Кримінально-правова охорона права на освіту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ

Лобач Анатолій Миколайович - аспірант кафедри кримінального права та правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем'яичука

Анотація

У статті проведений аналіз кримінально-правової охорони права на освіту в Україні. Проаналізовано поняття «право на освіту» відповідно до приписів чинного українського законодавства, міжнародних документів у сфері прав людини та теоретичних праць у цьому напрямі дослідження. Аргументовано соціальну обумовленість криміналізації порушення права на отримання освіти та обґрунтовано застосування заходів кримінально-правового впливу до осіб, винних у вчиненні посягань на право на отримання освіти.

Ключові слова: кримінально-правова охорона, освіта, право на освіту, кримінальна відповідальність, соціальна обумовленість, криміналізація.

Annotation

Criminal law protection of the right to education in Ukraine

The processes of Ukraine's accession to the European educational and scientific space and the effective implementation of the Bologna system in educational institutions of our country are impossible without proper counteraction to criminal acts that violate the right to education, in particular corruption and other socially dangerous manifestations in the national educational system. At the same time, Ukraine has not yet put in place the only approaches to such an opposition, and criminal-law means of influencing socially dangerous manifestations that make it impossible to properly implement the right of citizens to education, are local in nature, there are no common approaches and consistency in securing from socially danger- ous attacks guaranteed by the Constitution Ukraine's right to education.

The article analyzes the criminal law protection of the right to education in Ukraine. The concept of “right to education” is analyzed in accordance with the provisions of the current Ukrainian legislation, international human rights instruments and theoretical works in this area of research. The social conditionality of the criminalization of the violation of the right to education was substantiated and the use of measures of criminal law influence on the perpetrators of encroachments on the right to education was substantiated.

It is concluded that Ukraine needs an effective criminal law in the field of the right to education, aimed not only at the development and introduction in the state of an effective system of countering a socially dangerous encroachment on the right to education from the state, but also the development of legal awareness and legal culture all subjects of educational relations in order to prevent criminal encroachments on guaranteed article. 53 of the Constitution of Ukraine the right to access and free-of-charge access to all types of education in the state.

In general, the criminal law protection of the right to education should be regarded as a direction of domestic criminal law, which is an orderly system of coordinated implementation of tactical and strategic measures aimed at countering the violation of the right to education by means of criminal law.

Key words: criminal law protection, education, right to education, criminal liability, social conditionality, criminalization.

Постановка проблеми

Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору [1].

Система освіти перебуває у стані реформування. У Новому Законі України «Про освіту» задекларовано багато змін. Закон гарантує та забезпечує автономію закладів освіти, що дає їм змогу самостійно, ефективно та якісно функціонувати, регламентує засади громадського самоврядування та контролю у закладах освіти та в галузі освіти на різних рівнях. Статті закону забезпечують прозорість та інформаційну відкритість закладів освіти, визначають права та обов'язки учасників навчального процесу, серед яких закріплюються і міжнародні стандарти у галузі прав людини.

Актуальність дослідження обраної проблематики та необхідність її подальшої наукової розробки зумовлена тим, що в умовах глобалізації право на освіту набуває все більш важливого значення і забезпечує найважливіші життєві потреби й інтереси людини, гарантує їй гідний рівень життя. Саме освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення конкурентоспроможності держави, складовою практично всіх сфер життєдіяльності. І тому проблема вдосконалення та подальшого розвитку кримінально-правової охорони сфери освіти в Україні залишається однією із найактуальніших.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми порушення права на отримання освіти розглядалися в контексті дослідження інших злочинних посягань на виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини й громадянина в роботах П. П. Андрушка, Т. С. Батраченко, І. В. Берднік, Ю. І. Дем'яненко, І. О. Зінченко, Д. О. Колодіна, Д. Ю. Кондратова, Л. П. Медіної, М. О. Мягкова, С. Я. Лихової, В. І. Павликівського, В. М. Панькевича, В. П. Тихого, О. О. Семенюка та інших. У рамках дослідження питань кримінально- правової охорони особи в науці кримінального права незалежної України А. С. Залеська вивчала окремі питання кримінально-правової охорони права на освіту в Україні, а Є. С. Мнишенко стан та перспективи кримінально-правової політики у сфері права на отримання освіти в Україні.

Метою даної статі є узагальнення основних положень й комплексний аналіз проблем кримінально-правової охорони права на освіту в Україні у світлі прийняття Закону України «Про освіту» (2017 р.), а також розробка та обґрунтування авторських пропозицій з удосконалення відповідних положень чинного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Сьогодення визначає освіту невід'ємною складовою кожного суспільства та важливою передумовою його розвитку. Освіта - не лише показник загальної культури, але й один із елементів модернізації та удосконалення функціонування держави та її органів влади. Освіта є запорукою внутрішнього особистісного становлення людини, підвищенням її інтелектуального потенціалу та шляхом до самореалізації. Все це, у свою чергу, обумовлює надання особливого значення питанню щодо забезпечення та захисту права на освіту в Україні та у світі. Україна як демократична держава з огляду на міжнародну спільноту визнала нові орієнтири та фундаментальні цінності, що невіддільно пов'язані з правами людини. Серед них пріоритетне місце займає закріплення та гарантування права на освіту. Нові вектори розвитку країн (із наданням освіті важливого значення) посилюють необхідність дослідження права на освіту як у міжнародній, так і в національній площині.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам

У сучасному глобалізованому й інформатизованому світі освіта стає вирішальним чинником суспільного прогресу і національної безпеки, важливою складовою повного розвитку людської особистості, збільшення поваги до прав і свобод людини [2, с. 292]. Сьогодні без необхідної освіти людина не зможе забезпечити собі належних умов життя, а також всебічно реалізуватись як особистість, котра цілковито усвідомлює свій державно-правовий статус та здатна захищати свої права в разі їх порушення. Це ще раз доводить важливість права на освіту в реаліях сучасної дійсності.

Згідно зі ст. 53 Конституції України, право на освіту віднесено до основоположних прав і свобод людини і громадянина [3]. Право на освіту - це позитивне право, адже воно породжує своїм існуванням позитивні обов'язки держави. До них варто віднести: підтримку мережі дошкільних навчальних закладів, системи середніх шкіл, професійно-технічної та вищої освіти, системи підвищення кваліфікації, післядипломної освіти; гарантії рівних можливостей розвитку державних і приватних навчальних закладів; гарантії недопущення зниження рівня викладання у приватних навчальних закладах у порівнянні із державними; гарантії отримання безоплатної середньої освіти у державних навчальних закладах; надання стипендій і пільг учням і студентам; гарантії рівного доступу та отримання безоплатної освіти у державних вищих навчальних закладах на конкурсній основі; право національних меншин розвивати систему національної освіти у державних і комунальних навчальних закладах тощо [4, с. 289-290; 5, с. 175].

Право на освіту, яке закріплене у ст. 53 Конституції України [3], посідає важливе місце в системі прав і свобод людини і яке, за твердженням В.О. Боняк, «...є необхідним фактором розвитку не тільки особистості, її інтелектуального потенціалу, але й політичної та економічної системи суспільства» [6, с. 2]. Цілком очевидно, що «освіта в сучасному глобалізованому й інформатизованому світі дедалі більше стає вирішальним чинником суспільного прогресу і національної безпеки, важливою складовою повного розвитку людської особистості, збільшення поваги до прав і свобод людини... Без необхідної освіти людина не зможе забезпечити собі належних умов життя і реалізуватись як особистість, а також усвідомити і захистити свої права» [7, с. 36].

Конституційне право на освіту включає в себе ряд відносно самостійних прав та тісно взаємопов'язане з іншими конституційними правами, зокрема з правом на працю, соціальний захист, віросповідання, достатній життєвий рівень, свободу слова тощо. Так, у ч. 2 ст. 43 Конституції України зазначено, що держава «реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб» [3].

Серед числа відомих та досить вагомих міжнародних джерел закріплення фундаментальних прав і свобод людини і громадянина є Загальна декларація прав людини, яку у світовій практиці не можна не відмітити як першооснову вказаного вище явища. Так, у статті 26 Загальної декларації прав людини (1948 р.) регламентовано право кожної людини на освіту. Тут було визначено, що освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини й основних свобод; повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі поміж народами, расовими або релігійними групами, повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру тощо [8]. Сьогодні право на освіту також регулюється низкою інших міжнародних договорів. Досить змістовно розкриває вказане питання Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ООН (1966 р). Так, стаття 13 Пакту визначила, що держави, які визнали положення даного документа, одночасно визнають право кожної людини на освіту. Також з його змісту випливає те, що освіта повинна бути скерована на забезпечення загального блага. Разом з цим Пакт встановив обов'язки до держав щодо забезпечення реалізації права на освіту тощо [9]. Наступним важливим документом, який заслуговує на увагу у контексті забезпечення права на освіту стала Конвенція про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (1960 р.) [10]. У зв'язку із зазначеним нормативним актом стає зрозуміло, що обмеження осіб за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігійними та політичними поглядами, національним чи соціальним походженням, економічним становищем та іншими особистісними ознаками є негативним, деструктивним суспільним явищем, що перешкоджає утвердженню головних завдань правової держави. У суспільстві таке явище іменується дискримінацією і його можливі наслідки вже неодноразово дивували та обурювали світову спільноту. Тому, проводячи аналіз положень даної Конвенції, можна стверджувати, що основна її мета полягає у «викоріненні» всіх можливих проявів дискримінації в освітньому процесі та забезпеченні рівного доступу до освіти кожної особи. У процесі дослідження визнаних міжнародною спільнотою конвенцій, які є дотичними або охоплюють питання регулювання права на освіту, потрібно звернути увагу на Конвенцію про права дитини (1989 р.), яка у статтях 28-29 закріпила право дитини на освіту; передбачила заходи по реалізації даного права; певним чином сприяла узгодженості дій держави по виконанню її приписів [11].

Виходячи з даного аналізу, як правильно зазначила К. М. Романенко, «для удосконалення конституційного регулювання права на освіту в Україні доцільно використати такі елементи європейського досвіду: конституювання ліберального підходу до забезпечення права на освіту має лежати в основі його конституційного визначення; у контексті конституювання ролі держави як гаранта права на освіту більш чітко має бути визначена взаємодія державних і недержавних інститутів в освітній сфері; надання більшої уваги морально-релігійним та мовним питанням забезпечення права на освіту» [12, с. 15].

Право на освіту є міжнародно визнаним правом людини, воно має загальний характер, тобто є неодмінною складовою конституційно-правового статусу будь-якої людини та є рівним для всіх, незалежно від статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, політичних, релігійних та інших переконань, мовних або інших ознак. Це право є невід'ємним, його не можна передати суспільству, державі, іншій людині чи успадкувати, від нього не можна відмовитись, воно лише визнається державою на конституційному рівні. Будучи основним за своєю природою, право на освіту відрізняється безстроковим характером і, отримавши міжнародно-правову та конституційну форму закріплення, воно існує постійно. Зазначене право належить кожному від народження і виступає як таке, що діє безпосередньо, незалежно від інших юридичних умов та не припиняється після реалізації [7, с. 39].

Водночас, відображення таких категорій, як «право на освіту» та «отримання освіти», у тексті статей чинного КК України автоматично включає ці поняття до переліку термінології кримінального права. Як зауважує З.А.Тростюк,«понятійний апарат кримінального права є сукупністю «взаємопов'язаних та структурно впорядкованих понять та категорій, які виражені за допомогою термінів (термінологічних зворотів) та роз'яснені за допомогою визначень (дефініцій), що є знаряддям формування кримінально-правових норм та призначений для передачі адресату правової інформації, що вміщена в таких нормах» [13,- с. 115].

З метою надання можливості безперешкодної реалізації цього права законодавцем у ст. 183 Кримінального кодексу України (далі - КК) встановлено кримінальну відповідальність осіб, винних у незаконній відмові в прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності та у незаконній вимозі оплати за навчання в державних або комунальних навчальних закладах. Кримінально-правова охорона права на отримання освіти стала новелою вітчизняного кримінального права. Цим фактом було засвідчено ставлення держави до освіти як до значної соціальної цінності, що вимагає її захисту кримінально-правовими засобами, поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина [14, с. 4]. Першою частиною регламентується відповідальність за незаконну відмову у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а другою - незаконна вимога оплати за навчання у державних або комунальних навчальних закладах [15].

Поєднання у межах однієї статті Особливої частини КК України двох різних складів злочинів не може бути визнано вдалим рішенням з боку законодавця. Однак, така ситуація стосується не лише положень частин 1 і 2 ст. 183 КК України. Значна кількість статей Особливої частини КК України поєднує низку різних складів злочинів у межах однієї норми, а об'єднуючим елементом у таких випадках виступає безпосередній об'єкт злочину. У випадку ст. 183 КК України, очевидно, законодавець таким об'єктом визнавав право на отримання освіти, що і відображується у назві статті.

Криміналізація порушення права на отримання освіти була обумовлена необхідністю захисту цього права як високої соціальної та культурної цінності за умов несприятливого розвитку економіки держави, відсутності необхідної для отримання належного рівня освіти всіх видів підтримки з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Застосування заходів кримінально-правового впливу в даному випадку стало послідовним законодавчим кроком, що підтверджується узгодженістю з принципами криміналізації, повною відповідністю загальнодержавній тенденції захисту прав і свобод, їх належного гарантування.

Тлумачення терміна «освіта» має значну низку підходів. Лише у сучасній педагогіці їх п'ять [16, с. 92-93]. На рівні енциклопедичного тлумачення це одне з «найбільш важливих конституційних прав людини, яке утворює передумови для розвитку її як особистості, так і всього суспільства» [17, с. 167]. На науковому рівні право на освіту в Україні визначається як конституційне право громадян України (ст. 53 Конституції України). Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між народами і націями [18, с. 701].

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про освіту» [1] право громадян України на освіту сформульовано так: кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України. Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

З огляду на конституційне визначення права на освіту та визначення поняття освіти, право на освіту - це гарантоване Конституцією України право громадян на доступне отримання всіх рівнів освіти відповідно до вимог чинного законодавства доступної як безоплатної за рахунок бюджетного фінансування, так і оплатної - у разі навчання на умовах договору.

Освіта є не процесом, а певним станом, який особа повинна набути. Саме про це свідчать такі мовні конструкції, як «наявність освіти», «рівень освіти». Очевидно, що право на освіту охоплює гарантії набуття такого стану певним чином.

Однак, за конкретизації лінгвістичного ряду у мовних конструкціях, що вживаються у ст. 53 Конституції України («право на освіту») та у ст. 183 КК України («отримання освіти»), вбачається, що ці поняття лексично істотно відрізняються. У першому варіанті головним членом речення є освіта як явище, у другому - її отримання. Відповідно до змісту положення ч. 2 ст. 53 Конституції України, на державу покладається обов'язок забезпечення доступності і безоплатність певних видів освіти, а відповідно до ч. 3 цієї ж норми, громадяни мають право на здобуття освіти. Отже, конституційне визначення істотно відрізняється від кримінально-правового - «отримання освіти».

Структура освіти являє собою сукупність етапів отримання знань, виховання і розвитку особистості залежно від її вікових, а також фізико-психологічних характеристик. Система ж освіти є єдиним комплексом інституцій (установ, організацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування), метою діяльності яких є надання освітніх послуг згідно з вимогами і стандартами українського законодавства. Етапи отримання освіти відповідно до її структури є послідовними, забезпечують наступність освіти; кожен наступний етап базується на попередньому. Кожен етап у структурі освіти створює умови для можливості отримання знань і вмінь з урахуванням конкретних особливостей психологічного і фізичного розвитку особистості в контексті її віку, стану здоров'я та раніше отриманого рівня освіти.

Наука кримінального права не надто багато уваги взагалі приділяла питанням кримінально-правового регулювання системи освіти і науки. Фактично, переважна більшість наукових досліджень цієї сфері стосувалася питань тлумачення норми на рівні науково-практичних коментарів або окремих статей. У той же час, соціальна природа таких злочинів і ефективність кримінально- правової протидії їх вчиненню зводилися до оцінки корупційних дій у закладах освіти.

Система освіти є тим особливим середовищем, де злочинне діяння зачіпає інтереси всіх учасників виховного або навчального процесу. По суті, завдаючи шкоди інтересам дитини, злочинець, порушуючи право на отримання освіти, у якості потерпілих лишає батьків, опікунів або піклувальників дитини (якщо діяння вчинене на шкоду правам неповнолітнього). Інша мова щодо діянь, які посягають на права повнолітніх [19, с. 180].

На сьогодні в Україні виникають системні порушення прав громадян на отримання освіти: безкоштовність освіти, задекларована ст. 53 Конституції України, не забезпечена правом, зокрема кримінальним, - норма, передбачена ст. 183 КК України, фактично не діє. Внаслідок такої ситуації порушення права на отримання освіти мають системний характер, а населення впевнене у неможливості подолати систему, хоча активно висловлює готовність захищати свої порушені права.

Важливо підкреслити, що не всі суспільно небезпечні діяння, що посягають на конституційне право громадян на освіту, можуть мати корупційний характер. Корупційні діяння, якими порушується право громадян на освіту, висвітлювалися лише через доведені факти їх поширення. При цьому, сьогодні проблема порушення права на освіту не обмежується лише тими діяннями, які описані у ст. 183 КК України, і пов'язані не виключно з корупційними діями (ст. 368, 369 КК України та ін.). Порушенням права на освіту є будь-яке діяння, яке перешкоджає реалізації такого права у законний спосіб. До питань же кримінально-правової політики належать концептуальні та такти- ко-стратегічні заходи убезпечення суспільства від найбільш суспільно небезпечних із них. Соціальною обумовленістю криміналізації порушення права на отримання освіти слід вважати причинно-наслідковий зв'язок між сформованими в суспільстві умовами, що роблять можливим порушення права на отримання освіти, та рішенням держави віднести діяння, що порушують це право, до переліку суспільно небезпечних (злочинних) [20, с. 337].

Криміналізація порушення права на отримання освіти стала послідовним кроком держави в рамках реалізації кримінально- правової політики, спрямованої на захист прав і свобод людини і громадянина, а також охорони соціальної сфери життя суспільства.

Соціальна обумовленість криміналізації порушення права на отримання освіти, перш за все, полягає в необхідності захисту можливості отримати освіту належного рівня громадянами України, а також іноземцями та особами без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, від протиправних посягань з боку службових осіб навчальних закладів.

Висновки

освіта право корупційний конституція

Процеси входження України до європейського освітнього і наукового простору й ефективне запровадження Болонської системи у навчальних закладах нашої країни неможливі без належної протидії злочинним діянням, що порушують право на отримання освіти, зокрема корупційним та іншим суспільно небезпечним проявам у вітчизняній системі освіти. Водночас єдиних підходів до такої протидії Україна досі не запровадила, а кримінально-правові засоби впливу на суспільно небезпечні прояви, які унеможливлюють належну реалізацію права громадян на отримання освіти, мають локальний характер, відсутні єдині підходи та послідовність в убезпеченні від суспільно небезпечних посягань на гарантоване Конституцією України право на отримання освіти.

З наведеного слід зробити висновок про те, що Україні необхідна ефективна кримінально-правова політика у сфері права на отримання освіти, спрямована на не лише на розробку і запровадження в державі дієвої системи протидії суспільно небезпечним посяганням на право на отримання освіти з боку держави, а й виховання правосвідомості та правової культури всіх суб'єктів освітянських відносин щодо недопущення злочинних посягань на гарантоване ст. 53 Конституції України право на доступність і безоплатність отримання всіх видів освіти у державі.

У цілому ж кримінально-правова охорона права на отримання освіти повинна розглядатися як напрям вітчизняної кримінально-правової політики, що становить впорядковану систему злагоджено реалізованих у державі тактичних і стратегічних заходів, спрямованих на протидію порушенням права на отримання освіти засобами кримінального права.

Література

1. Про освіту: Закон від 05 верес. 2017 р. № 2145-УІІІ. Верховна Рада України.

2. Ковальчук Р. Л. Право на освіту як одне з конституційних прав громадян Україні. Університетські наукові записки. 2011.- № 3. С.292-298.

3. Конституція України: Закон від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України.

4. Мала енциклопедія конституційного права / за заг. ред. проф. Ю. Л. Бошицького. Київ: Кондор-Видавництво, 2012. 462 с.

5. Павлюх О. А., Василенко Н. В. Право на освіту: міжнародний та національний вимір (в контексті аналізу міжнародних договорів та національних нормативно-правових актів). Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 24. Т. 4. С. 174-177.

6. Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту та його забезпечення в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право». Київ, 2005. 22 с.

7. Кириченко Ю. В. Право на освіту за конституціями України та держав континентальної Європи: порівняльно-правовий аналіз. Национальный юридический журнал: теория и практика. 2015. №2 (12). С. 35-39.

8. Загальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. Верховна Рада України.

9. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ООН від 16 груд. 1966 р. Верховна Рада України.

10. Конвенція про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти від 14 груд. 1960 р. Верховна Рада України.

11. Конвенція про права дитини від 20 листоп. 1989 р. Верховна Рада України.

12. Романенко К. М. Конституційне право громадян на освіту в Україні: стан і тенденції розвитку: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право». Харків, 2008. 29 с.

13. Тростюк З. А. Значення постанов Пленуму Верховного Суду України для формування поняттєвого апарату Кримінального кодексу України. Вісник Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці. 2008. № 1. С. 114-118.

14. Порушення права на отримання освіти: проблеми кваліфікації злочину: науково-методичні рекомендації / укл. Гладкова Є. О. Харків: Вид-во, 2015. 60 с.

15. Кримінальний кодекс України: Закон від 05 квіт. 2001 р. № 2341-III. Верховна Рада України.

16. - ва А. Ю. Педагогический словарь: для студ. высш. и сред. пед. учебн. заведений. М.: Академия, 2005. - 176 с.

17. Конституційне право України: підручник / за ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Ба-рабаша. Харків: Право, 2008. 416 с.

18. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. 2-ге вид., переробл. і доповн. Київ: Юридична думка, 2012. 1020 с.

19. Мнишенко Є. С. Зміст права на отримання освіти в Україні: погляд кримінально-правової політики. Інформація і право. 2013. № 1 (7). С. 178-185.

20. Залеська А. С. Соціальна обумовленість криміналізації порушення права на отримання освіти в Україні. Форум права. 2012. № 1. С. 334-338.

Размещено на Allbest.ru