Засадничі положення установчих документів Лісабонського договору про правовий статус суду Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Засадничі положення установчих документів Лісабонського договору про правовий статус суду Європейського Союзу

Рудик П.А. - доктор історичних наук, професор

Анотація

Розкрито засадничі положення чинних установчих документів Європейського Союзу ( далі ЄС, Євросоюз) про правовий статус його Суду. Окремі аспекти цієї проблеми частково досліджені провідними зарубіжними і вітчизняними вченими. Проте метою статті є їх системний аналіз в контексті Лісабонського договору. Встановлено, що з набуттям його чинності відбувся значний перегляд конституційних принципів ЄС і проявилася особлива роль його Суду у конституціоналізації права.

Завдяки Суду принцип захисту прав людини і основоположних свобод став загальним принципом права Євросоюзу, норми Договору про ЄС і Договору про функціонування ЄС виступають як норми прямої дії, мають найвищу юридичну силу, в тому числі і серед конституцій держав - членів. Їхнє виконання є обов'язковим для Євросоюзу та всіх його інституцій, в тому числі Суду ЄС і судів держав-членів. Дотримання цінностей, на котрих заснований Євросоюз і котрі закріплені в Хартії основоположних прав ЄС, є також обов'язковим для Суду ЄС і судів держав-членів. Встановлено, що нині проблема здійснення правосуддя в ЄС розглядається через призму захисту прав і основоположних свобод людини, в тому числі право на справедливий суд. У Євросоюзі засновано простір свободи, безпеки та правосуддя.

Порівняльно-правовим методом проаналізовано положення установчих договорів про Суд ЄС як загального, так і конкретного характеру. Загально Суд ЄС має забезпечити дотримання законодавства у тлумаченні та застосуванні Договорів, а держави-члени мають надавати засоби судового захисту, достатні для того, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сферах, охоплених законодавством Євросоюзу. Розкрито положення про формування складу Суду ЄС, трансформацію його структури, особливостей органів, конкретизацію юрисдикції Суду у різних ситуаціях.

Аналізується взаємозв'язок засадничих положень про Суд ЄС у Договорі про функціонування ЄС з положеннями Статуту Суду ЄС, котрим деталізуються положення про структуру Суду, формування його органів, їхні повноваження та зміст діяльності, розкриваються особливості процедури внесення змін до Статуту Суду ЄС, котра стала значно простішою. Суд ЄС є вищою його судовою інстанцією і позначає всю судову систему ЄС. Його діяльність в межах визначених повноважень та згідно зі встановлених в ньому процедурами, умовами та цілями, спрямована на те, щоб поширювати цінності Євросоюзу, реалізовувати його цілі, служити інтересам ЄС, його громадян і держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність і послідовність політик та дій Євросоюзу.

Ключові слова: засадничі положення, установчі документі, Лісабонський договір, Суд Європейського Союзу

Abstract

Basic provisions of the founding documents of the lisbon treaty on the legal status of the court of justice of the European union

Rudyk Petro Andriyovych Doctor of Historical Sciences, Professor

The basic provisions of the current constituent documents of the European Union (hereinafter the EU, the European Union) on the legal status of its Court are revealed. Some aspects of this problem have been partially studied by leading foreign and domestic scientists. However, the purpose of the article is their systematic analysis in the context of the Lisbon Treaty. It has been established that with its entry into force there has been a significant revision of the constitutional principles of the EU and the special role of its Court in the constitutionalization of law. Thanks to the Court, the principle of protection of human rights and fundamental freedoms has become a general principle of EU law, the rules of the EU Treaty and the Treaty on the Functioning of the EU act as rules of direct effect, Their implementation is binding on the European Union and all its institutions, including the Court of Justice and the courts of the Member States. Respect for the values on which the European Union is founded and enshrined in the EU Charter of Fundamental Rights is also binding on the Court of Justice and the courts of the Member States. It is established that the problem of justice in the EU is currently viewed through the prism of the protection of human rights and fundamental freedoms, including the right to a fair trial. An area of freedom, security and justice has been established in the European Union.

The provisions of the founding treaties on the Court of Justice of the EU, both general and specific, were analyzed by a comparative legal method. In general, the Court of Justice must ensure compliance with the law in the interpretation and application of the Treaties, and Member States must provide sufficient remedies to ensure effective redress in the areas covered by EU law. Provisions on the formation of the composition of the Court of Justice of the EU, the transformation of its structure, the peculiarities of the bodies, the specification of the jurisdiction of the Court in various situations are revealed.

The relationship of the basic provisions on the Court of Justice in the Treaty on the Functioning of the EU with the provisions of the Statute of the Court of Justice, which details the structure of the Court, formation of its bodies, their powers and content of activities, reveals the peculiarities of the procedure simpler. The Court of Justice is its highest court and designates the entire EU judicial system.

Its activities, within the defined powers and in accordance with the procedures, conditions and objectives set out therein, aim to promote the values of the European Union, pursue its objectives, serve the interests of the EU, its citizens and Member States and ensure coherence, effectiveness and coherence. actions of the European Union.

Keywords: basic provisions, constituent documents, Lisbon Treaty, Court of Justice of the European Union.

Постановка проблеми. Європейський Союз (ЄС, Євросоюз) є унікальним міждержавним утворенням, що засноване на економічній та політичній інтеграції європейських держав та об'єднує 27 демократичні європейські країни для досягнення їхніх спільних цілей, в реалізації котрих поряд з іншими його інституціями визначальна роль відводилася раніше і відводиться нині його Суду. ЄС перебував і перебуває в постійному пошуку відповідей на виклики, що виникали і появляються. Змінювалися та корегувалися положення установчих Договорів про Євросоюз, в тому числі і про Суд ЄС. На сьогодні чинними є Договір про Європейський Союз(ДЄС) та Договір про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС ) в редакції Лісабонської угоди [1]. Вони для України мають важливе значення у зв'язку з імплементацією Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом, необхідністю наближення законодавства України, в тому числі і в частині правосуддя, до законодавства ЄС, і важливістю судового захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження запропонованої проблеми засвідчує , що окремі її аспекти частково уже вивчалися зарубіжними і вітчизняними вченими. Серед вітчизняних дослідників варто назвати К. Бережну, Бринцева, І.Грицяк , Ю. Волошина, Т. Комарову, Р. Куйбіду, А. Лазовські, Л.Москвич, І. Назарова, Н. Пархоменко, С. Прилуцького, О. Саленко, О. Святоцького, К. Смирнову, О. Стрєльцову, Л. Фалалаєву, О. Хотинську-Нор, Ю.Шемшученка, І. Яковюка та інших, а з російських - М.Ентіна, М. Бірюкова, Кашкіна, М. Марченка та ін.[2] Проте їхніми працями запропонована нами проблема спеціально не досліджувалася, зокрема в аспекті детального вивчення положень установчих документів в редакції Лісабонського договору.

Метою статті є системний аналіз засадничих положень документів Лісабонського договору про правовий статус Суду Євросоюзу та підвищення його ролі в утвердженні верховенства права, демократії, захисту прав і основоположних свобод в країнах європейського простору.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні Євросоюз будує свою діяльність у правовому полі відповідно до норм його Лісабонського договору ( Договору реформування). З його підписанням (13.12.2007 р.) та набранням чинності (01.12.2009р.) Європейська Конституція була замінена. Він мав врегулювати кризу, що почалася в 2005 році у зв'язку з тим, що громадяни Франції та Нідерландів на національних референдумах не підтримали Європейську Конституцію. Лісабонський договір став новою базовою угодою щодо принципів функціонування ЄС. На відміну від Договору про Конституцію для Європи він не змінив суттєво правову систему ЄС, а вніс до неї лише деякі корективи, зберігаючи при цьому всі ключові постанови про реформи, що були зафіксовані в конституції. З набуттям чинності Лісабонської угоди відбувся значний перегляд конституційних принципів ЄС, що є в значній мірі наслідком впливу діяльності Суду ЄС і проявлення його особливої ролі у конституціоналізації права ЄС. Він своєю практикою розвивав і подальше розвиває концепції прямої дії норм установчих договорів ЄС, абсолютного верховенства права ЄС, відповідальності держав-членів за порушення права Євросоюзу. Завдяки практиці Суду Євросоюзу принцип захисту прав людини і основоположних свобод, що не передбачався в установчих договорах на початку європейської інтеграції, в процесі еволюції Євросоюзу став загальним принципом його права.

Згідно Лісабонського договору Євросоюз приєднався до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сьогодні основоположні права, котрі гарантуються Конвенцією і які випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів, є загальними принципами права Євросоюзу( ч.2,3 ст. 6 ДЄС) [3]. Нині державами-членами ЄС та деякими іншими країнами Європи проблема здійснення правосуддя розглядається через призму захисту прав і основних свобод людини. Так, в Договорі про функціонування ЄС стверджується, що «Союз є простором свободи, безпеки та правосуддя, де поважаються основоположні права та різні правові традиції і правові системи держав-членів». Водночас зазначається, що «Союз полегшує доступ до правосуддя, зокрема за допомогою принципу взаємного визнання судових та позасудових рішень у цивільних справах(ч.1,4 ст. 67 ДФЄС) [4]. У преамбулі Хартії основоположних прав Євросоюзу, котра набула чинності з набуттям чинності Лісабонського Договору і має однакову з Договорами юридичну силу, зазначається, що запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки і правосуддя, Союз робить людську особистість центром своєї діяльності (другий абзац преамбули), а в її розділі VI «Правосуддя» закріплено право кожного на справедливий суд. У статті 47 стверджується, що кожен, чиї права та свободи, гарантовані законодавством Союзу, порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в суді, на справедливий та відкритий розгляд його справи протягом розумного строку незалежним та неупередженим судом[5].

Поправками до установчих договорів ЄС в редакції Лісабонської угоди не лише акцентується увага на необхідності здійснення правосуддя через призму захисту прав і основних свобод людини. До Лісабонського договору внесені зміни, котрі реформують й самі інституції ЄС, зокрема і його Суд, котрий є важливим офіційним органом Євросоюзу. Він є вищою судовою інстанцією ЄС, позначає всю його судову систему. Положення Договору про ЄС, котрий визначає загальні положення стосовно ЄС та його зовнішніх зв'язків, і Договору про функціонування ЄС, котрим закріплені конкретні цілі політики ЄС, його співпраця з третіми країнами та гуманітарна допомога, для Суду Євросоюзу є основоположними. Так, Договір про ЄС закріпив цінності: поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин, і котрі є спільними для всіх держав-членів,- на котрих заснований ЄС і котрі розширені Хартією основоположних прав ЄС, серед яких зазначається і право громадян на справедливий суд(ст.2 ДЄС; ст.47 Хартії). Їх мають дотримуватися ЄС і всі його держави-члени, в тому числі і їх суди: Суд ЄС і національні суди держав -членів.

Діяльність Суду ЄС здійснюється в межах повноважень, покладених на нього Договорами, та згідно зі встановленими в них процедурами, умовами та цілями у взаємодії з іншими установами на засадах відкритої співпраці. Вона спрямована на те, щоб поширювати цінності Євросоюзу, реалізовувати його цілі, служити інтересам ЄС, його громадян і держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність і послідовність політик та дій Євросоюзу(ч. 1,2 ст.13 ДЄС). Він виконує функції міжнародного, конституційного й частково адміністративного суду. Будучи незалежним органом, Суд ЄС в межах своєї юрисдикції забезпечує дотримання права при тлумаченні та застосуванні відповідних договорів Євросоюзу.

Відповідно до положень Лісабонського договору Суд Євросоюзу має обов'язкову юрисдикцією стосовно держав-членів, інститутів ЄС та інших суб'єктів. Його юрисдикція включає в себе такі основні групи повноважень, як:1. Вирішення спорів з правовідносин, котрі виникають на підставі норм законодавства ЄС(пряма юрисдикція); 2. Розгляд запитів судових органів держав- членів, які потребують тлумачення й застосування норм права ЄС (преюдиціальна (непряма) юрисдикція); З.Розбір справ в порядку попереднього контролю. Якщо говорити про загальне повноваження Суду Євросоюзу, то він «забезпечує дотримання законодавства у тлумаченні та застосуванні Договорів. А держави - члени мають надавати засоби судового захисту, достатні для того, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сферах, охоплених законодавством Союзу ( ч.1ст.19 ДЄС). Поряд з цим згідно Лісабонського договору Суд Євросоюзу має виконувати такі завдання: по -перше, приймати «рішення у справах за позовами, які подають держава-член, установа, фізична або юридична особа»(ч.3 ст.19 ДЄС). При Цьому зауважимо, що фізичні та юридичні особи отримали таке право лише відповідно до Лісабонського договору ( ч.4 ст. 263 ДФЄС); по-друге, на звернення судів або трибуналів держав -членів має виносити «попередні рішення щодо тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених установами»; по-третє, приймати «рішення в інших справах, як встановлено в Договорах» (ч.3 ст.19 ДЄС) [6]. Такими є загальні положення про Суд Євросоюзу, його повноваження тощо. Вони деталізуються у Договорі про функціонування ЄС, де цьому присвячена ціла секція під заголовком «Суд Європейського Союзу» (статі 251-281) [7].

У Договорі про функціонування ЄС закріплені положення щодо формування складу Суду ЄС, його структури, юрисдикції у різних ситуаціях тощо. Положення договору конкретизують, зокрема, суть юрисдикції Суду ЄС при таких ситуаціях: при винесенні рішення з таких найтиповіших справ, як за клопотанням про попереднє рішення, за позовами про невиконання державою - членом своїх зобов'язань, при визнанні рішень недійсними, при прийнятті рішень про бездіяльність органів ЄС, про відшкодування збитків, про перегляд правомірності різних рівнів актів, про спори між Союзом та його службовцями, про можливість надання в окремих випадках Суду ЄС необмеженої юрисдикції, про можливість фізичної або юридичної особи подати до Суду скаргу тощо.

Так, у випадках, коли держава-член ЄС не виконує свої зобов'язання відповідно до законодавства ЄС, Європейська Комісія або держава-член ЄС можуть подати на неї позов до Суду Євросоюзу. Проте процедура подачі ними позову до Суду ЄС має свої особливості. «Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконала зобов'язання за Договорами, Комісія видає обґрунтований висновок із цього питання після надання зацікавленій державі змоги надати свої пояснення. Якщо зацікавлена держава не дотримується цього висновку протягом періоду часу, встановленого Комісією, Комісія може винести питання на розгляд Суду Європейського Союзу» (ст.258). А держава -член ЄС може подати позов проти іншої держави-члена про інкриміноване порушення зобов'язань за Договорами таким чином: спочатку виносить це питання на розгляд Комісії, котра надає обґрунтований висновок після того, як кожній зацікавленій державі було надано можливість представити власну позицію по справі та свої коментарі до позиції іншої сторони як усно, так і письмово. Якщо Комісія не надала висновок протягом трьох місяців від дати, коли питання було винесено на її розгляд, відсутність такого висновку не перешкоджає винесенню цього питання на розгляд Суду(ст. 259). Якщо Суд визнає, що держава-член не виконала зобов'язання за Договорами, від неї вимагається вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду. І якщо «Комісія вважає, що відповідна держава-член не вжила необхідних заходів для виконання рішення Суду, Комісія може винести це питання на розгляд Суду після надання державі можливості представити свої пояснення. Комісія визначає розмір твердої суми або пені, що підлягають сплаті відповідною державою-членом, які Комісія вважає належними за цих обставин. Якщо Суд визнає, що відповідна держава-член не виконала рішення Суду, Суд може накласти на неї зобов'язання сплатити тверду суму або пеню»( ч.2 ст.260). І ще одна особливість змісту і процедури виконання рішень Суду при наступній ситуації. Коли Комісія виносить справу на розгляд Суду відповідно до статті 258, викладеній вище, на тих підставах, що відповідна держава-член не виконала своє зобов'язання щодо повідомлення заходів, що транспонують директиву, ухвалену згідно з законодавчою процедурою, Комісія може, якщо вона вважає необхідним, визначити розмір твердої суми або пені, що підлягає сплаті відповідною державою-членом, які вона вважає належними за цих обставин. І якщо Суд встановлює, що існує порушення, він може накласти на відповідну державу-члена зобов'язання сплатити тверду суму або пеню, що не перевищують розміру, визначеного Комісією. (ч.3 ст.260).

Поряд з цим у Договорі про функціонування ЄС передбачені й інші повноваження Суду ЄС. Зокрема, у договорі закріплена норма, що Регламенти, котрі ухвалені спільно Європейським Парламентом та Радою або Радою відповідно до положень Договорів, можуть надавати Суду ЄС необмежену юрисдикцію щодо передбачених у цих регламентах санкцій (ст.261). Суду ЄС у спорах, пов'язаних із застосуванням актів, ухвалених на основі Договорів, що створюють Європейське право інтелектуальної власності, Радою без шкоди іншим положенням Договорів, діючи одностайно згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після проведення консультацій з Європейським Парламентом, можуть ухвалюватися положення для надання юрисдикції в обсязі, який вона визначає. Проте ці положення набувають чинності після їхніх затверджень державами-членами згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами(ст.262).

Договором також передбачено, що Суд ЄС переглядає правомірність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, окрім рекомендацій та висновків, а також актів Європейського Парламенту, що мають на меті правові наслідки для третіх сторін. Суд переглядає правомірність актів також органів, служб та агенцій Союзу, що мають правові наслідки для третіх сторін. Для цих цілей Суд ЄС має юрисдикцію щодо позовів держав-членів, Європейського Парламенту, Ради або Комісії на засадах браку компетенції, порушення істотної процесуальної вимоги, порушення Договорів або будь-якої норми права, пов'язаної з їх застосуванням, або зловживання повноваженнями. За цих самих умов Суд має юрисдикцію щодо позовів Рахункової палати, Європейського центрального банку та Комітету регіонів з метою захисту їхніх прерогатив (ч.ч.1,2,3 ст.263).

До Суду ЄС для встановлення порушення у випадку бездіяльності Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради, Комісії або Європейського центрального банку при порушенні Договорів можуть подати позов держави - члени та інші установи Союзу. За цих самих умов вищезазначена норма застосовується і до бездіяльності органів, служб та агенцій Союзу. Проте позов є прийнятним лише у разі, якщо до відповідної установи, органу, служби або агенції попередньо зверталися із закликом діяти. Якщо протягом двох місяців від дати звернення відповідна установа, орган, служба або агенція не визначила своєї позиції, позов можна подати протягом наступних двох місяців. Заслуговує схвалення положення, що будь-яка фізична або юридична особа може за умов, викладених вище, подати до Суду скаргу на те, що установа, орган, служба або агенція Союзу не направили цій особі жодного акту, окрім рекомендації або висновку (ст. 265). Водночас від установи, чий акт проголошено нікчемним або чия бездіяльність проголошена такою, що суперечить Договорам, вимагається вжити заходів, необхідних для виконання рішення Суду Євросоюзу(ч.1 ст.266).

Суд ЄС має юрисдикцію виносити попередні рішення стосовно: (а) тлумачення Договорів; (Ь) чинності і тлумачення актів установ, органів, служб та агенцій Союзу. Водночас визначені випадки, коли держави-члени можуть звернутися із запитом до Суду винести рішення щодо наступних питань: «Якщо таке питання порушено в будь-якому суді держави-члена, цей суд, якщо вважає, що рішення з цього питання є необхідним для надання йому можливості винести рішення, може звернутися із запитом до Суду винести рішення щодо цього питання. Якщо будь-яке таке питання порушено у справі, розгляд якої триває в суді держави-члена, чиї рішення не можна оскаржити за допомогою правових засобів національного законодавства, цей суд виносить питання на розгляд Суду. Якщо таке питання порушено у справі, розгляд якої триває в суді держави -члена стосовно особи, яка перебуває під вартою, Суд Європейського Союзу діє із мінімальною затримкою» (ст. 267).

Згідно статей 268 і 340 ДФЄС Суд Євросоюзу має юрисдикцію у спорах, пов'язаних із відшкодуванням збитків Союзом і Європейським центральним банком відповідно до загальних принципів, спільних для законодавства держав - членів. Так, у ст. 340 зазначається: «У разі позадоговірної відповідальності Союз згідно з загальними принципами, що є спільними для законодавств держав-членів, відшкодовує всі збитки, завдані його установами або службовцями під час виконання їхніх обов'язків... І Європейський центральний банк відповідно до загальних принципів, спільних для законодавства держав-членів, відшкодовує всі збитки, завдані ним або його службовцями під час виконання їхніх обов'язків»(ст.268; ч. 2, 3 ст. 340).

Суд ЄС наділений компетенцією приймати рішення щодо правомірності

акту, ухваленого Європейською Радою або Радою стосовно порушення державою-членом цінностей ЄС та призупинення певних прав, що випливають із її членства у Союзі( відповідно до ст. 7 ДЄС), проте лише на запит відповідної держави-члена, визначеної Європейською Радою або Радою, та лише при дотриманні таких процедур: запит повинен робитися протягом одного місяця з дати такого визначення, а Суд приймає рішення протягом одного місяця від дати такого запиту( ст. 269).

Суд ЄС має юрисдикцію у будь-яких спорах між Союзом та його службовцями( ст.270), у спорах стосовно: виконання державами-членами зобов'язань відповідно до Статуту Європейського інвестиційного банку; заходів, ухвалених Радою керівників та Радою директорів Європейського інвестиційного банку; виконання національними центральними банками зобов'язань згідно з Договорами і Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального банку(ст.271).

Договором зафіксовано положення, що Суд ЄС має компетенцію виносити рішення згідно з будь-яким арбітражним застереженням, що міститься у контракті, який регулюється публічним або приватним правом і що укладений Союзом або від його імені( ст.272). Суд має юрисдикцію в будь -яких спорах між державами-членами, котрі пов'язані із предметом регулювання Договорів, якщо спір передано йому за спеціальною угодою між сторонами(ст.273). Водночас Суд ЄС не має юрисдикції стосовно положень, пов'язаних із спільною зовнішньою та безпековою політикою, а також стосовно актів, ухвалених на основі цих положень(ст. 275). Подані до Суду позови не мають призупиняючої сили. Хоча Суд залежно від обставин може призупинити застосування акту, що оскаржується. Він у будь-якій справі, котру розглядає, може призначати будь-які необхідні тимчасові заходи(ст.279). Рішення Суду мають виконуватися відповідно до встановлених умов (ст. 280). Так, згідно статті 299 ДФЄС «Акти Ради, Комісії або Європейського центрального банку, що накладають грошові зобов'язання на осіб, окрім держав, підлягають обов'язковому виконанню. Забезпечення виконання регулюється цивільно-процесуальними нормами, чинними в державі, на території якої воно здійснюється. Наказ про забезпечення виконання додається до рішення без інших формальностей, крім визначення автентичності рішення, національним органом влади, який призначається урядом кожної держави-члена для цих цілей та про який повідомляється Комісії та Суду Європейського Союзу. Коли ці формальності виконано за поданням зацікавленої сторони, ця сторона може приступити до забезпечення виконання відповідно до національного законодавства шляхом передачі питання безпосередньо до компетентного органу влади. Забезпечення виконання може бути призупинене лише рішенням Суду. Проте суди зацікавленої країни мають юрисдикцію щодо скарг на те, що забезпечення виконання проводиться невідповідним чином»(ст.299).

Подальша деталізація засадничих положень про Суд ЄС конкретизується у поєднанні з положеннями, викладеними відповідно до статті 281 Договору про функціонування ЄС у Статуті Суду Європейського Союзу, закріпленого в доданому до установчих договорів протоколі (протокол № 3), котрий є невід'ємною частиною Договору про функціонування ЄС. Статут Суду ЄС мав і має досить високий юридичний статус. Належачи до джерела первинного законодавства, зміни до нього до набуття чинності Лісабонської угоди могли вноситися лише після ратифікації всіма державами -членами ЄС. Лісабонський договір спростив процедуру внесення змін до Статуту Суду ЄС. Тепер юрисдикція вносити зміни до Статуту Суду ЄС надається Європейському Парламенту та Раді, діючи відповідно до звичайної законодавчої процедури, за винятком Розділу І та статті 64. При цьому встановлено, що Європейський Парламент та Рада мають діяти або за запитом Суду та після проведення консультацій з Комісією, або за пропозицією Комісії та після проведення консультацій із Судом( ч. 2 ст.281 ДФЄС).

У Договорі про Євросоюз у редакції Лісабонської угоди подається структура Суду ЄС, котра тотожна структурі Суду ЄС згідно Конституції для Європи. Договір зафіксував, що «Суд Європейського Союзу складається з Суду, Суду загальної юрисдикції та спеціалізованих судів»( ч.1ст.19 ДЄС). Виходить, що Суд ЄС виступає комплексним позначенням для всієї судової системи Євросоюзу і уособлює собою судову владу в ЄС. Нині Суд ЄС як сукупність рівноцінних ланок складається із трьох вище зазначених ланок. Характерно, що в судовій системі ЄС не передбачена жодна ієрархія, а Суд ЄС формально не виступає головною інстанцією відносно Загального суду та спеціалізованих судів. Також зазначимо, що положення про структуру Суду ЄС, формування його органів, їх повноваження та зміст діяльності Суду ЄС деталізуються в Статуті Суду ЄС.

Суд складається із палат, котрі він формує і до складу котрих входять три або п'ять суддів. З числа членів палати судді обирають голів палат. Якщо до складу палати входять п'ять суддів, її голова обирається на три роки і може бути повторно обраний лише ще один раз. Велика Палата Суду складається з тринадцяти суддів, яку очолює Голова Суду. Водночас зазначається, що голови палат, до складу яких входять п'ять суддів, та інші судді, котрих призначено згідно з умовами, встановленими в Регламенті, становлять також частину Великої Палати. Засідання у складі Великої Палати проводяться Судом у разі, якщо цього вимагає держава-член або установа Союзу, що є стороною у справі(ч. 1,2,3 ст.16 статуту). Щодо проведення засідань Суду у повному складі, то вони згідно ДФЄС проводяться у таких випадках, пов'язаних з необхідністю: 1) звільнення

Омбудсмена Судом за поданням Європейського Парламенту у разі, коли він уже не відповідає вимогам, необхідним для виконання його обов'язків, або якщо він винний у вчиненні серйозного проступку( ч.4 ст.16 статуту, ч.2 ст. 228 договору); 2) примусового звільнення будь-якого члена Комісії за поданням Ради, яка діє простою більшістю, або Комісії, якщо він вже не відповідає вимогам, необхідним для виконання його обов'язків, або якщо він винний у вчиненні серйозного проступку( ст.247 договору); 3) позбавлення права на пенсію чи інші аналогічні виплати за визначенням Ради тощо (ч.2 ст.245 договору). Окрім цього, якщо Суд вважає, що справа, котра розглядається, є винятково важливою, він, заслухавши Генерального адвоката, може передати справу на розгляд Суду у повному складі ( ч.5 ст. 16 статуту). Згідно Статуту у випадку, якщо один із суддів не може брати участі в засіданні Суду, можна залучити суддю з іншої палати, щоб провести засідання згідно з умовами, встановленими в Регламенті(ч.5 ст.17 статуту).

Важливого значення в установчих документів надається формуванню складу Суду, оскільки від якості суддів багато в чому залежить ефективне функціонування судової системи загалом. Воно відбувається шляхом добору одного судді від кожної держави-члена ( ч.1 ст.19 ДЄС). Згідно статті 252 ДФЄС Суду мали допомагати вісім Генеральних адвокатів, хоча у разі надходження запиту від Суду Рада одностайно могла збільшити кількість Генеральних адвокатів. Нині кількість Генеральних адвокатів становить 11 членів. Діючи абсолютно неупереджено та незалежно, їх обов'язком є подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які відповідно до Статуту Суду Євросоюзу вимагають їх участі. До суддів та Генеральних адвокатів вимоги зростають. Їх добирають з осіб, чия незалежність є поза сумнівом. Вони мають відповідати вимогам, встановленим ДФЄС: володіти кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в їхніх країнах, або які є юристами визнаної компетентності. Призначення суддів та Генеральних адвокатів згідно Лісабонського договору має свої особливості. До його прийняття вони призначалися закрито консенсусом урядів держав-членів. З внесенням змін призначення відбувається лише після консультації зі спеціально створеною Радою колегією. Судді та Генеральні адвокати призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років на основі висновку колегії щодо придатності кандидатів виконувати обов'язки судді або Генерального адвоката Суду ( ст.253). До складу такої колегії входить сім осіб, що добираються з-поміж колишніх членів Суду та Суду загальної юрисдикції, членів національних вищих судів та юристів визнаної компетентності, одна особа з яких пропонується Європейським Парламентом.(ст. 255). Поряд з цим передбачено, що кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та Генеральних адвокатів Суду(ст. 253 ДФЄС). Така заміна відбувається згідно умов, встановлених в Статуті Суду ЄС: почергово замінюються 14 та 13 суддів та щоразу замінюються чотири Генеральні адвокати (ч. 1,2 ст. 9 статуту). У статті 253 ДФЄС також закріплені норми, що судді обирають Голову Суду зі свого складу строком на три роки, який може бути обраний повторно, а судді та Генеральні адвокати, що йдуть у відставку, також можуть бути призначені повторно, що Суд призначає свого Секретаря та встановлює правила, котрі регулюють його роботу, що Суд встановлює для себе Регламент, який схвалюється Радою.

Варті уваги положення, зафіксовані у Статуті Суду Євросоюзу, котрі встановлюють процедурні правила прийняття Судом рішень у різних ситуаціях. Так, 1) рішення Суду є чинними лише тоді, коли у розгляді справи бере участь непарна кількість його членів; 2) рішення палат, до складу яких входять три або п'ять суддів, є чинними лише тоді, коли їх приймають троє суддів; 3)рішення Великої Палати є чинними лише тоді, коли у засіданні беруть участь дев'ять суддів(вона складається з тринадцяти суддів); 4)рішення Суду у повному складі є чинними лише тоді, коли у засіданні беруть участь 15 суддів (ст.17статуту). У випадку, коли Суд вважає, що справа, яка розглядається, є винятково важливою, він може вирішити, заслухавши Генерального адвоката, передати справу на розгляд Суду у повному складі( (ч.5 ст.16 статуту) [8].

У ДФЄС зафіксувано положення про наступну складову Суду ЄС-Суд загальної юрисдикції. Формування його складу, як і Суду, відбувається залученням щонайменше одного судді від кожної держави-члена. Його кількісний склад згідно Статуту Суду ЄС становить 27 суддів (ст. 48 ), котрі через кожні три роки почергово частково оновлюються: спочатку 14, а потім 13 суддів. Судді такого суду добираються з осіб, незалежність котрих, як і Суду, є поза сумнівом та котрі володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади. А призначаються такі судді за спільною згодою урядів держав -членів строком на шість років після проведення консультацій із тією самою колегією, котра створена для призначення суддів Суду, про що йшла мова вище(ст. 255). Судді, які йдуть у відставку, можуть бути призначені повторно. Члени Суду загальної юрисдикції з своїх суддів обирають Голову строком на три роки, який може бути обраний повторно. Суд загальної юрисдикції призначає свого Секретаря та визначає правила, котрі регулюють його роботу, встановлює свій

Регламент за погодженням із Судом і котрий схвалює Рада. У випадку, якщо Статут Суду ЄС не передбачає інше, положення Договорів, що стосуються Суду, застосовуються до Суду загальної юрисдикції. Статут Суду ЄС може передбачати також, що Суду загальної юрисдикції допомагають Генеральні адвокати( ст. 254). Судді, Генеральні адвокати та секретар Суду загальної юрисдикції повинні проживати у місці, де розташований Суд(ст.14,ч.1ст.47 статуту), котрий працює постійно, а тривалість судових канікул визначається Судом з огляду на потреби його діяльності(ст. 15,ч.1ст.47 статуту). Суд загальної юрисдикції приймає рішення. Його рішення у повному складі є чинними лише тоді, коли у засіданні беруть участь 15 суддів і коли у розгляді справи бере участь непарна кількість його членів, а рішення палат, до складу котрих входять три або п'ять суддів, є чинними лише тоді, коли їх приймають троє суддів (ч.1,2,4 ст.17,ч.1ст. 47 статуту).

Особливо важливими, на нашу думку, є положення Статуту, що стосуються не участі судді або Генерального адвоката у розгляді справи та вирішення будь-якої складності у цьому рішенням Суду. Статут встановив, по-перше, що «Жоден суддя або Г енеральний адвокат не може брати участь у розгляді справи, в якій він попередньо брав участь як представник або радник, або діяв в інтересах однієї з сторін, або до якої його запрошували як члена судового органу, або члена комісії з розслідування, або в будь-якому іншому статусі»; по-друге, «Якщо через якусь особливу причину суддя або Генеральний адвокат вважає, що йому не слід брати участь в ухваленні рішення або вивченні конкретної справи, то він інформує про це Голову. Якщо через якусь особливу причину Голова вважає, що судді або Генеральному адвокату не слід бути присутнім на судовому засіданні або подавати свої висновки у конкретній справі, то він відповідно повідомляє йому про це»; по-третє, «Сторона не може робити подання щодо змін у складі Суду або однієї з його палат на підставі національної приналежності судді або відсутності судді такої самої національної приналежності, як ця сторона, в Суді або в одній з палат»; по-четверте, будь-яка складність, що постає у зв'язку з застосуванням зазначених вище положень Статуту, вирішується рішенням Суду ( ч.ч.1,2,3,4 ст.18,ст.47 статуту).

Статут Суду ЄС закріпив особливу процедуру проведення засідань Суду загальної юрисдикції та обрання керівників його палат. Його засідання проводяться в палатах, що складаються з трьох або п'яти суддів. Склад палат та розподіл справ між ними, проведення засідань у повному складі або суддею одноосібно визначається Регламентом. Засідання у складі Великої Палати може проводитися у випадках та за умов, зазначених у Регламенті. Судді обирають голів палат з числа своїх членів. Голови палат зі складом п'ять суддів обираються на три роки. Їх повторне обрання допускається лише один раз(ст. 50 статуту).

ДФЄС визначається юрисдикція (компетенція) Суду загальної юрисдикції (ст.256), хоча для цього спочатку слід провести порівняльний аналіз змісту положень ч.1 ст. 256, оскільки вона, на нашу думку, викладена дуже складно не лише для науковців, а й для суддів. Ось її зміст: «Суд загальної юрисдикції має юрисдикцію у першій інстанції розглядати позови та вести провадження, зазначені в статтях 263, 265, 268, 270 та 272, за винятком тих, що закріплені за спеціалізованими судами, створеними відповідно до статті 257, та тих, що Статутом закріплені за Судом. Статут може передбачати юрисдикцію в інших категоріях позовів та проваджень для Суду загальної юрисдикції. Рішення, винесені Судом загальної юрисдикції відповідно до цієї частини, можуть бути предметом права оскарження в Суді лише з питань права згідно з умовами та в межах, встановлених Статутом» (ч.1 ст. 256) [9]. Гадаю, що для суддів було б зручніше і зрозуміліше, коли б положення про компетенції Суду загальної юрисдикції були викладені чітко по пунктам.

Згідно ДФЄС Суд загальної юрисдикції має юрисдикцію у першій інстанції з питань зазначених нижче за винятком тих, що закріплені за спеціалізованими судами, та тих, що Статутом закріплені за Судом(ч.1 ст.256). Так, Суд загальної юрисдикції має компетенцію у першій інстанції розглядати позови та вести провадження: 1) з перегляду правомірності законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, а також актів органів, служб та агенцій Союзу, що мають правові наслідки для третіх сторін( ст.263); бездіяльності Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради, Комісії або Європейського центрального банку, а також органів, служб та агенцій Союзу при порушенні Договорів (265); у спорах, пов'язаних із відшкодуванням збитків Союзом і Європейським центральним банком відповідно до загальних принципів, спільних для законодавства держав-членів, завданих ними або їх службовцями під час виконання їхніх обов'язків(ст.268; ч.2,3 ст.340); у будь -яких спорах між Союзом та його службовцями в межах і за умов, встановлених у Штатних правилах посадовців та в Умовах працевлаштування інших службовців Союзу(ст.270); виносити рішення згідно з будь-яким арбітражним застереженням, що міститься у контракті, який регулюється публічним або приватним правом і що укладений Союзом або від його імені(ст. 272) тощо. Статут Суду ЄС може передбачати юрисдикцію в інших категоріях позовів та проваджень для Суду загальної юрисдикції(ст.51 та ін. статуту). Рішення Суду загальної юрисдикції відповідно до вищезазначеного можуть бути предметом права оскарження в Суді лише з питань права згідно з умовами та в межах, встановлених Статутом ( ч.1 ст. 256 ДФЄС); 2) з розгляду позовів та ведення проваджень, ініційованих проти рішень спеціалізованих судів. Водночас заслуговує схвалення наступна норма, котрою передбачається, що рішення, винесені Судом загальної юрисдикції щодо зазначених вище положень, можуть бути предметом перегляду виключно Судом згідно з умовами та в межах, встановлених Статутом, якщо існує серйозний ризик загрози єдності або узгодженості права Союзу(ч.2ст.256);

3) розглядати та виносити рішення у питаннях, направлених для отримання попереднього рішення відповідно до статті 267 в певних сферах, встановлених Статутом.

Поряд з цим Суд загальної юрисдикції наділений юрисдикцією, спрямованою на забезпечення єдності або узгодженості права Союзу у таких ситуаціях. Якщо він вважав, що справа вимагає рішення щодо принципу, що може вплинути на єдність або узгодженість права Союзу, то він може направити справу для отримання рішення Суду. Якщо існував серйозний ризик загрози єдності або узгодженості права Союзу, тоді рішення, винесені Судом загальної юрисдикції з питань, направлених для отримання попереднього рішення, могли переглядатися виключно Судом згідно з умовами та в межах, встановлених Статутом( ч.3 ст.256 ДФЄС).

Відповідно до Статуту Суду ЄС Суд загальної юрисдикції має юрисдикція шляхом відступу від правила, встановленого в ч. 1 ст. 256 ДФЄС, щодо позовів, зазначених у статтях 263 та 265 ДФЄС, якщо вони подані державою-членом проти: (а) дії або бездіяльності Європейського Парламенту чи Ради або обох цих установ, що діють спільно, за винятком їх певних рішень та актів; (Ь) дії або бездіяльності Комісії відповідно до ч. 1 ст. 331 ДФЄС , котра передбачає процедуру здійснення прагнення будь-якої держави-члена у посиленій співпраці шляхом повідомлення про свій намір Раді та Комісії. Поряд з цим у Статуті зазначається, що Суд загальної юрисдикції також має юрисдикцію щодо позовів, зазначених у тих самих статтях, якщо вони подані установою Союзу проти дії або бездіяльності з боку Європейського Парламенту, Ради, обох цих установ, котрі діють спільно, або Комісії чи подані будь-якою установою Союзу проти дії або бездіяльності з боку Європейського центрального банку ( ст.51 статуту).

У ДФЄС і Статуті Суду ЄС закріплені положення, що стосуються створення спеціалізованих судів при Суді загальної юрисдикції. Їх можуть створювати Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, для розгляду та винесення у першій інстанції рішення у певних категоріях позовів або проваджень, що порушуються у певних сферах. При цьому Європейський Парламент та Рада діють за допомогою регламентів або за пропозицією Комісії та після проведення консультацій з Судом або на запит Суду після проведення консультацій з Комісією. Спеціалізований суд створюється регламентом, котрим встановлюються правила організації суду та обсяги його юрисдикції. Винесені спеціалізованими судами рішення можуть бути предметом права оскарження у Суді загальної юрисдикції лише з питань права або, якщо це передбачено в регламенті, що створює спеціалізований суд. До членів спеціалізованих судів, як і до уже розглянутих вище судів, встановлені високі вимоги. Судді добираються з осіб, незалежність котрих є поза сумнівом і котрі володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на судові посади. Їх призначення одностайно здійснює Рада. У цьому зв'язку згадаємо, що судді Суду і Суду загальної юрисдикції призначаються за спільною згодою урядами держав - членів. Спеціалізовані суди встановлюють свої регламенти, погоджуючи їх із Судом, і котрі схвалюються Радою. У випадках, коли регламент, що створює спеціалізований суд, не передбачає інше, до спеціалізованих судів застосовуються положення Договорів стосовно Суду ЄС та положення Статуту Суду ЄС. (ст.257 ДФЄС).

Згідно частині 6 статті 257 ДФЄС до спеціалізованих судів обов'язково застосовуються положення розділу І Статуту Суду ЄС та його 64 статті.

Такими положеннями є про обов'язковість складання суддями присяги, імунітет судді від судового переслідування, неможливість судді обіймати будь-які політичні або адміністративні посади, звільнення судді з посади або позбавлення його права на пенсію та ін. Так, у статті 2 Розділу 1 Статуту Суду ЄС зафіксована норма, котрою передбачено складання перед вступом на посаду кожним суддею на відкритому судовому засіданні присяги про те, що він виконуватиме свої обов'язки неупереджено й сумлінно та зберігатиме таємницю розгляду справ у Суді. Передбачено, що судді мають імунітет від судового переслідування, котрий зберігається після припинення перебування на посаді судді щодо дій, вчинених під час перебування на посаді, зокрема, стосовно всього сказаного та написаного. Проте Суд, засідаючи в повному складі, може скасувати імунітет, приймаючи рішення після проведення консультацій зі спеціалізованим судом. У разі, якщо імунітет судді скасовано, а проти нього порушено кримінальну праву, то у будь - якій державі-членові суддя може постати лише перед судом, що має повноваження судити членів вищої національної судової системи(ст.З). Статутом забороняється суддям обіймати будь-які політичні або адміністративні посади, займатися будь-якою професійною діяльністю, прибутковою або неприбутковою, окрім випадків, коли Рада, як виняток, надає на це згоду, діючи простою більшістю. Судді, приступаючи до виконання своїх обов'язків, урочисто присягають поважати під час і після закінчення строку повноважень зобов'язання, що випливають із перебування на посаді, зокрема обов'язок поводитися чесно та розважливо щодо надання згоди на певні призначення або пільги після закінчення строку їхніх повноважень.

Якщо виникає будь -який сумнів щодо зазначеного вище, то таке питання врегульовується рішенням Суду після проведення консультацій зі спеціалізованим судом(ст.4 ). У статті 5 Статуту передбачено, що окрім звичайної заміни або смерті, обов'язки судді закінчуються, коли він іде у відставку. При цьому його заява про відставку надсилається Голові Суду для передачі її Голові Ради. І таким чином відкривається вакансія, а суддя виконує свої обов'язки доти, доки його наступник не вступить на його посаду. Проте передбачено випадки, коли суддя спеціалізованого суду, може бути звільнений з посади або позбавлений права на пенсію або інших аналогічних виплат, лише якщо він за одностайним рішенням суддів та генеральних адвокатів Суду вже не відповідає необхідним вимогам або не виконує зобов'язань, що випливають з його посади. Суд ЄС приймає таке рішення після проведення консультації зі спеціалізованим судом. Секретар Суду передає рішення Суду Голові Європейського Парламенту та Голові Комісії і повідомляє про нього Голову Ради. Вакансія відкривається після повідомлення про прийняте рішення(ст.б). Статутом врегульовано порядок застосування мов в Суді ЄС. Такі правила встановлюються регламентом Ради, котра діє одностайно.

Цей регламент ухвалюється на запит Суду та після проведення консультацій з Комісією і Європейським Парламентом або за пропозицією Комісії та після проведення консультацій з Судом і Європейським Парламентом. До моменту ухвалення таких правил продовжують застосовуватися положення Регламенту Суду та Регламенту Суду загальної юрисдикції. Проте шляхом відступу від положень статей 253 і 254 ДФЄС, про які йшла мова вище, ці положення можуть бути змінені або скасовані лише за одностайною згодою Ради(ст.64) [10].

Висновки

Отже, аналіз положень основних установчих документів ЄС в редакції Лісабонської угоди свідчить про те, що в них поряд з іншим значне місце відводиться засадничим положенням про правовий статус Суду Євросоюзу. Норми про Суд ЄС, як і про інші інституції Євросоюзу, мають особливий характер. Вони є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу в межах території Євросоюзу.

Підтверджено компетенції Суду ЄС і національних судів держав-членів, відбувся перерозподіл юрисдикцій між Судом і Судом загальної юрисдикції, зазнали змін на краще структура Суду ЄС, статус його ланок, організація взаємовідносин між ними. Положення чинних установчих договорів ЄС є орієнтиром для реформування правосуддя в Україні, його реальне здійснення через призму захисту прав і основоположних свобод людини, реформування підготовки майбутніх правників під таким кутом зору. Судді Суду ЄС призначається на посаду на 6 років при цьому через кожні три роки почергово частково оновлюються. Можливо варто і в Україні з внесенням змін до Конституції призначати суддів на посаду судді різних рівнів на коротший строк(7-10 років) з можливим частковим оновленням і призначенням повторно, а не призначати суддю на посаду безстроково і чекати припинення його повноважень у разі досягнення 65 років. Гадаю, що зміна підходу до призначення суддів сприятиме підвищенню ефективності їх роботи особисто і судів загалом.

Література