Державна підтримка органічного господарювання як напрям збереження природних ресурсів крізь призму міжнародного досвіду: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна підтримка органічного господарювання як напрям збереження природних ресурсів крізь призму міжнародного досвіду: правовий аспект

Піддубна Д.С., кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін; факультету № 3 Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України

У науковій статті визначаються питання державної підтримки щодо здійснення суб'єктами діяльності в аграрній сфері з урахуванням потреби не лише використати природні ресурси, а й забезпечити їх збереження, покращення чи навіть відновлення. Такий шлях втілення визначається складністю, взаємозв'язками безлічі напрямів, питань, елементів, сегментів, їх взаємодією та взаємовпливом. Водночас визначає нагальність потреби збереження природних ресурсів, а отже, і переформатування здійснення господарської діяльності.

Ключові слова: державна підтримка, органічне господарювання, природні ресурси, міжнародний досвід, правовий аспект.

В научной статье определяются вопросы государственной поддержки осуществления субъектами деятельности в аграрной сфере с учетом потребности не только в использовании природных ресурсов, но и в обеспечении их сохранности, улучшении или даже восстановлении. Такой путь воплощения определяется сложностью, взаимосвязями множества направлений, вопросов, элементов, сегментов, их взаимодействием и взаимовлиянием. Вместе с тем определяет актуальность потребности в сохранении природных ресурсов, следовательно, и в переформатировании осуществления хозяйственной деятельности.

Ключевые слова: государственная поддержка, органическое хозяйствование, природные ресурсы, международный опыт, правовой аспект.

State support of organic entrepreneurship as a division of conservation of natural resources under the prize of international experience: legal aspects

The scientific article identifies issues of state support in the implementation of subjects, activities in the agricultural sector, taking into account the need not only to use natural resources, but to ensure their safety, improvement or even restoration. This way of realization is determined by the complexity, the accumulation of many directions, questions, elements, segments among themselves, their interaction and mutual influence. At the same time, it determines the urgency of the need for the conservation of natural resources, and hence the reformatting of economic activity.

Key words: government support, organic farming, natural resources, international experience, legal aspect.

Стан природних ресурсів та світовий стан довкілля визначається негативними показниками, які мають тенденцію до збільшення через недбале та невідповідальне ставлення суспільства. Забруднене навколишнє природне середовище впливає не лише на людину, а на умови природно визначених показників існування його складників. Людина своїми діями посприяла створенню ситуації, за якої сьогодні вимушена сама себе рятувати. Одним з елементів на шляху такого порятунку визначено органічне господарювання. Воно насамперед пов'язане з такими адміністративно-територіальними одиницями, як село та селище. Забезпечення функціонування можливе суто через успішно ці територіальні одиниці, що успішно функціонують і розвиваються. Проте наявна ситуація така: швидкісне знищення сіл та зникнення їхнього статусу адміністративно-територіальної одиниці, відплив «робочої сили» за кордон, навчання молоді за кордоном, відсутність робочих місць, відсутність належної цінової політики на сільськогосподарську продукцію та сировину, складність отримання кредитів для розвитку окремого виду господарської діяльності та значні відсотки, а головне те, що органічне господарювання, безперечно, є складником аграрного напряму, який сьогодні є дотаційною галуззю. Саме остання зазначена позиція і пояснює всі наявні проблемні моменти.

Вищезазначене характеризує зв'язок теоретичного дослідження із практичною стороною. Додатково складність пояснюється входженням у світову торгівлю. Безперечно, здобуття такого «статусу» - величезний плюс і для країни загалом, і для аграрного, органічного напряму зокрема, але воно потребує вчинення конкретних дій, дотримання визначених вимог. Такі елементи можна перелічувати далі, адже в частині розвитку українське суспільство потребує переорієнтації на бережливе, а не наживне ставлення, на роз'яснення відповідальності перед майбутніми поколіннями за те, що природа - жива, їй також боляче, вона також хворіє, її потрібно лікувати, берегти, покращувати, насамперед - поважати. Окрім того, час уже усвідомити, що не лише ми впливаємо на довкілля, а й воно впливає на наше життя та здоров'я. З огляду на всю складність і важливість, такий напрям має забезпечуватися, підтримуватися і з боку держави, через реалізацію відповідної політики. Відсутній економічний складник в аграрній сфері поки що не дозволяє визначати самостійний вид діяльності, але надалі він має бути обов'язково визначеним, до цього потрібно прагнути.

Органічне виробництво висвітлювалося в наукових роботах дослідників, серед яких: А.Г. Бобкова, Д.В. Бусуйок, В.М. Єрмоленко, Т.О. Коваленко, Н.В. Кравець, В.В. Носік, А.М. Статівка, М.В. Шульга, В.Ю. Уркевич та ін., але час змінюється, відбувається трансформація відносин, виникають нагальні потреби до врегулювання тощо. серед них і потреба в теоретичному розгляді визначеного напряму наукового пошуку.

Постановка завдання

Науковий доробок спрямовується на обґрунтування та розгляд державної підтримки в аграрному секторі на прикладі іноземних країн та визначення чинної нормативно-правової бази.

Виклад основного матеріалу дослідження

В інформаційному просторі поширені відомості, за якими «населення сільської місцевості в Україні скорочується протягом останніх декількох років. Так, за два роки, починаючи із 2016 р., населення сіл зменшилося на 1,2%. Станом на початок 2018 р. у селах України проживало 13 015,4 тисяч осіб. <. .> Смертність у сільській місцевості в середньому майже в 1,8 разів перевищує народжуваність. Так, у 2017 р. коефіцієнт народжуваності становив 9,9 особи, тоді як коефіцієнт смертності - 17,3 особи на 1 000 осіб наявного населення. У Центральних та Північних регіонах України ситуація виглядає найбільш загрозливою. Зокрема, у 2017 р. у Чернігівській області смертність сільського населення перевищувала народжуваність у 3,8 раза, у Сумській - у 2,9, у черкаській - у 2,6, у Полтавській - у 2,5.

На думку експертів, однією із причин демографічної кризи на селі є трудова еміграція до Польщі, Чехії, Словаччини та країн Балтії. за даними Міністерства закордонних справ України, у 2018 р. кожен місяць країну залишає понад 100 тис. осіб, з них повертаються лише 30-40%. Станом на початок вересня 2018 р. тільки в Польщі вже працює майже 1,4 млн українців. Експерти Інституту аграрної економіки зазначають, що ситуацію на селі можна покращити запровадженням комплексу заходів, спрямованих на поліпшення відтворення населення і його збереження в сільській поселенській мережі та покращення умов праці і проживання на селі. Насамперед потрібно надавати допомогу при народженні дітей залежно від їхньої чисельності, віку, типу сім'ї, а також підтримувати молоді сім'ї, надавати їм пільгові довгострокові кредити, преференції щодо придбання житла» [1].

Із зазначеною думкою експертів щодо чинників, які сприятимуть відтворенню сільського населення, не погоджуємось категорично, оскільки запропоновані заходи не є першочерговими. Насамперед потрібні робочі місця, по-друге, необхідна гідна заробітна плата, за такого забезпечення проблеми із кредитами, придбанням житла та ін. можна вирішити. особа, яка буде зацікавлена проживати в сільській місцевості та матиме кошти, сама вирішить питання житла й інших соціальних благ. Окрім того, запропоновані експертами пропозиції потребують фінансового вкладу, що зумовлює питання звідки взяти гроші, з державного бюджету, а якими коштами наповнювати його - збільшувати і надалі податки із громадян? Додамо, що перед країною стоїть вимога погашення кредитів за зовнішніми грошовими надходженнями. За такого підходу маємо замкнутий круг, що не сприяє розвитку, зокрема сільського населення.

На шляху до змін корисним буде для українського досвіду врахування позиції Німеччини щодо запровадження премії для фермерів за випас овець і кіз. Так, «із 2019 р. німецьким фермерам, які тримають овець і кіз, держава виплачуватиме 25 євро на одну тварину на рік. Вівчарську премію запроваджено у зв'язку з тим, що випас саме цих тварин допомагає підтримувати в доброму стані цінні степові луки Німеччини. У Тюрингії, що в центральній частині Німеччини, Міністерство охорони навколишнього середовища запроваджує у 2019-2021 рр. підтримку випасу тварин і догляду за пасовищами. Фермерам, які вирощують овець і кіз, платитимуть із розрахунку 25 євро на одну тварину на рік. заявку на вівчарську премію за випас овець і кіз пастухи можуть подавати із січня до кінця березня. <...> дорогоцінні степові луки та багаті на орхідеї вапнякові луки можуть бути збережені в доброму стані тільки завдяки випасу овець <...> Державні субсидії в Німеччині мають ліміт - 5 000 євро на ферму на рік. Міністерство хоче збільшити його удвічі - до 10 000 євро на рік» [2].

Аграрна сфера - основна частина діяльності, безпечного функціонування кожної країни. Природні ресурси мають велике значення, підлягають відновленню, збереженню через низку комплексних дій: соціального, правового й економічного характеру. «Держава Україна у 2019 р. планує виділити на розвиток аграрного сектора 5,9 млрд грн. Враховуючи загальні доходи нового держбюджету (понад 1 трлн грн), висновок напрошується доволі сумний: підтримка сільгоспвиробників - менше 1% від усіх державних витрат. З одного боку, майже 6 млрд грн виглядає досить непоганою цифрою (хоча в бюджеті 2018 р. держпідтримка була на рівні 7 млрд грн). Адже йдеться все ж таки про приватні підприємства, які діють на вільному ринку. З іншого боку, провідні економіки світу мають потужні державні програми підтримки аграрного виробництва, і за великим рахунком глобальне сільське господарство належить до дотованих галузей. Це і прямі субсидії, і програми компенсації цінових втрат, здешевлення кредитів тощо. На рівні українського фермера недостатня підтримка означає зниження конкурентоспроможності на світовому ринку» [3].

Звернемося до світової практики підтримки у сфері аграрного виробництва, зокрема: «на частку США припадає приблизно 50% світового виробництва сої, бобів і кукурудзи, 10-25% - бавовни, пшениці, тютюну і рослинної олії. Зважаючи на інноваційні підходи, американці можуть виробляти якомога більше продукції з меншими затратами.

У США субсидії становлять майже 25% від вартості сільськогосподарської продукції. Завдячуючи державній політиці, спрямованій на створення комфортного клімату для аграріїв, продуктивність фермерської праці за останні 30 років зросла майже наполовину. За різними оцінками, щорічний рівень підтримки сільського господарства в сША становить приблизно $20 млрд (до вступу до СОТ він сягав $50 млрд). Бюджетні субсидії включають низку прямих форм: компенсаційні платежі за програмами скорочення поголів'я і зміни структури посівів; виплати сільськогосподарським товаровиробникам (на одиницю площі або голову худоби); відшкодування витрат на водопостачання, зрошення, газифікацію тощо. Також є непрямі форми: через оплату витрат на наукові дослідження, страхування посівів (продукції), будівництво дороги і мосту в сільській місцевості. Інші субсидії виражаються у відстроченні кредитних платежів, списанні боргів державі, пільгових або безпроцентних кредитів.

У рамках СОТ фермери в США отримують від держави значні субсидії й користуються додатковим набором непрямих заходів підтримки. Загалом субсидії становлять приблизно 25% від вартості сільськогосподарської продукції США. Державна політика передбачає стимуляцію розвитку сільгоспвиробництва з урахуванням ринкових умов. Господарство фермера середньої руки виглядає приблизно так: посівна площа - 200-300 га, 10 силосів, два склади зберігання врожаю, робочі приміщення та ангари для техніки. Особлива увага приділяється мобільним конвеєрам, де швидкість завантаження й розвантаження зерна сягає 200-250 т/год. Як держпідтримку найчастіше використовують механізми надбавок, не пов'язаних із кількістю продукції. Сплата субсидії залежить від базової площі посіву.

Щорічний ліміт субсидій становить $40 000 на одну особу. Крім того, діють цінові програми на різні продукти. Наприклад, підтримка ціни на молоко встановлена на рівні $218/т, а ціни на цукор - $397/т. Якщо потрібно отримати позики, аграрії можуть звернутися до Федеральної системи кредитування ферм (що складається з різних груп банків). Ще одне джерело кредиту - Управління у справах місцевих ферм» [3].

Аналіз та інформативність - крок до навчання та уникнення помилок, можливість, з урахуванням національних потреб, що цілком відповідає нормативно-правовим вимогам міжнародного рівня, визначити те позитивне, що буде підлягати застосуванню в Україні.

«Державна підтримка фермерам у Канаді надається через різні програми: національну програму стабілізації чистого доходу (К^А), програму уніфікації цін через Пшеничну палату, програму авансових платежів, програму підтримки узгодженого рівня виробництва. Нацпрограма стабілізації чистого доходу - своєрідний механізм заощадження: він гарантує, що навіть у несприятливий рік рівень доходу фермера не впаде нижче середнього показника за останні три роки. Існує спецрахунок МЯА, який наповнюється із двох фондів. До першого кошти перераховує фермер (мінімальний внесок становить 3% від обсягу його чистого продажу продукції за поточний фінансовий рік). До другого гроші йдуть із федерального уряду та уряду провінції (в обсязі, що відповідає внеску фермера). Кошти на рахунку NISA зберігають під 6% річних. Якщо дохід буде нижчим за середній показник, то різницю відшкодовують.

Внески фермера не вважаються його витратами, а отже, й не оподатковуються. Розмір пільгової позики для фермерських господарств у Канаді - до півмільйона канадських доларів. для підтримки фермерів також використовується програма авансових платежів: уряд надає грошові кошти під зерно, яке є на фермі. Така програма називається AMPA (Акт щодо програм реалізації сільськогосподарської продукції). Вона діє восени, а навесні започатковується інша програма - SCAP (Весняна програма авансових платежів). На посівну фермер отримує до 250 000 канадських доларів. Перші 50 000 доларів не оподатковуються на період до 31 серпня або до моменту остаточного повернення позики. на авансову суму понад 50 000 доларів сплачуються відсотки за встановленою ставкою. нарахування відсотків здійснюється на щоденній та щомісячній основі. Ще одне канадське ноу-хау - підтримка узгодженого рівня виробництва. Йдеться про квоти на виробництво сільгосппродукції, що продається всередині країни.

Виробники мають гарантований збут за ціною, яку встановлюють через попит. для фермерів передбачені й інші види підтримки: програма стабілізації доходу, програми надання позичок, зокрема для фермерів-початківців, програми страхування врожаю, програма компенсації шкоди, завданої дикими тваринами. Ставка за кредитами встановлюється на рівні ринкової. Перевага в тому, що ці ставки розраховані на довготривалу перспективу (на термін угоди, що може сягати 20 років). Програма надання позик спрямована на те, щоби довести виробництво до конкурентоспроможності. розмір позики на одну особу - від 10 000 до півмільйона канадських доларів. Кредитна угода враховує різні умови: скорочення процентної ставки протягом перших п'яти років, занижені вимоги щодо частки власного капіталу (20% - від ціни застави), відсутність вимоги щодо кредитних історій тощо. Фермерам також пропонують гнучкі умови погашення боргів. наприклад, можна повернути позику достроково (не сплачуючи пені) або відкласти виплату відсотків на кілька років» [3].

Серед країн Європейського Союзу назвемо Іспанію. «Іспанці мають багату практику в захисті інтересів аграріїв. йдеться насамперед про поліси, які можна купувати й окремим виробникам, і цілим групам (кооперативам) фермерів. Система страхування побудована на тісній взаємодії приватного сектора й держави. Діють три форми таких програм: CAT (захист від катастрофічних ризиків), GRP (купівля страхового покриття) і NAP (нестрахові допомоги). За полісом САТ отримують мінімальну страховку. Придбання цього поліса є умовою участі в усіх інших програмах, субсидованих державою.

Програма покриває половину врожаю за ціною, що становить 55% очікуваної ринкової вартості. Отже, у разі збитку фермер отримає відшкодування, що становить майже третину очікуваного доходу. А найбільш обмежені в ресурсах підприємці, дохід яких не перевищує $20 000 на місяць, протягом двох років можуть бути взагалі звільнені й від оплати адміністративних витрат. Система страхування в Іспанії охоплює всі види сільськогосподарських підприємств. Суть програми GRP полягає в тому, що страхове покриття базується на середній врожайності культури в окрузі, а не на конкретній фермі. Тобто якщо врожайність падає нижче застрахованого рівня, то виробник автоматично отримує компенсацію. Це відбувається навіть якщо врожай певного фермерського господарства був і вищим за середній в окрузі. Програма NAP спрямована на захист виробників культур, виключених зі стандартних програм: груші, цитрусові, сливи, перець і льон.

Для початку виплат відшкодування необхідно, щоби збитки досягли не менше 35% (декілька постраждалих ферм). Укладання договору страхування проводить приватна компанія, яка є учасником програми. Страхова компанія може пропонувати нові ідеї, але вони повинні бути схвалені відповідним агентством, куди потрібно представляти плани своєї роботи для остаточного затвердження. У плані відображається вся необхідна інформація: про можливості компанії виплатити потенційні збитки згідно із зобов'язаннями, про класифікації за певними категоріями прийнятих ризиків (з метою подальшого перестрахування через агентство). Страхові компанії зазвичай отримують спеціальні державні субсидії, які враховують витрати на адміністрування всіх видів послуг, що надаються аграріям, а також витрати, пов'язані з питаннями врегулювання отриманих збитків. Процеси перестрахування також здійснюють через агентство (після передачі ризиків і премій до відповідних перестрахувальних фондів). Рівні субсидії й умови обумовлюють у стандартній угоді про перестрахування, яку повинні підписати всі страхові компанії й інші учасники таких програм» [3].

Серед країн, що є лідерами на міжнародній арені в аграрній сфері, варто назвати Австралію. «Сільське господарство Австралії залишається для країни надзвичайно важливим сектором економіки і щороку генерує до 39 млрд австралійських доларів прибутку. Крім того, сільське господарство несе велике соціальне навантаження - усього в аграрному сегменті цієї країни-континента створено приблизно 370 000 робочих місць. Наприклад, Зелений континент визнано найпотужнішим виробником вовни у світі. До речі, овець у країні приблизно вп'ятеро більше, аніж самих мешканців, - майже 100 млн голів. основою поголів'я є порода австралійських мериносів, яких розводять як для отримання вовни, так і для виробництва м'яса і м'ясопродуктів. У результаті, разом із Новою Зеландією та Китаєм австралійці контролюють світовий ринок - виробляють майже половину всієї вовни. Крім того, Австралія входить до переліку найбільших експортерів зернових, зокрема пшениці. Але цим особливості аграрної сфери Австралії не обмежуються. Найбільше великих ферм розташовано на півночі та заході материка. У цих регіонах посівні площі господарств займають 7 000-1 000 га (середній розмір ферми в Австралії становить 3 000 га).

Але кожен штат має свої великі ферми, розміри яких вражають. Найбільшою є тваринницька ферма «Станція Анна-Крік», розташована в Південній Австралії (усупереч загальній географії розміщення великих за площею господарств). Вона займає площу 2,42 млн га - це більше, аніж територія Ізраїлю. Друга за розмірами ферма - Clifton Hills (1,7 млн га). Австралійські ферми займають приблизно 60% усієї землі країни. Традиційно вони були сімейними, переходячи від одного покоління до іншого. Проте поступово, зважаючи на міжнародні (глобальні) чинники, місцеві бізнесмени стали приділяти увагу розвитку великих ферм, які є економічно міцнішими, аніж маленькі. відповідно до структури господарств країна вибудувала і державну програму підтримки скотарів і фермерів.

В її рамках сільгоспвиробники можуть отримати солідну позику (300 000 австралійських доларів) на термін до двох років. крім того, виділяють гранти для навчання і підвищення кваліфікації аграріїв, а також на оплату фінансових консультантів, які розробляють індивідуальні програми розвитку й ефективного управління для того чи іншого фермерського господарства. У містах і селах проходять щорічні сільськогосподарські виставки. Найпопулярніші з них - “The Sydney Royal Easter Show” («Сіднейське королівське пасхальне шоу») і “The Royal Melbourne Show” («Королівське Мельбурн-шоу») - привертають увагу сотень тисяч відвідувачів. така масова увага до виставок свідчить про те, що сільські спільноти і ферми відіграють значну роль у житті країни» [3].

Отже, зазначене варто сприймати не лише як цікаву інформацію, досвід інших країн можна застосовувати для реформування досліджуваного напряму. З огляду на те, що США, Канада, Австралія конкурують у сегменті зернових (кукурудза, пшениця, ячмінь) тощо; Іспанія - у постачанні соняшника, соняшникової олії, кукурудзи, а останніми роками і в сегменті плодів та ягід. Для України властива відсутність програм щодо підтримки власних малих, середніх фермерів. Політика підтримки сільськогосподарського виробника має бути складовою частиною внутрішньої політики держави для становлення на міжнародній аграрній арені [3].

Відсутність державної підтримки такого напряму в Україні зумовлює втрату працівників, що підтверджують иакож наявні прогнози на 2019 р. [4]. Окрім того, спостерігається здороження виробництва сільськогосподарської продукції, що безпосередньо пов'язано зі зміною цінової та тарифної політики майже за кожним елементом. Наприклад, «витрати на виробництво сільськогосподарської продукції в Україні у січні - листопаді 2018 р. зросли на 14,6% порівняно з аналогічним періодом 2017 р., як повідомила Державна служба статистики. Водночас витрати на виробництво продукції рослинного походження за звітний період зросли на 13,9%, а тваринного - на 16,8%.

Згідно з повідомленням, витрати на матеріально-технічні ресурси промислового походження, що використовуються в сільськогосподарському виробництві, за січень - листопад поточного року збільшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 16,7%. У листопаді порівняно із жовтнем витрати на матеріально-технічні ресурси промислового походження скоротилися на 1,7%» [5]. «Після затяжного періоду балансування посівних площ під льоном біля позначки 50 тис. га протягом останніх двох років відбулось значне їх скорочення. Якщо в минулому році посівні площі становили 32 тис. га, що на третину менше порівняно з минулим роком, то 2019 р. посівні площі можуть становити всього-на-всього 25 тис. га <...> виробництво олійного льону 2018 р. стало найменшим за 5 останніх років - 30 тис. т, а прогнозується ще менше. Для порівняння: світове виробництво й експорт насіння льону зростають і становлять у 2018/19 МР 2,6 млн т.

Наприклад, Казахстан виробляє 680 тис. т, Росія та Канада - по півмільйона т. Така динаміка виробництва в Україні, навпаки, призводить до зменшення обсягів експорту. Якщо за 2017 р. експортовано 57 тис. т насіння льону, то за 2018 р. - тільки 13 тис. т. Через уведення мита виробництво льону стало неконкурентоспроможним. Але оскільки потреба саме в харчовому насінні льону стає дедалі більшою, то вітчизняні експортери змушені вдаватися спочатку до імпорту насіння льону, а потім до транзитного експорту - в обхід злощасного мита. <.> за надходженнями до державного бюджету експорт харчового насіння льону значно вигідніше, ніж перероблення соняшнику на олію. А вирощування льону в сівозмінах, особливо на посушливих територіях, є альтернативою соняшнику щодо збереження родючості ґрунтів. Щоби врятувати льонарство необхідне вжиття невідкладних заходів на державному рівні: скасування експортного мита (у Верховній Раді зареєстровані законопроекти 4737 і 9202), удосконалення стандарту на насіння льону (цим вже займається Інститут олійних культур НААН), розширення класифікатора УКТЗЕД позицією «харчове насіння льону»» [6].

Сьогодні будь-які заходи в Україні мають вживатися з урахуванням економічних показників країни, з розмежуванням негативних та позитивних тенденцій розвитку. Так, під Дніпром здійснюється добування найсучаснішого холодильного комплексу для зберігання яблук, які постачаються на ринки країн Європейського Союзу (далі - ЄС), Азії, Близького Сходу [7].

Сезонність продукту, імпорт із країн ЄС, відсутність механізмів щодо зберігання та низка інших чинників зумовлюють також ситуацію із грушею на споживчому ринку: «Україна, яка є одним із найбільших виробників груш у Східній Європі, протягом багатьох років залишається нетто-імпортером цих фруктів. 2014 р., у зв'язку з девальвацією національної валюти і, відповідно, суттєвим подорожчанням імпортних фруктів, споживання імпортних груш впало майже у 2,5 рази, але в останні 3 роки обсяги імпорту тільки зростали, тобто позасезонне споживання груш в Україні відновлюється, і це гарна новина для професійних українських виробників. На початок 2019 р. вартість української груші на гуртових ринках країни становить 20-40 грн/кг (0,62-1,24 ЕиК кг). Такий великий ціновий діапазон зумовлений різницею в якості продукції, але з початку жовтня ціни навіть на найдрібнішу українську грушу зросли у 2 рази. Імпортна груша в Україні сьогодні коштує 40-45 грн/кг (1,24-1,39 ЕиК/кг)» [8].

Що стосується замороженої вишні, то «у 2018 р. ситуація стала цілком протилежною - завдяки рекордно високому врожаю переробні підприємства заготовлювали вишню по 10-15 грн/кг (0,3-0,5 ЕиК/кг) і розраховували на те, що навіть за умов падіння ціни на заморожену ягоду на 40-50% вони будуть мати задовільний заробіток взимку та навесні. Але ці сподівання не виправдалися, ціни на заморожену вишню вже восени впали до 26-30 грн/кг (0,8-0,9 ЕиК/кг) і до середини січня вартість продукції на внутрішньому і зовнішніх ринках не змінилася. Цього сезону вишня дуже дешева, але це порівняноі з минулим роком, який був незвичайним, насамперед через тотальний неврожай у країнах ЄС і в нас. Ціна 0,7-0,9 ЕиК/кг - це стандартний діапазон цін у роки з нормальним врожаєм сировини. <.> 2017 р. українські переробні підприємства зробили справжній прорив в експорті вишні - продано майже 1,7 тис. т замороженої ягоди, тобто в 50 разів більше, ніж у попередні роки. У структурі загального експорту плодово-ягідної продукції вишня посіла четверте місце, поступившись малині, чорниці та суниці садовій. Але цього року досягнути навіть таких показників Україні буде важко, конкуренція назовні суттєво посилилась, насамперед із боку Польщі, яка ще 2017 р. була головним імпортером української вишні. <...>

У минулому сезоні ми вперше отримали статус нетто-експортера вишні, така можливість з'явилась завдяки падінню врожаю в країнах ЄС. У 2018 р. умови для експорту суттєво погіршилися, в країнах Європи врожай сировини був надлишковим <...> найбільший обсяг вишні Україна експортує всередині літа, під час активної заготівлі. Друга хвиля активності ринку спостерігається ближче до початку весни, падіння продажів припадає на травень, коли на ринок виходить перша свіжа суниця та черешня» [9]. Зазначається здороження овочів, а саме цибулі, що загалом є виправданим, таким, що відповідає вкладу праці та реальному прибутку. Цікавим є те, що цибуля до України імпортується, а обсяги характеризуються коефіцієнтом збільшення [10].

Експортний напрям, безперечно, є напрямом економічного забезпечення будь-якого виробництва. «Різні агенції по-різному оцінюють прогнози виробництва зернової в Південній Америці. Агенція СопаЬ підвищила оцінку виробництва кукурудзи в Бразилії до 91,19 млн т завдяки збільшенню першого врожаю зернової. Натомість експерти Agгoconsult оцінюють виробництво кукурудзи в Бразилії на рівні 95,6 млн т, що перевищує прогнозовані в грудні USDA 94,5 млн т Зернова біржа в Росаріо на тлі достатніх опадів збільшила прогноз виробництва кукурудзи в Аргентині із 42-43 до 44 млн т, тоді як USDA в грудні оцінили його в 42,5 млн т У ПАР врожай кукурудзи зменшиться через посушливу погоду, тому вже в січні країна з активного експортера може перетворитися на імпортера кукурудзи. Придбані південнокорейським переробником MFG за ціною 210 $/т партії кукурудзи на умовах поставки в травні підтримали ціни на американську кукурудзу. В Україні завдяки високому експортному попиту ціни на кукурудзу продовжують зростати, і вже підвищилися на 1-2 $/т - до 160-161 $/т, або 5 180-5 200 грн/т для поставок у порт у січні та до 162-163 $/т для поставок у лютому. У поточному сезоні Україна експортувала 9,9 млн т кукурудзи порівняно із 6 млн т на цю дату в попередньому МР Головним покупцем стали країни ЄС, які придбали понад 4,4 млн т, що на 123% перевищує показник минулого сезону. Нині Україна є третім у світі експортером кукурудзи після США та Бразилії» [11].

Будь-яка країна не зможе функціонувати та розвиватися, якщо не враховувати досвід інших країн, їх законодавство, систему організації праці, виробництво, інформування тощо. Досвід Латвії може бути корисним Україні для розвитку сільськогосподарського виробництва, зокрема органічного господарювання. «Около ста сельхозпроизводителей из небольшого латвийского городка Елгава объединились, чтобы создать эффективные каналы сбыта. Теперь соки, сухофрукты, сладости, молочная и медовая продукция, травы, колбасы и даже сало местных производителей продаются в кооперативном магазине Pаrtikas Amatnieki в центре Елгавы. <...> магазин открыли при помощи местной консультационной службы, и он пользуется популярностью у горожан, несмотря на то, что продукция по латвийским меркам недешевая. Натуральность и качество того стоят! Потребители готовы платить больше за колбасу без красителей и ароматизаторов, за натуральные, неосветленные, без консервантов соки, мороженое из молока и многое другое вкусное-полезное. Кооперация в Латвии - это бесценный опыт, которым латыши готовы делиться. Увидев интерес к своей продукции, участники кооператива подумали: «А почему бы не показывать, как она производится?!». Организовали экскурсионные программы и стали возить горожан на фермы. И взрослые, и дети с удовольствием оторвались от городской суеты и стали активными участниками сельского туризма. Сегодня экскурсионные маршруты, составленные кооперативом, входят в официальные туристические каталоги латвии. Магазин стал катализатором создания десятков новых торговых марок. Производители поняли: этот шаг жизненно необходим для их бизнеса. имея бренд, торговую марку, проще заявить о себе и продвигать продукцию на новых, более прибыльных рынках. Многим местным производителям кооперативный магазин помог выйти со своей продукцией в «большой мир». Теперь они самостоятельно ведут продажи.

<.. .> еще один успешный пример кооперации члены украинской делегации увидели в кооперативе Pikolo. Участники кооператива производят плодоовощную продукцию, мед, молочную и мясную продукцию. Директор Pikolo Дзинтарс Силгалс (Dzintars Silgals), тоже производитель, выращивает японскую айву и сушит ее <...>. Объем продукции, ее ассортимент не позволяли развивать бизнес, хотелось иметь возможность охлаждать и хранить продукцию. Собрались вместе с соседями, такими же мелкими производителями, и решили создать кооператив, чтобы получить грантовую поддержку ЕС на постройку холодильника. Написали инвестиционный проект, но грант не выделили <...> открыли магазин в ноябре 2017 г. В ноябре - декабре получили сумасшедшие продажи, но потом пошёл спад. Первоначальный ассортимент стал неинтересен покупателям. Новогодние праздники закончились, начался другой сезон продаж. <.> после Нового года решили расширить ассортимент и пригласили новых членов, сами начали производить новые виды продукции, а также стали сотрудничать с другими кооперативами: Talsunovadagarsa, Kuldigas Labumi Partikas Amatnieki, Mus Maja, LPKS Saime. В результате, открыли три торговые точки, в краткосрочных планах - еще две. Как отмечают в кооперативе, это было совсем не так просто, как кажется на словах. В начале работы кооператива было сложно найти производителей, которые были готовы ждать получения денег за свою продукцию, ведь отсрочка платежа составляет около 30 дней. Много работы проводилось с людьми, чтобы установить доверие между ними, дать понимание, что кооперация - это командная работа. В кооперативе рассказывают, что проработали уже год, и сейчас оборот составляет 170 тыс. евро/год. За это же время члены кооператива выстроили и денежные отношения. К примеру, член кооператива хочет продать товар за 10 евро. В магазине устанавливают цену 13,5 евро: из 3,5 евро около 2 евро идет на зарплату и содержание помещений кооператива, 1,5 евро - на создание «подушки безопасности». Кроме того, члены кооператива ежемесячно перечисляют на счет объединения 10 евро, в случае, если ведется торговля, что-то типа членского взноса. <...> Продать продукцию в виде сырья на переработку не составляет труда, но только цена непривлекательная. А выходить на рынок с продуктом из своего сырья - значит, уметь конкурировать с большими компаниями и легкоузнаваемыми торговыми марками. Кроме того, рынку с добавленной стоимостью нужно постоянство поставок и объемов. У мелкого производителя не хватает объемов, чтобы заинтересовать этот сегмент. Выйти на рынок с высокой добавленной стоимостью - проблема любого производителя как в Латвии, так и в Украине. Мелкому производителю в одиночку на этом рынке не устоять, нужно объединяться с такими же производителями и работать совместно. Желательно производить однотипную/односортную продукцию, чтобы создать объем. Другой вариант - искать мелких производителей этого же товарного сегмента и создавать ассортимент для конечного рынка. Именно по этому пути идут многие латвийские кооперативы. Также советуют искать рынки с высокой доходностью и не считать за счастье продажу продукции на фермерском рынке или возле дороги. Ищите, где находится покупатель с деньгами, изучайте, чего он хочет, дайте ему это в нужное время и в необходимом объеме. И опять-таки поодиночке вы не добьётесь результата: создавайте объемы, ассортимент, товарные партии, интересные продавцам/магазинам/ритейлерам, которые напрямую контактируют с конечным покупателем» [12].

аграрний природний ресурс

Висновки

Вищезазначене засвідчує потребу поширення в Україні кооперативного напряму роботи для тих, хто здійснює та прагне здійснювати органічне господарювання на власних земельних ділянках, отже, має незначний об'єм вирощеної чи переробленої продукції, адже самостійно конкурувати з великими аграрними підприємствами, яким до того ж надається дотаційна підтримка з боку держави, взагалі неможливо. Це сьогодні є проблемою на шляху до всього - і здійснення органічного господарювання, і відновлення села, і створення нових робочих місць, і підтримки соціального розвитку тощо. Додатковим елементом має стати забезпечення інформування громадськості щодо такого виду та форми діяльності. Визначити: першочергове завдання - інформування, роз'яснення й обґрунтування щодо зазначених аспектів - пріоритетний напрям державної політики.

Список використаних джерел

1. В Україні різко скорочується населення сільської місцевості (статистика).

2. У Німеччині запровадили премію для фермерів за випас овець і кіз.

3. Пільги та субсидії: як працює державна підтримка фермерів у світі.

4. Україна може втратити рекордну кількість працівників у 2019 р.

5. Виробництво сільгосппродукції в Україні продовжує дорожчати.

6. В Україні впродовж останніх 2 років різко скорочується виробництво льону.

7. Під Дніпром будують найбільший холодильний комплекс України.

8. Лідером за темпами подорожчання серед фруктів на ринку України стала груша.

9. Заморожена вишня в Україні за рік подешевшала в три рази.

10. Українська цибуля встановила новий ціновий рекорд

11. Ситуація на ринку кукурудзи: ціна росте через експортний попит.

12. Кооперация в Латвии: мелкими шагами к большим рынкам.

Размещено на Allbest.ru