Проблеми кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Проблеми кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

В.В. Мотовилець

Анотація

Стаття присвячена питанням кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об'єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів.

Ключові слова: службова особа, неправомірна вигода, хабар, парламентська корупція.

Аннотация

В. В. Мотовылец. Проблемы уголовно-правовой квалификации принятия предложения, обещания или получения неправомерной выгоды должностным лицом

Статья посвящена вопросам уголовно-правовой квалификации принятия предложения, обещания или получения неправомерной выгоды должностным лицом. Уровень правового обеспечения процесса борьбы со взяточничеством нельзя признать надлежащим. Одним из актуальных вопросов осуществления правильной уголовно-правовой квалификации принятия предложения, обещания или получения неправомерной выгоды должностным лицом является достаточность перечня должностных лиц, занимающих особо ответственное положение. Различные проявления парламентской коррупции заслуживает отдельного нормативно-правовое регулирования со стороны уголовного закона на уровне самостоятельной нормы (статьи), после формирования соответствующей теоретико-правовой базы в юридической доктрине Украины.

Ключевые слова: должностное лицо, неправомерная выгода, взятку, парламентская коррупция.

Annotation

V. V. Motovilets. Issues on criminal-legal qualification of accepting an offer, promise or receiving an illegal benefit by an official

The paper is dedicated to issues on criminal-legal qualification of accepting an offer, promise or receiving an illegal benefit by an official. Effective counteraction to corruption crimes is impossible without deep and consistent scientific support particularly without objective analysis offactors of corruption offences and real assessment of preventive measures. The level of the process offight against bribery is not appropriate in our state. Sufficiency of the list of officials who hold a particularly responsible position is one of the most urgent questions of working-out of appropriate criminal and legal classification of receiving an offer, promise or receiving of illegal benefit by an official. Ombudsman for Human Rights of the Verkhovna Rada of Ukraine is included into the list of officials who are the highest management of the State Executive, State Judicial and Representative Authorities.

There is important to stress, that current law system of Ukraine made significantly wider the list of officials who make functions of ombudsmen. This lets to suggest representing the text of the list that is included into Notes 1 of Art. 368 of Criminal Code of Ukraine in the next edition, adding to the list such officials as Ombudsman for Children Rights of the President of Ukraine, Ombudsman for People with disabilities Rights of the President of Ukraine, Business Ombudsman of Cabinet of Ministers of Ukraine, Chairman of the Accounting Chamber the next statement: “The officials who pointed in the Art. 368, 368-5, 369 та 382 of this Code are: 1) The President of Ukraine, ... People's Deputies of Ukraine, Ombudsman for Human Rights of the Verkhovna Rada of Ukraine, Ombudsman for Children Rights of the President of Ukraine, Ombudsman for People with disabilities Rights of the President of Ukraine, Business Ombudsman of Cabinet of Ministers of Ukraine, Chairman of the Accounting Chamber, ... Advisers and Assistants to the President of Ukraine, the Chairman of the Verkhovna Rada of Ukraine, and the Prime Minister of Ukraine”. There is emphasized, that various manifestations of parliamentary corruption have to be regulated by separated statement (Article) of Criminal Legislation. Legislative regulation has to be formulated on the theoretical and legal bases of appropriate juridical doctrine of Ukraine.

Key words: official, illegal benefit, bribery, Parliamentary corruption.

Постановка проблеми

Протидія злочинним проявам корупційного характеру є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасного світу, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою і складною справою. Це повною мірою стосується України, для якої корупційна злочинність давно перетворилася на вагомий деструктивний чинник, що загрожує нормальному функціонуванню державного апарату, механізму місцевого самоврядування, національній безпеці, міжнародному авторитету держави й основам її конституційного ладу.

Метою статті є аналіз теоретичних кримінально-правових позицій, за якими надається кримінально-правова оцінка діяння суб'єктів складу злочину передбаченого ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

За останні десятиліття національна кримінально-правова політика у сфері протидії корупційній злочинності досягнула певних результатів у галузі техніко-юридичних засад боротьби з корупцією, так, наприклад, було прийнято ряд спеціальних антикорупційних законів, внесена пропозиція щодо доповнення та зміни до Кримінального кодексу України (далі - КК України) та ряду інших законодавчих актів антикорупційного спрямування.

На жаль, практика правозастосування доводить неефективність та недостатність сучасних правових засобів протидії корупційній злочинності. Це зумовлено рядом економічних, політичних, правових, ідеологічних факторів. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об'єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів. Рівень правового забезпечення процесу боротьби з хабарництвом у нашій державі також не можна визнати належним. Серед інших проблемних питань залишається і відсутність у чинному КК України норми про відповідальність окремих посадових осіб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема протидії корупційної злочинності була предметом окремих дисертаційних досліджень та наукового пошуку на рівні окремих публікацій. Серед вітчизняних наукових досліджень, присвячених проблематиці боротьби з хабарництвом, необхідно назвати роботи: О. О. Дудорова, В. С. Лукомського, Акрам Трад Аль-Фаїза, М. І. Мельника, Д. І. Крупка, Є. О. Письменського, В. В. Шмигельського.

На жаль, новітні дослідження практично не торкаються проблем кримінальної відповідальності парламентарів, суддів та багатьох інших посадових осіб під час вчинення злочинів, пов'язаних з отриманням неправомірної вигоди.

Кримінально-правова кваліфікація є основною формою кримінально-правових відносин. Кваліфікація діяння - це в цілому центральна частина процесу застосування кримінального закону. Застосування кримінально-правових норм зрештою зводиться до двох основних дій: кваліфікації посягання та призначення покарання. За радянських часів, а також і в сучасний період науковцями приділялося достатньо багато уваги дослідженню питань кримінально-правової кваліфікації, однак з огляду на її складність за багатьма питаннями досягти однозначності у підходах так і не вдалося. Законодавчо визначених правил кримінально-правової кваліфікації, на жаль, досі не існує. Правоохоронні та судові органи здійснюють її, керуючись традиційними підходами, зокрема виробленими ще за радянських часів. Звичайно, так само здійснюється й кримінально-правова оцінка суспільно небезпечних діянь, вчинених з ознаками хабарництва.

При цьому кримінально-правова кваліфікація є одним з видів юридичної кваліфікації. У цьому контексті В. О. Навроцький констатує: «Кримінально-правова кваліфікація здійснюється стосовно фактичних обставин, які свідчать про заподіяння істотної шкоди або загрозу такої шкоди та протиправність котрих передбачена Особливою частиною кримінального законодавства» [1, с. 50].

О. І. Рарог пропонує розуміти кримінально-правову кваліфікацію у широкому значенні як кримінально-правову оцінку діяння до встановлення наявності у ньому ознак злочину та у вузькому значенні - як кваліфікацію злочинів [2, с. 15].

Як зауважує В. О. Навроцький, зміст кримінально-правової кваліфікації - це те, що становить її сутність, заради чого вона здійснюється. Змістом є оцінка скоєного з точки зору кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки. Для цього здійснюється вибір кримінально-правової норми (норм), яка передбачає це діяння, доказування того, що застосуванню у конкретному випадку підлягає саме ця норма (норми), юридичне оформлення та закріплення висновку про оцінку скоєного [1, с. 26].

Отже, за своїм змістом кримінально-правова кваліфікація полягає у правозастосовній діяльності, встановленні відповідності між абстрактною нормою кримінального закону і конкретним випадком.

Кваліфікація злочину є логічним продовженням кримінально-правової кваліфікації тільки за умови, що результатом останньої є визнання діяння (суспільно небезпечної поведінки) кримінально-протиправним. За кримінально-правової кваліфікації встановлюємо ознаку протиправності, тобто визначаємо, чи передбачене таке діяння в КК України (визначаємо статтю, яка містить відповідну забороняючу кримінально- правову норму), а вже потім, здійснюючи кваліфікацію за певними етапами, встановлюємо відповідність ознак фактично вчиненого діяння всім ознакам злочину, які передбачені статтею кримінального закону, що містить цю норму. У зв'язку з цим видається цілком слушною позиція В. О. Навроцького визнавати юридичною підставою кримінально- правової кваліфікації статті Загальної та Особливої частин КК України, з урахуванням яких і здійснюється кримінально-правова оцінка діяння [1, с. 60].

2009 року Верховна Рада України ухвалила пакет так званих «антикорупційних» законів, серед яких були і зміни до КК України. Зокрема, зазнає змін і диспозиція примітки до статті 364 КК України. У новій редакції бачимо таку новелізацію: 1. Службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-1, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. 2. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).

Аналіз цієї норми доводить, що кримінальне законодавство України зазнає змін у контексті наголошеного у першому розділі нашого дослідження глобалізаційного впливу. До чого це призводить? Стає очевидним, що отримуємо замість одного «уніфікованого» суб'єкта, «службової особи» одразу двох. Ними стає «службова особа (публічна службова особа)» та «службова особа юридичної особи приватного права».

Одним з актуальних питань здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою є імперативна вичерпність переліку службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, що наведено у примітці 1. Серед переліку осіб, які становлять вище керівництво державною виконавчою, судовою та представницькою владою, є і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Важливо наголосити, що сучасна правова система України значно розширила перелік посадових осіб, які виконують функції омбудсменів.

Так, у січні 2011 р. Україна представила Комітету ООН з прав дитини чергову Національну доповідь про реалізацію положень Конвенції ООН про права дитини. За результатами цієї доповіді, Комітет сформулював 95 зауважень і рекомендацій щодо політики, що здійснюється стосовно дітей у нашій країні. Серед них однією з найбільш значимих рекомендацій можна вважати рекомендацію щодо вжиття усіх необхідних заходів для створення посади Уповноваженого з прав дітей [3].

Відповідно, одним із заходів для виконання зазначених рекомендацій стало запровадження в Україні інституту Уповноваженого з прав дитини шляхом прийняття 11 серпня 2011 р. за № 811/2011 Положення про Уповноваженого Президента України з прав дитини. Відповідно до цього нормативно-правового акта Уповноважений Президента України з прав дитини забезпечує здійснення Президентом України конституційних повноважень щодо забезпечення додержання конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов'язань у цій сфері [4].

Зовсім новим постійно діючим консультативно-дорадчим органом КМУ є Рада бізнес-омбудсмена. Його було утворено 2014 р. з метою забезпечення прозорості діяльності органів державної влади, сприяння зниженню рівня корупції та запобігання недобросовісній (нечесній) поведінці стосовно суб'єктів підприємництва в Україні [5].

Також Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю покликаний забезпечувати здійснення Президентом України конституційних повноважень щодо забезпечення додержання прав і законних інтересів людей з інвалідністю, зокрема тих, які отримали інвалідність у зоні проведення антитерористичної операції, інвалідів війни [6].

Крім зазначених осіб, до службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, необхідно віднести голову Рахункової палати (відсутність цієї посадової особи у переліку, вміщеному у примітці 1 до ст. 368 КК України, важко пояснити).

Отже, можемо запропонувати викласти текст переліку, включеного до примітки 1 ст. 368 КК України у такій редакції: «Службовими особами у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є:

1) Президент України, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, бізнес-омбудсмен КМУ, голова Рахункової палати,... радники та помічники Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України».

Інша проблема пов'язана з питаннями «парламентської корупції». Відомо, що у багатьох Європейських та інших західних законодавчих системах значна увага приділяється і боротьбі з парламентською корупцією та підкупом у процесі виборів. Так, у Кримінальному кодексі Австрії § 265. «Хабарництво на виборах або всенародному голосуванні» передбачено кримінальну відповідальність за такі дії: «(1) Хто особі, що володіє виборчим правом або правом голосу, пропонує винагороду, обіцяє надати або гарантує його в тому випадку, якщо воно не обиратиме або не голосуватиме взагалі чи не голосуватиме або не обиратиме певним чином, той карається ....(2) Так само карається особа, що володіє виборчим правом або правом голосу, яке вимагає винагороду, приймає його або обіцяє його прийняти в тому випадку, якщо воно не обиратиме або не голосуватиме взагалі чи не голосуватиме або не обиратиме певним чином» [7].

Розділ 17 стаття 8 Кримінального кодексу Швеції також передбачає, що «Особа, яка отримує, приймає обіцянку або вимагає отримання неправомірної вигоди за голосування певним чином або за те, що утримується від голосування з публічного питання, якщо цей злочин не є хабарництвом, за отримання незаконної винагороди за голосування» [8].

У Канаді правовідносини за участю парламентарів та членів уряду врегульовані нормами конституційного і кримінального права. В Акті про парламент і Регламенті парламенту існує ряд норм з правилами та рекомендаціями щодо поведінки парламентарів у разі зіткнення їх політичних й економічних інтересів. При цьому Кримінальний кодекс Канади відносить таку форму корупції, як хабарництво парламентаря, до акту державної зради. Парламентарю за це правопорушення загрожує тюремне ув'язнення на строк до 14 років і автоматичне позбавлення депутатського мандату. Про це безпосередньо йдеться у ст. 119 (1) «Кожен винний у вчиненні наступних протиправних діянь підлягає позбавленню волі на строк не більше чотирнадцяти років: а) будучи представником судової влади або членом парламенту чи законодавчого органу провінції, прямо чи опосередковано, корумповано приймає, отримує, погоджується прийняти або намагається отримати для себе чи іншої особи будь-які гроші, винагороди, посади, місця або роботи щодо будь-чого, що було зроблено або повинно бути зроблено чи завізовано ними в їхній офіційній якості.» [9].

Уже згадана нами примітка до статті 368 КК України у переліку службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, виділяє народного депутата України [10]. Проте у сучасній кримінально-правовій доктрині практично відсутні дослідження, пов'язані з протиправною діяльністю корупційного спрямування з боку народних депутатів України. Крім того, досить часто йдеться про протиправне лобіювання інтересів під час розробки або прийняття законопроєктів.

На жаль, коло корупційних ризиків, які можуть набувати характеру кримінально- караних діянь не обмежується тільки протиправним лобіюванням інтересів під час розробки або прийняттям законопроєктів. До таких діянь можна віднести отримання неправомірної вигоди з боку народного депутата, який бере участь у роботі спеціальних або слідчих комісій, у процесі призначення на посаду інших посадових осіб, формування органів влади і у кінцевому рахунку - у випадках отримання неправомірної вигоди за неголосування на комітетах чи у парламентській залі під час пленарних засідань парламенту за певні питання. Неправомірною вигодою також необхідно вважати будь-які додаткові виплати, які отримує народний депутат за виконання своїх представницьких обов'язків (сумнозвісні зарплати «у конверті», інформація щодо яких постійно з'являється у засобах масових комунікацій, і які негативно впливають не лише на авторитет парламенту як представницького органу влади в Україні, а й на авторитет органів влади в цілому). Вважаємо, що різноманітні прояви парламентської корупції мають заслуговувати на нормативно-правове регулювання з боку кримінального закону на рівні окремої норми (статті), після формування відповідної теоретико-правової бази у юридичній доктрині України.

Також на особливу увагу заслуговують питання притягнення до кримінальної відповідальності представників суддівського корпусу (маємо на увазі суддів усіх судових інстанцій, ланок та спеціалізацій) за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди. Так, наприклад, у кримінальному законодавстві Голландії ст. 364 передбачає, що суддя, який приймає дар або обіцянку дару, знаючи, що це робиться, щоб вплинути на рішення у справі, за якою він повинен винести судове рішення, підлягає терміну тюремного ув'язнення не більше дев'яти років або штрафу п'ятої категорії, а за ч. 2 цієї статті передбачено, що якщо суддя, знаючи про те, що це робиться, щоб домогтися засудження у кримінальній справі, приймає такий дар або обіцянку дару, він підлягає терміну тюремного ув'язнення не більше дванадцяти років або штрафу п'ятої категорії [11]. кримінальний відповідальність корупційний правопорушення

Проблема полягає у тому, що досить часто отримання суддею неправомірної вигоди пов'язане з винесенням ним певного судового рішення. Справа у тому, що питання кримінальної відповідальності за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови до недавнього часу регулювалися ст. 375 КК України, яка була визнана такою, що не відповідає вимогам Конституції України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 від 11.06.2020. Проте, навіть до визнання цієї норми неконституційною вона не визначала мотивів винесення подібних рішень суду, крім ч. 2 ст. 275 КК України, у якій йшлося про корисливий мотив.

Вважаємо, що у майбутньому після повернення у відповідній формі кримінальної відповідальності за винесення неправосудного рішення суддею необхідно передбачити як особливо кваліфікуючу ознаку винесення такого рішення в результаті прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, виклавши ч. 2 ст. 375 КК України у такій редакції «2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені в результаті прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди...».

Подібну правову норму можна зустріти у кримінальному законодавстві Норвегії. Зокрема, у ст. 114 йдеться: «Якщо суддя, присяжний, експерт або фахівець у такій якості вимагає або отримує для себе чи будь-кого іншого вигоду або вона йому обіцяна за вчинену чи майбутню дію на користь або проти певної сторони в юридичній суперечці, то застосовується покарання у вигляді тюремного ув'язнення на термін до 8 років. Ці положення також діють щодо третейського судді, якщо рішення третейського суддівства має чинність судового вироку. Змінено законом від 14 червня 1985 р. № 71» [12].

Отже, історичне надбання національної практики та науково-теоретичні засади конструювання структури правових норм, які визначають кримінальну відповідальність за корупційні злочини, є достатньою підставою для порушення питання про доцільність повернення як окрему статтю кримінального закону норми щодо посередництва у вчиненні корупційних злочинів.

Висновки

Проведений аналіз суб'єктів злочину, визначеного ст. 368 КК України та наведеного у примітці 1 до цієї статті, дозволяє запропонувати викласти текст переліку включеного до примітки 1 ст. 368 КК України у такій редакції, додавши до переліку посадових осіб «Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений

Президента України з прав людей з інвалідністю, Бізнес-омбудсмен КМУ, Голова Рахункової палати»: «Службовими особами у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу

є: 1) Президент України, народні депутати України, Уповноважений Верховної

Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, бізнес-омбудсмен КМУ, голова Рахункової палати,... радники та помічники Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України».

Оцінюючи суспільно небезпечне діяння, яке полягає у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди за винесення суддею неправосудного рішення у майбутньому (після повернення у відповідній формі кримінальної відповідальності за винесення неправосудного рішення суддею), необхідно передбачити як особливо кваліфікуючу ознаку винесення такого рішення саме в результаті прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, виклавши ч. 2 ст. 375 КК України у такій редакції: «2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені в результаті прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди,...».

Список використаних джерел

1. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник. К.: Юрінком Інтер, 2006. 704 с.

2. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. СПб.: Изд- во «Юридический центр Пресс», 2003. 298 с.

3. Комітет ООН з прав дитини. Заключні спостереження: Міжнародний документ / Верховна Рада України. База «Законодавство України».

4. Положення про Уповноваженого Президента України з прав дитини: Указ Президента України від 11 серпня 2011 р. № 811/2011 / Верховна Рада України. База «Законодавство України».

5. Про утворення Ради бізнес-омбудсмена: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 691 / Верховна Рада України. База «Законодавство України».

6. Про Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю: Указ Президента України від 01.12.2014 № 902/2014 / Верховна Рада України. База «Законодавство України».

7. Уголовный кодекс Австрии / пер. с нем. М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. 144 с.

8. Уголовный кодекс Швеции / пер. на русский язык С. С. Беляева. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. 320 с.

9. Criminal Code. Corruption and Disobedience.

10. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III / Верховна Рада України. База «Законодавство України».

11. Уголовный кодекс Голландии / пер. с англ. И. В. Мироновой. 2-е изд. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. 510 с.

12. Уголовное законодательство Норвегии / пер. с норвежского А. В. Жмени. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. 375 с.

References

1. Navrotskyi V. O. Osnovy kryminalno-pravovoi kvalifikatsii: Navch. posibnyk. K.: Yurinkom Inter, 2006. 704 s.

2. Raroh A. Y Kvalyfykatsyia prestuplenyi po subъektyvnыm pryznakam. SPb.: Yzd-vo «Iurydycheskyi tsentr Press», 2003. 298 s.

3. Komitet OON z prav dytyny. Zakliuchni sposterezhennia: Mizhnarodnyi dokument. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy».

4. Polozhennia pro Upovnovazhenoho Prezydenta Ukrainy z prav dytyny: Ukaz Prezydenta Ukrainy № 811/2011 vid 11 serpnia 2011 r. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy».

5. Pro utvorennia Rady biznes-ombudsmena: Postanova Kabinetu ministriv Ukrainy № 691 vid 26.11.2014 r. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy».

6. Pro Upovnovazhenoho Prezydenta Ukrainy z prav liudei z invalidnistiu: Ukaz Prezydenta Ukrainy № 902/2014 vid 01.12.2014 r. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy».

7. Uholovnbii kodeks Avstiyy. Per. s nem. M.: YKD «Zertsalo-M», 2001. 144 s.

8. Uholovnbii kodeks Shvetsyy. Per. na russkyi yazbik S. S. Beliaeva. SPb.: Yzdatelstvo «Iurydycheskyi tsentr Press», 2001. 320 s.

9. Criminal Code. Corruption and Disobedience.

10. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakony Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 roku№ 2341-III. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy».

11. Uholovnbii kodeks Hollandyy. Per. s anhl. Y. V. Myronovoi. 2-e yzd. SPb.: Yzdatelstvo «Iurydycheskyi tsentr Press», 2001. 510 s.

12. Uholovnoe zakonodatelstvo Norvehyy. Per. s norvezhskoho A. V. Zhmeny. SPb.: Yzd-vo «Iurydycheskyi tsentr Press», 2003. 375 s.

Размещено на Allbest.ru