегулювання спорів, а проникає у нові соціально-правові інститути - альтернативні способи вирішення спорів, зокрема медіацію. Проєкт № 3504 [1] надає визначення медіації - це добровільна, позасудова, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони конфлікту (спору) за допомогою медіатора намагаються врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.

Становлення медіації як ефективного способу мирного вирішення конфліктів триває не лише в Україні, а й в усьому світі в цілому. Відповідно до процесів адаптації нового інструменту захисту інтересів суб'єктів до особливостей конкретного суспільства та сучасних викликів формується й удосконалюється правове регулювання такого інструменту. Недоліки законодавчого визначення медіації та низька освіченість щодо її призначення зумовлюють появу великої кількості зловживань, які, в свою чергу, перешкоджають популяризації процедури.

Оскільки медіація характеризується низьким рівнем формальності, зловживання у цій сфері тісно пов'язане з принципом добросовісності. Як зазначає Т. С. Єлісєєва [6, с. 131], у процесі медіації існують ризики недобросовісності: сторін спору під час проведення процедури; медіатора під час проведення процедури; сторін угоди за результатами медіації під час її виконання. Особливу увагу привертає питання щодо невиконання угод за результатами медіації, оскільки відсутність механізму забезпечення такого виконання зводить нанівець сенс посередництва. Проєкт передбачає право сторін медіації у випадку невиконання (неналежного виконання) угоди за результатами медіації звернутися до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу у визначеному законом порядку (ст. 16). Крім того, передбачено, що спільне рішення сторін медіації може затверджуватися вищезазначеними органами у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 30). На нашу думку, законодавче визначення угоди за результатами медіації потребує доопрацювання, адже не надає достатніх гарантій виконання домовленостей сторін спору, таких як, наприклад, можливість примусового виконання.

Аналізуючи використання примирних процедур, К. Н. Тогузаєва [7, с. 122] наголошує, що встановлення на рівні закону занадто великого терміну для проведення медіації сприяє виникненню зловживань у процесі її здійснення. У сфері присудової та судової медіації це - затягування судового розгляду медіатором і сторонами; приховування третіх осіб з метою обійти їх інтереси; фіктивне примирення для припинення провадження у справі; відстрочка виконання своїх зобов'язань будь-якими способами тощо. Ризики затягування сторонами справи значно зростають у випадку встановлення обов'язкової медіації як передумови судового розгляду чи певних обмежень щодо використання посередництва на певній стадії вирішення спору.

Законодавство про медіацію у Російській Федерації передбачає заборону на звернення до суду або третейського суду у випадку укладення договору про проведення медіації, доки такий договір не буде виконано. На думку В. В. Вишкварцева [8, с. 89], таке регулювання медіації суперечить її незалежності від держави, надає медіатору можливості спочатку «затягнути» медіативний процес з метою отримання максимальної винагороди і перевірки «перспективності» вирішення спору, а потім поступово підвести сторони до письмової відмови від продовження процедури медіації або припинення такої процедури у зв'язку із закінченням терміну її проведення. Як результат, сторони звертаються до суду, що стверджує про професійну зацікавленість суддів у медіаторах та організаціях, які забезпечують проведення медіації. Тобто повноваження медіатора є занадто широкими, а вимоги до сторін спору - завищеними. Така модель мирного вирішення спору містить корупційні фактори щодо діяльності медіатора, суддів та третейських суддів. Натомість український Проєкт надає більш широкі повноваження сторонам медіації, не обмежуючи їх, що мінімізує ймовірність виникнення корупційних явищ. Позитивним моментом у сфері протидії зловживань у процесі медіації є передбачена Проєктом можливість проведення медіації на будь-якому етапі судового, третейського або арбітражного провадження (ч. 3 ст. 2).

Водночас корупційні ризики виникають у випадку протиправної змови медіатора з однією зі сторін спору з метою впливу на думку іншої сторони шляхом будь-яких пропозицій, що в результаті може призвести до порушення прав протилежної сторони спору [9, с. 11]. Найбільш ефективним механізмом протидії таким зловживанням вбачається встановлення дієвого інституту відповідальності медіатора. Проєкт закону про медіацію визначає, що медіатор несе відповідальність за порушення вимог закону та відповідальність, яка визначена статутом або положенням організації медіаторів, членом якої він є (ст. 14). У цій частині Проєкт варто визнати недосконалим, оскільки відсутні конкретизація підстав і видів відповідальності, яку медіатор може нести у випадку порушення вимог щодо незалежності, нейтральності та неупередженості, та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо нього.

Наступним видом зловживання, за О. С. Корінним [9, с. 11], є ініціювання медіації стороною спору з метою з'ясування правової позиції іншої сторони, можливих поступок, на які вона готова піти. Іншими словами, недобросовісна сторона спору намагається отримати інформацію від іншої сторони щодо її дійсних намірів, бажань та можливостей, наявних доказів та інших обставин, які можуть мати значення для потенційного вирішення спору в судовому порядку. З огляду на це, вважаємо за потрібне доповнити перелік принципів, визначених Проєктом, принципом добросовісності сторін та доповнити перелік обов'язків медіатора нормою, згідно з якою медіатор зобов'язаний припинити медіацію у випадку встановлення ним факту недобросовісності однієї або усіх сторін спору під час проведення медіації. Порушення стороною принципу добросовісності може тягнути покладення на сторону усіх витрат, пов'язаних з організацією та проведенням медіації, і відшкодування завданої недобросовісною поведінкою шкоди іншій стороні спору.

Зловживання правом полягає у незаконному здійсненні лише існуючого та визнаного законодавством права. Відсутність наданого процесуальним законом права на вчинення певних процесуальних дій виключає можливість висновку про зловживання процесуальним правом [10, с. 219]. Тому поки в Україні медіативна практика здійснюється без нормативно-правової основи діяльності та відсутні встановлені законом процесуальні гарантії, ризики зловживання правами з боку усіх сторін медіації мають високий рівень.

Вивчаючи концептуальні основи законодавчого регулювання медіації, Т. Кисельова [11, с. 34-35] наголошує на необхідності створення закону рамкового характеру, який забезпечить простір для розвитку медіації. Тоді як побоювання щодо можливих зловживань є безпідставними, тому що медіатор не виносить рішення у спорі, угода за результатами підписується сторонами добровільно, а виконання угоди не відрізняється від виконання звичайного договору. Не можемо погодитися з такою думкою з огляду на усе вищезазначене та притримуємося думки щодо необхідності детальної регламентації основних аспектів медіації з метою правильного розуміння та обізнаності суспільства щодо альтернативного вирішення спорів. Велика кількість можливих зловживань правами у сфері медіації потребує виявлення напрямів та шляхів протидії таким зловживанням.

У римському приватному процесі на практиці використовували декілька заходів протидії зловживання процесуальними правами: присяга як попереднє посвідчення сторонами своєї сумлінності; покладення судових витрат на недобросовісну сторону; стягнення з неї збитків, завданих іншій стороні; накладення на неї штрафу або арешту [3, с. 19].

На сучасному етапі неприпустимість зловживання правами під час вирішення спорів як у судовому, так і позасудовому порядках може реалізуватися за допомогою таких механізмів впливу: 1) вдосконалення законодавчої системи, усунення численних прогалин; 2) створення відкритої та зрозумілої судової системи; 3) пропаганда справедливого суду та мирного врегулювання спорів; 4) розвиток інституту медіації як альтернативного способу вирішення спорів [12, с. 36-37]. Серед заходів мінімізації корупційних ризиків та зловживань з боку усіх учасників медіації, зокрема судової, О. С. Корінний [9, с. 12] пропонує передбачити письмову фіксацію перебігу процедури за взаємною згодою сторін та розширити повноваження суддів. Зокрема, надати суду право перед призначенням медіації у справі перевірити можливості зловживання правами у сфері медіації шляхом зобов'язання сторін спору, надати відомості про вчинені ними дії, спрямовані на вирішення спору та досягнення примирення, і право покласти судові витрати на ту сторону, яка безпідставно ухиляється від проведення процедури медіації.

Деякі науковці наголошують на необхідності забезпечення єдиного державного обліку медіаторів та створення реєстру медіаторів (єдиної інформаційної системи, яка містила б відомості про осіб, які надають послуги медіації) з метою запобігання недобросовісній діяльності осіб-посередників, які не відповідають встановленим законом вимогам [13, с. 26]. Проєкт демонструє позитивні зрушення у цій частині правового регулювання медіації і визначає створення реєстрів медіаторів, які ведуть та оприлюднюють об'єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, державні органи й органи місцевого самоврядування (ст. 13).

На нашу думку, потрібно виокремити такий напрям протидії зловживанням у процесі медіації, як встановлення високих професійних вимог до осіб, які бажають здійснювати діяльність у сфері медіації. Це пов'язано із специфічними особливостями процедури, які вимагають від медіатора наявності спеціальних знань. Медіація як комунікація реалізується через взаємовплив учасників один на одного. Під час переговорного процесу сторони прагнуть та намагаються переконати один одного у своїй правоті, використовуючи певні стратегії аргументації своєї позиції. У такому випадку роль медіатора є номінальною, оскільки, відповідно до завдань, які покладено на нього, медіатор лише допомагає сторонам налагодити нормальне спілкування та віднайти оптимальне рішення. При цьому медіатор є відповідальним за декодування навмисного маніпулятивного впливу однієї сторони-комуніканта на іншу, слідкуючи за відповідністю, правдивістю чи відкритістю сторони до консенсусу [14, с. 200].

Аналізуючи категорію «справедливість» у процесі медіації, Р. Дельгадо [15, с. 621] зазначає, що неформальність посередництва створює певну обстановку для того, щоб особа, яка має вищий соціальний статус, ніж інша сторона спору, почувала себе більш впевнено та наполегливо схиляла інших учасників процедури до поступок. Іноземні дослідження вказують, що у багатьох випадках захист своїх прав представниками меншин або жінками є більш ефективним у судовому процесі, ніж під час використання альтернативного вирішення спорів.

Так, відсутність у медіатора навичок врегулювання конфліктів, розпізнавання та нейтралізації маніпуляцій свідчить про його непрофесіоналізм, дозволяє допустити порушення прав сторін під час проведення медіації та підриває авторитет медіаторської спільноти. Проєкт встановлює мінімальні вимоги до майбутнього медіатора: наявність вищої освіти та базової підготовки (ст. 9). З метою запобігання зловживання, пов'язаного з тиском, маніпулюванням та погрозами однієї сторони щодо іншої, варто встановити більш суворі вимоги щодо базової та спеціалізованої підготовки медіаторів, визначити порядок набуття права на здійснення діяльності у сфері медіації.

Як бачимо, запропонований законопроєкт має певні недоліки та потребує системного вдосконалення. На сьогодні стан правового регулювання медіації в Україні створює сприятливі умови для розвитку різноманітних зловживань правами як з боку медіаторів, так і з боку сторін медіації. Добросовісність як базова засада участі сторін у медіації повинна знайти своє відображення у майбутньому законодавстві про медіацію.

регулювання зловживання медіація процесуальний

Висновки

Зловживання правами є негативним соціальним феноменом, який полягає у здійсненні особою своїх прав всупереч основного призначення таких прав, завдаючи шкоду інтересам третіх осіб. Медіація як неформалізований процес створює середовище для виникнення різноманітних проявів недобросовісної поведінки. Зловживання правом у сфері медіації можна поділити на недобросовісність медіатора та недобросовісність сторін медіації.

До недобросовісності медіатора варто віднести порушення вимог щодо нейтральності, неупередженості та незалежності, зокрема пов'язане з корупційними явищами, та умисне затягування справи з метою отримання грошових коштів. Видами зловживання правом сторонами медіації є: ініціювання медіації з метою отримання інформації щодо можливих поступок та правової позиції іншої сторони; необгрунтоване ухилення від участі в медіації або ініціювання медіації з метою затягування процесу розгляду спору; використання тиску, погроз, маніпуляцій та примушування іншої сторони до певного варіанта вирішення спору; пропозиція, надання, обіцянка неправомірної вигоди медіатору; фіктивне укладання угоди за результатами медіації та її подальше невиконання.

Правове регулювання протидії зловживання правами у процесі медіації повинно формуватися та вдосконалюватися у таких напрямах: 1) законодавче закріплення принципу добросовісності сторін під час укладення договору про проведення медіації, безпосередньо участі в процесі, укладенні угоди за результатами медіації та її виконання; 2) встановлення більш широких, порівняно з правами медіатора, прав сторін щодо вирішення спорів під час медіації з метою фактичної реалізації принципу самовизначення сторін та уникнення зловживань з боку медіатора; 3) визначення інституту відповідальності сторін медіації за недобросовісну поведінку у процесі вирішення спору; 4) визначення інституту відповідальності медіатора (підстави, види) та встановлення суворих професійних вимог до медіаторів; 5) регламентація порядку виконання угод за результатами медіації; 6) законодавче оформлення винятків з принципу конфіденційності для уможливлення подальшого доказування наявності зловживань у конкретній процедурі медіації.

Список використаних джерел

1. Проект Закону про медіацію від 19.05.2020 № 3504. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877

2. Perillo J. M. Abuse of Rights: A Pervasive Legal Concept. Fordham University School of Law. 1995. Iss. 37. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/216957667.pdf

3. Петренко В. С. Механізми запобігання та протидії зловживанню процесуальними правами у цивільному судочинстві. Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії: матер. круглого столу, м. Одеса, 27 лист. 2015 р. Одеса: Фенікс, 2015. С. 15-20.

4. Мілетич О. О. Зловживання правом: теоретико-прикладний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ: Національний педагогічний університет імені M. П. Драгоманова, 2015. 21 с.

5. Рєзнікова В. В. Зловживання правом: поняття та ознаки. Університетські наукові записки. 2013. № 1. С. 23-35.

6. Елисеева Т. С. Проблемы исполнения медиативного соглашения и правовые механизмы их решения. Преступление, наказание, исправление. 2015. № 3 (90). С. 130-134.

7. Тогузаева Е. Н. Использование примирительных процедур в целях злоупотребления процессуальными правами. Перспективы становления и развития медиации в регионах: сборник материалов IV Международной научно-практической конференции, Саратов, 14 декабря. Саратов: Издательский центр «Наука», 2018. С. 120-124.

8. Вышкварцев В. В. Медиация и коррупция. Законы России: опыт, анализ, практика. 2011. № 10. С. 85-89.

9. Корінний С. О. Впровадження медіації в адміністративний процес України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07. Ужгород: Ужгородський національний університет, 2019. 22 с.

10. Dilyan N. The abuse of rights within the European Convention for the protection of

Human rights and fundamental Freedoms in regard to the European Court of Human rights' case law. URL: https://usb-plovdiv.org/wp-content/uploads/2019/05/2015_estestveni_i_

humanitarni_nauki_tom_XVII.pdf#page=220

11. Кисельова Т. Концептуальні основи законодавчого регулювання медіації в Україні. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13262

12. Намсараева О. С., Доржаева Э. В. Способы борьбы с злоупотреблением процессуальными правами. Актуальные вопросы цивилистики: материалы региональной межвузовской научно-практической конференции; Бурятский государственный университет им. Д. Банзарова. 2018. С. 32-39.

13. Ліхолєтова Ю. А. До питання запровадження інституту медіації згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України. Адвокат. 2012. № 12. С. 24-27.

14. Чорній А. Лінгвістичне маніпулювання у процесі примирення сторін. Актуальні питання іноземної філології. 2017. №. 6. С. 197-201.

15. Delgado R. The Unbearable Lightness of Alternative Dispute Resolution: Critical Thoughts on Fairness and Formality. SMU Law Review. 2017. No. 70. URL: https://ssrn.com/ abstract=3417809

References

1. Proekt Zakonu pro mediatsiiu vid 19.05.2020 № 3504. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877. [In Ukrainian].

2. Perillo J. M. Abuse of Rights: A Pervasive Legal Concept. Fordham University School of Law. 1995. P. 37. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/216957667.pdf

3. Petrenko V. S. Mekhanizmy zapobihannia ta protydii zlovzhyvanniu protsesualnymy pravamy u tsyvilnomu sudochynstvi. Zlovzhyvannia tsyvilnymy protsesualnymy pravamy: shliakhy protydii: mater, kruhloho stolu (m. Odesa, 27 lyst.). Odesa: Feniks, 2015. S. 15-20. [In Ukrainian].

4. Miletych O. O. Zlovzhyvannia pravom: teoretyko-prykladnyi aspekt: avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Kyiv: Natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni M. P. Drahomanova, 2015. 21 s. [In Ukrainian].

5. Rieznikova V V. Zlovzhyvannia pravom: poniattia ta oznaky. Universytetski naukovi zapysky. 2013. №1. S. 23-35 [In Ukrainian].

6. Eliseeva T. S. Problemy ispolneniia mediativnogo soglasheniia i pravovye mekhanizmy ikh resheniia. Prestuplenie, nakazanie, ispravlenie. 2015. № 3 (90). S. 130-134. [In Russian].

7. Toguzaeva E. N. Ispolzovanie primiritelnykh protcedur v tceliakh zloupotrebleniia protcessualnymi pravami. Perspektivy stanovleniia i razvitiia mediatcii v regionakh: sbornik materialov IV Mezhdunarodnoi nauchno-prakticheskoi konferentcii (Saratov, 14 dekabria). Izdatelskii tcentr «Nauka», 2018. S. 120-124. [In Russian].

8. Vyshkvartcev V V Mediatciia i korruptciia. Zakony Rossii: opyt, analiz, praktika. 2011. Vyp. 10. S. 85-89. [In Russian].

9. Korinnyi S. O. Vprovadzhennia mediatsii v administratyvnyi protses Ukrainy: avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk: 12.00.07. Uzhhorod: Uzhhorodskyi natsionalnyi universytet, 2019. 22 s. [In Ukrainian].

10. Dilyan N. The abuse of rights within the European Convention for the protection of Human rights and fundamental Freedoms in regard to the European Court of Human rights' case law. 2015. URL: https://usb-plovdiv.org/wp-content/uploads/2019/05/2015_estestveni_i_ humanitarni_nauki_tom_XVII.pdf#page=220

11. Kyselova T. Kontseptualni osnovy zakonodavchoho rehuliuvannia mediatsii v Ukraini. 2017. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13262. [In Ukrainian].

12. Namsaraeva O. S., Dorzhaeva E. V Sposoby borby s zloupotrebleniem protcessualnymi pravami. Aktualnye voprosy tcivilistiki: materialy regionalnoi mezhvuzovskoi nauchno- prakticheskoi konferentcii. Buriatskii gosudarstvennyi universitet im. D. Banzarova, 2018. S. 32-39 [In Russian].

13. Likholietova Yu. A. Do pytannia zaprovadzhennia instytutu mediatsii zghidno z Kryminalnym protsesualnym kodeksom Ukrainy. Advokat. 2012. № 12. S. 24-27 [In Ukrainian].

14. Chornii A. Linhvistychne manipuliuvannia u protsesi prymyrennia storin. Aktualni pytannia inozemnoi filolohii. 2017. № 6. S. 197-201 [In Ukrainian].

15. Delgado R. (2017). The Unbearable Lightness of Alternative Dispute Resolution: Critical Thoughts on Fairness and Formality. SMULaw Review. 2017. № 70. URL: https://ssrn. com/abstract=3417809

Размещено на Allbest.ru